Реферат по предмету "Менеджмент"


Бізнес-етика в міжнародних відносинах та особливості етичної бізнес-діяльності в Україні

« Бізнес-етика в міжнародних відносинах та особливості етичної бізнес-діяльності в Україні» Виконала студентка V курсу групи УПм-03-1з Кучер Оксана Юріївна (підпис) Оцінка Керівник Шмельова С.А. (підпис) 2007 р. ПЛАН Вступ 1. Визначення етики та етикету в міжнародному менеджменті. 2. Основні етичні концепції в міжнародному менеджменті 3.


Фактори, що визначають етичний вибір 4. Особливості ділового етикету у різних країнах 5. Юридична та соціальної відповідальності в менеджменті 6. Управління етикою і соціальною відповідальністю компанії 7. Ділова етика в українському бізнес-суспільстві 8. ТНК і міжнародний бізнес в Україні Висновки Література


ВСТУП Історично особлива увага етичній поведінці в бізнесі почала приділятися ще в 60-ті роки у зв'язку із соціальними потрясіннями (поширенням корупції серед як урядової бюрократії, так і відповідальних осіб різних корпорацій), загостренням проблем екології (забрудненням навколишнього середовища, ядерними і токсичними відходами), протестами проти ВПК (у зв'язку з війною у В'єтнамі)). Певну роль в становленні етики бізнесу як наукової дисципліни


зіграв знаменитий "Уотергейт", до якого були залучені найвидатніші представники адміністрації президента Р.Ніксона. Однак донедавна був досить широко поширений скептицизм щодо самої можливості існування етики в бізнесі. Багато людей розглядають саме поняття “етика бізнесу” як протиріччя в термінах, вважаючи, що фірми неморальні за своєю природою внаслідок того, що вони націлені перш за все на отримання прибутку і тому ігнорують будь-які наслідки своєї діяльності.


Ця думка простежується в роботах класиків економічної теорії. Так, Мілтон Фрідман, посилаючись на Адама Сміта, додержувався позиції, згідно з якою існує одна і тільки одна соціальна відповідальність бізнесу – підвищувати свій прибуток настільки, наскільки дозволяють правила гри. А Шарль Бодлер взагалі вважав комерцію сатанинською справою, найпідлішою, найнижчою формою егоїзму. Проте думка про первісно закладену аморальність етики бізнесу


є, за відомим дослідником в цій області Р. Т. Де Джорджіям, міфом. На користь своєї точки зору він наводить такі аргументи. По-перше, якщо бізнес вважають аморальним і ніхто не вимагає від нього поведінки, заснованої на моральних принципах, то не було б ніякого переполоху в засобах масової інформації, бурхливої реакції громадськості на розкриття підкупу, факта про виробництво небезпечних


для споживача виробів і т.ін. По-друге, рух “зелених” і консьюмеристів не мали б сенсу і бізнес не став би на них реагувати. Зв'язок бізнесу і моральності навіть ще глибший. Бізнес, як і більшість інших видів суспільної діяльності, з самого початку передбачає моральну основу і був би без неї неможливий (підприємці очікують від робітників чесності; сторони, що укладають контракт,


розраховують на його виконання тощо). У зв’язку з цим, важливе місце в менеджменті посідає і відповідальність. Довгий час в Україні вважалось, що ділова етика – просто дорога іграшка. Проте досвід розвинених країн свідчить: на певному етапі доводиться розробляти правила поведінки, яких мають дотримуватись всі учасники ринку, через те, що отримати прибуток, не дотримуючись етичих засад можливо, проте одноразово. Саме так з’являлись етичні кодекси бізнес-професіоналів, а етична поведінка


на ринку стала високопродуктивним управлінським інструментом. 1. Визначення етики та етикету менеджменту. Етика — це набір моральних принципів і цінностей, які керують поведінкою людини чи групи людей і визначають позитивні і негативні оцінки їхніх думок і дій. Це як би внутрішній кодекс законів, що визначає, як можна поводитися, а як не можна, які рішення


можна приймати, а які ні, де проходить границя між добром і злом. Етика менеджменту зв'язана з внутрішніми цінностями, а вони у свою чергу є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їхню соціальну допустимість у рамках зовнішнього середовища [5]. . Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми.


Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень. Важливо розрізняти етику всередині організації та етику взаємовідносин організації з навколишнім середовищем. Що стосується організаційної етики та зовнішньої етики взаємовідносин організації з навколишнім середовищем, то можна скористатися вимогами, яких дотримуються провідні міжнародні компанії у своїй діяльності,


за оцінками Гарвардської школи бізнесу. Етика відносин зі споживачами: - безпечність товарів (послуг, робіт); - надання інформації про товари і технологію їх виготовлення; - право вибору покупцем товарів (послуг, робіт); - урахування вимог споживачів; - спонсорування освітніх програм безпечного використання продукції; - поліпшення пакування і маркування; - підвищення споживчої цінності продуктів; - зменшення забрудненості продуктів.


Етика відносин зі співробітниками: - відсутність будь-якої дискримінації у сфері зайнятості; - особливий статус працівників із обмеженою дієздатністю; - охорона здоров’я і техніка безпеки; - навчання і розвиток персоналу; - обговорення кар’єри; - “Дитячий день” для працюючих батьків; - програми оздоровлення і стрес-менеджменту. Етика довкілля: - контроль забруднення; - захист середовища; - збереження природних ресурсів; - утилізація


(переробка) відходів. Екологічна етика: - уникнення несприятливого впливу фірми на природне середовище; - дотримання екологічних стандартів; - участь у поліпшенні екології. Етика відносин із партнерами: - дотримання зобов’язань; - недопущення маніпулювання інвестиціями; - урахування інтересів партнерів під час розподілу прибутку. Етика взаємовідносин із конкурентами: - запобігання таємних угод на ринках; - використання соціально


прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій; - вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем. Етика відносин із суспільством: - збереження і розширення зайнятості; - соціальна відповідальність; - урахування місцевих традицій, звичаїв; - дарування коштів, продуктів, послуг, робочого часу працівникам; - спонсорування проектів соціального добробуту; - підтримування освіти


і мистецтва; - підтримування громадських рекреаційних програм; - участь у громадських роботах, проектах. Етика відносин з державою: - дотримання законодавства; - добросовісна звітність; - виконання державних замовлень у зазначені строки; -уникнення хабарництва у взаємовідносинах із державними службовцями. Міжнародна етика: - вироблення етичних стандартів, прийнятих у всьому світі; - урахування національної культури; - залучення місцевого персоналу; - підтримування країн, що розвиваються,


шляхом розвитку фірм з міжнародними конкурентами стратегіями; - дотримання відповідальності між країнами в умовах вимушеного закриття підприємств. Причини неетичної поведінки: - недостатність законодавчої та нормативно-правової бази; - значний обсяг “тіньової” економіки; - конкурентна боротьба, що відсуває на дальній план етичні міркування; - зростаюче прагнення звітувати про рівень прибутковості за дедалі коротші періоди, тобто у кожному квартальному звіті; - відсутність належного стимулювання етичної поведінки


керівників; - загальне зниження ролі етики в суспільстві; - певний тиск на рядових працівників з боку організації з метою пошуку компромісів між їхніми цінностями вищого керівництва; - низькі моральні якості членів суспільства. Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що склалися у даному суспільстві. Етика бізнесу - ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності


ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями. Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки співробітників, яка демонструється: - по відношенню до майна фірми; - у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси; - при встановленні зовнішніх ділових зв’язків; - при роботі з державними установами; - у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами; - у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема


вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм. Інструменти поліпшення етичності поведінки в організаціях: - етичні стандарти (кодекси), які описують загальну систему цінностей, етичні правила, яких мають дотримуватися працівники компанії; - комітети з етики, які роблять повсякденну оцінку практики з позиції етичних вимог. Деякі компанії замість таких комітетів, до складу яких включаються авторитетні працівники, запроваджують


посади адвоката з етики; - соціальні ревізії, які проводяться для аналізу й оцінки звітів і програм соціальної відповідальності компанії; - навчання етичній поведінці керівників і рядових працівників. Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати


як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі. Етикет - слово французького походження, що означає манеру поведінки. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві. Міжнародний бізнес-етикет - поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом.


Основними складовими є: 1. Правила привітання 2. Правила звертання 3. Правила представлення 4. Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування) 5. Ділова субординація 6. Рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини. Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо


вивчати всі складові ділового етикету в міжнародному бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер?


Кращі помічники тут - такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час домінує міжнародний бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону). 2. Основні етичні концепції в міжнародному менеджменті У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції міжнародного менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.


Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень для всіх зацікавлених сторін, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат


і прибутків. Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відношеннях. Її положення погоджуються з критеріями, які використовуються для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Використовуючи теорію утилітаризму, можна пояснити, чому деякі види дій вважаються аморальними (брехня, подружня зміна, вбивство), а інші, навпаки - морально оправданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання зобов’язань).


Прибічник теорії утилітаризму може доказати, що обманювати недобре, тому що брехня приводить до зниження суспільного добробуту. Коли люди обманюють один одного, вони в меньшій мірі здатні довіряти і співпрацювати. А чим меньше інтенсивність довіри і співробітництва, тим нижче загальний добробут. Правдивість в спілкуванні - позитивний фактор, тому що укріпляє довіру і зміцнює співробітництво, тим самим сприяє укріпленню добробуту.


Як вважають деякі критики терії утилітаризму, один із основних недоліків цього вчення полягає в його несумісності з двома моральними категоріями: права і справедливості. Це означає, що іноді дії з точки зору утилітаризму морально оправдані, хоча насправді вони неправильні і результатом їх стає порушення прав людини. Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту в відношенні суспільства в цілому, але не ув’язує


цей результат з результатом розподілу отриманих благ між окремими індивідами. Концепція дотримання прав людини грунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння


індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля. Центральним в цьому підході є поняття права. Права є потужним інструментом соціальної регуляції, їх призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда можливість вільного вибору цілі або роду діяльності,


і в тому, щоб гарантувати цей вибір, захищаючи його. Найбільш важливі серед різного роду прав так звані моральні права (або права людини). Це права, якими обладают всі люди тільки тому, що вони являються людьми. Моральні права мають три особливості: 1. Вони тісно пов’язані з обов’язками. Якщо я маю моральне право робити щось, то інші люди мають моральний обов’язок не заважати мені робити


це. 2. Вони забезпечують можливість індивідуального автономного і рівноправного вибору цілі. 3. Вони створюють базу для виправдання образу дій одних осіб і для захисту і допомоги іншим людям. Якщо я маю моральне право, то мої дії морально виправдані. Більш того, якщо я маю моральне право робити щось, то це значить, що дії інших людей, направлені на те, щоб заважати мені, не


є оправданими. Вказані характеристики, відносяться до моральних прав, які дают можливість використовувати останні для суджень, які досить відрізняються від тих, що виводяться на базі стандартних норм утилітаризму. Можна виділити дві головних відмінності між утилітарним підходом і підходом з позиції моральних прав. 1. Моральні права є відображенням вимог моралі, які пред’являються до окремого


індивіда, тоді як моральні норми утилітаризму за своєю суттю колективні. 2. Права утворюють базу нормативів, використовуючи які, можна відкинути будь-які спроби апелювати до таких критеріїв, як суспільна корисність і кількісні фактори. Права – більш досконалий інструмент, ніж стандартні норми утилітаризму, але вони включають елементи останнього: наприклад, в війну обмежувалися деякі моральні права в цілях захисту


інтересів суспільства. Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності. На відміну від етики утилітаризму область застосування "етики справедливості"


істотно звужена. Остання включає в основному проблеми, пов’язані з відношенням бізнесу і суспільства в цілому, і не торкається наприклад, проблем відношень між корпораціями. Очевидно також, что стандарти справедливості не можуть стояти вище моральних прав окремої особистості. Сама справедливість заснована на моральних правах індивідів. "Етика справедливості" виходить


із положення, що люди по своїй природі являються суспільними істотами, які повинні жити в суспільстві і створювати соціальні структури для підтримання його функціонування. Основна цінність для її представників - людська рівність і справедливість. Внаслідок цього моральним обов’язком в "етикі справедливості" є підпорядкування закону, який повинен бути однаковим для всіх, прийняття справедливих законів, відсутність


дискримінації і привілеїв. Складність, однак, заключається в тому, що існує ряд відмінних один від одного уявлень про справедливість. Наприклад: - "капіталістична" справедливість - розподіл благ повинен здійснюватися з врахуванням індивідуального вкладу в загальну справу группи (фірми, суспільства, людства); - "комуністична" справедливость - трудові обов’язки повинні розподілятися в відповідності


із здібностями, а блага в відповідності з потребами; - концепція справедливості, сформульована американским вченим Дж. Ролзом в книзі "Теорія справедливості", яка вийшла в світ в 1971 році. Намітилась тенденція переходу бізнесу від економічної моделі, яка була притаманна минулому, до соціоекономічної моделі, яка притаманна розвиненим країнам після 80-х років 20 століття. Пріоритети наведених моделей зазначено в таблиці 1.


Таблиця 1. Порівняння моделей бізнесу Пріоритети економічної моделі Пріоритети соціоекономіної моделі Виробництво Якість життя Експлуатація ресурсів Збереження ресурсів Ринкові рішення Задоволення потреб Економічна віддача від ресурсів Збалансована економічна і соціальна віддача від ресурсів


Індивідуальні інтереси Суспільні інтереси: люди працюють у системі, як того потребують коопераційні зв’язки Бізнес розглядається переважно як закрита система Бізнес розглядається переважно як відкрита система Слабка взаємодія з урядовими органами Активна взаємодія з урядовими органами Моральні проблеми ділового життя багаточисленні і вирішити


їх, виходячи із позицій тільки одного направлення, навряд чи можливо. На відміну від традиційнної культури, коли панувала одна етична система, в сучасному суспільстві рівноправно співіснують різноманітні етичні системи, що передбачають різну етичну оцінку одних і тих же явищ в сфері бізнесу. 3 Фактори, що визначають етичний вибір Практичну діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери


і виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов’язків, які можуть бути зафіксовані у документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені фахівці добре знають: жодна найретельніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко всупереч інструктивним документам чи постановам працівники керуються власними уявленнями


і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Далеко не завжди ті самі вчинки, дії, форми поведінки у різних країнах набувають однакової етичної поведінки. Так, наприклад, американське законодавство хабарі вважає злочином, але допускає їх певною мірою з боку американських фірм за кордоном. Так звані підмазки - невеликі виплати іноземним державним чиновникам з боку американських компаній


для того, щоб прискорити прийняття рішень, не тільки не вважаються злочином, а й нерідко звільняються від оподаткування. Тобто напівпідпільні подачки готівкою вираховуються із сум, які підлягають оподаткуванню. Сума таких виплат, за даними американської статистики, становить щорічно 98,3 млрд. дол. Ці витрати спрямовуються на виплати митному персоналу за прискорення проходження митних формальностей, дрібних подарунків, чайових, прискорення прийняття рішень, але не можуть використовуватися


на підтримку збуту, започаткування нового бізнесу тощо. При прийнятті етично вірних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як власне его, впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності. Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера — стадія його морального розвитку. На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди (і покарання).


Підпорядкування влади грунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному змісті за цю стадію відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, що орієнтуються на гарантії виконання окремих задач. На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до чекань позитивного поводження колег (родини, друзів, суспільства). Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах.


Найбільш адекватним стилем лідерства стає заохочення взаємодій і кооперації . На стадії наступного, чи принципового, розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, чим навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий


стилі керівництва, увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні навколишніх до самостійного мислення, рішенню виникаючих проблем виходячи з принципів моралі. Для даного рівня характерне наділення владою, коли працівники одержують право конструктивної участі в керуванні організацією. Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації. Наприклад, розслідування розкрадань у нафтовій промисловості


США показало, що вони сприймалися більшістю працівників як належне. Співробітники багатьох компаній впевнені, що якщо вони не будуть поводитися так, як усі (тобто як прийнято), вони ризикують втратити своє місце. У корпоративній культурі завжди можна знайти направляючі етичний вибір співробітників «підказки». Її герої (тобто зразки для наслідування) можуть як стимулювати етичні рішення, так і перешкоджати ім. Культура організації — аж ніяк не


єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагороди, ступінь турботи організації про свої членів, система добору, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень. 4. Особливості ділового етикету у різних країнах


Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою


її історичної будови, національними традиціями і звичаями. Незнання національних особливостей ділового етикету може справити на партнерів небажаний вплив, зашкодити взаємодії як на стадії переговорного процесу, так і при реалізації тих чи інших сумісних проектів. В основі особливостей ділового етикету і ділової культури в цілому лежать не тільки традиції, але


і риси національного характеру. Північноамериканська ділова культура Північноамериканська ділова культура порівняно молода, але вже багатьма дослідниками, діловими людьми відмічені такі її особливості, подібні з рисами національного характеру, як орієнтація на індивідуалізм в людських взаємовідносинах, на сильну особистість в практичній діяльності, а звідси прагнення до одноосібних рішень. Американські бізнесмени відрізняються високою діловою активністю, великими здібностями


в боротьбі за прибуток, прагненням затвердити своє переважання, виключною впевненістю в собі, стійкістю, схильністю до ризику. В ділових відношеннях на виробництві домінує беззаперечне підпорядкування і жорстка дисципліна. Американці з ревністю відносяться до дотримання прав людини, в конфліктних ситуаціях найчастіше звертаються до закону, до послуг адвокатів. В неформальних взаємовідносинах американці спілкуються один з одним просто.


Вони достатньо відкриті, трохи фаміл’ярні навіть з людьми, старшими за віком і положенням, вільно притримуються правил світського етикету, усміхнені, уважно і бережливо відносяться до свого здоров’я. Американский стиль ведення переговорів проявляється в прагненні обсудити не тільки загальні підходи, але й деталі, пов’язані з реалізацією домовленостей. Американцям імпонує не дуже офіційна атмосфера, відкритість, приязнь.


Але вони нерідко проявляють егоцентризм, так як вважають, що при веденні справ їхні партнери повинні керуватися тими ж правилами, що і вони. Тому партнери по переговорам часто вважають американців занадто напористими, агресивними. Американський стиль ведення переговорів характеризується достатнім професіоналізмом. Рідко в американській делегації можна зустріти людину, некомпетентну в питаннях, по яким ведуться переговори


(відповідно, американців лякає некомпетентність партнера). Члени делегації на переговорах відносно самостійні при прийнятті рішень. Американці досить наполегливо намагаються реалізувати свої цілі на переговорах, люблять торгуватися. Як правило, не терплять довгих зволікань в веденні переговорів. Європейська ділова культура Європейська ділова культура набагато старша за американську.


В тій чи іншій степені для неї характерні відмічені риси північноамериканської ділової культури, але і тут є національні відмінності і особливості. Так, німецькій діловій культурі властиві такі риси, як прагнення до порядку, дисциплінованість, пунктуальність, економність. Головна відмінність німецької манери вести справи – ступінь офіційності. Всі зустрічі призначаються завчасно. Досить несхвально сприймаються раптові пропозиції, зміни.


Одягаються строго, для жінок з ділового одягу виключаються брюки. Дуже високо ціниться професіоналізм. Разом з тим німці достатньо комунікабельні, люблять повеселитися, розважитися. Для німців більш вірогідно вступати в ті переговори, в яких вони з достатньою очевидністю бачать можливості знаходження рішення. Звичайно німці дуже старанно відпрацьовують свою позицію, в ходе переговорів люблять обговорювати питання послідовно, один за одним.


Вони люблять наводити факти і приклади, небайдужі до цифр, схем, діаграм. Під час переговорів з ними потрібно бути логічним в аргументації і точним в викладенні фактів. Ціняться чесність і прямота. При укладанні угод німці будут настоювати на жорсткому виконанні прийнятих зобов’язань, а також виплаті високих штрафів в разі їх невиконання. Англійці характеризуються діловитістю, шануванням власності,


традицій, ввічливістю. В спілкуванні вони дуже стримані і педантичні, що іноді сприймається як замкнутість. В бесідах цінуються вміння слухати, в ділових відношеннях – пунктуальність. В Англії панує правило «додержуйся формальності». Звернення на «ти» до англійця абсолютно недопустимо, так як


і звернення до будь-кого на ім’я без спеціального дозволу. Британці дуже строго додержуються процедури знайомства. Потискання руки прийнято тільки при першій зустрічі. Говорити з англійцем про справи після закінчення робочого дня вважається дурним тоном, навіть якщо ви випиваєте чи вечеряєте зі своїм діловим партнером.


На відміну від німців англійці в меньшій мірі приділяють увагу питанням підготовки до переговорів. Вони підходять до них з великою долею прагматизму, вважаючи, що в залежності від позиції партнера на самих переговорах і може бути знайдено найкраще рішення. При цьому вони досить гнучкі і охоче відповідають на ініціативу протилежної сторони. Англійці вміють терпляче вислухати співрозмовника, що, однак, не завжди


означає згоду. Грубою вважається поведінка, коли занадто багато говорять, тобто, як вважають англійці, силою нав’язують себе іншим. За традицією англієць стриманий в судженнях, уникає категоричних тверджень, старанно обходить в розмові будь-які особисті моменти, тобто все те, що було б розцінено як втручання в приватне життя. У них високо розвинуте почуття справедливості, тому при веденні справ вони ведуть чесну гру. Французи, батьківщина яких вважається законодавицею в діловому протоколі


і етиці, дуже галантні, вишукані, прагнуть дотримуватися етикету, при цьому в поведінці розковані і відкриті для співрозмовників. Вони дуже цінують інтелект, вміння пояснювати, точно формулювати умови контрактів і угод. Почуття задоволення у французів викликає інтерес до їх культури і мови. В ділових відношеннях цінуються особисті зв’язки. Багато важливих рішень приймаються на ділових прийомах (сніданках, обідах, коктейлях).


При проведенні переговорів французи стараються уникати офіційних обговорень питань «один на один», прагнуть зберегти свою незалежність. В той же час їхня поведінка може змінюватися самим кардинальним образом, в залежності від того, з ким вони обговорюють проблему. Французи велику увагу приділяють попереднім угодам. Люблять досконально вивчити всі аспекти і наслідки запропонованих пропозицій, тому переговори з ними


проходять в значно більш повільному темпі. Будь-які спроби прискорити переговори можуть лише завдати шкоди справі. При обговоренні питань, аргументація французів традиційно орієнтується на логічні докази. Вони досить жорстко ведуть переговори і, як правило, не мають «запасної» позиції. Французькі партнери можуть перебивати співрозмовника, щоб висказати критичні зауваження чи конраргументи, але вони не схильні до торгу. На відміну від американців вони менш вільні


і самостійні при прийнятті кінцевого рішення. Підписані угоди – досить конкретні і не припускають різних варіантів. Французи негативно відносяться до компромісів і в якості офіційної мови переговорів надають перевагу французькій мові. Ділова культура Сходу Ділова культура Сходу відрізняється своєрідністю. Так, японська ділова культура визначається в першу чергу колективізмом, який заснований на традиційній


общинній свідомості, ототожнення працівниками себе з фірмою. Колективістський характер праці багато в чому обумовлює і стиль прийняття управлінських рішень «знизу-наверх». Колективізм проявляється в однаковому робочому одязі рядових співробітників і управлінців, в сумісному проведенні дозвілля. Майже всі фірми мають моральні кодекси,


і хоча вони не являються формальними атрибутами, їх вимоги добросовісно виконуються. Японці уникають суперечностей і конфліктів, прагнуть до компромісів. Конфлікти вирішуються за допомогою переговорів з метою знаходження згоди. В діловій етиці дуже цінуються працьовитість, старанність. Японці відрізняються пунктуальністю і майже ніколи не запізнюються на зустрічі.


Характерною рисою японців є чутливість до громадської думки, точність і обов’язковість. Рукостискання при знайомстві в Японії не прийнято. При проведенні переговорів велику увагу японці приділяють розвитку особистих взаємовідносин з партнерами. Під час неофіційних зустрічей вони намагаються по можливості докладніше обсудити проблему. В ході самих переговорів намагаються уникнути зіткнення позицій.


Японці часто демонструють увагу, слухаючи співрозмовника. Часто така поведінка інтерпретується як вияв згоди із викладеною точкою зору. Насправді вони лише спонукають співрозмовника продовжувати. Прагнення японців не використовувати слово «ні» і вживати слово «так» в значенні, що вас слухають, людину яка про це не знає може ввести в оману. Знайомий з японським етикетом


іноземець побачить відмову в словах «це важко», в посиланні на погане самопочуття і т.п а згоду – в словах «Я розумію». Механізм прийняття рішень у японців передбачає досить довготривалий процес погодження і утвердження тих чи інших положень. Терпіння вважається в Японії однією з головних рис характеру, тому обговорення ділових питань часто починається з другорядних деталей, і йде дуже повільно.


Японці не люблять ризикувати, і прагнення не програти може виявитися у них сильніше, чим бажання виграти. Коли японці зустрічаються з явною поступкою з боку партнерів, вони часто відповідають тим же. Японці надзвичайно делікатно і досить відповідально відносяться до прийнятих зобов’язань. Китайці звичайно чітко розмежовують окремі етапи переговорного процесу: початкове уточнення позицій, їх обговорення, заключний етап. На початковому етапі велику увагу приділяють зовнішньому вигляду партнерів,


манері їх поведінки. На основі цих даних робляться спроби визначити статус кожного із учасників. В подальшому в значній мірі йде орієнтація на людей з більш високим статусом, як офіційним так і не офіційним. Кінцеві рішення приймаються китайською стороною, як правило, не за столом переговорів, а вдома. Схвалення досягнутих угод з боку центру практично обов’язково. Китайці роблять поступки, як правило, під кінець переговорів, після того як оцінять можливості


іншої сторони. При цьому помилки, які допускаються партнером в ході переговорів, уміло використовуються. Велике значення китайська сторона надає виконанню досягнутих угод. В ділових відношеннях з арабами необхідно пам’ятати про обов’язкове додержання ісламських традицій. В місяць рамадан мусульманину не можна нічого їсти від сходу до заходу сонця. В перший місяць мусульманського нового року не варто влаштовувати прийоми.


Всі справи 5 разів на день припиняються для здійснення молитви, четвер або п’ятниця у мусульман – день відпочинку і служіння богу. Забороняється вживати свинину і спиртні напої. Не варто з представниками ісламського світу заводити мову про політику. необхідно з’являтися в установлене місце вчасно, хоча ваш партнер може затриматися. Арабам, скоріш за все, важко буде мати ділові відносини з представницями жіночої статті.


Для арабів одним з важливих елементів на переговорах є встановлення довіри між партнерами. Вони надають перевагу попередньому опрацюванню деталей питань, які будуть обговорюватися на переговорах, а також «торгу» за столом переговорів. Завжди намагаються залишити за собою можливість продовжити контакти, якщо на цей раз згоди досягнути не вдалосяь (при цьому відмова від угоди супроводжується похвалами в адресу партнера


і відхиленої згоди). Відмічені особливості національного етикету в значній мірі відносні, але багато в чому відповідають думці, яка склалася в практиці міжнародних відносин. 5. Відповідальність в менеджменті Менеджмент ділових організацій несе перед суспільством подвійну відповідальність: юридичну і соціальну. Юридична відповідальність - додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація.


Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу. Соціальна відповідальність - певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми. Соціальна і юридична відповідальність притаманна сучасній моделі бізнесу. Кожен із видів відповідальності має свої критерії. Проблема соціальної відповідальності виникла ще наприкінці минулого - на початок 20 ст але й досі стосовно


цієї проблеми не вщухають дискусії. Дуже часто при цьому згадують ім’я Е.Карнегі. Ендрю Карнегі - провідний бізнесмен у виробництві сталі, видав у 1990 році “Євангеліє процвітання”, де виклав доктрину капіталістичної благодійності, відповідно до якої прибуткові організації повинні жертвувати частину своїх коштів на благо суспільства. Він вклав понад 350 млн. дол. у соціальні програми


і побудував понад 2000 публічних бібліотек. Не менш відомий американський бізнесмен Джон Д. Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера, кошти якого використовуються для розв’язання соціально значущих проблем у сфері економіки, науки, культури. Ще одним прибічником соціальної відповідальності ділових організацій став Роберт Вуд - президент торговельної фірми “Сірс Рьобак енд


К”, який у звіті за 1936 рік нагадував своїм акціонерам про соціальні зобов’язання організації. Ставлення до соціальної відповідальності може бути різним: від сприятливого до ворожого. Слід врахувати наявність аргументів за і проти соціальної відповідальності. Аргументи на користь соціальної відповідальності: - сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи; - зміна потреб і очікувань широкої громадськості; - залучення додаткових ресурсів для надання допомоги


у розв’язанні соціальних проблем; - моральні зобов’язання щодо соціальної відповідальності. Аргументи проти соціальної відповідальності: - порушення принципу максимізації прибутку; - додаткові витрати на соціальну відповідальність; - недостатня звітність широкій громадськості; - недостатня кваліфікація у розв’язанні соціальних проблем. Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 році. Вона охоплює п’ять ключових положень:


1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності. 2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого - бути відкритим у своїх операціях для громадськості. 3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності


їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання послуг. 4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем. 5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв’язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їхньої діяльності.


Аналізуючи діяльність багатьох корпорацій, Кіт Девіс та інші дослідники дійшли висновку, що соціальна відповідальність сприяє розвиткові компаній, і навпаки, уникнення соціальної відповідальності звужує можливості успіху організацій. Це дало змогу сформулювати “залізний закон відповідальності”, згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний,


має тенденцію втратити цю владу. 6. Управління етикою і соціальною відповідальністю компанії Керівництво компанії покликане контролювати її моральне «здоров'я», використовуючи такі методики, як особистий приклад, моральний кодекс і різні етичні структури. Особистий приклад. Директор і старші менеджери компанії повинні відкрито і впевнено підтримувати норми етичної поведінки, виступати


ініціаторами відновлення етичних цінностей організації. Прихильність етичним цінностям необхідно декларувати під час виступів, у директивах, внутрішньофірмових публікаціях. Але особливу роль відіграють дії менеджменту. Якщо керівництво приносить етику в жертву однохвилинним інтересам, у компанії миттєво поширюються слухи про це.


Наступні клятви в прихильності етичним ідеалам марні. Таким чином, поведінка керівників задає тон всієї організації. Моральний кодекс. Це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації; він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується компанія. Як правило, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації, або в ньому викладається


її політика. Заявлені принципи визначають цінності компанії, якість продукції, відношення до працівників. Найбільш значимі з них можна віднести до того, що називається «корпоративне кредо». Заявлена політика — це опис порядку дій компанії і її співробітників у конкретних, що торкаються питань етики і моралі ситуаціях (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки


співробітникам, надання їм рівних можливостей). У моральному кодексі компанії, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки співробітників (як припустимі і бажані, так і неприйнятні) і можлива реакція менеджменту. Етичні структури. До етичних структур відносяться різні системи, посади і програми, за допомогою яких компанія прагне стимулювати відповідне моральним принципам поводження


співробітників. Комітет з етики компанії, як правило, утворює група вищих керівників, на яких покладено обов'язок спостерігати за дотриманням працівниками етичних принципів і виносити рішення у випадку виникнення спірних ситуацій. Крім того, комітет відповідає за покарання тих, хто порушує правила етики, що має велике значення, якщо організація прагне безпосередньо вплинути на поводження працівників.


Комісар, чи уповноважений з питань етики, — це один з вищих керівників компанії, що є її «совістю»: до нього стікається інформація про виникаючі етичні проблеми, він займається врегулюванням конфліктів, а також вказує керівництву на потенційні джерела утруднень [4]. . 7. Ділова етика в українському бізнес-суспільстві Ділова етика в Україні в стадії зародження. Її зміст доцільно трактувати згідно


Дж.Дьюі, як набір етичних, правових, політичних, естетичних цінностей, норм, принципів, правил, засобів, що забезпечують успішну ділову поведінку. Формування ділової етики - складний процес, що обумовлений як факторами поведінки, так і змінами в сфері економічної діяльності і суспільства вцілому. Він залежить від наявності нормативно-правової бази, її дієвості, від правильного застосування науки про поведінку людини, групи [8].


Ділова етика посідає особливе місце в мистецтві поведінки. У ній немає крайнощів і застарі¬лих формальностей, вона не ускладнює, а спрощує та робить життя приємнішим. Її правила засновані на таких моральних категорі¬ях, як ввічливість, тактов¬ність, коректність, поряд¬ність. Володіння правила¬ми етикету усуває скутість, дає змогу не скривдити ді¬лового партнера незграбним словом або дією, і водночас — не втратити власне достоїнство й престиж фірми.


Засвоєння стереотипів поведінки, запропонованих етикетом, дає можливість установити сприятливий психо¬логічний клімат ділового спілкування, що ро¬бить бізнес успішним і приємним [2]. Якщо, порушуючи ті або інші норми пове¬дінки у побуті й у суспільстві, ви ризикуєте насамперед своєю репутацією вихованої лю¬дини, то в бізнесі такі помилки можуть кош¬тувати великих грошей і кар'єри. Відомий майстер і вчитель у сфері ділових відносин


Дейл Карнегі стверджував, що успіх лю¬дини у фінансових справах на п'ятнадцять відсотків залежить від її професійних знань і на вісімдесят п'ять — від її вміння спілкувати¬ся з людьми. У багатьох вітчизняних бізнесменів-початківців зривається безліч вигідних угод, особ¬ливо з інофірмами, через те, що вони не зна¬ють правил ділового етикету. А ще частіше їх «підставляють» різні консультанти, секретарі.


У більшості «нових українців» поганий смак помітно в одязі, манерах поведінки. У результаті «нові українці», їхні консуль¬танти й секретарі стають предметом мов¬чазної та безсторонньої критики з боку пар¬тнерів. Підприємці, які поважають себе й честь своєї фірми, після першої ж зустрічі припиняють усі переговори. А причина цьо¬го — поведінка «нових українців», оцінити яку можна словами зі знаменитої казки про бабу, що «ні ступити, ні сказати не вміє».


Як переконує досвід налагодження підпри¬ємцями зовнішньоекономічних зв'язків, на¬ші бізнесмени також досить своєрідно розу¬міють цінності цивілізованого ринку, що грунтуються на таких моральних категоріях, як шляхетність, надійність, порядність, солі¬дарність. Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів


інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть». Відповідно етика нового класу бізнесменів в Україні — явище складне й суперечливе. На нього впливають різні сили, різні етичні тра¬диції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайнята велика кількість людей різ¬них національностей, різного віросповідання й різних етичних поглядів, із різним еконо¬мічним базисом. Крім того, в український бізнес наприкінці 90-х років


ХХ ст. прийшли громадяни закордонних держав, діяльність яких заснована на канонах західної етики. Контакти з ними формують досить своєрідне переплетення національних українських рис із загальносвітовими, що однак все-таки полегшує включення українського бізнесу в систему світових етичних норм ділової пове¬дінки. В останній час намітились позитивні зміни морально-етичного іміджу українських підприємців, які відзначають зарубіжні партнери.


Нинішні західні партнери вражені духом підприємництва, темпами освоєння молодими бізнесменами не лише азів ринкової економіки, а й правил ділової поведінки. Вони відчули переваги роботи з молодим поколінням українських підприємців. Наявні недоліки, на їх думку, носять не стільки національний відтінок, скільки тягар бюрократичного минулого. Розвитку сучасного цивілізованого ринку, самого суспільства заважають: видозмінений


і розрослий бюрократизм, корупція, відсутність досвіду в сфері ринкової економіки. Щоб позбутися цих негативних явищ необхідно сформувати моральні норми, прийняті в усьому цивілізованому світі в сфе¬рі бізнесу, а для цього потрібно дотримувати¬ся таких умов: • нормативно закріпити найзагальніші соці¬ально прийнятні стандарти поведінки, що рег¬ламентують діяльність підприємця. Наприк¬лад, повага до права власника або принцип «у розподілі прибутку повинні брати участь усі ті,


хто брав участь у його створенні»; • створити політичну й економічну волю, а саме волю слова, вільну конкуренцію, волю ціноутворення, суверенітет споживача тощо; • створювати професійні об'єднання під¬приємців. Вони повинні стати незалежним арбітром під час оцінювання рівня мораль¬ності своїх членів і застосовувати, у випадку порушення групової моралі, найжорсткіші за¬ходи. Крім цього, кожен бізнесмен повинен опа¬нувати навички коректної поведінки, для чо¬го потрібно дотримуватись:


• правил відрекомендування й знайомства; • правил налагодження ділових контактів; • правил поведінки на переговорах; • вимог до зовнішнього вигляду, манер, ді¬лового одягу; • вимог до мови; • культури службових документів. Правила етикету можуть відрізнятися на різних фірмах і в галузях виробництва. Люди зобов'язані знати ці особливості в кожному конкретному випадку. Крім того, глобаль¬ність економічних зв'язків зобов'язує


їх вив¬чити правила гарного тону в інших країнах. Підприємці з України часто не володіють ін¬формацією про західну систему менеджмен¬ту, про його принципи та досвід, зазнаючи труднощів у процесі ухвалення рішення, у відстоюванні своїх прав, а найголовніше — у завоюванні довіри закордонних партнерів. Цивілізована ринкова економіка можлива лише в тому випадку, якщо держава організаційно-правовими нормами, захищеними відповідними санкціями, забезпечить ситуацію, в якій чесна


мораль одних не зможе експлуатуватись аморальними діями інших. 8. ТНК і міжнародний бізнес в Україні Розвинуті країни світу пильно стежать за процесами, що відбуваються у країнах СНД і в Україні зокрема. Трансформація економік пострадянських країн, утворення нових геополітичних об'єднань на теренах СНД спонукають їх до вкладання капіталу в ключові сфери економіки цих країн у разі сприятливої ситуації.


Іноземні компанії, найбільші транснаціональні об'єднання прямо або через підставні фірми і банки скуповують акції перспективних підприємств країн СНД і фактично стають їхніми власниками, а відтак заморожують або згортають виробництво. Водночас гальмується намагання цих країн включитися у світову ринкову, економіку. Вони поступово витісняються з тих світових ринків, на яких


їх продукція була конкурентоспроможною і мала попит. З цією метою країни далекого зарубіжжя використовують подвійні стандарти у підходах до розвитку торгово-економічних зв'язків і до процесів інтеграції в рамках СНД, протекціоністські заходи для захисту своїх товарів, антидемпінгове і компенсаційне законодавство. Результати активізації західного капіталу в країнах


СНД очевидні. Україна, незважаючи на певні природні переваги, має один із найнижчих показників залучення прямих іноземних інвестицій серед країн Центральної та Східної Європи, СНД. Консорціумом Flemings/SARS було проведено дослідження стосовно індивідуальної привабливості приватизації підприємств.


Для визначення причин низького рівня прямих іноземних інвестицій було опитано 65 компаній, що мають представництва в Україні та здійснюють інвестиції в українську економіку. Серед них - транснаціональні компанії, міжнародні фінансові організації, приватні інституційні інвестори та підприємці. Особливу увагу було приділено


ТНК, оскільки вони мають найкращі стандарти ведення бізнесу і їхні ресурси набагато більші порівняно з іншими групами інвесторів. У вигляді прямих капіталовкладень в Україну було ввезено понад 2 млрд. дол що становить майже 2/3 загального обсягу отриманих нею прямих іноземних інвестицій, і створено приблизно 9000 робочих місць.


Найбільшу питому вагу мають інвестиції, середній обсяг яких - від 10 до 100 млн. дол. ТНК інвестували в обсягах, що перевищують 100 млн. дол віддаючи перевагу негрошовим внескам. Лідером - країною, що діє в Україні найбільш активно є США, на другому місці - компанії країн Європейського Союзу. Найбільше коштів зарубіжні ТНК інвестують у харчову промисловість


України, відтак у сільське господарство і в телекомунікації. Іншими значними напрямами іноземного інвестування є машинобудування, роздрібна торгівля, підприємства громадського харчування, банківський сектор, підприємства легкої промисловості.



Не сдавайте скачаную работу преподавателю!
Данный реферат Вы можете использовать для подготовки курсовых проектов.

Поделись с друзьями, за репост + 100 мильонов к студенческой карме :

Пишем реферат самостоятельно:
! Как писать рефераты
Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов.
! План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом.
! Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач.
! Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты.
! Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ.

Читайте также:
Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре.