План.

Вступ................................................................................................ 3

Частина 1. Роль та місце забезпечення в процесі
кредитування.......... 4

Частина 2. Матеріальне забезпечення кредитів.................................. 9

Частина 3. Юридичне забезпечення кредитів.................................... 21

Заключення..................................................................................... 29

Список використаної літератури....................................................... 31

Додаток №1.................................................................................... 32

Додаток №2.................................................................................... 35

Додаток №3.................................................................................... 36

Вступ.

Як і будь-який процес, що
відбувається в економіці, процес кредитування підпорядкований визначеним
принципам, що лежать в основі організації економічних відносин з приводу
надання позики та визначають правила поведінки суб’єктів цих відносин, а саме
банку та позичальника, в процесі здійснення кредитних операцій. Серед цих
принципів виділяють принцип строковості, що вимагає повернення позички в
строки, передбачені кредитною угодою, принцип цільового використання позики
(вкладання запозичених коштів в конкретні економічні господарчі процеси),
принцип платності, а саме той, що за користування позиченою вартістю
позичальником має бути сплачено кредитору, крім основної суми позики, додаткову
суму у вигляді проценту.

Наведення вище принципів кредитування
може здатися тривіальним, але тільки на перший погляд, оскільки дотримання
останнього принципу, а саме принципу забезпечення кредитів, що полягає у
відповідності між вартістю забезпечення та заборгованістю по позичці, є
основною передумовою для вдалого здійснення кредитної операції для кредитора,
особи, що несе ризик по цій операції, але лише в єдності з іншими
вищезазначеними принципами.

Банально, як на мій погляд, ще на
початку казати про важливість даного принципу, особливо беручи до уваги стан
справ у сфері банківського кредитування в Україні, дивлячись на велику
кількість неповернутих кредитів в недалекому минулому становлення ринкової
економіки в нашій країні та стан справ на сьогоднішній день. Важливість
дотримання зазначеного принципу ні в кого з фахівців, вітчизняних чи
зарубіжних, не викликає на сьогоднішній день сумнівів.

У зв’язку з цим виникає питання
стосовно природи забезпечення кредиту та вибору найкращого способу здійснення
цього самого забезпечення, який би задовольнив вимоги та потреби як кредитора,
так і позичальника, відповідав би в повній мірі своєму призначенню захисту
інтересів кредитора, та не завдавав би шкоди фінансовому та майновому стану й
діловій репутації позичальника.

Застава товарно-матеріальних
цінностей, цінних паперів, гарантія, порука, переуступка (цесія) на користь
банку вимог та рахунків позичальника до третьої особи, страхування
відповідальності позичальника та фінансового ризику кредитора, - як бачимо, в
банківській практиці використовується досить багато різноманітних форм та
способів забезпечення кредитів, а отже не будемо відразу вдаватися до полеміки
стосовно переваг окремих форм (способів) забезпечення кредитів; з’ясуємо
спочатку, яке ж саме місце посідає поняття забезпечення кредитів в банківській
теорії та практиці, а вже потім спробуємо визначити головні особливості окремих
форм (способів) забезпечення кредитів, яких досить багато існує як у
вітчизняній, так і в зарубіжній практиці банківського кредитування.

Частина
1. Роль та місце забезпечення в процесі кредитування

Проблема
непогашення кредитів є однією з найбільш серйозних, з якими стикаються
комерційні банки в процесі своєї діяльності. Зрозуміло, що банки намагаються
мінімізувати наслідки цієї проблеми, тобто власне кредитний ризик, за допомогою
різноманітних способів забезпечення повернення позичок.

Слід
ще на початку зазначити, що під забезпеченням можна розуміти види та форми
гарантованих зобов’язань позичальника перед кредитором по поверненню кредиту у
випадку можливого його неповернення позичальником. Забезпечення в процесі
надання позики відіграє роль страхування від непередбачених обставин, адже всі позики,
навіть ті, які надаються під проекти, що здаються дуже надійними, пов’язані з
відомим ризиком, і хоча ризик, звісно можна мінімізувати шляхом ретельного
аналізу кредитної заявки, зовсім позбутися його не можливо.

Якщо
звернутися до практики банкірів англо-американської школи, то, як відмічає
Ольшанський А.І.[1],
на думку останніх в процесі кредитування будь-якого позичальника необхідно мати
два, а краще три “пояси безпеки”, що захищають кредитора від невиконання
позичальником умов кредитної угоди стосовно повернення суми позики. “Перший
пояс” – це вхідні грошові потоки, адже дохід – головне джерело погашення
кредиту позичальником. “Другий пояс” – це активи, що пропонуються позичальником
в якості забезпечення погашення кредиту. “Третій пояс” пов’язаний з гарантіями,
які надаються юридичними (а в багатьох країнах і фізичними) особами в якості
забезпечення кредиту.

Спробуємо,
перш ніж перейти власне до розгляду конкретних способів забезпечення кредитів,
з’ясувати яке ж місце посідає забезпечення в процесі кредитування та дати більш
повне визначення способам цього забезпечення, для чого звернемося до теорії
банківської справи та з’ясуємо основні особливості кредитних відносин,
пов’язані з існуванням в них власне поняття забезпечення.

Відомий
московський фахівець, професор Лаврушин О.І., в своєму хрестоматійному
підручнику "Банківська справа"[2]
виділяє забезпечення кредитів як одного з "китів" системи
кредитування серед інших, зокрема суб'єктів кредитування та об'єктів
кредитування.

Слід
сказати, що як і будь-яка система, система кредитування, може функціонувати
лише за умови наявності всіх її елементів, а отже, можна цілком погодитись з
шановним Лаврушиним О.І., що базові елементи системи кредитування, які було
зазначено дещо вище, не можна відокремити один від одного. Успіх в діяльності
комерційного банку по здійсненню операцій кредитування приходить лише в тому
випадку, якщо кожен з них (базових елементів системи) доповнює один одного,
посилює надійність кредитної угоди. З іншого боку, спроба розірвати їх єдність
неминуче порушує всю систему, підриває її, може призвести до порушення
поверненості банківських позичок.

Поверненість
кредиту, в теорії, представляє собою основну властивість кредитних відносин, що
відрізняє їх від інших видів економічних відносин, і на практиці знаходить своє
відображення в окремому механізмі. Цей механізм базується, з одного боку, на
економічних процесах, що лежать в основі зворотного руху кредиту, а з другого –
на правових відносинах кредитора та позичальника, що витикають з їх місця в
кредитній угоді. Економічну основу повернення кредиту представляє кругообіг та
обіг фондів учасників процесу відтворення, а також закони функціонування
кредиту. Однак, наявність об’єктивної економічної основи повернення кредиту не
означає автоматизм цього процесу. Лише цілеспрямоване управління рухом
позиченої вартості дозволяє забезпечити її збереження, еквівалентність
позиченої та поверненої вартості.

Оскільки
в кредитній угоді приймають участь два суб’єкти – кредитор та позичальник,
зазначений вище механізм враховує місце кожного з них. Кредитор, надаючи
кредит, виступає організатором кредитного процесу, захищаючи свої інтереси.
Виходячи з об’єктивної економічної основи, кредитор вибирає такі форми
вкладення залучених коштів, кількісні параметри позички, методи її погашення,
умови кредитної угоди, при яких би створювалися передумови для своєчасного та
повного повернення вартості, що було надано в позику. Однак зворотній рух
зазначеної вартості залежить від кредитоспроможності позичальника, що використовує
її в своєму обігу, від загальної економічної кон’юнктури ринку.

Кредитна
угода передбачає виникнення зобов’язань позичальника повернути відповідний
борг. Практика показує, що наявність зобов’язань (в різних формах) ще не
означає гарантії та своєчасного повернення. Виникнення інфляційних процесів в
економіці може призвести до знецінення суми, що було надано в позику, а
погіршення фінансового стану позичальника – порушення строків повернення
кредиту. Тому світовий досвід банківської діяльності виробив механізм
організації повернення кредиту, що включає в себе, зокрема, порядок погашення
конкретної позики за рахунок виручки (доходу), юридичне закріплення її порядку
погашення в кредитній угоді, і, нарешті, використання різноманітних форм
забезпечення повноти та своєчасності зворотного руху вартості, що було надано в
позику.

Отже,
загалом в теорії банківської діяльності під поняттям форми (способу)
забезпечення кредиту слід розуміти конкретні джерела погашення наявного боргу,
юридичне оформлення права кредитора на їх використання, організацію контролю
банку за достатністю та прийнятністю даних джерел. Іншими словами, якщо
механізм погашення позики за рахунок доходу і його закріплення в кредитних
угодах виступає основною передумовою повернення кредиту, то визначення способів
забезпечення представляє гарантію цього повернення.

Якщо
все ж звернутися до практики банківської діяльності, то можна відзначити той
факт, що мета прийняття забезпечення по позиці полягає в тому, щоб отримати
окремі права понад основних прав по угоді у відношенні порушення вимог проти
клієнта, якщо умови повернення позики останнім було не виконано. Отже,
забезпечення приймається, у випадку, коли банківські фахівці вважають, що
особисті зобов’язання клієнта недостатні для її повного погашення. Слід
сказати, що в принципі, кредитування, не будучи захищеним надійним
забезпеченням, становиться дуже спекулятивним видом діяльності і може
здійснюватися (якщо це можливо) тільки шляхом стягування відсотків, що було б
неприйнятним для нормальних комерційних та особистих інтересів.

Спробуємо
коротко сформулювати основні причини виникнення самого терміну забезпечення в
теорії та практиці кредитування, звернувшись знову ж до практики банкірів
англійської школи, позиція яких з цього приводу є дуже цікавою[3]. Отже, на їх думку,
першою причиною є те, що у випадку неплатоспроможності позичальника банк може
уникнути всіх наслідків його банкрутства (якщо позичальник – приватна особа або
товариство) або ліквідації (якщо позичальник – акціонерна компанія). Якщо було б
отримане адекватне забезпечення, то вся сума боргу повинна бути відшкодована за
рахунок його продажу, причому додатково отримані кошти можуть бути віднесені до
активів, що мають бути розподілені серед інших кредиторів. Якщо ж позичка була
незабезпечена, банк зможе відстоювати свої інтереси на суму позики, що йому
належить у змаганні з іншими кредиторами і, можливо, отримає лише незначну
частину боргу тільки після того, як сумарні активи компанії, що належать до
розподілу, будуть співставлені з її сумарними зобов’язаннями.

Інша
причина стосується не стільки здатності позичальника погасити позику, скільки
його “бажання” це зробити, тобто сумлінності у відносинах між банком та
позичальником, яку зарубіжні банкіри ставлять далеко не на останнє місце, що,
мабуть, слід робити й вітчизняним. Дозволити позичальнику представляти банк в
якості джерела легкодоступних коштів, які можна повернути, коли заманеться, не
можна вважати ні вдалою банківською практикою, ні проявленням “доброти” до
клієнта. Більше того, для банка життєво необхідно, що б його позики постійно
знаходились в обігу; банк – це головним чином джерело короткострокового
кредиту. Таким чином, затримка у виплаті великої позики може негативно
позначитись на потоку грошових коштів банку. Прийняття забезпечення дозволяє
уникнути цієї проблеми.

Отже,
забезпеченість виступає важливим елементом кредитування, з чим не можна не
погодитись. В цьому зв'язку позики можуть мати пряме та непряме забезпечення,
або взагалі не мати його. В міжнародній практиці кредити часто класифікують на
забезпечені, незабезпечені та ті, що мають часткове забезпечення. Якщо, для
прикладу, кредит виданий під запаси готової продукції, на яку, як виявилось,
відсутній попит, то такий кредит, хоча і забезпечений товарно-матеріальними
цінностями, навряд чи можна назвати надійним. Навпаки, повернення позики в
даному випадку досить проблематичне, у зв'язку з чим її слід віднести до
розряду ненадійних позичок.

В якості відступу
зазначимо, що у вітчизняній банківській практиці, як в зарубіжній, забезпечення
теж виступає одним з критеріїв класифікації кредитів. Так згідно Положення
Національного банку України “Про кредитування”[4]
з точки зору забезпечення виділяють наступні види кредитів: забезпечені
заставою (майном, майновими правами, цінними паперами), гарантовані (фінансами
чи майном третьої особи), з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво
страхової організації), незабезпечені (бланкові).

Отже,
повертаючись, відзначимо, що вся справа, мабуть, в якості забезпечення. Якщо
воно є, якщо воно ліквідне і достатнє, то це не так погано для кредиту, і
навряд чи таке забезпечення слід ігнорувати. З іншого боку, було б невірним не
приймати до уваги позитивні якості незабезпечених (бланкових) кредитів,
особливо тоді, коли вони надаються першокласним позичальникам і гарантом (і в
цьому змісті забезпеченням поверненості кредиту) є все майно позичальника.

В
західній практиці незабезпечені позики надаються як юридичним, так і фізичним,
приватним особам. При видачі незабезпеченого (бланкового) кредиту підприємствам
враховується репутація позичальника, його фінансовий стан, майбутній дохід, а
також колишнє дотримання правил кредитування (кредитна історія). Незабезпечені
позики можуть надаватися у значних сумах великим підприємствам, торгівельним
компаніям, що є першокласними позичальниками, мають кваліфіковане керівництво і
добру кредитну історію.

В
більшості своїй це відноситься й до приватних осіб. Банки, надаючи бланкові
кредити окремим особам, оцінюють при цьому їх майно, враховують наявність
власного нерухомого майна, постійного місця праці протягом кількох років,
своєчасність погашення позичок в минулому.

Але все ж
забезпечення залишається фундаментальним елементом системи банківського
кредитування. Його прийнято вважати "останньою лінією оборони" при
вирішенні питання щодо фінансування того чи іншого проекту.

Згідно
згадуваного вище Положення НБУ “Про кредитування”[5] принцип забезпеченості
кредитів, як вже відмічалось, є однією з умов надання банківської позики. Зміст
його, згідно статті 9 зазначеного Положення, полягає в наявності у банка права
для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через
неплатоспроможність позичальника.

Неустойка
(штрафи, пені), застава майна, поручительство, гарантія, страхування, - це
далеко не повний перелік форм (способів) забезпечення кредитів, що існують та
широко використовуються у світовій банківській практиці, а лише той скорочений
перелік способів, що зазначаються Положенням НБУ “Про кредитування”.

В подальшому для
зручності згрупуємо способи забезпечення кредитів за їх природою у дві групи, а
саме матеріальне забезпечення (застава майна, майнових прав, цінних паперів
тощо), яке полягає на передачі кредитору взамін за отриманий кредит
еквівалентної або домовленої суми грошей чи інших матеріальних цінностей, та
юридичне забезпечення (штрафи та пені, цесія, гарантія, страхування тощо), суть
якого в можливості отримання кредитором належних йому сум від третіх осіб або в
створенні кредитору привілейованого правового становища (примату) в поверненні
кредиту у порівнянні з іншими кредиторами боржника, та перейдемо власне до
розгляду окремих способів забезпечення кредитів.

Частина
2. Матеріальне забезпечення кредитів

 

Довівши необхідність забезпечення
кредитів та важливість тієї ролі, що її виконує це саме забезпечення в процесі
кредитування, перейдемо до розгляду власне окремих способів (форм)
забезпечення, але спочатку має сенс навести загальні вимоги до забезпечення
кредитів, або, як розглядають їх окремі автори, принципи прийняття
забезпечення, які в цілому відносяться як до класичного способу забезпечення –
застави майна, так і в основній мірі до інших, юридичних, форм забезпечення
(цесії, гарантії, страхування тощо), про які річ, власне, під дещо нижче.

Отже, на що в першу чергу має
звертатися увага банківських фахівців при вирішення питання стосовно
використання того чи іншого способу забезпечення при здійсненні окремої
кредитної операції? Д. Полфреман та Ф.Форд[6],
як на мене, підійшли до цього аспекту питання стосовно забезпечення кредитів
найбільш оригінально, на відміну від багатьох вітчизняних авторів. Отже,
звернемося до цих авторів та спробуємо визначити основні принципи прийняття
кредитного забезпечення.

Перше, на що має звертатися увага, це
власне грошова вартість забезпечення, яка повинна бути, як мінімум, не менше суми самої позички.
Це міркування особливо важливо в тих випадках, коли вартість майна, цінних
паперів тощо, які пропонуються позичальником в якості забезпечення позики, може
змінитися, особливо це стосується тих самих цінних паперів. Слід сказати, що в
банківській практиці, загалом існують визначені норми, стосовно співвідношення
вартості окремих видів забезпечення до суми позики, що надається під це
забезпечення, але про це докладніше згадаємо згодом конкретно до окремих
способів забезпечення.

Наступним є обов’язкова перевірка
майнового статусу позичальника та юридичне оформлення забезпечення: чим цей
процес простіше, тим краще як для банка, так і для позичальника. Хоча, як у
зарубіжній, так і у вітчизняній банківській практиці, адміністративні та
юридичні витрати звичайно переносяться на клієнта, можливі проблеми з
перевіркою та оформленням забезпеченням сильно знижують його бажаність як
забезпечення.

З вищесказаним тісно пов’язана
легкість, з якою зацікавленість банка в забезпеченні позики може бути захищена.
Важливим також є те, наскільки ефективно вона захищена.

Чи не найбільш важливим, з
комерційної точки зору, є легкість, з якою забезпечення може бути продано або
реалізовано якимось іншим шляхом. Адже комерційні банки займаються, як вже
відмічалось вище, переважно короткостроковим кредитування, а тому було б
комерційним нонсенсом надавати позику на двохрічний строк і при цьому
сподіватися на забезпечення, для реалізації якого буде потрібно ще два роки.

Отже, підсумувавши, підведемо, що
вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та
реалізації цих самих прав є основними принципами, чи можна сказати, вимогами,
до забезпечення в будь-якій формі. Звичайно, що в розрізі окремих способів
забезпечення це вимоги можуть дещо змінюватися та доповнюватися.

Як вже відзначалось, матеріальне
забезпечення кредитів, а саме застава матеріальних
цінностей та майнових прав є класичним та найбільш поширеним в банківській
практиці[7].
З цього приводу можна відзначити, що використання застави в практиці
організації кредитних відносин передбачає наявність спеціального механізму її
застосування. Заставний механізм в класичній формі включає в себе процес
підготовки, укладання та виконання договору застави. Заставний механізм виникає
в момент розгляду кредитної заявки як умова укладання кредитної угоди та
супроводжує весь період користування позикою. Реальне звертання до виконання
заставного механізму виникає на заключній стадії руху кредиту – погашення
позики – і лише в окремих випадках, коли позичальник не в змозі погасити кредит
виручкою чи іншим доходом.

Перш ніж перейти далі,
зобразимо заставний механізм схематично, як це зробив вже згадуваний Лаврушин
О.І. (мал.1).

Малюнок 1. Структура заставного
механізму. [8]

Отже нині застава є найпоширенішим за­собом
забезпечення виконання зобов'язань. Таке її застосування викликано намаганням
гарантувати належне вико­нання зобов'язань. В умовах економічної кризи, що
склалася в Україні, коли відсутня стабільність договір­них зв'язків і немає
переконаності у на­дійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні
додаткових гарантій належно­го виконання боржником своїх зобов'я­зань за
договором.

Як вже було зазначено, загальні
вимоги до забезпечення, наведені вище можуть бути дещо змінені та доповнені,
стосовно окремих способів забезпечення. Отже, що стосується застави майна як
способу забезпечення, то до неї загалом можуть такі основні вимоги[9]:

1. Висока
ліквідність. Під ліквідністю активів (товарно-матеріальних цінностей, цінних
паперів, фінансових вимог до третіх осіб тощо) розуміється здатність активів до
конверсії в готівкові гроші. (Цікавим з цього приводу є досвід підрозділів служб безпеки деяких банківських установ, що
організували маркетингове дослідження попиту на майно, що передається у
заставу, як серед своїх клієнтів, так і серед інших організацій, що дало
можливість, по-перше, своєчасно визначитись з таким критерієм, як ліквідність
застави, і, по-друге, забезпечити швидкий процес реалізації заставленого майна
у випадку невиконання позичальником зобов’язань, прийнятих перед банком.[10])

2. Здатність до
тривалого зберігання (як мінімум, на термін користування позикою), що
стосується в першу чергу таких товарно-матеріальних цінностей як готова
продукція, товари на зберігання чи в переробці.

3. Стабільність
цін на заставлене майно. Тут можна додати легкість у визначенні ціни даного
товару, у зв`язку з чим банк майже завжди при прийнятті товарно-матеріальних
цінностей позичальника в якості забезпечення кредиту надає перевагу біржовим
товарам, тобто тим, що виступають предметом угод на товарних біржах.

4. Мінімальні витрати по зберіганню
та реалізації застави.

Звернемося до вітчизняного
законодавства. В Україні спеціальним нормативно-пра­вовим актом, в якому
визначені основні положення щодо застави, є прийнятий 02.10.1992 р. Закон
"Про заставу". Окремі нор­ми про заставу містяться у деяких інших
актах, зокрема у Типовому статуті лом­барду.

Отже, за законодавством України
застава — це спосіб забезпечення зобов'язань, в силу якого кредитор (заставодержатель)
має право у разі невиконання боржником (за­ставодавцем) забезпеченого заставою
зо­бов'язання одержати задоволення своїх вимог з вартості заставленого майна
пере­важно перед іншими кредиторами[11].
Таким чином, наголошується на зобов'язально-правовій стороні застави. Між тим,
як у римському приватному праві і у сучасному цивільному праві іноземних
держав, вона визначається як речове право на чуже май­но. Слід зазначити, що у
Цивільному ко­дексі УРСР 1922 р. застава була віднесена до категорії речових
прав. Проте, із запе­реченням приватної власності і критикою концепції речових
прав вона стала способом забезпечення зобов'язань, що й було закріплено у
законодавстві.[12]

Згідно того ж Закону
предметом застави може бути майно, яке у відповідності із законодавством
України може бути від­чужене заставодавцем і на яке може бути звернене
стягнення. З цього слід відзначити, що предметом застави в банківській практиці
можуть бути товарно-матеріальні цінності (сировина, матеріали, напівфабрикати,
товари та готова продукція, валютні цінності, дорогоцінні метали, ювелірні
вироби, предмети мистецтва та антикваріат, крім предметів, що є національними 
культурними  та історичними  цінностями), цінні папери, включаючи векселя,
депозити, нерухоме майно.

Окремо слід виділити, що
предметом застави можуть бути майнові права, тобто права користування майном, у
тому числі й об'­єктами права інтелектуальної власності, а також права вимоги,
які випливають з різ­них цивільно-правових угод, такі як права орендатора,
права автора на авторську винагороду, права замовника по угоді підряду, права
комісіонера по договору комісії. Важливо, що у деяких законодавчих актах
містяться обмеження у використанні того або іншо­го майна як предмета застави
Не може бути предметом застави, зокрема, майно, вилучене з ци­вільного обігу,
наприклад, дозволю собі повторитися, предмети, що представляють культурну чи
історичну цінність.

Отже, повертаючись до
вищесказаного, щоб те чи інше майно позичальника могло стати предметом застави,
необхідна його відповідність двом критеріям: критерію прийнятності та критерію
достатності. Критерій достатності відображає якісну визначеність предмету
застави, а критерій достатності – кількісну. Загальними вимогами до кількісної
визначеності предметів застави є перевищення вартості заставленого майна
порівняно з основним зобов’язанням, яке має заставодавець по відношенню до
заставодержателя, тобто вартість заставленого майна повинна бути більшою суми
позички і відсотків, що належать по ній. Так, зокрема прийнято в практиці
банківського кредитування, що, при використанні в якості забезпечення кредиту
застави нерухомого майна (іпотеки) максимальна сума кредиту в сумі забезпечення
має складати не більше 60-80 %, при використанні застави цінних паперів,
відповідно, - 50-60% для акцій та 70-80% для цінних паперів, що приносять
твердий процент, а для застави товарів на зберіганні чи переробці, іншого
рухомого майна (транспортних засобів, різноманітного обладнання тощо) - взагалі
не більше 25-50%.

Прийнятність
товарно-матеріальних цінностей для застави визначається двома факторами: якістю
товарно-матеріальних цінностей та можливістю кредитора здійснювати контроль за
їх зберіганням. Отже, важливо не лише визначити критерії якості, вибрати у
відповідності до них товарно-матеріальні цінності, але ї забезпечити їх
збереження. Тільки в цьому випадку застава цінностей може бути гарантією
повернення позики.

Найбільш надійним способом
забезпечення збереження заставлених цінностей є передача їх кредитору, тобто
банку. В даному випадку позичальник залишається власником заставленого майна, з
опосередкованим володінням. Він не може розпоряджатися та користуватися
закладеними цінностями. Зазначений вид застави часто називають в практиці
кредитування закладом. Кредитор набуває при закладі права користування
заставленим майном. Одночасно на нього переходить зобов’язання належним чином
утримувати та зберігати предмет закладу, нести відповідальність за його втрату
чи пошкодження.

Зважаючи на переважну
відсутність у банків складських приміщень та досить високі витрати на
організацію належних умов зберігання та охорони товарно-матеріальних цінностей
цей вид застави має обмежену сферу застосування. Але разом з тим, заклад
передбачає можливість по домовленості сторін залишення закладених
товарно-матеріальних цінностей на зберіганні позичальника під замком та
печаткою останнього. Оскільки в цьому випадку позичальника не має права
користуватись закладеними цінностями, даний вид застави часто називають твердою
заставою. Але як показує практика, даний вид застави теж має обмежену сферу
застосування, оскільки розрахований на цінності, не призначені для поточного
споживання.

Отже, чи не найбільш
поширеним видом застави залишається класичний вид застави, коли заставодавець,
тобто позичальник, безпосередньо володіє заставленими цінностями, але й може їх
використовувати. У такій формі застави найчастіше виступає застава товарів в
обігу та застава товарів в переробці, а в якості забезпечення кредиту
виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції, інші товарно-матеріальні
цінності. При цьому умовою використання товарних запасів як застави є їх
застрахованість.

Існує два способи оформлення
цього забезпечення: під складські квитанції (свідоцтва) і під зберігальні
розписки. При першому способі заставлені товари передаються позичальником на
зберігання складській компанії. Забезпеченням кредиту в такому випадку служать
власне складські квитанції (свідоцтва), які в свою чергу можуть бути
передатними або непередатними. В першому випадку право отримання товару може бути
передане іншій особі за допомогою передатного надпису, а в іншому – товар
видається тільки початковому власнику.

При оформленні забезпечення
під зберігальні розписки. товари знаходяться на відповідальному зберіганні у
позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку або
третьої особи (складській компанії). В цьому випадку забезпеченням служать
зберігальні розписки. Переважним способом зберігання застави для позичальника
виявляється другий, бо перший пов’язаний з високими видатками, що відбивається
на ціні позики. Другий спосіб дозволяє знизити видатки по зберіганню застави,
однак збільшує ризик банку. Видача позики під зберігальні розписки потребує
високої надійності позичальника.

Подібна до вище зазначеного
способу забезпечення застава товарів в переробці. Вона застосовується
переважно при кредитуванні промислових підприємств. Особливістю даного виду
застави є право позичальника використовувати заставлені сировину та матеріали,
включені в предмет застави, у виробництві та замінювати їх на готову продукцію.
Причому може допускатися переміщення призначених для переробки цінностей зі
складу до цехів позичальника. Переробка цінностей дозволяється банком в тому
випадку, якщо позичальником буде доведено, що в процесі переробки буде отримано
продукт більш високої вартості, ніж до нього. Для доказу представляється
спеціальний звіт, який показує кількість та якість заставленої сировини та
матеріалів, період її переробки, середній вихід переробленої продукції, місце
зберігання. Однак в цьому випадку банк не може здійснити дійсний контроль за
збереженням заставлених цінностей.

Як елемент
забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель
позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при
кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюється таким
чином, що банк-кредитор сплачує товари фірми-постачальника позичальника.
Позичальник, отримавши товар, що юридично належить банку, зобов’язується
зберігати його до моменту повернення позики. Зобов’язання позичальника
засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку-кредитора.
Якщо партія заставлених товарів продана, то позичальник має право
розпоряджатися виручкою тільки за дорученням банку–кредитора. Без доручення
виручка зараховується в рахунок погашення позики.

При кредитуванні
експортно-імпортних операцій може використовуватися забезпечення кредиту дорожніми
документами. В цьому випадку як застава по короткострокових позиках
виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і
накладні). Коносамент, зокрема, представляє собою документа, що видається
перевізником (залізною дорогою, морським перевізником, повітряним
експедитором), про  прийняття товарів для транспортування до місця призначення.
Як і складські квитанції (свідоцтва) коносаменти можуть бути передатними
(ордерними) та непередатними. Використання ордерних коносаментів в якості
забезпечення кредиту передбачає індосування названих документів їх власниками
на користь банку-кредитора. Умовою надання кредиту під забезпечення дорожніми
документами стає страхування вантажу.

І все ж найбільш поширеною в
банківській практиці залишається застава нерухомого майна (будівлі, споруди,
земельні ділянки, квартири, гаражі, інші будівлі та приміщення виробничого або
споживчого характеру) – іпотека. Цікавий факт: сам термін “іпотека”
вперше з’явився в Греції на початку IV ст. до н.е. і вже тоді був пов’язаний із забезпеченням
відповідальності боржника перед кредитором земельним володінням. Для цього
оформлювались зобов’язання, а на кордоні земельної території, що належала
позичальнику, ставився стовп з надписом про те, що зазначена власність виступає
забезпеченням претензії кредитора у вказаній сумі. На такому стовпі, що отримав
назву “іпотека”, відмічались всі борги власника землі. Пізніше для цієї мети
стали використовувати особливі книги, що називались іпотечними.

Згідно з українським
законодавством іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій
земля і майно, які складають предмет застави, залишає­ться у заставодавця або
третьої особи[13].

Для іпотеки, в цілому, характерні
наступні риси, такі як, зокрема, перебування майна у володіння та користування
позичальника, можливість позичальника самостійно розпоряджатися доходом,
отриманим від використання предметів іпотеки, можливість отримання
позичальником-заставодавцем під одне і теж майно кількох додаткових позичок.

Важливим є те, що по деяких видах
іпотечних позик (наприклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може
продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється
шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, що
забезпечуються іпотекою. Облігації надходять на ринок цінних паперів і
продаються. Виручені кошти банк спрямовує в обіг. Платежі позичальників по
іпотечним кредитам розподіляються банком між власниками облігацій. Доход
іпотечного банку при такій операції складається з різниці між позичковим
процентом, що сплачує позичальник банку, і процентом по цінних паперах, який
банк сплачує власникам облігацій.

Отже застава
нерухомого майна, а особливо, землі, - чи не найбільш популярний спосіб
майнового забезпечення кредитів в світовій банківській практиці. Головною
безперечною перевагою цього виду застави є відносна сталість цін на нерухомість
в цілому, і особливо на землю, і це не тільки в розвинутих країнах, але й в
Україні, не дивлячись на недосконалість вітчизняного законодавства стосовно
права власності на землю та нерухомість. І все ж іпотека має свої недоліки,
зокрема, складність оцінки вартості цього виду забезпечення, успіх якої, як
засвідчує практика, залежить від здібностей, досвіду та компетентності особи,
що проводить цю оцінку. Іншим не менш важливим недоліком є складність процесу
реалізації, особливо юридичного боку цього процесу.

В якості
предметів застави також може виступати рухоме майно: обладнання, машини,
механізми, інвентар, транспортні засоби тощо. Як застава по позиках приймаються
також монети, злитки, вироби із золота, срібла, платини, дорогоцінні камені та
інше. Останні в якості забезпечення кредиту в наші дні використовується дуже
рідко, що пов’язане в першу чергу із значними витратами на зберігання
заставленого майна, тому частіше приймаються під забезпечення позик
спеціалізованими ломбардними установами.

Слід зазначити,
що за вітчизняним законодавством договори застави, предметом яких виступають
нерухоме майно, транспортні засоби, а також космічні об`єкти, мають бути
завірені нотаріально, що збільшує витрати позичальника на отримання кредиту[14].

В зарубіжній
практиці, в якості забезпечення кредиту досить широко, при кредитуванні
фізичних осіб, використовуються поліси страхування життя. Особа, що
застрахувала життя, сплачує страховій компанії страхові премії, причому сума
цих виплат повертається при припиненні дії договору страхування. Банк, приймає
страховий поліс як забезпечення кредиту в сумі накопичених премій. Перевагами
страхового полісу як виду забезпечення банківського кредиту заключаються в
тому, що його вартість можна легко розрахувати, до того ж вона не змінюється
під впливом кон`юнктури. На Україні в практиці банківського кредитування поліси
страхування життя в якості забезпечення кредитів, що видаються фізичним особам
не використовуються з причини низького розвитку, можна, навіть, сказати, -
відсутності, системи страхування життя.

Особливе місце
серед інших видів застави посідає застава цінних паперів. Справа в тому,
що в умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною
кількістю цінних паперів, як державних, так і корпоративних, які можуть бути
успішно використані в якості забезпечення при отриманні ними позичок.

Цінні папери в
якості заставленого майна мають має цілий ряд переваг перед іншими видами
майна. По-перше, до цих переваг можна віднести легкість у встановленні точної
вартості цінних паперів, легкість у перевірці права власності позичальника на
цінні папери, що пропонуються в якості забезпечення кредиту.

По-друге, цінні
папери легко реалізувати шляхом продажу на фондовій біржі. Особливі переваги
мають цінні папери на пред’явника, оскільки вони є обіговими інструментами,
титул яких передається звичайним врученням та кредитор отримує досконалий
правовий титул, не дивлячись на будь-які дефекти титулу заставодавця або навіть
відсутності у нього титулу. До всього цього, цей вид застави не потребує зайвих
формальностей, тобто цінні папери можуть бути продані без звертання до
заставодавця або до суду.

І все ж застава
цінних паперів, як і будь-який інший вид застави має свій ряд недоліків.
Зокрема, серед таких можна відзначити коливання ринкової вартості (вимушений
продаж заставлених цінних паперів на ринку в період спаду нашкодила б клієнту
банку, а в найгіршому випадку - виручені кошти були б недостатні для погашення
заборгованості по кредиту). Іноді емітентами випускаються частково забезпечені
акції, які теж можуть пропонуватися в якості забезпечення кредиту. Коли
компанія вимагає виплати залишку, що належить по таким акціям, оплата не
вноситься, акції анулюються. Якщо ж банк прийняв такі акції в забезпечення,
можливо йому доведеться внести плату за свого клієнта, щоб утримати забезпечення.

Значним недоліком
є також те, що в якості забезпечення можуть пропонуватися акції, що
незареєстровані на фондовій біржі. Такі акції важко оцінити та реалізувати.
Може виявитися, що по статуту компанії акції спочатку пропонуються для купівлі
існуючим акціонерам, котрі в певній мірі можуть фіксувати їх продажну вартість,
в результаті чого істинна вартість акцій може бути не реалізована, а застава
таких акція є не більше, ніж свідоцтво про достаток
клієнта.

І
останнє - в забезпечення кредиту можуть пропонуватися акції приватних компаній.
Крім складностей з їх оцінкою з тої причини, що вони здібельшого не
зареєстровані на біржі, на їх вартість часто впливає статут компанії, якщо вони
даються у забезпечення. Статут може взагалі забороняти їх використання в якості
забезпечення або володіння ними іншою зареєстрованою компанією, тобто
компанією, призначеною для цієї мети банком, - в цьому випадку можлива тільки
застава в рамках права справедливості - та (або) обмежувати право їх передачі,
тим самим впливаючи на їх реалізуємість.

Якщо ми згадали
такий термін як застава цінних паперів на правах справедливості, то має сенс
зазначити, що застава цінних паперів може здійснюватися у двох формах: на
правах справедливості та на принципах юридичного права. При заставі на
принципах юридичного права клієнт передає свої цінні папери банку та підписує
меморандум про депозит акцій для оформлення звичайних умов їх передачі на
зберігання банку. Дивіденди, які поступають від акцій, повинні бути
перераховані на рахунок клієнта. Одночасно банк повинен юридично оформити
документи про те, що він становиться абсолютним власником цінних паперів на
строк дії застави. Після закінченні дії строку застави і при відсутності
претензій до позичальника, банк переоформлює заставні документи на ім`я клієнта
та видає йому новий сертифікат, згідно з яким він знову становиться власником
цінних паперів. У випадку, коли позичальник не в змозі погасити позику,
банк-кредитор може продати цінні папери на фондовій біржі як їх законний
власник. Виручена сума від реалізації заставного права направляється на
погашення кредиту, а залишок коштів – на рахунок позичальника.

Для оформлення
застави цінних паперів на принципах права справедливості клієнт висилає банку
тільки сертифікат акцій, заповнює та підписує меморандум про депозит, однак без
посилання на зворотну передачу цінних паперів після закінчення строку застави.
Таким чином, застава на принципах права справедливості не потребує праці та
часу на переоформлення заставних паперів на банк та знову на клієнта.
Припинення строку дії застави на принципах права справедливості здійснюється
шляхом повернення клієнту сертифікату та анулювання меморандуму про депозити.
Однак таке заставне право банку пов`язане з певним ризиком.

Розглядаючи
заставу як один із способів забезпечення повернення кредиту, слід відмити, що
таку гарантію породжує перш за все юридично закріплена майнова відповідальність
позичальника перед кредитором. Тим самим створюється правова захищеність
інтересів кредитора. Економічну гарантію повернення кредиту при заставі
забезпечують конкретні матеріальні цінності та майнові права, що є предметом
застави, а також загальне майно позичальника, а іноді й третіх осіб. Наприклад,
при заставі векселя банк віддає перевагу переводним векселям, по яких існує солідарна
відповідальність осіб, що проставили передаточні написи. Гарантією повернення
кредиту під заставу цінних паперів є, зокрема, фінансова стійкість організації,
що випустила їх.

Таким чином,
ефективність заставного права визначається не тільки правовою захищеністю
інтересів кредитора, якістю предметів застави, вірністю проведеної оцінки цих
предметів, а особливо при видачі іпотечного кредиту (під заставу нерухомості,
про яку було згадано вище), але й загальним фінансовим станом кредитора. Інакше
кажучи, застава майна позичальника не виключає прийняття до уваги його
особистої кредитоспроможності.

Як вже
відзначалось, в зарубіжній банківській практиці здійснюється оцінка якості
застави як форми забезпечення кредиту за такими критеріями як відношення
вартості заставленого майна і суми кредиту, ліквідність заставленого майна,
можливість банку здійснювати контроль за заставленим майном. У відповідності з
цими критеріями виділяють п`ять груп застав, що характеризують різну надійність
(таблиця 1).

Таблиця 1. Критерії оцінки якості заставного
механізму[15]

Рейтинг надійності	Співвідношення вартості заставленого майна та суми позики	Ліквідність предметів застави	Можливість здійснювати контроль за предметом застави	Приклади
А (високий)	Більше або дорівнює 100%	Легко реалізуються	Повністю під контролем банку	Грошовий депозит в банку
В	Менше 100%	Ціна може коливатися та можуть виникнути труднощі	Повністю під контролем банку	Цінні папери, що котуються, передані на зберігання до банку
С	Менше 100%	Ціна може коливатися та можуть виникнути труднощі	Є проблеми з контролем	1) цінні папери, що не котуються 2) запаси ТМЦ, що знаходяться у клієнта
D	Менше 100%	Ціна знижується, є проблеми з реалізацією	Є проблеми з контролем	Запаси ТМЦ, знаходяться у клієнта
Е	Менше 100%	Ціна знижується	Контроль відсутній	Запаси цінностей, що знаходяться у клієнта

Як вже
зазначалось, на рішення щодо прийняття банком тих чи інших майнових цінностей в
якості забезпечення кредиту значний вплив має легкість реалізації цього самого
майна, а отже виконання останнього етапу заставного механізму, про який ми
згадували на початку, а саме порядку звернення стягнення на заставу. Підставою
для звернення такого стягнення є, звичайно, невиконання позичальник своїх
зобов`язань, що забезпечені заставою. Строком виникнення у банка права
реалізувати свої заставні права може бути момент закінчення строку виконання
зобов`язань позичальником або строк погашення позики, включаючи пільговий
строк, що передбачений договором про заставу.

Прикро, але
недоліки вітчизняного законодавства практично не залишають банкам шансів вдало
реалізувати своє заставне право. Добре розуміючи, що продаж цього майна в
кращому випадку не дасть від`ємної маржі (збитків по кредиту), банки чіпляються
за всі можливості - відсотки по кредитах, пені, штрафи тощо. Але фахівці всі як
один визнають, що в банківській практиці безпроблемна та прибуткова реалізація
заставного забезпечення - велика рідкість. "Відпрацювання" застави
продовжується довго та досить болісно, а повернення кредиту, який пару років
тому було визнано неповернутим, сприймається як диво. Більш того, по деяким
оцінкам, кожен другий позичальник, якому внаслідок неповернення позики слід
повертати замість запозичених коштів заставу цього не робить. Якщо позичальник
не погоджується з тим, що заставу слід таки віддавати, банку залишається тільки
звернутися до арбітражного суду. Останній же досить непередбачуваний та його
рішення вступають в силу негайно, до того ж далеко не завжди на користь
кредитора. Зі свого боку, позичальник ніколи не мине свого права опротестувати
рішення щодо реалізації заставного забезпечення.

На закінчення
щодо матеріальних способів забезпечення кредиту, хотілося б відзначити, що
уподобання вітчизняних банків щодо того чи іншого заставного забезпечення
змінюється кожен сезон. Один час широко використовувались товари в обігу, що
оформлювалися як залишок на складі, що не знижується (на суму застави). Але
здавалось, що в заставу включається все від верстатів до канцелярських ручок в
офісі, а все ж товар розкрадається, його можна просто вивезти вночі зі складу.
Застава фінансів є сьогодні найбільш привабливою формою застави для вітчизняних
банкірів. Але ця форма категорично не подобається позичальнику. При видачі
кредиту банк звичайно наполягає на тому, що клієнт перевів до нього всі рахунки
(обігові кошти), що теж не подобається великим клієнтам. Крім того,
високоліквідне забезпечення (кошти на депозиті) повністю задовольняє банк, але
в той же час через наявність такої застави у позичальника саме кредитування (як
правило) втрачає сенс[16].

Поза конкуренцією
у вітчизняній банківській практиці завжди залишаються нерухомість та транспорт.
Але при всій своїй привабливості (матеріальності) і відносній легкості в
зберіганні застава нерухомості та транспорту має ряд суттєвих недоліків. Одна з
серйозних проблем пов`язана з тим, що у банків відсутнє право на реалізацію
заставного забезпечення. Цим займається районне управління юстиції через
товарну біржу, що має відповідну ліцензію. При цьому існуюча процедура продажу
невигідна всі сторонам кредитної угоди. Наприклад, при реалізації заставленої
квартири позичальника - фізичної особи банку необхідно:

- оформити всі
необхідні документи (близько 1 тис. дол. США).

- проставити
виконавчий надпис нотаріуса (2% від суми застави);

- передати документи
по заставленій нерухомості в управління юстиції державному виконавцю.

Як бачимо,
процедура досить складна та витратна, але це не зменшує важливості тієї ролі,
що її виконує застава як спосіб забезпечення кредитів у вітчизняній банківській
практиці.

В Додатку №1
наведено типовий текст договору застави, що використовується в практиці одного
з провідних українських банків.

Але все ж,
зважаючи на об`єктивні недоліки застави як способу забезпечення кредитів, в
банківській практиці досить широко використовуються інші, нематеріальні способи
забезпечення, про що буде зазначено в наступній частині.

 

Частина
3. Юридичне забезпечення кредитів

Як вже було
зазначено вище, в банківській практиці, крім забезпечення кредитів майновими
цінностями та майновими правами, що належать позичальнику, досить широко
використовуються інші, немайнові, способи забезпечення кредитів, до яких,
зокрема, можна віднести такі як переуступка вимог та передача права власності,
гарантія та порука, страхування майнової відповідальності позичальника перед
банком кредитором за невиконання зобов`язань по кредитній угоді та страхування
фінансового ризику банку, штрафи та пені.

В світовій
банківській практиці досить широко в якості способу забезпечення повернення
кредиту використовується уступка (цесія) вимог та передача права власності.

Загалом в теорії
зобов`язального права уступка (цесія) – це документ позичальника (цедента), в
якому від поступається своєю вимогою до третьої особи іншій особі, у випадку
використання цесії в якості способу забезпечення повернення кредиту,
банку-кредитору. В якості вимог, що переуступаються цедентом банку-кредитору
виступає дебіторська заборгованість, що є в наявності у позичальника.

Як і при розгляді
застави, використаємо схему, подану Лаврушиним О.І. в його книзі “Банківська
справа”, для зображення правого механізму цесії (мал. 2).

Малюнок 2.
Правовий механізм цесії. [17]

Отже, як бачимо,
угода про цесію виступає доповненням кредитної угоди, створюючи правову основу
для забезпечення повернення позики, що отримана позичальником від
банку-кредитору. Угода про цесію передбачає перехід до банку права отримання
грошових коштів по переуступленій вимозі. Вартість уступленої вимоги повинна
бути достатньою, щоб погасити заборгованість по позичці. Банк має право використати
виручку, що надійшла тільки для погашення виданого кредиту та плати за нього
(нарахованих відсотків). Якщо по вимозі, що уступлена, надходить сума грошових
коштів, що перевищує заборгованість по позичці, то різниця має бути повернута
кредитору. Безсумнівними перевагами цесії як способу забезпечення кредитів є,
зокрема, такі як низькі витрати на оформлення, швидкість використання.

На практиці
можуть використовуватися кілька видів цесії: відкрита та тиха, загальна та
глобальна. Суть відкритої цесії полягає в тому, що божнику цедента
повідомляється про уступку вимог. В цьому випадку боржник погашає своє
зобов`язання банку, а не позичальнику банку (цеденту). При тихій цесії банк не
повідомляє третій особі про уступку вимог, позичальник платить цеденту, а
останній, в свою чергу, зобов`язується передавати отриману суму
банку-кредитору. Зрозуміло, що позичальник віддає
перевагу тихій цесії, аби не підривати свою ділову репутацію. Але для банку
тиха цесія пов`язана з більшим ризиком, оскільки кошти по уступленим вимогам,
що знаходяться в інших банках, можуть надійти на рахунок позичальника. Крім
того, у випадку використання тихої цесії, позичальник може уступати вимогу
кілька разів або взагалі уступати вже не існуючі вимоги.

Інший
вид цесії, загальна цесія, передбачає зобов`язання позичальника перед банком
регулярно уступати зобов`язання по поставці товарів або наданню послуг на
визначену суму. При цьому право банку на отримання грошових коштів в погашення
наданої позики виникає не в момент укладання угоди цесії, а з моменту передачі
до банку вимог або списку дебіторів.

При
глобальній цесії позичальник зобов`язується уступити банку всі існуючі вимоги
до конкретних клієнтів та ті, що виникнуть протягом визначеного періоду часу.
Цей вид уступки вимог на практиці вважається більш ліпшим. З метою зниження
ризику при використанні даного способу забезпечення повернення кредиту банк
вимагає здійснювати уступку вимог на суму, що значно більша, ніж величина
виданого кредиту. При загальній та глобальній цесії максимальна сума кредиту
складає 20-40% від вартості уступлених вимог.

Формою
забезпечення повернення кредитів також можуть виступати гарантії або поруки.
Володіючи, як і застава здатністю юридично та економічно захищати інтереси
кредитора, вони мають іншу вихідну базу. У випадку використання гарантії
(поруки) в якості забезпечення кредитів майнову відповідальність несе за
позичальника третя особа.

Існує
кілька видів гарантій, що різняться між собою по суб`єкту гарантійного
зобов`язання, порядку оформлення гарантії, джерелу коштів, що використовуються
для гарантування повернення кредиту.

В
якості суб`єкта гарантованого зобов`язання можуть виступати фінансово стійкі
підприємства або спеціалізовані заклади, що мають достатні кошти. В практиці
банківського кредитування в якості суб`єктів гарантування майже ніколи не
виступають інші, ніж банк-кредитор, банківські установи. Надання кредиту банком
позичальнику під гарантію іншого банку, можна розглядати як нонсенс. Але це все
ж відбувається при міжнародних розрахунках чи наданню міжнародних кредитів.

В
Сполучених Штатах Америки протягом тривалого періоду часу використовувалась
практика, коли підприємства-позичальники перед отриманням позики повинні були
сформувати в банку депозит у визначені сумі. Часто використовувався принцип
“10+10”. Він означав, що позичальник до отримання позики, створював депозит в
розмірі 10% від дозволеної позики, а ніші 10% вносив після отримання позики.
Таким чином, гарантією своєчасного повернення кредиту служив власний депозит
позичальник в розмірі 20% від отриманої позики, однак, така гарантія дозволяє
лише в деякій мірі захистити інтереси кредитора.

При іншому виду
гарантії гарантом виступає фінансово стійке підприємство або організація, з
яким позичальник має систематичні виробничі комерційні зв`язки. Однак в цьому
випадку банку-кредитору необхідно отримати інформацію щодо кредитоспроможності
підприємства-гаранта. Якщо зазначене підприємство обслуговується тим самим
банком, що й позичальник, то така задача вирішується досить просто. Складніше у
випадку, коли підприємство-гарант обслуговується в іншому банку. В такому
випадку банк-кредитор вимагає, що в гарантійному листі було присутнім
підтвердження банка про фінансову стійкість останнього, в якому обслуговується
гарант.

Якщо ми вже
згадали про поняття гарантійного листа має сенс коротко навести механізм
використання гарантії в практиці банківського кредитування. Так, відзначимо, що
строк дії гарантії встановлюється, як правило, на 10-15 днів більше строку
погашення кредиту, повернення якого забезпечується гарантією. Гарантійний лист
складається в двох примірниках. Другий примірник гарантійного листа з поміткою
банку, що обслуговує гаранта, про прийняття гарантії передається у банк
позичальника, після чого здійснюється кредитування під гарантію. Якщо
позичальник по закінченні терміну користування позикою не має коштів на
розрахунковому рахунку, неповернений кредит стягується в беспірному порядку з
рахунку гаранта. Дія гарантії закінчується із закінченням із закінченням
забезпеченого нею зобов’язання, із закінченням граничного строку гарантії, а
також якщо банк протягом 3-х місяців з дня закінчення строку по гарантії не
пред’явив позов до гаранта. Про припинення гарантії банк, що обслуговує
позичальника, інформує банк гаранта. Типовий текст гарантійного листа наведено
в Додатку №2.

Цікаво, що в
розвинутих країнах, наприклад в тих же Сполучених Штатах Америки, гарантії
надаються також спеціалізованими урядовими організаціями, що мають в наявності
спеціальні цільові фонди. Однією з таких організації США є Адміністрація із
справ дрібних підприємств, яка має цільову програму їх розвитку. 90% позичок
цим підприємствам видається під гарантію зазначеної Адміністрації. При чому за
кредит стягується пільгова плата, зокрема, відсоткова ставка нижча на 1-5%
порівняно з тією, яка береться за кредит, що надається без такої гарантії. Що
ж, банально, мабуть, казати про доцільність створення такого державного фонду
підтримки дрібних та середніх підприємств в нашій країні, який би
використовувався в якості гарантійного джерела розвитку малого бізнесу. Але на
справі ж в нашій країні теж існує практика надання банківських кредитів під
гарантії державних органів, зокрема Міністерства фінансів чи Міністерства
економіки, але як правило, ці кредити ще на початку слід відносити до розряду
безнадійних, адже про якість гарантії зазначених державних органів не слід,
мабуть, і згадувати, до того ж переважна більшість таких кредитів видаються
комерційними банками під тиском відповідних урядових органів.

Ефективність
гарантії як способу забезпечення кредитів залежить ряду факторів. По-перше,
першочергове значення має реальна оцінка банком-кредитором фінансової стійкості
гаранта. В цьому зв`язку знову ж цікавим є досвід США, де банки використовують
для забезпечення повернення кредиту два види гарантій. У випадку, якщо
фінансова стійкість гаранта сумнівна або взагалі невідома, використовується
гарантія, що забезпечена заставою майна гаранта, тобто гарантія доповнюється
заставним зобов`язанням. У випадку довіри до фінансової стійкості гаранта
використовується незабезпечена гарантія. Щодо України, то у вітчизняній
практиці банки використовують в якості забезпечення повернення кредитів заставу
майна та майнових цінностей третіх осіб, інших, ніж позичальник, що іменуються
майновими поручителями позичальника. (Власне, це теж можна розглядати як
забезпечену гарантію.)

По-друге, при
отриманні гарантії банк, що надає кредит, повинен впевнитися в готовності
гаранта виконати своє зобов`язання. Для цього в зарубіжній банківській практиці
використовується, зокрема, зустріч та бесіда з гарантом на предмет
підтвердження його наміру виконати гарантійне зобов`язання.

І останнім є те,
що гаранти не повинні надавати гарантії на суму, більшу за ту, на яку вони
можуть їх виконати, тобто сума гарантії має обмежуватися обсягом власного
капіталу гаранта.

І все ж, при всій
своїй привабливості, гарантія має певні недоліки, що
обмежує її використання в якості забезпечення в практиці банківського
кредитування, зокрема, в Україні. Серед таких недоліків можна відзначити невизначеність
вартості гарантії, якщо вона не підкріплена грошовим вкладом (депозитом) або
іншим забезпеченням (забезпечена гарантія), з тої причини, що протягом дії
кредитної угоди фінансовий стан гаранта може змінитися. Крім того використання
даного способу забезпечення навіть за умови безспірного списання суми
заборгованості з рахунку гаранта, що обумовлено в гарантійному листі у випадку
невиконання позичальником умов кредитної угоди, тягне за собою можливу судову
справу, що не можна вважати позитивним, особливо у умовах недосконалого
українського законодавства та, дозволю собі додати, корумпованості судових
органів. Д.Полфреман та Ф.Форд, зокрема відзначають, що “гарантія – це
забезпечення, що легко прийняти, але важко оспорити в судовому порядку, оскільки
відповідальність за виплату гарантії майже завжди опротестовується”[18]. З цим можна погодитися.

Порука теж є способом забезпечення
кредиту. Вона використовується як при взаємовідносинах банку як із юридичними,
так і фізичними особами. Стосовно юридичних осіб, порука на відміну від
гарантії оформлюється звичайною письмовою угодою між банком та поручителем[19]. У відповідності з
цією угодою останній зобов`язується погасити кредитору заборгованість
позичальника протягом визначеного періоду часу. В угоді може бути визначена
максимальна сума, яку гарантує погасити поручитель. Використання цього способу
забезпечення кредитів передбачає ретельний аналіз кредитоспроможності
поручителя. У вітчизняній практиці банківського кредитування порука знайшла
використання при довгостроковому кредитуванні фізичних осіб. В зарубіжній
практиці поручителем може виступати фізична особа, що має постійне місце
роботи, постійний дохід або визначене майно (нерухомість, земля, транспортні
засоби).

Оформлюється
порука через нотаріальну контору та відображає юридичну відповідальність
поручителя за іншу особу у випадку наслати останнім свого боргу кредитору.

Досить широко як
в зарубіжній, так і у вітчизняній практиці банківського кредитування в якості
способу забезпечення кредитів використовується страхування кредитів. Загалом,
страхування - це система економічних відносин, що передбачає створення різного
роду спеціальних фондів грошових коштів і вико­ристання їх з метою
відшкодування можливих збитків, тобто збитків, що виникли внаслідок настання
визначеної події, страхової події. Традиційно у відносинах страхування беруть
участь дві сторони: страховик — організація, що створює страхові фонди і бере
на себе зобов'язання виплатити страхове відшкодування; страхувальник — юридична
чи фізична особа, яка страхує свою власність чи відповідальність та укладає
договір страхування із страховиком. Страхувальник сплачує страхові внески і має
право одержати страхове відшкодування у визначеному розмірі при настанні
страхового випадку.

Страхування
кредитів є лише одним із багатьох видів страхування. Суть його полягає в тому,
що при його використанні зменшується або усувається кредитний ризик, який
виражається у можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за
ним. Слід сказати, що ефективність використання даного способу забезпечення
кредитів прямо залежить від ретельності, з якою комерційний банк буде
перевіряти фінансовий стан страхової компанії, з якою позичальник, або власне
сам банк, укладатиме страховий договір, на основі поданих банку відповідних
документів чи на основі даних страхового аудиту, при чому особливу увагу слід
звернути на величину сплаченого статутного фонду страхової компанії,
коефіцієнту її фінансової стійкості, який повинен бути більше одиниці, на
рівень та норму виплат. При чому не останнє місце займає репутація страхової
компанії на страховому ринку, її партнерські відносини з перестраховими
компаніями, що особливо важливо в умовах українського страхового ринку.

Тут хотілося б відмітити той факт, що
найбільш великі як зарубіжні, так і вітчизняні банки мають практику створення
власних кептивних страхових організацій, метою створення яких є перш за все
забезпечення інтересів банку в сфері страхування кредитних ризиків. Такі
страхові компанії здійснюють страхування заставленого майна, наданих гарантій
клієнтів банку-засновника та надають інші страхові послуги банку-засновнику та
його клієнтам на пільгових умовах, в тому числі, страхування відповідальності
позичальника (кауційне страхування) та фінансового ризику банку (делькредерне
страхування), про які піде річ дещо нижче. Це дає перевагу як клієнтам банку,
так і самому банку-засновнику такої страхової компанії, не тільки в ціновому
аспекті стосовно тарифів на страхові послуги, але й в можливості контролю за
фінансовим станом страховика та здійсненням ним операцій, а також, при
використанні делькредерної форми страхування кредитів, щодо зменшення видатків.
Тут мається на увазі те, що створена банком страхова організація, звичайно
обслуговується в цьому банку, а при наданні значних кредитів великим та
важливим для банку клієнтам, коли банк намагається забезпечити цей кредит за
допомогою страхування свого фінансового ризику, кошти, отримані страховою
компанією за страхову послугу, розміщуються на депозиті в банку-засновнику, а
можливе страхове відшкодування сплачується за рахунок сформованих, як правило
достатніх, технічних резервів цієї страхової компанії. Прикладом створення
таких страхових організацій на Україні є створення Промінвестбанком України та
АКБ “Надра” власних страхових компаній – відповідно, АСТ “Вексель” та ЗАТ АСК
“Надра”.

Отже, страхування
кредитів широко використовується комерційними банками у всьому світі у двох
формах: заставного або кауційного страхування та делькредерного страхування. У
першому випадку страхувальником виступає пози­чальник, об'єктом страхування є
його майнова відповідальність перед банком, що надав кредит, за своєчасне і
повне погашення боргу і відсотків за ним. У другому випадку страхувальник —
банк, а об'єкт страхування — відповідальність усіх чи окремих позичальників
перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту і відсотків за ним, тобто
фінансовий ризик банка одержати збитки внаслідок невиконання або неналежного
виконання його позичальниками умов кредитних угод. У цьому випадку сума страхових
внесків, що їх сплачує банк, може враховуватися при встановленні відсоткової
ставки за кредит. Схематично відносини, що виникаються при використанні
страхування як способу забезпечення кредитів можна подати наступним чином (мал.
3, 4):

Малюнок 3.
Схема відносин при делькредерному страхуванні.[20]

 

 

Малюнок 4. Схема відносин при
заставному страхуванні.

Звичайно, що
банки віддають перевагу заставному страхуванню (або як його називають у
вітчизняній практиці страхування, страхуванню майнової відповідальності
страхувальника перед банком-кредитором по виконанню фінансових зобов`язань по
кредитній угоді) як способу забезпечення кредиту. Це пов`язано перш за все з
тим, що при використанні делькредерного страхування (страхування фінансового
ризику банку-кредитора) банку доводиться залишати частину ризику неповернення
кредиту позичальником на своєму утриманні (близько 20% наданої у позику суми) у
відповідності із загальноприйнятими умовами проведення страхування, тобто
застосуванням франшизи (норми власного утримання страхувальника). Крім того при
страхування свого фінансового ризику банку може доводитись зобов`язатись
надавати застраховані кредити під звичайні відсотки, але крім того сплачувати
значні страхові платежі, що знижує прибутковість кредитних операцій. Тому на
практиці частіше використовується страхування відповідальності позичальника в
якості додаткового забезпечення кредитів. Страхування фінансових ризиків,
здебільшого, у вітчизняній практиці використовується при кредитуванні найбільш
“поважних” клієнтів, яких банк не хоче обтяжувати складною, а до того ж і
витратною, процедурою оформленням договору страхування відповідальності,
договору застави тощо.

Страхування
кредитного ризику загалом є взаємовигідною угодою для всіх її учасників. Так,
зокрема, позичальник гарантується від втрати ділової репутації через
несвоєчасність погашення позики. Банк, в свою чергу, отримає досить високі
гарантії повернення кредиту, хоча у випадку заставного страхування може і не
виступати стороною по договору страхування. Страхова компанія ж отримує досить
значну винагороду за свої послуги у вигляді страхової премії, адже цей вид
страхування відносять до найбільш дорогих страхових послуг.

В Додатку №3
подано дійсний текст типового договору страхування майнової відповідальності
позичальника перед банком-кредитором по виконанню фінансових зобов`язань по
кредитній угоді, що широко використовується в практиці кредитування одним з
провідних банків України та створеної ним страхової компанії.

У відповідності
із Цивільним кодексом України способом забезпечення виконання зобов`язань, а
стосовно нашої теми – виконання зобов`язань позичальника по кредитній угоді, є
також стягування пені та штрафів. При чому пенею визнається визначена
законом або угодою грошова сума, яку боржник (позичальник) має сплатити
кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань, в тому
числі, у випадку прострочки виконання. Стягування пені передбачається в
кредитній угоді і використовується у випадку несвоєчасної сплати відсотків за користування
позикою або самої позики. Пеня визначається у відсотковому вираженні до суми
зобов`язання, яке прострочено, і нараховується у встановленому вираженні за
кожний день прострочки. За нецільове використання кредиту та порушення умов
кредитної угоди банк може за умовами цієї ж самої угоди стягувати з
позичальника штраф.

Заключення

Окремі проблеми забезпечення кредитів

в практиці банківського кредитування в Україні

Закінчити
хотілося б, відзначивши той факт, що зараз у вітчизняній практиці кредитування
існує дуже багато проблем із використанням банками тих чи інших способів
забезпечення кредитів, серед яких можна назвати і недосконалість вітчизняного
законодавства, як стосовно реалізації забезпечення кредитів, серед яких можна
назвати і реалізацію заставленого майна та майнових прав, про що вже
згадувалось вище, так і права банка отримати відшкодування при використанні
гарантії або страхування як способів забезпечення кредитів, так і податкового
та нотаріального законодавства; низька сумлінність позичальників у відносинах з
банками-кредиторами, не тільки стосовно належного виконання умов кредитної
угоди, але й створення всіх можливих перешкод у реалізації банками права,
наприклад, на заставлене майно; загальна фінансова нестабільність як
позичальників, так і гарантів.

Головними
причинами існуючих проблем можна виділити наступні:

1. Переоцінка
вторинних форм забезпечення кредитів та неоцінка попереднього аналізу
кредитоспроможності позичальника. Справді, посилаючись на високоліквідне
достатнє забезпечення, банки нерідко надають кредити позичальникам, нехтуючи
глибоким аналізом фінансового стану останніх.

2. Недосконалість
механізму попереднього та послідуючого контролю за якісним складом майна, що
пропонується у якості застави, порядком його зберігання та використання, а
також фінансової стійкості гарантів.

3. Слабка
диференціація умов договорів про заставу, стосовно до індивідуального ризику
відповідної заставної операції. Справді, можна навести багато прикладів, іноді,
навіть, кумедних, коли банківські “фахівці” складали договори застави, навіть
не замислюючись про особливості того чи іншого майна, а інколи приймаючи у
заставу під забезпечення кредиту цінності, що взагалі не можуть за своєю
природою виступати у цій якості, але це вже проблема кваліфікації банківських
службовців, яка є дуже низькою в окремих великих українських банках.

4.  Недоліки в
оформленні договорів застави та гарантійних листів, що призводять до їх
недійсності.

В Україні, в
практиці банківського кредитування, завжди найбільш “популярним” способом
забезпечення кредитів, про що вже зазначалось, виступала і, мабуть, залишиться
такою в найближчі роки, застава майна. Дослідження кредитної діяльності низки
комерційних банків Києва, Вінниці, Житомиру, Хмельницького показали, що близько
60% кредитів було надано позичальникам саме під цей вид забезпечення[21]. Причому, переважну
більшість серед всього заставленого майна займають товарів в обігу, нерухоме
майно (будівлі, споруди, житлові приміщення) та транспортні засоби. Кредити під
гарантію і поруку становлять 34%, а решта припадає на вже згадуване страхування
відповідальності позичальників. (Дані, на жаль, знайдено дворічної давності,
але дозволю собі зауважити, що вони відповідають дійсності щодо структури
наданих комерційними банками кредитів з точки зору використання різноманітних
способів забезпечення і в даний час.)

Зважаючи на
світовий досвід банківської діяльності, необхідно відзначити, що в Україні
практично не застосовувались такі способи забезпечення як застава землі та
застава цінних паперів за рахунок яких можна було б значно розширити структуру
кредитів, що було пов`язано перш за все із відсутністю необхідних норм у
чинному законодавстві або ж їх недосконалістю. Слід зазначити, що у зв`язку з
процесами реформування в сфері права володіння на землю у вітчизняному
законодавстві ця ситуація повинна змінитися, зважаючи на істотні переваги землі
в якості заставленого майна перед іншими майновими цінностями, про що було
зазначено вище.

Що ж, будемо
сподіватися, що у зв`язку з розпочатими новим урядом України процесами
реформування в сфері економічних та правових відносин, ситуація із
використанням банками різних способів забезпечення кредитів зміниться на кращу,
та в банків буде менше проблем із реалізацією свого права на забезпечення, а
також стане можливим використання більш різноманітних інструментів забезпечення
в практиці кредитування, а перш за все в сфері кредитування малого та
середнього підприємництва. Вітчизняні банки вже не будуть обмежуватися лише
класичним способом – заставою майнових цінностей та прав, а охоче перейдуть на
інші способи, такі як страхування, порука, застава цінних паперів, страхових
полісів, дорожніх документів, цесію тощо, що зараз не дуже поширені в
вітчизняній практиці банківського кредитування.

м. Київ

15.01.2000 р.                                                            _______________________________

                                                                                                          ^{(особистий
підпис)}

Список використаної літератури.

 

1.    
Закон України №2654-ХІІ від 02.10.1992
р. Про заставу (із змінами та доповненнями) // Комп'ютерна система ЛІГА.

2.    
Положення НБУ від 28.09.1995 р. Про кредитування
(із змінами та доповненнями) // Комп'ютерна система ЛІГА.

3.    
Банковский портфель - 3 (под ред.
Коробова Ю.) - М.: Соминтэк, 1995.

4.    
Банковское дело (под ред. проф.
Колесникова В.И., Кролевецкой Л.П.). - М.: Финансы и кредит, 1995.

5.    
Банковское дело (под ред. проф.
Лаврушина О.И.). - М.: Финансы и статистика, 1998.

6.    
Валравен И.К. Управление рисками
коммерческого банка. - Вашингтон, 1993.

7.    
Вступ до банківської справи (під ред.
проф. Савлука М.І.). - К.: Лібра, 1998.

8.    
Дохлые бабки // Бизнес, 22 ноября 1999
г..

9.    
Заржицький О., Левченко А. Застава як
засіб забезпечення виконання зобов'язань. // Право України, 1996, №7.

10.  
Клапків М.С. Кредитно-страховий альянс.
– Тернопіль: Збруч, 1995.

11.  
Котовенко И.И. Безопасность кредитной
деятельности банка. - К.: Демократична Україна, 1997.

12.  
Кредитование (под ред. Гольцбера М.). -
К.: Торгівельно-видавниче бюро ВНУ, 1994.

13.  
Кудряцев В.А., Кудрявцева Е.В. Основы
организации ипотечного кредитования. - М.: Высшая школа, 1998.

14.  
Маркова О.Н., Сахарова Л.С., Сидоров
В.Н., Коммерческие банки и их операции. - М.: ЮНИТИ, 1995.

15.  
Ольшанский А.И. Банковское кредитование
(российский и зарубежный опыт). - М.: Российская Деловая Литература, 1997.

16.  
Основы банковского дела (под ред. проф.
Мороза А.Н.). - К.: Либра, 1994.

17.  
Полфреман Д., Форд Ф. Основы банковского
дела. - М.: ИНФРА, 1996.

18.  
Попова Г.С. Кредитная политика
коммерческого банка. - М.: Бек, 1996.

19.  
Сусіденко В. Практичні поради щодо
використання принципів банківського кредитування в умовах перехідної економіки.
// Економіка України, 1998, №7.

20.  
Усоскин В.М. Современный коммерческий
банк: управление и операции. - М.: ИПЦ "Вазар-Форро", 1994.

Додаток №1

Договір
застави №_______

 

м. ________________                                                            “____”
________              р.

_________________________________________________, далі по тексту Заставодержатель, в
особі ________________________________________________________________, що діє
на підставі
______________________________________________________________________, з
однієї сторони та _______________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________, далі
по тексту Заставодавець, в особі
_________________________________________________, що діє на підставі
_____________________________,

уклали  цей договір про
нижчезазначене:

Предмет договору.

1. Даний договір забезпечує
вимогу Заставодержателя, що випливає з Кредитного договору №____ від “___”
________         р., укладеного між Заставодержателем та Заставодавцем та
додаткових угоди по ньому по оплаті в обумовлені строки і розмірі кредиту в
сумі ___________ грн. (_____________________________________________ гривень)
та відсотків за його користування, а також неустойки у розмірі та у випадках,
передбачених кредитним договором №____ від                 ”___”
________        р. та цим договором та сум, сплачених Заставодержателем при
реалізації предмету застави.

2. Предметом застави є
_____________________________________________________________
_______________________________________________________________________________________
___________________________________________________________________, далі по
тексту Майно.

Сторони оцінюють Майно у
_______________ грн. (_____________________________________
____________________________________________гривень).

3. Майно є власністю Заставодавця
на підставі _________________________________________
_______________________________________________________________________________________

4. Заставодавець засвідчує, що:

   4.1. на підставах,
передбачених законодавчими актами України, на Майно може бути звернене
стягнення;

   4.2. Майно не підлягає
вилученню і вільне від зобов`язань (в тому числі від зобов`язань за договорами
застави), крім тих, що передбачені цим договором. Майно не передане в оренду
третій особі.

   4.3. до Майна не пред`явлені і
не будуть пред`явлені майнові позови, пов`язані із його вилученням.

5. В разі, коли в момент настання
терміну виконання зобов`язань по кредитному договору №___ від “___”
________        р., воно не виконане повністю, Заставодержатель має право
одержати задоволення вимоги з вартості Майна на свій розсуд переважно перед
іншими кредиторами, повідомивши Заставодавця про спосіб та умови реалізації.
Таке повідомлення автоматично стає  невід`ємною частиною даного договору і
погодження не потребує.

Права та обов`язки сторін

6. Заставодержатель має право:

   6.1. без будь-яких обмежень зі
сторони Заставодавця (або третьої особи, у якої знаходиться майно) перевірити
документально або фактично наявність, розмір, стан і умови зберігання Майна.

   6.2. вимагати від Заставодавця
вжиття заходів, необхідних для збереження Майна, проведення поточного ремонту
та технічного обслуговування майна.

   6.3. вимагати від будь-якої
особи припинення посягання на предмет застави, яке загрожує втратою або пошкодженням
останнього. Якщо предмет застави втрачено не з вини Заставодержателя і
Заставодавець його не відновив або за згодою Заставодержателем не замінено на
інше майно такої ж вартості, Заставодержатель має право вимагати дострокового
виконання забезпеченого даною заставою зобов`язання.

7. Заставодавець зобов`язаний:

   7.1. для укладання Договору,
як його невід`ємну частину, передати Заставодержателя наступні документи:

               а) копію
документів, що підтверджують право власності на предмет застави;

               б) рішення про
передачу Майна у заставу;

               в)
_______________________________________________________________________

   7.2. не пізніше 24 годин з
моменту виявлення втрати або пошкодження Майна сповістити про це
Заставодержателя та у триденний строк відновити або замінити Майно на інше за
погодженням такої ж або більшої вартості, а також сповіщати Заставодержателя
про всі зміни, що відбулись стосовно обставин, передбачених в п. 4 договору не
пізніше 1 доби з часу, коли ці зміни сталися.

   7.3. сплачувати передбачені
законодавством всі податки та збори, пов`язані з Майном, яке передане у
заставу.

   7.4. не розпоряджатися (не
відчужувати, не заставляти і не закладати, не передавати у користування і найом
(оренду) та інше) Майно без письмової згоди Заставодержателя.

   7.5. вживати заходи, необхідні
для збереження Майна, включаючи цілодобову охорону протягом дії даного
договору.

   7.6. безумовно і за першою
вимогою Заставодержателя дати можливість його представникам ознайомитися з
бухгалтерськими документами, звітами та іншими документами щодо руху грошових
коштів Заставодавців, у тому числі в іноземній валюті.

   7.7. не розривати договір на
розрахунково-касове обслуговування з Заставодержателем, не закривати рахунки в
установі банку до повного виконання всіх зобов`язань по цьому договору,
кредитному договору №____ від “___” ________          р. та додатковим угодам
до них, в разі їх укладання.

  7.8. при правомірному
відчуженні Майна замінити його іншим майном такої ж, або більшої вартості, при
обов`язковому узгодженні з Заставодержателем.

8. Заставодавець має право:

   8.1. володіти та користуватися
предметом застави відповідно до його призначення.

   8.2. достроково виконати
основне зобов`язання, якщо це не суперечить змісту зобов`язання.

Відповідальність сторін

9. В разі невиконання чи
неналежного виконання зобов`язань, передбачених цим договором, винна сторона
відшкодовує іншій стороні всі завдані у зв`язку з цим збитки.

10. За невиконання чи неналежне
виконання пп. 7.2 – 7.8 договору Заставодавець сплачує на користь
Заставодержателя штраф у розмірі 100 відсотків від суми заставленого майна.

Ризик загибелі та зіпсування майна

11. Ризик загибелі Майна або його
зіпсування несе Заставодавець.

Реалізація заставленого майна

12. Реалізація заставленого
Майна, на яке звернено стягнення, проводиться шляхом продажу цього Майна за
аукціоном, поза аукціону (за договором купівлі-продажу, через посередника
шляхом укладання договору доручення, через судового виконавця) або іншим шляхом
згідно до діючого законодавства України. Право вибору способу реалізації
предмету застави належить Заставодержателю.

13. Звернення стягнення на
заставлене Майно може здійснюватися сторонами: в судовому порядку (за рішенням
арбітражного або третейського суду), в безспірному порядку на підставі
виконавчого напису нотаріуса. Порядок звернення стягнення передує доарбітражне
врегулювання спору. В разі недосягнення згоди звернення стягнення проводиться
за рішенням арбітражного чи третейського суду або шляхом вчинення виконавчого
напису нотаріуса.

Додаткові умови

14. Договір вступає в дію з
моменту його підписання сторонами. Договір діє до повного виконання зобов`язань
Заставодавцем за кредитним договором №___ від “___” _______         р. та
додатковими угодами до нього, в разі їх укладання.

15. Одностороння відмова Заставодавця
від договору не дозволяється. Одностороння відмова Заставодержателя від
договору можлива у випадках, передбачених законодавством та договором.

16. Доповнення договору та зміна
окремих його положень здійснюється за письмово оформленою згодою сторін крім п.
5.

17. Всі повідомлення між
сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих
листів.

18. По всіх питаннях, не
врегульованих цим Договором, сторони керуються чинним законодавством України.

19. Даний договір складений у
двох оригінальних примірниках по одному для сторін, кожен з яких має однакову
юридичну силу.

ЗАСТАВОДЕРЖАТЕЛЬ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ЗАСТАВОДАВЕЦЬ ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

______________/__________________                               _______________/________________

Додаток №2

Гарантійний
лист №_______

Дійсний
________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________

^{(повне
найменування гаранта)}

гарантує погашення позик, виданих _________________________________________________
________________________________________________________________________________

^{(найменування
установи банку)}

________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________

^{(кому –
найменування позикоотримувача)}

на
_____________________________________________________________________________

^{(призначення
позики)}

на строк до
____________________________________

в сумі
__________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________

^{(цифрами та
прописом)}

При несплаті
зазначено позики в строки, передбачені в кредитній угоді з _________________
________________________________________________________________________________

^{(найменування
позикоотримувача)}

надаємо право
___________________________________________________________________
________________________________________________________________________________

^{(найменування
установи банку)}

в безакцептному
порядку здійснити її погашення з урахуванням належних відсотків платіжною
вимогою (своїм розпорядженням) з нашого рахунку № ______________________ в
______________________________________________________________________________

^{(найменування
установи банку)}

МФО
__________________________________________

а у випадку
недостатності грошових коштів – шляхом звертання стягування в установленому
порядку на інші, належні нам цінності.

Дія гарантії
припиняється після погашення зазначеної позики і відсотків по неї, а також по
закінченню граничного строку гарантії, встановленого на
______________________________

Гарантійний лист
укладено в двох примірниках українською мовою, кожен з яких має однакову
юридичну силу (по одному примірнику для банку, де відкрито рахунок гаранта, і
установи банку).

М.П.                                                    Керівник
                   _____________/__________________

                                                            Головний
бухгалтер  _____________/__________________

“____”
_________                р.

Додаток №3

 

Договір добровільного
страхування майнової відповідальності Страхувальника по виконанню фінансових
зобов`язань

перед
банком-кредитором по кредитній угоді

 

Nо  ____________

 

         м.
__________                                                                                                 "___"
________          р.

         __________________________________________________________, 
далі по тексту Страховик,  в особі
________________________________________________________________, що діє на
підставі _____________________________, ________________________________________________________
__________________________________________________________________________, далі
по тексту Страхувальник, в особі _________________________________________________,
що діє на підставі _____________________________, банк-Кредитор ___________________________________________
___________________________________________, далі по тексту Кредитор,
в особі ______________ ______________________________________________________________________,
що діє на  підставі ___________________________________________,

керуючись Законом України "
Про страхування" від 07 березня 1996 року та Правилами № ____ від
"____" _____       р. "Добровільного страхування майнової відповідальності
страхувальника по виконанню фінансових зобов`язань перед банком-кредитором по
кредитній угоді ",

уклали  договір про
нижчезазначене:

1.ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

       1.1. За даним договором
добровільного страхування страхується майнова відповідальність Страхувальника
по виконанню фінансових зобов`язань перед банком-Кредитором по
Кредитній угоді №_____ від "____" ______              р.  в
термін до "____" ______         року  на слідуючих умовах:

        Сума кредиту - 
_______________ грн. (__________________  гривень)

        Строк повернення
кредиту - до "____" _________                  р..

        Спосіб надання кредиту -
______________________________________.

        Процентна ставка за
користування кредитом - ___  (_________________________) % річних.

        Цільове призначення -
____________________________________________________________.

           (Відсотки по кредиту не
страхуються.) /за текстом поданого зразка/

          1.2. Страховик бере на себе
зобов`язання при настанні страхового випадку  провести виплату страхового
відшкодування  у межах страхової суми.

         1.3. Страховим випадком визнається
повне чи часткове невиконання Страхувальником    фінансових зобов`язань по
кредитній угоді на "____" _________       р. по незалежним від
Страхувальника обставинам.

                   Не є страховим випадком
:

                   -затримка платежів по причині неурегульованості
міжбанківських розрахунків і невиконання Кредитоодержувачем зобов`язань з
погашення процентів за користування кредитом по графіку, передбаченому
кредитною угодою в період до закінчення строку повернення кредиту;

                   -відсутність грошових
коштів у Страхувальника для виконання зобов`язань в результаті неправомірних
дій Страхувальника. Кваліфікація неправомірності дій Страхувальника
встановлюється згідно діючого законодавства України.

                   -невиконання 
Страхувальником зобов`язань по поверненню суми кредиту (і процентів по ньому) в
результаті внесення в кредитну угоду змін та доповнень, змінюючих строки
виконання цих зобов`язань, без погодження з Страховиком і внесення змін та
доповнень в договір страхування.

           1.4. Ліміт відповідальності
Страховика при настанні страхового випадку  становить      
______________________ грн. (_________________________ гривень) і є СТРАХОВОЮ
СУМОЮ.

           1.5. Страхувальник уклав  договір
страхування на користь _____________________________
__________________________, що і є Зискоодержувачем  (Вигодонабувачем) по
даному договору.

           1.6. Виплата страхового
відшкодування  проводиться
Страховиком  згідно з договором страхування  або законодавством на підставі
письмової заяви Страхувальника і "Страхового акту "
("Аварійного акту"), який складається Страховиком по обставинам
настання страхового випадку.

                   Виплата страхового
відшкодування  у випадку настання страхової події  повинна бути проведена  на
рахунок _________________________ у _____________________________________, МФО
____________.

            1.7. Страховий тариф встановлено у
розмірі _______%, і сума страхової премії Страховику складає 
_____________ грн. (___________________________________________ гривень)
без ПДВ.

            1.8. Страховик погоджується з тим,
що Страхувальник надає Кредитору право повідомляти Страховику про настання
страхового випадку, надавати необхідні відомості про  рух грошових коштів по
рахунку Страхувальника, сприяти Страховику у визначенні обставин настання
страхового випадку, виконувати всі інші дії, пов`язані з отриманням страхового
відшкодування та здійсненням прав регресної вимоги Страховика до Страхувальника
у разі виплати страхового відшкодування.

                     

II.СТРОК ДІЇ ТА ПОРЯДОК НАБРАННЯ ДОГОВОРОМ 
ЧИННОСТІ

         2.1. Договір  діє з
"____" __________            р.  по "____"
__________          р. (включно) при умові повної сплати Страхувальником
страхової премії в обумовлених даним договором обсягах і строки.

         2.2. Договір вважається укладеним з
моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і набирає чинності з
00 годин доби, що слідує за днем надходження страхової премії, вказаної в
п. 1.7. на розрахунковий рахунок Страховика .

          2.3. Страхова премія в розмірах,
обумовлених  п.1.7. договору повинна надійти на р/р Страховика не пізніше
"____" _________            р.  У випадку ненадходження страхової
премії на р/р Страховика в повному обсязі в обумовлений строк, дія договору
страхування достроково припиняється на умовах ст. 27 Закону України
"Про страхування" та  п._____ Правил ______.

          2.4.   Дія договору страхування
припиняється  у разі :

           -закінчення його терміну дії,
визначеного у п.2.1. договору ;

           -повного виконання
Страхувальником-Кредитоодержувачем взятих на себе зобов`язань по кредитній
угоді, які були покриті страхуванням по даному договору .

             Дострокове виконання зобов`язань
по кредитній угоді не є підставою для дострокового розірвання договору
страхування. Такий договір страхування вважається успішно завершеним, страхова
премія по даному договору не перераховується. 

            - у інших випадках, передбачених
діючим законодавством України.

            Про намір достроково припинити дію
договору страхування будь-яка сторона по договору зобов`язана повідомити іншу
не пізніш як за 30 днів до дати припинення дії договору страхування.
Взаєморозрахунок Сторін у випадку дострокового припинення договору проводиться
у порядку, передбаченому ст.27 Закону України "Про страхування".

III. ЗОБОВ`ЯЗАННЯ СТОРІН

            Сторони  зобов`язані  керуватись 
Законом України "Про страхування" від 07 березня 1996 року, Правилами
№ _______ від "____" _________            р. "Добровільного
страхування майнової відповідальності страхувальника по виконанню фінансових
зобов`язань перед банком-кредитором по кредитній угоді" та виконувати
умови даного договору.

                         3.1.Страхувальник
зобов`язаний:

             3.1.1. письмово повідомити
Страховика про факт невиконання зобов`язань по кредитній угоді в строк не
пізніше "____" _______              р. та надати усі документи,
які визначають причини настання страхового випадку і обсяги невиконаних
зобов`язань ;

             3.1.2. використовувати одержані
кредитні кошти  тільки  за цільовим призначенням, обумовленим кредитною угодою
та договором страхування. Кожну зміну цільового використання кредиту письмово
узгоджувати  з страховиком та кредитором;

             3.1.3. при пролонгації кредитної
угоди укласти додаткову угоду до договору  страхування у строки не пізніше 3
(трьох) робочих днів з моменту підписання пролонгації і сплатити  додаткову
страхову премію;

3.1.4. протягом 7
(семи) днів з
моменту надання заяви про настання страхового випадку скласти і нотаріально
завірити договір застави на користь Страховика майна та товарно-матеріальних
цінностей, що знаходяться у власності Страхувальника на той момент.

                         3.2.Страховик
зобов`язаний:                                       

            3.2.1. в разі повного виконання
Сторонами умов договору страхування, Закону "Про страхування"  при  
настанні   страхового   випадку   сплатити Страхувальнику (Кредитору)    
страхове відшкодування не пізніше "_____" __________              
р.

           3.2.2. нести майнову
відповідальність за несвоєчасну виплату страхового відшкодування шляхом сплати
Страхувальнику неустойки, розмір якої не може перевищувати 0,02% від суми
невиконаного Страховиком зобов`язання за кожний день прострочки;

                        3.3.Кредитор
зобов`язаний :

            3.3.1. в разі невиконання
Страхувальником зобов`язань по кредитній угоді в строк до            
"____" ________             р. в триденний строк надати
Страховику  письмову інформацію про даний факт та обсяги невиконаних
зобов`язань.

                        3.4.Страховик має
право:

            3.4.1. перевіряти цільове
використання Страхувальником кредитних коштів;

            3.4.2. у випадку необхідності,
робити запити про відомості,  пов`язані із страховим випадком, до
правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств,
установ, організацій що володіють інформацією про обставини страхового випадку,
у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. Самостійно з`ясовувати причини
та обставини настання страхового випадку;

           3.4.3. відмовити у виплаті
страхового відшкодування у випадках, що передбачені Законом України
"Про страхування", Правилами №______:

      Підставою для відмови Страховика у
виплаті страхових сум (страхового відшкодування) є :

         а) навмисні дії Страхувальника або
особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання
страхового випадку. Кваліфікація дій Страхувальника або особи, на користь якої
укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного
законодавства України;

         б) вчинення Страхувальником, або
іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину,
що призвів  до страхового випадку;

         в) подання Страхувальником свідомо
неправдивих  відомостей про об`єкт страхування;

         г) отримання Страхувальником повного
відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх
заподіянні;

         д) несвоєчасне  повідомлення
Страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин  або
створення Страховикові перешкод у визначенні обставин. характеру та розміру збитків;

         е) інші випадки, передбачені
законодавством України,

                          а також, якщо:

         ж) без письмової згоди Страховика
були змінені суттєві умови кредитної угоди, що вплинули на збільшення ризику
об`єкту страхування  або підписана нова кредитна угода;

         з) пролонгація кредитної угоди
здійснена без відома Страховика;

         и) одержаний кредит використано не за
цільовим призначенням, зазначеному в техніко-економічному обгрунтуванні  та
зафіксованому в договорі страхування;

         к) договором страхування передбачене
укладення договору застави, а Кредитоодержувач відмовляється від забезпечення
договірних зобов`язань шляхом виконання умов даного договору застави, в тому
числі передачі майна Страховику;

л) невиконання Страхувальником
умов п. 3.1.4 договору страхування.

         3.4.4. по письмовій заяві
Страхувальника внести зміни та доповнення в договір
страхування;                    

IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН.

         4.1. У випадку  виплати Страховиком
страхового відшкодування, Страхувальник відповідає перед Страховиком усіма
своїми основними коштами, запасами товарно-матеріальних цінностей (по
балансовій вартості) та готовою продукцією, а також майном і
зобов`язаний відшкодувати Страховику суму фактичних витрат Страховика,
пов`язаних з виплатою відшкодування з пенею, згідно  частині 3 п.5.2. Правил
________.

         4.2.  Невиконання  умов п.3.1.4. 
договору може служити підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

         4.3. Кредитор зобов`язується не
вносити змін в кредитну угоду без письмової згоди Страховика, якщо вони 
(зміни) збільшують суму відповідальності Страхувальника перед Кредитором або
збільшують ступень ризику настання страхового випадку.

                         

V.ПОРЯДОК ЗМІНИ ТА ЗАКІНЧЕННЯ ДІЇ ДОГОВОРУ 
СТРАХУВАННЯ.

            5.1. Зміни до договору страхування
можуть бути внесені тільки за письмовою згодою сторін (додатковою угодою
до договору страхування) на підставі письмової заяви Страхувальника та
засвідчені в страховому полісі відповідним записом з другого боку полісу.

            5.2. Дія договору страхування
припиняється в строк, обумовлений пунктом 2.1. договору, а також у випадках,
передбачених законодавством України, Правилами ______.

VI.  ОСОБЛИВІ УМОВИ.

           6.1. Сторони звільняються від
відповідальності, якщо причиною невиконання, або неякісного виконання
обов`язків виявилися обставини неподоланої сили та інші форс-мажорні обставини.

           6.2. Суперечки, що виникають між
сторонами при виконанні умов договору, вирішуються шляхом переговорів, або в
порядку, встановленому діючим законодавством України.

           6.3. Сторони, що приймають участь в
укладанні договору страхування, зобов`язуються не розголошувати  на протязі 3
років з дня закінчення його дії комерційну інформацію про діяльність один
одного і несуть за це відповідальність у межах чинного законодавства України.

СТРАХОВИК ____________________________________________________________________________________________________

СТРАХУВАЛЬНИК ____________________________________________________________________________________________________

КРЕДИТОР ____________________________________________________________________________________________________________

_______________ /__________          ______________
/__________        ______________ /___________