Економічна інтеграці в АТР

Реферат з предмету “ Економічна інтеграція в Азиатсько-Тихоокеанському регіоні” студентки 5 курсу економічного факультету спеціальності “Економічна теорія” Київ-1999 Інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав (однорідний, внутрішньозлитий господарський механізм).

Ознаки інтеграції: • взаємопроникнення і переплитіння національних виробничих процесів; • на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць; • необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних (наднаціональних або наддержавних) структур (інституціональні структури). Умови інтеграції: 1. розвинена інфраструктура; 2. наявність політичних рішень уряду (створення умов для

інтеграції - політична й економічна база). Рівні інтеграції: 1. макроекономічний (державний рівень); 2. мікроекономічний (міжфірмовий - ТНК). Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації. Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40. Цілями угруповання є - зниження бюджетного дефіциту, подолання кризи.

Перешкоди на шляху інтеграції країн, що розвиваються: 1. країни, що інтегруються, слабко доповнюють економіки один одного, що стримує процес інтеграції; звідси випливає, що необхідних структурні зміни; 2. не розвинена інфраструктура; 3. розходження рівнів і потенціалів розвитку; 4. політична нестабільність.

Тип інтеграції Ознаки 1 Зона вільної торгівлі Форма угоди, коли учасники домовляються про зняття митних тарифів і квот у відношенні один одного. При цьому до третіх країн - у кожного своя політика. 2 Митна спілка Єдина митна політика стосовно третіх країн. Проте виникають і більш серйозні внутрішні протиріччя. 3 Загальний ринок Повне усунення перешкод для переміщень усіх чинників виробництва між країнами-учасницями.

У процесі рішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д вирівнювання економічних показників. 4.1 Економічна спілка Виникає на етапі високого економічного розвитку. Проводиться узгоджена (або навіть єдина) економічна політика і на цій основі йде зняття всіх перешкод. Створюються міждержавні (наддержавні) органи. Проходять значні економічні перетворення у всіх країнах-

учасницях. 4.2 Валютна спілка Форма економічної спілки й одночасно значна складової економічної спілки. Характерними чортами валютної спілки є: 1. узгоджене (спільне) плавання національних валют; 2. установлення за згодою фіксованих валютних курсів, що цілеспрямовано підтримуються Центробанками країн-учасниць; 3. створення єдиної регіональної валюти; 4. формування єдиного регіонального банка, що є емісійним центром цієї міжнародної валютної одиниці.

У країнах, що розвиваються, під валютною спілкою розуміють клірингові угоди. 5 Повна економічна інтеграція Єдина економічна політика і, як слідство, уніфікація законодавчої бази. Умови: • загальна податкова система; • наявність єдиних стандартів; • єдине трудове законодавство; і т.д. Переваги економічної інтеграції: 1. Збільшення розмірів ринку - ефект від масштабів виробництва (для

країн із малою ємністю національного ринку), на цій основі необхідність визначення оптимального розміру підприємства. 2. Зростає конкуренція між країнами. 3. Забезпечення кращих умов торгівлі. 4. Розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури. 5. Поширення передової технології. Негативні наслідки економічної інтеграції: 1. Для більш відсталих країн це призводить до відтоку ресурсів

(чинників виробництва), йде перерозподіл на користь більш сильних партнерів. 2. Олігопольна змова між ТНК країн-учасниць, що призводить до підвищення цін. 3. Ефект втрат від збільшення масштабів виробництва при дуже сильній концентрації. ІНТЕГРАЦІЯ В АЗІАТСЬКО – ТИХООКЕАНСЬКОМУ РЕГІОНІ. 80-ті роки - ріст числа регіональних угод. Концепція створення інтеграційного угруповання - 1965 рік; практична реалізація - кінець 1980-х.

Чинники, що вплинули на уповільнення інтеграційних процесів: 1. Країни значно диференційовані в економічному, культурологічному і політичному плані (як у жодному іншому регіоні світу). 2. Чинник географічної близькості. 3. Історично країни АТР ринулися зберегти взаємовідносини з країнами поза регіоном, що пов'язано з

їхньою колоніальною залежністю в минулому від європейських країн + із географічною спрямованістю експорту на ринок США. З середини 1980-х років інтенсифікація внутрішніх потоків товарів, капіталів і фінансової допомоги (інтернаціоналізація господарського життя). Частка внутрішнього експорту в сукупному експорті країн

Азіатсько-Тихоокеанського регіону зросла з 28% у 1970 році до 45% у 1992. Відповідно імпорт за той же період із 29% до 53%. Прогнозується, що внутрішня торгівля зросте до 55% до 2000 року. Частка внутрішніх інвестицій зросла з 39% у 1985 році до 56% у 1990 (по окремих країнах останній показник складає 60-70%). Специфіка інтеграції в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні: 1. У Азіатсько-Тихоокеанському регіоні відбувається процес поглиблення

господарської інтернаціоналізації на базі інтенсифікації внутрирегиональных потоків товарів і капіталів. 2. Розходження, що зберігаються, в економічному розвитку країн дають можливість поглибленню субрегиональных інтеграційних процесів у рамках країн, що мають приблизно однакові рівні економічного розвитку. 3. Субрегіональна інтеграція має специфіку, що пов'язана з можливістю надання організаційно-політичних форм прцессам, що відбуваються; останні можуть відбуватися

і поза інституціональними рамками, завдяки інтенсифікації взаємних зв'язків на мікроекономічному рівні. 4. Сильні позиції займають у регіоні США, Японія, КНР (теж лідер у регіоні). Вони можуть бути ініціаторами створення економічного угруповання, у тому числі і на загальнорегіональному рівні. 5. Тихоокеанському регіоні

із механізмом наднаціонального регулювання, з огляду на географічні умови та економіко-політичні чинники. 6. Можливість створення широкого економічного простору з вільним прямуванням товарів і капіталів. Друга половина 1997 р. відрізнялася сплеском дипломатичної активності головних держав регіону, а також поруч подій, наслідки яких будуть суттєві, протягом тривалого часу. Серед них слід зазначити: двосторонні зустрічі лідерів

Росії, США, Китаю і Японії, включаючи перший за останні 12 років візит вищого китайського керівника в США; початок офіційних чотирибічних переговорів за участю КНДР, Південної Кореї, США і Китаю по нормалізації ситуації на Корейському півострові, перший раунд яких пройшов у Женеві 9-10 грудня; підписані 23 вересня в Нью-Йорку двосторонні угоди між

США і Японією “Основний напрямки японо-американського співробітництва в області оборони”, який замінило собою попередній варіант 1978 р. Угода передбачає, що дві країни будуть діяти спільно не тільки у випадку напади на Японії, як це було раніш, але і при виникненні “надзвичайних обставин у прилігаючих районах”. Хоча географічні рамки цих районів не обмовляються. Токіо вже не разом давав зрозуміти, що вони охоплюють

Кореский полуостров і Тайвань. Як це ні парадоксально звучить, але не дивлячись на оновленя військової спілки США, маневри японської дипломатії останнім часом указують на відхід Токіо від старої односторонньої орієнтації на Вашингтон. Варто зазначити також на нові підходи Токіо до відношень із Пекином, що покликані стати основою “евроазитської дипломатії”

Японії. Взаємовідносини з Китаєм, за словами Р.Хасимото, будуть будуватися на базі “поглиблення порозуміння, розширення діалогу, розвитку співробітництва і формування єдиного регіонального порядку”. Про це він заявив напередодні свого офіційного візиту в Китай.