Боліварианська Республіка Венесуела

Країна Боліварианська Республіка Венесуела Підготувала Учениця 7-Г класу Грацонь Олександра Боліварианська Республіка Венесуела República Bolivariana de Venezuela Прапор Герб Жовта, синя, червона смужки Гімн: «Gloria al Bravo Pueblo» Кара́кас (ісп. Caracas) — столиця

Венесуели (та найбільше місто). 10°30′ пн. ш. 66°58′ зх. д. Місто розташоване в долині Анд, на висоті 900—1000 м над рівнем моря. Клімат у Кара́касі вологий, субекваторіальний. Середня температура січня становить +19 °C, липня — +21 °C. Опадів у рік випадає 820 мм. Із травня по листопад триває сезон дощів.

Офіційні мови іспанська мова Державний устрій Федеративна Республіка - Президент Уґо Чавес - Віце-президент Хорхе Родріґес Незалежність - від Іспанії 5 липня 1811 - від Великої Колумбії 13 січня 1830 - Визнана незалежною 30 березня 1845 Площа Загалом 916 445 км² (33); Води (%) 0,3

Населення - оцінка 2007 р. 27 730 435 (45) - перепис 2001 р. 23 054 210 - Щільність 30/км² (173) Валюта Венесуельський болівар (VEB) Боліварська Республіка Венесуела (ісп. República Bolivariana de Venezuela, «мала Венеція») - країна на півночі Південної Америки на узбережжі

Карибського моря, межує на сході з Ґайаною, на півдні - з Бразилією, на заході - з Колумбією. До складу Венесуели входять також біля сорока островів, найбільший – острів Маргарита. Адміністратвгий поділ. У адмін. відношенні В. поділена на Федеральний округ, 20 штатів, 2 федеральні тер. і федеральні володіння (72 о-ви в Карибському м.).

Офіц. мова – іспанська. Географія Венесуела – країна гір, рівнин і лісів. Основні природні райони: гірська область Анд, западина Маракайбо, Льянос і Ґвіанське плоскогір'я. Гори Анди й озеро Маракайбо на північному-заході, рівнини в центрі, дельта річки Оріноко на сході, Гайанська височина на південному-сході.

Мапа Венесуели Водоспад Ангель - найвищий у світі. А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, знаходиться на ріці Чурун у тропічних лісах Венесуели та спадає з гори Ауянтепуй, загальна висота 978 м. Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), що перелетів через водоспад

і розбився при приземленні в 1935 році. Щосекунди він скидає 300 м3 води. Національний парк Канайма, Венесуела, 750 км до південно-сходу від Каракаса. Національний парк Канайма Parque Nacional Canaima Національний парк площею 30 тис. км² в південно-східній частині Венесуели, що межує з Бразилією і Гаяною. Парк розташований в штаті

Болівар та приблзно займає територію Ґран-Сабана (великої савани). Парк був заснований 12 червня 1962 року. Це другий за розміром парк країни, після Паріма-Тапірапеко. З 1994 року парк є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, через неповторну природу регіону, особливно гори-тепуй, характерні для цього району. Національний парк Канайма На тер. Венесуели виділяють дек. структурних елементів:

Ґвіанський щит, Венесуельський крайовий прогин і сх. відроги Андської складчастої системи. Западина Маракайбо заповнена морськими пісковиками і сланцями крейди, континентальними і морськими вугленосними відкладами кайнозою, що вміщують великі поклади нафти і газу. У межах Ґвіанського щита, південніше р. Оріноко, на поверхню виходять архейські ґнейси, залізисті кварцити

і зеленокам'яні вулканічні породи, неузгоджено перекриті пісковиками верхів ниж. протерозою (серія Рорайма), прорвані сіллами і дайками долеритів. Ці утворення складають найвищу частину Ґвіанського нагір'я. Хребти Анд складені сильно дислокованими глинистими сланцями і пісковиками ниж. палеозою, вулканогенними товщами карбону-тріасу, пісковиками і вапняками крейди, прорваними палеозойськими і палеогеновими гранітами.

Берегові хребти складені в осн. породами верх. юри, крейди і палеогену. Таким чином, територія В. включає три геологічні провінції: докембрійські щити, геотектонічні комплекси і басейни осадонакопичення, що представляють винятковий потенціал розвитку мінерально-сировинної бази країни. Сейсмічність. Тер. В. входить до сейсмічно активної зони. Карибські Анди — один з найбільш сейсмічно небезпечних районів

Південної Америки. Землетрус 1812 року першим же поштовхом зруйнував столицю м. Каракас. За одну хвилину загинула чверть його населення. У 1900 році він знов був зруйнований землетрусом. Політичний устрій Глава держави й уряду - президент (Уго Чавес) Уґо Рафаель Чавес Фріас (ісп. Hugo Rafael Chávez

Frías) (народився 28 липня 1954 в м. Сабанета, Венесуела) — венесуельський політик, військовик, президент Венесуели. Біографія Уґо Чавес почав свою кар'єру офіцером в армії Венесуели. У 1969 р. одержав звання підполковник, у 1977 р. створив таємний рух «Боліваріанська армія народу Венесуели. Пізніше заснував политичну партію лівого спрямування —

П’ятий республіканський рух. На чолі цього руху став лідером т. зв. Боліварської Революції — системи заходів і реформ спрямованих на подолання неписемності, бідності і низки інших соціальних проблем. В рамках цієї революції відкриті центри допомоги бідним, запроваджені програми медичного обстеження, тощо. 6 грудня 1998 року його було обрано президентом республіки. В квітні була зроблена спроба усунути Чавеса від влади за допомогою військового путчу організованого

опозицією. Чавес був арештований і утримувався на острові Арчіла неподалік від узбережжя країни, однак відмовився зректися влади. 13 квітня 2002 року мирне населення й військові повставши проти влади, примусили хунту негайного відновити конституцію Венесуели й повернути Чавеса до влади. Протягом багатьох років правління Чавеса супроводжувалося невдовольством та виступами правої опозиції

переважно з заможних верств населення країни. 15 серпня 2004 р. опозиційними силами був організований референдум про дострокове відкликання Чавеса з посади президента. Проти відкликання проголосувало 59,10 % виборців, що прийшли на дільниці. Оцінка діяльності Уґо Чавес користується підтримкою більшості бідного населення Венесуели На міжнародній арені Уґо Чавес є непримиренним критиком глобалізму,

імперіалізму, політики США і персонально Джорджа Буша-молодшого. Поза Венесуелою він також користується широкою популярністю серед населення Латинської Америки й інших країн світу. В приватному житті захоплюється бейсболом і живописом, а також пише вірші й прозу. Був двічі одружений. Від першого шлюбу з Ненсі Кольменарес має трьох дітей — двох доньок:

Росу Віргінію і Марію Ґабріелу і сина Уґо Рафаеля. Від другого шлюбу із журналісткою Марісабель Родріґес має доньку — Росу Іне́с. Політична система - федеративна демократична республіка Населення 19753 тис. мешканців (1990), метисів - 70%, білих (іспанців, португальців, італійців) - 20%, негрів - 9%, індіанців - 2% Мови:

іспанська (державна), індіанські мови (2%) Історія Давні часи Люди жили на території Венесуели вже 15 тис. р. тому. У давні часи територію Венесуели заселили індіанці: кариби та араваки. Колонізація іспанцями 1 серпня 1498 р. Х.Колумб відкрив землю поблизу гирла р. Ориноко і , не знаючи, що це материк, назвав її островом

Гарсія. Існує версія, що назва країні дав італійський картограф Амеріго Веспуччі, який 1499 року відвідав ці місця у складі експедиції Алонсо де Охеди. Мандрівникі побачіли оселі місцевого населення, встановлені на палях над водою. Це нагадало їм європейську Венецію, внаслідок чого виникла назва "Венесуела"(Venezuela), тобто "Мала Венеція".

Колонізація європейцями почалася в 1522, коли Іспанія заснувала місто Нуево-Толедо (з 1569 - Кумана), перше європейське поселення у Південній Америці. В 1528 р. імператор Карл V продав Венесуелу в оренду сім’ї банкірів Вельзерів із Аугсбурга в Німеччині, яким заборгував велику суму. Оренда закінчилася 1556 р.

Іспанські конкістадори принесли у країну феодалізм. Виникли латифундії. Для роботи на них з Африки завозили негрів-рабів. Протягом 16-17 ст. узбережжя було центром піратства. До початку 18 ст. територія нинішньої Венесуели належала до віце–королівства Нова Гранада, а 1777 р. виокремилася в окреме генерал- капітанство.

У 1783 р. було утворено суперінтендантство Венесуела. Боротьба за незалежність (1806-1830) Повстання в Каракасі 19 квітня 1810 р. Десь у середині 18 ст. багатії країни почали виявляти невдоволення торговельними обмеженнями, що їх установила метрополія. Спалахували антиіспанські повстання. У столиці країни Каракасі 1806 р. виник рух за незалежність.

Після повстання в Каракасі 19 квітня 1810 р. революційні сили за активної участі Ф. Міранди та С. Болівара взяли владу до своїх рук. 5 липня 1811 р. Національний конгрес проголосив країну незалежною республікою, але згодом вона була розгромлена іспанцями і 25 липня 1812 р. влада віце – короля відновилася. У період національно – визвольної війни 1810-1826 рр.

Сімон Болівар створив 17 грудня 1819 р. державу Велика Колумбія, до складу якої увійшла й Венесуела. У 1829 р. Велика Колумбія розпалася, й 13 січня 1830 р. Венесуела проголосила свою незалежність, а 24 жовтня стала Республікою Венесуела. 19 ст. Першим президентом став генерал Хосе – Антоніо Паес. Генерал – президент (1830-1835

і 1839-1843 рр.) тримав армію під контролем, у країні була демократія, латифундії зберігалися. Після президента Паеса у країні настав хаос. Остаточно ліквідували рабство 1854 р. (почали ліквідацію ще під час національно - визвольної війни). З травня 1864 р. країну назвали “Сполучені Штати Венесуели”. Ситуація в країні нормалізувалася 1870 р коли президентське крісло на 18 років (із перервами) обійняв А.Гусман Бланко. 20 ст. Протягом періоду правління двох вояків – президентів (1899-1935рр.

) С.Кастро і Х. Гомера у країні був деспотичний режим. Диктатор Х. Гомер помер 17 грудня 1935 р і новітня історія країни бере відлік саме від цієї дати. Великі запаси нафти у Венесуелі відкрили в 1913 р. За станом на 1927 р. Венесуела перетворилася на одного з найбільших у світі експортерів нафти. Венесуельську нафту став контролювати капітал

США. Ромуло Бетанкур Після тривалого періоду диктатур 1961 року було прийнято нову конституцію. Ромуло Бетанкур був першим у 20 ст. цивільним президентом, який утримався при владі протягом установленого терміну (1959-1964). Нафтовий бум після Другої світової війни сприяв зростанню заможності Венесуели. У 1992 р. військовики двічі пробували вчинити перевороти, але безуспішно. Правління Чавеса (1998-) 6 грудня 1998 Уґо Чавес було обрано президентом республіки, який став лідером

т. зв. Боліварської Революції — системи заходів і реформ спрямованих на подолання неписемності, бідності і низки інших соціальних проблем. Завдяки високим цінам на нафту у 2000-х роках Венесуела змогла значно поліпшити свій економічний стан. Незалежність від Іспанії отримано 1830 року після повстання, очолюваного Симоном Боліваром. Після тривалого періоду диктатур 1961 року було прийнято нову конституцію.

Економіка Венесуели Венесуела – аграрно-промислова країна з розвинутою нафтодобувною промисловістю. Основні галузі промисловості: нафтова, залізорудна, конструкційних матеріалів, харчова, текстильна, сталеливарна, алюмінієва, моторобудівна. Осн. тр-т: автомобільний (протяжність автомобільних доріг бл. 100 тис. км.), морський, планується розвиток залізн. тр-ту. Майже 90% всіх перевезень пасажирів і вантажу здійснюються автомобільним транспортом.

Єдина в країні залізниця протяжністю 336 км з'єднує Баркісімето і Пуерто-Кабельо. Однак уряд планує довести протяжність залізниць до 1200 км, спорудивши лінії між Пуерто-Кабельо і Каракасом. Гол. порти: Ла-Саліна, Пуерто-Кабельо, Маракайбо, Амуай, Пунта-Кардон. Повітряні перевезення здійснюють 6 внутрішніх авіаліній, провідне місце серед яких займають компанії

«Авенса» і «Аеропосталь». Початок сучасної обробної промисловості був встановлений в 1950-і роки, і відтоді виробництво в цьому секторі стало швидко збільшуватися. Все ж на початку 1990-х років в ній було зайнято всього бл. 15% економічно активного населення, і на її частку припадало 22% ВВП (причому п'яту частину цієї кількості складали нафтопродукти).

Спочатку основними галузями обробної промисловості були нафтопереробна і цукрова, а також збирання автомобілів з імпортних частин і виробництво текстилю, цементу, автомобільних шин і камер, сигарет, пива, мило, фармацевтичних товарів і скляних виробів. У 1960-і роки Венесуела почала розвивати важку промисловість.

Була створена могутня сталеплавильна індустрія, і почалося виробництво алюмінію і добрив. Пізніше, вже в 1970-і роки, значна частина прибутку, що різко зріс від експорту нафти вкладалася у важку промисловість. Між 1970 і 1980 виробництво сталі подвоїлося, а вироблення азотних добрив і виплавка алюмінію виросли на 1500%. У 1979 алюміній вийшов на перше місце у венесуельському експорті (після нафтопродуктів), залишивши позаду залізняк.

Розвиток важкої промисловості в країні здійснюється в основному з ініціативи уряду. Найбільший проект - розвиток базових галузей металургії в районі венесуельської Ґуаяни (Сьюдад-Ґуаяна), на ріках Оріноко і Кароні. Мінеральні багатства району - значні поклади залізняку і бокситів, а також багаті гідроенергетичні ресурси

і вихід до моря (по р.Оріноко можуть підійматися морські судна) дозволили урядовій корпорації і приватним іноземним фірмам побудувати тут підприємства по виробництву сталі і алюмінію. У період з 1958-1970 рр. темп економічного зростання країни становив 6,1% в рік. З 1961 по 1971 кількість людей, зайнятих в обробній промисловості і торгівлі, зросла вдвічі. У 1973-1974 ціни на нафту на світовому ринку, а отже,

і прибутки Венесуели від експорту нафти виросли на 400%. Це стало поштовхом у розвитку сільського господарства, гідроенергетики, нових галузей важкої промисловості, особливо металургійної. Темп економічного зростання в 1970-1977 рр. становив 5,7% на рік. У 1990-х рр. середній прибуток на душу населення у В. найвищий у Латинській Америці, що обумовлено г.ч. розвиненою нафтовою галуззю.

Валютні надходження від експорту нафти дозволяють закуповувати за рубежем не тільки споживчі товари, але і товари виробничого призначення в достатньому обсязі, що сприяє швидкому зростанню виробництва. Але періоди піднесення в економіці перемежаються з застоєм. Зниження ВВП в порівнянні з попереднім роком зафіксоване в 1986, 1989 і 1994. Якщо за період 1965-1979 ВВП виріс на 93%, то за 1979-1995 рр. лише на 25%.

Стабілізації в економіці уряд країни намагається досягти шляхом посилення ринкового сектора. У 1990-х рр. на частку аграрного сектора припадало лише бл. 5% ВВП, обробна промисловість – 22% ВВП, інше пов'язане г.ч. з нафтовидобутком, залізними рудами, золотом тощо. Венесуела повністю забезпечує себе нафтою і природним газом; вона має також в своєму розпорядженні великі запаси кам'яного вугілля і гідроенергетичні ресурси.

У 1990-х рр. потреби Венесуели в енергії на 91% задовольнялися за рахунок нафти і природного газу і на 8% - за рахунок ГЕС. Сумарна потужність електростанцій становила майже 18,8 млн кВт, з яких 43% припадає на ТЕС і 57% - на ГЕС. Українсько-венесуельські відносини Дипломатичні відносини між Україною та Венесуелою були встановлені 29 вересня 1993 року. Послом України у Венесуелі за сумісництвом є Посол

України в Бразилії Ю.В.Богаєвський (вручив Вірчі грамоти Президенту Венесуели У.Чавесу 25 вересня 2002 р.). Обов’язки Посла Венесуели в Україні (за сумісництвом) з 1997р. по 2000 р. виконував Посол Венесуели в Російській Федерації Хосе Франсіско Сукре Фігарелья. Cторони опрацьовують питання про заснування у

Каракасі інституту Почесного консула України, що могло б суттєво активізувати розвиток двосторонніх відносин, сприяти більш оперативному вирішенню організаційних питань. Венесуельська сторона визначається з кандидатурою на цю посаду. Важливе значення для розвитку двосторонніх зв’язків мала зустріч Президентів України і Венесуели Л.Д.Кучми та У.Чавеса у вересні 2002 року в м.

Йоганнесбургу (ПАР) Президент У.Чавес виявив зацікавленість в співпраці з нашою державою в нафтогазовій сфері, а також запропонував розробити спільні механізми співробітництва за пріоритетними напрямами. Під час візиту до Каракаса 23-25 вересня 2002 року Посла України в Бразилії для вручення Президентові У.Чавесу Вірчих грамот Посла України у Венесуелі за сумісництвом був розглянутий широкий комплекс питань

розвитку двостороннього співробітництва зокрема, щодо створення міжурядового механізму та сприяння розвитку двосторонньої торгівлі. Обсяги двосторонньої торгівлі поки що не відповідають потенційним можливостям обох країн. З 2003 року спостерігалося деяке збільшення українського експорту. В структурі українського експорту переважають вироби з чорних металів – 73,0% від усього експорту, енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки – 21,6% та котли, машини, апарати

і механічні пристрої – 3,8%. Імпорт представлений лише двома позиціями: каучук, гума – 64,6% та товари, придбані в портах – 35,4%. Співробітництво двох країн у галузі культури знаходиться поки що на початковій стадії, хоча сприятливим фактором для його розвитку є наявність у Венесуелі близько 2 тис. етнічних українців, окремі представники яких добре відомі керівництву країни. Венесуела - маленький рай Заїдемо до Каракаса, міста, яке місцеві

індійці багато століть назад охрестили благозвучною назвою " Долина співаючих птахів". Зараз картина інша, і звуки, які ви вірогідніше почуєте у вечірньому Кара́касі, скоріше будуть звуками чотириструнних гітар і стукотом каблучків граціозних танцівниць. Сьогоднішній Каракас- це широкі бульвари, соковита зелень, фешенебельні особняки з величезними басейнами.

Це дбайливе відношення до культурних і історичних цінностей по сусідству з розвиненою сучасною інфраструктурою. Подорожуючи по дельті Оріноко, ви станете свідком дивовижного природного явища - там ви побачите "різноколірні" річки! Так, саме таке враження складеться у вас на перший погляд, адже кристально чисті води протікають по грунтах, різних по своїх структурних властивостях, що відбивається на їх кольорі і, відповідно, кольорі води. Відтінки міняються від кавового - до чорнильного.

На "колір" річки впливає і пора року. Заплава річки Оріноко і Апуре нагадує кольорове мереживне плетіння іськуссних майстрів місцевого індіанського племені варао, що в перекладі означає "люди на каное". Індійці варао займаються ремеслами і рибальством. Якщо ви побуваєте в гостях у місцевих індійців, вони обов'язково відведуть вас до своєї святині - гори

Аутана (точніше, скелі заввишки 1700м). Цей червоного кольору гігантський стовп вважається у них символом "дерева фруктів життя". Від індіанського села з поетичною назвою Іборібо, на човні можна дістатися до грандіозного водопаду Апонувао, де громади води скидаються вниз з висоти шістдесяти метрів. Старожили, супроводжуючі вас в човновій екскурсії по річці, просто обожнюють

іспитавать нервову систему туристів на фортецю. Вони підпливають до краю водопаду настільки близько, що створюється враження, що він просто задумався про що - те і через секунду, вузенький човен - куріаре зісковзне в пучину вод. А ось водопад Анхель, висота якого в 1949 році була зміряна експедицією Національного географічного суспільства. Вона перевищила висоту ніагарського водопаду майже в 20 разів.

Якщо ви не побуваєте на Острові принцеси, вважайте, що ви не були у Венесуелі. По історичних документах, острів був відкритий Христофором Колумбом і названий на честь Маргарити Австрійською. За переказами, острів виник із сльози ангела, а місцеві жителі свято вірять, що Христофор Колумб, що все життя любив одну єдину жінку, зустрів на острові дівчину ангельської краси,

вражаюче схожу на його кохану. Пляжі, усипані дрібними черепашками, чагарники магров і лагуни, три заповідники, де ви зможете побачити яскраво-червоних ібісів, фламінго, папуг Cotorra Margaritena і два національних парка, з каналами, по яких ви зможете дістатися прямо до пляжу, все це не повний перелік визначних пам'яток, які відкриє для вас Острів принцеси. Якщо ви захочете "осідлати" хвилю

і залучитися до любителів віндсерфінгу і кайтбордінга (ковзання по хвилі за повітряним змієм), то краще місце, чим Острів принцеси, потрібно буде ще знайти. Любителям сухопутних прогулянок запропонують джип-сафарі по прибережній смузі пляжів Пунта - Аренас, Ла-кармела, Карібе і Мансанільо. Дійсно, райські куточки, які відкриються вдячним туристам, не можуть не залишити вражень на все життя. Ті, кому пощастило хоч би одного разу подорожувати по

Венесуелі - одному з прекрасних куточків земної кулі, повернуться до рідного вогнища оновленими і щасливими.