Аналіз роботи Пико делла Мирандолла Дж. Речь о достоинстве человека і контексті логіки розвитку філософії.
Джованні Піко делла Мірандолла (Pico della Mirandola) (1463-94рр) – це видатний італійський мислитель та філософ епохи Відродження, представник раннього гуманізму. Основним його твором є «900 тезисів, навіяних філософією, каббалою та теологією» (Conclusiones philosophicae, cabalisticae et theologicae), який був обнародуваний в 1486 році та вступним словом до якого була саме «Речь о достоинстве человека» (Oratio de hominis dignitate, 1487), найвідоміший документ раннього Відродження, в якому відобразився способ мислення епохи.
Це вступне слово було присвячене двом головним темам: ідеї особливого призначення людини в світобудові, її безмежної свободи і ідеї внутрішньої єдності всіх положень людської думки. Подивившись тільки на назву цієї промови ми можемо припустити, що основним предметом та темою даного твору є людина та її місце у всесвіті. Посилаючись у «Речи о достоинстве человека» на вислови Гермеса Трисмегіста (які передає Асклепій), Піко делла Мірандола пише «В арабських книжках я прочитав, шановні отці, що Абдула Сарацин, від якого вимагали, щоб він вказав найбільше диво світу, відповів, що немає нічого більш дивовижного аніж людина». Цій думці відповідають також слова Меркурія: «О, Асклепій, велике диво є людина». Обгрунтовує свою думку Піко де Мірандола таким чином: всі Божі істоти створені для того, щоб бути тим, чим вони є, а не чимось іншим. Лише людина, навпаки, має все те, що властиве окремим створінням. Властивості людини не зумовлені відразу, але визначені таким чином, що вона сама ліпить свій образ згідно з наперед обраною формою. Бог прийняв людину як витвір невизначеного образу і поставив її в центр всесвіту. «Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні бессмертним, щоб ти сам, вільний і славний мастер, сформував себе в образі, який ти обереш. Ти можеш переродитись в нижчі, нерозумні створіння, але можеш переродитися за велінням своєї душі і в вищі божественні.», - так передає Піко делла Мірандола звертання Творця до людини. В людині, згідно з автором, присутні завдатки будь-якого життя. І якщо вона не задовольниться ні якостю рослини, ні долею тварини, ні долею янгола, то в цьому випадку вона явить «незвичайний дух, створений за образом і подобою Божою, той, що був розміщений вище всіх речей, і який залишається вище всіх речей». І основна мета людини, її вище призначення, розкривається в заклику: «Нам слід знехтувати земним, відкинути небесне і врешті-решт, залищивши позаду все, що є в світі, поринути в розташовану над світом курію, найближчу до найвищої божественності». І існує тільки один шлях до цієї вищої божественності – це шлях до розуму, до очищення душі від бруду невігластва, до наповнення душі світлом філософії, удосконалення її пізнанням божественних речей. Тобто чистий спостерігальник, який не відає плоті, заглиблений в надра розуму, це істота і не земна і не небесна. Це – найпіднесеніше божество в людській плоті. Мрією Піко делла Мірандоли за Л.М. Баткіним є «...на основі філософської релігії досягти якогось земного раю, якоїсь ідеальної гармонії, яка охоплює почуття і розум, мораль і політику природу і Бога».
Другою ідеєю цього твору, яка є тісно пов`язаною з першою, на мою думку є те, що для того, щоб досягнути (або спробувати це зробити) отої вищої божественної суті, не треба віддаватися тим суперечностям, які існують між різноманітними положеннями людської думки. За допомогою філософії душа має готуватися до майбутньої небесної слави. Наша душа може стати місцем перебування Бога тільки після того, як знищить у собі бруд за допомогою моралі і діалектики, прикрасить себе філософією та «увінчається гірляндами теології», це три етапи для наближення до вищого блага, щастя. І не тільки християнські та моїсеївські таїнства, а й теологія древніх, розкривають нам успіхи та достоїнства вільних мистецтв. На думку Я.Буркхардта, Піко делла Мірандола «був єдиним, хто проголосив і енергійно ратував за ... істину всіх епох в противагу однобокому звеличенню класичної давнини».
Також Піко делла Мірандола розглядає питання безкорисливого характеру філософії. На його думку, філософ не має розраховувати на винагороду (або також славу чи якісь почесті) за свої дослідження та філософствування, а робити це тільки з любові до самої філософії і тільки задля формування своєї душі і досягнення та розуміння істини. У «філософа», який прагне грошей та слави, все життя проходить у пошуку цього і він навіть для самого себе, для власного самовдосконалення, не розмірковує над істиною. Тож філософом називатися не може.
Отже, в своїй промові Піко делла Мірандола ставить декілька важливих питань, які були й залишаються актуальними - питання місця людини в світобудові (його автор визначив як знаходження людини як надістоти в центрі всесвіту (це і є відомий антропоцентризм Ренесансу), ми можемо прослідкувати видимі тенденції обожествлення людини), питання про сумісність різних філософських вчень та методів на шляху досягнення істини та злиття із тим, хто нас створив (Піко делла Мірандола впевнений, що різні ідеї, висказані філософами є тими чи іншими наближеннями до однієї спільної істини, для нього сама можливість діалога двох істин і є самою істиною); питання відношення філософа до матеріального, грошей і слави. Цінність та унікальність роботи та філософської системи Піко делла Мірандоли в тому, що вона як ніяка інша відображала весь вузол суперечностей та протиріч, які вміщувала в собі епоха Відродження.