Проблеми України на шляху до Європейської інтеграції

Проблеми України на шляху до Європейської інтеграції» Підготувала студентка групи 32 Факультету МЕВ МатюшаМирослава Київ 2009 П Л А Н Вступ 1. Європейська інтеграція на сучасному етапі 2. Позитивні аспекти вступу України в ЄС 3. Проблеми у відносинах України та ЄС Висновок Список використаної літереатури

Вступ Актуальність теми даного виступу полягає в тому, що об`єктивна необхідність вимагає поступового , але неухильного включення економіки України до системи міжнародного поділу праці (МПП) , світових інтеграційних процесів. Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу до нового якісного стану , нового типу цивілізації третього тисячоліття . В майбутньому велике значення буде мати інтеграція

України в Європу. Україна широким фронтом виходить на західноєвропейський соціально-економічний простір. Таким чином самостійність України зовсім не означає її самоізоляції на міжнародній арені. Сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед Україною нові проблеми та потребують від неї активної участі в їх рішенні. Характерною рисою сучасного світового соціально-економічного розвитку

є бурхлива динаміка інтеграційних процесів у світі та Європі зокрема. При цьому навіть ті країни, які не входять до складу інтеграційних об’єднань, неминуче відчувають на собі їх відчутний вплив. На європейському континенті таким інтеграційним угрупованням є Європейський Союз, розширення якого приведе до того, що за 3-5 років

Україна матиме з Євросоюзом спільний кордон. Це відкриє нові можливості для поглиблення співпраці, та водночас і змусить відповідати на нові виклики. 1. Європейська інтеграція на сучасному етапі. Розходження в рівнях економічного розвитку країн ЄС і в ступені їхнього бажання брати участь в інтегрованих областях привели ще в 80-і роки до появи ідеї Європи "концентричних кіл" і Європи з “змінюваною геометрією",

і надалі обговорювалися і розвивалися. Однак найбільшу актуальність вони придбали тоді, коли встало питання про приєднання до ЄС Центральної і Східної Європи (ЦCЄ). На сесії Європейської ради в Копенгагені в червні 1993 р. було прийняте рішення про те, що держави, які мають статус асоційованих членів ЦСЄ, що побажають ввійти в ЄС, зможуть зробити це, як тільки будуть мати змогу виконати відповідні вимоги.

Найбільше наполегливо за якнайшвидше включення центрально- і східноєвропейських країн у ЄС ратує Німеччина, що швидко розширює свій вплив у цих країнах і активно освоює їхні ринки. Обґрунтовуючи свою позицію, вона аргументує її життєвою необхідністю поширення на цей регіон зони стабільності, що існує в Західній Європі. Про те ж говорять і висновки групи вчених з ряду

європейських країн, що за завданням КЄС аналізували, що відбуваються в Східній Європі за перетворення. Експерти із сіми наукових інститутів, у тому числі з німецького суспільства по зовнішній політиці, прийшли до висновку, що нестабільним країнам у східній частині континенту, якщо їх вчасно не прийняти в ЄС, можуть знадобитися надзвичайні заходи допомоги в мільярди доларів, крім того, може відбутися новий

розкол між Сходом і Заходом, супроводжуваний погрозою посилення націоналістичних тенденцій по обидва боки і виникнення етнічних і ідеологічних конфліктів. Ця точка зору широко поширена й у німецьких засобах масової інформації. "Поетапна інтеграція в західне економічне співтовариство" і, нарешті, членство провідних реформи країн Східної,

Центральної і Південно-Східної Європи являє собою єдину можливість створення там надійного укладу ринкової економіки і демократії". Багато європейських політиків вважають, що сам Європейський Союз одержить від розширення своїх границь у східному напрямку гарантію від економічного колапсу і встановлення в цій зоні авторитарних режимів, що з'явилися би погрозою не тільки безпосередньо

ряду європейських політиків, а й більшій рівновазі усередині самого союзу, насамперед з огляду на зростаючу силу Німеччини. Це особливо важливо, оскільки франко-германський тандем останнім часом починає давати збої. Крім того, таким шляхом не тільки Німеччина, але й інші країни-члени ЄС закріпили б свій вплив у цій частині Європи, хоча вже зараз 50 % торгівлі центрально- і східноєвропейських країн приходиться на країни

Заходу. У зв'язку з цим варто мати на увазі, що, по розрахунках західних економістів, Центральна Європа незабаром може перетворитися в одну з найбільш швидко розвиваючихся частин континенту. До числа активних прихильників розширення ЄС на схід відноситься і колишній президент Європейського банку реконструкції і розвитку Жак Атталі, у свій час він неодноразово заявляв, що

Європа складається не з дванадцяти, а із сорока держав. Він вважає, що навіть у 2001 р. буде вже занадто пізно включати їх у ЄС. І якщо це не відбудеться в потрібний момент, то "Захід стане головним винуватцем катастрофи демократії на Сході". У своїй книзі "Європи", що вийшла в 1994 р

Ж.Атталі висловлюється за те, щоб Європейський Союз став федерацією і поширився на весь континент. Свій погляд на проблему розширення ЄС висловив і Жак Делор. Ще будучи головою КЄС, Делор заявив, що "границі об'єднаної Європи проходять по границях Радянського Союзу, а це значить, що до об'єднаної Європи можуть належати Польща, Чеська Республіка, Угорщина,

Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, Албанія, Кіпр і Мальта". Він додав: "Не можна забувати про три балтійські держави, а потім, якщо в колишній Югославії знову запанує світ, чому би не включити Боснію, Хорватію, Македонію і те, що тепер стало союзом Сербії і Чорногорії. У Європейського союзу немає вибору,

і "інтеграція є єдиним способом який дає можливість вижити в цьому новому світі, повному небезпеки, але також і надій". Що стосується європейських держав, що входили раніше до складу Радянського Союзу, як, наприклад, Україна, Білорусія і Молдавія, то члени ЄС не виключають і їхнього прийняття, правда в дуже віддаленому майбутньому і тільки за умови створення в них справді демократичної системи й успішного реформування економіки.

Однак практично всі члени Європейського Союзу солідарні в тому, що Росія ні при яких умовах не зможе ввійти в їхнє число. Це, утім, не виключає, на їхню думку, створення системи угод про співробітництво в самих різних областях між ЄС і РФ. Як писав у газеті "Монд" міністр закордонних справ Франції А. Жюппе, прийняти Росію в Європейський союз означало б "убити

європейське будівництво". Він підкреслив, що "Велика Європа, безумовно, буде великою, але не включить у себе весь європейський континент і його середземноморське обведення". Розширення ЄС на схід, безумовно, торкнеться інтересів Росії, і наслідки можуть бути для неї дуже неоднозначними, особливо в перехідний період.

Воно буде ще більше сприяти переорієнтації економіки ЦСЄ на ринку ЄС і зробить східно- і центральноєвропейські ринки недоступними для російських товарів, незважаючи на вже підписані торгові угоди між Росією і ЄС. Що стосується країн Центральної і Східної Європи, то вони і самі активно прагнуть стати повноправними членами

Європейського Союзу. Президент Польщі заявив Э. Балладюру під час перебування останнього прем'єр-міністром Франції: "Якщо ми не приєднаємося вчасно до Заходу, Схід знову поглине нас". Польща й Угорщина ще в квітні 1994 р. офіційно звернулися з проханням про приєднання до ЄС. Чеська Республіка - наприкінці 1995 р. Держави Центральної Європи затверджують, що вони в такій же мірі готові до вступу в

ЄС, у якій у минулому були готові Греція, чи Іспанія, чи Португалія в момент звертання з проханням про прийом. Як вважає ряд західних економістів, Польща, Угорщина і Чехія поки ще не готові приєднатися до ЄС. Однак вони не далекі від того, щоб відповідати пред'явленим умовам. До цього не готов ще сам Європейський Союз.

І основною перешкодою є те, що нові претенденти на членство в ЄС - це бідні країни. Якщо розширення ЄС за рахунок прийому трьох країн ЄАСТ піднімає середній рівень ВВП на душу населення в Європейському Союзі, то його розширення за рахунок прийому трьох країн Центральної Європи знизить його, навіть якщо економічний підйом, що почався, продовжиться.

Вони обов’язково будуть конкурувати з країнами Південної Європи й Ірландією за доступ до структурних фондів ЄС, змушуючи інші країни-учасниці збільшувати свої внески в бюджет союзу. Товари, що вони експортують , відносяться до категорій, що торкають інтересів країн-членів ЄС. Мова йде про сталь, хімічну

і сільськогосподарчу продукцію. Вступивши в ЄС, вони, безсумнівно, використають у своїх інтересах і на шкоду іншим членам захисні положення цих галузей, особливо загальної с/г політики. Виходячи з розумінь захисту власних інтересів, країни-члени ЄС поки що тримають своїх східних сусідів на відстані, ведучи з ними принизливий торг про діл кожного з них на ринку ЄС і висновків угод про висилку іммігрантів.

Як вважають у країнах Центральної і Східної Європи, ситуація нагадує скоріше нову "залізну завісу" у Європі, цього разу економічну, І він опускається усупереч всім угодам про їхнє асоційоване членство в ЄС, митним послабленням і підкреслюване постійно Брюсселем бажання прийняти ці країни в ЄС. Самі завзяті заперечення проти зм'якшення протекціоністських мір

ЄС у відношенні країн Східної Європи висуває Португалія, до неї приєднується Бельгія. Однак навіть найбільше сприятливо влаштовані стосовно розширення ЄС країни, такі як Франція й особливо Німеччина, вважають, що ринки ЄС повинні відкриватися для країн ЦСЄ не відразу, а поступово. Вже їхніх представників стали запрошувати на сесії ради

ЄС на рівні міністрів закордонних справ і глав держав. Зокрема, вони були запрошені на зустріч на вищому рівні в Ессені 9-10 грудня 1994 р де були визначені рамки загальної стратегії ЄС і орієнтири на майбутнє, що передбачають установлення багатобічного діалогу. Це дозволяє вже зараз прилучити представників держав-кандидатів на вступ у

ЄС до найбільш важливих сфер європейського будівництва. У травні 1994 р. країни ЦСЄ одержали статус асоційованих партнерів у ЗЄС. Пройшли переговори між Європейським союзом і країнами Балтії про створення зони вільної торгівлі, що допоможе їм підготуватися до наступного приєднання до ЄС. Європейська

інтеграція - це магіст¬ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Від часу свого заснування 1957 року Європейський Союз посту¬пово перетворився на один з найпо¬тужніших фінансово-економічних і по¬літичних центрів світу, ключовий ком¬понент новостворюваної архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей

і стандартів. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій

і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро¬можності вітчизняного товаровироб¬ника, вихід на світові ринки, насам¬перед на ринок ЄС. Сьогодні Європейський Союз зай¬має провідні позиції у світовому гос¬подарстві. На його частку припадає 41,4 % світового товарного експорту та 39,8 % імпорту, 42,8 % сагового експорту та 41,9 % імпорту послуг.

Тому для будь-якої країни співробітництво з Євро¬пейським Союзом означає можливість отримати істотні економічні здобутки, які, зрештою, сприятимуть економічному зростанню та підвищенню життєвого рівня населення. При цьому слід зазначити, що таке співробітництво вигідне всім сторонам. Думка про те, що виграш одного партнера означає втрати

іншого, є хибною. 2. Позитивні аспекти вступу України в ЄС Враховуючи особливості сучасного стану економіки України, можна навести цілу низку аргументів на користь розвитку співпраці з ЄС : 1. Економічний потенціал ЄС та динаміка його розвитку дають мож¬ливість дійти висновку про те, що Європейський Союз являє собою великий ринок збуту виробів та дже¬рело задоволення потреб

України в найрізноманітніших споживчих та інвестиційних товарах. До того ж торгівля з ЄС є важливим джерелом надходження вільно конвертованої валюти, дозволяє обмежувати бартер, масштаби якого сьогодні загрожують економічній безпеці країни. 2. Співробітництво України з Євро¬пейським Союзом необхідне для технологічного оновлення українського виробництва. Виробничі технології українських підприємств відстають від тих, що

їх використовують передові європейські країни, Україна не має капіталу, необхідного для модернізації наявних та створення нових сучасних підприємств. А без модернізації ус¬падкованих від СРСР виробничих структур Україна навряд чи може сподіватися вийти на траєкторію стійкого економічного розвитку та подолати зростаюче відставання від економічно розвинутих країн, які виз¬начають напрями та масштаби дина¬міки світової економіки. Іншими сло¬вами, йдеться про створення вироб¬ничо-технологічного

укладу, порівнян¬ного з європейським. 3. Протягом десятиліть українські підприємства були фактично відрізані від світового ринку. Тому їх вихід на європейський ринок має велике зна¬чення як джерело досвіду та практичних вмінь конкурувати з виробниками інших країн, розробляти та реалізовувати стратегію виробничо-комерційної діяльності, зорієнтованої на світову кон'юнктуру відповідних ринків. При цьому слід окремо зазначити, що вміння успішно діяти на міжнародних ринках веде до підвищення рівня

та якості задоволення потреб національних споживачів. 4. Розвиток співробітництва з ЄС сприятиме повнішому використанню потенціалу України як транзитної держави, що означає збільшення надходжень від експорту транспортних послуг та розвиток відповідних галузей промисловості. 5. Однією з тенденцій сучасного промислового розвитку є формування виробничо-комерційних ланцюгів, учасниками яких

є фірми та підпри¬ємства різних країн. Інтеграція укра¬їнських виробників у такі ланцюги дасть змогу виходити на нові перспективні ринки збуту, раціоналізувати власне виробництво, гнучкіше реагувати на зміни міжнародної економічної кон'юн¬ктури, забезпечувати стабільний роз¬виток відповідних виробництв. 6. Європейський Союз - це неви¬черпне джерело досвіду функціонування ринкової соціально зорієнтованої економіки та державного регулювання економічних процесів.

Очевидно, саме тут Україна може отримати знання щодо розробки та реалізації антимонопольної політики та здійснення контролю за концентрацією економічної діяльності, регулюванням фондового ринку, полі¬тики в галузі зайнятості тощо, 7. Розвиток співробітництва з ЄС неминуче означає необхідність запро¬ваджувати відповідні правила та стан¬дарти вироблення та реалізації еко¬номічної політики, поведінки первинних економічних агентів.

А це, в свою чергу, сприятиме формуванню прозорого середовища виробничо-комерційної діяльності на національному ринку, що має надзвичайно велике значення для України. 8. Розвиток міжнародного співробітництва в цілому та економічних зв'язків з ЄС зокрема безпосередньо впливає на більш раціональний розподіл ре¬сурсів, підвищення ефективності еко¬номічних процесів, тобто має позитивні наслідки в довготерміновому плані.

9. Саме на європейському фінан¬совому ринку, який сьогодні є най¬більшим у світі, Україна може мобі¬лізувати кошти, необхідні для забез¬печення макроекономічної стабільності, диверсифікуючи тим самим джерела зовнішніх запозичень. Слід окремо зазначити, що сьогодні основні товарні потоки ЄС сконцент¬ровані в межах самого союзу. На ринок ЄС припадає 62,7 % сукупного товар¬ного експорту та 63,1

% імпорту. Іншими словами, ЄС сьогодні характеризується одним з найвищих рівнів внутрішньорегіональної торгівлі. А це означає, що вихід на внутрішній ринок Євро¬пейського Союзу великою мірою визна¬чатиметься саме якісним рівнем спів¬робітництва України з цим інтегра¬ційним угрупованням. Разом з тим було б помилкою замовчувати або применшувати склад¬ність процесу європейської інтеграції. Зрозуміло, що він буде тривалим

і непростим. Серед іншого, інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм ЄС. При цьому неминучі досить болючі наслідки для окремих секторів, виробництв і навіть регіонів. Проте потенційні здобутки і переваги європейської інтеграції перевищують можливі втрати й ризики. Це було переконливо доведено попереднім досвідом всіх без винятку

європейських країн, у тому числі тих, рівень еконо¬мічного розвитку яких був нижчий від середнього: від Португалії на заході до Польщі та країн Балтії на сході, від Ірландії на півночі до Греції на півдні. Про це хронологічно свідчить досвід першої (Данія, Ірландія, Велика Бри¬танія, 1973), другої (Греція, 1981, Іспанія, Португалія, 1986), третьої (Австрія,

Швеція, Фінляндія, 1995) та сучасної (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Естонія, Словенія, Словаччина, Мальта, Кіпр, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія) фаз розширення Європейського Союзу. Економічно-торговельні відносини з ЄС - це потенційний шанс, яким треба вміти скористатися, розрізняючи наявні можливості

і виправдану обережність від невиправданого оптимізму і попу¬лістських страхів. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забез¬печення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Європейська

інтеграція також означає зміцнення національної без¬пеки та безпеки громадян, адже вона виключає застосування сили як методу вирішення залагоджування супереч¬ностей, сприяє стабільності у відно¬синах з усіма сусідами. В цьому кон¬тексті успішне просування України шляхом європейської інтеграції може наблизити до Європи і Росію, зміцнить українсько-російські взаємини, що відповідає національним

інтересам обох країн. Як повноправний учасник побудови об'єднаної Європи, а в майбутньому - член Європейського Союзу, Україна зможе впливати на вироблення відпо¬відних рішень і, таким чином, на процеси, що відбуваються на євро¬пейському континенті - перебуваючи осторонь, Україна не матиме ані еко¬номічних, ані політичних ресурсів для такого впливу

і може перетворитися радше на слабкий об'єкт, ніж активний суб'єкт європейської політики. Мож¬ливою альтернативою європейській інтеграції є поступова маргіналізація України, її економічна недорозвинутість, політична нестабільність і поява нових загроз національній безпеці. Геополітична невизначеність зробить Україну надто вразливою для зов¬нішнього тиску. Після початку роз¬ширення

Європейського Союзу на схід та внаслідок активної участі в ньому всіх без винятку західних сусідів України опинитися поза цим процесом озна¬чатиме самоусунення від загальноєв¬ропейських процесів і небезпеку ізо¬ляції. В такому разі ціна неінтеграціі може виявитися набагато вищою від ціни інтеграції. 3. Проблеми у відносинах України і ЄС. На відміну від інших центрально-східноєвропейських країн, які мають з

Європейським Союзом угоди про асоційоване членство, а більшість з них уже розпочали безпосередні перегово¬ри про вступ до нього, в Угоді про партнерство і співробітництво прямо не йдеться про перспективи приєднання України до ЄС. Не визначено перс¬пективи набуття Україною повноправ¬ного членства в Європейському Союзі і в Спільній стратегії ЄС щодо України. ухваленій на Гельсінському саміті Євросоюзу 11 грудня 1999 року.

Разом з тим у цьому документі Європейський Союз вперше визнав "європейські прагнення України" і привітав її “проєвропейський вибір". Ухвалюючи Спільну стратегію щодо України, роз¬раховану на чотирирічний термін, Європейська Рада визнала, що успішна та стабільна Україна якнайліпше від¬повідає інтересам Європейського

Союзу, було, зокрема, підкреслено, що повне виконання Угоди про партнерство і співробітництво є передумовою успішної інтеграції України в економіку Європи та допоможе Україні утвердити свою європейську ідентичність. Таким чином, незважаючи на те, що Спільна стратегія засвідчила політичну неготовність

Європейського Союзу до розгляду на цьому етапі питання про майбутні перспективи України щодо членства в ЄС, вона запропонувала нові сфери і можливості для поглиблення співпраці, які, за умови їх відповідного використання, відкриють Україні двері до Європейського Союзу. Очевидно, що сучасні слабкі євроінтеграційні позиції

України та її невід¬повідність політичним і економічним критеріям для вступу до ЄС є зако¬номірним результатом непослідовності і зволікання у здійсненні реформ - роки тупцювання на місці залишили Україну позаду тих країн Центральної і Східної Європи, які наполегливо здійснювали складні ринкові перетворення. Доміну¬вання "декларативної" і брак "

імплементаційної" культури в органах вико¬навчої влади, слабка інституційна і функціональна закріпленість пріори¬тетності політики європейської інтег¬рації у повсякденній діяльності Уряду, неефективні механізми міжвідомчої координації і моніторингу виконання ухвалених рішень, низький рівень фахової підготовки

і знань державних службовців навіть вищої ланки того, що стосується європейської інтеграції, негативно впливають на реалізацію Угоди про партнерство і співробітництво та Стратегії інтеграції до ЄС. Успіхи української дипломатії і заслужене визнання позитивної ролі України в підтриманні регіональної безпеки виявилися недостатніми, аби компенсувати брак структурних

реформ всередині країни. Не можна вважати серйозним аргументом пояснення розриву між намірами і деклараціями, з одного боку, та їх імплементацією, з другого, передовсім у сфері європеїзації українського законодавства, лише тяганиною парламентських процедур чи, тим паче , "неконструктивною опози¬ційністю" Верховної Ради. Корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних

інституцій і нерозвиненість громадян¬ського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми, що викли¬кали критику Ради Європи, відсутність стабільного національного консенсусу з ключових питань внутрішнього розвитку і зовнішньої політики утворюють вкрай негативне тло для відносин України з ЄС і загрожують перетворити Україну на країну-аутсайдера. Подібні загрози і непевності є і в сфері економіки.

Наявне правове поле й інституційна інфраструктура не створюють достатньої безпеки для інвесторів і кредиторів, сприяють виникненню торговельних суперечок і обмежують потенціал регіонального економічного співробітництва. Основними формами співробітницт¬ва України та Європейського Союзу сьогодні є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність.

За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським республік. Го¬ловними пріоритетами такої допомоги, що здійснюється в межах програми ТАСІС є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектора. Стосовно торгівлі, то в 2000 році на частку ЄС припадало 18 % зовніш¬ньоторгівельного обороту України (16,1 % товарного експорту та 19,8 %

імпорту). Сьогодні ЄС є найбільшим торговельним партнером України після колишніх радянських республік. Товарна структура торгівлі України з ЄС подібна до структури торгівлі ЄС з іншими країнами СНД (за винятком Росії, враховуючи її традиційну спеціалізацію на експорті сировинних товарів - нафти та газу). В експорті України до ЄС переважають вироби з низьким сту¬пенем обробки, тоді як машин та

транспортного обладнання Україна продає надто мало. Імпорт з ЄС пред¬ставлений переважно промисловими товарами, машинами та транспортним обладнанням. Водночас питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС незначна: на її частку припадає лише 0,42 % загальної торгівлі ЄС. Обсяги прямих іноземних інвестицій країн ЄС в Україну також дуже малі як порівняно з

іншими країнами Центральної та Східної Європи, так і враховуючи потреби України в капіталовкладеннях, і не мають істотного значення для національної економіки. Ця ситуація пояснюється високим рівнем ризи¬кованості операцій на ринку України, що робить її малозначущим і непри¬вабливим економічним партнером та

інвестиційним ринком для Європей¬ського Союзу. Таким чином, сучасний стан еко¬номічних відносин між Україною та ЄС можна назвати «торговельною моделлю співробітництва". Її характерною рисою є те, що структура зовнішньої торгівлі України визначається порівняльними перевагами, що сформувалися ще тоді, коли Україна була частиною радян¬ського економічного комплексу.

Така ситуація виникла внаслідок цілої низки об'єктивних та суб'єктивних причин, а саме: 1. В Україні тільки розгортається процес визначення того, які фірми та товари мають формувати зовнішньо¬торговельний профіль країни в середньо- та довготерміновому періодах. 2. Економічна криза гальмує вихід на світовий ринок в цілому та європейський зокрема і утвердження на них потен¬ційно конкурентоспроможних україн¬ських підприємств.

До того ж нагро¬мадження взаємної заборгованості між підприємствами перешкоджає розвитку нормальної кооперації, без чого не¬можливо забезпечити випуск кінцевої продукції. Слід ще окремо відзначити, що саме економічна криза є причиною того, що Україна не може (за невеликим винятком) повністю використати квоти, встановлені ЄС на ввезення українських товарів. 3. Інтеграція України в

європейську економіку значною мірою гальмується структурою виробництва, успадкованою від СРСР, у минулому Україна спеці¬алізувалася переважно на випуску проміжної промислової продукції, тоді як виробництво кінцевих товарів зна¬ходилося за межами республіки. 4. Архаїчна структура промисловості України залишається практично без змін. У ній традиційно переважають матеріало- та енергомісткі виробництва, наприклад, важке машинобудування,

хімічна та будівельна промисловість, виробництво сільськогосподарської техніки та тракторів тощо. Високо-технологічні виробництва сьогодні не визначають промисловий профіль країни. Ось чому значна частина ук¬раїнських виробів малоконкуренто-спроможні або й зовсім неконкурен¬тоспроможні на світових ринках. 5. Європейський ринок досить на¬сичений товарами з низьким ступенем обробки, промисловими товарами споживчого призначення та сільсько¬господарською продукцією.

А саме ці товари сьогодні становлять основну частку українського експорту. Наси¬ченість ринку ЄС виробами тради¬ційного машинобудування, що їх випус¬кає вітчизняна промисловість, означає, що утвердження України на ринку ЄС як виробника складної продукції об'єк¬тивно вимагає активізації інноваційного процесу в країні. б. Українським експортерам ще явно бракує досвіду діяльності на зовнішніх

ринках. Часто-густо міжнародне співробітництво гальмується недостатньою підтримкою виробників з боку відпо¬відних міністерств та відомств. До того ж можна назвати численні випадки, коли Україна втрачала вигідні можливості внаслідок неефективної системи вироблення та реалізації економічної політики в цілому. Висновок Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою

України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спро¬можності вітчизняного

товаровироб¬ника, вихід на світові ринки, насам¬перед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забез¬печення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. Формування зовнішньоекономічних зв'язків

і інтеграційних процесів потягло за собою виникнення, пов'язаних з цим процесом, багаточисельних проблем, подолання яких потрібно для подальшого успішного функціонування зв'язків Україна – ЄС і конструктивному діалогу між ними. В даному розрізі можна виділити слідуючі ключеві проблеми розвитку зв'язків України з країнами ЄС, які потребують першочергового рішення: Подолання негативно вліяючих зовнішніх факторів, тобто господарського кризису, політичної та соціальної

нестабільності. Список використаної літератури 1. Сiденко В.Р. Прорив в Європу // Політика і час, 1999, № 8. 2. Крупп Г. Якщо процес реформ триватиме // Політика і час, 1999, № 12. 3. Секаров М. Торговельнi вiдносини України з країнами ЕС// Український промисловець, 2000, № 7. 4. Гаврилюк

Л. Бельгійська економічна місія в Україну // Посередник, 1999.17.05. 5. Курочкін Л. Італія і Україна - взаємний інтерес // Посередник , 1999.31.05. 6. Майко Л. Без іcтотних проривiв // Віче, 1999, № 6. 7. Олійник П. Швеція вважає Україну пріоритетним партнером // Урядовий кур'єр,

1999.16.03. 8. Економіка зарубіжних країн ; К.: Либідь, 1996. 9. Україна - Європейський Союз : зовнішньоекономічна діяльність і перспективи співробітництва ; К 1998. 10. Соціально-економічна географія України , Львів: Світ, 1997. 11. Все про зовнішньоекономічну діяльність // Діло, 2000, № 1-2. 12. Україна на роздоріжжі. За редакцією

Л. Хоффманна; К.: Фенікс, 2000. 13. Україна на міжнародній арені. Збірник документів. В 2-х томах, К 1996-1997, т.I. 14. Бутейко А. Наше майбутнє – наш вибір. // Віче, 2001, № 3. 15. Маштабей В. Курс на інтеграцію. // Віче, 2000, № 8.