Методика отримання перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь

Методика отримання, перевірки

та реалізації інформації щодо корупційних діянь

Корупція в загальному розумінні – це соціальне явище, коли система суспільних відносин допомагає власникам капіталу купувати все: пільги, вплив, закони, рішення на свою користь, заступництво законодавчої, виконавчої та судової влади.

Існування корупції в Україні – офіційно визнаний факт. Після проголошення незалежності наша молода держава з перших років відчула на собі потужну силу злочинних і корумпованих елементів, які у взаємодії швидко розподіляли сфери впливу найважливіших галузей економіки, здійснювали всебічний вплив на політичне життя країни.

Стан корупції в Україні обумовлює багато чинників. Основні фактори випливають з недосконалої фінансової, податкової, приватизаційної, інвестиційної, промислової, господарської, митно-тарифної політики. Подальша “тінізація” економіки породжує й характеризує рівень корупції, а кримінальна та адміністративна статистика констатує лише результати боротьби з нею.

З метою підвищення ефективності боротьби з корупцією необхідні адміністративні, управлінські, законодавчі механізми та регулятори звітності. В Україні поступово створюється відповідна законодавча антикорупційна база. Позитивно вплинули на вирішення цієї проблеми прийняті останніми роками закони України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про державну службу”, “Про боротьбу з корупцією”, Національна програма боротьби з корупцією в Україні, Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 роки, а також внесені до Кримінального кодексу нові норми відповідальності за економічні злочини в умовах ринкової економіки. Важливим наслідком їх прийняття і втілення в життя було привертання уваги до цієї складної проблеми не тільки керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, а й усієї громадськості країни, що сприяло прискореному формуванню у суспільстві обстановки громадської нетерпимості до цього зла та гострої необхідності його викорінення. Одночасно зазначені нормативні акти дали реальний поштовх активізації діяльності, перш за все, правоохоронних органів, які у 1998 р. склали 6537 адміністративних протоколів про корупційні діяння, що на 3% більше порівняно з 1997 р. і майже у двічі більше, ніж у 1996 р.

Загальновідомо, що стримуючий вплив розслідувань, переслідувань та безпосереднє позбавлення злочинців можливості діяти шляхом зняття з посади або позбавлення волі можуть зменшувати рівень корупції. Але реально можливо покарати лише незначну частину осіб, винних у корупційних діяннях, решта залишається безкарною. Позитивним є те, що в Україні нарощуються зусилля по боротьбі з корупційними діяннями кримінального характеру. Кількість виявлених фактів хабарництва у 1998 р. порівняно з 1997 р. зросла на 10,5% (з 2216 до 2448), на 7,5% більше викрито розкрадань шляхом зловживання службовим становищем (13923 – проти 12957). Значно більше посадових осіб засуджено за зловживання владою та службовим становищем.

У Законі України “Про боротьбу з корупцією” під цим терміном розуміється діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Стаття 1 п. “а”: незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), що є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості.

Стаття 1 п.“б”: одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

Одержання особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості, іншого майна з використанням пільг чи переваг, не передбачених законодавством (п. “б” ч. 2 ст. 1 Закону), визнається протиправним незалежно від того, чи пов’язані ці дії з виконанням особою функцій держави.

Матеріальні блага чи послуги можуть бути одержані особою як безпосередньо, так і через членів її сім’ї, третіх осіб, поштою або в інший спосіб. Зазначені в Законі особи несуть відповідальність за одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і для родичів, знайомих.

Стаття 5 ч. 1 п.“а”: сприяння державним службовцем, використовуючи своє державне становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Сприяння підприємницькій діяльності може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцем ліцензії, сертифіката поза встановленим законодавством порядком, у наданні допомоги в реєстрації чи перереєстрації фірми, товариства тощо, у передачі споруд, обладнання, з організації технічного забезпечення (засобами транспорту, зв’язку і т.ін.), в інформаційному (комп’ютерному) обслуговуванні підприємця, прийнятті нормативно-правового акта, що забезпечує більш вигідне освоєння ринків збуту товарів і надання послуг.

Стаття 5 ч. 1 п.“б”: заборона займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).

Визначаючи відповідальність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за заняття підприємницькою діяльністю (п. “б” ч.1 ст. 5 Закону) слід враховувати, що згідно зі ст. 1 Закону України “Про підприємництво” від 07 лютого 1991 року під нею розуміємо офіційно визнану, самостійну, систематичну діяльність на власний ризик з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг чи заняття торгівлею з метою одержання прибутків. Тому заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації чи без передбаченого законодавством спеціального дозволу (ліцензії) передбачає відповідальність не за Законом України “Про боротьбу з корупцією”, а за ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення, а в разі вчинення таких дій протягом року після накладення адміністративного стягнення – за ст. 1483 Кримінального кодексу України.

Стаття 5 ч.1 п.“в”: входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Особам, уповноваженим на виконання функцій держав, забороняється входити як самостійно, так і через представників чи підставних осіб до складу правлінь чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів тощо, що здійснюють підприємницьку діяльність. Проте входження таких осіб (крім зазначених у ст.120 Конституції України) до Спостережної ради, створеної на підставі Указу Президента України “Про корпоратизацію підприємств” від 15 червня 1993 р. і Положення про Спостережну раду (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 1993 р. № 556), не утворює складу правопорушення, передбаченого п. “в” ч. 1 ст. 5 Закону, оскільки ця Рада за своєю суттю не є виконавчим органом. Не може визнаватися правопорушенням, пов’язаним із корупцією, також входження такої особи до редакційних колегій періодичних видань (газет, журналів), різних жюрі, консиліумів, навіть за умови, що ця особа одержує за цю діяльність винагороду, оскільки зазначені органи створюються з метою розвитку науки, культури, мистецтва, вдосконалення медичної практики.

Стаття 5 ч.1 п. “г”: відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави, має право відмовити в наданні інформації або надати її в неповному обсязі у випадках, коли вона:

є державною таємницею;

є конфіденційною;

стосується особистого життя людини, містить лікарську, комерційну таємницю чи таємницю грошових вкладів, телефонних розмов;

є власністю організації;

коли її розголошення порушить права людини на справедливий і об’єктивний розгляд справи в суді, створить загрозу її життю, здоров’ю, зашкодить оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню.

Якщо особа, уповноважена на виконання функцій держави, припустилася порушень будь-якого спеціального обмеження, передбаченого ч. 1 ст. 5 Закону, і при цьому незаконно одержала матеріальне благо, послугу, пільгу або іншу перевагу, таке діяння є корупційним, його необхідно розглядати за ч. 2 ст. 1 та застосовувати стягнення відповідно до ст. 7 Закону.

Стаття 5 ч. 3 п.“а”: сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Як сприяння зовнішньоекономічній діяльності слід розглядати, зокрема, розширення експортних або імпортних квот, видачу ліцензій, звільнення від мита, митних зборів чи їх зменшення, необгрунтоване спрощення митного контролю, надання допомоги в переведенні валютних коштів за межі України, транзиті товарів.

Під іншою діяльністю, передбаченою п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону, необхідно розуміти діяльність у сфері приватизації, організації виборчого процесу, юридичної реєстрації політичних партій чи об’єднань громадян, відзначення державними нагородами, присвоєння почесних та спеціальних звань, визначення правового статусу певних груп державних службовців, здійснення паспортного контролю, спеціального страхування, а також епізодичну господарську діяльність різних фондів, об’єднань.

Сприяння фізичним чи юридичним особам у здійсненні зазначених видів діяльності, що не пов’язане з використанням свого посадового становища, наприклад шляхом консультацій, не визнається правопорушенням, передбаченим п. “а” ч. І чи п. “а” ч. 3 ст. 5 Закону.

Стаття 5 ч.3 п.“б”: неправомірне втручання, використовуючи своє посадове становище, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконання ними своїх повноважень.

Стаття 5 ч.3 п.“в”: бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність якого він контролює.

Стаття 5 ч.3. п.“г”: надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і приймання нормативно-правових актів чи рішень.

Стаття 9 ч.1: порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих відомостей про доходи та зобов’язання фінансового характеру).

Стаття 9 ч.2: неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави, повідомлення про відкриття валютного рахунку в іноземному банку.

Стаття 10 ч.2: умисне невжиття керівниками міністерств і відомств, державних підприємств, установ та організацій чи їх структурних підрозділів заходів до припинення корупційних діянь та негайного повідомлення про їх вчинення.

Корупційне діяння вважається закінченим з моменту незаконного одержання особою матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, порушення спеціальних обмежень, тобто з моменту вчинення зазначених у диспозиції статті дій або бездіяльності.

Висвітлюючи процес збору, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь, необхідно визначити, ким вони можуть бути вчинені, тобто, хто є суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.

Згідно зі статтею 2 Закону України “Про боротьбу з корупцією” суб’єктами корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, можуть бути такі особи, уповноважені на виконання функцій держави:

державні службовці;

депутати всіх рівнів;

сільські, селищні, міські голови та голови районних і обласних рад;

військовослужбовці (крім тих, які проходять строкову службу);

особи, які згідно з чинним законодавством притягуються до відповідальності за адміністративні правопорушення на підставі положень дисциплінарних статутів (ст. 2 та ч. 2 ст. 5 Закону).

При цьому необхідно враховувати, що відповідальність за окремими нормами Закону можуть нести лише спеціальні суб’єкти, а саме: державні службовці, які є посадовими особами, – за ч. 3 ст. 5; керівники міністерств і відомств державних підприємств, установ та організацій або їх структурних підрозділів, – за ст. 10; особи, на яких покладено обов’язок складати протоколи про вчинення корупційних правопорушень, – за ст. 11.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією” від 25 травня 1998 р. № 13 до суб’єктів корупційних правопорушень належать також судді, прокурори, слідчі, особи рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ, співробітники служби безпеки, посадові особи податкової адміністрації та податкової міліції, митної служби, а також працівники апарату суду, прокуратури та інших органів, уповноважені на виконання функцій держави.

Необхідно мати на увазі, що особа набуває статусу державного службовця з моменту прийняття рішення про зарахування її на посаду державного службовця, незалежно від того чи прийняла присягу, чи присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону обмеження.

До державних службовців відносяться особи, посади яких визначено у ст. 9, 25 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1995 року. Кабінету Міністрів України надано право за погодженням з відповідними державними органами до категорій посад державних службовців відносити інші посади. Тому у кожному випадку при вирішенні питання про притягнення державного службовця до відповідальності за корупційні діяння необхідно перевіряти наявність акта Кабінету Міністрів України про віднесення такої посади до категорії державних службовців.

Відповідно до ст. 4 Закону боротьбу з корупцією ведуть підрозділи:

а) Міністерства внутрішніх справ;

б) Служби безпеки України;

в) органів прокуратури України.

Цією ж статтею передбачено, що вести боротьбу з корупцією можуть інші органи, створені згідно з чинним законодавством.

У Міністерстві внутрішніх справ наказом МВС України “Про заходи щодо виконання Законів України “Про боротьбу з корупцією” та “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 18 грудня 1995 року № 827 за рахунок наявної штатної чисельності в структурі управлінь (відділів) по боротьбі з організованою злочинністю ГУМВС, УМВС та УМВСТ створено підрозділи по боротьбі з корупцією.

Відповідно до ст.8 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” до спеціальних державних органів, що ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, відноситься Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, до компетенції якого належить координація діяльності всіх державних органів, на яких покладено обов’язки протидії корупції та організованій злочинності. Рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, прийняті в межах його компетенції та відповідно до законодавства України, є обов’язковими для виконання державними органами і посадовими особами, до яких вони звернені.

Статтями 5, 17, 18 цього ж Закону визначено, що такі органи та установи, як Національний банк України, Державна податкова служба, Митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні та інші органи беруть участь у боротьбі з корупцією, так як до їх компетенції входить контроль за дотриманням підприємствами, установами, організаціями та окремими особами чинного законодавства України.

До органів і підрозділів, що ведуть боротьбу з корупцією відноситься і Комісія Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, повноваження якої визначено Законом України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” (ст. 24 і 25), в яких зазначено, що крім контрольних функцій вона здійснює:

підготовку законопроектів, спрямованих на боротьбу з корупцією;

практику застосування нормативних актів іншими органами, що ведуть боротьбу з корупцією, з метою удосконалення законодавства;

підготовку пропозицій стосовно тлумачення норм законів;

у передбачених даним Законом випадках згоду на створення чи ліквідацію підрозділів по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю; призначення на посаду і звільнення з неї керівників цих спеціальних підрозділів, прокурорів з нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами.

Організацію роботи по боротьбі з корупцією можна розглянути у вигляді системи:

пошук та отримання інформації;

оцінка зібраних матеріалів;

складення протоколу про адміністративне правопорушення;

винесення законного рішення.

Необхідно чітко визначити саме ті основні ланки організації розслідування, які дозволяють забезпечити своєчасне виявлення, розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних з корупцією.

Розкриття злочину (в тому числі пов’язаного з корупцією) – це значною мірою процес збору, обробки, аналізу та використання інформації про певних осіб, які становлять інтерес, факти, обставини. І чим більше інформації отримує працівник про злочин і особу підозрюваного, тим швидше він досягне поставленої мети.

Від повноти різнобічної інформації, оперативності її надходження та якості обробки залежить ефективність і своєчасність реагування органів внутрішніх справ на розкриття злочинів та попередження їх на стадії підготовки, усунення умов і причин, що їм сприяють.

У той же час відсутність, неповнота і несвоєчасність надходження тієї чи іншої інформації стає причиною низької ефективності роботи правоохоронних органів і негативно впливає на кінцеві результати боротьби із злочинністю.

Вагомими важелями в боротьбі проти корупції є законодавчі акти, норми яких передбачають: надання вичерпної інформації (про всі фінансові активи, зобов’язання та зв’язки конкретної особи при зайнятті нею державної посади); періодичну звітність (щорічно про всі доходи або всі ділові операції) або надання інформації про будь-яку подію, про яку має бути повідомлено (отримання непередбачених доходів, купівля-продаж будь-яких активів). Такі засоби діють як попередження, показник, який вимагає від особи, чиє фінансове положення та спосіб життя не сумісні з зарплатою державного службовця, пояснити ситуацію, що склалася, або встановити жорсткий контроль за його діями. Крім того, вони є окремим механізмом судового переслідування у разі, коли факт корупції, що забезпечує незаконний дохід або придбання активів, може бути недоказовим.

За ненадання інформації або надання неправдивих даних законодавчо встановлені санкції. Для того, щоб санкції були ефективними, вони мають бути жорсткими. Санкції, відповідно до яких порушення правил звітності розглядаються як незначні порушення існуючих правил або незначних правопорушень, часто є неефективними, оскільки посадова особа, яка збагатилась незаконним шляхом, буде мати стимул та сенс приховати злочинні доходи в будь-якій звітності, у зв’язку з тим, що наслідки, пов’язані з ненаданням інформації будуть менш відчутними, ніж наслідки надання такої інформації, що виявляє незаконні виплати. Останні караються більш жорсткими кримінальними санкціями.

Джерелами інформації про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, можуть бути:

публікації у пресі;

виступи по радіо і на телебаченні;

матеріали перевірок діяльності суб’єктів підприємницької діяльності (незалежно від форм власності);

матеріали, отримані в ході розслідування чи розгляду в судах кримінальних справ;

матеріали профілактичної та оперативно-розшукової діяльності правоохоронних органів;

матеріали запитів уповноважених державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці;

матеріали перевірок, що проводять органи митної служби;

заяви, скарги та пропозиції громадян;

інформація працівників правоохоронних, контролюючих органів, підозрюваних, обвинувачених, засуджених, потерпілих;

інші можливі джерела.

Інформація може бути отримана поштою, телефоном або громадянин може особисто подати заяву до правоохоронних органів. Оформляється заява відповідно до вимог ст. 95 КПК України, а саме: у разі усної заяви складається протокол, що підписують заявник та посадова особа, яка прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про кримінальну відповідальність (ст.177 КК України) за завідомо неправдивий донос, про що зазначається в протоколі; заявник у письмовій формі підписує заяву і також попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий донос та дає при цьому відповідну підписку. На скарги, що мають сумнівну надійність, покладатися при вирішенні питань не варто.

Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб мають бути викладені у письмовій формі.

У разі, коли заявник додає аудіо- або відеокасету, у протоколі або в заяві робиться відмітка про це з поясненням заявника про умови запису та про технічні засоби, що використовувались при виготовленні аудіо- чи відеодокументів.

Посадова особа, яка прийняла заяву, повинна прослухати (проглянути) аудіо- відеокасети, зробити розшифровку запису з дотриманням вимог непошкодження її у процесі перегляду чи прослуховування, після чого опечатати у пакет з підписом заявника і власним.

Отримувати інформацію про корупційні діяння можна за допомогою спеціальних заходів, зокрема спостереження, опитування, вивідування, оперативного огляду та ін.

Отримана у такий спосіб інформація оцінюється за критеріями важливості, відносності, повноти, достовірності та своєчасності. Оцінка інформації необхідна для вироблення правильного рішення щодо шляхів реалізації даних про корупційні прояви.

Згідно з п. 3 ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” підставою для складання протоколу є достатні дані, що свідчать про наявність у діянні особи ознак корупційного діяння або іншого правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Враховуючи підвищену суспільну небезпеку корупції, що дестабілізує діяльність державних інститутів, дискредитує органи влади та місцевого самоврядування, а також з метою запобігання помилок при перевірці та реалізації інформації про корупційні діяння як адміністративного, так і кримінального характеру, що скоюються у різних сферах державного управління, економіки та суспільного життя, при проведенні відповідних заходів з протидії цим явищам необхідно:

у процесі оперативно-розшукової діяльності по справах про корупційні діяння неухильно дотримуватися норм Закону України “Про боротьбу з корупцією”, оскільки це є неодмінною умовою запобігання кримінально-карних проявів корупції, насамперед хабарництва та інших посадових злочинів, а також організованої злочинності;

враховувати, що корупційними є лише діяння, зазначені в пунктах “а” і “б” ч. 2 ст. 1 Закону. Під іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією, слід розуміти передбачені Законом порушення спеціальних обмежень (ст. 5), вимог фінансового контролю (ст. 6), невжиття заходів щодо боротьби з корупцією (ст. 10), умисне невиконання обов’язків по боротьбі з корупцією (ст. 11);

в роботі по справах даної категорії забезпечувати своєчасно всебічне, повне й об’єктивне дослідження всіх обставин, передбачених ст. 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому особливу увагу слід звертати на з’ясування в кожній справі таких питань: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад корупційного правопорушення, передбаченого Законом; чи є особа винною в його вчиненні; чи належить вона до суб’єктів даного правопорушення; чи не містить правопорушення ознак злочинів, передбачених КК України; чи не закінчились на момент розгляду справи терміни, передбачені ст. 38 КпАП; чи наявні інші обставини, що виключають провадження в справі;

з’ясовувати мотив і характер вчиненого діяння, повноваження особи, яка його вчинила, наявність причинного зв’язку між діянням і виконанням останньою завдань і функцій держави, а у випадках, передбачених пунктом “а” ч. 1 ст. 5 і пунктами “а”, “б” ч. 3 ст. 5 Закону, мети правопорушення.

Зазначені відомості слід аналізувати у сукупності з іншою інформацією, у тому числі про посадових осіб та їх стосунки (родинні, дружні і т.ін.), про наявні основні засоби, про рахунки в банках та фінансові операції про них.

Доказування завжди спрямовано на встановлення сукупності обставин, значення яких дає можливість органам внутрішніх справ винести законну й обгрунтовану постанову за справою. Остаточний висновок про встановлення об’єктивної істини по справі залежить від того, наскільки виявлені всі фактичні обставини справи, що включені до предмета доказування.

У процесі розгляду справ слід відмежовувати корупційні діяння від посадових злочинів, маючи на увазі, що адміністративна відповідальність за ч.2 ст.1 Закону настає лише за умов, коли діяння особи, уповноваженої на виконання функцій держави, не містять складу злочину.

У випадках, коли протиправні діяння підпадають під ознаки злочинів, передбачених відповідними статтями Кримінального кодексу України (посадові злочини – ст. 164–172 КК), у боротьбі з корупційними проявами застосовуються кримінально-процесуальні норми.

Важливою умовою прийняття законного та обгрунтованого рішення у справі про корупційні діяння та інші правопорушення, пов’язані з корупцією, є оцінка доказів. Це – один з елементів доказування, що супроводжує весь шлях встановлення істини по справі.

Оцінка доказів передбачає перевірку їх передусім з точки зору законності, тобто, чи не було порушень при збиранні та закріпленні фактичних даних, чи не відобразились порушення на достовірності й повноті інформації, чи дозволяє закон використовувати джерело фактичних даних такого виду.

З точки зору достовірності, оцінка доказів полягає у вивченні доказів, наприклад свідків, (чи можуть вони давати об’єктивні свідчення), у вивченні самих свідків на предмет їх повноти та точності, а також умов знаходження речових доказів. Потрібно також співставляти інформацію про один і той самий факт із різних джерел.

Однак при оцінці показань потерпілого від корупційних діянь потрібно мати на увазі можливість неспівпадання інтересів потерпілого й органів внутрішніх справ. Потерпілий може бути незацікавленим у розкритті істини по справі та своїми показаннями заважати встановленню фактичних обставин.

Причини такої поведінки бувають досить різноманітними. Вони можуть бути обумовлені особистими взаєминами з порушником, власною протиправною поведінкою, матеріальною зацікавленістю та ін.

Інформація свідків є найбільш об’єктивною, вона допомагає перевірити пояснення осіб, які притягуються до відповідальності. На жаль, свідки-очевидці у таких справах зустрічаються рідко. Проте, не слід виключати свідків, яким через інші причини відомі дані про факт, що з’ясовується. Необхідно встановити та опитати коло таких свідків, їх пояснення допоможуть уникнути помилок при прийнятті рішення.

Доказову інформацію можуть мати певні документи. Вони є джерелом доказів не лише в прямому розумінні, але й як речові докази (документи, що зберігають сліди правопорушення, гроші, цінні та інші речі, одержані за вчинення корупційного діяння).

Розкриття та розслідування злочинів, пов’язаних із корупцією, вкрай утруднюється тим, що корупційні прояви найчастіше носять латентний характер.

При розслідуванні злочинів, пов’язаних із корупцією, необхідно пам’ятати, що у вчиненні таких видів злочинів можуть брати участь державні службовці, народні депутати України, депутати та голови місцевих рад народних депутатів (ст. 2 Закону “Про боротьбу з корупцією”). Це значною мірою ускладнює проблему притягнення їх до відповідальності в адміністративному порядку через специфіку правового статусу.

Проблема в тому, що у ст. 12 Закону України “Про боротьбу з корупцією” зазначається, що порядок адміністративного провадження у справах про корупційні діяння або інші правопорушення, пов’язані з корупцією, а також виконання постанов про накладення адміністративних стягнень визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення, за винятком положень, встановлених цим Законом. Винятком у даному випадку є положення, передбачені ст. 7 Закону, де викладено особливості притягнення до відповідальності народних депутатів України. У статті йдеться про посилання на Закон України “Про статус народного депутата України”, в якому визначається порядок притягнення народного депутата України до відповідальності.

Встановивши факти корупційних проявів, особливу увагу необхідно звернути на з’ясування обставин зловживання службовим становищем, так як саме тут необхідно шукати джерела доказів на початковій стадії розслідування.

З цією метою по порушених справах та за наявності достатніх фактичних підстав для збирання доказів необхідно використовувати технічні засоби зняття інформації з каналів зв’язку; спостереження за працівниками із застосуванням фото-, кіно- та відеозйомки, використання інших можливостей оперативно-розшукових підрозділів, визначених у ст. 6 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”. Таким чином, можливо виявити і задокументувати зв’язки між членами злочинної групи, їх спільну узгоджену діяльність, тобто фактичні дані, що не фіксуються в офіційних документах і у подальшому порядку будуть ними заперечуватись. Безпосередньо перед реалізацією оперативних матеріалів (перед проведенням гласних заходів) необхідно зібрати достатні дані для використання прав на вилучення документів та інших носіїв інформації (наприклад комп’ютерів) відповідно до підпункту “б” п. 4 ст. 12 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”. Якщо на цей час кримінальна справа ще не порушена, необхідно винести постанову та одержати санкцію прокурора на проведення відповідних оперативно-розшукових заходів.

Після порушення кримінальної справи, якщо це можливо, одночасно проводяться обшуки (виїмки) за місцем проживання та на робочих місцях всіх виявлених членів злочинного угруповання, вживаються заходи до встановлення місця знаходження цінностей у посадової особи, нерухомості тощо, на які може бути накладено арешт.

Методика отримання, перевірки та реалізації інформації щодо корупційних діянь, що пропонується, не може охопити всі можливі ситуації у різних сферах державного управління економіки та суспільного життя, однак може застосовуватись у типових ситуаціях, коли посадові особи:

сприяють при отриманні ліцензій на право займатися окремими видами діяльності: виробнича, торгово-посередницька, надання послуг, заняття народною медициною, ігорним бізнесом, реалізація окремих видів товарів тощо, а також сприяють у створенні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, що надає право на пільги при оподаткуванні;

сприяють у наданні дозволу на встановлення об’єктів малих архітектурних форм: кіосків, павільйонів, наметів, майданчиків, стоянок і т.п.;

зловживають в отриманні дозволу Національного банку України на ведення валютних операцій;

сприяють в отриманні пільг або інших переваг у здійсненні експортно-імпортних операцій при переміщенні товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, підакцизних товарів через митний кордон держави;

сприяють в отриманні кредитів, субсидій, субвенцій та дотацій з метою одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

сприяють у протиправному отриманні пільг, що частково або повністю звільняють від сплати певних видів податків чи інших обов’язкових платежів до бюджетів за окремі види підприємницької діяльності;

неправомірно втручаються у розслідування кримінальних справ, порушених проти суб’єктів підприємницької діяльності за ухилення від сплати податків (інформацію можуть надати працівники слідчих органів, які ведуть розслідування таких справ, або працівники державної податкової адміністрації, які проводили нарахування розмірів заборгованості платежів);

сприяють у виборі неконкурентних способів приватизації в інтересах окремих осіб;

сприяють незаконному списанню товарно-матеріальних цінностей та майна на державних підприємствах, що підлягають приватизації, встановлюють занижену вартість майна чи об’єктів, що приватизуються;

незаконно втручаються в процеси приватизації при аукціонуванні та продажу підприємств, об’єктів комунальної власності, порушують нормативи купівлі пільгової частки акцій, зосередження контрольного пакету в руках однієї або кількох осіб;

зловживають при оформленні права власності при купівлі-продажу житла і нерухомості приватним і юридичним особам, неправомірно втручаються і сприяють при продажу житлових будівель, приміщень комерційним структурам всупереч інтересам мешканців, протиправно приватизують житло;

сприяють в отриманні пільгових санаторно-курортних путівок, зловживають службовим становищем при переміщенні до лікувального закладу окремих осіб для безоплатного стаціонарного лікування, при виділенні, розподілі й реалізації медикаментів, що надійшли як гуманітарна допомога, впливають на роботу лікувально-кваліфікаційної комісії або окремих її членів при вирішенні питання про надання певної групи інвалідності зацікавленим особам;

зловживають службовим становищем і сприяють у використанні медичного обладнання (за платні послуги окремих кабінетів, відділень, надання послуг і процедур стороннім особам, які не знаходяться на стаціонарному лікуванні та інше), у виділенні і передачі частини приміщень медичних закладів, лікарень та інших установ в оренду комерційним структурам;

сприяють отриманню права переорієнтації навчальних закладів до платних форм навчання, а також наданню права організації роботи навчального закладу за статусом школи-ліцею (за гуманітарним, фізико-математичним, фінансово-економічним та іншими напрямами спеціалізації навчання);

втручаються під час прийому вступних іспитів у роботу приймальної комісії або окремих її членів з метою сприяння вступу до вищого закладу освіти зацікавленої особи за певні винагороди, послуги, переваги тощо.