Геліоцентрична система Коперника

Зміст

Введення

1. Математичні недоліки системи Н. Коперника

2. Геліоцентрична філософія

Висновок

Список джерел і літератури

Примітки

Введення

Геліоцентрична система Коперника з сучасної точки зору є, поза сумнівом, застарілою.

По-перше, впадає в очі відсутність чіткого математичного доказу. По-друге, з погляду практичної астрономії точність що дається його моделлю опису руху планет була невисокою порівняно з детально розробленою геоцентричною системою Птоломея.

Орбіти планет Коперник вважав круговими.

Нарешті, явно помилковим є введення третього руху Землі, який Коперник називає деклинаціонним, або рухом по відміні – як відомо, такого руху не існує.

Крім того, Коперник не бачив нічого дивного в тому, що в його теорії центром Всесвіту служить не матеріальне тіло, а деяка «порожня крапка» – центр кругової орбіти Землі.

І вся ця система укладена в сферу нерухомих зірок, чиє уявне обертання пояснюється добовим обертанням Землі.

І то є що не викликає ніяких принципових заперечень теорія геліоцентризму виявляється вписана в такий круг безглуздостей, що залишається тільки дивуватися, так в що ж заслуга цього ученого? Чому ж саме Коперника вважають автором геліоцентричної моделі і найбільшим революціонером у відносинах неба і Землі? Чому, якщо неначебто така ж схема існувала у Аристарха вісімнадцять століть назад, а ліквідація Землі як уселенського центру в ідейному плані була успішно проведена Миколою Кузанськім?

Мета даної роботи – послідовно відповісти на все ці питання і спробувати визначити, в що ж помилявся Микола Коперник і чому його помилки не заважають нам вважати його одним з найбільших астрономів.

Для цього перш за все необхідно звернутися до двох моделей мироустройства: власне коперникианской, геліоцентричної, і птолемеевской, геоцентричної.

При цьому не варто односторонньо розуміти систему Птолемея як щось примітивне, як її традиційно зображають в науково-популярній літературі для школярів. Системамиру Птолемея представляє складну модель з її складною комбінацією кругів: деферентов, эпициклов, ексцентров і еквантов. Ця модель дозволяла обчислювати точні положення планет, і модель Коперника дає навіть дещо гірше представлення реального руху планет, ніж модель Птолемея (що підтвердили розрахунки О. Гингеріча, виконані на ЕОМ).

Більш того, О. Нейгебауер вважає, що «Поширена думка, що геліоцентрична система Коперника є значним спрощенням системи Птолемея, очевидно, є невірним. Вибір системи відліку не робить ніякого впливу на структуру моделі, а самі коперниковские моделі вимагають майже удвічі більше кругів, ніж моделі Птолемея, і значно менш витончені і зручні».

Мало того саме епіцикли, деференти і екванти теорії Птоломея і з'єднанні з геліоцентричною системою Коперника проклали шлях до законів Кеплера. І, зрозуміло, система Птолемея не була істотним і необхідним етапом на шляху становлення системи Коперника.

Для вивчення системи Н. Коперника основним джерелом служить його власний твір «Про обертання небесних сфер».Ця головна праця його життя, був написаний в 1542 р. і виданий в рік смерті автора – 1543. Крім того, свою ідею геліоцентричної системи Коперник стисло сформулював в «Малому коментарі».

В ньому Коперник вводить сім аксіом, які дозволять пояснити і описати рух планет значно простіше, ніж в Птоломєєвськой теорії:

«Перша вимога. Не існує одного центру для всіх небесних орбіт або сфер.

Друга вимога. Центр Землі не є центром Миру, але тільки центром тяжіння і центром місячної орбіти.

Третя вимога. Всі сфери рухаються навкруги Сонця, розташованого як би в середині всього, так що біля Сонця знаходиться центр миру.

Четверта вимога. Відношення, яка відстань між Сонцем і Землею має до висоти небесної тверді, менше відношення радіусу Землі і її відстані від Сонця, так що в порівнянні з висотою тверді воно буде навіть невідчутним.

П'ята вимога. Всі рухи, що помічаються у небесної тверді, належать не їй самій, але Землі. Саме Земля з найближчими до неї стихіями вся обертається в добовому русі навкруги незмінних своїх полюсів, причому твердь і саме вище небо залишаються весь час нерухомою.

Шоста вимога. Що всі помічаються нами у Сонця руху не властиві йому, але належать Землі і нашій сфері, разом з якою ми обертаємося навкруги Сонця, як і всяка інша планета; таким чином, Земля має декілька рухів.

Сьома вимога. Уявні прямі і зрозумілі рухи планет належать не їм, але Землі. Таким чином, один цей її рух достатньо для пояснення великого числа видимих в небі неравномерностей».^[1]

Таким чином, ґрунтуючись на вивчених джерелах і літературі, слід визначити місце системи Коперника в історії науки і філософії. Чому філософії? На думку ряду дослідників, теорія Коперника – не тільки інеї стільки астрономічна, скільки загальносвітоглядна. «Питання про те, в якому ступені геліоцентризм був більш ніж астрономічною проблемою, велика тема для окремої книги», – рахує Т. Кун.^[2]


Це ж питання піднімає в «Естетиці Відродження» А.Ф. Лосев.^[3]

Втім, в суперечці про помилки Коперника слід завжди пам'ятати, що Коперник не мав фізичних доказів обертання Землі, про які тепер знає кожний школяр (відхилення падаючих тіл на схід, маятник Фуко, підмивши річками в Північній півкулі правого берега, а в Південному – лівого, пасати і ін.). відкриття Коперника базувалося не стільки на досвідчених доказах, скільки було прозрінням і інтуїтивним відкриттям, математично обгрунтувати яке зміг Іоганн Кеплер.

1. Математичні недоліки системи Н. Коперника

Приймаючи принципову правоту системи Коперника в значенні геліоцентризму, слід пям'ятати, що геліоцентрична система Коперника зовсім не базується на точних математичних даних.

Один з найбільших радянських астрономів, академік А.А. Міхайлов, пише: «Іноді говорять, що Коперник довів, що Земля рухається, але таке твердження не зовсім правильно. Коперник обґрунтував рух Землі, показавши, що цим повністю пояснюються спостережувані в світі планет явища і вводиться простота в складну і плутану систему геоцентризму. Але прямих доказів, тобто таких фактів, явищ або експериментів, які можна було б пояснити рухом Землі, і нічим іншим, у нього не було. Навіть, більш того, була обставина, яка суперечила орбітальному руху Землі. Це – відсутність параллактического, тобто перспективного, зсуву зірок, що є віддзеркаленням руху Землі».^[1]
[4]

Далі, геліоцентрична система була доведена тільки в значенні просторового пристрою сонячної системи, але не була абсолютно доведена відносно кінематики, в якій Коперник цілком продовжував користуватися геоцентричними чинами Птолемея. Академік В.А. Амбарцумян чітко роз'яснює: «Але не треба забувати, що проблема пристрою планетної системи мала два аспекти: просторовий і кінематичний. Ми указували, що характер системи вимагав сумісного розгляду цих двох аспектів, але це не значить, що отримане повинне було виявитися однаково зробленим в обох аспектах. З наведених факти ясно, що Коперником було знайдене рішення задачі про просторовий пристрій планетної системи, що не викликає ніяких принципових заперечень. Що стосується кінематичного аспекту, то тут був даний лише наближений опис. Остаточне рішення проблеми кінематики було дано Кеплером».^[1]
[5]

Примирення геліоцентричної системи Коперника з науковою програмою Арістотеля було все ж таки штучним і не переконувало сучасників Коперника. Строго кажучи, вони мали рацію: створена Коперником астрономічна система вимагала нової наукової програми: вона висаджувала рамки старої фізики і не могла бути злагодженої з принципами перипатетической кінематики. Це одна з важливих причин, чому геліоцентрична система Коперника аж до створення нової кінематики, заснованої на принципі інерції (хай навіть і не цілком чітко сформульованому, як це ми бачимо у Галілея), не була прийнята більшістю учених, у тому числі і такими видатними, як, наприклад, Тихо Бразі.

Нарешті, Коперник взагалі не довів того, що саме Земля рухається навкруги Сонця, а не Сонце навкруги Землі. Він тільки дав в точній і найпростішій формі рухоме співвідношення цих двох небесних тел. Але це рухоме співвідношення залишиться тим же самим і у разі нашого припущення про рух Землі навкруги Сонця, і у випадку якщо ми визнаємо рух Сонця навкруги Землі. Сучасна наука безумовно схиляється до руху Землі навкруги Сонця, а Сонце, якщо воно і рухається, то зовсім не навкруги Землі, а своїм власним шляхом, про який існує своя власна теорія.

Крім того, академік В.А. Фока пише: «Якщо прискорення має абсолютний характер, тобто якщо можна виділити групу систем відліку, в яких прискорення даного тіла має одне і те ж значення, то має рацію Коперник: для сонячної системи привілейованої є система відліку з початком в центрі інерції Сонця і планет і з осями, направленими на три нерухомі зірки. Якщо ж прискорення має, подібно швидкості, відносний характер, тобто якщо привілейованих систем відліку не існує, а всі системи відліку, як завгодно що рухаються, однаково мало дозволяють приписувати прискоренню певне значення, то обидві точки зору – Коперника і Птолемея – равноправни: перша пов'язана з Сонцем, друга із Землею, але жодна з них не має переваг перед іншою. В цьому випадку суперечка між прихильниками системи Коперника і прихильниками системи Птолемея стає безпредметною».^[1]
[6]

Правда, для самого В.А. Фока, як і для А. Ейнштейна, прискорення відрізняється абсолютним характером, і тоді геліоцентрична система виявляється переважною. Але якщо прискорення вважати теж відносним, то це суперечитиме швидше інтуїтивній картині руху, ніж картині математичної. І отже, якщо не гнатися за інтуїтивною і математичною простотою, то вибір між Коперником і Птолемєєм все-таки залишається невизначеним. Тому і у Коперника доведено не стільки рух Землі навкруги Сонця, скільки дана більш проста картина співвідношення руху Сонця і Землі, а картина ця залишається однією і тією ж при будь-яких системах звіту.

Коперник розумів, що тяжіння (або, точніше, тяжкість) є «деяке природне прагнення»; він поширював це «прагнення» і за межі Землі, приписуючи таке ж явище Сонцю, Місяцю і планетам, але він не дійшов ще до завершальної ідеї про те, що всі тіла притягають один одного, а не тільки частинки своєї речовини. Земна тяжкість, сонячна тяжкість, місячна тяжкість, планетна тяжкість не об'єдналася у нього у всесвітнє тяжіння. Це зумів зробити, як ми знаємо, тільки Ньютон. Але Коперник, а потім Галілей і Кеплер проклали своїми працями йому дорогу.

Фактично теорія Коперника не була більш точною, ніж теорія Птолемея, і не вела безпосередньо до якого б то ні було поліпшенню календаря. До Кеплера теорія Коперника навряд чи поліпшила прогнози положення планет, зроблені Птолемєєм.^[7]


Модель Коперника дає навіть дещо гірше представлення реального руху планет, ніж модель Птолемея (що підтвердили розрахунки О. Гингеріча, виконані на ЕОМ).^[8]


Коперниканськая модель давала гіршу точність, ніж Птолемєєвськая.

На думку окремих дослідників, система Коперника навіть складніше птолемеевской. Основною математичною задачею Коперника було, виражаючись сучасною мовою, перенесення початку відліку в системі координат, що приймається, із Землі на Сонці. З цією задачею він справився майстерно. На перший погляд може показатися, що система планетних рухів при цьому різко спроститься. З переходом до геліоцентричних орбіт відпадуть эпицикли планет, що відображали в системі Птолемея орбітальний рух Землі навкруги Сонця (яке Птолемей у принципі заперечував), і загальне число кругів скоротиться. Але справа йшла складніше.

Коперник вважав, що планети можуть рухатися тільки по колу і лише рівномірно. Тому він не прийняв введений Птолемєєм эквант, а з ним і гіпотезу биссекции повного ексцентриситету. Але відмовившися. від экванта, Коперник був вимушений ввести… другий эпицикл.

О. Нейгебауер відзначав: «Поширена думка, що геліоцентрична система Коперника є значним спрощенням системи Птолемея, очевидно, є невірним. Вибір системи відліку не робить ніякого впливу на структуру моделі, а самі коперниковские моделі вимагають майже удвічі більше кругів, ніж моделі Птолемея, і значно менш витончені і зручні».^[1]
[9]

Втім, такої точки зору дотримуються не всі учені. М. Клайн вважає: «Зрозуміло, рух планети навкруги Сонця не є строго круговим, і Коперник для більш точного опису рухів планети Р і Землі Е навкруги Сонця до двох кіл додав эпицикли. Але і за наявності эпициклов, щоб «пояснити весь хоровод планет», йому виявилося достатньо 34 кругів замість 77. Таким чином, геліоцентрична картина миру дозволила істотно спростити опис руху планет».^[1]
[10]

Так чи інакше, простота системи Коперника залишається під питанням, а вже по точності вона істотно поступається птолемеевской.

Нарешті, є повністю помилковою така гіпотеза Коперника: Коперник вводить третій рух Землі, який він називає деклинационним, або рухом по відміні. Згадки про такий рух не знайдеться ні в одному підручнику астрономії – просто тому що його не існує. Коперник не знав і не міг знати закону збереження моменту кількості руху, згідно якому вісь обертання Землі (і будь-якого тіла) зберігає постійний напрям в просторі (якщо на тіло не діють сторонні сили; дія Сонця і Місяця на екваторіальний «горб» Землі приводить до прецесії). Щоб пояснити це спостережуване явище (незмінність положення полюса миру протягом року), він і був вимушений приписати земній осі третій рух. На думку Коперника, якби його не було, вісь Землі повинна була б протягом року повертатися навкруги нормалі до площини екліптики, займаючи в той же час однакове положення щодо Сонця. Так було б, якби вісь Землі б була жорстко пов'язана з радіусом-вектором Землі (інакше кажучи, з прямою Сонце – Земля). Повідомляючи земній осі протилежний рух з тим же періодом в один рік, Коперник компенсує це передбачуване «збільшення» земної осі її орбітальним рухом і «встановлює» її в потрібному напрямі.

В цілому, праця Коперника «Про обертання небесних кругів» носила характер швидше за космографію, ніж астрономічного дослідження. Невеликим помилкам у відносних відстанях Коперник не надавав особливого значення.

Крім того, хоча Коперник на словах і вважав центром миру Сонце, проте він, «щоб скоротити обчислення і не дуже залякувати старанних читачів надмірно великими відхиленнями від Птолемея, обчислював найбільші і якнайменші відстані… і положення точок найбільшого і якнайменшого видалення планет (відомих під назвою «афелій» і «перигелій») щодо не центру Сонця, а центру орбіти Землі, немов останній був центром Всесвіту…».

Повіривши в дані Коперника, Кеплер би був вимушений вважати, що ексцентрична відстань, тобто відстань Сонця до центру орбіти Землі, рівно нулю (тоді як ексцентричні відстані інших планет, тобто відстані центрів їх орбіт від центру орбіти Землі, залишалися б як і раніше відмінними від нуля), і, значить, припустити, що «сфера Землі на відміну від сфер інших планет не володіє товщиною. Але тоді центри граней додекаедра і вершини икосаэдра лежали б на одній сфері і весь світ виглядав би більш стислим і сплюснутим». Такі виправлення моделі були мало прийнятні для Кеплера, бо вони відводили Землі особливу роль серед інших планет.

Залишалося одне: перерахувати дані Коперника, прийнявши за центр миру центр Сонця. Цю трудомістку роботу на прохання Кеплера охоче погодився виконати його колишній вчитель Местлін. Відмінності, як і було слід чекати, виявилися досить істотними. Наприклад, «для Венери відмінність (в положенні лінії апсид) склала більше трьох знаків зодіаку (тобто більш 90°), бо її афелій (точка орбіти, найближча до Сонця) лежить в Тільці і близнюках, а її апогей (точка орбіти, найближча до Землі) – в Козероге і Водолії.

Різними виявилися не тільки відстані, але і річні параллакси планет в афелії.

Далі, Коперник помістив в центр Всесвіту Сонце, навкруги якого повинні звертатися всі планети, включаючи Землю, причому Місяць втратив статус самостійної планети і став супутником Землі. Вся ця система укладена в сферу нерухомих зірок, чиє уявне обертання пояснюється добовим обертанням Землі. Згодом за цю зоряну оболонку Коперника дорікав Бруно («Чого ще хотів би я від Коперника – вже не як від математика, але як від філософа – це щоб не вигадував він горезвісну восьму сферу як єдине місцеположення всіх зірок, рівно віддалених від центру»). Проте помилка ця мала швидше позитивні наслідки: На самій же справі, визначаючи зоряну сферу, польський астроном припустився велику свободу в її подальшому розгляді (зокрема, тим же Бруно!). Фактично Коперник розсунув межі неба до безкінечності. «Небо невимірний велике в порівнянні із Землею, – писав він, – і представляє нескінченно велику величину…». Проте, помилка в наявності.

Нарешті, Коперник не бачив нічого дивного в тому, що в його теорії центром Всесвіту служить не матеріальне тіло, а деяка «порожня крапка» – центр кругової орбіти Землі. Упевненість в правильності своєї побудови він черпав в посиланні на високий авторитет Птолемея, у якого планети, рухаючись по эпициклам, також зверталися навкруги «нефізичної крапки».

Не можна не відзначити і орбіти у вигляді кіл в системі Коперника – зроблений Коперником висновок про те, що орбіти планет не є точними колами, явно недостатній: «Таким чином, планета в результаті рівномірного руху центру эпицикла по эксцептру і її власного рівномірного руху в эпицикле описує коло не в точності, але тільки приблизно».

Проте, ми все одно вважаємо саме Коперника засновником геліоцентризму, хоча до нього такі ідеї виказував Н. Кузанській, а точність розрахунків і математичне обгрунтовування були досягнута тільки при Кеплере. Неточність моделі Коперника, як і прихильність до кіл і до рівномірного руху, не може затьмарити загального значення його гіпотези. Адже Коперник вчинив справді науковий подвиг, відмовившися від центрального положення Землі, припустиввшися можливість її руху і низведя Землю до положення рядової планети.

2. Геліоцентрична філософія

Якщо не гнатися за інтуїтивною і математичною простотою, то вибір між Коперником і Птолемєєм все-таки залишається невизначеним. Тоді отчого ж така важлива виявилася для людства гіпотеза Коперника?

Як вважає А.Ф. Лосев, справа тут зовсім не в математиці і не в механіці, а тільки в найінтенсивнішому афекті, що примушував в що б то ні стало вирватися за межі возрожденчески цільної особи і преклонятися перед нескінченними пустками простору і часу.

Революційне відкриття Коперника потрактує філософом таким чином: «Не математичні і механічні докази привели Коперника до його геліоцентризму; а, навпаки, спочатку йому пристрасно хотілося, щоб рухалася саме Земля, а не Сонце, а вже потім він пристосував астрономію до свого антивозрожденческому естетичного афекту».^[1]
[11]

До здійснення перевороту в астрономії Коперника подвигла філософія, а не дані експериментів. Спочатку була ідея, а потім доказ. Те, що Коперник зрозумів інтуїтивно, потім вже він спробував обгрунтувати математично.

Т. Кун указує, що коперниканское навчання придбало лише небагато прихильників протягом майже цілого сторіччя після смерті Коперника, і прихильники, як правило, керувалися зовсім не математичними міркуваннями. Так, культ сонця, який допомагав Кеплеру стати коперниканцем, лежать повністю зовні сфери науки.^[1]
[12]

По суті, Коперник всього лише поруйнував освячене століттями пояснення руху Землі, не замінивши його іншим. Спочатку була гіпотеза, потім – докази, причому докази з'явилися вже після смерті мислителя.

Так, Коперник припустив, що планети повинні бути подібний Землі, що Венера повинна мати фази і що Всесвіт повинен бути набагато більше, ніж раніше передбачалося. В результаті, коли через 60 років після його смерті за допомогою телескопа несподівано були знайдені гори на Місяці, фази Венери і величезну кількість зірок, про існування яких раніше не підозрювали, то ці спостереження переконали в справедливості нової теорії велику кількість учених, особливо серед неастрономов.

Яким же чином Коперник прийшов до своєї системи, якщо докази (тобто досвідчений шлях) були вторинні?

А.Ф. Лосев вважає, що Ренесанс виступив в історії європейської культури як епоха звеличення людської особи, як період віри в людину, в його нескінченні можливості і в його оволодіння природою. Але Коперник і Бруно перетворили землю на якусь нікчемну піщинку всесвіту, а разом з тим і людина виявилася незрівнянною, несумірним з нескінченним простором, темним і холодним, в якому лише подекуди виявлялися дрібні небесні тіла, теж незрівнянні за своїми розмірами з нескінченністю миру.^[13]

Відродженець любив споглядати природу разом з нерухомою землею і вічно рухомим небесним зведенням. Але тепер виявилося, що Земля – ця якась нікчемність, а ніякого неба і взагалі не існує. Возрожденчеській людина проповідувала могутність людської особи і свій зв'язок з природою, яка була для нього зразком його творінь, а сам він теж старався в своїй творчості наслідувати природі і її творцю – Великому Художнику. Але разом з великими відкриттями Коперника, Галілея, Кеплера вся ця могутність людини звалилася і розсипалася в прах.

В новій, геліоцентричній системі, особа настільки далеко виходила за свої власні межі, що перед лицем знов відкритого нескінченного космічного буття вона стала відчувати себе нікчемністю, мехзанически залежним від цих божевільних і ні з чим не порівнянних просторів і часів, холодних і чорних, перебуваючим перед особою ні з чим не порівнянних відстаней і божевільних тимчасових процесів, божевільних, тому що пізнаваних ледь-ледь.

З володаря і художника природи відродженець став всього тільки її нікчемним рабом. І це цілком зрозуміло навіть матеріально і економічно: про механізми і машини Леонардо тільки ще мріяв, тому що механізм, машинне виробництво – це не возрожденческая реальність; але коли в подальші століття механізмам і машинам буде даний повний хід, то людська особа тут же виявиться рабом машин і втратить свою свободу, ставши гвинтом в світовому механізмі. Іншими словами, якщо возрожденческий людина розчулювалася перед красою природи, то перед нескінченним холодним і порожнім Всесвітом він міг переживати тільки почуття жаху.^[1]
[14]

Проте чому ж саме Коперника вважають автором геліоцентричної моделі і найбільшим революціонером у відносинах неба і Землі? Чому, якщо неначебто така ж схема існувала у Аристарха вісімнадцять століть назад, а ліквідація Землі як уселенського центру в ідейному плані була успішно проведена Миколою Кузанськім?

Заслуга Коперника не може зрозуміти ні в чисто астрономічному, ні в чисто філософському плані без урахування тісного переплетення цих проекцій, в реальному розвитку пізнання. Будь-яка гіпотеза починає широко завойовувати розум, тобто стає соціально значущим культурним чинником, тоді і тільки тоді, коли її конкретне втілення і загальне ідейне обгрунтовування взаємно усилюють один одного. В цьому випадку гіпотеза має шанс увійти до системи уявлень, іменованої картиною миру, і навіть перенормировать, зрозуміло, з часом, весь світогляд. Такі ефекти посилення і виникли в зв'язці Арістотельовой філософії і моделі Птолемея, а пізніше в тандемі Кузанца і Коперника.

Астрономічні праці Кеплера, його закони руху дозволили коперниковской моделі восторжествувати, і по справедливості було слід би говорити про систему Коперника – Кеплера, саме їх сукупна модель по-справжньому відривається від античної традиції.

Висновок

Якщо не гнатися за інтуїтивною і математичною простотою, то вибір між Коперником і Птолемєєм все-таки залишається невизначеним. Тому і у Коперника доведено не стільки рух Землі навкруги Сонця, скільки дана більш проста картина співвідношення руху Сонця і Землі – і навіть це береться під сумнів деякими дослідниками.

Тоді в що ж заслуга Коперника?

Математично бездоказова модель виявилася прогнозом, в якому відчувалася необхідність. Подальші дослідження показали, що Коперник не зовсім мав рацію в математичному обґрунтовуванні. Але в тому, що Земля обертається навкруги Сонця, Коперник виявився прав.

Йому вдалося змістити координати відліку. Не випадково Лютер говорив: «Цей дурень хоче перевернути все астрономічне мистецтво…».

І тут має місце не просто кількісна, а корена якісна різниця: коли ми говоримо «система Коперника», то ми можемо мати на увазі і теорію, створену великим польським астрономом, і саму сонячну систему, як вона існувала до і незалежно від чиїх би то ні було теоретичних уявлень про неї. Ми, правда, розрізняємо те і інше, але істотної різниці тим часом і іншим за змістом ми абсолютно не помічаємо: система Коперника, як теорія Коперника, – це і є що стала «прозорою» для нас сонячна система. Це не один з равновозможних варіантів системного представлення нашої сонячної системи, а сама ця система, що розвернулася перед нами завдяки генію Коперника.^[15]

Головна заслуга Коперника укладена зовсім не в його моделі, яка математично по багатьох пунктах помилкова. Головне, що він стронул-таки Землю з місця, і майбутнє підтвердило його правоту. Нововведення Коперника не було просто вказівкою на рух Землі. Швидше, воно складало цілком новий спосіб бачення проблем фізики і астрономії.

Список джерел і літератури

1. Амбарцумян В.А. Коперник і сучасна астрономія // Микола Коперник. До 500-річчя з дня народження (1473-1973). М., 1973.

2. Білий Ю.А., Веселовській І.А. Николай Коперник (1473-1543). М., 1974.

3. Бронштен В.А. Клавдий Птолемей, II вік н.е. М., 1961.

4. Гребеников Е.А. Николай Коперник. М., 1982.

5. Чудові учені / Під ред. З.П. Капіци. М., 1980.

6. Клайн М. Математика: пошук істини. М., 1998.

7. Коперник Микола. Про обертання небесних сфер. Малий коментар. Послання проти Вернера. Упсальськая запис. М., 1964.

8. Кун Т. Структура наукових революцій. М., 1981.

9. Лосев А.Ф. Эстетика Відродження. М., 1978.

10. Марєєв З.Н. Принцип системності і детермінізму // Школа Ільенкова. М., 1999.

11. Міхайлов А.А. Николай Коперник і розвиток астрономії // Микола Коперник. До 500-річчя з дня народження (1473-1973). М., 1973.

12. Нейгебауєр О. Точние науки в старовині. М., 1968.

13. Фок В.А. Система Коперника і система Птоломея в світлі загальної теорії відносності // Микола Коперник. Збірка статі до 400-річчя з дня смерті. М. – Л., 1947

Примітки

^[1]


Белый Ю.А., Веселовский И.А. Николай Коперник (1473-1543). М., 1974. С. 18.

^[2]


Кун Т. Структура научных революций. М., 1981. С. 144.

^[3]


Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М., 1978. С. 547-551.

^[4]


Михайлов А.А. Николай Коперник и развитие астрономии // Николай Коперник. К 500-летию со дня рождения (1473-1973). М., 1973. С. 56.

^[5]


Амбарцумян В.А. Коперник и современная астрономия // Николай Коперник. К 500-летию со дня рождения (1473-1973). М., 1973. С. 44.

^[6]


Фок В.А. Система Коперника и система Птоломея в свете общей теории относительности // Николай Коперник. Сборник статей к 400-летию со дня смерти. М. – Л., 1947. С. 180-181.

^[7]


Кун Т. Указ. соч. С. 146.

^[8]


Бронштэн В.А. Указ. соч. С. 29.

^[9]


Нейгебауер О. Указ. соч. С. 196 – 197.

^[10]


Клайн М. Математика: поиск истины. М., 1998.С. 83 – 84.

^[11]


Лосев А.Ф. Указ. соч. С. 547.

^[12]


Кун Т. Указ. соч. С. 145 – 146.

^[13]


Лосев А.Ф. Указ. соч. С. 548.

^[14]


Там же. С. 549.

^[15]


Мареев С.Н. Принцип системности и детерминизма // Школа Ильенкова. М. , 1999. С. 131-139