Конфуціанство в системі стародавньокитайського світогляду

- 1 -

- 5 -

План

1. Вступ………………………………………………………………………..3

2. Життя Конфуція……………………………………………………………4

3. Конфуціанство. Походження та духовні джерела……………………….5

4. Віровчення………………………………………………………………….7

5. Культ……………………………………………………………………….10

6. Висновок…………………………………………………………………..18

7. Список використаної літератури………………………………………...19

Конфуцій

Вступ

Виникнення конфуціанства завжди повязується із Стародавнім Китаєм.

Тверезо мислячий китаєць ніколи не задумувався над таємни-цями буття, проблемами життя і смерті, проте він завжди бачив перед собою еталон порядності і вважав за свій священний обо-вязок йому наслідувати. Китаєць над усе цінує своє матеріальне життя. Величезними і загальновизнаними пророками тут вважа-лися насамперед ті, хто вчив жити гідно й у відповідності з прий-нятою нормою, а не в імя благополуччя на тім світі або поря-тунку від страждань.

Центральне місце у конфуціанстві займа-ють проблеми моральної природи людини, її життя в ро-дині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки особа - основний субєкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспіль-ній рівновазі, так званим правилам «золотої середини».

Тему про конфуціанство я вибрала саме тому , що в багато чому погляди Конфуція збігаються з моїми, а саме , життя за такими моральними принципами які можна було б застосувати до всіх і у всіх ситуаціях, таких як справедливість , чесність і любов. Всім відомий принцип який сформулював Конфуцій «Не чини іншим того , чого не бажаєш собі» використовує, на мою думку, більшість людей в прийнятті певних рішень по відношенню до інших людей, заставляє задуматись перед певним , скоріш за все нехорошим вчинком , і мабуть поміняти його.

Життя Конфуція

Конфуцій походив з аристократичної, але збіднілої родини (за окремими припущеннями - князівського роду); дитиною він втратив батька і виховувався у дуже скрутних умовах. Північнокитайське князівство Лу, де народився Конфуцій, постійно зазна-вало навал із зовні, а також страждало від боротьби місцевих кланів. Як наслі-док це князівство поглинула царство Чу (де, за переказом, народився Лао-цзи). Конфуцій, намагаючись відновити мир і порядок, вивчав давні книги, ритуали і перекази в пошуках настанов своїм сучасникам. З часом він зрозумів, що вони потребували моральних принципів, які можна було б застосувати до всіх і в усіх ситуаціях, таких як справедливість, Чесність і Любов. Конфуцій вірив, що Небо заповідало дотримуватись цих принципів усім людям, особливо правителю і його підлеглим, які повинні керувати країною на благо народу .

Про себе Конфуцій не любив розповідати і свій життєвий шлях описав кількома рядками: «У пятнадцять років я спрямував свої помисли на навчання. У тридцять я став самостійним. У сорок - зумів позбутися сумнівів. У пятде-сят років я пізнав волю Неба. У шістдесят років навчився відрізняти правду від брехні. У сімдесят я почав слухатися бажань мого серця і не порушував Риту-алу». Загалом біографію великого китайського філософа можна поділити на три великі пepioди:

ь перший тривав, мабуть, довго (з деяких джерел - до 50-річного ві-ку) - Конфуцій займав низьке соціальне становище, служив на дріб-них посадах або зовсім не служив;

ь другий - період піднесення Конфуція. Деякий час, найімовірніше років пять-шість, засновник всесвітньо відомого вчення перебував у привілейованому становищі, виконуючи придворні обовязки; потім на знак протесту проти «безпутства верхів» добровільно пішов зі своєї посади і з групою найближчих учнів мандрував китайськими князів-ствами;

ь так почався третій період життя Конфуція, що тривав майже 14 років. Конфуцій повернувся додому в похилому віці й останні кілька років до смерті прожив у спокої в оточенні учнів.

Конфуціанство. Походження та духовні джерела

Найвідомішою і найвпливовішою релігійно-філософською системою Китаю є конфуціанство.

Конфуціанство - комплекс давньокитайськиx філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм (551 - 479 до н. е.). У їх основі - питання моральної природи людини, її життя в родині, державі, суспільстві.

Релігійна концеп-ція конфуціанства своєрідно поєднала давні анімістичні вірування китайців із філософсько-етичною системою Конфуція, якого і вважають засновником цього вчення. Справжнє імя Конфуція - Кун-цзи, але його учні та по-слідовники звали мудрецем Кун Фу-цзи (Кун - учитель), звідси і латинізоване Конфуцій. Основні думки Конфуція, а також його найближчих учнів зібрано у двох книгах: «Лунь юй» («Бесіди і судження», «Бесіди і висловлюван-ня», «Вислови»), яку послідовники філософа уклали з його висловлювань і яка вважається твором самого Конфуція ; та «Лі цзи» ( «Книга настанов», «Книга обрядів»), яка створювалася в ІV -І ст. до н. е. і є одним із шести кано-нів конфуціанства. Тривалий час у Китаї вона була осно-вою освіти й освіченості. Не знаючи конфуціанських ка-нонів, у Давньому Китаї неможливо було навіть одержати державну посаду.

Конфуцій заснував свою школу вже у зрілому віці, ма-ючи значну кількість своїх учнів, послідовників, які не ли-ше популяризували його вчення, а й прагнули всебічно йо-го поглибити. Після смерті мудреця його вчення розроб-ляли вісім самостійних шкіл. Найвідомішими серед них були школи філософів Мен-цзи (приблизно 372-289 до н. е.) і Сюнь-цзи (приблизно 313-235 до н. е.).

Мен-цзи розвивав далі вчення Конфуція про Небо як безособову обєктивну необхідність, долю, що стоїть на ва-рті добра. Нове у Мен-цзи полягало в тому, що він вбачав найадекватніше відображення волі Неба у волі народу. Філософ стверджував, що Всесвіт складається з ці - жит-тєвої сили, енергії, яка в людині мусить бути підпорядко-ваною волі і розуму. «Воля - головне, а ці - другорядне. Тому я й кажу: змінюйте волю і не вносьте хаосу в ці». Найхарактерніший момент вчення Мен-цзи - його теза про те, що людина від народження є доброю.

Його наступник Сюнь-цзи це рішуче спростовував. У своєму основному трактаті «Про злу природу людини» він писав протилежне: природними рисами людини є праг-нення до наживи і жадібність. Інстинктивна пожадливість протиставляє людей один одному. Коли б людина за своєю природою була доброю, зазначав Сюнь-цзи, то непотрібни-ми були б ні виховання, ні ритуали, ні закони, ні обовязок, ні сама державна влада, зміцненню якої й сприяла знач-ною мірою етична система Конфуція.

Поступово конфуціанство стає релігійно-філософською системою всього Китаю. В епоху династії Хань (приблиз-но 206 до н. е. - 186-220 н. е.) конфуціанство набуває статусу державної релігії. «Імператор може завоювати ім-перію, борючись на коні, але він не зможе зберегти її без ідеології», - заявляли вчені-конфуціанці. Саме в цю епо-ху було введено екзамени для державних службовців. Принципи Конфуція влада використовувала такою мірою, що навіть після падіння імперії Хань конфуціанство не тільки не заперечувалось, а й продовжувало поціновува-тися як основне духовне надбання ще дві тисячі років, до встановлення в 1912 р. республіки. Упродовж цього періоду «Збірники» Конфуція були найважливішими під-ручниками у китайських школах. Учення Конфуція, гармонійно, творчо й глибоко ввібравши культурне, зокрема етичне, надбання раннього Китаю, сформувало всю китай-ську цивілізацію і визначило напрями розвою китайської думки на багато століть наперед.

Віровчення

Центральне місце у конфуціанстві займа-ють проблеми моральної природи людини, її життя в ро-дині, суспільстві, державі. І це цілком природно, оскільки особа - основний субєкт суспільної діяльності. Від її рис залежить, якою є вся суспільна будівля. Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. А тому він віддав перевагу тим правилам управління, які сприяють суспіль-ній рівновазі, так званим правилам «золотої середини». Мудрець виходив із того, що суспільство тримається на пяти видах стосунків залежності, кожен із яких формує обовязки різного характеру. Це стосунки між:

імператором і підлеглим;

· батьком і сином;

· чоловіком і дружиною;

· старшим і молодшим;

· друзями.

Ці стосунки базуються на моралі, в якій основним є поняття шанування:

шанування Творця чи богів учить нас терпимості. Оскільки боги побудували суперечливий світ, ми мусимо сприймати його таким, яким він є, і не прагнути змінити його;

· шанування природи викликає у нас доброзичливість. Нам не слід використовувати силу, щоб одержати більше, ніж нам належить;

· шанування історії передбачає культ предків і здій-снення ритуалів. Якщо люди роблять свою справу і шану-ють богів, вони приносять благословення і спокій світу. Шанування поширюється і на майбутнє, яке людина не повинна моделювати за власними забаганками.

Аби дотримуватися цієї моралі, необхідно мати три риси: обережність, милосердя і сміливість - та пять чес-нот: самоповагу, широту поглядів, вірність, старанність добродійність.

Важливе значення у формуванні такої моралі Конфу-цій надавав концепції Неба і небесного веління. Небо для нього - найвища духовна сила, яка стежить за справедливістю на землі. Це - доля, рок, дао. Тому й головним божеством у конфуціанській системі є Шанді - прабатько людей та бог неба , якому з давніх часів китайський імператор приносив щорічні жертви. При цьому він пред-ставляв народ, вступаючи у взаємодію з богом Неба від імені всіх китайців. Людина, обдарована Небом певними моральними рисами, повинна жити в злагоді з ним, із мо-ральним законом (дао) й удосконалюватися за допомо-гою навчання.

Метою вдосконалення є досягнення рівня Цзюнь-цзи (бла-городної людини). Конфуцій характеризує таку людину че-рез порівняння із сяо жень (простолюдином), яке прохо-дить через усю книгу «Лунь юй». Цзюнь-цзи слідує обовя-зку і закону - сяо жень думає, як би ліпше пристосуватися і отримати вигоду. Перший вимогливий до себе, другий -до людей. Про благородну людину не можна робити висно-вок з огляду на дрібниці, їй можна довірити великі справи. Простолюдину , навпаки, не можна довірити великі справи, і про нього можна судити за дрібницями. Цзюнь-цзи живе у злагоді з іншими людьми, але не слідує за ними. Сяо жень же йде за іншими, але не живе з ними в злагоді. Цзюнь-цзи легко прислужитися, але його важко обрадувати (оскільки він радіє тільки справжньому). Сяо жень важко прислужи-тися, але його легко втішити. Благородна людина боїться трьох речей: веління Неба, великих людей і слів наймудрі-ших. Простолюдин не знає веління Неба і не боїться його; він із презирством ставиться до людей, що мають високий статус; полишає без уваги слова мудрої людини.

«Благородна людина» в конфуціанстві - не стільки етичне, скільки політичне поняття. Вона належить до пра-влячої еліти, керує народом. Це всебічно розвинена особи-стість. Аби досягти такого рівня, необхідно виробляти в собі певні шляхетні риси, у формуванні яких особлива роль належить принципу жень - людинолюбству, доброчесній поведінці. Людинолюбство характеризує стосунки, які по-винні бути передусім між батьками і дітьми. між прави-телями і чиновниками. А вже потім воно поширюється на всіх інших людей. Така, дещо звужена, сфера жень по-яснюється тим, що моделлю суспільства для Конфуція бу-ла сімя. Правитель у такій державі уподібнювався бать-кові, а підлеглі - дітям. Тобто людинолюбство як мораль-ний принцип філософ сприймає як регулятор державного життя. Відтак він зрівнює його з правом і навіть підно-сить над ним: «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок покаранням, то народ пра-гнутиме ухилятись (від них) і не буде відчувати coрoмy. Якщо ж керувати народом на основі людинолюбства і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, то народ буде відчувати сором і виправиться.

Найвищим ідеалом жень є поєднання самоповаги та гуманного ставлення до інших. Етика Конфуція передба-чає верховенство принципу сінь (добра і взаємності) та за-кликає жити за правилом: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Цю моральну вимогу пізніше повторить Ісус Христос, а І. Кант у ХУІІІ ст. витлумачить її як мораль-ний імператив (моральний закон, вимогу).

На шляху формування рис благородної людини важ-лива роль належить і реалізації принципу лі - передба-чуваності поведінки у всіх життєвих ситуаціях. Головна ідея цього принципу - поміркованість, вибір серединного шляху, прагнення уникнути крайнощів. Принцип лі пе-редбачає повагу до старших, визначаючи стосунки між сином і батьком, підлеглим та правителем, дружиною та чо-ловіком, а також між друзями. Неухильне дотримування усталеного лі (правил, норм, ритуалу) - одна з головних вимог конфуціанства. Без лі не може існувати держава. Якщо немає лі, то правитель зрівнюється з підданими, вер-хи - з низами, літні - з молодими.

У становленні благородної людини свою місію виконує і принцип чжи (знання). Для Конфуція знати означає зна-ти людей, тобто його вчення про знання підпорядковане соціальній проблематиці. Навчання має бути вибірковим: «слухаю багато, вибираю краще і слідую йому». Навчання повинно супроводжуватися розмірковуванням, доповню-ватися логічним мисленням: «навчатися і не розміркову-вати - даремна втрата часу. Знання полягає як у сукуп-ності інформації («спостерігаю багатоманіття і тримаю все в памяті») , так і в умінні різнобічно розглядати проблему, в методі. Саме метод філософ поціновував найбільше.

До великих людських начал Конфуцій відносив також принцип і (обовязок та ритуал). Наставляючи у вірності і вдосконалюючи у дружелюбності, обовязок і ритуал змі-цнюють співдружність плоті та шкіри, тривкість кісток і сухожилля. Вони підтримують життя, служать душам (по-мерлих) і духам. Вони суть великі ворота, що виводять на небесний шлях і дають вихід людським почуттям.

Людськими обовязками мудрець вважав десять почуттів: батько повинен проявляти батьківські почуття, а син -шанобливість, старший брат - доброту, а молодший дружелюбність, чоловік - справедливість, а жінка - послух, старші - милосердя, а молодші - покірність, правитель -людинолюбність, а піддані - відданість.

Культ

Зміст і особливості культу конфуціанства знач-ною мірою обумовлені священним принципом лі, що вима-гав дотримуватися великої кількості ритуалів. Ритуал для людей - усе одно, що закваска для вина. Це плід обовя-зку. Керувати державою, зазначав Конфуцій, і не вдавати-ся до ритуалу - що орати без плуга. А ритуал, який ви-пливає не з обовязку, схожий на оранку без сівби.

Перераховані вище принципи: жень (людяність), лі (но-рми поведінки), чжи (знання), сінь (взаємність) та і (обовя-зок) - мають базуватися на принципі сяо - любові сина до своїх батьків, тобто синівській шанобливості. Сини по-винні були ніколи не розлучатись із батьками. Після смерті батька син не міг нічого змінювати в оселі протягом трьох років.

Сяо - це основа гуманності. Бути чемним сином зобовяза-ний кожен, а особливо - людина письменна, освічена, яка прагне до ідеалу Цзюн-цзи. Суть Сяо - служити батькам за правилами обовязку Лі, поховати їх за правилами Лі і прино-сити їм жертви за правилами Лі. Культ синівської пошани з часом досяг у Китаї загального визнання і став нормою життя. Оповіді про визначні вчинки Сяо, зібрані у збірнику «24 при-клади Сяо», перетворилися в обєкт захоплення і наслідування. Наприклад, зразок Сяо із цього збірника: восьмирічний хлоп-чик літніми ночами не відганяв від себе комарів: нехай вони краще кусають його, щоб не турбували батьків; чемний син голодного року відрізав кусок свого тіла, аби зварити бульйон для знесиленого батька. Ці та багато інших прикладів-розпові-дей повинні були з дитинства виховувати в людині шанобливо-го сина, готовність до пожертви в імя культу сімї і клану. Конфуціанський культ предків і норми Сяо сприяли розквіту цього культу. Сімю вважали стрижнем суспільства, інтереси сімї переважали над інтересами особи, яка розглядалася лише крізь призму її (сімї) вічних інтересів. Дорослого сина жени-ли, дочку Віддавали заміж за вибором і рішенням батьків, причому це вважалося нормальним і природним, що проблема любові при цьому не ставала ні перед ким. Любов, тобто щось особисте, була чимось незрівнянно нижчим, ніж інтереси сімї, яка вважалася категорією високого обовязку. Любов могла прийти після шлюбу, а могла зовсім не прийти. Але це ніколи не заважало нормальному існуванню сімї і виконанню под-ружжям свого усвідомленого соціально-сімейного обовязку, який виражався у збереженні інтересів сімї, тобто у народженні дітей, насамперед синів, покликаних продовжувати рід, зміцнювати позиції сімї у віках.

Процес перетворення конфуціанства а офіційну доктрину цен-тралізованої китайської імперії зайняв чимало часу. Спочатку необхідно було детально розробити вчення, домогтися його по-ширення в країні, що й було зроблено послідовниками Конфу-ція. Успіхам конфуціанства великою мірою сприяло й те, що це вчення ґрунтується на невеликих змінах давніх традицій, на звич-них нормах етики і культу.

В умовах епохи Чаньго коли в Китаї спере-чалися різні філософські школи, конфуціанство за своїм зна-ченням і впливом посідало перше місце, незважаючи на те, що запропоновані послідовниками конфуціанства методи управлін-ня країною тоді не одержали визнання. Цьому завадили супер-ники конфуціанців - легісти..

Вчення законників - легістів різко відрізнялося від конфуці-анського. В основі легістської доктрини лежав безумовний при-мат писаного закону, сила й авторитет якого повинні триматися на паличній дисципліні і жорстоких покараннях. Грубі методи легізму для правителів були більш вигідними й ефективними, бо вони дозволяли тримати в руках централізований контроль над приватним власником, що мало велике значення у боротьбі за обєднання Китаю.

Синтез конфуціанства з легізмом виявився нескладною спра-вою. Ло-перше, незважаючи на значні відмінності, легізм і кон-фуціанство мали чимало спільного: послідовники обох доктрин мислили раціоналістично. І для одних, і для інших цар був най-вищою інстанцією, міністри, чиновники - його основними по-мічниками в управлінні, а народ - відсталою масою, якою треба керувати для його ж блага. По-друге, цей синтез був необхідний: запроваджені легізмом методи й інститути, без яких не можна керувати імперією, в інтересах тієї самої імперії слід поєднувати з повагою до традицій і патріархально-класових звязків, що й було здійснено.

Перетворення конфуціанства в офіційну ідеологію Стало по-воротним пунктом в історії цього вчення і самого Китаю. Якщо раннє конфуціанство, закликаючи вчитися у стародавніх, перед-бачало за кожним право самому роздумувати, то тепер набирала сил доктрина абсолютної святості й непорушності давніх канонів. Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції у китайському суспільстві, ідеологічно закріпити свій крайній консерватизм, який знайшов найвищий вияв у культі незмінної форми.

Спираючись на стародавні уявлення про небо і вищу небесну благодать (де), конфуціанство виробило постулат, згідно з яким правитель одержував божественний мaндaт (Мин) на право уп-равляти країною лише через те, що він був добропорядним - у конфуціанському розумінні цього слова. .

Відступаючи від прийнятих норм, правитель втрачав і право на цей мандат. За дотриманням норм пильнували конфуціанські вчені - чиновники, спадкоємці жреців-чиновників інсько-чжо-уського Китаю, які уособлювали в собі єдність і злиття вищої адміністрації і релігійно-ідеологічної влади. Відтворення цих учених-чиновників перетворилося у конфуціанському Китаї в одне з найважливіших завдань державної ваги.

Особливе місце в конфуціанстві займав культ предків, що передбачав служіння їхнім духам, чітко визначеним згідно зі становою ієрархією. «Своїх» духів мала кожна китайська сімя. Ранг духів залежав від суспільного стану, до якого вона належала. Можна було поклонятися лише своїм духам, вшановування ж чужих розглядалося як лестощі. А це вже суперечило принципу лі. Жертво-приношення на честь своїх, а не чужих предків, на думку Конфуція, давало змогу уникнути образ і применшення їхніх колишніх заслуг. На честь предків будували храми, у яких першого числа кожного місяця відбувалися жертво-приношення різним духам.

Навіть коли батько - злодій чи грабіжник, шанобли-вий син повинен лише покірно слухати його та просити повернутися на шлях доброчестя. Культ пращурів і норми сяо сприяли розквіту культу родини та клану. А родина поціновувалася як серцевина суспільства. Її інтереси ста-вилися вище за інтереси окремої особистості. Солідарність членів однієї родини та велика повага до батьків, померлих родичів, нині характерні для китайського суспільства. Не-біжчики, на думку китайців, продовжують брати участь у житті родини, а тому нащадки мають про них піклуватися і шанувати їх.

Починаючи з епохи Хань, конфуціанці не тільки тримали в своїх руках управління державою і суспіль-ством а й піклувалися про те, щоб конфуціанські норми і цінності стали загальновизнаними, перетворилися на символ істинно китайського. Це призвело до того, що кожен китаєць від народ-ження за вихованням повинен бути насамперед конфуціанцем. Це означало, що з перших кроків життя китаєць у побуті і в спілкуванні з людьми, при виконанні важливих сімейних і гро-мадських обрядів і ритуалів діяв так, як це було наказано конфу-ціанськими традиціями.

Виховання розпочиналося з сімї, з дитинства, з привчання до культу предків і норм Сяо, до суворого дотримання церемоніалу в сімї і особливо на людях, у суспільстві.

У країні виник нечуваний культ письменності, ієрогліфа, кон-фуціанських освічених моралістів-начотчиків, учених-чинов-ників, які вміють читати, розуміти і розтлумачувати мудрість священних книг, прошарок письменних інтелектуалів, які зосе-редили в своїх руках монополію на знання, освіту й керівниц-тво, зайнявши в Китаї місце, яке в інших суспільствах посідало дворянство, духовенство, бюрократія.

Вся система освіти в середньовічному Китаї була зорієнтована на підготовку знавців конфуціанства. Досконале знання старо-давніх текстів, уміння вільно оперувати висловлюванням муд-реців і, як взірець, уміння писати твори, в яких вільно виклада-лася і коментувалася мудрість стародавніх - такою була програ-ма навчання в китайській школі, державній і приватній. Протя-гом тисячоліть саме це вважалося у Китаї наукою.

Дати синові освіту й вивести його в люди - мрія кожної сімї в Китаї, але здійснити її було нелегко. Потрібно було вивчити кілька тисяч ієрогліфів і з їх допомогою уміти розбиратись у складних стародавніх текстах, написаних малозрозумілою писемною мовою. На це витрачалися тривалі роки наполегливої праці, та й давалася освіта не всім. Проте слід зазначити, що навчити бідного, але здібного родича вважалося справою честі всієї родини і приносило їм на випадок успіху чималу вигоду, що, звичайно, стимулювало добродійність.

Конфуціанці й набрані з числа чиновників люди ефективно керували всією імперією за винятком тих періодів, коли Китай перебував у стані кризи і центральна влада помітно ослаблювала-ся. у періоди кризи особливо виявилася характерна закономірність: хабарництво і корупція (які ніколи не зникали, але в період ефек-тивного функціонування влади певним чином обмежувалися і офіційно суворо переслідувалися), розквітали пишним цвітом.

Саме в періоди глибокого занепаду і розкладу імперії в середовищі чиновників були популярні діячі, які мужньо чинили опір і викривали недоліки сучасного суспільства. При цьому вони не тільки керувалися інтересами багатостраждального народу, а й були стурбовані нелегким завданням врятувати вічні священні принципи конфуціанської держави.

Заклики цих чесних чиновників не заважали, звичайно, кризі йти своїм шляхом. Проте їхня діяльність не була даремною. Дехто з них приєднувався до повсталих селян і навіть очолював рух, в разі його перемоги - ставав радником нового імператора. Після смерті таких чесних чиновників, особливо якщо вони були жер-твою репресій з боку уряду, їхні дії ставали легендарними. ці легенди підтримували в народі культ мудрих, справедливих і турботливих конфуціанських учених-чиновників. Культ цей завж-ди існував у Китаї.

Поняття «китайські церемонії» торкалося життя й побуту кож-ного китайця настільки, наскільки він У старому Китаї був при-четний до конфуціанства. В цьому розумінні церемоніальні нор-ми можна було б співставити з релігійними: подібно до того, як у межах інших релігій усі деталі ритуалу, як правило, були відомі тільки професійному духовенству, знання всього комплексу це-ремоній було привілеєм учених-чиновників. Серед цього освіче-ного прошарку старанне дотримання всіх церемоній і деталей етикету, помірність у вчинках, рухах, одязі, прикрасах було не тільки природними і обовязковими, відмітною ознакою, а й вва-жалося умовою престижу, критерієм освіченості. Підкресленим дотриманням усіх умовностей і формальностей шеньші намага-лися виділити себе з неосвіченої маси китайців, знайомих з це-ремоніалом лише в загальних рисах.

Культ форми породив у сфері конфуціанських шеньші дивне переплетення почуття самоповаги з показовим самознищенням.

Норми поведінки передбачали принизливий тон кожного з пред-ставників обох сторін щодо самого себе («Я, негідний, насмілю-юсь потурбувати « , «Як Ваше дорогоцінне прізвище?», «Ваш негідний слуга сподівається» тощо).

Але така форма звертання не означала, що співрозмовник (навіть якщо його поза, жест, міміка відповідали принизливому тону) насправді вважає себе нікчемним.

Форма у конфуціанському Китаї була еквівалентом релігійно-го ритуалу, як наприклад молитвики у християнстві чи ісламі, аскези чи медитації в індуїзмі й буддизмі. Чим щільнішою була сітка обовязкового церемоніалу, тим більше людина наближалася. до стану автомата. Ні вільного виявлення волі, ні сміливості й безпосередності у почуттях, ні прагнення до реалізації громадянських прав - усе це замінювалось, витискалось сталою тенденцією до повного, автоматичного і докладно розробленого віками ритуалу. Конфуціанська централізована держава, що існувала за рахунок ренти - податку на селян, не стимулювала надмірного розвитку приватного землеробства. Якщо посилення приватного сектора перевищувало допустимі межі, це призводило до значного зниження прибутків у казні й розкладу всієї адміністративної системи. Виникала криза, і в цей момент починала діяти конфуціанська теза про відповідальність імператорів і їхніх чиновників за нерозумне керівництво. Після кризи центральна влада в особі нового імператора та його оточення ставала сильнішою, а приватний сектор повинен був розпочинати все спо-чатку. Приблизно таку саму роль відігравало конфуціанство і в соціальних процесах.

Конфуціанство виступало як регулятор і у взаємовідносинах країни з небом і від імені неба - з різними племенами й народа-ми, що населяли світ.

Конфуціанство підтримало і піднесло створення ще в інсько-чжоуський період культ управителя імператора сина Неба, який управляв Піднебессям від iмeнi великого Неба. З плином часу склався справжній культ Піднебесної серединної держави, яка розглядалася як центр Всесвіту, вершина світової цивілізації зосередження істини, мудрості, знання і культури, реалізації священної волі Неба. Звідси починався поділ усього світу на цивілі-зований Китай і некультурних варварів, які населяли околиці, ледь животіли і черпали культуру з одного джерела - із центру світу - Китаю.

У конкретних умовах Китайської імперії конфуціанство відігра-вало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута конфуціанством на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральну досконалість індивіда у межах корпорації і суворо фіксованих авторитетом древності норм побуту, по суті , є еквівалентом тієї сліпої і забарвленої істини, яка лежать в основі інших релігій. Не будучи релігією у повному розумінні слова , конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія це також і політика, і адміністративна система , і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації.

Отже, конфуціанство опікувалося всіма аспектами сус-пільного буття. Тому цілком справедливо вважається ду-ховною основою китайського суспільства. Щоправда, як релігійний напрям воно переживає сьогодні не найкращі часи. Нині конфуціанство переважно поширене в Китаї. Його вплив відчутний і в інших країнах, особливо в тих, що повязані з китайською цивілізацією - Кореї, Японії та Вєтнамі.

Висновок

Можна сказати, що саме завдяки конфуціанству з усім його культом стародавності й консерватизмом, китайська держава і суспільство не тільки проіснували більш як дві тисячі років у майже незмінному вигляді, а й завоювали гігантську силу кон-сервативної інерції. Двадцяте століття покінчило з конфуціан-ством як офіційною ідеологією, але поки що не можна сказати, що всі консервативні традиції, які живляться з джерел конфуці-анства, переможені.

Протягом більше двох тисяч років конфуціанство формувало розум і почуття китайців, впливало на їхні переконання, психо-логію, поведінку, мислення, сприймання, на їхній побут і спосіб життя. у цьому розумінні конфуціанство не поступається жодній з великих релігій світу, а де в чому навіть перевищує їх. Конфу-ціанство помітно зафарбувало в свої тони всю національну куль-туру Китаю, національний характер його населення, воно зумі-ло стати (в усякому разі для давнього Китаю) незамінним.

Список використаної літератури:

1) Історія релігій. За ред. В. Лубського. - К.; 2002 с. 272

2) Людина і світ. - 2003. - №4

3) Людство і віра. Посібник / Авт. упорядник Г. Щокін. - К.; 2002. с. 421-423

4) Черній А. М. Релігієзнавство. К.; 2003. - с. 87-92

5) Лубський В. Релігієзнавство. - 1997 с. 157

6) Павлов С. В. та ін. Географія релігій. - К.; 1999 с. 49