Академіяпедагогічних наук України
Університетменеджменту освіти
Контрольнаробота
зкурсу: «Стратегія підприємства»
Тема«Конкурентні стратегії в корпорації лідерів»
Виконав студент
Кравченко Олександр Олександрович
Чернігів2009 р.
ЗМІСТ
Вступ
1. Еволюціястратегій підприємств
2. Класифікаціястратегій
3. Базовіконкурентні стратегії підприємств
4. Поняттякорпорації
5. Конкурентністратегії корпорацій
Висновок
Список літератури
Вступ
Жоднепідприємство не зможе досягти успіху в конкурентній боротьбі, якщо невідстежуватиме далекосяжні тенденції розвитку ринку і не вироблятиме на ційоснові бачення свого майбутнього, не моделюватиме способів його досягнення,тобто не матиме ефективної стратегії своєї діяльності.
Уміння бачитиперспективу підприємства з урахуванням різноманітних факторів його внутрішньогоі зовнішнього середовищ є однією із найважливіших умов ефективного управлінняним. Адже будь-якому суб'єкту господарювання доводиться діяти у доситьдинамічному конкурентному середовищі, в якому змінюються пріоритети держави,оновлюються технології, асортимент продукції, потреби, інтереси і смакиспоживачів, набирають сили і множаться конкуренти або, навпаки, економічнослабнуть і переорієнтовуються на інші ринки.
За таких умовпідприємство повинно мати мобільний та ефективний набір видів діяльності,асортимент продукції, форм і методів поведінки, які б вигідно позиціонувалийого в конкурентному середовищі, завдяки якому воно б досягало близьких івіддалених цілей. Як правило, цей набір формується на основі концепції розвиткупідприємства і називається його стратегією.
Кожнепідприємство розробляє власну стратегію з огляду на свою мету та особливостіринку. Однак стратегія, як правило, допомагає підприємству досягти наміченого, але не гарантує його, адже вконкурентному середовищі взаємодіє багато факторів, зміст і спрямування впливуяких важко передбачити.
Мета цієїконтрольної роботи розкрити суть конкурентних стратегій.
1. Еволюція стратегій підприємств
Теоретичні засадистратегії підприємств — суб'єктів ринкових відносин формувалися у процесіпошуку ефективних методів забезпечення їх динамічної рівноваги із конкурентнимсередовищем, що потребувало вивчення не лише актуальних на певний часможливостей і загроз, а й тих, що можуть заявити про себе у близькій чивіддаленій перспективі.
Стратегіяпідприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована надосягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку,соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації тавикористанню ресурсів.
Термін «стратегія»у первісному своєму значенні стосувався військового мистецтва і означав умінняскладати загальний план військової кампанії, битви або визначати напрямокголовного удару, розподіляти ресурси, розробляти схеми їх використання заможливих варіантів перебігу подій. Отже, у складних ситуаціях стратег повиненбув уміти передбачити можливий розвиток процесів, подій, стан вірогіднихситуацій, оскільки будь-які значущі, масштабні події об'єктивно вимагаютьстратегічного підходу до управління ними. В економічній практиці стратегіяпостає як система правил і способів реалізації концепції розвитку підприємства.Добре продумана, правильно сформульована стратегія окреслює найраціональнішийшлях, найпродуктивніші способи досягнення мети, забезпечує підприємству вибірперспективних видів діяльності, високий попит на його продукцію (послуги),вигідну, нерідко унікальну позицію на ринку.
В економічнійсфері проблеми стратегії підприємств почали системно розглядати у 1911 р., колиу навчальну програму Гарвардського університету було включено курс бізнесовоїполітики. Однак протягом наступних майже 40 років ця робота зводилася лише доформулювання правил і тлумачення термінології, які неодноразово змінювалися,уточнювалися, інтерпретувалися
Таблиця 1 Основніетапи розвитку стратегічного управлінняЕтапи Роки Особливості етапу Сутність концепції Передумови зміни концепції 1
Перша
половина XX ст. — 60-ті роки Довгострокове планування Виробництва продукції, освоєння нових її видів Нові підходи у досягненні цілей у конкурентній боротьбі Розвиток НТП, розширення ринків, диверсифікація діяльності 2 70-ті роки XX ст. Якісний розвиток методів визначення довгострокової перспективи Зміна сенсу стратегічного вибору Кризові явища в міжнародній економіці, пошук нових факторів успіху, необхідність гнучкого реагування на зміни у зовнішньому середовищі 3 80-ті роки XX ст. Використання методів адаптації до змін у зовнішньому і внутрішньому середовищах, організаціях Здатність підприємства, фірми обирати поведінку, яка б забезпечувала досягнення перспективної цілі Проблема післякризового виживання і розвитку в умовах посилення конкуренції 4 Кінець 90-х років XXст. — початок XXI ст. Концепція стратегічного підприємництва Розвиток стратегії підприємства як можливості досягнення тактичних завдань підприємства Глобалізація, формування транснаціональних корпорацій, посилення загрози поглинання підприємств конкурентами
З початку 50-хроків XX ст. насичення ринку товарами примусило звернути пильну увагу наповедінку підприємств у конкурентній боротьбі, зайнятися дослідженнямперспектив бізнесу в динамічному конкурентному середовищі.
У 70-ті рокистратегічним проблемам почали приділяти не менше уваги, ніж оперативнимрішенням, а турбота про забезпечення прибутку від поточної діяльностіурівноважилася стараннями щодо забезпечення стабільності у майбутньому. Стратегічнийменеджмент почали застосовувати такі світові лідери, як General Electric, ІВМ, Соса-Соlа та ін. Це стимулювало розвитокметодології і теорії стратегічного управління.
Остаточнеоформлення стратегічного управління як самостійного напряму економічної теоріївідбулося у 1973 р., коли у США відбулася
І Міжнароднаконференція зі стратегічного менеджменту. Теоретичною основою цього були праціІ. Ансоффа, П. Друкера, Г. Мінцберга та ін.
Американськийтеоретик сучасного менеджменту, професор соціальних наук Пітер Друкер(1909—2005) охарактеризував 80-ті роки як початок «епохи беззакономірностей», коли можна бути впевненими лише в тому, щонестабільність, нестійкість середовища будуть посилюватися.
Першою науковоюпрацею з проблем стратегії підприємств є книга американського математика іекономіста російського походження Ігора Ансоффа (1918—2002) «Корпоративнастратегія» (1965), у якій зроблено теоретичні узагальнення, сформульованорекомендації щодо поліпшення управління розвитком підприємства, запропонованомодель і систематизовані схеми, виокремлено етапи прийняття і виконаннястратегічно важливих для підприємства рішень.
Наприкінці XX —на початку XXI ст. постала необхідність заново дослідити традиційні парадигмиекономічної конкурентоспроможності та економічного змагання, оскількиобґрунтовані у 80-ті роки концепції, методи, інструментарій створення іреалізації конкурентоспроможної стратегії підприємства не завжди підтверджувалисвою ефективність. Вважаючи необхідним подальше вивчення теоретичних аспектівстратегії підприємств, дослідники однозначно сходяться у своєму баченні її якнайдієвішого і найефективнішого інструмента управління його діяльністю.
2. Класифікація стратегій
Своїм змістомстратегії підприємств відображають особливості їх функціонування, стадіїрозвитку, конкурентний статус тощо. Позначаються на них і особливостінаціональної економіки, галузі, до якої вони належать, а також такі суб'єктивнічинники, як стратегічне бачення та мислення їх засновників і менеджерів.Складну і багатоманітну сукупність стратегій класифікують за такими ознаками:
а) за напрямомрозвитку підприємства — стратегії зростання, обмеженого зростання, скороченнятощо. їх називають базовими стратегічними альтернативами;
б) за рівнемуправління — корпоративна (портфельна), ділова (бізнес-стратегія),функціональна (деталізує, підтримує корпоративну і ділову), операційна(забезпечує досягнення стратегічної мети) стратегії. Всі вони утворюють «піраміду»взаємопов'язаних стратегій (А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд);
в) за напрямамидіяльності — товарна (визначає перспективний асортимент товару, обсяг йоговиробництва і реалізації, розроблення нових товарів, технологій) і ринкова(обумовлює ринкову поведінку, організацію збуту тощо) стратегії;
г) за досягненнямконкурентних переваг — стратегії фокусування, диверсифікації, економії навитратах, диференціації (М.-Е. Портер);
ґ) за позицією вгалузі, ринковому сегменті — конкурентні стратегії (стратегії лідера,послідовника, претендента на лідерство і новачка (рис. 1.));
/>
Рис. 1.Конкурентні стратегії за Ф. Котлером
д) забагатоаспектністю стратегій. За такого підходу основною класифікаційною ознакоювважають ефективність стратегій підприємства. З огляду на це П. Друкервиокремив стратегії, які забезпечують першість у входженні на ринок і динамічнезахоплення його; стратегії несподіваного і швидкого освоєння ринку; стратегіїпошуку і захоплення ринкової ніші; стратегії зміни економічних характеристикпродукту (ринку, галузі). Цій класифікації бракує системного підходу, щоунеможливлює ранжування стратегій;
є) завикористанням множини класифікаційних ознак (суб'єктивно поєднують ключовіознаки різних класифікацій). Унаслідок цього стратегія може бути витлумачена якфункціональна (наприклад, збутова), товарна, сфокусована на сегмент ринку,обмеженого зростання і стратегія новачка, що «нападає швидко і зненацька».Для уникнення механічного поєднання критеріальних ознак потрібно на основіпопереднього аналізу (кластерного, таксономічного, факторного) визначитивзаємозв'язок і вагові коефіцієнти критеріальних показників.
Більшістькласифікацій запропонували західні дослідники: І. Ансофф (конкурентністратегії), А.-А. Томпсон, А.-Дж. Стрікленд (диверсифікація стратегій), П.Дойль, Д. Аакер (підприємницькі стратегії).
/>
Рис. 2.Класифікація стратегій підприємства (за І. Аннсофом)
Класифікаціястартегій І. Ансоффа має комерційну спрямованість і орієнтується передусім наконкурентні стратегії, які можна описати з використанням уточнюючиххарактеристик: товарна диференціація (продуктова ніша) визначає особливостіпродукції підприємства, ринкова диференціація (ринкова ніша) — особливості йогостановища на ринку.
В Українірозробленням класифікації стратегій підприємства займаються К. Редченко, В.Василенко, Т. Ткаченко, А. Бєлошапка, С. Покропивний, В. Колот, В. Пастухова,А. Наливайко, 3. Шершньова.
3. Базові конкурентні стратегії підприємств
Основоюстратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, яка визначаєйого поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентній боротьбі.
При виборібазової конкурентної стратегії виходять з того, наскільки вона спроможнастимулювати адаптацію можливостей підприємства до конкретних ринкових умов. Уцьому полягає суть базової стратегії як загальноекономічної основи забезпеченняпрактичних дій підприємства.
Основні видиконкурентних стратегій, за класифікацією А.-А. Томпсона і А.-Дж. Стрікленда,зображено на рис. 3. Такий підхід простежується в багатьох класифікаціях, щоохоплюють конкретизовані або спеціалізовані стратегії.
/>
Рис 3. Основніконкурентні стратегії (за А.-А. Томпсоном і А.-Дж. Стріклендом)
Класифікаціястратегій, розроблена російським вченим Геннадієм Азоєвим, ґрунтується наконцепції, згідно з якою підприємства, що функціонують на певному ринковомусегменті, поділяють на підприємства-лідери, підприємства з сильною конкурентноюпозицією, підприємства зі слабкою конкурентною позицією та підприємства-аутсайдери(рис. 4).
Кожна стратегіяконкуренції займає відповідне становище на ринку і передбачає специфічніпідходи до управління підприємством. Основною умовою її є забезпеченнянеобхідних для успішного функціонування підприємства конкурентних переваг.
/>
Рис. 4Класифікація конкурентних стратегій (за Г. Азоєвим)
КласифікаціяМ.-Е. Портера, як відомо, охоплює такі конкурентні стратегії підприємства:
— стратегіялідерства за витратами (зниження витрат на виробництво товарів і послуг, що даєзмогу знизити ціни на них і залучити або утримати значну кількість покупців);
— стратегіяоптимальних витрат (досягнення конкурентних переваг за рахунок постачання наринок товарів, послуг, адекватних за споживчою цінністю, якістю, цінамипотребам покупців, що обумовлено оптимальними витратами на їх виробництво);
— стратегіядиференціації (надання товарам специфічних ознак порівняно з товарамиконкурентів, що сприяє залученню значної кількості покупців);
— стратегіяфокусування на низьких витратах (зорієнтована на вузький сегмент покупців,випередження конкурентів за рахунок низьких витрат на виробництво товару);
— стратегіяфокусування на попиті (забезпечення покупців товарами і послугами, які найбільшевідповідають їхнім вимогам).
/>
Рис. 5 Класифікація конкурентнихстратегій (за М.-Е. Портером)
КласифікаціяМ.-Е. Портера ґрунтується на концепції про два основні стратегічні напрями,один із яких зосереджує зусилля на якості продукції і послуг, а другий — назниженні витрат і цін. Значною мірою вони суперечать один одному, аджепідвищення якості, поліпшення споживчих властивостей товарів і послуг потребуєдодаткових витрат.
Ця концепція дещоспрощено враховує економічну дійсність, якій властиво значно більше варіантівповедінки на ринку споживачів і базових конкурентних стратегій підприємств зусіма їх відтінками і модифікаціями. Як відомо, на стратегічну поведінкупідприємства впливають необхідність підвищення якості продукції, зниженнясобівартості і ціни, розширення програми випуску, поліпшення сервісу товару,скорочення експлуатаційних витрат, освоєння нового ринку тощо, означаються настратегії умови її формування та особливості поєднання чинників. Вибір їїобумовлюється конкурентоспроможністю продукції і персоналу фірми, наявністюресурсів і засобів. Тому, розробляючи конкурентні стратегії, використовуютьсистемний, оптимізаційний та інші підходи.
4. Поняття корпорації
Корпоративнаформа бізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певнівимоги часу. Термін «корпорація» означає об'єднання, союз, щостворюються на основі професійних або станових інтересів. На сьогодні і векономічній, і в правовій літературі існує певна невизначеність із поняттямкорпорація. Однак з урахуванням всіх відмінностей у правовій базі розвинутихкраїн основна різниця між корпоративним і некорпоративним сектором полягає увідокремленні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності.
У вітчизняних тазарубіжних джерелах існує безліч визначень, котрі підкреслюють правову(переважно) відмінність корпорацій від інших господарських суб'єктів:
1. Корпорація— юридичний суб'єкт (юридична особа), що отримав чартер (статут) місцевихорганів влади або центрального уряду та відокремлений від індивідів, чиєювласністю він є.
2. Корпорація— юридична особа, окрема та відмінна від своїх власників, що має права,обов'язки та привілеї фактичної особи.
3. Корпорація— підприємницька організація, що визнається юридичною особою, має обмеженувідповідальність та необмежений строк існування. Корпорація контролюєтьсяакціонерами, які мають право голосу та обирають директорів, а ті, в свою чергу,призначають інших керуючих осіб.
4. Корпорація,за П. Самуельсоном та В. Нордхаузом, — юридична особа, яка може самостійнопродавати та купляти, позичати гроші, виробляти товари та послуги і вступати вконтрактні відносини, має право обмеженої відповідальності, відповідно до якоїінвестиції кожного з власників корпорації обмежені чітко визначеним розміром.
Наступневизначення корпорації ставить акцент на економічних цілях її формування:корпорація — юридична особа, що є об'єднанням вкладників капіталу (акціонерів)для здійснення певної діяльності: торгової, фінансової, промислової,транспортної та ін. й тотожна поняттю «акціонерне товариство».
Усі ці визначенняє уявленнями про певні аспекти одного й того самого суспільного явища і томузначною мірою доповнюють одне одного. Оскільки корпорація не існує окремо яксукупність економічних, правових відносин, чи тільки соціальних, аналізуватипоняття корпорація доцільно з урахуванням таких основних аспектів:
— економічного,що визначає місце та роль корпорацій у національному та міжнародному економічномупроцесі;
— правового,що характеризує питання правового регулювання власності та діяльностікорпорації з урахуванням національних та міжнародних законів;
— соціального,що визначає роль корпорацій у розвитку суспільства.
Кожен із цихаспектів дає змогу представляти відповідне визначення поняття «корпорація».
— корпораціяяк учасник економічного процесу — договірне господарське об'єднання, створенена основі загальних економічних інтересів для отримання максимального прибуткувід господарської діяльності та вкладених інвестицій;
— корпораціяяк суб'єкт правових відносин — господарське товариство, права учасників якоговизначаються відповідно до законодавства;
— корпораціяяк елемент, тобто частина, суспільства — соціально-економічне об'єднання,утворене шляхом концентрації "імунітетів" частин суспільства з метоюзабезпечення виживання та розвитку як певних частин, так і самого суспільстваяк цілого.
Однозначнозаконодавчо визначити поняття «корпорація» досить проблематично. Вукраїнській правовій базі поняття «корпорація» істотно відрізняєтьсявід загальноприйнятого у світовій практиці. Відповідно до Закону України «Пропідприємства», корпорації — це договірні об'єднання, створені на основіпоєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремихповноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Нажаль, з цього визначення суть такої форми об'єднань, повноваження їх учасниківі реальні можливості зрозуміти надзвичайно важко. Тому «слід дотримуватисязагальноприйнятого в економічній літературі визначення корпоративногоуправління як управління корпораціями, які, у свою чергу, представлені восновному акціонерними товариствами».
Світовий досвідпереконливо доводить переваги використання акціонерних товариств, які, мабуть,є основною правовою та організаційною формою господарських підприємств таорганізацій у системі світового господарства, внаслідок застосування тарозвитку яких розвинуті країни зберігають високу продуктивність та ефективністьсуспільного виробництва, високий життєвий рівень населення та стабільністьполітичної системи. Сучасна економіка найбільш розвинених країн світувідрізняється за різними параметрами, і все ж у структурі їх економіки є одназагальна і водночас дуже важлива характерна деталь: економіка всіх цих країнвиявилася ніби розділеною на дві частини. В одній частині зосередились восновному величезна кількість дрібних і найдрібніших торгових і промисловихпідприємств, на долю яких у більшості країн припадає 98—99 % загальноїкількості підприємств. В іншій — великі концерни, компанії і корпорації.Загальне число їх вельми незначне і складає всього 1—8 % від загальноїкількості всіх підприємств. Але саме на них припадає переважна частинаекономічної потужності. Довгорічна практика функціонування економіки розвиненихкраїн показала, що без акціонерних товариств неможливо досягти економічного ітехнологічного прогресу.
Розповсюдженнякорпоративної форми ведення бізнесу дає змогу інвесторам диверсифікувати ризикінвестування. Завдяки цьому корпорації отримують значні фінансові ресурси,необхідні за сучасних обсягів економіки, а також можуть брати на себе ризик,рівень якого недосяжний для кожного індивідуального інвестора.
5. Конкурентні стратегіїкорпорацій
Класифікаціякорпоративних (портфельних) стратегій підприємства за рівнем управління єоднією з найпоширеніших. Відома вона як «піраміда стратегій» івиокремлює корпоративний, діловий, функціональний, операційний рівні прийняттяуправлінських рішень.
Корпоративна стратегіявизначає загальний напрям розвитку підприємства. А наслідком йоговиробничо-збутової діяльності є портфель (сукупність) товарів, послуг, які вонореалізує на ринку. Виробництво основних їх видів закріплено за відповіднимипідрозділами, наділеними певною господарською самостійністю і спрямованими наокремі сегменти ринку — частини ринку, на яких може бути реалізована продукціяпідприємства; сукупність покупців, які однаково реагують на певні спонукальністимули маркетингу.
Корпоративна стратегія— загальнастратегія, призначена для ефективного збалансування напрямів діяльностіпідприємства, формування вигідних зон господарювання і спрямована на досягненняспільної мети.
Корпоративнастратегія поширюється на всю компанію, охоплює всі напрями її діяльності,розробляє методи управління з метою збалансування портфеля товарів і послуг.Стратегічні корпоративні рішення найскладніші за проблемністю і структурою,оскільки стосуються всього підприємства. Вони мають на меті утвердженняпідприємства на конкурентному ринку, ефективне управління всіма його справами.
Стосуєтьсякорпоративна (портфельна) стратегія класичних корпорацій — сукупності юридичнихабо фізичних осіб, пов'язаних обов'язками щодо створення господарськогопідприємства, а також диверсифікованих компаній — об'єднання підприємств, якізаймаються різними видами діяльності, виробляють різну продукцію і надаютьрізні послуги.
Базовікорпоративні стратегії — найпоширеніші в економічному бутті, перевіреніпрактикою стратегії.
Досвідекономічного буття свідчить, що за певних умов успіх підприємству забезпечуваловикористання різноманітних стратегій.
Таблиця 2 Базові корпоративні стратегії завизначенням різних дослідниківАвтори класифікацій Стратегії І. Ансофф Забезпечення росту; ринкова диференціація; продуктова диференціація Ж.-Ж. Ламбен Інтенсивне зростання; інтегроване зростання; диверсифіковане зростання М. Мескон
Обмежене зростання;
зростання;
скорочення (стратегія «останнього
засобу»);
поєднання різних стратегій М.-Е. Портер Лідерство за витратами; диференціювання; концентрація на сегменті 0. Виханський 0. Наумов Концентроване зростання; інтегроване зростання; диференційоване зростання; скорочення
Формуваннябазової стратегії забезпечує підбір і розкриття основних її елементів;виявлення і формування ролі складових внутрікорпоративногоорганізаційно-господарського механізму під час реалізації стратегії, а такожрозподіл ресурсів між ними.
Розвитоктехнологій, потреб і вимог споживачів, посилення конкуренції, соціальні змінизмушують суб'єктів економіки постійно коригувати свої стратегії, раціональнопоєднувати при цьому можливості корпоративних і ділових стратегій, що дає змогупідтримувати на належному рівні свою конкурентоспроможність. Якщо корпоративна стратегія стосуєтьсявсього підприємства (фірми, компанії), то ділова — окремого його підрозділу.
Ділова стратегія(стратегія конкуренції) — стратегія, яка забезпечує довгострокові конкурентніпереваги господарського підрозділу.
Втілюється воназдебільшого в бізнес-планах, де визначає методи і форми управління різнимивидами бізнесу з метою збалансування портфеля товарів і послуг. На підставі їїаналізу можна зрозуміти, як підприємство домагатиметься успіху в конкурентнійборотьбі, тому її ще називають стратегією конкуренції. Як відомо, на підприємствахз одним видом діяльності корпоративна стратегія тотожна діловій.
Ділова, абобізнес-стратегія, спрямована на здобуття конкурентоспроможної довгостроковоїпозиції підприємства на ринку. Формування її передбачає:
— визначеннясегмента ринку, на якому підприємство має найбільші шанси виграти конкурентнуборотьбу;
— розробленняхарактеристик продукції, завдяки яким підприємство матиме змогу вирізнитисясеред конкурентів;
— нейтралізаціяконкурентних заходів і дій суперників;
— гнучкереагування на зміни в галузі, економіці загалом, політиці та інших сферах;
— об'єднаннястратегічних ініціатив функціональних підрозділів;
— вирішенняактуальних стратегічних проблем. Ділова стратегія поширюється і на планиреалізації актуальних стратегічнихзадумів (наприклад, розширення виробництва, заміна устаткування).
Ділова стратегія(стратегія конкуренції), як правило, буває одночасно атакуючою й оборонною,адже одні дії можуть бути прямим наступом на ринкові позиції конкурентів, інші— спробою нейтралізувати нові методи конкурентної боротьби. Для досягнення цієїмети використовують такі конкурентні підходи:
— намаганнязабезпечити виробництво з низькими витратами;
— досягненнядиференціації, заснованої на якості, високих рівнях показників виробництва таобслуговування, технологічної переваги;
— зосередження наневеликій ніші ринку, що дає змогу за рахунок виконання роботи якісніше, ніжконкуренти, задовольняти специфічні потреби покупців.
Різновидамиділових стратегій є такі компоненти економічної стратегії підприємства, яктоварна стратегія, стратегія ціноутворення, взаємодія підприємства з ринкамивиробничих ресурсів, поведінка його на ринках грошей і цінних паперів, зниженнятрансакційних, виробничих витрат тощо.
Товарна стратегіяпідприємства. Вонавизначає правила, прийоми дослідження, формування потенційних ринків товарів іпослуг відповідно до місії підприємства; відбувається пошук вигідних длястратегічних зон господарювання, методів їх формування та управління ними.
Стратегіяціноутворення. Сутьцієї стратегії полягає у виборі цінової політики, яка б максимально враховувалацілі підприємства, особливості конкуренції, попиту тощо. Відповідно достратегії ціноутворення політика цін, якої дотримується підприємство, повиннамаксимально привертати увагу покупців до його товарів, переконувати їх уперевагах запропонованих цін, які з часом набувають статусу стійкихконкурентних переваг. З цього погляду стратегія ціноутворення обумовлює методиі правила цінової політики підприємства і цінової конкуренції на ринку, що потребуєглибокої обізнаності в ситуації, яка склалася на ринках факторів виробництва,фінансів, цінних паперів; всебічного врахування динаміки попиту і пропозиції,цінової еластичності попиту; впливу макроекономічних і мікроекономічнихфакторів на процеси ціноутворення.
Стратегіявзаємодії підприємства з ринками виробничих ресурсів. Використання цієї стратегіїзабезпечує ефективний розподіл ресурсів, вигідний вибір їх постачальників. Цяскладова економічної стратегії повинна базуватися на дослідженні факторів, яківизначають попит фірми на ресурси.
Стратегіяповедінки підприємства на ринках грошей і цінних паперів. Метою її є вироблення правилмобілізації додаткових фінансових ресурсів, які підприємство використовує якінвестиції або спрямовує на вирішення поточних фінансових завдань.
Стратегіязниження трансакційних витрат. Завданням цієї стратегії є розроблення регламенту здійсненняпроцесу підготовки, документального оформлення і ринкових трансакцій (угод,контрактів, договорів). Основні зусилля при цьому зосереджуються на виробленніефективних прийомів вибору пріоритетних клієнтів, вивченні потенційнихконкурентів, формуванні у партнерів стійкої прихильності до підприємства,прагнення до постійної співпраці з ним.
Стратегіязниження виробничих витрат. Призначення її полягає у створенні системи принципіврегулювання процесу формування витрат на всіх етапах виробництва і збутупродукції, забезпечення оптимальної (низької) її собівартості і вигідної ціни,необхідної для здобуття лідерства на ринку.
Стратегія зовнішньоекономічноїдіяльності фірми. Ця стратегія покликана обумовити вироблення правил, прийомів поведінкипідприємства на зовнішньому ринку як експортера та імпортера товарів і послуг.Отже, вона визначає принципи здійснення експортно-імпортних операцій з урахуваннямчинного у країні та за її межами законодавства.
Стратегіяінвестиційної діяльності фірми. Особливість цієї стратегії виявляється у формуванніінвестиційного портфеля (сукупності цінних паперів, що належать юридичній абофізичній особі), який забезпечує підтримання матеріально-технічної бази,товарно-матеріальних запасів підприємства на рівні, необхідному для постійногонарощування його конкурентного статусу.
Стратегіястимулювання персоналу. Важливою складовою економічної стратегії є система стимулюванняпрацівників, орієнтування їх на досягнення стратегічних цілей підприємства. Воснові цих систем мають бути стимули, які б спонукали працівників керуватисяпри виробленні і реалізації стратегічних рішень довготривалими інтересамипідприємства.
Стратегія запобіганнянеспроможності (банкрутству) підприємства. Головним її завданням є виявленняймовірних кризових явищ і вироблення заходів протидії їм. Діяльність щодозапобігання банкрутству здійснюється у тактичних і стратегічних вимірах.
Тактичні старанняорієнтовані на фактичний фінансовий стан підприємства в поточному періоді йогодіяльності й оцінювання на цій основі вірогідності настання банкрутства внайближчий час, а стратегічні — виходять із прогнозів можливих наслідків певнихстратегічних (довготривалих) рішень. Загалом ділові стратегії у своїйсукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базової корпоративноїстратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді на питання: як, коли іде підприємству потрібно здійснювати свою діяльність. Якщо відповіді на питанняяк і коли вітчизняним підприємцям і менеджерам зрозумілі, то питання де означаєдля них пошук відповіді стосовно географічного розташування бізнесу. Вибірконкретної стратегії або їх комбінації залежить від місії, цілей підприємствата особливостей ринкової ситуації.
Висновок
Стратегіяпідприємства — узагальнена програма діяльності (модель дій), спрямована надосягнення підприємством бажаного етапу, мети (статусу на ринку,соціально-економічних показників) завдяки ефективному розподілу, координації тавикористанню ресурсів.
Основоюстратегічної орієнтації підприємства є базова стратегія конкуренції, якавизначає його поведінку на ринку, досягнення ним переваг у конкурентнійборотьбі.
Корпоративна формабізнесу — явище досить недавнє, і виникла вона як відповідь на певні вимогичасу. Термін «корпорація» означає об'єднання, союз, що створюються наоснові професійних або станових інтересів. Відповідно до Закону України «Пропідприємства», корпорації — це договірні об'єднання, створені на основіпоєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремихповноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Вибірконкурентної стратегії корпорації відповідно до ринкової ситуації пов'язаний зоцінюванням її переваг і ризиків, аналізом її відповідності ситуації на ринку,а також рівня організації виробництва на підприємстві та управління ним.
Корпоративнастратегія поширюється на все підприємство, охоплює всі сфери його діяльності,окреслює загальний напрям конкуренції і розвитку
Ділові стратегіїу своїй сукупності і взаємодії покликані забезпечити реалізацію базовоїкорпоративної стратегії, оскільки кожна з них дає конкретні відповіді напитання: як, коли і де підприємству потрібно здійснювати свою діяльність
Список літератури
1. Ансофф И.Новаякорпоративная стратегия. — СПб.: Питер, 1999. – 340 с.
2. ВасиленкоВ. А., Ткаченко Т. І. Стратегічне управління: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ, 2003. – 280 с.
3. ЄвтушевськийВ.А., Ковальська К.В., Бутенко Н.В. Стратегія корпоративного управління:Монографія — К.: Знання, 2007. — 287 с.
4. Клівець П.Г. Стратегія підприємства: Навчальний посібник – К.: Академвидав, 2007. – 320с.
5. КраснокутськаН. С. Потенціалпідприємства: формування та оцінка: Навч. посібник. — К.: Центр навчальноїлітератури, 2005. – 344 с.
6. НаливайкоА. П. Теоріястратегії підприємства. Сучасний стан та напрямки розвитку: Монографія. — К.:КНЕУ, 2001. – 234 с.
7. Нємцов В.Д., Довгань Л. С. Стратегічний менеджмент., К.: ТОВ «УУВПК», 2001. – 364 с.
8. ОберемчукВ. Ф. Стратегіяпідприємства: Короткий курс лекцій. — К.: МАУП, 2000. – 160 с.
9. Портер М.Международнаяконкуренция. — М.: Междунар. отношения, 1993. –388 с.
10. РедченкоК. І. Стратегічнийаналіз у бізнесі: Навч. посібник.— Вид. 2-ге, допов. — Львів: «Новий-Світ— 200», 2003. – 276 с.
11. ТомпсонА. А., Стрікленд А. Дж. Стратегічний менеджмент. — М., 1998. – 324 с.