Мировая экономическая интеграция

Міністерство освіти України Київський національний економічний університет Кафедра міжнародної економіки Курсова робота на тему: Перспективи розвитку і проблеми світової економічної інтеграції Виконав: студент вечірнього факультету 3 курсу, групи 6103 Ю. К.Корсак Перевірив: Науковий керівник О. І.Яроменок

Тема № 39: Перспективи розвитку і проблеми світової економічної інтеграції Вступ (об’єкт, предмет, актуальність) 1. Види економічної інтеграції 2. Сучасний стан світової економічної інтеграції 2.1. Регіональна інтеграція 2.2. Міжнародна інтеграція 3. Головні проблеми світової економічної

інтеграції 4. Перспективи світової економічної інтеграції 5. Місце України в процесах світової економічної інтеграції Висновки Джерела інформації Вступ Одним із найважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявилася інтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін “інтеграція” походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне, ціле,

єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищий ступінь розвитку міжнародних економічних відношень. Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країни об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою: • забезпечення кращих умов торгівлі; • збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва (для країн з малою

ємністю національного ринку); • розширення торгівлі паралельно з поліпшенням інфраструктури; • поширення передових технологій; • стимулювання конкуренції. Окрім цього, як свідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючі вітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникає дефіцит.

Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі. 1. Форми економічної інтеграції Відомо декілька форм або етапів розвитку економічної інтеграції (табл.1) Таблиця 1. Форми економічної інтеграції Форма економічної інтеграції Скасування тарифів та квот між учасниками Єдина торгівельна політика щодо третіх країн Скасування обмежень на рух виробничих факторів

Гармонізація економічної політики та інституцій Єдина валюта, єдина валютна політика 1. Зона вільної торгівлі Так Ні Ні Ні Ні 2. Митний союз Так Так Ні Ні Ні 3. Спільний ринок Так Так Так Ні Ні 4. Економічний союз Так Так Так Так Ні 5. Економічний і валютний союз Так Так Так Так Так

Зона вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження на взаємну торгівлю, але, разом з цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі.

Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами. Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ). Митний союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які обмеження на взаємну торгівлю, а також вводять спільну систему тарифів

і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу. Спільний ринок - це митний союз з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості

законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу. Економічній союз - складна форма міждержавної економічної

інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і валютно-фінансової політики, створення системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів. Економічний і валютний союз - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення

єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного

і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ. 2. Сучасний стан світової економічної інтеграції. В даний час у світі нараховується біля 20 регіональних економічних об'єднань інтеграційного типу. З них найбільше помітні і впливові такі: Західна Європа – Європейський Союз (ЄС) і Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ);

Північна Америка - Північноамериканска асоціація вільної торгівлі (НАФТА); Азіатсько-тихоокеанський регіон - Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЄС); Азія - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН); ОЄС-ЄКО - організація економічного співробітництва центральноазіатських держав, створена у 1992 р.

(Іран, Пакистан, Туреччина); СААРК - Південно-азіатську асоціацію регіонального співробітництва (Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Непал); Латинська Америка - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) і «Меркосур»; Андський пакт - Торгова угода Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу і Болівії; Африка - Економічне співтовариство держав

Західної Африки (ЄКОВАС) і Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК). ЮЄМОА – Західно-африканська економічна і валютна спілка (Кот-д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі). САДК - Південно-Африканський комітет розвитку (Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія,

ПАР, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве). Глобалізація міжнародних економічних відносин призвела до появи міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань. Наприклад: ОПЕК (Організація країн експортерів нафти, яка заснована в 1960 р. і об’єднує 13 країн трьох континентів); ОЄСР (Організація економічного співробітництва

і розвитку, заснована у 1961 р включає 24 країни чотирьох континентів) та інші. Проте головну роль у глобалізації економічних стосунків, зокрема зовнішньоторговельної діяльності, у даний час відіграють кілька об’єднань і організацій, що утворюють систему під патронатом Організації Об'єднаних Націй (ООН): • ЮНКТАД - Конференція ООН з торгівлі і розвитку, заснована у 1964 р. і чинна під егідою

Генеральної Асамблеї ООН; • ЄКОСОС - Економічна і Соціальна Рада ООН; • КНТР - Комісія з науки і техніки з метою розвитку; • ЮНИДО - Організація ООН по промисловому розвитку, заснована у 1966 р.; • ВТО - Всесвітня торгова організація, що виникла в 1995 р. у результаті перетворень, яких зазнала ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, створена в 1947 р.).

До складу ВТО входить ТРИПС (Угода по торгових аспектах інтелектуальної власності) і ГАТС (Угода про торгівлю послугами); • МТЦ - Міжнародний торговий центр; • ЄЕК ООН - Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй; 2.1. Регіональна економічна інтеграція. Європейський Союз(ЄС) Серед багатьох регіональних

інтеграційних об'єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири з п’яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) і досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного і валютного союзу. Ця група з 15 країн має назву “Європейський Союз (ЄС)”. Він почав створюватись у 60-і роки, колі до його складу входили лише 6 країн.

Поступово до Союзу приєднувались інші країни, і в 1995 р. їх стало вже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об’єднання і поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор , та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2. На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі , метою якого

є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створенню стійкого союзу народів Європи. З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап - створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до липня 2002 року. Введення спільної валюті є одним із найскладніших етапів західновропейської

інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти “євро” та проведення

єдиної валютної політики. Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) - створило другу за розміром економіки після США і найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро»-зона охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного

і Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3. За межами зони “євро” з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро»-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів,

її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ - це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли:

Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р Португалія, а в 1995 р Австрія, Швеція

і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн. Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, проте, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торгову політику стосовно третіх країн, і товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині

ЄАВТ (крім промислових товарів із ЄС). Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу. Відмінності ЄАВТ від ЄС: • в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган - консультативна Рада, у котрій кожна країна має один голос; • режим вільного, безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у відношенні промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків

аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію з боку ЄС). • за кожною країною - членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами; • в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - НАФТА Іншим прикладом інтеграційних тенденцій, що розвиваються вже не в

Європі, а в Північній Америці, є НАФТА. За підрахунками спеціалістів, це об'єднання об'єднує сьогодні територію з населенням понад 375 млн. чоловік; на нього припадає понад 20% обсягу світової торгівлі. Щорічне виробництво товарів і послуг цими країнами складає 7 трлн. долл. США. Північноамериканська асоціація вільної торгівлі була створена шляхом підписання угоди в грудні 1992 р. між трьома країнами - США, Канадою і Мексикою, що вступили в силу з 1 січня 1994 р.

Виникненню НАФТА передувала угода між США і Канадою (1989 р.) про зону вільної торгівлі, що поклала початок інтеграції в Північної Америці. Мексика приєдналася до угоди в лютому 1991 р. У рамках НАФТА передбачено заходи для лібералізації руху товарів, послуг і капіталів через кордони, що розділяють три країни. В угоді передбачено захист північноамериканського ринку від експансії азіатських

і європейських компаній, що намагаються обминути американські митні бар'єри шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику. Досягнуто згоди про ліквідацію більшості тарифів на продукцію сільського господарства, за винятком обмежень у торгівлі кукурудзою, цукром, деякими овочами і фруктами, а також про поступову (протягом 10 років) ліквідацію митних бар'єрів у торгівлі автомобілями і текстилем. У цілому НАФТА - молоде економічне формування.

Механізми співробітництва НАФТА знаходяться в стадії формування. В даний час важко оцінити ефективність діяльності НАФТА, оскільки період її існування поки ще недовгий. Інтеграційні об'єднання Латинської Америки: “Меркосур”, “ЛАІ”. «Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії,

Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються

в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р. У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати; • Андский пакт; • Амазонський пакт. Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань. Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай). Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних

і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань. Асоціація держав Південно-східної Азії - АСЕАН Ця регіональна політико-економічна організація утворена в 1967 р. у складі Індонезії, Малайзії, Сингапуру, Таїланду, Філіппін.

У 1984 р. в АСЕАН вступив Бруней, а в 1995 р В'єтнам. Офіційними цілями АСЕАН проголошені сприяння економічному зростанню, соціальному прогресу і культурному розвитку країн-членів. Система керування представлена вищими органами - Нарадою міністрів закордонних справ і постійним Секретаріатом АСЕАН із місцем перебування в Джакарті. Специфіка діяльності

АСЕАН визначається тим, що її учасники фактично є одночасно членами інших регіональних об'єднань, а також наявністю двосторонніх договірних зобов'язань між членами АСЕАН і США. Слід зазначити, що АСЕАН на даний час являє собою найефективнішу структуру в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Всі 30 років існування вона достатньо успішно сприяла формуванню вільної торгівлі, хоча частка взаємної торгівлі країн-членів у загальному обсязі

їхнього зовнішньоторговельного обороту не перевищує 20-22%. Близький Схід. Організація економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС—ЄКО) Прагнення до інтеграції, тісного взаємовигідного співробітництва помітне і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р. створена і функціонує Рада зі співробітництва арабських держав, що включає

Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про створення Організації економічного співробітництва центральноазіатських держав (ОЄС-ЄКО). Ініціаторами її створення стали Іран, Пакистан і Туреччина. Інтеграційні об'єднання Африки: “ЄКОВАС”, “ЮДЕАК”.

Економічне співтовариство держав Західної Африки (ЄКОВАС) засноване в 1975 р. Членами ЄКОВАС є: Бенін, Буркіна-Фасо, Гана, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Того і Кот д'Івуар. Економічна інтеграція в рамках ЄКОВАС розвивається за такими напрямками: • лібералізація регіональної торгівлі; • створення митної

і валютної спілки; • установлення вільного режиму пересування громадян і майна; • розвиток і реалізація спільних проектів в області енергетики, гірничої промисловості і дорожнього будівництва. У рамках ЄКОВАС створений Фонд співробітництва, компенсації та розвитку (ФККД) із штаб-квартирою в м. Ломо (Того). У функції ФККД входить, зокрема, відшкодування витрат від зниження

мита в результаті створення зони вільної торгівлі; фінансування будівництва спільних об'єктів і т.п. Наприкінці 80-х рр. торгівля між країнами ЄКОВАС складала біля 5% всього обсягу торгівлі країн угруповання, а на початку 90-х рр 7,7%. Правові основи функціонування ЄКОВАС надає вищий орган співтовариства - щорічна конференція глав держав і урядів. Постійний адміністративний орган - Виконавчий секретаріат.

Штаб-квартира - м. Логос (Нігерія). Митна й економічна спілка Центральної Африки (ЮДЕАК) утворена в результаті підписання угоди про заснування організації в 1964 р. у м. Браззавіль (Конго), що набрало сили 1 січня 1966 р. Країни - члени ЮДЕАК: Габон, Камерун, Конго, ЦАР, Чад, Екваторіальна Гвінея (з грудня 1983 р.). У рамках блоку на взаємну торгівлю припадає лише 0,9%

сукупного експорту держав-членів. Цілями ЮДЕАК проголошено: • утворення загального ринку шляхом поступового зняття обмежень у взаємній торгівлі; • узгодження економічних програм; • уніфікація податкових систем; • будівництво спільних підприємств; • фінансова взаємодопомога і створення пільгових митних умов для країн-членів, що не мають виходу до моря (Чад, ЦАР). У рамках ЮДЕАК функціонують такі фінансові організації, як

Фонд солідарності, Банк розвитку (БДЕАС), Банк держав Центральної Африки (БЕАС). Правові основи діяльності здійснює вищий орган ЮДЕАК - Рада глав держав, що проводить щорічні сесії. Головою ЮДЕАК призначається президент однієї з країн-учасниць на 1 рік. Штаб-квартира ЮДЕАК знаходиться в Бангі (ЦАР). 1.2.

Міжнародна економічна інтеграція До міжрегіональних міжнародних організацій, у коло інтересів яких, крім інших, входить узгодження економічних питань, варто віднести нижче перераховані: Всесвітня торгова організація (ВТО) ВТО розпочала свою діяльність на початку 1996 р. як результат модифікації Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), договір по який підписали 23 країни ще в 1947 р. Як одна з найбільших міжнародних економічних організацій,

ГАТТ установила принципи, правові норми, а також правила ведення і державного регулювання взаємної торгівлі країн-учасниць. Основними принципами діяльності ГАТТ, який притримується і ВТО, є: • забезпечення режиму найбільшого сприяння експортним, імпортним і транзитним операціям; • надання учасникам угоди всіх прав, переваг

і пільг щодо ввозу і вивозу товарів, митам, мореплаванню та іншим аспектам, якими користується в даній країні будь-яка інша держава; • використання переважно тарифних засобів захисту національних ринків, відмова від імпортних квот і інших подібних обмежень; • зниження митних тарифів на основі регулярного проведення багатосторонніх переговорів; • надання преференційного режиму в торгівлі з країнами, що розвиваються;

• вирішення торгових суперечок за допомогою переговорів; • взаємність у наданні торговельно-політичних поступок. Учасниками ГАТТ до початку 1996 р. були 130 країн. Членами ВТО, що замінила цю організацію, стали 81 країна. Бюджет нової організації укладається з внесків країн-учасниць. Засідання вищого керівного органа ВТО проводяться двічі на рік.

Рішення повинні прийматися одноголосно. ВТО, як відзначалося вище, використовуючи у своїй діяльності принципи ГАТТ, здійснює також регулювання міжнародного обміну послугами (банківські, страхові, транспортні й ін.), торгових аспектів інтелектуальної власності і контролює захист інвестицій. Для цього в її складі створено спеціальні заснування: Угода про торгівлю послугами (ГАТС) і Угода по торгових аспектах

інтелектуальної власності (ТРИПС). Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва АТЄС Створена в 1989 р. Як інтеграційне угруповання АТЄС тільки формується, в ній розпочинаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської і азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської.

Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічної, валютної та політичної спілки, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють, насамперед, мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій. На даний час АТЄС включає 18 держав Азії, Північної

і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа - Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі. Система керування в АТЄС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет по торгівлі й

інвестиціям. На АТЄС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більше 40% населення земної протоки. На зустрічах учасників АТЄС у Сіетлі в 1993 р. і в Богорі в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій, заходи митного “роззброювання”

і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн - до 2020 р.). Європейська економічна комісія ООН Європейська економічна комісія Організації Об'єднаних Націй (ЄЕК ООН) була створена в 1947 р. із штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія). Протягом більш як 50 років свого існування ЄЕК охопила своєю діяльністю 55 країн Північної

Америки, Європи й Азії, у результаті чого виробивлено спільний механізм міжнародного економічного співробітництва. ЄЕК є міжнаціональним форумом, на якому досягається взаємна домовленість і згода в процесах формування і виконання загальних напрямків діяльності країн, реалізації їхньої спільної політики. ЄЕК реалізує такі основні функціональні аспекти діяльності: • сприяння економічному, науково-технічному і соціальному розвитку країн на основі

інтеграції регіонального і міжрегіонального співробітництва; • забезпечення проведення спільних наукових досліджень і розробок у системі економічного аналізу й оцінки пріоритетних програм і проектів, пов'язаних з економічними, політичними і соціальними сферами країн; • підготування і проведення конвенцій, узгодження й адаптація норм і стандартів в галузі економіки, техніки, технології

і навколишнього середовища з метою заохочення міжнародної кооперації і координації діяльності в регіональних об'єднаннях країн; • розвиток і використання економічних і соціальних можливостей національного росту країн шляхом удосконалювання роботи в галузі навколишнього природного середовища, промисловості, енергетики, транспорту і торгівлі, а також у багатьох областях повсякденного життя населення; • заохочення удосконалювання

і раціоналізації перехідних процесів країн Східної і Центральної Європи в систему ринкових відносин, сприяння їхній участі й об'єднанню в європейську і глобальну світову економіку; • координація діяльності центральних органів ООН, спеціалізованих і європейських заснувань, урядових і міжурядових організацій. Особливу актуальність має напрямок діяльності

ЄЕК, націлений на задоволення потреб країн із перехідною економікою, котрим необхідно створити інституціональну і законодавчу основу для ефективного функціонування ринкових відносин. На даний час Європейська економічна комісія ООН активно підтримує і розвиває партнерські відношення з Європейською спілкою, Організацією по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), а також

із такими субрегіональными організаціями, як Співдружність Незалежних Держав, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво, що у свою чергу орієнтують ЄЕК на удосконалювання її видів діяльності в економічній, соціальній, політичній і культурній областях. 2. Головні проблеми світової економічної

інтеграції Окрім позитивних наслідків розвитку світової економічної інтеграції існують і негативні, що стосуються як світового співтовариства в цілому, так і окремих національних економік. До основних, глобальних економічних проблем варто віднести: • Посилення взаємозалежності національних економік і, як слідство цього процесу, зменшення стабільності світової фінансової системи. Яскравим прикладом наслідків порушення стабільності світової фінансової

системи є Азіатська валютно-біржова криза, що заподіяла помітний негативний вплив на ринок капіталів розвинутих країн. У його основі лежало декілька причин. По-перше, мова йде про податкову політику Японії, де урядом у 1997 р. були різко підвищені податки, але не були продумані наслідки цього підвищення для інших країн Південно-Східної Азії, для яких японська економіка була тривалий час “локомотивом” економічного

розвитку. По-друге, азіатська фінансова криза пов'язана з наявністю на ринках великої кількості цінних паперів, зокрема на фондових біржах, так називаних похідних цінних паперів (конвертованих облігацій, варрантів, опціонів, фьючерсіів), що носять винятково спекулятивний характер. Ці папери, як правило, постійно купуються і перепродаються з метою витягу спекулятивних прибутків. Вартість таких похідних паперів, що носять назву деривати, складає біля 100 трлн. долл.

США, що перевищує обсяг ВНП усіх країн. Тому скидання подібних паперів на ринках ведуть до падіння курсів інших цінних паперів і сприяють розвитку біржових крахів. Третьою причиною кризи можна назвати певну зацікавленість США в підриві економіки так званих «східних тигрів», тобто ряду країн Південно-Східної Азії, що протягом останніх років були конкурентами

США, скеровуючи на американський ринок такі дешеві товари, як побутова техніка, текстиль, іграшки й інше. Одним із проявів дій США проти країн Південно-Східної Азії стала гра на зниження гонконгського долара, а також спекулятивні операції, проведені американським бізнесменом Соросом проти ряду валют цих країн, зокрема Малайзії. У результаті спільної дії цих чинників почалася криза на валютних

і фондових біржах країн Південно-Східної Азії, що виявилося в падінні курсу їхніх валют і цінних паперів, насамперед, акцій, що потягло за собою ланцюгову реакцію банкрутства ряду банків і інших кредитно-фінансових інститутів. Четверта причина азіатської фінансової кризи - неправильне використання кредитів і інвестицій у країнах Південно-Східної Азії, спрямованих у нерухомість і фінансові активи, а не у виробництво.

Оскільки існує глобалізація ринків капіталу через переплетення ринків цінних паперів і інвестицій, азіатська фінансова криза торкнулася також і багатьох інших країн, включаючи головні західні. Це виявило себе, насамперед, у падінні курсу акцій на Нью-Йоркській й інших значних фондових біржах західних країн (Лондонській,

Паризькій, Франкфуртській). Наслідки азіатської кризи для Японії виявилися дуже серйозними. Крім падіння курсу ієни стосовно долару і зниження курсової вартості акції, виникнула гостра негативна ситуація в кредитній системі Японії. Наслідки азіатської кризи для США і західної Європи виявилися менш суттєвими. Зниження курсу акцій на фондових біржах цих країн було припинено як

тимчасовим закриттям бірж, так і оберненою купівлею цінних паперів тими компаніями і корпораціями, у яких курси паперів упали у жовтні - листопаді 1997 р. У Західній Європі біржові індекси восени 1997 р. також піддалися коливанням від падіння до зростання, хоча на початку 1998 р. намітилася тенденція до їх підвищення. Водночас США і Західна Європа продовжують відчувати наслідки азіатської кризи

і виражають певну занепокоєність на майбутнє, оскільки на країни Південно-Східної Азії донедавна припадало 1/3 світового ВВП і більш 40% експорту в США і Західну Європу. Отже знецінення валют країн Південно-Східної Азії становить певну погрозу для головних західних країн, тому що ріст притоку дешевих азіатських товарів може призвести до дефіциту торгових

і платіжних балансів, дестабілізації економіки, особливо зростання безробіття, що, дуже небезпечно для Франції, Англії, ФРН. Ланцюгова реакція азіатської фінансової кризи негативно вплинула на країни Латинської Америки і Росію, де відсутня економічна і фінансова стабільність. Таким чином, азіатська фінансова криза поступово переросла у світову фінансову кризу 1998 р істотно підірвавши стабільність національних ринків капіталів, а також у цілому світовий

фінансовий ринок. • Суттєвою перепоною для поглиблення міжнародної економічної інтеграції є різний рівень (ступінь) розвитку економік країн , що інтегруються, внаслідок чого конкурентноздатність національних економік країн , що розвиваються , виявляється очевидно меншою, в порівнянні з економіками розвинутих капіталістичних країн. За умов послаблення митних бар'єрів це призводить до нездатності виробників країн, що розвиваються,

конкурувати з виробниками економічно розвинутих країн. Дозволити собі достатню відкритість режиму зовнішньої торгівлі може лише сильна у конкурентному плані держава, яка здатна знайти собі гідне місце на світовому ринку. Надзвичайно багату інформацію дає знайомство з матеріалами світового звіту про конкурентоспроможність окремих національних економік за 1998 рік1. Звіт є результатом досліджень великої групи вчених з різних

країн світу, серед яких Джефрі Сакс, Майкл Портер та інші відомі економісти. Концентрованим результатом дослідження є зведений індекс конкурентоспроможності різних країн світу у 1998 році. Методологію дослідження у Світовому звіті проаналізував Ендрю Уорнер2. При побудові індексу комбінувалося два основних види даних.

Перший - кількісні дані: вони є індикаторами економічного стану країни, технологічних можливостей і інфраструктури, які зібрані у широкому колі виданих джерел. Другий вид даних - дані спостережень (експертні дані): огляд вимірює сприйняття ситуації провідними представниками ділових кіл (більше ніж 3000 респондентів із 53-х країн, що представлені у звіті). Інформація від цих спостережень охоплює такі факти щодо кожної

країни, які кількісними даними в достатній мірі не вимірюються. Для огляду стану справ у світі щодо конкурентоспроможності було відібрано 53 країни, серед них з країн колишнього СРСР - Україну і Росію. Ран жування конкурентоспроможності у 1998 році показано у таблиці 2 (вибірково). Таблиця 2. Зведений рейтинг конкурентоспроможності Рейтинг 1998 Рейтинг 1997 Країна Індекси конкурентноспроможності 1998 (1997 ) 1 1

Сингапур 2.16(2.32) 2 2 Гонконг 1.91 (2.06) 3 3 США 1.41 (1.61) 4 7 Великобританія 1.29(1.14) 5 4 Канада 1.27(1.38) 24 25 Німеччина 0.15 (0.20) 28 29 Китай -0.15(0.06) 35 32 Чехія -0.47 (-0.08) 48 35 Словаччина -1.17 (-0.38) 49 50 Польща -1.18 (-1.27) 50 45 Індія -1.61 (-0.92) 51 51

Зімбабве -1.70 (-1.42) 52 53 Росія -2.02 (-1.89) 53 52 Україна -2.51 (-1.73) При відборі кількісних даних і питань для огляду автори цього звіту керувалися двома головними обставинами. Для кількісних даних обирались індикатори, що дають всебічне уявлення щодо стану економіки країни, макроекономічні і мікроекономічні дані включно, але зі спеціальним акцентом на даних, що

є суттєвими в економічному зростанні (згідно з дослідженнями в науковій літературі). Ці дослідження підтверджують зв'язок між економічним зростанням країни і такими показниками як відкритість до міжнародної торгівлі, якість урядової політики, якість фінансових інституцій, ефективність ринків праці, підготовка робочої сили тощо. Зібрані кількісні дані і дані спостережень класифікуються

і розподіляються по групах - чинниках конкурентоспроможності. Ці вісім чинників - Відкритість, Уряд (державна влада), Фінанси, Інфраструктура, Технологія, Управління, Праця (людські ресурси) і Інститути. Вісім груп чинників включають більше двохсот окремих індикаторів. Як зазначають автори резюме Джефрі Д.

Сакс, Гален Л. Стоун і Ендрю М. Уорнер1, у 1998 році найбільш конкурентноспроможними економіками, як і в 1997 році, стали Сінгапур і Гонконг, незважаючи на кризу у Східній Азії. Обидві економіки визначаються відкритою торгівлею, малим (за видатками і втручанням) урядом, розвиненою інфраструктурою. США (3-й рейтинг) є найбільш конкурентноспроможними серед великих країн.

Франція (22-й), Німеччина (24 - й) і Італія (41 - й) відстають через недостатню ефективність уряду і ринків праці. В кінці списку залишаються Україна (53 - й) і Росія (52 -й ), що є наслідком не тільки труднощів перехідного періоду, а й суперечливим характером реформ і малоефективною державною політикою. Істотні переміщення вгору за рік здійснили Великобританія, Нідерланди, Ірландія, Фінляндія і Данія.

Погіршили свої рейтинги три південно-східно-азіатські країни - Індонезія (на 16 позицій), Малайзія і Таїланд. Для порівняльного аналізу країн по окремих чинниках вони були згруповані у шість регіональних або функціональних груп. * Ентерпот (Епігерої) - малі і дуже відкриті економіки, що спеціалізуються на забезпеченні торгових і фінансових послуг до інших частин світу: Гонконг,

Люксембург, Сінгапур, Швейцарія. * Англосаксонські економіки - Ірландія, Великобританія, Австралія, Канада, Нова Зеландія і США. * Європейські економіки включають країни континентальної Європи, за винятком Люксембургу і Швейцарії. * Азіатські виробничі економіки: Китай, Індонезія, Японія, Корея, Тайвань, Малайзія,

Таїланд і Філіппіни. * Перехідні економіки: Чехія, Угорщина, Польща, Росія, Словаччина, Україна і В'єтнам. * Латиноамериканські економіки: Аргентина, Бразилія, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу і Венесуела. * Інші економіки включають всі інші країни, що не вкладаються у попередні групи: Єгипет,

Ісландія, Індія, Ізраїль, Йорданія, Норвегія, Південна Африка, Туреччина і Зімбабве. Характеристики шести спеціальних груп наведені у табл. 3 де показані середні рейтинги для кожної групи показників. Якщо проаналізувати позиції країн у восьми групах чинників, то перехідні економіки будуть посідати останні місця. Зокрема, Україна посідає 51-е місце по групі чинників "

Відкритість", 52-е - по групах "Уряд", "Людські ресурси" і 53-е по інших п'яти групах показників. Адже ми все ще долаємо наслідки десятиріч державного соціалізму, економічного застою чи падіння показників ефективності 80-х років і маємо низькі рейтинги значною мірою через цю спадщину. У порівнянні з іншими регіонами, країни з перехідною економікою, за оцінками експертів, мають слаборозвинені

ринкові інститути, недостатню практику управління, слабку державну владу і вкрай високі податки для того, щоб ефективно конкурувати з розвиненими країнами. Таблиця 3. Рейтинг 7-и груп країн по 8-и факторах (1- найвищий, 53 - найнижчий) Зага- лом Відк- ри- тість Уряд Фінан си Інфра-струк-тура Техно- логія Управ- ління Праця Інсти-тути

Євросоюз 23 15 37 23 21 21 18 35 18 Англосаксонські країни 8 14 19 12 8 8 11 13 9 Латинська Америка 37 39 24 40 38 42 32 28 41 Ентерпот 5 6 9 5 7 13 10 6 10 Азіатські виробничі економіки 21 28 9 21 27 29 30 16 34 Перехідні економіки 46 43 43 42 42 38 47 38 42 зокрема, Україна 53 51 52 53 53 53 53 52 53 Інші 39 41 33 38 38 33 37 37 31 •

Ще однією проблемою, що є наслідком міжнародної інтеграції, може стати поглиблення спеціалізації національних господарств на окремих видах виробленої продукції (послуг), що надалі може призвести: а) до створення потужних транснаціональних монополій; б) зменшення мобільності національних економік. Глобальні проблеми світової економічної інтеграції є певнім чином продовженням регіональних інтеграційних проблем, до яких слід віднести:

Проблеми ЄС • На відміну від колишніх етапів розширення, які здійснювались через компроміси при певних зустрічних корективах в механізмі самого Євросоюзу (наприклад, з Великобританією по сільському господарству, з Фінляндією і Швецією - через спеціальний режим сприяння в розвитку їх північних територій тощо), від нинішніх претендентів вимагають стовідсоткового

і безумовного прийняття вимог Євросоюзу. Тим самим робиться крок назад і в порівнянні з колишніми "європейськими угодами" цих держав з ЄС, які були до певної міри індивідуалізованими. До нинішніх претендентів при їх вступі застосовується єдиний і стандартний підхід, що не залишає місця для врахування їх національної специфіки. "Новобранців" чекає в

ЄС і заздалегідь відоме суттєве обмеження їх владних повноважень. З посиланнями на некерованість конгломерату, що утвориться з 26 країн-членів Євросоюзу, знову-таки ще до його розширення, планується завершити адміністративну реформу, тобто замінити правила представництва окремих країн-членів в органах Співтовариства. Отже, нове розширення виглядає вже не як злиття, а швидше як поглинання

ЄС чергової партії держав, що приєднуються. Не випадково ряд спостерігачів спеціально застерігають його лідерів від імперських амбіцій, входження в роль метрополії Європи. Щоб не виглядати як колонізатор, вважають вони, Євросоюз не повинен створювати враження, що приєднання означає просте копіювання в даних країнах правопорядку, політик і структур Співтовариства і що від самобутності, що склалася в

іншій Європі, не залишиться нічого, що заслуговує на збереження. • Створення Єдиної Валютної системи (ЕВС) також породжує цілий ряд проблем як для самого ЄС, так і для його економічних партнерів. Досі ще не існувало тривалого монетарного союзу між суверенними державами без сильної політичної інтеграції. Крім того економіка «євро»-зони не є чимось добре відомим,

і колишні регуляції поведінки можуть змінитися з більш широким розповсюдженням «євро». Тому важко напевне сказати, які економічні ефекти будуть переважати з введеннями «євро». • Подальша інтеграція в рамках Європейської спілки створила певну ейфорію, що згладила деякі серйозні міждержавні протиріччя у сфері валютної і фінансової політики. Проте очевидно, що надалі забуття інтересів малих країн більш великими може призвести до оберненого

процесу, тобто дезінтеграції. Але як воно буде, здатне показати тільки майбутнє. НАФТА: У рамках НАФТА не створені поки-що спеціальні механізми, які регулюють співробітництво, подібно тим, що існують у ЄС (Комісія, Суд, Парламент і т.п.). АТЕС: АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими»

і «неазіатськими» учасниками угруповання. ЮДЕАК: В ЮДЕАК зберігаються численні перешкоди на шляху міждержавного руху товарів, капіталів і робочої сили. До основних причин, що перешкоджають розширенню інтрарегіональної торгівлі, у першу чергу , варто віднести: • загальний низький рівень розвитку її учасників; • однотипність їхньої спеціалізації в міжнародному поділі праці; • відсутність розвинутої

транспортної мережі в регіоні. 3. Перспективи світової економічної інтеграції Яскравим прикладом перспектив економічної інтеграції є зміни, на які очікують найближчим часом в ЄС. Введення загальноєвропейської валютної одиниці: в січні 1999 р. розпочався третій, завершальний етап введення єдиної європейської валюти “євро”1 в 12 (з п’ятнадцяти) державах

ЄС , спочатку в безготівковій, а з липня 2002 р. і в готівковій обіг2. Очікується що в недалекому майбутньому «євро» забезпечить чисельні переваги для країн-членів. Якщо перехід до єдиного внутрішнього ринку ЄС вже до 1996 р. дозволив створити в Західної Європі від 300 тис. до 900 тис. нових робочих місць, підняти рівень середніх прибутків на душу населення на 1,1-1,5%, знизити інфляцію на 1- 1,5%, збільшити промисловий експорт на 20- 30%, скоротити

розсів внутрішніх цін у різноманітних країнах ЄС на товари з 22,5% до 19,6%, а на послуги - із 33,7% до 28,6%; залучити в ЄС 44% усього міжнародного вивозу капіталу (проти 28% у 1992 р.), то введення “євро” здатне принести ще більш помітні макроекономічні переваги. Серед них: зниження операційних витрат, пов'язаних з торгівлею та фінансовою діяльністю з іншими країнами «Євро»-зони; відсутність у межах «Євро»-зони ризику, пов'язаного з обмінним курсом;

більша загальна цінова стабільність і більш чітка цінова прозорість. Нижчий ризик щодо обмінного курсу означає також меншу премію за ризик, що закладатиметься у рівні процентної ставки, а отже, зменшаться витрати, пов'язані з запозиченням у багатьох країнах. Це, на додаток до спільного ринку товарів та послуг, закладе основи довгострокової ефективності, пов'язаної із спільним ринком. (Дев'ять років тому Європейська

Комісія оцінювала прямі статичні вигоди монетарного союзу, пов'язані з нижчими операційними витратами, біля 0,5 % ВВП ЄС, що дорівнює приблизно 40 млрд.$ щорічно. Сучасні дослідження показують навіть більші вигоди - до 1 відсотка ВВП). У випадку успіху “Євро” зробить колосальний вплив на світові фінанси. Ек