Трудове виховання школярів 2

КУРСОВА РОБОТА

“Трудове виховання школярів”

ЗМІСТ

І. Вступ.

1) Актуальність досліджуваної проблеми.

2) Суть поняття “трудове виховання”.

3) Завдання трудового виховання.

4) Зміст трудового виховання, школярів.

ІІ. Методи дослідження досліджуваної проблеми.

1) Розділ 1. Психологічні особливості трудової діяльності.

1.1.Основні види людської діяльності.

1.2.Суть поняття “трудова діяльність”.

1.3. Мета і мотиви трудової діяльності.

2.Розділ 2. Теоретичні основи досліджуваної проблеми.

2.1.Ступені трудового становлення особистості.

2.2.Трудове навчання в системі трудового виховання.

3.Розділ 2. Шляхи й засоби розв’язання проблеми.

3.1. Психологічна підготовка школярів до праці.

3.2.Трудове навчання – важлива складова системи трудового виховання.

3.3.Організація праці.

3.4.Профорієнтаційна робота.

ІІІ. Висновки.

ІV. Використана література:

V. Додатки.

І.Вступ

1) Актуальність досліджуваної проблеми.

Людина розвивається духовно й фізично тільки в праці. Без праці вона деградує. Будь-які спроби уникнути продуктивної праці призводять до негараздів і для особистості, і для суспільства. З цього приводу К.Ушинський писав: “Якби люди винайшли філософський камінь, то була б ще не велика: долото перестало б бути монетою. Але якби вони знайшли казковий мішок, з якого вискакує усе, чого душа забажає, або винайшли машину, яка цілком затіняє всяку працю людини, то самий розвиток людства припинився б: розбещеність і дикість полонили б суспільство”.[1]

У процесі фізичної праці в учнів розвивається мускулатура різних частин тіла, координація і точність рухів, зграбність, сила, витривалість. Праця сприяє їх розумовому розвиткові. Діти, зайняті різними видами праці, кмітливіші, винахідливіші, вони стикаються з різними знаряддями праці, матеріалами, дізнаються, про їх призначення, збагачують свій словниковий запас.

Участь школярів у трудових процесах позитивно впливає на їх поведінку, дисциплінує.

2) Суть поняття “трудове виховання”.

Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення. Працьовитості й свідомості людини праці.

Трудове виховання – це ведуча ланка всієї системи виховання школярів. Трудове виховання визначається багатьма факторами, а в школах здійснюється системою засобів, які охоплюють всі знання навчально-виховної роботи, а також зовнішньою діяльність школярів, родинне суспільство, виробничі колективи і засоби масової інформації.

3) Завдання трудового виховання.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі. Воно покликане забезпечити:

- психологічну готовність особистості до праці (бажання сумнівно та відповідально працювати, усвідомлення соціальної значущості праці як обов’язку і духовної потреби, бережливість щодо результатів праці та повага до трудової діяльності);

- підготовки до праці (наявність загальноосвітніх і політехнічних знань, загальних основ виробничої діяльності, вироблення умінь і навичок, необхідних для трудової діяльності, підготовка до свідомого вибору професії).

Трудове виховання ґрунтується на принципах:

- єдності трудового виховання і загального розвитку особистості (морального, інтелектуального, естетичного, фізичного);

- виявлення і розвиток індивідуальності в праці;

- високої моральності праці, її суспільно корисної спрямованості;

- залучення дитини до різноманітних видів продуктивної праці;

- постійності, безперервності, посильності праці;

- наявності елементів продуктивної діяльності дорослих у дитячій праці;

- творчого характеру праці;

- єдності праці та багатогранності життя.

4)Зміст трудового виховання школярів.

Зміст трудового виховання школярів визначається навчальною програмою для кожного класу. Його особливості відображають поняття “трудова свідомість”, “досвід трудової діяльності”, “активна трудова позиці”.

Трудова свідомість особистості містить уявлення про ставлення до праці, участі у суспільно корисній праці, усвідомлення необхідності трудового самовдосконалення, систему знань, трудових умінь і навичок, зсування ролі праці у виборі майбутньої професії.

Досвід трудової діяльності означає систему загальних умінь і навичок, необхідних у повсякденному житті, праці, об’єктивного оцінювання результатів своєї праці та само оцінювання, вмінь і навичок систематичної, організованої, посильної суспільно корисної праці, узагальнення набутого досвіду.

Активна трудова позиція зумовлюється системою трудових потреб, інтересів, переконань, ціннісних орієнтацій, уподобань, прагненням до обумовленого вибору професії, продовження освіти у відповідному навчальному закладі.

ІІ. Методи дослідження досліджуваної проблеми.

1. Розділ 1. Психологічні особливості трудової діяльності.

Людина не тільки пізнає навколишній світ, а й змінює його, тобто виступає як діяч, творець, трудівник. Разом з тим, як писав К.Маркс, змінюючи “зовнішню природу”, “вона змінює свою власну природу”.[2]
Психологічні дослідження підтверджують думку про те, що діяльність людини відіграє вирішальну роль у формуванні людської психіки. Саме в діяльності розкриваються і формуються психічні процеси і психічні якості людини і розум, воля, почуття, увага пам’ять, здібності, риси характеру тощо.

1.1. Основні види людської діяльності.

Основними видами людської діяльності є: гра, навчання і праця. Гра є провідним видом діяльності дитини-дошкільника. З прикладом до школи основним видом діяльності дитину стає навчання. А вже в навчальній діяльності є риси, що зближують її з працею.

Праця являє собою діяльність, скеровану на виробництво суспільно-корисних продуктів – матеріальних чи ідеальних. К.Маркс писав, що праця – це процес, який відбувається між людиною і природою і в якому людина перетворює матеріал природи на засоби існування. При цьому не має значення чи потрібен продукт для того. Хто його виробляє, важливо, що цей продукт потрібен суспільству. Трудова діяльність, таким чином, є за своєю природою суспільна, оскільки цілі її диктуються індивіду суспільством, яке дає йому “соціальне замовлення”.

У трудовій діяльності знаходить своє продовження розвиток психічних процесів і властивостей людини. Іноді в праці вбачають тільки створення продукту. Але для нас не менш важливо знати, як змінюється людина, її психологія в процесі використовувати працю з вихованою метою.

1.2. Суть поняття “трудова діяльність”.

Трудова діяльність – явище складне, багатогранна і керівникові виробничого колективу вкрай необхідно знати не тільки, як виконується той чи інший вид правці, а й психологічні особливості, пов’язані з трудовою діяльністю.

Так, наприклад, на трудових процесах відбивається тип нервової системи особистості (вищої нервової діяльності), що лежить в основі темпераменту. Сила, швидкість і врівноваженість нервових процесів – збудження і гальмування проявляються в праці. При однаковому сумлінному ставленні до роботи флегматик і холерик працюватимуть по-різному: один – спокійно, врівноважено, повільно, розмірено, без частих відволікань; другий – рвучко, швидко, енергійно, емоційно, з ентузіазмом (коли все йде добре), зі зривами (коли зазнає невдачі).

1.3. Тема і мотиви трудової діяльності.

Для успішного виконання якоїсь роботи необхідними є постановка мети і мотивів діяльності.

Мета – це те, що чого прогне людина, чого хоче досягти. Мета буває близька і віддалена. Однак самої лише мети недостатньо, щоб людина включалася в трудову діяльність: потрібний внутрішній поштовх – мотив. Мотив – це спонукальна дія діяльності, пов’язане з задоволенням певної потреби. В ролі мотивів виступають думки, прагнення, почуття людини, в яких проявляється усвідомлена потреба.

Для успішного виконання якоїсь роботи, крім наявності цілей та мотивів, потрібно вміти її виконувати.

Вміння це здатність людини продуктивно, якісно і у відповідний час виконувати роботу. Вміння – це складна властивість людини, в неї завжди включаються знання, мислення, увага, самоконтроль, розумові та рухові навики.

2.Розділ 2. Теоретичні основи досліджуваної проблеми.

Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психологічного розвитку особистості. “Праця, як ми її розуміємо є так “вільна і погоджена з християнською моральністю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істотно людської мети в житті[3]
, - писав видатний російський педагог Костянтин Ушинський (182). – Саме виховання, якщо воно бажає щастя людини, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя”[4]
.

Трудове виховання – виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

У трудовому навчанні учні одержують загально трудову (оволодіння знаннями, уміннями і навичками з планування, організації своєї правці), загально виробничу (освоєння науково-технічного потенціалу основних галузей виробництва, основ економіки та організації праці, природи й навколишнього середовища), загально-технічну (оволодіння знаннями з урахуванням специфіки галузі, в яку входить обраний профіль трудової підготовки) й спеціальну підготовку (передбачає формування початкових умінь і навичок праці з обраної спеціальності).

2.1.Ступені трудового становлення особистості.

Формування готовності до праці поділяються на етапи – своєрідні ступені трудового становлення особистості:

Дошкільний період.
На цьому етапі відбувається залучення дітей до побутової праці, догляду за тваринами і рослинами, виготовлення іграшок, ознайомлення з працею дорослих, формування переконань щодо необхідності праці, бережливого ставлення до її результатів.

Початкова школа. Головне для неї – вироблення елементарних прийомів, умінь і навичок ручної обробки різних матеріалів, вирощування сільськогосподарських культур, ремонту навчально-наочного приладдя, виготовлення іграшок, різних предметів для школи. Учнів знайомлять з деякими професіями.

Основна школа. Навчання і виховання у ній зосереджується на оволодінні знаннями і практичними і вміннями обробки металу та дерева, основами електроніки, металознавства, графічної грамоти. Формування уявлень про головні галузі народного господарства, вмінь і навичок виготовлення нескладних виробів. Починаючи з 8-го класу, учні працюють у навчально-виробничих бригадах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатах, навчальних цехах.

Старша школа. Вона ставить за мету оволодіння уміннями і навичками з наймасовіших професій, які здобувають безпосередньо на виробництві, з урахуванням потреб регіону, наявної навчально-технічної та виробничої бази. На цьому етапі важливо знайомити учнів з основами економічних теорій, підприємницької діяльності, законодавства з питань підприємства, фінансово-кредитних операцій, психолого-педагогічними засадами управління.

На всіх етапах трудового виховання учнів необхідно формувати потребу в праці, творче ставлення до неї, залучати до реальних виробничих відносин і формувати розвинуте, зорієнтоване на особливості ринкового мислення, розвивати загальні (інтелектуальні, психофізіологічні, фізичні та ін.) і спеціальні (художні, технічні, математичні тощо) здібності, відроджувати національні традиції, народні промисли та ремесла, виховувати культуру особистості в усіх її проявах.

2.2. Трудове навчання в системі трудового виховання.

Працелюбство не вроджена якість людини, і воно виховується і прививається йому з дитинства. Тому вся система виховання повинна будуватись на прищепленні дитині працелюбства.

Та вивчення основ наук найбільш ефективно допомагає трудовому вихованню школярів, якщо воно тісно пов’язано з працею. Важливою умовою реалізації такого зв’язку виступає політехнічна освіта, озброєння школярів знаннями. Такі знання виступають важливою передумовою формування у школярів бажання працювати, а також розвитку їх творчих сил в процесі роботи.

Озброєння школярів знаннями в процесі вивчення програмного матеріалу навчальних предметів проходить на основі зв’язку з виробництвом і працею. Відсутність зв’язку між навчанням і працею школярів залишає вчителя важливого засобу підвищення якості знань і активності процесу навчання.

На уроках учень оволодіває науковими поняттями, законами, засвоєння яки не можна звести до простого заучування.

При дидактичній обробці зібраного матеріалу слід пам’ятати, що він повинен бути:

а) органічно пов’язаний з питаннями, які вивчаються по програмі;

б) доступний для школярів, враховуючи їх вікові особливості, кругозір;

в) типовим для багатьох виробництв.

В процесі навчання школярів при підготовці до трудової діяльності велике роль відіграє опора на їх особисті спостереження і особистий досвід. При поясненні нового матеріалу і повторенні вивченого вчитель звертається до фактів і явищ, з якими школярів стикаються на практиці, в процесі праці.

Це не тільки допомагає міцному засвоєнню навчального матеріалу і розумінню навчальних основ виробництва, а й розвиває спостережливість, просторові уявлення, уяву як необхідний акт творчості.

Щоб підготовити учнів до засвоєння наукових основ техніки і технології виробництва, багато шкіл практикують завдання загальноосвітнього характеру.

До завдань повинні бути включені відповідні дидактичні вимоги. Але одні ці завдання, навіть складені педагогічно продумано, не можуть забезпечити необхідну підготовку школярів до праці.

В цілях трудового виховання школярів використовуються такі засоби, як екскурсії, знайомство з досягненнями науки і техніки, роз взування задач розрахунково-практичного характеру.

Навчання основ наук формує у школярів якості особистості, потрібні їм в праці і допомагають правильно зрозуміти свою роль в суспільстві.

3.Розділ 3. Шляхи й засоби розв’язання проблеми.

3.1.Психологічна підготовка школярів до праці.

Важливий аспект психологічної підготовки підростаючого покоління до праці – формування у нього почуття самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Як справедливо стверджує О.Вишневський, почуття самовідповідальності сприяє розвитку в характері людини таких необхідних для життя і діяльності рис, які підприємливість, ініціативність творчість. Коли ці риси "стають характерними для біль­шості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту"[5]
.

Трудове виховання учнів здійснюється в усіх видах праці передусім у навчальній праці К. Ушинський на­голошував, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Для багатьох учнів значно легше попрацю­вати фізично, ніж розв'язати математичну задачу або на­писати твір. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним інди­відом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, на­пруження розумових сил, подолання труднощів і переш­код, самоконтроль. Для цього необхідно пробудити в уч­нів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні ін­тереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в нав­чанні Складність розв'язання цього завдання в тому, що школярі не завжди відразу бачать результати навчальної праці.

Питання організації навчальної праці, здійснення ви­ховання у процесі навчання розглядалися в розділі дидактики. Варто лише наголосити на важливості для навчальної пращ організації самостійного здобування уч­нями знані» формування у них пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь і навичок в активній пізнаваль­ній діяльності за допомогою відомих методів і форм навчання.

3.2. Трудове навчання – важлива складова системи трудового виховання.

Важлива складова системи трудового виховання — трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках пра­ці, які нерідко об'єднуються з уроками образотворчого мистецтва І стають уроками художньої праці, учні на­бувають елементарних навичок роботи з папером, кар­тоном, пластиліном, природними матеріалами» Вони бе­руть участь у вирощуванні сільськогосподарських рос­лин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин квіти, ремонтують наочні посібники, виготовля­ють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефно­го дитячого садка* Така посильна суспільне корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку Інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5—9 класи), спираючись на на­бутий у початкових класах досвід, учні здобувають знан­ня, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вони вивчають технічну і обслуговую­чу працю, а в сільських — сільськогосподарську, об­слуговуючу й технічну.

На третьому етапі (9—12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми тру­дового навчання старшокласників передбачають оволо­діння багатьма професіями. Профілі трудової підготов­ки визначають на місці, з урахуванням потреб народно­го господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Трудове і початкове професійне навчання не визна­чають однозначно професійного спрямування юнаків і дівчат. Вони мають загальноосвітній, загальнорозвиваючий і політехнічний характер. Набутий учнями по­чатковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й ос­таточно визначитись у виборі професії.

На всіх етапах трудового навчання вирішуються зав­дання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії.

Робота школярів у шкільних майстернях, на навчально-дослідних ділянках сприяє усвідомленню ними суспільної користі й виробничої значущості праці. Розмаїття видів праці, в яких беруть участь учні, дає змогу розвивати їх різнобічні задатки, нахили, інтереси, створити умови для вибору майбутньої професії.

В організації трудового навчання вагома роль нале­жить особистому прикладу вчителя праці, його майстер­ності та культурі праці.

Складовою системи трудового виховання школярів є також організація їх су спільно корисної праці. За сус­пільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутову. Продуктивна праця спря­мована на створення матеріальних цінностей, її органі­заційні форми на різних вікових етапах неоднакові. Длямолодших школярів продуктивна праця поєднується з грою, використовуються інструменти та обладнання, спе­ціально виготовлене для дітей. Підлітки і старші шко­лярі працюють в однакових умовах з дорослими, кори­стуються тими ж знаряддями праці. Вони самі отриму­ють трудові завдання, планують і намічають порядок ро­боти, контролюють ЇЇ виконання й оцінюють результа­ти. Продуктивна праця учнів може бути організована в навчальних майстернях, коли виготовляється продук­ція на замовлення, на пришкільних ділянках, під час трудової виробничої практики на підприємствах сфери обслуговування, на фабриках і заводах, у сільськогос­подарських спілках та ін.

Виховні можливості участі школярів у продуктивній праці виявляються у таких напрямах: по-перше, пра­цюючи поруч з дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілку­вання у виробничій сфері, навчається ефективних прийо­мів виробничої діяльності; по-друге, виготовляючи про­дукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, з'являється впевненість у собі, у власних силах, а сам вигляд добре зробленої речі приносить ес­тетичне задоволення; по-третє, плата за роботу переко­нує школяра в значущості його праці, самостійно зароб­лені гроші вчать бережливості, господарського підходу до організації власного життя, вміння співвідносити за­доволення потреб з реальними можливостями; по-чет­верте, продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспіль­ну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціатива, точність і ретельність.

Суспільна корисна праця учнів може виражатися у збиранні макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, на­дання допомоги ветеранам війни і праці, хворим і лю­дям похилого віку. Такій роботі надають змагального ха­рактеру, що пробуджує бажання дітей робити добрі спра­ви не заради винагороди, а з усвідомлення необхідності робити людям добро. До суспільно корисної праці від­носять і виготовлення іграшок для дошкільнят, створен­ня і ремонт наочних посібників, упорядкування книжок у шкільній бібліотеці та ін.

Виховна цінність суспільне корисної праці в тому, що школярі вчаться безкорисливо робити добрі справи, усвідомлюють необхідність поєднання суспільних та особистих інтересів, міцніє почуття обов'язку перед людьми.

Важливою в системі трудового виховання є праця з побутового самообслуговування. Учні ремонтують нав­чальне обладнання, підтримують порядок і чистоту в кла­сах, шкільних майстернях, рекреаціях, на шкільному подвір'ї. Вони вчаться працювати й цінувати працю до­рослих, руками яких зведено шкільну будівлю, виготов­лено меблі й навчальне обладнання, у них розвиваєть­ся бережливе ставлення до створеного.

Роботу із самообслуговування учні мають виконува­ти і вдома (прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим у прибиранні квартири, у приготуванні їжі, в заготівлі дров та ін.). В окремих сім'ях батьки обе­рігають дітей від домашньої роботи, роблять за них те, що вони спроможні зробити самі. В таких сім'ях виро­стають діти, які намагаються уникати фізичної праці, не вміють трудитися і не цінують працю інших. Педагоги повинні допомогти батькам правильно організувати са­мообслуговування дітей в сім'ї. Одна з форм праці із са­мообслуговування — чергування учнів у класі та в шко­лі, виконання різних організаторських функцій у класному і в загальношкільному колективі.

3.3. Організація праці.

Завдання кожного виду праці — сприяти фізичному, розумовому І моральному вихованню школярів.

Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належним чином організована, тобто відповідати певним вимогам.

Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні по­винні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Кожен учень повинен усвідомити, чого саме вимагають від нього. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.

Працю учнів необхідно пов'язувати з їх навчаль­ною роботою. Це означає, що, підбираючи об'єкти пра­ці для учнів, слід надавати перевагу тим, які тісно по­в'язані з їх навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практично­му застосуванню і поглибленню знань, допомагала фор­муванню в них високих моральних якостей, підвищу­вала суспільну активність і сприяла підготовці до про­дуктивної праці в різних галузях виробництва. А.Макаренко стверджував, що праця без освіти, без політичного і морального виховання, що йдуть поряд, — нейтральний процес.

Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні самі е її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання. У такому разі вихованці будуть заці­кавлені у своєчасності та якості виконання трудових завдань, у них формуватиметься ініціативність, само­стійність і відповідальність.

Виховання любові до праці, формування трудових умінь та навичок. Потребує систематичної праці учнів, а не участі в ній від випадку до випадку. Для цього класні керівники й адміністрація школи, плануючи їх участь у різних видах праці, мусять детально продумати її послі­довність, усвідомити, якого виховного ефекту вони праг­нуть досягти, пропонуючи дітям певний вид праці.

Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо ж робота надто легка, не потребує певних зусиль, вона викликає зневажливе ставлення. Праця повинна ускладнюватися за методами її виконан­ня і збільшуватися за обсягом у міру набуття школярем трудового досвіду. Учнів слід привчати завершувати по­чату справу, особливо у молодших класах.

Виховання любові до праці. Потребує підбору ці­кавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Проте їх слід психологічно готувати до то­го, що в житті нерідко доводиться виконувати й неці­каву роботу.

Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприяє формуванню у них куль­тури праці, під якою розуміють продуманий порядок на робочому місці (раціональне розміщення інструмен­ту, матеріалів, готової продукції), ефективне викори­стання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, есте­тичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Учні мають навчитися працювати в колективі. У процесі колективної праці формуються певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, то­вариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля “Спільне трудове зусилля, робота в колективі, трудова допомога людей та постійна їх взаємна трудова залежність тільки й можуть створити правильне ставлення людей один до одного... любов і дружбу у відношенні до кожного трудівника, обурення і засудження у відношенні до ледаря. До людини, що ухиляється від праці... У трудовому зусиллі виховується не тільки робоча підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, - це вже буде моральна підготовка”.

Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Це можливо за умови, що людина любить працю, відчуває радість від неї, розуміє її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

Вплив оцінки результатів праці школярів та ефективність трудового виховання. Участь вихованців у праці, досягнення ними певних трудових результатів викликає в них задоволення, радість і гордість за досягнуті успіхи, особисті й колективні. Педагог повинне не тільки порівняти й оцінити результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказати при цьому на Індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню. За таких умов учні намагаються працювати краще, прагнуть досягти високих результатів.

Критерієм трудової вихованості школярів є: висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбство.

3.4. Профорієнтаційна робота.

Вибір професії – один з головних у житті людини. Це, вибір по суті, вибір життєвого шляху, вибір долі. Від нього багато залежить, наскільки людина зможе реалізувати себе і різних сферах життя діяльності, якими будуть її власні набутки та віддача від неї суспільству. Тому вибір професії - точка, в якій схрещуються інтереси особистості та суспільства.

Зважаючи на це, профорієнтаційна робота в школі має враховувати з одного боку, схильності людини, з іншого – тенденції розвитку суспільства, господарсько-економічної системи, які потребують професійно мобільних кадрів, здатних організовувати і розвивати свою справу, до конкурентної боротьби за робоче місце, до розвитку своєї кваліфікації, а за потреби і до перекваліфікації.

Свідомий вибір професії передбачає якомога ширшу обізнаність учня про професії, їх особливості, здатність співставити свої можливості з професійними вимогами, враховувати потреби суспільства в кадрах певних спеціальностей.

Профорієнтаційна робота в школі є тривалим, з кожним роком все складнішим процесом, що передбачає такі головні аспекти (етапи):

1.Професійне інформування – психолого-педагогічна система формування обізнаності щодо особливостей професій, потреби суспільства в них, а також профорієнтаційні позиції, зорієнтованості особистості на вільне та свідоме своє професійне самовизначення.

2.Професійна діагностика – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих властивостей і якостей.

3.Професійна консультація –надання особистості на основі вивчення її професійно значущих властивостей і якостей, допомогти щодо найоптимальніших для неї напрямів професійного самовизначення.

4.Професійний відбір – допомога учневі у виборі конкретної професії на основі його загальних і спеціальних здібностей інтересів, перспективних умов професійної підготовки і працевлаштування.

5.Професійна адаптація – допомога молодій людині всебічно пізнавати майбутнє, його професійне становище. Актуальна вона на стадії освоєння професії.

Профорієнтаційна робота потребує творчого підходу, врахування індивідуальних особливостей, потреб учнів, які свій професійний вибір здійснюють самостійно, під впливом батьків, друзів, знайомих, завдяки цілеспрямованій роботі школи, спеціальних закладів, установ та організацій, зацікавлених у нових працівниках.

ІІІ. Висновки.

Завдання виховання в школі реалізується в процесі навчання і в спеціальній виховній роботі з учнями в позаурочний час у школі та за її межами.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об’єктивних чинників.

В праці можна спостерігати стійкі прояви людини.

Вміння працювати, любов і звичка достану зайнятості не можуть формуватися миттєво. Кожна епоха накладає свій відбиток на процес її становлення. Не робить виключення і ХХ століття – вік науково-технічної революції, комп’ютерної техніки, роботів, електронних і лазерних виробів, атомної енергії.

Праця дитини будь-якого віку зв’язана з розвитком її інтелекту.

Школяр, у якого розвинений розум ніколи не зможе бути по-справжньому працелюбною людиною: працелюбною - це значить завжди працівник, мислитель і шукач одночасно. Розвинуте мислення – важлива умова підготовки дитини до праці (розумової і практичної). Тільки через злиття думки і фізичної праці школярі можуть стати мислителями, пошуковцями, відкривачами.

Щоб навчити вихованців працювати, радіти самому процесу діяльності і результатами праці, з ним треба багато спілкуватись, постійно щось пояснювати, нагадувати. Запитувати.

Необхідно привчити дитину переборювати перешкоди навіть шляхом втоми. В житті проходиться часто втомлюватися, для того, щоб досягнути якого-небудь ефекту в роботі. Ми повинні привчати дитину економити свої сили, навчити не тільки працювати, а знаходити в собі ресурси, щоб пробути себе до праці, привчити до думки про те, що праця сама по собі буде давати насолоду досягнутої мети, ми повинні привчити її до вмілого, організованого підходу до переборювання перешкод та труднощів.

І
V
. Використана література:

1. Н.П.Волкова “Педагогіка”. Посібник. Київ, 2001. Видавничий центр “Академія”.

2. П.Р. Птутов. “Политичехническое образование школьников”. Москва. “Педагогіка”, 1986.

3. За редакцією професора. Д.О.Сметаніна “Основи виробничої психології і педагогіки”. Київ,, “Вища школа”, 1982.

4. “О трудовом воспитании”. Хрестоматія Москва. “Просвещение”. 1983 р.

5. А.В. Луначарський. “О народном воспитании”. Москва, 1958.

6. Е.Л.Кононко. “Трудове виховання дітей в сім’ї”. Київ “радянська школа” 1988.

7. М.М.Фібула. Посібник. Києв. Видавничий центр “Академія” 2000.

8. Н.В.Савин “Педагогіка”. Москва “Просвещение” 1978.

9. “Народ скаже – як зав’яже”. Українські народні прислів’я, приказки, загадки. Київ, 1971. Видавництво дитячої літератури “Веселка”.

10. І.І.Гурин. “Де живе жар-птиця?”. Київ, “Веселка”, 1991.

V
. Додатки.

“Діло майстра величає”

· Сталь гартується в огні, а людина – у труді.

· Без діла слабіє сила.

· Бджола мала, й та працює.

· Ранній пізньому не кланяється.

· Вовка ноги годують.

· Для нашого Метода не страшна робота.

· Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

· Без труба нема плода.

· Щоб рибу їсти, треба в воду лізти.

· Без труда не виловивши і рибки з пруда.

· Не розбивши краманки, не спечеш яєчні.

· Не побігаєш – не пообідаєш.

· Де руки й охота, там скора робота.

· Тяжко тому жить, хто не хоче робить.

· Очам страшно, а руки зроблять.

· Не журись та за діло берись.

· Слова – полова, а праця – диво.

· Яка кроква, така й пата, яка праця, така й плата.

· Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай.

· Гірко поробиш – солодко з’їси.

· Без роботи день роком стає.

· Без діла сидіти, то можна одубіти.

· На охочого робочого все найдеться діло.

· Взявся аз гупс, не кажи, що не дуж.

· Доки не впріти, доти не вміти.

· Хто дбає, той і має.

· Пороби до поту, той поїси в охоту.

· Без трудів не їстимеш пирогів.

· Лежачого хліба ніде нема.

· На чужий труб ласий не будь.

· Добре чужими руками жар загрібати.

· Чужим добром не збагатієш.

· Білі руки чужі труди люблять.

· Руки білі, а сумління чорне.

· Білоручки - дармоїди та недоучки.

· Без діла жить – тільки небо коптить.

· Вставай до сходу сонця, працюй до ночі, то їстимеш калачі.

· Ранні пташки росу п’ють, а пізні – слізки.

· Не кайся рано встати, а кайся довго спати.

· Маленька праця краща за велике безділля.

· Праця чоловіка годує, а Ліно марнує.

· Роботі як не сядеш на шию, то вона тобі сяде.

· Коли не пиріг, то й не пирожися: коли не тямиш, то й не берися.

· На дерево дивись, як родись, а на людину, як робить.

· Роботящі руки гори вернуть.

· Вміння і труд все перетруть.

· За невміння деруть реміння.

· Що вміть, так того за поясом не носить.

· У вмілого руки не болять.

· В утлого і долото рибу ловить.

· Не вчи ученого їсти хліба печеного.

· Луччий приклад, ніж наука.

· Не святі горшки ліплять.

· Не навчишся плавати, поки в вуха води не набереш.

· Не вчи орла літати, а соловейка співати.

· Чужими ріками добре гада ловить.

· Не все одразу дається, а потроху та помалу, то зробиш користі чимало.

· Поганеньке ремство краще доброго злодійства.

· Ремесло на плечах не висить і хліба не просить, а хліб дає.

· Добре тому ковалеві, що на обі руки кує.

· Коли не коваль то і кліщів не погань.

· Добре ковадло не боїться молотка.

· Хто робить лемеші, той їсть книші.

· Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся.

· Коли не тямиш, то й не берися.

· Що то бу за швець, коли б усім на один копит чоботи шив!

· Швець без чобіт, а тесля без воріт.

· З ткача не буде багача, а з швачки багачки.

· І шитеє, і поротеє знає.

· Як хочеш шить, то перш вузлика завжи.

· Без сокири не тесляр, без голки не кравець.

· Що маєш з’їсти, то з’їж завтра.

· Коваль клепле, доки тепле.

· Куй залізо, поки гаряче.

· Не нагріте залізо не зігнеш.

· Час на часу не стоїть.

· Час не віл, його не налигаєш!

· Не доженеш і конем, не запізниш одним днем.

· Краще на п’ять хвилин раніше, ніж на хвилину пізніше.

· Краще нині горобець, як узавтра голубець.

· Відстань годиною – не здоженеш родиною.

· Тільки сир одкладений гарний, а одкладена робота ні.

· Не поговориш з головою, не бери руками.

· Аби руки і охота, буде зроблена робота.

· Без охоти нема роботи.

· Не почавши – не кінчиш.

· Не той молодець, що починає, а той, що кінчає.

· Коли став робить, то байдики не бить!

· Кінець діло хвалить.

· Зробив діло – гуляй сміло.

· Добре діло утіха, як ділові не поміха.

[1]
Ушинський К.Д. Праця в її психологічному й виховному значення. Вибр. пед. твори: У 2-х т. – Т.І. – с. 106.

[2]
Маркс К., Енгельс Ф. Твори, т.23, с. 115.

[3]
Ушинський К.Д. Праця в її психологічному і виховному значенні// Вибр. пед. твори: В 2-х т. – Т-1. – К.: Рад. Школа, 1983. – с. 107.

[4]
Там же. – с.113.

[5]
Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педаго­гічні нариси. — ст.159.