Економічні теорії Й. Шумпетера

19

Зміст

• Вступ 2
• 1. Життєвий шлях Йозефа Шумпетера 3
• 2. Економічні погляди Шумпетера 9
• 3. "Теорія економічного розвитку" як одна із найвидатніших праць Й. Шумпетера 14
• Висновок 19
• Список використаних джерел та літератури 21

Вступ

Одним з найвідоміших і найславетніших економістів першої половини XX ст. є Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950). Його теоретична спадщина надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як "Суть і основний зміст теоретичної політекономії" (1908), "Історія економічного аналізу" (1954), економічній динаміці - "Теорія економічного розвитку" (1911), теорії суспільного розвитку - "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942).

Йозеф Шумпетер часто говорив, що в молодості у нього були три мрії: стати самим кращим наїзником, найбажанішим дамським догідником і найбільшим економістом. Проте, додавав він відразу ж, збулися тільки дві... Всякому, хто хоч трохи знається на економіці, очевидно, що не повезло або пані, або коням - внесок Шумпетера в економічну науку справді величезний. Епохальна праця Шумпетера "Теорія економічного розвитку" вийшов в світ в 1911 році німецькою мовою. У 1926 році Шумпетер випустив друге, значно допрацьоване німецьке видання, яке в 1934 році було перекладено англійською мовою.

Ідеї, запропоновані Шумпетером, сьогодні вже вийшли за межі економічної науки. Багато компаній (у тому числі і дуже великі) сьогодні успішно трансформуються в підприємницькі організації, в яких інноваційні рішення ухвалюються не тільки вищим керівництвом. Підприємницька організація прагне з вигодою реалізувати всі інновації незалежно від їх джерела. Поява підприємницьких організацій, до речі кажучи, була передбачена Шумпетером в "Теорії економічного розвитку". Цілком можливо, проте, що прогноз був просто сприйнятий як рада і, таким чином, виконало само себе.

1. Життєвий шлях Йозефа Шумпетера

Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950) - неординарний економіст-науковець, видатний теоретик та історик економічних учень, творчість якого справила істотний вплив на основні напрями сучасної економічної науки. народився 8 лютого 1883 р. в моравському місті Тріш (Австро-Угорщина) в сімї дрібного текстильного фабриканта і дочки віденського лікаря. Незабаром батько помер, а мати повторно вийшла заміж за командувача Віденським гарнізоном генерала фон Келера, після чого сімя переїхала до Відня і десятирічний Йозеф поступив в тамтешній ліцей Терезіанум, що давав блискучу освіту синам віденських аристократів. З Терезіанума Шумпетер виніс прекрасне знання стародавніх і нових мов старогрецького, латинського, французького, англійського і італійського (це дало йому можливість читати в оригіналі економічну - і не тільки - літературу всіх часів і багатьох країн, складати про неї незалежну думку, що вражає будь-якого читача "Історії економічного аналізу") - і що, може бути ще важливіше - відчуття приналежності до інтелектуальної еліти суспільства, здатної і покликаної до того, щоб управляти суспільством найбільш раціональним чином. Ця елітарна установка дуже помітна на сторінках "Капіталізму, соціалізму і демократії", зокрема, при описі переваг великого бізнесу над дрібним, а також визначальній ролі інтелігенції в можливому краху капіталізму і побудові соціалістичного суспільства.

Типовим для Австро-Угорської монархії тих часів було і відділення буржуазії від влади (вищі чиновники рекрутували з дворян), що, на думку Шумпетера, сприяло розвитку капіталізму зважаючи на нездатність буржуазії до управління державою.

У 1901 р. Шумпетер поступив на юридичний факультет Віденського університету, в програму навчання на якому входили також економічні дисципліни і статистика. Серед економістів-вчителів Шумпетера виділялися корифеї австрійської школи Е. Бем-баверк і Ф. Візер. Особливе місце займав семінар Бем-Баверка, в якому Шумпетер вперше зіткнувся з теоретичними проблемами соціалізму. Він вивчав твори Маркса і інших теоретиків соціалізму (як відомо, Бем-баверк був одним з найбільш глибоких критиків економічної теорії Маркса). Цікаво, що з числа учасників цього семінару згодом вийшли і видатний критик соціалізму Л. Мізес, і такі ж видатні соціалісти Р. Гильфердінг і О. Бауер. Про оригінальну позицію Шумпетера в цьому диспуті наведено нижче.

Оригінальність і самостійність Шумпетера, його бажання і уміння йти проти течії виявилися і в інших моментах. Як відомо, австрійська школа принципово відкидала використання математики в економічному аналізі. Але, вчившись у Віденському університеті, Шумпетер самостійно (не прослуховує жодної спеціальної лекції) вивчив математику і праці економістів-математиків від О. Курно до К. Вікселля настільки, що в рік захисту дисертації на звання доктора права (1906) опублікував глибоку статтю "Про математичний метод в теоретичній економії", в якій до великого незадоволення своїх вчителів зробив вивід про перспективність математичної економії, на якій грунтуватиметься майбутнє економічної науки, Любов до математики залишилася на все життя: Шумпетер вважав за втрачений всякий день, коли він не читав книг по математиці і старогрецьких авторів.

У науковому житті Й. Шумпетера чітко окреслюються два періоди творчого злету - перший, постуніверситетський, що охоплює стажування в Англії та викладацьку діяльність у Чернівцях та Граці (1906-1914), другий - останні двадцять років життя Йозеф Шумпетер вченого, повязані з Гарвардським університетом (так званий еміграційний період у США після 1932 p).

Після закінчення університету Шумпетер два роки пропрацював "за фахом" в Міжнародному суді в Каїрі, але його інтерес до економічної теорії переміг. У 1908 р. в Лейпцігу вийшла його перша велика книга "Суть і основний зміст теоретичної національної економії", в якій Шумпетер познайомив німецьку наукову громадськість з теоретичними досягненнями маржиналістів, і насамперед свого улюбленого автора Л. Вальраса. Але, мабуть, ще важливіше те, що тут 25-річний автор поставив питання про межі статичного і порівняно-статичного аналізу маржиналістів, які він потім намагався подолати в своїй теорії економічного розвитку. Книга зустріла вельми прохолодний прийом німецьких економістів, серед яких у той час практично неподільно панувати нова історична школа Шмоллера, що заперечувала економічну теорію взагалі і маржиналістську теорію австрійської школи особливо. Не сподобалася вона і віденським економістам що скептично відносився до застосування математичних прийомів в економічному аналізі, хоча Шумпетер спеціально для німецькомовної аудиторії виклав всю теорію загальної рівноваги словами, практично не використовуючи формули. Добрим генієм Шумпетера залишався його вчитель Бем-баверк, зусиллями якого книга була зарахована Шумпетеру як друга дисертація (Habilitationsschrift).

Але так чи інакше, віденська університетська професура не бажала мати в своїх лавах дисидента, і Шумпетеру припало на два роки відправитися викладати на околицю імперії до далеких Чернівців. Лише за допомогою того ж Бем-Баверка, що обіймало в Австро-Угорській монархії вищі державні посади, Шумпетеру вдалося в 1911 р. отримати місце професора в Грацському університеті не дивлячись на те, що факультет проголосував проти його кандидатури.

Тут, в негостинному Граці, він в 1912 р. опублікував знамениту книгу "Теорія економічного розвитку". У ній були вперше висловлені ідеї, які важливі для розуміння другої частини "Капіталізму, соціалізму і демократії", особливо знаменитого розділу про "творче руйнування". Шумпетер створив теорію економічної динаміки, засновану на створенні "нових комбінацій", основними видами яких є: проведе в нових благ, застосування нових способів виробництва і комерційного використання благ що існують, освоєння нових ринків збуту, освоєння нових джерел сировини і зміна галузевої структури. Всім цим економічним новаторством займаються на практиці люди, яких Шумпетер назвав підприємцями. Економічна функція підприємця (здійснення інновацій) є дискретною і не закріплена на вічно за певним носієм. Вона тісно повязана з особливостями особи підприємця, специфічною мотивацією, своєрідним інтелектом, сильною волею і розвиненою інтуїцією. З новаторської функції підприємця Шумпетер виводив суть таких найважливіших економічних явищ, як прибуток, відсоток, економічний цикл. "Теорія економічного розвитку" “принесла 29-річному авторові світову славу - в 30-40-і роки вона вже була перекладена італійську, англійську, французьку, японську і іспанську мовами.

У грацський період Шумпетер опублікував і інші твори, що позначили круг його наукових інтересів на все життя: книгу "Епохи історії теорій і методів" (1914) і велику статтю по теорії грошей в журналі "Arсhiv fur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik" (1917).

У 1918 р. в житті Шумпетера почався семирічний період "ходіння в практичну діяльність" Перша світова війна закінчилася крахом трьох імперій: Німецькою, Російською і Австро-Угорською. У всіх цих країнах до влади прийшли соціалісти або комуністи. Посилювалися соціалістичні партії і в інших європейських країнах. Дискусії на семінарі Бем-Баверка на очах знаходили плоть, нагадали про себе і колишні колеги: у 1918 р. Шумпетер був запрошений соціалістичним урядом Німеччини попрацювати радником при Комісії з соціалізації, яка повинна була вивчити питання про націоналізацію німецької промисловості і підготувати відповідні пропозиції. Комісію очолював Карл Каутський, а членами були віденські товариші Шумпетера Рудольф Гильфердінг і Еміль Лечерер. У тому, що Шумпетер прийняв цю пропозицію, позначилася, очевидно, не тільки втома від наднапруженої наукової роботи попереднього десятиліття і ворожості університетських колег. Шумпетер ніколи не був членом ніяких соціалістичних партій і груп і не дотримувався соціалістичних поглядів. У "Теорії економічного розвитку" він блискуче описав роль приватного підприємця, що додає динамічність капіталістичній економіці. По словах Г. Хаберлера, на питання, навіщо він консультував Комісію з соціалізації, Шумпетер відповідав: "Якщо комусь хочеться зробити самогубство, добре, якщо при цьому присутній лікар". Але тут сказана явно не вся правда. По-перше, марксизм як наукова теорія, поза сумнівом, володів для Шумпетера інтелектуальною привабливістю. По-друге, з його боку було цілком природно подумати, що крах старої системи дасть нарешті владу в руки інтелектуальній еліті, до якої Шумпетер з повним правом себе зараховував. І по-третє, якому економістові-теоретикові не приходить в голову спробувати реалізувати свої ідеї і знання з практики?

В 1919 р., повернувшись з Берліна, Шумпетер зайняв пост міністра фінансів в австрійському соціалістичному уряді (міністром закордонних справ в нім був ще один учень Бем-Баверка Отто Бауер). Як відомо, всяка соціальна революція, ломка, перебудова і так далі, не говорячи вже про програну війну, супроводиться руйнуванням фінансової системи. У цій обстановці рішення зайняти пост міністра фінансів було самогубним, і немає нічого дивовижного в тому, що через сім місяців Шумпетер, якому не довіряли ні соціалісти, ні буржуазні партії, ні власні підлеглі - міністерські бюрократи, був вимушений подати у відставку. Академічна карєра у Відні була для нього як і раніше недоступна, шукати місце в провінції відомому ученому, почесному докторові Колумбійського університету, природно, не хотілося, і Шумпетер вирішив застосувати свої пізнання в області фінансів на посту президента приватного банку "Бідерман Банк". Результати були достатньо плачевні: у 1924 р. банк збанкрутів, а його президент втратив весь свій особистий стан і ще декілька років повинен був виплачувати борги.

Невдачі на політичному і діловому терені, мабуть, були закономірні. Як писав сам Шумпетер в "Теорії економічного розвитку": "Грунтовна підготовка і знання справи, глибина розуму і здібність до логічного аналізу у відомих обставинах можуть стати джерелом невдач". З не дуже численних наукових робіт цього періоду для нас найцікавіша брошура "Криза держави, заснованої на податках", в якій Шумпетер вперше поставило питання про історичні долі капіталістичного ринкового господарства і можливості, а точніше, неможливості практичного переходу до "дійсного" соціалізму.

Із стану важкої особистої кризи Шумпетера вивело несподіване запрошення в Боннський університет - несподіване, оскільки впродовж декількох десятиліть німецькі університети були закриті для економістів-теоретиків, залишаючись в неподільному володінні прихильників історичної школи. Правда, в Бонні Шумпетеру не довірили теоретичний курс: він читав фінанси, гроші і кредит та історію економічної думки. У цей період його особливо хвилювали проблеми монополії і олігополії, вплив їх на нестабільність капіталізму. Результати роздумів Шумпетера із цього приводу можна знайти в гл. VIII "Капіталізму, соціалізму і демократії". Тоді ж зусиллями Шумпетера, Р. Фріша, І. Фішера, Ф. Дівізіа, Л. фон Борткевіча і ще декількох однодумців було засновано міжнародне суспільство і журнал "Економетрика", який повинен був здійснити давню мрію Шумпетера - зєднати економічну теорію, математику і статистику.

У 1932 р. Шумпетер переїздить за океан і стає професором Гарвардського університету (курси економічної теорії, теорії конюнктури, історії економічного аналізу і теорії соціалізму). Найбільшими роботами цього періоду зявилися двотомник "Економічні цикли" (1939), в якому були розвинені ідеї "Теорії економічного розвитку", тобто причиною циклів оголошена нерівномірність інноваційного процесу в часі, і дана систематизація циклічних коливань економіки різної тривалості: циклів Жюгляра, Коваля і Кондратьева; "Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942) і нескінчена праця "Історія економічного аналізу" (виданий після смерті автора в 1954 р), яка до цих пір залишається неперевершеною по змісту і глибині проникнення в матеріал. У 1949 р. Шумпетер першим з іноземних економістів був вибраний президентом Американської економічної асоціації.

Незабаром після цього в ніч з 7 на 8 січня 1950 р. Йозефа Шумпетера не стало. На столі його лежав майже закінчений рукопис статті "Рух до соціалізму".

Остання підготовлена до видання дружиною Й. Шумпетера Елізабет та видатним американським економістом російського походження Василем Леонтьєвим. "Історія економічного аналізу" вміщує 1260 сторінок, включає теорію та історію економічної думки від античних греко-римських вчених до досліджень стану економічної теорії у першій половині XX ст.

Американський економіст Г. Хаберлер, який часто спілкувався з Й. Шумпетером, зазначав, що і як людина, і як дослідник він був громадянином світу. "Він ніколи не любив ототожнювати себе з будь-якою національністю, групою чи школою, він не був ні реформатором, ні фанатичним прихильником капіталізму, планування чи будь-якого іншого "ізму", він був дослідником та інтелектуалом".

2. Економічні погляди Шумпетера

У центрі системи Й. Шумпетера - проблеми динамічного розвитку ринкової системи господарювання, чинники і фактори, які забезпечують прогрес і зростання економіки. Подібна проблематика досліджень суттєво вирізняє його на тлі представників усіх відомих економічних шкіл. Саме Й. Шумпетеру належить започаткування вивчення економічної динаміки на противагу статичному неокласичному аналізу. Інновації, нововведення, підприємництво у теорії Й. Шумпетера відіграють таку саму провідну роль, як ціна або вільна конкуренція в економічній теорії А. Маршалла. Й. Шумпетер вважає, що пояснення економічного розвитку можливе шляхом вивчення законів динаміки товарно-капіталістичного господарства, тому використання неокласичного аналітичного апарату є недостатнім. Разом з тим спостерігається певна ідейна спорідненість з поглядами представника американської школи маржиналізму Дж.Б. Кларка щодо статики і динаміки економічної системи. Розвиваючи ідеї Дж.Б. Кларка, Й. Шумпетер наповнює їх новим змістом - чітко розрізняє статичну рівновагу системи та її динамічний розвиток, що трансформує економічну структуру, взаємозвязки між "новим" і "старим" виробництвом. Учений відчув необхідність поєднати статичну теорію рівноваги з теорією економічного зростання, піднявши рівноважний підхід на новий еволюційно-динамічний рівень.

Усебічне вивчення історії економічного аналізу привело Шумпетера до висновку, що найдосконалішою на той час концепцією в політекономії була теорія загальної економічної рівноваги Вальраса. Проте він бачив у ній і суттєву ваду, яка полягала в тім, що теорія економічної рівноваги відбивала статичний стан економіки і не враховувала факторів розвитку економічних процесів. Прагнучи подолати цю обмеженість теоретичної концепції Вальраса, Шумпетер в центр свого дослідження поставив саме розвиток системи і ті чинники, які стають рушійними силами такого розвитку. Основною особливістю його підходу було те, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував увагу на інших виробничих факторах, ніж ті, які традиційно розглядали його попередники. Рушійною силою розвитку в його теорії є підприємець, визначальними соціальними рисами якого є не права власності, а особисті якості - ініціативність, далекоглядність, авторитет, готовність до ризику, здатність до інноваційної діяльності. Підприємець, завдяки таким рисам, є головним субєктом технічного прогресу, створюючи надлишок вартості, забезпечуючи своєю діяльністю розвиток економіки.

З особою підприємця так чи інакше звязується визначення й інших категорій. Зокрема, процент є ціною, сплачуваною за придбання нових продуктивних сил з прибутку. Прибуток також є винагородою за активність підприємця. Він має тимчасовий характер і зникає, коли новаторство замінюється рутиною.

1942 року було опубліковано одну з найвідоміших праць Шумпетера "Капіталізм, соціалізм і демократія" - дослідження історичної долі капіталізму. Автор узагальнює теоретичний аналіз капіталізму на підставі якісних зрушень, що відбулися в структурі буржуазного суспільства в першій половині XX ст., і висуває концепцію самозаперечення, відмирання капіталізму. Однак Шумпетер досить своєрідно трактував суть капіталізму. Принциповою рисою останнього він уважав діяльність підприємця-новатора - тієї головної дійової особи буржуазних економічних відносин, котра за допомогою грошового капіталу здійснює свою історичну функцію. Тобто капіталізм він розумів надто обмежено - як приватнопідприємницьку систему класичного типу, що базується на дрібній і середній власності. Відповідна їй система цінностей відбивала природу пуританського індивідуалізму. З розвитком капіталістичної системи відбувається нагромадження багатства, його. інституціоналізація, виникають великі корпорації, зростає роль держави в економічному житті, що, на думку Шумпетера, є ознаками розкладу, кризи капіталізму, який стає жертвою своїх власних успіхів.

Насамперед відбувається відмирання функції підприємця у звязку з нарощуванням могутності великого бізнесу внаслідок технічного прогресу. Велика корпорація з високопрофесійним менеджментом і тяжінням до монополізму вдало пристосовується до технічного прогресу, але великий бізнес загрожує існуванню самої підприємницької ініціативи, оскільки він раціоналізує і ставить на наукову основу інноваційний процес. Відмирання з цієї причини індивідуальної підприємницької активності завдає, за Шумпетером нищівного удару капіталістичному ладу. Поступове зникнення підприємця означає прискорену загибель буржуазії, оскільки процент виплачується з її прибутку.

Нова фаза капіталізму характеризується, за Шумпетером, також руйнуванням його соціальної бази під впливом масового акціонування власності, яке знищує індивідуального власника, котрий завжди був опорою капіталістичного суспільства.

На думку Шумпетера, досконала конкуренція для суспільства це стимул для мінімізації витрат і максимального наближення оплати праці до її граничної продуктивності. Для підприємця - це стимул для мінімізації витрат і максимізації прибутку. Тобто прибуток є результатом підприємницької активності за інших однакових умов. Його зростання стає самоціллю виробництва. Шумпетер називає таку економічну ситуацію і такий прибуток статичними, а конкурентну боротьбу неефективною, оскільки за цих умов не можна гарантувати, що виробництво й справді досягне якісно нового рівня.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки. Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві на всіх рівнях - технологічному, управління й організації виробництва, якості продукту, освоєння нових ринків збуту, сировини.

Тобто ефективна конкуренція - це конкуренція нового типу, побудована на новаторстві. Вона не звязана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності, вона відкриває нові можливості для вдосконалювання умов виробництва, змінює структуру взаємовідносин між виробниками, структуру попиту і пропозиції, умови формування витрат виробництва й цін. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою - монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм. "Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації", - писав він.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримування надприбутків за рахунок переваг, набутих не зменшенням витрат, а внаслідок повного усунення конкурента з ринку: конкурент-новатор руйнує навіть можливість існування інших конкурентів.

Як зазначав Шумпетер, суперництво в класичній формі стає неможливим. Досконала конкуренція втрачає своє значення і не може розглядатись як модель максимальної ефективності. За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами, які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Тяжіння норми прибутку до усереднення також не сприяє досягненню переваг на ринку. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.

Монополія. Шумпетер уважав, що економічна ефективність за умов урівноваженого стану економіки гальмується проблемою використання ресурсів і технологічних можливостей. Досконала конкуренція стає неможливою, оскільки продавці (покупці) перебувають у неоднакових умовах. Виграш забезпечується обєктивними Умовами і не досягається за рахунок інших.

Переваги, які отримує виробник завдяки винятковому становищу на ринку, є монопольними перевагами. Найбільш значущі результати дає новаторство, забезпечуючи підприємцю прорив, як в галузі Ціноутворення, так і охоплення ринку.

Але Шумпетер стверджував, що монополії у чистому вигляді не існує. Це лише тимчасове явище. Більш важливою для ринку, для економіки в цілому він уважає ситуацію обєднання групи конкурентів - олігополію. Плюси й мінуси олігополії розглядали й інші економісти. Але тільки Шумпетер стверджував, що олігополія сприяє технічному прогресу. Вона дає змогу виділяти кошти для НДР, збільшує впевненість інвесторів у отриманні високих прибутків за допомогою випуску нових товарів, розширення асортименту.

Економічна рівновага. Шумпетер наголошує, що динамічний стан економіки унеможливлює врівноважувальну дію конкуренції. Навпаки, ефективна конкуренція веде до розбалансування, перебудови економіки, стрибка у розвитку продуктивних сил.

Теорія інновацій Шумпетера створила можливість узгодження таких явищ, як вільна конкуренція й монополія, котрі до нього розглядали як ринкові ситуації, що виключають одна одну. Він виводить поняття конкуренції за межі товарного світу й ринкових відносин. Проте Шумпетер вказував на існування такого явища, як еволюція економічної динаміки, коли немає місця досконалій конкуренції, її замінено альтернативною формою - недосконалою конкуренцією.

Він визнавав, що його трактування конкуренції виходить за межі аналізу ринку і не спрямоване на вирішення проблеми ринкової рівноваги. Теорія ефективної конкуренції пояснює загальні причини циклічного розвитку, але не торкається внутрішніх закономірностей функціонування ринкового механізму.

Зрозуміло, що таку конкуренцію не можна пояснити з погляду традиційних її форм: досконалої чи недосконалої конкуренції. Але модель ефективної конкуренції Шумпетера добре "вписується" в модель монополістичної конкуренції Чемберліна, яку можна розглядати у цьому контексті як намагання диференціювати продукт або виробництво.

3. "Теорія економічного розвитку" як одна із найвидатніших праць Й. Шумпетера

Основним положенням у книзі "Теорія економічного розвитку" (1912) є концепція динаміки, розвинута Й. Шумпетером визначена автором так: "... всередині економічної системи є джерело енергії, що викликає порушення рівноваги. Якщо це так, то має існувати й суто економічна теорія господарського розвитку, яка спирається не тільки на зовнішні фактори, що спричиняють рух економічної системи від одного стану рівноваги до іншого. Якраз таку теорію я спробував розробити". Промислові революції періодично змінюють існуючу систему виробництва, викликаючи постійний потяг до нововведень. Економічна динаміка, за Й. Шумпетером, ґрунтується на поширенні нововведень у різних формах. Результатом подібних інновацій є вплив на економічні процеси або безпосередньо на продукцію. Й. Шумпетер розрізняє пять типів нововведень: виробництво принципово нових товарів та послуг; застосування нової техніки і технології, що передбачає впровадження нових методів виробництва і транспортування; завоювання нових ринків збуту продукції; поліпшення ресурсної бази шляхом відкриття нових джерел сировини; формування нової промислової (галузевої) організації - впровадження раціональніших форм організації виробництва й управління, завоювання монопольного становища. Економічне новаторство - це функція індивідів, яких Й. Шумпетер назвав підприємцями. Підприємець - господарський субєкт, функцією якого є безпосереднє здійснення нових комбінацій і який виступає активним елементом цього процесу. Економічна функція підприємця є дискретною (вона виконується доти, поки нова комбінація не перетвориться на рутину) і не закріплена навічно за визначеним носієм. Підприємництво не є професією, не становить стійкий суспільний клас, відповідні якості й навички можуть бути втрачені, перейти до інших людей. Новаторську функцію-підприємця Й. Шумпетер чітко відокремлює від функції капіталіста: підприємець не обовязково має право власності на майно і, отже, не несе ризику (ризикує той, хто позичає підприємцю гроші). Підприємець - не винахідник, а людина, яка економічно реалізує винахід; разом з тим своїм новаторським характером функція підприємця відрізняється від рутинних функцій менеджера.

Підприємницька функція передбачає відхід від звичного "руху за течією", вимагає творчості, а тому тісно повязана з особливостями особистості підприємця. Риси характеру підприємця вивчали багато теоретиків, але тільки Й. Шумпетер спробував їх систематизувати. Він виділив специфічну мотивацію, що потребує не якнайшвидшого задоволення потреб, а активної діяльності заради створення підприємства, перемоги над суперниками, подолання труднощів. Цього можна досягнути на основі дару передбачення, сильної волі й розвинутої інтуїції. Прагнення до нововведень, віра у власні сили, вміння ризикувати, відчуття власної незалежності - особисті якості, що характеризують підприємця і не залежать від класової й соціальної приналежності. Цікаво, що шумпетерівський підприємець не переобтяжений інтелектом, навпаки, обмеженість кругозору не дає йому можливості порівнювати безліч варіантів досягнення мети й надмірно довго вагатися, приймаючи рішення. Підприємець не є втіленням неокласичної моделі "раціональної економічної людини", яка скрупульозно підраховує витрати і результати власних дій; ним керує жадоба діяльності й воля до перемоги.

Роль шумпетерівського підприємця для сучасних економічних систем суттєво зростає. Проте очевидно й інше - не одні тільки підприємці творять економічну історію і, можливо, не завжди очолюють цей процес. Політичні сили, соціальні групи в їхній взаємній боротьбі, що далекі від бажань безпосередньо впроваджувати нововведення, чинять істотний і постійний вплив на розвиток економіки.

Центральне питання для Й. Шумпетера - яким чином капіталізм здатний постійно видаляти застарілі елементи й оновлювати економічні структури через так зване "творче руйнування", яке раніше вивчалося тільки дослідниками економічного циклу. Вихідним положенням економічної системи визнається стан рівноваги. Джерелом розвитку слугують внутрішні процеси, нові комбінації виробничих ресурсів, що приводять до впровадження інновацій. Рівновага порушується діями підприємця-новатора. Яким же чином вилучити виробничі ресурси зі старих комбінацій і залучити до нових, потенційно більш продуктивних? Й. Шумпетер вказує два способи: командна влада і - для ринкової економіки - кредит. Для здійснення інновацій беруться кредити у "старих" фірм і компаній. Інвестиції спрямовуються у нові галузі, поступово залучаючи у процес нових учасників. Нагромадження не є стійким і безперервним процесом - навпаки, процес зростання відбувається стрибкоподібно, адже він зумовлений технічними новинками та освоєнням нових інвестиційних проектів.

Спочатку один або кілька підприємців використовують нові форми і шляхи отримання прибутку, з часом їх приклад наслідують інші. Й. Шумпетер вважає, що успіх одного приваблює інших, у результаті чого економіка все швидше й повніше залучається до процесу реорганізації, який є суттю будь-якого піднесення. Прибуток є винагородою за нововведення, бо нові комбінації дають змогу знижувати виробничі витрати. Прибуток отримує той, хто раніше за інших використовує нововведення. Прибуток належить до категорій, які зявляються і зникають, бо коли нововведення поширюються, виробничі витрати вирівнюються й одержання прибутку ускладнюється. Задля одержання прибутку визначальною стає не конкуренція цін або якості, а конкуренція нових продуктів, нової технології, нових джерел забезпечення та нових організаційних форм.

Внаслідок застосування відкриттів, винаходів, новинок, система віддаляється від рівноважного стану, щоб у подальшому знову прямувати до рівноваги, щоправда, на іншому рівні технічної бази. Старі продукти і попередні форми організації витісняються, провокуючи процес "творчого руйнування". Формується новий стан економічної системи, до якого пристосовуються фірми, а розвиток економіки в цілому, як і власне нововведень, набуває циклічного характеру.

Динамічна концепція циклу, в якій циклічність розглядається як закономірність економічного зростання, визнає рушійною силою піднесення масове інвестування в основний капітал, спричинене впровадженням нових комбінацій (інновацій). Умови для реалізації нововведень і залучення додаткових обсягів грошового капіталу створює кредит (специфіка поглядів Й. Шумпетера - визнання єдиної форми капіталу - грошової). Крім побудови власної теорії циклу, Й. Шумпетер став автором сучасної класифікації економічної циклів, відповідно до якої виділяються: "довгі хвилі" (до 55 років) Кондратьева, середні промислові цикли (до 10 років) Жюглара, малі (грошові) цикли Кітчина тривалістю 3-4 роки.

Ця концепція включає пять випадків:

1. Створення нового товару, з яким споживачі ще не знайомі, або нової якості товару.

2. Створення нового методу виробництва, ще не випробуваного у даній галузі промисловості, який абсолютно не обовязково заснований на новому науковому відкритті і може полягати в новій формі комерційного звернення товару.

3. Відкриття нового ринку, тобто ринку, на якому дана галузь промисловості в даній країні ще не торгувала, незалежно від того, чи існував цей ринок раніше.

4. Відкриття нового джерела чинників виробництва, знову-таки незалежно від того, чи існувало це джерело раніше або його довелося створити наново.

5. Створення нової організації галузі, наприклад, досягнення монополії або ліквідація монопольної позиції.

У суспільстві, що переживає економічне зростання, товари і гроші рухаються назустріч один одному по давно сталих шляхах. Шумпетер називав такий рух циркулярним потоком економічного життя. Економічний розвиток порушує хід циркулярного потоку, викликає до життя нові галузі промисловості і припиняє існування застарілих. Наприклад, винахід автомобіля привів не тільки до створення автомобільної промисловості, але і дуже значним змінам у виробництві стали, гуми і стекла. В той же час автомобіль "поховав" кінні заводи і шорні фабрики - розведення коней і виготовлення збруї для них з промисловості перетворилося на напівкустарне ремесло.

Висновок

Йозеф Шумпетер, як і його економічні погляди є парадоксальний: все те, що попередники вважали дестабілізуючими факторами - монополію, економічні цикли, конкурентну боротьбу, вчений представляє факторами прискорення прогресу. Й. Шумпетер вважає, що руйнівна конкуренція, боротьба за сфери впливу, обмежувальна ділова практика фірм, які призводять до надмірного витрачання коштів (витрати на рекламу, придбання патентів, створення надлишкових виробничих потужностей), дають змогу помякшувати тимчасові труднощі. Разом з тим вони не гальмують, а, навпаки, стимулюють довгостроковий процес розширення.

Вчення Й. Шумпетера є неортодоксальним передусім тому, що він відмовляється від рамок неокласичної порівняльної статики, від умовної моделі досконалої конкуренції, що веде до рівноваги і знищує прибуток, на користь динамічного підходу. Через потребу в нововведеннях великі підприємства виявляються необхідними, а регламентація угод потребує передбачення і врахування багатьох факторів. Визначальною гіпотезою Й. Шумпетера ствердження, що підприємець, діяльність якого мотивується отриманням прибутку, є новатором. Тоді як у традиції вальрасівської ринкової рівноваги міркування про підприємництво не мають особливого значення, підприємець Й. Шумпетера сам створює умови для отримання прибутку, революціонізуючи "виробничу відсталість".

Й. Шумпетер виявився першим економістом, який ввів поняття "нововведення", "інновації" і повязав їх з темпами економічного розвитку. На мікроекономічному рівні нововведення забезпечують одержання прибутку і реалізуються завдяки стратегії активної участі у інноваційному процесі. На рівні макроекономіки поширення нововведень впливає на загальне економічне зростання і, таким чином, лежить в основі розуміння циклічних коливань.

"Капіталізм, соціалізм і демократія" (1942) - твір, написаний Й. Шумпетером у Сполучених Штатах у період Великої депресії 30-х pp. XX ст. і опублікований під час війни, мав значний успіх у багатьох країнах. У книзі, яка, за словами автора, є "результатом майже 40 років міркувань", Й. Шумпетер визнає, що намагався довести положення про те, що "немає... економічних причин, які перешкоджають капіталізму перейти на новий етап". Твір Й. Шумпетера багатогранний: від продовження критики теорії загальної рівноваги та визначення місця нововведень в економічних коливаннях до дослідження ролі інституційних факторів та значення підприємницької діяльності.

Список використаних джерел та літератури

Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко та ін. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.