Гігієнічна оцінка протирадиаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів при застос

ТЕМА: ГІГІЄНІЧНА ОЦІНКА ПРОТИРАДИАЦІЙНОГО ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛУ І РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПАЦІЄНТІВ ПРИ ЗАСТОСУВАННІ РАДІОНУКЛІДІВ ТА ІНШИХ ДЖЕРЕЛ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ В ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

1. Розширити, систематизувати та закріпити знання про радіаційну безпеку персоналу і пацієнтів лікувальних закладів в умовах застосування радіонуклідів та інших джерел іонізуючого випромінювання з діагностичною і лікувальною метою, а також принципи і методи протирадіаційного захисту.

2. Оволодіти методиками гігієнічної оцінки протирадіаційного захисту в радіологічному відділенні лікарні та складання гігієнічного висновку про його ефективність.

1. Зовнішнє і внутрішнє опромінення та чинники, що визначають ступінь радіаційної небезпеки.

2. Гігієнічні вимоги до улаштування, планування та обладнання рентгенологічного і радіологічного відділень лікарні.

3. Медичний нагляд за персоналом та санітарно—дозиметричний контроль у рентгенологічному і радіологічному відділенні лікарні.

4. Шляхи зниження променевого навантаження персоналу і пацієнтів лікувальних закладів.

5. Регламенти радіаційної безпеки для персоналу і пацієнтів лікувальних закладів.

1. Вивчити особливості розміщення радіологічного відділення у комплексі будівель лікарні та намалювати схему розміщення його структурних підрозділів.

2. Відповідно до схеми провести обстеження умов праці та протирадіаційного захисту в радіологічному відділенні здійснити їх гігієнічну оцінку та обгрунтувати гігієнічний висновок.

Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундєв, В.Г.Бардов та ін.; За ред Є.Г.Гончарука. — К., Вища школа, 1995. — С. 252 — 257

Габович Р.Д., Познанський С.С., Шахбазян Г.Х. Гiгiєна, Вища школа., 1983 —С.43—44, 205—207.

Румянцев Г.И. и соавт. Общая гигиена. М.: Медицина, 1985 — С. 301—328.

4. Нікберг І.І. Радіаційна гігієна. — К.: Здоров’я, 1999. — С 33 —41, 65—84.

5. Кирилов В.Ф.,Черкасов Е.Ф. Радиационная гигиена. — М.: Медицина, 1982. — С. 17—102, 141—148, 158—167, 241—243.

6. Радиационная гигиена // Под ред. Ф.Г.Кроткова. — М.: Медицина, 1968. — С. 5—26, 37—68, 72—76, 90—98, 116—130.

7. Кириллов В.Ф., Книжников В.А., Коренков И.П. Радиационная гигиена. — М.:Медицина, 1988 — С. 136—176.

8. Минх А.А. Методы гигиенических исследований. — М.: Медицина, 1971. — С. 302—303, 307—310, 314—341.

9. Пивоваров Ю.П., Гоева О.Э., Величко А.А. Руководство к лабораторным занятиям по гигиене. — М.: Медицина, 1983. — С. 114—135.

10. Сергета І.В. Практичні навички з загальної гігієни. — Вінниця, 1997. — С. 45 — 48.

11. Радиация. Дозы, эффекты, риск. — М, 1990. — 79 с.

Авсеенко В.Ф. Дозиметрические и радиометрические прибори и измерения — К.: Урожай, 1990 — 144 с.

Никберг И.И. Ионизирующая радиация и здоровье человека. — К.: Здоров’я, 1989. — 158 с.

В ході практичного заняття, що проводиться у радіологічному відділенні Вінницького обласного онкологічного центра, студенти самостійно або під керівництвом викладача виконують роботу згідно з завданням: знайомляться з розміщенням радіологічного відділення на земельній ділянці, його внутрішнім улаштуванням, плануванням та обладнанням, структурою та організацією радіаційного і медичного контролю.

Рентгенологічне відділення. У рентгенологічному відділенні слід, в першу чергу, ознайомитися з виконанням гігієнічних вимог, що пред’являються до улаштування, обладнання та експлуатації рентгенологічного обладнання і пов’язані з необхідністю забезпечення радіаційної безпеки персоналу та осіб, які працюють у суміжних приміщеннях.

Гранично допустимі рівні опромінення, яке може отримати персонал рентгенологічного відділення складає 3,4 мР/год, персонал інших підрозділів лікувально—профілактичного закладу — 0,24 мР/год, пацієнти та населення — 0,06 мР/год.

Розрахункові гранично—допустимі рівні випромінювання на зовнішній поверхні захисту від рентгенівського випромінювання повинні становити у залежності від категорії осіб відповідно 1,7 мР/год, 0,12 мР/год та 0,03 мР/год.

Заходи радіаційної безпеки повинні передбачати не тільки захист персонала, але й контроль за дозами, які отримують пацієнти. Так, при рентгенографії шлунка поглинається 0,5 Р, рентгенографії легень — 0,5 Р, водночас, при рентгеноскопії шлунка від 4,8 до 10,3 Р, рентгенографії легень — от 3,4 до 7,6 Р. Тому там, де це можливо, слід більш широко використовувати рентгенографію.

Флюоресційні екрани не повинні використовуватися понад 3-х років. Сульфідні екрани повинні мати яскравість менше 210 умовних одиниць. Доцільно застосовувати электронно—оптичні перетворювачі, які підсилюють відображення.

Рентгенологічні відділення повинні розташовуватися у спеціально виділених та обладнаних приміщеннях лікарні, бажано в їх торцевих частинах або в спеціальних добудовах до них. Найдоцільнішою орієнтацію вікон вважають орієнтацію на північні румби. Перелік та мінімальні площі приміщень у рентгенологічному відділенні наведені в табл. 1.

Перелік і мінімальні площі приміщень у рентгенологічному відділенні

Терапевтичний кабінет рентгенологічного відділення загальною площею 34 м2 складається з процедурної для дистанційної та контактної рентгенотерапії і кімнати управління. В кабінетах знаходяться 2 рентгенівські установки РУМ—7 (опромінення поверхневих тканин) і РУМ—17 ( опромінення глибоких тканин).

Із засобів захисту тут повинна бути присутня велика захисна ширма, вироблена з свинцю, що захищає все тіло рентгенолога, який знаходиться за пультом управління, мала захисна ширма, що захищає тулуб лікаря—рентгенолога, гумовий килимок, що захищає ноги, а також фартухи, захисні спідниця, рукавички тощо. Всі захисні засоби повинні мати свинцевий еквівалент від 0,3 до 1 мм свинцю.

Основними видами стаціонарного захисту є стіни, перекриття, перегородки, захисні двері та оглядове скло із свинцю. Для фарбування стін застосовується баритобетон. Двері повинні бути покриті листком свинцю і на 8-10 см перекривати отвір дверей з усіх боків.

Після спорудження відділення стаціонарне захисне обладнання перевіряють за допомогою дозиметричної апаратури. У процесі експлуатації кабінета контроль повинен здійснюватися не менше 1 разу на 2 роки. Вікна у рентгенівських кабінетах розташовуються таким чином, щоб їх нижній край був розташований не менш, ніж на 2 м вище від поверхні підлоги. Світловий коефіцієнт у кабінеті повинен знаходитися у межах не менше 1 : 10. Вікна необхідно забезпечити щільними ставнями і ширмами. Штучне освітлення повинно бути загальне і локальне (робоче).

Повітря рентгенівського кабінету внаслідок дії ионізуючого випромінювання забруднюється озоном і оксидами озону. Тому приміщення рентгенівського кабінету слід обладнувати витяжною вентиляцією. Витяжні отвори повинні розташовуватися приблизно на 30 см від підлоги. Концентрація озону у повітрі приміщень не повинна перевищувати 0,0001 мг/л. Дані щодо розрахункової температури повітря, кратності обміну повітря та освітлення робочих місць наведені у табл. 2 та 3.

Таблиця 2

Розрахункові температура і кратність повітряобміну в рентгенологічних

відділеннях

Примітка: Відносна вологість повітря в рентгенівських кабінетах повинна становити 30 — 80%.

Таблиця 3

Освітленість робочих місць приміщень рентгенологічних відділень

Примітка: л.р. — лампи розжарювання; л.л. — люмінесцентні лампи.

Рентгенофлюорографічний апарат. Для того, щоб випромінювання рентгенівської трубки поширювалось переважно у необхідному напрямку, в теперішній час застосовуються трубки з захисним свинцьовим кожухом, який обмежує витік, так званого невикористаного випромінювання. Потужність дози рентгенівського випромінювання не повинна перевищувати 36 мР/год на відстані 1 м від фокуса трубки в будь—якому напрямку.

При рентгеноскопії робочий пучок рентгенівських променів спрямований і у бік рентгенолога. Для захисту останнього пучок слід спрямувати на екран з просвинцьованого скла, розмір якого повинен бути таким, щоб він перекривав всі сполучення пучка променів, які проходять через хворого.

Дані щодо фізико—технічних умов роботи рентгенодіагностичної апаратури у безперервному режимі представлені в табл. 4.

Таблиця 4

Фізико-технічні умови роботи рентгенівської діагностичної

апаратури у безперервному режимі

Під час проектування, а також у процесі експлуатації рентгенівських кабінетів, розрахунковий метод оцінки умов праці застосовується виключно для визначення ефективної товщини екранів та обгороджень. Для цих розрахунків визначають спочатку кратність послаблення у залежності від величини анодного току і відстані між фокусом та захисним екраном або огородженням. Потім за спеціальною таблицею, у залежності від розрахунку даних кратності послаблення і напруги, при якій працює рентгенівська трубка, знаходять необхідну товщину захисту з свинцю. Якщо для захисного екрану або обгородження використовується інший матеріал, його товщину знаходять за таблицею свинцьових еквівалентів відповідних матеріалів. Так, наприклад, згідно з таблицею свинцьових еквівалентів свинцевий екран товщиною 2,7 мм відповідає екрану з цеглини товщиною 31 см. Отже, цегляна стіна між рентгенологічним кабінетом і суміжним приміщенням повинна мати товщину не менше 31 см.

Радіологічне відділення, як правило, поділяють на відділення для дистанційної променевої терапії та відділення для застосування закритих і відкритих радіофармацевтичних препаратів.

Відділення для дистанційної терапії (телегамматерапії). Відділення оснащено установкою «Агат—1». Радіоактивний кобальт знаходиться у контейнері, расташованому в самому апараті. В зв’язку з тим, що —випромінювання має велику проникаючу здатність, указаний контейнер не забезпечує повного поглинання —випромінення. Тому —аппарат в рабочому стані являє собою певну небезпеку для осіб, які знаходяться у приміщенні процедурної кімнати. Потужність дози, яку створює —апарат при закритому затворі, не повинна перевищувати 3 мР/год на відстані 1 м від кожуха апарату. Під час перезарядки приладу та ряду інших обставин потужність дози може досягти значно більш високих величин. Тому хворого попередньо навчають, як він повинен лягати, обкреслюють колом ділянку, яка підлягає опроміненню з таким розрахунком, щоб укладка хворого не займала понад 2 хвилини На період здійснення опромінення хворого випромінювач автоматично висувається з контейнера і радиаційна небезпека, звичайно, збільшується.

Установлені такі розрахункові граничні рівні опромінення для різних категорій опромінюваних (за протипроменевим захистом) — 1,4—2,8 мР (140 мкЗв)/год. (для категорії А: 1,4 — у разі постійного перебування персоналу протягом усього робочого часу, 2,8 — у разі роботи не більш, як 18 год, на тиждень). Граничні рівні опромінення за умови безпосередньої роботи працівників з джерелами іонізуючого випромінювання: для персоналу лабораторії радіонуклідної діагностики (категорія А) — 3,4 мР (340 мкЗв)/год, для інших працівників (категорія Б) — 0,12 мР (12,0 мкЗв)/год.

Для забезпечення радіаційної безпеки головним є улаштування стаціонарного захисту та оптимальний вибір місця розміщення радіолонічного відділення і, насамперед, приміщень процедурних. Проектування стаціонарних захисних пристроїв здійснюється виходячи з розрахункових гранично допустимих рівнів випромінювання, які встановлені для зовнішньої поверхні радіаційного захисту або для фактичних робочих місць. Розрахунок слід проводити, зважаючи на максимально допустиму для даного приміщення активність радіонукліда (табл.5).

Таблиця 5

Максимально допустима активність радіонуклідів на робочих місцях

Примітка: РФП — радіофармацевтичні препарати

Спостереження за поведінкою хворого здійснюється за допомогою телевізійних установок. Дверні пройоми необхідно робити у вигляді лабірінта з бетонних стін, які перешкоджають виходу разсіяного випромінювання. Двері покривають листковим свинцем товщиною не менш, ніж 3 мм. Двері з кімнати управління в процедурну повинні бути забезпечені пристроями для автоблокування таким чином, щоб виключити можливість її відкривання під час работі -апарата.

Перелік і мінімальні площі відділень променевої терапії наведені в табл. 6.

Таблиця 6

Перелік і площі приміщень відділень променевої терапії

Відділення для застосування закритих радіофармацевтичних препаратів. У відділенні для застосування закритих радіофармацевтичних препаратів проводиться внутрішньотканинне, внутрішньопорожнинне та аплікаційне (поверхневе) лікування -препаратами радіоактивного кобальта, який розташований у спеціальних “голках”. У відділенні є сховище радіоактивних препаратів у підвальному приміщенні, з якого транспортною стрічкою конвейєра у маніпуляційну в контейнерах подаються радіоактивні кобальтові “голки”. На дошці управління є 3 кнопки, натискуючи на які можна викликати із сховища контейнер з “голками” необхідної активності. Контейнер надходить на стіл, обладнаний таким чином, що дозволяє пряме спостереження за робочим полем через свинцеве скло. На столі медична сестра за допомогою дистанційних інструментів вставляє в кобальтову “голку” нитку. Ця маніпуляція повинна бути відпрацьована таким чином, щоб отримана доза за тиждень не перевищувала 0,1 Р, тобто майже до автоматизму.

Потім голку знов опускають в контейнер. Кобальтові голки з ниткою, обминаючи процедурну, за конвейєром надходять у палату. В процедурній на гінекологічному кріслі хворій в матку вставляють прибор — афтолодінг (це порожнинні трубки, які мають два отвори для придатків). Цю маніпуляцію проводить медична сестра, потім хвора поступає в активну палату, туди ж по конвейєру надходить контейнер з “голками” потрібної активності і лікар на гінекологічному кріслі, за свинцевим склом (рухливою ширмою вставляє в афтолодінг кобальтові голки на визначену заздалегідь (у залежності від місця ураження) глибину.

Лікар також протягом певного періоду відпрацьовує цю маніпуляцію з нерадіоактивними голками для того, щоб у ході реального використання радіоактивних препаратів витрачати мінімальний час. Таким чином здійснюється “захист часом”. Застосування афтолодінгу дозволяє вводити радіоактивний препарат точно на певну глибину і навіть змінювати дозу. “Голки” перед укладкою стерилізуються в антибіотику діоцид. Хворі в ході лікування —препаратами являють небезпеку як джерела випромінювання, тому вони під час лікувального процесу повинні знаходитися тільки в спеціальних радіологічних палатах, в котрих розташовані не більш як два ліжка, відгороджені одне від одного залізобетонною стіною. Всі приміщення підлягають дозиметричному контролю та встановленню максимального часу, протягом якого персонал може знаходитися безпосередньо біля ліжок “активних хворих“.

В сестринській розташований спеціальний прилад, за допомогою якого можна здійснювати переговори з хворими, що знаходяться в активних палатах. Над кожною палатою розташований дозиметр з лампочкою, яка запалюється, коли хворий піднімається з ліжка. Такі пристрої дають можливість середньому та молодшому медичному персоналу заходити в активні палати лише тоді, коли вони дійсно потрібні хворому.

Весь персонал забезпечений індивідуальними дозиметрами. Один раз на тиждень в спеціальному журналі реєструється отримана доза. Контроль дози та зарядження дозиметрів здійснює Харківський науково—дослідний інститут радіології.

СХЕМА

ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ УМОВ ПРАЦІ ТА СТАНУ ПРОТИРАДІАЦІЙНОГО

ЗАХИСТУ В РАДІОЛОГІЧНОМУ ВІДДІЛЕННІ ЛІКАРНІ

1. Назва лікувального закладу, його відомче підпорядкування та адреса.

2. Характеристика та оцінка розміщення будівлі радіологічного відділення на земельній ділянці, тип будівлі, наявність зони відчудження, наявність санітарно-захисної зони, її розміри та ступінь озеленення.

3. Структура радіологічного відділення, особливості розміщення та планування його основних підрозділів, функціональний зв’язок між ними (схема відділення).

4. Оцінка радіаційної обстановки на території санітарно-захисної зони та за її межами за результатами вимірювання експозиційної дози —випромінювання.

1. Розміщення та планування відділення, його основні приміщення, характеристика апаратури, яка використовується для проведення дистанційної променевої терапії.

2. Протирадіаційний захист кімнати управління, суміжних приміщень та території, що прилягає, від —випромінювання, наявність захисного кожуха на установці, матеріал та товщина стін в манипуляційній, наявність захисного лабіринту при вході, світлової сигналізації, захисних дверей та їх автоблокування.

3. Система спостереження за опроміненням хворих.

4. Характеристика та гігієнічна оцінка способів захисту від побічного опромінення.

5. Оцінка ефективності протирадіаційного захисту в кімнаті управління та в інших суміжних приміщеннях розрахунковим методом шляхом визначення потужності експозиційної дози.

1. Розміщення та планування відділення, його основні приміщення.

2. Джерела випромінювання, які використовуються у відділенні, їх активність та коротка характеристика, методи уведення джерел іонізуючого випромінювання радіофармацевтичних препаратів хворим (мануально—лікувальний, послідовний тощо) та їх відповідність.

3. Умови зберігання та транспортування джерел іонізуючого випромінювання.

4. Засоби протирадіаційного захисту персоналу в радіоманіпуляційній, радіопроцедурній та радіологічних палатах.

5. Протирадіаційний захист суміжних приміщень та території, що прилягає.

6. Оцінка ефективності протирадіаційного захисту на підставі відповідних розрахунків потужності експозиційної дози на робочих місцях, в суміжних приміщеннях та на території, що прилягає.

IV. Аналіз та гігієнічна оцінка матеріалів радіаційного та медичного контролю за минулий і поточний роки.

V. Гігієнічні висновки.