Аналіз ліквідності та платоспроможності

„АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ ТА ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ” ЖИТОМИР 2006р. ПЛАН Введення – ст. 3 1. ЦІЛІ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ – ст. 1. Функції і класифікація фінансового аналізу – ст. 5 1.2 Інформаційна база фінансового аналізу – ст. 13 1.3 Цілі, методи і зміст фінансового аналізу – ст. 2.ТЕХНІКО-

ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІННИЦЬКОГО ЗАВОДУ БУБЛИЧНИХ ВИРОБІВ КОНЦЕРНУ "УКРПРОМІНВЕСТ" – ст. 19 2.1. Історична довідка про завод – ст. 2.2 Виробнича потужність заводу – ст. 3. Склад і структура персоналу, і короткий опис основного виробничого устаткування – ст. 2.4 Структура керування заводом – ст. 3. АНАЛІЗ

ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ І ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА – ст. 1. Поняття платоспроможності та ліквідності балансу – ст. 3.2 Класифікація активів за ознакою ліквідності і пасивів за ознакою терміновості погашення – ст. 3.3 Баланс ліквідності та показники ліквідності та платоспроможності – ст.

26 Висновок – ст. 31 Використана література - 32 Додатки – ст. 33 ВВЕДЕННЯ Термін „аналіз” буквально означає розчленовування, розкладання досліджуваного об'єкта на частини, елементи, на внутрішні властиві цьому об'єкту складові (уявні чи реальні). Аналіз виступає в діалектичній, суперечливій єдності з поняттям "синтез" - з'єднання раніше розчленованих елементів досліджуваного об'єкта в єдине ціле.

Діалектичний тандем аналіз-синтез розуміється як синонім усякого наукового дослідження. У будь-якій галузі наукових знань, у будь-якій сфері людської діяльності (політичної, міжнаціональної, суспільної, соціальної, екологічної й ін.) обійтися без аналізу-синтезу неможливо. Але особливе значення аналіз і синтез отримали в економіці, що є, як відомо, основою всього сущого на планеті; нерозв'язаність економічних задач (внутрішніх

і зовнішніх) прирікають на невдачу у всіх інших сферах. Природно, що успішний розвиток економіки залежить, у свою чергу, від стану всього суміжного з нею (політики, екології, соціології, культури і т.д.). Аналіз-синтез як суть, як зміст і форма людського мислення комплексно вивчається в множинному вимірі багатьма науками. Але аналіз економіки, аналіз господарської діяльності

і її кінцевих результатів (у всіх галузях, у всіх проявах) - область винятково економічного аналізу. Формування ринкової економіки обумовлює розвиток аналізу в першу чергу на мікрорівні - на рівні окремих підприємств і їх внутрішніх структурних підрозділів, оскільки ці низові ланки ( при будь-якій формі власності) складають основу ринкової економіки. Але це не виключає, а скоріше, навпаки, припускає і необхідність можливого переходу аналізу на мікрорівні не "зверху вниз", як складалося при

командно-адміністративній системі, а "знизу нагору". Народногосподарські відносини й узагальнення зовсім не протипоказані комерційним відносинам, принципам і вимогам вільного ринку. Аналіз на мікрорівні наповняється зовсім конкретним змістом, зв'язаним з повсякденною фінансово-господарською діяльністю підприємств, їхніх колективів, менеджерів, власників. В даний час необхідно проводити аналіз обґрунтування

і виконання бізнес-планів, порівняльний аналіз маркетингових підприємств, аналіз можливостей виробництва і збуту, з'ясування внутрішніх і зовнішньоекономічних ситуацій, що впливають на виробництво і збут, аналіз співвідношення попиту та пропозиції, аналіз конкретних споживачів і оцінки останніми якості виробів, що випускаються, аналіз витрат живої й упредметненої праці з необхідною їхньою деталізацією, аналіз кінцевих фінансових результатів виробничої, збутовий, маркетингової діяльності

(прибуток, збиток), аналіз комерційного ризику с впливом різних факторів, що кажеться на його. Дана курсова роботі присвячена питанню аналізу ліквідності і платоспроможності підприємства. Аналіз проводився по фінансовій звітності Вінницького заводу бубличних виробів концерну „Укрпромінвест”. 1. ЦІЛІ І ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ 1.1 ФУНКЦІЇ

І КЛАСИФІКАЦІЯ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ. Виходячи з загальної теорії керування - керування підприємством полягає в цілеспрямованому впливі керуючої системи на керований об'єкт для досягнення поставленої мети. У сфері керування закономірності виявляються статистично, іншими словами, розрахункові значення виявляються вірними не в кожному окремому випадку, а тільки в середньому, при багаторазовому повторенні з тими самими вихідними даними.

Більш того, математичні вираження, що використовуються для виконання розрахунків при рішенні задач керування це не точні формули, а математичні моделі, що відбивають досліджувані явища лише приблизно з якоюсь точністю (звичайно невисокої) і вірогідністю (надійністю). Отриманим результатам не можна вірити безумовно, тому що математична модель, навіть дуже вдала і точна для якихось визначених умов, виявляється непридатної для

інших умов, що змінилися. Розробка спеціальних методів фінансового аналізу базується на науково обґрунтованій класифікації його видів, обумовленої потребами практики керування. В основі класифікації видів фінансового аналізу лежить класифікація функцій керування, оскільки економічний аналіз є необхідним елементом виконання кожної функції керування економікою. Розвита ринкова економіка народжує потребу в диференціації аналізу на внутрішній управлінський

і зовнішній фінансовий аналіз. Внутрішній управлінський аналіз - складова частина управлінського обліку тобто інформаційно-аналітичного забезпечення адміністрації, керівництва підприємства. Зовнішній фінансовий аналіз - складова частина фінансового обліку, що обслуговує зовнішніх користувачів інформації про підприємство, що виступають самостійними суб'єктами економічного аналізу за даними, як правило, публічної фінансової звітності. Функція керування - це особливий вид управлінської діяльності,

продукт спеціалізації в сфері керування. Функції керування класифікуються на загальні, чи головні, функції, що відбивають зміст самого процесу керування, і специфічні функції, що відбивають різні об'єкти керування. Взаємозв'язок загальних і специфічних функцій керування полягає в тому, що загальні функція не можуть здійснюватися самі по собі, без додатка і якого-небудь об'єкту керування, а будь-яка специфічна функція

керування яким-небудь об'єктом може бути здійснена тільки за допомогою загальних функцій. Загальні, головні функції економічного керування, чи, як їх іноді називають, основні функції економічної діяльності, можна визначити так: 1) інформаційне забезпечення керування (збір, обробка, упорядкування інформації про економічні явища і процеси) ; 2) аналіз (аналіз результатів економічної діяльності, оцінка

її успішності і можливостей удосконалювання на підставі науково обґрунтованих критеріїв); 3) планування (прогнозування, перспективне і поточне планування економічної системи); 4) організація керування (організація ефективного функціонування тих чи інших елементів господарського механізму з метою оптимізації використання трудових, матеріальних і грошових ресурсів економічної системи); 5) контроль (контроль за ходом виконання бізнес-планів

і управлінських рішень). Перші дві загальні функції відбивають як би технологічні етапи керування, що зводяться до інформаційного й аналітичного забезпечення процесу прийняття рішень. Саме прийняття рішень здійснюється у виді функцій керування, що відбивають тимчасові етапи керування: планування, організації керування і контролю. Отже, економічний аналіз і інші види управлінської діяльності, що відбивають першу функцію (бухгалтерський облік, статистика)

, є такими функціями керування, що присущи всім іншим загальним і специфічним функціям керування. По змісту процесу керування виділяють: перспективний (прогнозний, попередній) аналіз, оперативний аналіз, ретроспективний аналіз за підсумками діяльності за той чи інший період. Така класифікація економічного аналізу відповідає змісту основних функцій, що відбивають тимчасові етапи керування: 1) етап попереднього керування (функція планування);

2) етап оперативного керування (функція організації керування); 3) заключний етап керування (функція контролю). Усі ці три види аналізу присутні в процесах керування господарськими об'єктами. Найбільший розвиток одержав поточний аналіз, особливо в первинних госпрозрахункових ланках народного господарства (підприємствах, виробничих об'єднаннях). У спеціальній літературі класифікація видів економічного аналізу не обмежується двома головними ознаками

по змісту процесу й об'єктам керування. У роботах А.Д. Шеремета пропонується класифікувати види економічного аналізу , крім того, по: суб'єктах, тобто хто проводить аналіз (керівництво й економічні служби, власники й органи господарського керування, постачальники. покупці, аудиторські фірми, кредитні, фінансові органи); періодичності (періодичний річний, квартальний, місячний, декадний, щоденний, змінний аналіз і разовий, неперіодичний аналіз); змісту

і повноті досліджуваних питань (повний аналіз усієї господарської діяльності, локальний аналіз діяльності окремих підрозділів, тематичний аналіз окремих питань економіки); методам вивчення об'єкта (комплексний, системний аналіз, функціонально-вартісної, порівняльний, суцільний і вибірковий, кореляційний аналіз і т.д.); ступеня механізації й автоматизації обчислювальних робіт (аналіз в умовах електронної обробки даних із застосуванням лічильно-перфораційної техніки, лічильно-

клавішних машин). Ці ознаки практично враховують усі сторони даного предмета дослідження. Однак з позицій системного підходу необхідно дану класифікацію ознак трохи видозмінити. Найбільш важливими ознаками розподілу аналізу по видах, на думку С.А. Воєводіна, є: 1) цільова спрямованість аналізу; 2) час його проведення; 3) методика проведення. З точки зорі предметної спрямованості можна виділити

наступні види аналізу: технологічного способу виробництва; продукції; організації. Останній вид аналізу може підрозділятися в залежності від місця організації в ієрархічній структурі керування - робоче місце, ділянка, цех, служба, підприємство і т.д. Виходячи з методики проведення аналізу, його можна розділити на три види: 1) системний аналіз (головна умова - цілеспрямованість);

2) комплексний (охоплює всі сторони господарської діяльності); 3) тематичний (вивчення того чи іншого явища, закономірності). Важливе значення має принцип класифікації по суб'єктах керування тобто по суб'єктах керуючої системи. У роботі И.С. Мацкевичюса і Г.Л. Кальчинскаса відзначається, що дані бухгалтерського обліку складають близько 70% загальної кількості економічних даних промислових підприємств.

По деяких джерелах, із загального обсягу даних у суміжних функціях керування підприємствами використовується не більш 15-20%. У той же час облікова інформація промислових підприємств далеко не цілком задовольняє потреби керування. У першу чергу це відноситься до громіздкої і неефективної системи обліку й аналізу собівартості. У сучасній ринковій економіці бухгалтерський облік усе більш поділяється на дві галузі: фінансовий

облік і управлінський облік. Фінансовий облік вирішує проблеми взаємин підприємства з державою й іншими зовнішніми користувачами інформації про діяльність підприємства. Фінансовий облік і особливо публічна фінансова звітність регламентуються міжнародними і національними стандартами, що забезпечують інтереси зовнішніх користувачів (кореспондентів) інформації. Управлінський облік складається із систематичного традиційного обліку

і проблемного обліку, спрямованого на вироблення управлінських рішень в інтересах власників і адміністрації підприємства, Управлінський облік не регламентується державою, його організація і методи визначаються керівником підприємства, у ньому на перший план у діяльності бухгалтера висуваються управлінські задачі, що вимагають для свого рішення не тільки знань традиційної бухгалтерії, особливо обліку витрат і калькулювання собівартості продукції

і послуг, але і техніко-економічного планування, статистики, аналізу господарської діяльності, розвитого математичного апарата і сучасної обчислювальної техніки. При такім розумінні управлінського бухгалтерського обліку власне бухгалтерський облік, планування, статистика й аналіз господарської діяльності розглядаються як єдине ціле. Управлінський бухгалтерський облік організує внутрішньогосподарські зв'язки на підприємстві,

тобто зв'язку між обличчями, що працюють на самім підприємстві (агентами), тому управлінський облік називають внутрішнім на відміну від фінансового - зовнішнього. У зміст як зовнішнього фінансового, так і внутрішнього управлінського обліку входить аналіз господарської діяльності, але його організація, об'єкти і методи в рішенні задач фінансового й управлінського обліку мають свою специфіку. Суб'єктами аналізу виступають як безпосередньо зацікавлені, так

і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації. До першої групи користувачів відносяться власники засобів підприємства, позикодавці, постачальники, покупці, податкові органи, персонал підприємства і адміністрація (керівництво). Кожен суб'єкт аналізу вивчає інформацію зі своїх позицій, виходячи зі своїх інтересів. Слід зазначити, що тільки керівництво підприємства може поглибити аналіз, використовуючи

не тільки дані звітності, але і дані всієї системи господарського обліку в рамках управлінського аналізу, проведеного для цілей керування. Друга група користувачів фінансової звітності - це суб'єкти аналізу, що хоча безпосередньо і не зацікавлені в результатах діяльності підприємства, але повинні за договором захищати інтереси першої групи споживачів інформації. Це насамперед аудиторські фірми, а також консультаційні фірми, біржі, юристи, преса, асоціації, профспілки

й ін. Отже, суб'єктами внутрішнього управлінського аналізу є тільки керівництво і приваблювані ними аудитори і консультанти. Інформаційною базою управлінського аналізу є вся система інформації про діяльність підприємства - про технічну підготовку виробництва, нормативна і планова інформація, господарський облік, у тому числі дані оперативного, бухгалтерського

і статистичного обліку, зовнішня публічна фінансова і вся система внутрішньогосподарської звітності, інші види інформації, у тому числі опитування фахівців, інформація виробничих нарад, преса і т.д. Палітра суб'єктів зовнішнього фінансового аналізу дуже різноманітна. Але всі ці суб'єкти аналізу можуть використовувати, як правило, тільки дані публічної фінансової звітності

про діяльність підприємства. Стандартизація фінансового обліку і публічної фінансової звітності покликана оберігати інтереси всіх партнерів (кореспондентів) підприємства, у той же час зберігаючи комерційну таємницю підприємства. Управлінський аналіз включає у свою систему не тільки виробничий, але і фінансовий аналіз, без якого керівництво підприємства не може здійснювати свою фінансову стратегію.

Причому можливості керівництва в питаннях фінансового аналізу знов-таки ширше, ніж у зовнішніх користувачів інформації. У техніко-економічних обґрунтуваннях будь-якої комерційної справи (бізнес-планах) використовуються методи як виробничого, так і фінансового аналізу. Так називаний маркетинговий аналіз також передбачає використання методів як виробничого, так і фінансового аналізу в системі маркетингу, тобто в керуванні виробництвом і реалізацією продукції, орієнтованому на ринок.

Одна з чимало важливих функцій керування - це контроль. Хоча на практиці є деякий поділ виробничих формувань на системи керування і системи контролю, але в кінцевому рахунку це є в значній мірі умовним. Контроль стану виробництва є першою й основною функцією будь-якої системи автоматичного чи автоматизованого керування. Усяка система керування вимірює поточне значення всіх технологічних параметрів

і сприймає дані, що вводяться в неї з пультів ручного введення, і після цього, логічно аналізуючи події (що відбулося і чому), система виробляє вихідні сигнали і необхідні впливи. В економічному аналізі показники підприємства досить часто порівнюють із середніми показниками аналогічних структур, тобто застосовують метод угруповань (структурних

і аналітичних). Одним з найбільш діючих шляхів удосконалення аналізу є застосування методологічного підходу, підстави на концепції теорії систем. Вивчення робіт з теорії системного підходу дало можливість з'ясувати, що методика аналізу повинна враховувати наступне. 1. Система - це комплекс взаємозалежних елементів, об'єднаних для виконання визначеної чи мети сукупності цілей. 2. Система являє собою елемент системи більш високого порядку й у той же час

може бути розчленована на підсистеми нижчого порядку. 3. Мети підсистеми повинні збігатися з цілями системи вищого порядку й у такий же спосіб трансформуватися вниз. 4. При дослідженні об'єкта як системи опис її елементів не повинний носити самодостатнього характеру. Елемент описується не як щось відособлене, а з урахуванням його місця в цілому. 5. Існує двосторонній зв'язок між усією системою і

її елементами. Тому властивості цілого народжуються з властивостей елементів і навпаки. 6. Властивості системи визначаються не сумою властивостей елементів, а взаємодією елементів і їхніх властивостей. 7. Система утворить особливу єдність з навколишнім середовищем. У зв'язку з цим дослідження системи, як правило, невіддільно від вивченні умов її існування. Місце аналізу в системі керування й

існуючий господарський механізм визначають його цільову спрямованість. Оскільки аналіз бере участь у всіх підсистемах керування, те і його мети в залежності від області застосування будуть змінюватися. Наприклад, у процесі плануванні - це виявлення можливостей поліпшення планових показників, оцінка напруженості планових завдань; при організації виробництва - виявлення важливості проблем, визначення фактичної ефективності

керуючих впливів, оцінка господарської діяльності організацій; у ході оперативного керування виробництвом - попередження керівника про виникаючі відхиленнях від планового завданні (мети), виявлення причин цих відхилень і визначення найбільш важливих проблем, що вимагають першочергового рішення. Важливими обмежуючими умовами нормального функціонування економічного аналізу є достатня наявність вихідної інформації і її вірогідність.

Між системою збору інформації й аналізом існують прямий і зворотний зв'язки. З одного боку, через аналіз передаються вимоги до обліку виробничої діяльності, а з іншого боку - від якості і повноти інформації залежить глибина і вірогідність аналізу. Фахівцям з керування важливо не тільки мати обґрунтований матеріал, але й одержати його вчасно. Тому важливо вибирати такий метод аналізу, що давав би можливість прийняти рішення в необхідних

масштабах часу. Однак прагнення до докладного аналізу з застосуванням нехай навіть самих зроблених методів може привести не до позитивних, а до негативних результатів. Глибина аналізу повинна визначатися, з одного боку, важливістю виниклої проблеми, з іншого боку - часом "життя" даної ситуації. Важливість проблеми визначає величину витрат, необхідних для аналізу.

Таким чином, складність і розмаїтість застосовуваних методів аналізу залежать від рівня керування системою. Чим нижче сходинки ієрархічної градації керування, тим проблеми менше і час їхні дії коротше, тому тут потрібні прості методи аналізу. На рівні підприємства, галузі аналіз може ускладнюватися, ставати більш різнобічним. Особливо це відноситься до підготовки рішень, зв'язаних

із плановим завданням і зміною структури системи. Помилки в цьому випадку діють довгочасно, а отже, і втрати незмірно зростають. 1.2. ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Залежно від змісту і завдань аналізу використовують такі основні інформаційні джерела: фінансову звітність; статистичну звітність; дані внутрішньогосподарського (управлінського) бухгалтерського обліку; дані з первинної облікової документації (вибіркові дані); експертні оцінки.

З 1 січня 2005 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) запроваджені перелічені далі форми фінансової звітності, що відповідають міжнародним стандартам:  Форма 1 „Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов’язання і капітал підприємства на встановлену дату.  Форма 2 „Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати

і фінансові результати діяльності підприємства за звітний та попередній період.  Форма 3 „Звіт про рух грошових коштів”, що відображає надходження та витрачання коштів у звітному періоді за операційним, інвестиційним і фінансовим напрямками діяльності підприємства.  Форма 4 „Звіт про власний капітал”, що відбиває зміни у складі власного капіталу протягом звітного періоду. „Примітки до звітів” – сукупність показників і пояснень, які забезпечують деталізацію та обґрунтованість

статей фінансових звітів, розкривають іншу інформацію. Мета складання фінансової звітності – надати користувачам повну, правдиву та неупереджену інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства для прийняття рішень. Фінансова звітність забезпечує такі інформаційні потреби користувачів:  щодо придбання, продажу цінних паперів та володіння ними;  участі в капіталі підприємства; 

оцінювання якості управління;  оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;  забезпеченості зобов’язань підприємства;  визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;  регулювання діяльності підприємства;  прийняття інших рішень. Разом з новими формами фінансової звітності впроваджено новий План рахунків бухгалтерського обліку та Інструкція про застосування

Плану рахунків. Основна мета Плану рахунків – надати інформацію, необхідну для контролю за діяльністю підприємства, прийняття управлінських рішень і складання фінансової звітності. Структура нового Плану рахунків погоджена зі структурою „Балансу” і „Звіту про фінансові результати”. Аналітичний облік за рахунками запасів, витрат і доходів дає змогу здійснювати калькулювання собівартості

продукції, контроль витрат і визначати результати діяльності за центрами відповідальності. Таким чином, кожний клас рахунків має конкретне призначення і тісно пов’язаний з потребами зовнішніх і внутрішніх користувачів. 1.3. ЦІЛІ, МЕТОДИ І ЗМІСТ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових (найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну

і точну картину фінансового стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. при цьому аналітика і керуючого (менеджера) може цікавити як поточний фінансовий стан підприємства, так і його проекція на найближчу чи більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Але не тільки тимчасові границі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу.

Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації. Цілі аналізу досягаються в результаті вирішення визначеного взаємозалежного набору аналітичних задач. Аналітична задача являє собою конкретизацію цілей аналізу з обліком організаційних, інформаційних, технічних і методичних можливостей проведення аналізу. Основним фактором у кінцевому рахунку є обсяг і якість вихідної

інформації. При цьому треба мати на увазі, що періодична бухгалтерська чи фінансова звітність підприємства - це лише "сира інформація", підготовлена в ході виконання на підприємстві облікових процедур. Щоб приймати рішення по керуванню в області виробництва, збуту, фінансів, інвестицій і нововведень керівництву потрібна постійна ділова поінформованість по відповідним питаннях, що є результатом добору, аналізу, оцінки і концентрації вихідної сирої

інформації. Необхідне аналітичне читання вихідних даних виходячи з цілей аналізу і керування. Основний принцип аналітичного читання фінансових звітів - це дедуктивний метод, тобто від загального до частки, Але він повинний застосовуватися багаторазово. У ході такого аналізу як би відтворюється історична і логічна послідовність господарських фактів і подій, спрямованість

і сила впливу їх на результати діяльності. Практика фінансового аналізу вже виробила основні правила читання (методику аналізу) фінансових звітів. Серед них можна виділити 6 основних методів: 1. горизонтальний (часовий) аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попереднім періодом; 2. вертикальний (структурний) аналіз - визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому;

3. трендовий аналіз - порівняння кожної позиції звітності з попередніми періодами і визначення тренда, тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів і індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формують можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеться перспективний прогнозний аналіз; 4. аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відносин між окремими позиціями звіту чи

позиціями різних форм звітності, визначення взаємозв'язків показників; 5. порівняльний (просторовий) аналіз - це як внутрішньогосподарський аналіз зведених показників звітності за окремими показниками фірми, дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз показників даної фірми з показниками конкурентів, з середньогалузевими і середніми господарськими даними; 6. факторний аналіз - аналіз впливу окремих факторів (причин) на

результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), коли дроблять на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник. Фінансовий аналіз є частиною загального, повного аналізу господарської діяльності, що складається з двох тісно взаємозалежних розділів: фінансового аналізу

і виробничого управлінського аналізу. Поділ аналізу на фінансовий і управлінський обумовлено сформованим на практиці поділом системи бухгалтерського обліку в масштабі підприємства на фінансовий облік і управлінський облік. Такий поділ аналізу трохи умовний, тому що внутрішній аналіз може розглядатися як продовження зовнішнього аналізу і навпаки. В інтересах справи обидва види аналізу живлять один одного

інформацією. Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є: - множинність суб'єктів аналізу, користувачів інформації про діяльність підприємства; - розмаїтість цілей і інтересів суб'єктів аналізу; - наявність типових методик аналізу, стандартів обліку і звітності; - орієнтація аналізу тільки на публічну, зовнішню звітність підприємства; - обмежованість задач аналізу як наслідок попереднього фактора; - максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів

інформації про діяльність підприємства. Фінансовий аналіз, що ґрунтується на даних тільки бухгалтерської звітності, здобуває характер зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, власниками чи державними органами. Цей аналіз на основі тільки звітних даних, що містять лише дуже обмежену частину інформації про діяльність підприємства, не дозволяє розкрити всіх секретів успіху фірми.

Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу, здійснюваного партнерами підприємства за даними публічної фінансової звітності, складають: - аналіз абсолютних показників прибутку; - аналіз відносних показників рентабельності; - аналіз фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства; - аналіз ефективності використання позикового капіталу; - економічна діагностика фінансового стану підприємства і рейтингова оцінка емітентів. Існує різноманітна економічна

інформація про діяльність підприємств і безліч способів аналізу цієї діяльності. Фінансовий аналіз за даними фінансової звітності називають класичним способом аналізу. Внутрішньогосподарський фінансовий аналіз використовує як джерело інформації й інші дані системного бухгалтерського обліку, дані про технічну підготовку виробництва, нормативну і планову інформацію й ін. Основний зміст внутрішньогосподарського фінансового аналізу може

бути доповнено й іншими аспектами, що мають значення для оптимізації керування, наприклад такими, як аналіз ефективності авансування капіталу, аналіз взаємозв'язку витрат, обороту і прибутку. У системі внутрішньогосподарського управлінського аналізу є можливість поглиблення фінансового аналізу за рахунок залучення даних управлінського виробничого обліку, іншими словами, є можливість проведення комплексного економічного аналізу й оцінки ефективності господарської

діяльності. Питання фінансового і виробничого аналізу взаємозалежні при обґрунтуванні бізнес-планів, при контролі за їхньою реалізацією, у системі маркетингу, тобто в системі керування виробництвом і реалізацією продукції, робіт і послуг, орієнтованої на ринок. Особливостями управлінського аналізу є: - орієнтація результатів аналізу на своє керівництво; - використання всіх джерел інформації для аналізу; - відсутність регламентації аналізу з боку; - комплексність аналізу,

вивчення всіх сторін діяльності підприємства; - інтеграція обліку, аналізу, планування й ухвалення рішення; - максимальна закритість результатів аналізу з метою збереження комерційної таємниці. 2.ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІННИЦЬКОГО ЗАВОДУ БУБЛИЧНИХ ВИРОБІВ КОНЦЕРНУ "УКРПРОМІНВЕСТ" 2.1. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ЗАВОД Юридична адреса заводу : м.

Вінниця, вул. Тарногродського 56-а Завод бубличних виробів є спеціалізованим підприємством по виробленню різних сортів бубличних виробів. Побудований у 1966 році, займає площа 1,7 га. Завод оснащений 8-ма комплексно - механізованими потоковими лініями: - 2 лінії по випуску хлібних паличок (Італія). - 1 лінія по виробленню ріжків здобних, - 5 ліній по виробленню сушки.

Є ділянка по виробленню млинцевого борошна і пекарня при булочній N 608. 2.2. ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ ЗАВОДУ Виробнича потужність заводу складає:  Бубличні вироби - 8880 тн.  Мілкоштучні вироби - 1700 тн.  Млинцеве борошно - 2110 тн.  Пекарня - 350 тн. РАЗОМ: 12950 тн. Використання виробничої потужності досягло 95%.

Ступінь механізації основного виробництва складає 94%, допоміжного -31.4%, питома вага ручної праці -17%. Завод працює в три зміни, п'ять днів у тиждень. Структура підприємства - безцехова. 70 % продукції випускається в упакованому виді. Основна і додаткова сировина надходить безтарним способом, 50% продукції відправляється в контейнерах. Поряд

із традиційними видами сировини застосовується вторинна сировина - молочна сироватка. 2.3. СКЛАД І СТРУКТУРА ПЕРСОНАЛУ, І КОРОТКИЙ ОПИС ОСНОВНОГО ВИРОБНИЧОГО УСТАТКУВАННЯ. Віковий склад працюючих на підприємстві: 18-24 років - 17%, 25-35 років -33%, 35-50 років 19%, 50 і старше 31%. Середньосписочна чисельність працівників склала за 1999 рік 354 чоловік, у тому числі

промислово-виробничий персонал 345 чол з них робітники 302 чол службовці 43 чол. (24 керівника і 17 фахівців). У 2005 році середньосписочна чисельність працівників склала 350 чоловік , у тому числі 342 чоловік – промислово-виробничий персонал, з них 299 робітників і 43 чоловік службовці. У 2005 році прийнято на роботу 52 чоловік і вибуло 49 чоловік (усі за власним бажанням). Завод поставляє продукцію в усі області

України й обслуговує більш 600 торгових підприємств. Завод бубличних виробів оснащений наступним устаткуванням: - дві імпортні лінії по виробленню хлібних паличок (працює з 1979 року в три зміни); - п'ять комплексно - механізованих ліній по виробленню сушки (нестандартне устаткування, устаткування трьох механізованих ліній розроблено заводом); - лінія по випуску ріжків (нестандартне устаткування); - механізована ділянка

по виробленню млинцевого борошна (нестандартне устаткування). Понад 80% устаткування заводу нестандартне, машинобудівними заводами не випускається, що стримує відновлення. Продуктивність праці вище середньогалузевої у два рази. Завод оснащений автоматизованим складом безтарного збереження борошна. Основна і додаткова сировина доставляється безтарно.

Була проведена реконструкція трьох ліній по виробленню бубличних виробів, що дозволило на існуючих площах забезпечити ріст обсягу бубличних виробів на 30% і визволити 18 чоловік. Розроблено і встановлені транспортери роздачі тесту по бубличних машинах на 5-ти лініях, що дозволило механізувати працю 20 робітників. Розроблено і встановлений на пекарні новий дільник

із пневматичним нагнітанням тесту. Але, незважаючи на пророблену роботу з технічного переозброєння підприємства, потрібно відзначити, що підприємству не вистачає сучасного спеціалізованого устаткування. На сьогодення ведуться роботи зі створення нового сорту виробів - коротких хлібних паличок з використанням при їхньому випуску існуючого устаткування. Завод планує зробити заміну двох ліній по виробленню хлібних паличок. Установити додатково розфасовочно-пакувальний автомат для коротких хлібних паличок, зробити

заміну імпортної пакувальної техніки, що вийшла з ладу. 2.4. СТРУКТУРА КЕРУВАННЯ ЗАВОДОМ Схема керування виробництвом Вінницького заводу бубличних виробів представлена на мал. 2.4.1 3. АНАЛІЗ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ І ЛІКВІДНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА. 3.1. ПОНЯТТЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ТА ЛІКВІДНОСТІ БАЛАНСУ.

Одним з найважливіших критеріїв фінансового положення підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою прийнято розуміти здатність підприємства розраховуватися по своїх довгострокових зобов'язаннях. Отже, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов'язання. Здатність підприємства платити по своїх короткострокових зобов'язаннях називається ліквідністю.

Інакше кажучи, підприємство вважається ліквідним, якщо воно в стані виконати свої короткострокові зобов'язання, реалізуючи поточні активи. Основне завдання аналізу ліквідності балансу – перевірити синхронність надходження і витрачання фінансових ресурсів, тобто здатність підприємства розрахуватися за зобов’язаннями власним майном у визначені періоди часу. Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у кошти відповідає терміну погашення зобов’язань.

Що швидше той чи інший вид активу може набрати грошової форми, то вища його ліквідність. Абсолютну ліквідність мають грошові кошти. Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні статей активу, що згруповані за ознакою ліквідності та розміщені в порядку спадання ліквідності, зі статтями пасиву, що згруповані за ознакою термінів погашення і розміщені в порядку збільшення строковості зобов’язань. Якщо при такому порівнянні активів вистачає, то баланс ліквідний

і підприємство платоспроможне. У противному разі баланс неліквідний і підприємство вважається неплатоспроможним. 3.2 КЛАСИФІКАЦІЯ АКТИВІВ ЗА ОЗНАКОЮ ЛІКВІДНОСТІ І ПАСИВІВ ЗА ОЗНАКОЮ ТЕРМІНОВОСТІ ПОГАШЕННЯ. Для аналізу ліквідності балансу статті балансу розподіляють і порівнюють за групами. 1. Найліквідніші активи (кошти

і поточні фінансові інвестиції) мають дорівнювати кредиторській заборгованості (тобто найтерміновішим зобов’язанням) або перевищувати її; терміни – приблизно до 3 місяців. 2. Швидкореалізовувані активи (дебіторська заборгованість та інші оборотні активи) мають дорівнювати або перевищувати короткострокові пасиви; терміни – 3-6 місяців. 3. Повільнореалізовувані активи (запаси) мають дорівнювати або перевищувати довгострокові зобов’язання

(кредити та інші зобов’язання). 4. Важкореалізовувані активи (нематеріальні активи, незавершене будівництво, основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та інші необоротні активи) мають дорівнювати джерелам власних коштів або перевищувати їх (вони взагалі вважаються безстроковими, бо не мають терміну погашення). У разі виконання зазначених умов баланс вважається абсолютно ліквідним.

Якщо одна або кілька умов порушуються, ліквідність відрізняється від абсолютної. При цьому брак коштів за однією групою активів компенсується їх надлишком в іншій групі лише за вартістю, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тотожність активу і пасиву балансу визначає наперед результат порівняння за четвертою групою, якій властиве „балансування”.

Тому суттєвим є порівняння підсумків за першими трьома групами. Результати порівняння перших двох груп свідчать про поточну ліквідність, третьої групи – про перспективну ліквідність. оскільки тут розглядаються майбутні надходження та витрачання. Методика поділу статей балансу на групи для визначення його ліквідності, яка базується на використанні первісних даних бухгалтерського обліку описана в праці

В.В. Патрова та В.В. Ковальова „Як читати баланс”. Так тривалість оборотності статей активу визначається за кредитовим оборотом, статей пасиву – за дебетовим оборотом. Приклади. 1. Рахунок активу „Готова продукція”. Сальдо на 01.04.2005 становило 700 тис. грн ; на 01.07.2005 – 500 тис. грн За другий квартал дебетовий оборот становив 2700 тис. грн ; кредитовий – 2455 тис. грн.

Середня тривалість обороту становить , тобто у формі „Готова продукція” активи перебувають у середньому 22 дні (від моменту надходження до моменту вибуття). 2. Рахунок пасиву „Короткострокові кредити банків”. Сальдо на 01.04.2005 становило 120 тис. грн на 01.07.2005 – 80 тис. грн. За квартал дебетовий оборот становив 360 тис. грн кредитовий – 300 тис. грн Середня тривалість одного обороту становить . Після розрахунку оборотності окремих видів активів та

їх джерел можна обґрунтовано розподілити активні статті за термінами реалізації, а пасивні – за термінами оплати і створити відповідні групи балансу. Наприклад. термін реалізації першої групи активів і пасивів не перевищує одного місяця, другої – 1-5, третьої – 6-12, четвертої – 12-18 і т.д. Такий метод побудови балансу ліквідності складніший. але дає точніші результати. 3.3 БАЛАНС ЛІКВІДНОСТІ ТА ПОКАЗНИКИ ЛІКВІДНОСТІ ТА

ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ. У таблиці 3.3.1 наведений баланс ліквідності, що складений за вихідними даними балансу підприємства (див. Додатки) Таблиця 3.3.1 Аналіз ліквідності балансу Вінницького заводу бубличних виробів за 2005 рік АКТИВ На початок року На кінець року ПАСИВ На початок року На кінець року Найліквідніші активи 113 372 Найтерміновіші зобов’язання 2649 3243

Швидкореалізовувані активи 2959 3544 Короткострокові пасиви 361 408 Повільнореалізовувані активи 8739 10289 Довгострокові зобов’язання 0 0 Важкореалізовувані активи 26309 25589 Постійні зобов’язання 35110 36143 БАЛАНС 38120 39794 БАЛАНС 38120 39794 Наведений баланс як на початок, так і на кінець року не є абсолютно ліквідним. На початок року сума найліквідніших активи

є дуже малою, це свідчить про те, що на розрахунковому рахунку підприємства дуже мало грошей і це призводить до погіршення показників ліквідності підприємства і в разі, якщо підприємству треба буде негайно розрахуватися по своїм найтерміновішим зобов’язанням (а це кредиторська заборгованість підприємства), то воно не зможе цього зробити, як бачимо ця ситуація не змінилась і на кінець року. Проте, як видно з таблиці, швидреалізовувані активи (на початок

і на кінець року) в 9 раз перевищують короткострокові пасиви. Відповідно, ліквідність підприємства в більш далекій перспективі (3-6 місяців) є досить високою. Хочеться також відмітити той факт, що підприємство не має довгострокових зобов’язань (довгострокові кредити банків). На сьогодення це характерне явище майже для 90 % вітчизняних підприємств. Тому, що банки практично не видають кредити терміном більше одного року.

У цілому баланс ліквідності на кінець року свідчить про поліпшення фінансового стану підприємства впродовж звітного періоду. За даними балансу ліквідності можна розрахувати узагальнюючий показник (коефіцієнт) ліквідності (Кл): , де а1, а2, а3 – вагові коефіцієнти; А1, А2, А3; П1, П2, П3 – підсумки за першою, другою та третьою групами відповідно активів та пасивів (вплив четвертої групи досить не значний, тому ми її не враховуємо).

Узагальнюючий коефіцієнт ліквідності відносний; він показує, скільки ліквідних активів припадає на зобов’язання з урахуванням вагових коефіцієнтів за групами активів і пасивів. Ці коефіцієнти відображають значущість тієї чи іншої групи; задаються аналітиком з огляду на конкретні обставини. Збільшення значення Кл свідчить про зміцнення платоспроможності підприємства,

і навпаки. Так. якщо а1 = 1, а2 = 0.5, а3 = 0.3, то коефіцієнт ліквідності відповідно на початок і кінець року: Кл поч. = ; Кл кін. = . Отже показник збільшився на 0.03, ліквідність балансу підприємства на кінець року збільшилась. Для оцінки рівня ліквідності та платоспроможності підприємства необхідно також розрахувати сукупність відносних аналітичних показників – коефіцієнтів ліквідності. Основними з них є коефіцієнти поточної ліквідності. швидкої ліквідності та абсолютної ліквідності.

Знаменник в усіх наведених показників один і той самий – поточні пасиви. тобто термінові невідкладні зобов’язання. Аналітик поступово зменшує розмір чисельника до абсолютно ліквідного (грошові кошти). 1. Коефіцієнт ліквідності поточної (покриття, загальної платоспроможності) Значення Кл.п показує, скільки грошових одиниць обігових коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових, тобто невідкладних зобов’язань. Критичне значення

Кл.п = 1. Значення Кл.п = 1 – 1.5 свідчить про те, що підприємство вчасно ліквідовує борги. ; Ці коефіцієнти свідчать про те, що підприємству достатньо обігових коштів щоб ліквідувати борги протягом року. 2. Коефіцієнт ліквідності швидкої. ; Коефіцієнт характеризує скільки одиниць найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Його значення має дорівнювати, або бути більше 1. В міжнародній практиці Кл.ш = 0.7 – 0.8. ; . 3. Коефіцієнт ліквідності абсолютної ;

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності повинно перебувати в межах 0.2-0.35. Коефіцієнт характеризує здатність підприємства негайно ліквідувати короткострокову заборгованість. ; Як бачимо значення коефіцієнту досить такі низькі. Отже, у підприємства не вистачає грошових коштів на покриття невідкладних зобов’язань. Проте вірогідність того, що всі кредитори в один момент звернуться до підприємства з вимогою розрахуватися

з ними дуже невелика. 4. Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості. ; Цей показник характеризує здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторів протягом року. Рекомендоване значення = 1.0. ; . Як бачимо, дебіторська заборгованість, як на початок так і на кінець року, перевищує кредиторську, що є позитивним фактором. Також при аналізі платоспроможності підприємства доцільно розрахувати коефіцієнт платоспроможності.

Розрахунок даного коефіцієнта необхідний для того, щоб показати, наскільки в силу негативних факторів можуть бути скорочені надходження грошових коштів, щоб при цьому була можливість проводити необхідні платежі. ; ; Так, наприклад, якщо значення коефіцієнта складає в нашому випадку на початок року 1.65, то можна сказати, що навіть при скороченні грошових надходжень на 65% підприємство зможе забезпечити поточні платежі. На кінець року коефіцієнт дещо зменшився, але все ж таки залишається досить високим.

Зрозуміло, що значення даного коефіцієнту не повинно бути меншим за 1. Якщо ж таке сталося, то можна сказати, що поточних надходжень не достатньо для здійснення поточних платежів і підприємство виконує останні за рахунок наявного на початок аналізує мого періоду залишку грошових коштів. Необхідно також відмітити, що мінімальною умовою платоспроможності підприємства є наявність власного обігового капіталу (ВОК). ВОК =

ВК – НА де, ВК – власний капітал (Ф.1, р.380+430+630) НА – необоротні активи (Ф.1, р.080) ВОК поч року = 35110 – 26309 = 8801 ВОК кін.року = 36143 – 25585 = 10558 Отримані дані свідчать про те, що у звітному періоді власний капітал перевищував необоротні активи. По проведеному аналізу можна зробити такі висновки: - підприємство, в цілому, має досить таки високоліквідний баланс і це положення підтримується на протязі звітного періоду.

Єдине що необхідно зробити підприємству це покращити значення показника абсолютної ліквідності, для цього необхідно збільшити суму грошових коштів на рахунках підприємства, до рівня необхідного для покриття кредиторської заборгованості. ВИСНОВОК Даний аналіз ліквідності балансу підприємства є наближеним з тієї причини, що відповідність ступеня ліквідності активів і термінів погашення зобов'язань у пасиві намічено орієнтовно.

Це обумовлено обмеженістю інформації. У результаті використання даних балансу для розрахунків коефіцієнтів можливі істотні перекручування реальної картини платоспроможності, так як важко оцінити якість дебіторської заборгованості. Тому для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, варто провести попередню роботу, що дозволяє деякою мірою оцінити якість дебіторської заборгованості. Як випливає з розрахунків, загальна величина найбільш термінових зобов'язань підприємства під кінець

року збільшилась. Недостатність високоліквідних засобів у підприємства привела до того, що значний обсяг його термінових зобов'язань виявився покритий активами з відносно невисокою оборотністю (дебіторською заборгованістю покупців, запасами товарно-матеріальних цінностей). Іншим показником, що характеризує платоспроможність і ліквідність підприємства, є власний оборотний капітал.

На початок року він склав 8801 тис. грн а на кінець року – 10558 тис. грн. Варто дуже обережно інтерпретувати його збільшення, власний оборотний капітал має цінність тільки тоді, коли він оборотний у кошти. І на завершення хотілося б відмітити, що фінансовий стан є найважливішою характеристикою фінансової діяльності підприємства. Він визначає конкурентноздатність підприємства і його потенціал у діловому співробітництві,

є гарантом ефективної реалізації економічних інтересів всіх учасників фінансових відносин: як самого підприємства, так і його партнерів. Стійке фінансове положення підприємства не є подарунком долі чи щасливим випадком його історії, а результатом умілого, прорахованого керування всією сукупністю виробничо-господарських факторів, що визначають результати діяльності підприємства. Підводячи підсумок даної роботи – аналізу ліквідності та платоспроможності

Вінницького заводу бубличних виробів, проведеного за даними бухгалтерського балансу за 2005 рік, можна охарактеризувати роботу даного підприємства як задовільну. Використана література 1. Баканов М.И Шеремет А.Д. Теория экономического анализа: Учебник 3-е изд перераб. М.: Финансы и статистика, 1994. 288 с.: ил. 2. Индукаев

В.П. Организация оперативного учета и контроля издержек производства. М.: Финансы и статистика, 1986. 143 с. 3. Кирьянова З.В Трусов А.Д. Бухгалтерский учет М.: Финансы, 1974. 160 с. 4. Мацкевичюс И.С Кальчинскас Г.Л. Управление затратами. М.: Финансы и статистика, 1989. 221 с.: ил. 5. Ізмайлова

К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2005. – 152с. 6. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ К.: Молодь, 1997. – 1000с.