Міжнародні карні трибунали

«Міжнародні карні трибунали» ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ РОЗДІЛ .3 МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО СЬЄРРА-ЛЕОНЕ РОЗДІЛ 4. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ ВИСНОВОК СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Трибунал – це надзвичайний суд, нерідко (але не обов’язково) військовий, так чи інакше протиставлений регулярним судам загальної юрисдикції. Назву «трибунал» носили суди інквізиції. За зразком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі (напередодні якого відбувався Нюрнберзький процес) таку назву мають Міжнародний карний трибунал по колишній

Югославії, Міжнародний карний трибунал по Руанді та інші. В Польщі конституційний суд має назву Конституційного трибуналу. На деяких мовах (наприклад, французькій) слово «трибунал» означає звичайний суд, не обов’язково надзвичайний, англійською юридичною мовою це загальний термін для судів різних рівнів. Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб — відносно нове явище в міжнародно-правовій практиці.

Уперше фізичні особи були притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжнародних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 р

Римський Статут Міжнародного кримінального суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії та Міжнародного трибуналу з Руанди. Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали

Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (далі — Токійський військовий трибунал), створені ad hock після закінчення Другої світової війни для притягнення до відповідальності головних німецьких і японських військових злочинців. Нюрнберзький військовий трибунал було створено відповідно до Декларації про відповідальність гітлерівців за скоєні злочини 30 жовтня 1943 р прийнятою на

Московській конференції 1943 р. і Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії та Франції про судове переслідування й покарання головних воєнних злодіїв європейських країн «осі» 08 серпня 1945 р. А Токійський військовий трибунал створений відповідно до Угоди між урядами СРСР, США, Великої Британії, Франції, Китаю, Австралії, Канади, Нідерландів і Нової Зеландії 19 січня 1946 р до якого пізніше приєдналися

Індія й Філіппіни [7]. За рішенням Потсдамської конференції утворювався Міжнародний військовий трибунал, який мав засудити воєнних злочинців і злочини, скоєні ними. З 20 листопада 1945 р. до 1 жовтня 1946 р. тривав Нюрнберзький судовий процес над групою головних німецьких воєнних злочинців. Міжнародний військовий трибунал визнав підсудних винними у здійсненні підготовки

і веденні агресивних воєн проти миролюбних країн, у порушенні міжнародних договорів та угод, у здійсненні спланованих воєнних злочинів, що проводились з особливою жорстокістю, у злочинах проти людства (знищенні народів за расовими та національними ознаками). Герінгу, Ріббентропу, Кейтелю, Кальтенбруннеру, Розенбергу, Франко та іншим злочинцям (всього 12 чол.) було винесено смертний вирок, деяким (Гесс,

Функ) - довічне ув'язнення. Трибунал оголосив злочинним керівний склад нацистської партії, СС, СД, гестапо. Вимога СРСР визнати злочинними організаціями гітлерівський уряд, верховне командування та генштаб не були підтримані. Представник Радянського Союзу заявив про незгоду з рішенням щодо виправдання Шахта та деяких інших німецьких діячів, які фінансували нацистську партію.

Нюрнберзький процес - перший в історії міжнародний суд над групою осіб, які заволоділи державою і перетворили її на знаряддя страшних злочинів. Вперше в юридичній практиці були засуджені державні діячі, відповідальні за агресію і військові злочини [8, 9]. Над головними японськими воєнними злочинцями з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу проходив

Токійський судовий процес. За участь у підготовці та розв'язанні агресивної війни, за здійснення масового знищення мирного населення в окупованих країнах і полонених та інші злочини семи найбільшим злочинцям було винесено смертний вирок, 16 - довічне ув'язнення. Серед страчених були колишні прем'єр-міністр Японії, військовий міністр, представники вищого генералітету.

Вирішення питань подальшого післявоєнного мирного врегулювання дедалі більше ускладнювалось суперництвом між США і СРСР. Незважаючи на недовгий час існування трибуналів (на Нюрнберзькому вирок був винесений 01 жовтня 1946 р а на Токійському — 04 листопада 1948 р.), вони вплинули на формування принципів міжнародної кримінальної відповідальності за здійснення військових злочинів

і злочинів проти людства, а також на становлення та розвиток ідеї міжнародної кримінальної юстиції. Досвід створення міжнародних кримінальних судів був відновлений на початку 90-х років, коли Радою Безпеки ООН були засновані Міжнародний трибунал з Руанди та Міжнародний трибунал з колишньої Югославії. З огляду на те, що вони обидва створені ad hock, держави дійшли згоди щодо запровадження

постійного Міжнародного кримінального суду, Статут якого набув чинності у 2002 р. Після прийняття Статуту Міжнародного військового трибуналу 1945 року та винесення Вироку Нюрнберзького трибуналу 1946 року, другим етапом становлення міжнародного кримінального права стало прийняття Резолюціями Ради Безпеки ООН Статутів міжнародних трибуналів по колишній Югославії та Руанді. РОЗДІЛ 1. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ

ПО КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВІЇ Міжнародний карний Трибунал по колишній Югославії почав свою роботу в 1993 році, а планує завершити її до 2010 року. За останні майже шістдесят років конфлікт в колишній Югославії став чи не першим широкомасштабним конфліктом в Європі. Значну роль зіграли й засоби масової інформації, які донесли до широкої публіки картину людських

страждань, що призвело до створення коаліції суспільних сил на підтримку створення міжнародного карного суду. В якості тимчасових мір був створений міжнародний трибунал ad hoc. Таким чином, в історії створення міжнародного карного суду створення Міжнародного трибуналу по колишній Югославії стало справжнім проривом в міжнародному праві. Першим кроком РБ ООН стало засудження жорстокості, яку чинили в колишній

Югославії як порушення міжнародного гуманітарного права та вказала на індивідуальну відповідальність тих, хто її коїв у своїй резолюції 764 (1993) [4]. Другим кроком стало прийняття посилених мір щодо розслідування порушень з допомогою держав та міжнародних гуманітарних організацій і комісії експертів. Однак прийняті міри не змінили ситуації, а зібраний матеріал не відповідав пред’явленим до нього вимогам. Тож, у відповідь на

ініціативу ряда держав-членів ООН, Асамблеї Ради Європи, Європарламенту, доповідачів у раках Московського механізму з людського виміру ОБСЄ в Боснії, Герцеговині, Хорватії та інших держав, Рада Безпеки 22 лютого 1993 року в резолюції 808 (1993) в принципі вирішила питання про створення міжнародного трибуналу для переслідування винних в скоєнні порушень міжнародного гуманітарного права.

Згідно резолюції Генеральний секретар представив доповідь, в якій містився проект Статуту Трибунала [1]. В проекті були враховані думки 31 країни та деяких міжнародних організацій, які представили свої коментарі щодо проекту. На основі проекту РБ ООН зробила третій крок – створення трибуналу. Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, які відповідають за суттєві порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні на території колишньої

Югославії з 1991 року, був затверджений резолюцією 827 (1993) Ради Безпеки ООН від 25 травня 1993 року для вирішення в судовому порядку справ про суттєві порушення міжнародного гуманітарного права в регіоні. Його місцезнаходження – місто Гаага (королівство Нідерланди). Цілі Міжнародного карного трибуналу по колишній Югославії були визначені наступні: 1. притягти до судової відповідальності осіб, можливо винних в порушенні

міжнародного гуманітарного права; 2. встановити справедливість по відношенню до потерпілих; 3. попередити нові злочини; 4. сприяти відновленню миру шляхом сприяння примиренню в колишній Югославії [1]. Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з трьох Судових камер та однієї Апеляційної камери; Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. До складу Трибуналу входять 25 суддів, з них 16 постійних та 9 суддів

ad litem. На даний момент Трибунал продовжує свою роботу, яку повинен закінчити, згідно мандату, до 2010 року. Продовжується процес передачі справ державам колишньої Югославії. У 2005 році було створено палату з військових злочинів у Державному суді Боснії та Герцеговини, що забезпечила додаткові можливості для судового переслідування за скоєння військових злочинів у цьому регіоні. Крім того слідчі справи були передані прокурору

Боснії та Герцеговини. З урахуванням передачі справ місцевих судам до правила 11 bis Правил процедури та доведення Трибуналу були внесені поправки. Також поправки були внесені до правил 98 bis и 124. У 2005 році Трибунал виніс вирок дев’яти обвинувачуваним, розглядав 30 інших справ, за якими проходять 51 обвинувачуваний.

Судові камери винесли загалом три судових рішення. Апеляційна камера винесла чотири рішення. У слідчому ізоляторі Трибунала під вартою знаходились 58 чоловік, а 21 людину було звільнено умовно. Трибунал передав трьох осіб, яких було засуджено Данії, Іспанії та Об’єднаному Королівству для відбування покарання.

Отже, Трибунал продовжує рухатися вперед на шляху до виконання свого мандату для забезпечення того, щоб загалом 163 особи, яким було висунено обвинувачення, були передані правосуддю. 15 жовтня 2007 року делегати 62-ої Генеральної Асамблеї на пленарному засіданні заслухали доповіді щодо результатів діяльності міжнародних карних трибуналів по колишній Югославії та Руанді. Голова міжнародного трибуналу по колишній

Югославії Фаусто Покар повідомив, що головною перешкодою на шляху здійснення міжнародного правосуддя є труднощі, пов’язані з арештом головних підозрюваних. Фаусто Покар відмітив, що прокурор Трибунала продовжувала наполягати на арешті осіб, які все ще переховуються від правосуддя. Протягом минулого року були заарештовані – Здравко Толімир та Властимир Джоржевич. «Нездатність заарештувати

інших чотирьох обвинувачуваних, які укриваються від правосуддя, особливо Радована Караджича та Ратко Младича, все ще викликає серйозні занепокоєння», – заявив голова. Він повідомив, що з моменту свого створення Трибунал завершив судове розглядання у справах 109 обвинувачуваних зі 161 особи, яким були висунені обвинувачення. Голова розповів, що вперше в історії Трибуналу з минулого року в трьох судових камерах одночасно йдуть сім судових процесів.

По трьох з них проходять одразу декілька обвинувачуваних, число яких, загалом, складає 26. Чекають на судовий розгляд чекають лише 12 обвинувачуваних. В період з 1 серпня 2006 року до 31 липня 2007 року судді продовжували приділяти велику увагу розгляду справ високопосадових осіб, яких звинувачують в найтяжчих злочинах. Судова колегія з передачі справ внесла рішення про передання справ 13 обвинувачуваних нижньої та середньої

ланки в національних судових органах. У 2003 році Рада Безпеки розробила стратегію поступового припинення діяльності міжнародного Трибуналу по колишній Югославії. Планується, що до 2010 року Трибунал закінчить роботу, яку почав у 1993 році . РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО РУАНДІ За створенням

Трибуналу по колишній Югославії було створено аналогічний орган у зв’язку з ситуацією, що склалася в Руанді. 30 квітня 1994 року Голова РБ ООН в своїй заяві засудив порушення міжнародного гуманітарного права в Руанді та поставив питання про необхідність розслідування серйозних порушень міжнародного гуманітарного права. В резолюціях 918 (1994) та 925 (1994) Рада Безпеки знову засудила масові вбивства, які продовжувались на території Руанди. 1 червня 1994 року в своїй резолюції 935 (1994)

Рада Безпеки постановила, що геноцид та інші, систематичні та широкомасштабні порушення міжнародного гуманітарного права загрожують міжнародному миру та безпеці. Згідно цієї резолюції була затверджена комісія експертів для розслідування порушень. У вересні 1994 року було вирішено створити міжнародний трибунал, не дивлячись на початкові наміри обмежитися національними судами. До Ради Безпеки надійшло прохання від руандійського уряду про створення трибуналу,

з урахуванням якого й було створено в 1994 році Міжнародний карний Трибунал по Руанді. За статтею 1 Статуту Міжнародного карного трибуналу по Руанді: «Міжнародний трибунал по Руанді повноважний згідно з положеннями даного Статуту здійснювати судове переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення між народного права, скоєні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за подібні порушення, скоєні на території

сусідніх держав, у період з 1 січня 1994 року по 31 грудня 1994 року» [2]. Трибунал було створено у відповідності до резолюції 955 (1994) Ради Безпеки від 8 листопада 1994 року. Його місцезнаходження – місто Аруша (Об’єднана Республіка Танзанія). Трибунал складається з наступних частин: судового органу, який складається з двох Судових камер та однієї Апеляц.;

Канцелярії Обвинувачувача та Секретаріату. Спочатку комісія експертів по Руанді запропонувала розширити юрисдикцію Трибуналу по колишній Югославії, включивши до неї злочини, скоєні в Руанді. Однак це викликало побоювання того, що так зникне різниця між постійним судом та механізмом ad hoc. Щоб не створювати прецедент по розповсюдженню Радою

Безпеки юрисдикції органу ad hoc на зовсім нову ситуацію, було прийнято рішення про створення окремого органу. Проте, Трибунал по Руанді є точною копією Трибуналу по колишній Югославії з деякими відмінностями в статуті. Це зробило непотрібною підготовку спеціального проекту Статуту. Таке рішення є цілком логічним, адже трибуналам потрібно було розглядати однакові процесуальні проблеми. Виходячи з міркувань практичності та адміністративної ефективності було вирішено, що

Прокурором Трибуналу по Руанді призначено Прокурора Трибуналу по колишній Югославії з додатковим персоналом, включаючи додаткового заступника Прокурора. Члени Апеляційної камери Трибуналу по колишній Югославії стали членами Апеляційної камери Трибуналу по Руанді. На даний момент діяльність судових камер Трибуналу знаходиться на надзвичайно високому рівні,

оскільки в них походить безпрецедентне число судових процесів. Завдяки повному використанню 9 суддів ad litem, які працюють з 9 постійними суддями, а також за наявності четвертої зали для судових засідань, оренда якого фінансується урядами Норвегії та Сполученого Королівства, число прийнятих судових рішень продовжує збільшуватись. Трибунал виніс судові рішення щодо 25 обвинувачуваних, а судові процеси ведуться щодо 25

інших обвинувачуваних. По ходу двох з цих судових процесів, які торкаються 10 обвинувачуваних, захист надає свої докази. На ще одному судовому процесі по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних обвинувачення вже викликало всіх свідків. Шістнадцять осіб, які перебувають під вартою, очікують на свої судові процеси. Розгляд їх справ почнеться тоді, коли це стане можливим через потенціал судових камер. Протягом звітного періоду Апеляційна камера винесла три рішення по відношенню щодо чотирьох обвинувачуваних,

а також члені проміжні рішення. Канцелярія Обвинувачувача завершила розслідування справ щодо осіб, які підозрюються в скоєнні геноциду. Передбачалося, що останні рішення обвинувачувань будуть представлені на затвердження камер до середини 2005 року. Процес передачі справ до національної юрисдикції почався наданням Обвинувачувача у лютому 2005 року уряду Руанди 15 справ осіб, що вкривалися від правосуддя. Оперативно-пошукова група канцелярії Обвинувачувача була реорганізована та укріплена, а

її методи проведення операцій – переглянуті. Активно здійснювалась програма зміцнення співробітництва з державами за посередництва підтримки Обвинувачувачем контактів з владними структурами різних країн. Секретаріат Трибуналу продовжує надавати свою незміну підтримку судовому процесу шляхом обслуговування інших органів Трибуналу та захисту. Він також забезпечує підтримку з боку держав та/або міжнародних закладів з метою безперешкодного проведення процесу.

З державами та закладами підписані договори щодо фінансування діяльності, яка не охоплюється регулярним бюджетом, для забезпечення присутності свідків та їх безпеки, а також пошуку місць, в яких засуджені особи будуть відбувати свої вироки [3]. 2 червня 2006 року Міжнародний трибунал по Руанді виніс вирок колишньому члену Ради директорів руандійської телерадіокомпанії «Тисяча пагорбів»

Джозефу Серугендо. Його було засуджено до шести років тюремного ув’язнення за публічне підбурення на вбивства за етнічною ознакою. Джозеф Серугендо став 28 обвинувачуваним, засудженим Міжнародним трибуналом по Руанді. Суд розглядає ще 27 справ. 14 обвинувачуваних чекають на початок свої процесів. РОЗДІЛ 3. МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО СЬЄРРА-ЛЕОНЕ

Трибунал по Сьєра-Леоне почав свою роботу в 2001 році в червні місяці. Трибунал має склад, подібний до складу попередніх двох трибуналів. Фінансування Трибуналу відбувається за підтримки США. В 2005 році Спеціальний суд отримав приблизно 54,9 млн доларів США у вигляді добровільних внесків від 33 держав у раках чотирирічного бюджету в розмірі 104 млн доларів

США. Для того, щоб доповнити недостатній об’єм добровільних внесків, Генеральний Секретар ООН прохав про виділення субсидії в розмірі 40 млн доларів США на дворічний період 2004-2005 років. У своїй резолюції 59/276 Генеральна Асамблея уповноважила Генерального Секретаря прийняти зобов’язання в розмірі, який не перевищує 20 млн доларів США, для поповнення фінансових ресурсів

Спеціального суду в період з 1 січня по 30 червня 2005 року. В своїй доповіді від 18 квітня 2005 року Генсек запропонував виділити додаткову субсидію в розмірі 13 млн доларів США для фінансування роботи Суду протягом перших шести місяців четвертого року своєї діяльності до грудня 2005 року і заявив про свої наміри запитати додаткову субсидію для Суду в розмірі до 7 млн доларів США у 2006 році. 22 червня 2005 року

Генеральна Асамблея прийняла резолюцію 59/294, в якій вона уповноважила Генсека прийняти на себе зобов’язання на суму 13 млн доларів США на період з 1 липня до 31 грудня 2005 року [10]. У 2005 році проводились судові процеси щодо всіх дев’яти обвинувачуваних, які знаходяться під вартою у Фритауні. 17 січня 2005 року до другої судової камери було призначено троє суддів, а згодом.

7 березня, було почато судовий процес у справі Революційної ради збройних сил. Тим часом у першій судовій камері все ще почергово ведуться судові процеси у справах Сил громадянської оборони та Об’єднаного революційного фронту, які почалися 3 червня та 5 липня 2004 року, відповідно. Спеціальний суд також розглядав дві інших справи. В жовтні 2004 року Спеціальний суд схвалив стратегію завершення своє роботи, яка була

представлена Головою Суду РБ ООН 24 травня 2005 року. Секретар Суду підписав згоду про приведення вироків у дію з двома країнами, та відповідні переговори ведуться з рядом інших країн. На етапі після завершення роботи Суд продовжить здійснення ряду «остаточних заходів» після того, як ін припинить своє існування в його нинішній формі та з його статусом.

РОЗДІЛ 4.МІЖНАРОДНИЙ КАРНИЙ ТРИБУНАЛ ПО ЛІВАНУ 17 серпня 2007 року було оголошено, що Міжнародний трибунал для розслідування вбивства колишнього ліванського прем’єра Рафіка Харірі буде розміщуватися в Гаазі – місті, яке давно вважається столицею міжнародного правосуддя. В офіційному листі на адресу Генерального секретаря уряд Нідерландів повідомив, що готовий задовольнити прохання

ООН і розмістити трибунал в Гаазі. Як заявляє прес-секретар ООН Мішель Монтас, найближчим часом Генсекретар Пан Гі Мун направить до Нідерландів делегацію для обговорення практичних кроків щодо створення трибуналу. Також прес-секретар заявляє, що в ході зустрічей у Бейруті всі співбесідники Пан Гі Муна виступили в підтримку процесу, який дозволить притягти до відповідальності

осіб, винних у скоєнні нападів на колишнього прем’єр-міністра Рафіка Харірі та інших. Генеральний Секретар все ще впевнений, що шлях до правосуддя лежить через ліванський конституційний процес, проте при цьому він пояснює, що цей процес ускладнюється рядом факторів, про які йому повідомили парламентарі. Справа в тому, що автори листа виступають від імені антисирійської більшості парламенту Лівану. Спікер парламенту, який належить до фракції, що підтримує

про сирійський рух «Хезболла», відмовився скликати сесію парламенту для ратифікації угоди про створення трибуналу. Саме тоді «антисирійці» вирішили звернутися за підтримкою до ООН. ВИСНОВОК Ідея створення міжнародних кримінальних судових органів неодноразово виникала в міжнародно-правовій доктрині. Однак ці плани не були реалізовані. Першими міжнародними кримінальними судовими органами стали

Нюрнберзький військовий трибунал і Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу [7]. Міжнародний Трибунал у Гаазі став першим судом такого рівня й з такою метою як Нюрнберзький та Токійський Міжнародні військові Трибунали, скликані, аби засудити нацистських та японських військових злочинців після Другої світової війни. Це були перші впевнені кроки ООН на шляху до творення Міжнародного кримінального суду.

За півстоліття, що минули з часу проведення повоєнних трибуналів, світове співтовариство не виробило відповідної законодавчої бази, яка легітимізувала б міжнародні процеси над військовими злочинцями. Ні Нюрнберзький, ані Токійський міжнародні військові трибунали не спиралися на конкретну законодавчу базу. Більш того, вироблення нових принципів міжнародного права було однією з проголошених цілей Нюрнберзького процесу. Обидва процеси були скоріше політичними, аніж судовими,

і по суті стали судом помсти переможців над переможеними. За 50 років, що минули після Нюрнберзького та Токійського міжнародних військових трибуналів міжнародне співтовариство неодноразово ставало свідком геноциду - наприклад, бомбардування Камбоджі під час війни у В'єтнамі чи знищення іракських курдів Саддамом Хусейном але Рада Безпеки ООН послідовно не вживала рішучі заходи.

Розповсюджені засобами масової інформації повідомлення про страхіття в колишній Югославії та фотографії, які можна було б зробити хіба що в нацистських концтаборах, спричинили постійний тиск громадськості та почуття вини у міжнародних організацій, чиїм обов'язком було покласти край геноциду. Вже було офіційно оголошено про створення Міжнародного кримінального суду (МКС), який розглядатиме справи про злочини проти людства. Таку мрію Організація

Об’єднаних Націй виношувала ще з 1948-го року, але з різних причин реалізувати її не вдавалося. Вперше договір щодо створення МКС було підписано в 1998 році в Римі. Україна поставила під ним свій підпис 20 січня 2000-го року. Для того, щоб він набув чинності, необхідною була ратифікація документа 60 країнами. 10 країн надали ратифікаційні документи, після чого кількість держав, що схвалила міжнародний договір,

склала 66 (Україна до них не належить) [11]. І з 1 липня 2002 року суд почне діяти на повній основі, а сам суд, резиденція якого, за домовленістю сторін, буде знаходитися в Гаазі, почне роботу в 2003 році Раніше подібні суди створювалися для розслідування тільки окремих злочинних дій у певних країнах. Так у 90-их було створено міжнародні трибунали зі злочинів у республіках колишньої Югославії та в Руанді. «Нову сторінку перегорнуто в

історії людства», — заявив по завершенню церемонії проголошення Міжнародного суду Ганс Корелл, радник ООН з юридичних питань. Від створення світового кримінального суду в захваті були, щоправда, не всі країни. Сполучені Штати, приміром, виступили категорично проти такої ідеї. Точніше виступила проти неї адміністрація Джорджа

Буша, оскільки демократи під керівництвом Білла Клінтона свого часу поставилися до створення МКС схвально. Тепер у Вашингтоні гадають, що до цього суду можуть бути «несправедливо» притягнуті американські військовослужбовці. США припинили відвідувати засідання, на яких оговорювалися питання відносно МКС, ще минулого року, бойкотували у Вашингтоні і церемонію проголошення суду. Міжнародний трибунал знаходитиметься в Гаазі, в Нідерландах.

На початку наступного року зустрінуться представники всіх країн, які ратифікували Римський договір, і оберуть 18 суддів. Потому суд розпочне свою діяльність. Міжнародний кримінальний суд, вважається, заповнить «дірку» в світовій юридичній системі. Першими судами такого плану фактично були Нюрнберзький та Токійський, на яких розглядалися військові злочини німців та японців у

Другій світовій війні. «Це буде суд, де Саддама Хусейна, Пол Поти і Августо Піночете майбутнього будуть відповідати за свої дії», — заявив Ричард Дікер, директор міжнародної правничої програми «Х’юмен Райтс Вотч». . Список використаної літератури: 1. Устав Международного трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного

гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии с 1991 года. 2. Устав Международного уголовного трибунала для судебного преследования лиц, ответственных за геноцид и другие серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории Руанды, и граждан Руанды, ответственных за геноцид и другие подобные нарушения, совершенные на территории соседних государств, в период с 1 января 1994 года по 31 декабря 1994 года.

3. http://www.iccnow.org 4. http://www.un.org 5. http://law.biz.ua/books/0026/0232.htm 6. http://law.biz.ua/books/0026/0233.htm 7. http://www.readbookz.com/book/167/5152.h tml 8. http://www.daccess-ods.un.org/access.nsf /Get?Open&DS=A/59/534/Add.4&Lang =R 9. http://www.day.kiev.ua/56273/