Нормативна база соціальної роботи в Україні

6

Реферат на тему

Нормативна база соціальної роботи в Україні

ПЛАН

1. Вступ.

2. Законодавство України, дотичне до надання соці-альних послуг.

3. Регламентація відносин соцроботи в Україні.

4. Соціальні стандарти.

5. Використана література.

1.Вступ.

Українське законодавство перебуває на етапі свого становлення, а тому воно постійно змінюється, допов-нюється: ухвалюються не завжди узгоджені між собою нові законодавчі акти, нормативно-правові документи, які покликані забезпечити юридичне підґрунтя для розвязання різнопланових соціальних проблем.

Україна ратифікувала чимало міжнародних та євро-пейських конвенцій і декларацій, які поки що здебіль-шого не знайшли свого відображення в нормах україн-ського законодавства. Хоча Конституція України про-голосила принцип пріоритету міжнародного права над національним, але у практиці соціальної роботи зреалі-зувати це складно. Наприклад, у Конвенції про права дитини стверджується, що кожна дитина має право на виховання в сімї, однак в Україні сотні тисяч дітей по-збавлені батьківського піклування і перебувають у ста-ціонарних закладах.

Немало українських законів ухвалювали без належ-ного фінансового обґрунтування, внаслідок чого цілком прийнятні, гуманні норми законів не працюють. Іноді законодавство не передбачає реального механізму впро-вадження, інструментів реалізації системи допомоги чи контролю, як це сталося, наприклад, із Законом «Про попередження насильства в сімї».

Багато українських законів є рамковими або закона-ми непрямої дії, які часто містять формулювання: «Ви-моги (стандарти, порядок тощо -- авт.)... розробляє Ка-бінет Міністрів України в установленому порядку». Ін-коли клієнтам соціальних служб, представникам їхніх інтересів непросто знайти ці підзаконні акти, або вони не розроблені взагалі, і тому норма закону не діє.

За такої нестабільності законодавчої бази соціаль-ним працівникам доводиться постійно стежити за змі-нами до законодавства, ухваленням інших нормативно-правових актів. Найкраще це робити за допомогою Ін-тернету, в якому кілька веб-сайтів, що ознайомлюють з новим законодавством. Наприклад, безкоштовний сервер Верховної Ради України (http://www. rada. gov. ua) містить не тільки всі повні тексти законів, а й укази і розпорядження Президента України, постанови Кабіне-ту Міністрів, деякі укази міністерств і відомств Украї-ни. Можна скористатися системою пошуку і переліком найновішої інформації, яка дає змогу оперативно озна-йомлюватися з останніми політичними рішеннями.Загалом в Україні тривають пошуки моделі соціаль-ного захисту населення, відбувається формування мере-жі соціальних служб, які б відповідали сучасним уяв-ленням про соціальні послуги, визначаються правові можливості для партнерства між державними й недер-жавними організаціями. Одночасно з ідеологічним на-повненням соціальної політики держави триває процес формування законодавчого поля соціальної роботи, яке охоплює законодавство, дотичне до надання соціальних послуг, і законодавство, що опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи.

2.Законодавство України, дотичне до надання соці-альних послуг.

Відносини у соціальній сфері регулюють закони України «Про основи соціальної захищеності ін-валідів в Україні», «Про статус і соціальний захист гро-мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Ук-раїні», «Про зайнятість населення», «Про сприяння со-ціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населен-ня», «Про психіатричну допомогу», Кодекс законів про працю та ін. Вони визначають права представників со-ціально вразливих груп на отримання соціальної допо-моги, зокрема на соціальне обслуговування.

Для практичної соціальної роботи важливими є зако-ни «Про попередження насильства в сімї», «Про охорону дитинства», «Про державну соціальну допомогу малоза-безпеченим сімям», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», Кодекс про шлюб та сімю та ін. Ці акти регулюють питання, повяза-ні із соціальним захистом дітей (визначають порядок ви-лучення дитини з родини і позбавлення батьків їхніх прав на виховання дітей, здійснення опіки над дитиною, яка не має батьківського піклування, порядок оформлення у різ-ні дошкільні й шкільні заклади тощо).

Нормативно-правову базу також утворюють різно-манітні положення, затверджені указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів, які визна-чають порядок діяльності певних соціальних установ: Типове положення про центри соціальних служб для молоді, Типове положення про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

Важлива роль у документальному забезпеченні соці-альної політики і соціальної роботи належить держав-ним програмам, покликаним визначити пріоритети в розвязанні соціальних проблем певних груп суспільс-тва. Такими є Національна програма профілактики СНІДу, програма «Діти України» таін.

Одним із перших нормативно-правових документів, які регулюють питання соціальної роботи, був Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (2001 p.), який у загальних рисах окреслив принципи і форми роботи з цими соціальними групами. У ньому витлумачено поняття «обслуговування», «супровід», «реабілітація», уточнено поняття «профілактика» з погляду теорії соціальної роботи, упроваджено в обіг по-няття «соціальне інспектування». Усі вони розгляда-ються як види соціальної роботи. Отже, цей закон пе-редбачив такі види соціальної роботи:

соціальне обслуговування -- робота, спрямована на задоволення потреб, які виникають у процесі життє-діяльності, що забезпечує гармонійний і всебічний роз-виток дітей та молоді шляхом надання соціальної допо-моги і різноманітних соціальних послуг;

соціальний супровід -- робота, спрямована на здійснення соціальних опіки, допомоги і патронажу со-ціально незахищених категорій дітей та молоді з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підви-щення їх соціального статусу;

соціальна профілактика -- робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоці-альної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоровя дітей та молоді, запобігання такому впливу;

соціальна реабілітація -- робота, спрямована на відновлення морального, психічного і фізичного стану ді-тей та молоді, їхніх соціальних функцій, приведення ін-дивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними суспільними правилами і нормами;

соціальне інспектування -- система заходів, спря-мованих на здійснення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за виконанням соціальних програм і проек-тів, а також за умовами життєдіяльності, моральним, психічним і фізичним станом дітей та молоді, забезпе-ченням захисту їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Закон України «Про соціальні послуги» (2003 р.) регламентує права та обовязки клієнтів соціальних служб і працівників, які надають соціальні послуги, визначає структуру сфери надання соціальних послуг та управління нею. Відповідно до Закону в Україні мо-жуть надаватися такі види послуг:

а)соціально-побутові -- забезпечення продуктамихарчування, мяким і твердим інвентарем, гарячимхарчуванням, транспортними послугами, засобами ма-лої механізації; соціально-побутовий патронаж, викликлікаря, придбання та доставка медикаментів тощо;

б)психологічні -- надання консультацій з питаньпсихічного здоровя та поліпшення взаємин із соціаль-ним середовищем, застосування психодіагностики, спря-мованої на вивчення соціально-психологічних характе-ристик особистості з метою її психологічної корекції абопсихологічної реабілітації, надання методичних порад;

в)соціально-педагогічні -- виявлення та сприяннярозвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебу-вають у складних життєвих обставинах; організація ін-дивідуального навчання і виховання, дозвілля, спор-тивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності;залучення до роботи різноманітних культурно-освітніхзакладів, громадських організацій, забезпечення ко-рекції психічного розвитку;

г)соціально-медичні -- консультації щодо запобі-гання виникненню та розвитку можливих органічнихрозладів особи, збереження, підтримка та охорона їїздоровя, здійснення профілактичних, лікувально-оз-доровчих заходів, працетерапія;

ґ) соціально-економічні -- задоволення матеріаль-них інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах (надання натуральної, грошової допомоги, одноразових компенсацій);

д)юридичні -- надання консультацій з питань чин-ного законодавства; захист прав та інтересів осіб, які пе-ребувають у складних життєвих обставинах; сприяннязастосуванню державного примусу і реалізації юридич-ної відповідальності тих, хто протиправно діє стосовноцієї особи (оформлення правових документів, адвокат-ська допомога, захист прав та інтересів особи тощо);

є) послуги з працевлаштування -- сприяння у пра-цевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштова-ної особи;

є) допомога в професійній реабілітації осіб з обмеже-ними фізичними можливостями -- медичні, психоло-гічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

ж) інформаційні послуги -- надання інформації, не-обхідної для вирішення складної життєвої ситуації (до-відкові послуги); поширення просвітницьких і культур-но-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення обєктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламно-пропагандистські послуги).

Відповідно до Закону послуги можуть надавати різ-номанітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабі-літаційні установи і заклади; установи та заклади ден-ного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціаль-ного обслуговування; інші заклади соціальної підтрим-ки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними. У недер-жавній сфері соціальні послуги можуть надавати і фі-зичні особи. Діяльність недержавних організацій може здійснюватися на підставі ліцензій, довірливих відно-син з державними організаціями унаслідок перемоги у конкурсах на соціальне замовлення.

3. Регламентація відносин соцроботи в Україні.

Важливою особливістю закону є регламентування прав і обовязків клієнтів і соціальних працівників у процесі надання соціальних послуг, а також відносин між ними. Законодавство гарантує соціальним праців-никам право на:

профілактичний огляд і обстеження при прийнят-ті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок робото-давця;

захист професійної честі, гідності та ділової репу-тації, у т. ч. в судовому порядку;

підвищення кваліфікації у встановленому поряд-ку за рахунок роботодавця;

забезпечення спеціальним одягом, взуттям, ін-вентарем, велосипедами і проїзними квитками або вип-лату грошової компенсації за їх придбання;

першочергове обслуговування при виконанні службових обовязків на підприємствах, в установах, ор-ганізаціях (підприємствах звязку, технічного обслуго-вування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комуналь-ного господарства, міжміського транспорту та ін.).

При цьому особи, які надають соціальні послуги, зо-бовязані:

--сумлінно надавати соціальні послуги особам, якіперебувають у складній життєвій ситуації;

у своїй діяльності керуватися основними принци-пами надання соціальних послуг;

поважати гідність громадян;

не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які отримують соціальні послуги;

надавати особам, яких обслуговують, вичерпну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

зберігати в таємниці інформацію, отриману в про-цесі виконання своїх обовязків, а також інформацію, що може бути використана проти особи, яка обслуговується.

Розвивається й нормативно-правова база, здійснен-ня фахової соціальної роботи з конкретними соціально вразливими групами. Так, Закон України «Про соціаль-ну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обме-ження волі або позбавлення волі на певний строк» (2003 р.) окреслює умови і порядок надання соціальної допомоги колишнім засудженим, засади участі у їхній соціальній адаптації органів виконавчої влади та орга-нів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і обєднань громадян. Значущість цього за-кону полягає в новаторському характері для України самої ідеї соціального патронажу, державної підтримки та допомоги звільненим з місць позбавлення волі особам (сприяння у працевлаштуванні, професійній переорієн-тації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміно-генних факторів).

Суттєвою особливістю сучасного законодавства у сфері соціальної роботи є і проголошення права осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, на тимчасове проживання у створених місцевими органами виконав-чої влади спеціальних гуртожитках або центрах соці-альної адаптації. Однак з різних причин, передусім у звязку з фінансовими проблемами, їх діяльність ще не розпочато. Актуальним є розроблення нормативно-пра-вових актів, які б регулювали конкретні аспекти ресоці-алізації (типового положення про центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та інших нових закладів, призначених для надання спеці-алізованої соціальної допомоги цій групі осіб; положен-ня щодо проходження обовязкового профілактичного медичного огляду на туберкульоз та лікування осіб, звільнених з місць позбавлення волі; методичних реко-мендацій для працівників центрів соціальних служб для молоді щодо роботи з молоддю, звільненою з місць позбавлення волі).

4.Соціальні стандарти.

Українське законодавство, що опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відіграють державні соціаль-ні стандарти -- встановлені законами, іншими норма-тивно-правовими актами соціальні норми і нормативи, на основі яких визначають рівні основних державних соціальних гарантій.

В Україні державні стандарти регулює Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», який визначає правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і норма-тивів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій. Будучи рамковим законом, він визначає ос-новні терміни і поняття (державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, прожитковий мінімум, со-ціальні норми і нормативи, нормативи витрат); принци-пи формування державних соціальних стандартів і нор-мативів; систему і класифікацію соціальних нормати-вів; порядок формування, встановлення і затвердження державних соціальних стандартів і нормативів.

Сферами застосування державних стандартів і норма-тивів відповідно до Закону є: соціальне обслуговування (перелік послуг, норми соціального обслуговування пен-сіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриман-ні держави, норми харчування і забезпечення непродо-вольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування), житлово-комунальне обс-луговування, транспортне обслуговування та звязок, охорона здоровя, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, побутове обслуго-вування, торгівля та громадське харчування.

У Законі встановлено основні державні соціальні га-рантії (мінімальний розмір заробітної плати, мінімаль-ний розмір пенсії за віком, неоподаткований мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допо-моги та інших соціальних виплат), порядок їх визна-чення та затвердження. Відповідно до нього соціальні норми і нормативи -- це показники необхідного спожи-вання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (нормативи споживання, забезпечення, доходу). Сфор-мульовані в Законі і засади фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які передбачають не-обхідність послуговуватися соціальними нормативами у розробленні бюджетів і фінансуванні витрат.

Сучасний стан і перспективи розвитку соціальної ро-боти в Україні потребують більшої уваги до створення системи сучасних стандартів, передовсім стандартів професійної діяльності як гарантії якості послуг.

Ефективність соціальної роботи суттєво залежить від порядку здійснення і результатів представництва ін-тересів клієнтів соціальними службами і фахівцями со-ціальної роботи. У цій справі вони можуть послуговува-тися нормами Закону «Про звернення громадян», Ци-вільного кодексу, Цивільного процесуального кодексу та ін. Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс України регламентує участь у справі представників ін-тересів, котрі можуть представляти будь-яку сторону в суді. При цьому особиста участь у справі особи (позивача чи відповідача) не позбавляє її права мати в цій справі представника. Ним може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесу-альну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Це означає, що ін-тереси клієнтів соціальних служб можуть представляти в суді соціальні працівники. Повноваження представ-ників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

довіреністю фізичної особи (посвідченою нотарі-ально або посадовою особою організації, в якій довіри-тель працює, навчається, перебуває на службі, стаціо-нарному лікуванні чи за рішенням суду або за місцем його проживання);

довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника (видається за підписом посадової особи, упов-новаженої на це законом, статутом або положенням, підтвердженим печаткою юридичної особи);

свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охорон-цем спадкового майна.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, виданим відповідним адвокатським обєднанням, або договором. Фізична осо-ба може надати повноваження представникові за усною заявою, яку фіксують у журналі судового засідання.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, на які має право ця особа: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до спра-ви; одержувати копії рішень, ухвал; брати участь у су-дових засіданнях, подавати докази, брати участь у дос-лідженні доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спе-ціалістам; заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судово-го розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися правовою допомо-гою, ознайомлюватися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження щодо неправильності чи неповноти його ведення; прослу-ховувати запис фіксування судового засідання технічни-ми засобами, робити з нього копії, подавати письмові за-уваження щодо його неправильності чи неповноти; оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися інши-ми процесуальними правами, встановленими законом.

Можливі обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути зафіксовані у виданій йому довіреності. Про припинен-ня представництва або обмеження повноважень пред-ставника за довіреністю повідомляють суд письмово або усною заявою у судовому засіданні.

Загалом участь у судовому процесі громадських і професійних представників інтересів соціально вразли-вих груп населення створює умови для розвитку в Укра-їні такого методу соціальної роботи, як представництво інтересів (адвокатування).

Розвиток роботи в громаді спирається на таке зако-нодавство, як закони «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення», «Про благодійництво та благодійну діяльність», а та-кож на положення центральних і місцевих органів вла-ди, які визначають порядок скликання зборів грома-дян, статут територіальної громади тощо.

Це нормативно-правове регулювання є важливим, ос-кільки чимало проблем соціально вразливих груп розвя-зуються на рівні місцевої територіальної громади. Проте далеко не всі мешканці знають, як вони, використовуючи різні форми прямої демократії, можуть впливати на рі-шення місцевої влади і на місцеву соціальну політику.

Згідно із Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» право жителів територіальної громади (актив-них субєктів міського самоврядування) брати участь у здійсненні місцевого самоврядування може бути реалі-зовано в таких формах:

1.Місцеві референдуми. Призначають їх місцеві ра-ди за своєю ініціативою або на вимогу однієї десятої час-тини громадян України, які постійно проживають натериторії відповідної адміністративно-територіальноїодиниці і мають право брати у них участь. їх предметомможуть бути: прийняття, зміна або скасування рішень зпитань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністратив-но-територіальних одиниць; прийняття рішень, яківизначають зміст постанов місцевих рад та їх виконав-чих і розпорядчих органів.

На місцеві референдуми можуть виносити також пи-тання про дострокове припинення повноважень відпо-відної ради та її голови. Тільки за їх результатами у від-повідних адміністративно-територіальних одиницях вирішують питання про найменування або переймену-вання сіл, селищ, міст, районів, областей; про обєднан-ня в одну з однойменних адміністративно-територіаль-них одиниць, які мають спільний адміністративний центр; про зміну базового рівня місцевого самовряду-вання у сільських районах.

Прийняті референдумом рішення обнародують і вво-дять у дію з моменту опублікування, якщо не передба-чено інший термін.

2.Загальні збори громадян за місцем проживання.Вони є формою безпосередньої участі у розвязанні питань місцевого значення. Рішення зборів повинні бути враховані органами місцевого самоврядування у їх діяль-ності. Порядок їх проведення визначають чинне законо-давство і статут територіальної громади. Кожна місцева рада повинна розробити й ухвалити механізми реалізації цього права в конкретній територіальній громаді.

Збори, у яких беруть участь всі чи більшість пред-ставників громади, мають право ухвалювати рішення, що можуть набувати загальнообовязкового характеру, якщо вони належать до компетенції громади і не пору-шують визначених Конституцією України прав і свобод особи й громадянина і якщо місцева рада делегує зборам такі повноваження.

3.Місцеві ініціативи. Стаття 9 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює питання місцевих ініціатив і розвиває положення статті 140 Конституції України, яка декларує право територіальної громади здійснювати місцеве самоврядування як через обрані ор-гани, так і безпосередньо. Вона дає право територіальній громаді ініціювати розгляд у місцевій раді будь-якого пи-

тання, що перебуває в її компетенції, є важливим для гро-мади, але не виноситься на розгляд ради через небажання це зробити міським головою чи депутатами ради.

Члени територіальної громади мають право безпосе-редньо в раді ініціювати розгляд питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, якщо місцеву ініці-ативу подано на розгляд ради відповідно до встановле-ного порядку. Порядок внесення ініціативи на розгляд ради визначає місцевий нормативний акт (рішення ра-ди або статут місцевої територіальної громади). Вона підлягає обовязковому розгляду за участю членів ініці-ативної групи, які готували ініціативу.

4.Громадські слухання. Відбуваються вони у формі офіційного засідання органу міської влади, на якому державні службовці ознайомлюються з думками, вра-женнями, зауваженнями та пропозиціями мешканців міста стосовно проблеми чи заходу, який орган влади збирається реалізувати.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» га-рантує право територіальної громади на проведення громадських слухань у формі зустрічей громади (вибор-ців) з депутатами місцевої ради та окремими посадови-ми особами органів місцевого самоврядування. Ініцію-вати ці зустрічі можуть як органи місцевої влади, так і представники громади. Необхідність їх проведення най-частіше виникає, якщо: рішення, яке готує місцева вла-да, непопулярне й може викликати соціальну напругу; питання (проект) має кілька альтернативних рішень; питання складне і не має очевидних рішень; існує певне протистояння між органами влади і певною групою те-риторіальної громади.

Громадські слухання виносять для ради рішення ре-комендаційного характеру і тому не можуть бути засо-бом вирішення політичних питань. На відміну від місце-вих ініціатив, на які місцева влада повинна реагувати прийняттям відповідних рішень, правові наслідки гро-мадських слухань полягають у необхідності розглянути на пленарному засіданні ради висновки й пропозиції слухань без обовязкового прийняття рішення по суті.

5.Участь у роботі органів місцевого самоврядування і робота на виборних посадах. Правові умови діяльностіорганів місцевого самоврядування (ініціативних комі-тетів та груп у громаді), порядок їх взаємодії із органа-ми місцевої влади визначає Закон України «Про органи самореалізації населення» (2001 p.).

У селах, невеликих селищах можуть діяти вуличні, квартальні комітети, а в більших населених пунктах -- комітети мікрорайонів, співпрацюючи з відповідними органами місцевої влади. Зареєстрований в установле-ному порядку орган самоорганізації набуває статусу юридичної особи.

Серед можливих форм участі у житті громади вибо-ри депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (міс-цеві вибори); колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб місь-кого самоврядування.

Участь членів громади у місцевому самоврядуванні є неодмінною ознакою демократичного суспільства. Вклю-чаючись у місцеве управління, людина набуває досвіду впливу на владу, стає одним із учасників демократиза-ції суспільства.

Соціальні працівники, будучи зацікавленими у змі-нах в громаді на користь вразливих груп, повинні зна-ти, як можна використати існуючі правові механізми впливу на розподіл ресурсів територіальної громади, посилювати роль громадськості в управлінні нею.

Українське законодавче поле соціальної роботи не можна вважати остаточно сформованим. В Україні три-вають пошуки власної моделі соціального захисту насе-лення, відбувається формування мережі соціальних служб, які б відповідали сучасним уявленням про соці-альні послуги, і відповідного нормативно-правового ре-гулювання діяльності таких служб, розвивається зако-нодавство з питань фахового регулювання діяльності практичних соціальних працівників, визначаються правові можливості для партнерства держави й недер-жавних організацій у соціальній сфері.

Використана література.

1. Парслоу Ф. Ценности социальной работы // Что такое социаль-ная работа? -- К.--Амстердам, 1996.

2. Представництво інтересів соціально вразливих дітей та сімей: Навч. посібник / За ред. Т. В. Семигіної.-- К.: Четверта хвиля, 2004.

3. Принцип активизации в социальной работе / Под ред. Ф. Пар-слоу: Пер. с англ. -- М.: Аспект Пресс, 1997.

4. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. -- К.: Либідь, 1999.

5. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. -- К.: УДЦССМ, 2002.