Документи в інформаційно-аналітичній діяльності

Зміст
Вступ
Розділ 1. Різновиди документів в інформаційно-аналітичній діяльності
1.1 Види документів вінформаційно-аналітичній діяльності
1.2 Характеристикаосновних видів аналітичних документів
Розділ 2. Практичневикористання аналітичних документів
2.1 Національна системанауково-технічної інформації
2.2 Аналітичні центри в Україніі за кордоном
Розділ 3.Перспективирозвитку аналітичних документів
3.1Інформаційні технології
3.2Проблема опрацювання інформації в Україні
Висновок
Список використаноїлітератури
 

Вcтуп
Актуальністьтеми. Інформація відіграє в житті людей величезну роль. Ми одержуємо її задопомогою наших органів почуттів з навколишнього світу, за допомогою розмовноїмови від інших людей або із книг, добуваємо в процесі діяльності.
Уостанні два десятиліття масове виробництво персональних комп'ютерів і стрімкезростання Інтернету суттєво прискорили становлення інформаційного суспільства врозвинених країнах світу.
Уінформаційному суспільстві головним ресурсом є інформація, саме на основіволодіння інформацією про всілякі процеси і явища можна ефективно й оптимальнобудувати будь-яку діяльність. Більша частина населення в інформаційномусуспільстві зайнята в сфері обробки інформації або використовує інформаційні йкомунікаційні технології у своїй повсякденній виробничій діяльності.
Дляжиття й діяльності в інформаційному суспільстві необхідно мати інформаційнукультуру, тобто знання й уміння в області інформаційних технологій, а такожбути знайомим з юридичними й етичними нормами в цій сфері.
За роки незалежності перед Україною постала нагальна потреба у створенні власної національної системи НТІ. Адже до цього часу інформаційні установи держави виконували, в основному, посередницькі інформаційні функції. Формуванням національних інформаційних ресурсів бібліотеки та органи НТІ країни до цього майже не займалися.
Протягом1990-х рр. в державі було започатковано ряд науково-інформаційних, у томучислі, реферативних видань. Але їх аналіз засвідчив, що ці РЖ характеризувалисяпевними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Значна частинаукраїнської наукової інформації з різних галузей знань лишалася не охопленоюсистемою інформаційних видань. Найменшого розвитку набула оглядово-аналітичнадіяльність. За наявності значної кількості інформаційно-аналітичних центрів урізних міністерствах, відомствах, політичних партіях і громадських організаціяху систему загальнодоступних документальних комунікацій їх продукція практичноне надходить, що перешкоджає її ефективному використанню.
Об’єктомдослідження даної курсової роботи є документи в інформаційно-аналітичнійдіяльності.
Предметомдослідження даної курсової роботи аналітичні документи вінформаційно-аналітичній діяльності, основні види та їх характеристика
Метоюданої курсової роботи є дослідження аналітичних документів, які існують в інформаційно-аналітичнійдіяльності та проведення аналізу основних видів документів в ІАД.
Виходячиз мети були поставлені наступні завдання:
— визначитивиди документів в інформаційно-аналітичній діяльності;
— провестианаліз основних видів аналітичних документів;
— датихарактеристику національній системі науково-технічної інформації;
— дослідитиосновні аналітичні центри в Україні та за її межами;
— розглянутивикористання інформаційних технологій в роботі з аналітичними документами;
— охарактеризуватипроблему використання інформації в Україні.
Методидослідження. Для виконання курсової роботи використовувався інформаційний методаналізу, метод історизму, метод порівняння, метод системного аналізу,структурно-функціональний метод.
Відсутністьу вітчизняній науці грунтовних і системних досліджень аналітичних документів вінформаційно-аналітичній діяльності робить тему дослідження актуальною як утеоретичному, так і в практичному аспектах.
У розвиток вивчення аналітичних документівзробили внесок праці таких науковців як С. Кулішов, Н.М. Кушнаренко, Ю.М. Столяров,Г.М. Швецова-Водка та ін.
Такимчином, у галузі інформаційно-аналітичної діяльності здійснюється багатодосліджень.
Структуракурсової роботи: складається зі вступу, трьох розділів, висновку, додатків тасписку використаної літератури.
У вступівизначається актуальність теми, об’єкт дослідження, предмет дослідження, методидослідження мета та завдання.
У розділі1 «Різновиди документів в інформаційно-аналітичній діяльності» даємохарактеристику основних видів аналітичних документів та проводимо аналізаналітичних документів в інформаційно-аналітичній діяльності.
У розділі 2 «Практичневикористання аналітичних документів» розглядаємо національну систему НТІ йаналітичні цетри в Україні та за її межами.
Урозділі 3 «Перспективи розвитку аналітичних документів» досліджуємовикористання інформаційних технологій в роботі з аналітичними документами тахарактеризуємо проблему використання інформації в Україні.
 

Розділ 1. Різновиди документів в інформаційно-аналітичній діяльності
 
1.1  Види документів в інформаційно-аналітичній діяльності
 
Вторинні документи часто є не самостійними документами, а частиною інших документів: монографій, дисертацій тощо. Тому, якщо стоїть завдання виявлення і кумуляції відомостей про них, треба робити аналітичний опис цих матеріалів. Призначенням вторинних документів є забезпечення суспільства вторинною інформацією [27].
Рівень згортання первинної інформації, характер вторинної інформації як відображення інформаційних потреб (запитів) споживачів є провідними ознаками вторинних документів. За цими критеріями Н. М. Кушнаренко виділяє бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні вторинні документи, що мають як загальні, так і специфічні ознаки видового розмаїття [28].
Найдосконалішим видом вторинних документів, які повно і кваліфіковано висвітлюють не окремі першоджерела, а конкретну тему в згорнутому й узагальненому вигляді, є аналітичні документи.Довгий час аналітичні документи зараховували до оглядових, об'єднуючи в групу оглядово-аналітичних документів. У зв'язку зі зростаючою суспільною потребою в аналітичній інформації, специфікою складання, розмаїттям аналітичних документів, їх доцільно розглядати як самостійний вид вторинного документа.
Аналітичні документи (дають огляд кількох первинних документів) за ознакою глибини аналізу змісту першоджерел поділяють на бібліографічні, реферативні й аналітичні огляди, об'єднуючи в одну групу інформаційних оглядів. Є класифікації, за якими огляди поділяють на огляд літератури (першоджерел) як джерело бібліографічної інформації та огляд стану розробки проблеми (теми, питання). Виділяють також орієнтаційні (бібліографічні) і пізнавальні огляди, критичні, аналітичні, аналітичні довідки, довідники, рейтинги, інформаційні звіти про діяльність, тематичні підбірки, дайджести, прес-релізи, досьє і т. ін. Тобто нині немає єдиної класифікації аналітичних документів [42].
Для класифікації аналітичних документів особливо важливими є такі ознаки: функціональне призначення (предмет) аналізу; характер питань, що розглядаються; цільове і читацьке призначення; зміст (тематичні межі); глибина ретроспекції; форма викладу; спосіб розповсюдження, періодичність підготовки і видання. Ця загальна класифікація, охоплюючи як неопубліковані аналітичні документи, так і опубліковані, які видають бібліотеки, органи НТІ, центри інформаційного аналізу, видавництва та інші організації, значно полегшує орієнтування фахівців, учених, інформаційних фахівців у потоці первинних документів.
Аналітичні документи містять узагальнену інформацію, отриманув результаті всебічного, глибокого і критичного аналізу первинних документів,аргументовану оцінку стану і тенденцій розвитку проблеми, що розглядається. їхстворюють у процесі поглибленого аналізу і синтезу первинних документів з метоювилучення, оцінки, узагальнення і використання інформації, що в них міститься. Однієюз характерних рис аналітичного документа є наявність в ньому «аналітичноїчастини», яку становлять як концепції, погляди, ідеї, висновки, запозиченіз первинного документа, так і власні думки, ідеї, судження автора вторинногодокумента [20].
Деякі аналітичні документи дають можливість уявити інформаційнумодель проблеми. Це, перш за все інформаційно-аналітична довідка, інформаційнийзвіт про діяльність, аналітичний огляд тощо. Для створення таких документівзастосовують як загальнонаукові методи, так і інформаційно-прогностичніметодики (моделювання, контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне карторування іт. ін.).
У загальному вигляді методика створення аналітичнихдокументів — це методика інформаційного аналізу і синтезу, тобто зосередженняна основних положеннях, фактах, даних з відкиданням надлишкової інформації.Більшість із зазначених інформаційних документів мають містити так звані вивіднізнанняпро тенденції розвитку проблеми та шляхи її вирішення. Наявністьнового (вивідного) знання в таких документах породжує суперечність щодо зарахуванняїх до вторинних. Аналітично-синтетична обробка документів належить до рівнянаукової обробки документів, оскільки методи, які застосовують для створенняаналітичних оглядів, інформаційно-аналітичних довідок, аналітичних записок таінших інформаційних документів, широко використовують у процесахнауково-пізнавальної діяльності. Аналітичні документи допомагаютьзорієнтуватися не лише в потоці первинних документів, а й у змісті проблеми вцілому [40].
Цільове призначення аналітичного документа визначаєтьсярішенням, яке споживач має прийняти на його основі. У зв'язку з цимінформаційні потреби для вирішення конкретних завдань можуть бутирізноманітними, зокрема [41]:
— отримати уявлення про зміст первинних документів з певноїпроблеми з метою відбору цінних джерел для поглибленого вивчення;
— оцінити стан і шляхи розвитку відповідної галузі науки ітехніки з метою визначення місця проблеми, яка вирішується, поміж іншихпроблем;
— використати новітні досягнення своєї й інших галузей наукиі техніки з метою підвищення ефективності створюваної техніки і технології;
— звернути увагу на проблему, яку вивчають з метою показупозитивних і негативних сторін досліджень, що проводяться;
— оцінити інформаційну ситуацію в конкретній галузі науки зметою визначення найперспективніших рішень поставленого завдання;
— визначити досягнутий рівень розвитку конкретної галузінауки і техніки й порівняти з ним рівень виконаної роботи;
— встановити наукову значущість ідей, теорій, концепцій,гіпотез, практичних рішень з метою використання їх у вирішенні конкретногозавдання;
— виявити тенденції розвитку основної і суміжних галузейнауки і техніки та встановити оптимальні технічні й економічні показники новихоб'єктів, які створюють.
Будова аналітичних документів має багато спільного, однак існуютьпевні особливості кожного виду.
Критичний аналітичний оглядмістить систематизовану,яку критично (науково, технічно, економічно) оцінив і узагальнив автор огляду,інформацію про стан питання, що розглядається. Його основна мета — оцінкастану, визначення основних тенденцій і перспективних шляхів розвитку питання(проблеми, теми), що розглядається, а також синтез нового наукового знання. Воглядово-аналітичному документі обов'язковими є зіставлення й авторська оцінкановизни, наукової і практичної значущості питання. Критичний огляд може міститивисновки про невирішені проблеми, нову інтерпретацію відомих положень, новіідеї, концепції та інші форми наукового знання. Саме ці характеристикикритичного огляду часто ставлять під сумнів його зарахування до вториннихдокументів.
Особливу роль відіграють оглядово-аналітичні документи вухваленні виважених управлінських рішень.
Огляд стану питання— це огляд, що міститьсистематизовану й узагальнену інформацію про стан наукової розробки іпрактичної реалізації, тенденції розвитку питання, що розглядається (сфери наукиабо техніки, галузі, підгалузі, проблеми, питання, об'єкта, організації і т.ін.). Він складається з таких елементів: вихідні дані, реферат, вступ,аналітична частина, висновки. рекомендації, додатки, список використанихджерел. список скорочень, допоміжні покажчики, зміст. Підкреслені елементи єобов'язковими, а решта — факультативними [27].
У вступі обґрунтовують вибір теми (вказують наукову іпрактичну значущість та актуальність теми (проблеми, питання), її зв'язок зіншими галузями науково-практичної діяльності), визначають цільове призначенняогляду, часові межі аналізованого періоду, види використаних документів,підкреслюють особливості огляду порівняно з існуючими оглядами з певноїтематики, вказують тематичні межі аналізу питання, що розглядається.
Аналітична частинаогляду містить аналіз,оцінку й узагальнення систематизованих даних і фактів, які характеризують станоб'єктів наукових досліджень (явищ, процесів, речовин), що розглядаються вогляді; існуючі концепції, погляди, положення, невирішені питання, методи ізасоби дослідження; стан досліджень і розробок пристроїв, технологічнихпроцесів, матеріалів тощо; стан досліджень науки і виробництва (досягнутийрівень, організаційно-технологічна та економічна ситуація, тенденції розвитку).
При підготовці оглядів слід дотримуватися таких основнихположень:
— в огляді мають відображатися всі погляди на питання, щоаналізуються, незалежно від власної концепції автора;
— особливу увагу слід приділяти аналізу нової інформації, новихданих, нових проблем і шляхам вирішення їх;
— недопустимим є використання застарілих відомостей, або тих, щовикликають сумніви;
— суперечливі відомості, що містяться в первинних документах, маютьвиділятися і спеціально обговорюватися;
— усі порівняльні характеристики мають зіставлятися зат допомогоютабличної чи графічної форми надання даних.
Прогнозний оглядмістить аналізінформації, яка відображає характер змін стану досліджуваного об'єкта (йогоструктури, найважливіших показників і чинників, що визначають його розвиток), зметою виявлення закономірностей розвитку об'єкта, необхідних для проведенняробіт з прогнозування. Цей огляд базується на аналізі первинних документівглибокої ретроспективи [27].
Прогнозний огляд складають для інформування про перспективирозвитку об'єкта на 5—10 років уперед і передбачають аналіз:
— підстави для створення вторинного документа;
— стану і структури об'єкта прогнозування, сукупностіпараметрів, які визначають науковий (технічний) рівень і перспективність йогорозвитку;
— вивчення опублікованих і неопублікованих вітчизняних тазарубіжних прогнозів й оцінок авторитетних учених та організацій, проблем,тенденцій і перспектив розвитку певної галузі;
— розвитку фундаментальних і прикладних досліджень,результати яких можуть вплинути на усунення причин, що стримують вирішенняпроблеми;
— підготовленості сфери до використання нових наукових ідей,принципів, матеріалів, процесів і т. ін.
Прогнозний огляд має таку структуру: вступ (підстави дляскладання огляду), аналітична частина (стан об'єкта, тенденції і прогнозрозвитку), висновки, пропозиції.
Інформаційний звіт про діяльність розпочинається з анотаціїабо реферата з коротким викладом завдання дослідження та отриманих результатіві зі вступу, в якому характеризуються вітчизняні й зарубіжні досягнення здосліджуваної проблеми. У самому тексті звіту викладають зміст завдання,формулюють технічне завдання, аналізують відомі методи і способи вирішення,розрахунки і результати експериментів. Завершується звіт висновками іззіставленням та аналізом результатів, отриманих у ході дослідження теоретичнихта експериментальних даних, і, нарешті, висновками з оцінкою результатів ішляхів використання їх [28].
Модифікацією аналітичного документа за цільовим призначеннямта методикою створення є такі інформаційні документи, як тематична підбірка,дайджест, прес-реліз, досьє і т. ін. Такі документи часто називаютьсинтезованими.
Тематичні підбіркияк вид аналітичнихдокументів — це синтезована сукупність первинних документів, частин тексту,рефератів, анотацій, рисунків, схем, діаграм тощо, підібраних з певного питання(проблеми). їх роблять за двох умов: при сталому споживацькому інтересі допевної проблеми і тоді, коли немає узагальнених публікацій з неї, інформаціярозосереджена в широкому колі джерел [24].
Основними етапами складання тематичної підбірки є:
— ознайомлення з темою, складання рубрикатора, тобто перелікурозділів, підрозділів;
— виявлення опублікованих документів з теми, складаннябібліографічного списку;
— копіювання текстів документів, їхніх частин, анотацій,рефератів, перекладів, фактографічних даних;
— групування текстів документів;
— оформлення змісту тематичної підбірки і списку переглянутихджерел, написання передмови.
Структура тематичної підбірки має, як правило, такий вигляд:титульна сторінка, на якій, окрім теми, вказують хронологічні межі відборудокументів або рік початку виявлення інформації, якщо тематична підбіркапоповнюється новими матеріалами; зміст; коротка передмова (від укладача);певним чином згруповані копії текстів документів, інколи ілюстрований матеріал;бібліографічний список усіх виявлених і включених до підбірки копій джерел;список переглянутих джерел. Близьким за характером аналізу і подання інформаціїє дайджест.
Дайджест — це документ, що становить добірку витягів із конкретноготексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальнеуявлення, чи добірку найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань.Дайджести можуть бути неперіодичними, періодичними та продовжуваними.Дайджестом також називають короткий виклад чого-небудь. Це фрагменти текстівбагатьох документів (цитати, витяги, конспекти, інколи реферати), підібрані зпевної теми, не забезпеченої узагальнюючими публікаціями, яка є у сферіпостійних інтересів споживачів. Часто їх складають для керівників. Особливовони популярні в системі вищої школи, коли немає навчальних посібників з новихрозділів курсу [24].
Авторське бачення укладачів дайджестів виявляється:
— у панорамному баченні проблеми, що на початковому етапіможе бути недостатньо чітко окреслена;
— у пошуку інформації;
— в екстрагуванні, тобто у вилученні необхідних фрагментівтексту;
— у групуванні інформації і наданні її в зручній дляспоживачів формі.
Дайджест — це вторинний документ, результатаналітико-синтетичної обробки первинних документів, який містить новий текст«під завдання»: під рішення, яке приймає керівник; під навчальнезавдання, запропоноване студентам; під потреби педагога, бізнесмена, які маютьвикористати новий матеріал і т. д. [28].
Дайджест має проблемно-тематичне спрямування. Його специфіка,на відміну, наприклад, від проблемно-тематичних покажчиків, полягає в тому, щоодиницями групування є не документи загалом, а фрагменти їхніх текстів (інодідосить невеликі за обсягом). Для дайджестів характерним є:
— вузькість тематики;
— різність аспектів розгляду проблеми;
— різниця в термінології, яку застосовують фахівці різнихгалузей;
— можливі розбіжності у відомостях, не збігання поглядівавторів.
Усе це зумовлює особливі вимоги до аналізу та синтезу, атакож групування матеріалів і форми подання їх, яка має бути оглядовою, щополегшує сприйняття інформації завдяки акцентуванню уваги на ідеях, що незбігаються, на концепціях, висновках або результатах.
Кожний фрагмент, який вилучають з тексту первинногодокумента, має супроводжуватися посиланням на першоджерело. Це особливоважливо, позаяк запозичення чужих ідей, концепцій і висновків без посилань наавтора першоджерела вважається плагіатом, порушенням авторського права [27].
Структура дайджесту має такий вигляд: титульна сторінка;зміст; передмова (від укладача); основний текст, звично розділений напараграфи; список використаних джерел; додатки — ілюстративний матеріал —таблиці, графіки, діаграми, які розкривають основний текст); словник абоглосарій основних термінів (у разі необхідності).
Дайджести створюють у друкованій або електронній формі назамовлення споживачів.
Також прикладом аналітичного вторинного документа є досьє. Досьє— це формалізований, тобто складений за певним планом вторинний документ,який містить розгорнуту характеристику об'єкта (окремої особи, організації,товару або послуги і т. д.) [1].
Досьє створюють шляхом аналітико-синтетичної переробкизначної кількості первинних документів і постійно актуалізують, оскількифактичні дані швидко змінюються.
Роботу зі створення досьє розпочинають із складанняплану-макету, який часто запозичують з довідників, каталогів, путівників,фактографічних баз даних, адаптуючи до специфіки об'єкта. Зміст досьєдиференціюють залежно від того, створюється воно на особу, організацію чи напрограму.
Якщо досьє створюють на особу (персональна БД типу «Хтоє хто в науці»), то в ньому фіксується: прізвище, ім'я, по батькові;науковий ступінь, вчене звання, нагороди; місце роботи, посада; рік народження;біографічні дані; напрями діяльності; публікації, винаходи; публікації пропевну особу; членство в організаціях, редакціях, радах, спілках; джерелавиявлених відомостей.
Якщо досьє створюють на організацію, то фіксують: повну назвуорганізації; рік заснування; адресні дані; юридичну особу; номер і дату видачіліцензії; сферу діяльності; товари, що виробляються (послуги, що надаються);умови продажу товарів або надання послуг; ділові партнери; відгуки про дануорганізацію (включно з дипломами конкурсів, виставок, нагород, компрометуючівідомості); членство в міжнародних, національних і регіональних асоціаціях;добродійна діяльність; джерела виявленої інформації [18].
Досьє може складатися на довгострокові соціально-економічні,науково-технічні й культурні програми (проекти) міжнародного, національного аборегіонального рівнів. У цьому разі досьє містить такі позиції: назва програми(проекту); назва підпрограми; категорія (міжнародна, всеукраїнська,регіональна, галузева); організації-учасники (розробники); координатор (керівник);джерела фінансування; інвестор, спонсор; термін та етапи розробки; основнийзміст (у цілому і за етапами); кінцеві результати; стадія реалізації напоточний момент; джерела виявлених відомостей.
Складаючи досьє, використовують дані з різноманітних джерел(довідників, газетних і журнальних публікацій, матеріалів виставок, рекламнихпроспектів, ресурсів Інтернет тощо), доповнюючи результатами опитуваннякомпетентних осіб.
Аналогічними за змістом досьє про організацію (установу) єпрес-релізи.
Прес-реліз— листівка, спеціальний бюлетень або брошура,головним чином, з офіційним повідомленням для органів масової інформації [1].
До прес-релізів висувають такі інформаційні вимоги:
1) зацікавленість споживачем (інформативність);
2) змістовність (інформаційна місткість);
3) яскравість у рекламному оточенні (контрастність);
4) виразність основних елементів (первинна фіксація уваги);
5) запам'ятовуваність (вторинна фіксація уваги — зворотнаінформація);
6) вчасність — необхідність для певних споживачів у потрібнийчас.
Останнім часом, складаючи вторинні документи, щораз ширшевикористовують інформаційні технології. Фактично більшість операцій, якіпідлягають формалізації, можуть здійснюватися за допомогою комп'ютерних ітелекомунікаційних технологій. До них можна зарахувати відбір первиннихдокументів з електронних баз даних, складання бібліографічних описів, анотаційі рефератів, відбір більшості вторинних документів. Самі процеси створеннявторинних документів, здійснювані за допомогою ЕОМ, приводять до створення якіснонових інформаційних продуктів — баз даних. Однак комп'ютерна ітелекомунікаційна технологія є лише засобом наукової обробки документів.Порівняльна оцінка, відбір документів, аналітико-синтетична обробка їх зазмістовою ознакою — прерогатива референтів-аналітиків, бібліографів, іншихінформаційних посередників-професіоналів. Вони визначають тематичні межі,цільове і читацьке призначення та остаточний відбір документів.
1.2 Характеристика основних видів аналітичних документів
Кушнаренко Н.М. виділяє бібліографічні, реферативні, оглядові й аналітичні вторинні документи, що мають як загальні, так і специфічні ознаки видового розмаїття.
Бібліографічний документ містить організовані запевними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів.
Бібліографічна інформація належить до традиційних інайпоширеніших форм інформаційної діяльності. Вона розрахована на широкі коласпоживачів і покликана забезпечити найрізноманітніші їхні запити при пошукудокументів. Бібліографічна інформація є основою будь-якого науковогодослідження, на її базі створюють усі види інформаційних видань: реферативні,аналітичні, оглядові.
У різних формах бібліографічна інформація потрібна не лишенауковим працівникам академічних установ і викладачам ВНЗ, а й тим, хто здійснюєтеоретичну і практичну діяльність у сфері політики, економіки, культури,управління, наукового прогнозування, тобто в тих галузях, де необхідні серйознінаукові знання. Бібліографічна інформація не однорідна — для неї характернарізноманітність видів, форм, що відповідають характеру інформаційних потребспоживачів.
Основна функція бібліографічних документів — орієнтаціяспоживачів інформації в документному потоці. Вторинні документи при цьомурозкривають зміст і форму первинних документів з тим рівнем повноти ідеталізації, які дають змогу, з одного боку, достатньо точно ідентифікуватидокумент у документному потоці, а з іншого — споживачеві інформації прийнятирішення про доцільність звернення до первинного документа [27].
Бібліографічний документ найчастіше існує у формі бібліографічногопосібника, який становить впорядковану множину бібліографічних записів.Бібліографічні посібники поділяють на такі основні види: бібліографічніпокажчики (ті, що включають значну кількість бібліографічних записів, із складноюструктурою та довідковим апаратом); бібліографічні списки (ті, що становлятьсукупність бібліографічних записів, невеликі за обсягом, з простою структурою,без допоміжних покажчиків); бібліографічні огляди (ті, що включають узагальненухарактеристику групи документів, які об'єднуються за певною ознакою, табібліографічні описи цих документів). Кожний із зазначених видівбібліографічних документів має певні підвиди і різновиди, загальне і часткове вметодиці створення.
Універсальне охоплення галузевої, регіональної іпроблемно-тематичної інформації забезпечує роль бібліографічних документів нелише як основного засобу доведення інформації до окремого фахівця, а також і якоснови, що дає змогу галузевим і регіональним центрам інформації, аналітичним службамвикористовувати їх у своїй довідково-інформаційній діяльності.
Аналітичну інформацію також містять бібліографічні видання.
Бібліографічне видання — це інформаційне видання яке маєупорядковану сукупність бібліографічних записів. Ці видання також називаютьбібліографічними документами [1].
Бібліографічні документи (дають відомості про документи увигляді бібліографічного опису та анотації) класифікують за різними ознаками [13]:
— за цільовим призначенням (державні, науково-допоміжні, рекомендаційні, професійно-виробничі);
— за об'єктом бібліографування (універсальні, багатогалузеві, галузеві, тематичні, персональні, бібліографічні, краєзнавчі);
— за методом бібліографування (вибіркові, реєстраційні, сигнальні, анотовані, реферовані, оглядові);
— за часом виходу в світ (поточні, ретроспективні, перспективні);
— за ознакою приналежності (видавничі, книготорговельні, бібліотечні);
— за формою організації матеріалу (бібліографічний покажчик, бібліографічний список, бібліографічний огляд, бібліографічний бюлетень, бібліографічний журнал, допоміжний покажчик до видання).
Реферування — процес аналітико-синтетичної переробкиінформації, яка міститься в первинному документі, для вилучення з ньогонайважливіших за змістом відомостей (основних положень, фактичних даних,результатів, висновків) і створення на цій основі вторинного документа —реферативного [18].
Реферативний документ— це документ, що міститьстислий виклад змісту первинного документа (основних ідей, методів ірезультатів місця дослідження, часу і його проведення і т. ін.). Його основустановить реферат — короткий виклад змісту першоджерела (книг, статей,доповідей) з певної теми, без додаткової інтерпретації або критичних зауваженьавтора реферата [18].
Реферат — це семантично адекватний, обмежений малим обсягомі, водночас, якомога повніший виклад основного змісту первинного документа, щомає постійну структуру і призначений для виконання багатьох функцій увикористанні його споживачами різних категорій [29].
Основними функціями рефератів є: інформаційна, пошукова,довідкова, сигнальна, адресна, комунікативна. Реферативні документи зараховуютьдо вторинних фактографічних документів (довідки, таблиці, статті, реферати,реферативні огляди і т. ін.), основною функцією яких є орієнтація споживачів у документномупотоці, скорочення фізичного обсягу первинних документів при збереженні їхньогоосновного змісту.
Реферати використовують в усіх сферах інформаційноїдіяльності.
Реферативні документи (дають характеристику первинногодокументу у вигляді реферату) поділяють на різновиди за такими ознаками [28]:
— за цільовим призначенням (загальні і спеціалізовані);
— за належністю до певної галузі знання (реферати із суспільних, гуманітарних, природничих, точних, технічних і прикладних наук, з економіки);
— за способом характеристики первинного документа (реферати-конспекти, в яких послідовно викладають в узагальненому вигляді зміст усього первинного документа, а також проблемно-орієнтовані реферати, що акцентують увагу споживача на окремих темах або проблемах первинного документа);
— за обсягом та глибиною згортання (короткі, обсяг яких обмежений 850 друкованими знаками, і розширені, обсяг яких може становити 10—15 % обсягу первинного документа);
— за кількістю джерел реферування (монографічні, складені на один первинний документ, реферати-фрагменти, складені на окрему частину первинного документа, його розділ, підрозділ, параграф, оглядові або зведені, групові реферати);
— за формою викладу (текстові, анкетні (позиційні), табличні, телеграфного стилю, схематичні, ілюстровані, змішані);
— за методом викладу (реферати-екстракти, перефразовані, аспектні, які створюють на основі формалізованих методик);
— за способом підготовки (інтелектуальні, складені на основі інтуїтивних уявлень про значимість змісту первинного документа, а також автоматизовані);
— за авторським виконанням (авторські або автореферати і неавторські або ті, які склала інша особа (референт-аналітик)).
Серед основних видів реферативних документів розрізняють:реферативний журнал, реферативний збірник, експрес-інформацію, інформаційнийлисток.
Реферативну інформацію також містять реферативні видання.
Реферативне видання – це інформаційне видання, яке маєупорядковану сукупність бібліографічних записів, які включають в себе реферати[27].
Завдання реферативного видання – адекватне викладення сутіпервинного документа, рекомендація нової, цінної і корисної документноїінформації для її оптимального використання у всіх сферах людської діяльності. Реферативневидання – носій реферативної інформації (конкретні дані, факти) [29].
Реферативне видання відрізняється від бібліографічноговидання значно більшою повнотою даних про первинний документ. В склад цьоготексту, окрім бібліографічного опису, входить реферат – коротке викладеннязмісту документа або його частки, яка включає основні фактичні дані і висновки,які необхідні для початкового ознайомлення з документом.
Оглядовий документ— це інформаційнийдокумент, який містить один або кілька оглядів. Він відображає зміст основнихпервинних документів з певної проблеми (теми, питання), оцінку їх на основіїхньої аналітично-синтетичної обробки. Його основу становить огляд [19].
Огляд— це текст, який містить концентровануінформацію, отриману в результаті відбору, аналізу, систематизації і логічногоузагальнення відомостей з великої кількості першоджерел з певної теми за певнийпроміжок часу [26].
Мета оглядового видання – збирання і аналіз великої кількостідокументів, переробка їх в єдиний компактний документ. За характером інформаціїОВ найбільш повно відображає зміст первинних документів, відрізняється науковоюглибиною їх переробки. Резельтатом переробки є висновки і практичнірекомендації, зроблені на базі аналізу змісту первинних документів, критичнаоцінка їх актуальності перспективності.
Оглядовий документ як вторинний (інформаційний) документ маєпевні специфічні риси:
1) це інформаційна модель стану, тенденцій розвитку та шляхіввирішення проблеми;
2) це узагальнена характеристика кількох чи сукупностідокументів. Оглядові документи класифікують за різними ознаками.
За глибиною згортання інформації розрізняють аналітичніогляди (які містять аргументовану оцінку інформації, рекомендації з їївикористання, висновки тут являються результатом змістового, фактографічногоаналізу об’єднання великої кількості первинних документів і тому несуть в собінові науково значущі фактори і ідеї відносно даної проблеми) і реферативніогляди (представляють собою характеристику питань, які розглядаються впервинних документах, без їх критичної оцінки). Крім того, готують бібліографічніогляди, які містять характеристики первинних документів як джерел інформації,що з’явились за певний час або об'єднані якоюсь спільною ознакою. Другий татретій види оглядів часто називаються інформаційними оглядами[29].
Прогнозний огляданаліз інформації, якавідображає характер змін стану досліджуваного об'єкта (його структури,найважливіших показників і чинників, що визначають його розвиток), з метоювиявлення закономірностей розвитку об'єкта, необхідних для проведення робіт зпрогнозування. Цей огляд базується на аналізі первинних документів глибокоїретроспективи.
Прогнозний огляд складають для інформування про перспективирозвитку об'єкта на 5—10 років уперед і передбачають аналіз:
— підстави для створення вторинного документа;
— стану і структури об'єкта прогнозування, сукупностіпараметрів, які визначають науковий (технічний) рівень і перспективність йогорозвитку;
— вивчення опублікованих і неопублікованих вітчизняних тазарубіжних прогнозів й оцінок авторитетних учених та організацій, проблем,тенденцій і перспектив розвитку певної галузі;
— розвитку фундаментальних і прикладних досліджень,результати яких можуть вплинути на усунення причин, що стримують вирішенняпроблеми;
— підготовленості сфери до використання нових наукових ідей,принципів, матеріалів, процесів і т. iн. [15].
Прогнозний огляд має таку структуру: вступ (підстави дляскладання огляду), аналітична частина (стан об'єкта, тенденції і прогнозрозвитку), висновки, пропозиції.
За цільовим призначенням та методикою створення розрізняютьтакі види оглядових документів: експрес-інформація, бібліографічний огляд,реферативний огляд, огляд обґрунтування, щорічний огляд, щорічна доповідь,оглядова довідка тощо.
Інформаційний огляд посідає провідне місце в системіінформаційних документів. Його особливістю є те, що інформаційний оглядскладають шляхом логічної обробки документної інформації з метою одержаннявихідного знання про стан, розвиток і можливі шляхи вирішення проблеми. Отже,підготовка оглядової інформації — це не стільки опис, узагальнення документноїінформації, скільки аналіз стану та розвитку проблеми на основі використаннярізноманітних джерел інформації.
Інформаційна характеристика проблеми має бути всебічною іповною. Тому, створюючи оглядові документи, враховують як опубліковані, так інеопубліковані документи, оскільки інформаційний огляд має не лише відповідатизапитам споживача інформації, а й надавати максимум потрібної інформації.Відбираючи інформацію, враховують різні погляди на можливість вирішенняпроблеми. Логічність викладу інформації в оглядовому документі має поєднуватисязі змістовою характеристикою відібраних документів. У зв'язку з цимреферентаналітик має володіти темою огляду, мати так званий апріорний запасзнань з теми.
Складаючи огляд, застосовують методи, властиві процесампідготовки інших документів: інформаційний аналіз, абстрагування, синтез,узагальнення тощо. Саме створюючи оглядові документи, передбачають як критичнуоцінку наявної інформації, так і використання елементів наукового дослідженняцієї інформації для одержання вихідного знання про стан і тенденції розвиткупроблеми.
Оглядова інформація— це систематизованаузагальнена інформація про стан об'єкта (предмета, питання). Під станом об'єктарозуміють його науковий або технічний рівень, організаційно-економічну ситуаціюі тенденції розвитку [29].
Оглядова інформація виконує підсумкову, інтеграційну,концентраційну, оціночну, орієнтовну та евристичну функції. Поряд збібліографічною, фактографічною і концептографічною оглядова інформація відіграєсуттєву роль у розвитку будь-якої сфери людської діяльності.
Отримання оглядової інформації базується на таких процесахобробки документальних джерел інформації: огляду становлять підготовчий,основний (аналітичний і синтетичний) і заключний етапи.
До підготовчого етапу складання бібліографічного оглядувходять:
— вибір та вивчення теми;
— розробка плану-проспекту;
— виявлення документів з теми огляду.
Вибір теми визначається передовсім її актуальністю, науковимі практичним значенням, потребами споживачів, браком готової бібліографічноїпродукції з певної теми.
Розробка плану-проспекту необхідна для підготовки великих заобсягом і складних за структурою оглядів. План-проспект містить обґрунтуванняактуальності й новизни теми, визначення цільового і читацького призначенняогляду, чітке формулювання теми огляду.
Виявлення документів з теми огляду передбачає визначення колаосновних і додаткових джерел інформації. Основні джерела переглядаютьретельніше, ніж додаткові. Бажано оптимально поєднувати джерела вторинноїінформації (бібліографічні посібники, покажчики змісту) і первинної інформації(періодичні видання відповідної галузі чи теми, хрестоматії, антології,збірники, праці конференцій відповідного профілю і т. ін.). Результатом цієїдіяльності є створення масиву бібліографічних записів з теми огляду — якпочаткової «синтезуючої» операції, що передує глибокому змістовомуаналізу документів [41].
Основний етап складання бібліографічного огляду становлятьдва під етапи: аналітичний і синтетичний.
До аналітичного підетапи входить:
— відбір документів;
— аналіз документів.
До синтетичного підетапу входить:
— групування документів;
— характеристика документів.
Відбір документів — один з найважливіших процесівбібліографування. У процесі відбору здійснюють обмеження масиву документів, яківключають в огляд відповідно до визначених якісних критеріїв.
Принципи відбору документів визначають відповідно до теми,цільового і читацького призначення огляду. Уточнюються тематичні межі огляду(чи буде охоплено всю тему, чи лише деякі її аспекти, чи включатимуть документизі споріднених галузей знань; яким буде висвітлення теми — теоретичним,практичним, історичним і т. ін.), хронологічні межі, видовий склад і кількістьдокументів. Якщо це рекомендаційний огляд, то кількість документів, як правило,обмежують (від трьох до десяти). До огляду слід включати лише цінні, якіснідокументи. Відбір визначає передовсім якість огляду. Саме на цьому етапіпроводять змістовий і формальний аналіз документів, здійснюють оцінку їхньоїнаукової, соціальної і практичної значущості, роблять порівняльний аналізнаукової і художньої цінності близьких за тематикою документів, визначаютьвідповідність їхнього рівня складності змісту і підготовленості споживачів [32].Основними способами групування документів в огляді є змістовий або формальний.Змістове групування передбачає розподіл матеріалу за галузями, розділами наук,темами, аспектами, питаннями. Формальне групування передбачає розподілдокументів за алфавітом авторів, назв, видами, жанрами документів, за місцемвидання, хронологією, мовою, видавничою організацією. Як правило, документигрупують за принципом «від загального — до часткового» або «відпростого — до складного». Така побудова дає змогу конкретизувати змістпервинного документа, загострити увагу на певних аспектах теми, найважливіших інайперспективніших.
Характеристика кожного документа містить відомості проавтора, вихідні дані, розглянуті питання. Оскільки головна мета огляду —формування інтересу споживачів до конкретних документів, інформація про них маєрекомендаційний характер. Важливо відібрати найсуттєвіші відомості про кожнийіз документів, показати внутрішню логіку розкриття теми, зіставити виданнярізних авторів, підкреслити наукове або практичне значення відібраних документів.Огляд — це зв'язний виклад змісту первинних документів. У текстах«зв'язках» підкреслюють схожість між документами або, навпаки,різницю між ними (за масштабами та глибиною розкриття теми, за видамидокументів тощо), підкреслюють популярність автора, рівень достовірності даних,художнього вимислу тощо. Інколи поєднувальним текстом слугує самахарактеристика (анотація), яку ще поділяють на дві частини: одна передуєбібліографічному запису, а другу подають після нього. Не допускається переказзмісту первинного документа. У рекомендаційних бібліографічних оглядахгрупування матеріалу здійснюють від загального до часткового або від простогодо складного. У науково-допоміжних оглядах застосовують складне групуванняматеріалу, що базується на поєднанні кількох варіантів: за розділами,підрозділами, а в межах підрозділів — за формальною ознакою (за алфавітомавторів, у прямій або зворотній хронології) [43].

Розділ 2. Практичне використання аналітичних документів
 
2.1Національна система науково-технічної інформації
До1950 р. обслуговування фахівців документами, необхідними їм для творчоїдіяльності — конструкторської, винахідницької, внедренческой і т.п.,здійснювалося по перевазі науково-технічними, а також універсальними науковимибібліотеками.
Однакнауково-технічний прогрес зажадав відбруньковування від них спеціальнихсоціальних систем, призначених для цієї мети. В економічно найбільш розвиненихкраїнах почали з'являтися органи науково-технічної інформації (НТІ), своїмгенезисом відділення, що повторили шлях, від бібліотек подібних їмдокументальних систем — архівів, музеїв.
Наочнеподання такої трансформації дає еволюція однієї з найбільших науковихбібліотек. Спочатку й протягом напівстоліття вона називалася Фундаментальноюбібліотекою по суспільних науках. Потім розширила свої функції, що відбилося вназві: Інститут наукової інформації й Фундаментальна бібліотека по суспільнихнауках. На наступному етапі згадування бібліотеки з назви зникло, вона почалаіменуватися Інститутом наукової інформації із суспільних наук (ІНІСН), хочабібліотека як і раніше функціонує в її структурі [35].
Унашій країні державна система НТІ початку створюватися в 1950-х рр. й остаточнозміцніла в 1966 р. Вона містила в собі 10 всесоюзних інститутів. Ще 12 тис.органів НТІ діяли на підприємствах і в організаціях. Очолював цю систему ВІНТІ- Всесоюзний (тепер Всеросійський) інститут наукової й технічної інформації,утворений з ініціативи президента Академії наук А.Н. Несмеянова. За час свогоіснування він дав інформацію в спеціально реферативних журналах, що випускають,про 35 млн. публікацій по основних напрямках науки й техніки, включаючи, міжіншим, документалістику й інформатику. При цьому він ввів свою політематичнубазу даних, ґрунтуючись на виписці всього 10 відсотків іноземних журналів.
Із щебільшим розмахом веде аналогічну роботу американський Інститут науковоїінформації, заснований Ю. Гарфилдом в 1961 р. у Філадельфії (штатПенсільванія). Він розписує зміст журналів США починаючи з 1958 р.; з 1964 р.становить покажчик цитованої наукової літератури, а з 1975 р. — покажчикцитування журналів.
Цяробота — типово документометрична: на підставі аналізу наукових публікаційз'ясовується рейтинг окремих учених, наукових інститутів, дослідницької преси[26].
В1967 р. відкритий Всесоюзний (зараз Всеросійський) науково-технічнийінформаційний центр (ВНТІЦ), що є депозитарієм і страховим фондом дисертації йзвітів про НОКІР, алгоритмів і програм за останні 30 років. Після закінченняцього строку найцінніші в практичному й теоретичному відношенні виданнявиділяють із загального масиву й переводять у нову базу даних па сучаснихносіях. Фонд ВНТІЦ перевищує 2 млн. мікрокопій.
Правда,зараз у ВНТІЦ надходить матеріалів на третину менше, ніж раніше: не вистачаєзасобів на підготовку й пересилання звіту, ослабнула відповідальність занедоставляння, учені не зацікавлені безоплатно розголошувати свої «ноу-хау».
Наприкінці1960-х рр. при міністерствах почали виникати адміністративні інформаційніцентри, які стали відомі під абревіатурою ГІОЦ — головний інформаційнийобчислювальний центр. У основному вони займаються збором й обробкоюстатистичної інформації зі свого міністерства або відомства.
Такіж, тільки меншого масштабу, інформаційні або довідково-інформаційні центрипочали з'являтися на кожному великому й средньому підприємстві, в установі [10].
Розвитокцього процесу привело до створення центрів інформації не тількинауково-технічного, але й найрізноманітнішого профілю — по суспільних науках(уже згаданих ІНІОН), у сфері культури (Інформкультура в складі Державноїбібліотеки СРСР імені В. І. Леніна, тепер Р(Б). Зараз інформаційні центриохоплюють всі сфери діяльності — правову, засобів масової інформації,фінансову, політичну, кадрову, рекламну, комерційну й іншу.
Інфоцентри,на відміну від бібліотек, самі створюють документи: не лише інформацією а йаналітичними звітами, оглядовою інформацією. Вони широко спеціалізуються нанаданні фактографічної інформації, причому у формі. При цьому вони часомдобувають цю інформацію, минаючи бібліотечні джерела, і в такий спосіб єодночасно й генералізаційними, і термінальними документальними системами. Дляцього досить звернутися до таких потужних інфослужби, як ІТАР-ТАРС(Інформаційно-телеграфне і агентство Росії — Телеграфне агентство Радянського Союзу),Інтерфакс, Російське інформаційне агентство «Новини». Аналогічніслужби мають практично всі країни світу. Про найбільш великі чув майже кожний:ЮСІА — Американське інформаційне агентство, перейменоване в Американськийінфоцентр, Телеграфне агентство Рейтер (Англія) [37].
Докориу відсутності в інфоцентрів історичних традицій здавалися вагомими до появицілісного бачення всіх їхніх різновидів. Звичайно, цим центрам до бібліотечноїісторії далеко, але проте деякі з них мають уже досить дільний досвід функціонування.Так, довідкова служба Москви будувалась протягом двох з половиною століть.Перший адресний довідник «Вся Москва» вийшов в 1894 р.
Інфоцентриобслуговують колективного користувача, тобто юридичних осіб, тоді як бібліотекимають справа в основному з контингентом фізичних осіб.
Замасштабом інфоцентри бувають всеохоплюючі — від глобальних (типу Інтернету)через міжнародні (МЦНТІ— Міжнародний центр НТІ), всеросійські (наприклад,ВІНІТІ, ІНІОН), великі комплекси (типу Всеросійського виставочного центра,промислових корпорацій) до підрозділів інформаційних служб окремої фірми.
Інфоцентрирозглядають інформацію як товар, і цим радикально відрізняються від бібліотек,що бачать у ній культурну цінність. Підхід же інфоцентрів визначає постановкуроботи в них як у підприємство з виробництва й продажу продукції: їхні послугиплатні, у них процвітає ринковий підхід до надання інформації, їм властивіоперативність і супероперативність на базі новітніх технологій, у них стрімкорозширюється приватний сектор [37].
Першимбув повністю автоматизований Інформаційний банк газети «Нью-ЙоркТайм» ще в 1973 р. У всіх інфоцентрах світу перевага віддаєтьсямашиносприймальним документам, електронним засобам зв'язку.
Інфоцентрина відміну від інших документних систем орієнтуються на актуальну, можнасказати сьогочасну тематику, хронологічна глибина їхніх відомостей досить мала.У погоні за все новими й новими відомостями вони випустять із уваги старе мудревисловлення про те, що все нове — це добре забуте старе.
Удержавну систему НТІ ввійшли й документальні системи, що базуються на різнихвидах документів [37]:
— Федеральний фонд державних стандартів, загальноросійськихкласифікаторов техніко-економічної інформації, міжнародних (регіональних)стандартів, правил, норм і рекомендацій зі стандартизації, національнихстандартів закордонних країн — на нормативних документах в областістандартизації, метрології й сертифікації.
— Федеральний інститут промислової власності,Інформаційно-видавничий центр Російського агентства по патентних і товарнихзнаках — на патентній документації по винаходах, корисним моделям, промисловихзразках, товарних знаках, знаках обслуговування й найменування місць походженнятоварів, а також на комп'ютерних програмах, базах даних і топології інтегральнихмікросхем.
— Російська книжкова палата — на добутках печатки державноїбіблиографії.
— Усеросійський НДІ проблем машинобудування й ВсеросійськийНДІ стандартизації — на промислових каталогах.
— Усеросійський науково-дослідний центр стандартизації, інформаціїй сертифікації сировини, матеріалів і речовин — на відомостях про матеріалах іречовини.
— Науково-технічнийцентр "Інформрегістр" — на електронних виданнях.
Усистемі НТІ представлений й один архів — Російський державний архівнауково-технічної документації. Він спеціалізується на інформуванні продокументи постійного зберігання науково-дослідних, проектних, конструкторських,технологічних організацій і підприємств.
Положеннямпередбачена постановка науково-технічного інформування й на регіональномурівні. Отут ведучими виступають регіональні центри НТІ й Росінформресурса [10].
Хочасистема НТІ, як бачимо, досить велика, вона ще досить далека від завершення: унеї дивним образом не ввійшли головні бібліотеки країни Російська державна(навіть своїм підрозділом "Інформкультура") і Російська національна.Забуто можливості універсальних наукових бібліотек, більшості архівів, усіхмузеїв, картинних галерей, виставочних центрів.
Пояснитице можна лише відсутністю дотепер у всіх документальних системах цілісногоподання про сукупний документном ресурсі Росії.
Разомз тим Закон про бібліотечну справу пропонує бібліотекам взаємодіяти з органаминауково-технічної інформації, архівами, іншими підприємствами, установами,організаціями, які мають інформаційні банки даних різних рівнів (стаття 21).Інший Федеральний закон — «Про інформації, інформатизацію й захистінформації» — включив бібліотечні фонди й инфо-продукты бібліотек доскладу державних загальнодоступних инфоресурсов і поклав на бібліотеки відповідальністьза повноту задоволення суспільного попиту на інформацію із всіх галузей знанняй сферам діяльності.
Роботав області НТІ фінансується державою — що правильно, оскільки система державна.Видача інформації в цьому випадку повинна б здійснюватися безоплатно, коли заце вже заплачено, однак Положення передбачає повторне відшкодування, тепер ужесамими споживачами, витрат на створення інформаційної продукції й наданняпослуг.
Наявнимприкладом роботи системи НТІ в Україні є видання реферативних документів.Найпоширенішимвидом інформаційного документа є реферативний журнал (РЖ).
Реферативний журнал— це періодичний документжурнальної або листової форми, що містить реферати опублікованих документів абоїхніх частин [29]. У РЖ публікують у систематизованому вигляді рефератидокументів з певної галузі, проблеми, теми. Кожний номер РЖ становить єдністьінформаційного повідомлення — певної сукупності рефератів (бібліографічнихзаписів) і довідкового апарату. Він наділений предметним, авторським та іншимивказівками (наприклад, РЖ «Інформатика»).
Основне призначення реферативного журналу — інформуваннявчених і фахівців про поточні документи (видання) для ретроспективного пошукувідповідних наукових документів, а також щоб уникнути негативних наслідківрозсіювання документів з однієї і тієї самої тематики в журналах різнихпрофілів, для надання допомоги в подоланні мовних бар'єрів. Крім того, РЖ даєзмогу вченим і фахівцям без великих витрат часу стежити за досягненнями всуміжних сферах наукової і практичної діяльності і використовувати їх у своїйгалузі, а також бути засобом побічної оцінки наукової якості первиннихдокументів (у формі рефератів відображають лише документи, що мають значнийінтерес) [27].
Текст складається з певної сукупності рефератів,систематизованих на основі тематичного рубрикатора. Особливості такоїсистематизації ті ж, що і в бібліографічному записі реферата. На відміну відбібліографічного опису і анотації, реферат повинен розкрити фактографічнийзміст первинного документа, щоб без звернення до нього можна було визначитинеобхідність його використання, особливості інформації, яка є в документі, атакож безпосередньо використовувать саму цінну інформації. На відміну віданотації реферат розкриває результати, висновки, область їх використання, що забезпечуєвідображення лише найбільш головної частини змісту текстів первиннихдокументів, в залежності від характеристик РЖ.
Особливість його в тому, що він відображає опублікованідокументи, вітчизняні і закордонні.
В Україні реферативні журнали видають Книжкова палатаУкраїни, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, Українськийінститут науково-технічної та економічної інформації, інші міжгалузеві йгалузеві центри [10].
Наприклад, український реферативний журнал (УРЖ)«Джерело» — періодичне інформаційне видання, призначене дляоперативного відображення змісту друкованих в Україні наукових видань зприродничих, технічних, суспільних і гуманітарних дисциплін. УРЖ виходить у 3серіях:
Сер. 1. — Природничі науки. Медицина.
Сер. 2. — Техніка. Промисловість. Сільське господарство.
Сер. 3. — Суспільні та гуманітарні науки. Мистецтво.
Усі три серії УРЖ «Джерело» виходять зперіодичністю один раз у два місяці (шість разів у рік). З останнім номеромкожний передплатник одержує компакт-диск із записом інформації, акумульованоїжурналом за рік.
В УРЖ «Джерело» реферують монографії, збірникинаукових праць, матеріали конференцій, посібники для вузів, серіальні(періодичні та продовжувані) видання, автореферати дисертацій, препринти.Джерелом інформації для підготовки УРЖ є обов'язковий примірник творів друкуУкраїни, що надходить до Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського(НБУ).
Також реферативні журнали видаються в мережі Інтернет,прикладом є журнал «Екологія».
Матеріали для реферативного журналу готують за єдиноюметодикою з використанням Рубрикатора НБУ і розміщують у систематичному порядкузгідно з основними діленнями Рубрикатора. Аналіз змісту і систематизацію творівдруку (документів) здійснюють фахівці відділу систематизації НБУ. Допоміжнийапарат УРЖ містить авторський покажчик та покажчик періодичних видань.
Кожному запису в УРЖ присвоюють номер, який має такіелементи: порядковий номер УРЖ у поточному році; літера, що відповідає певнійгалузі знання, згідно з Рубрикатором НБУ; порядковий номер реферату у випуску.
Запис у реферативному журналі поєднує бібліографічний описдокумента, реферат (замість рефератів можна використовувати авторські резюме таанотації), а також шифр зберігання в Національній бібліотеці України ім. В.І.Вернадського. Твори друку (документи) можна одержати безпосередньо вбібліотеці, або замовити за допомогою міжбібліотечного абонемента (МБА).Скорочення в бібліографічних описах видань зроблено відповідно до ДСТУ 3582-97"Інформація та документація” [4].
УРЖ «Джерело» представлене в мережі Internet:
— загальнодержавною реферативною базою даних «Україніканаукова»www.nbuv.gоv.uа (Web — сервер Національноїбібліотеки України ім. В.І. Вернадського) та: http://ірrі.kіеv.uа Web — сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України);
— електронною версією журналу hppt://t.kiev.ua/Djerelo/index.html(Web — сервер Інституту проблем реєстрації інформації НАН України). База данихмістить бібліографічні описи документів, реферати, індекси Рубрикатора НБУтощо. Пошук документів можна здійснювати за автором, назвою (чи за словами зназви) видання, назвою журналу, тематичними розділами, роком видання, а такожза будь-яким терміном з тексту (крім службових слів). Результати пошуку можназаписати у файл або ж роздрукувати у вигляді тексту.
Ще одним прикладом реферативного видання є журнал«Агропромисловий комплекс».
Реферативний журнал “Агропромисловий комплексУкраїни” засновано Державною науковою сільсько-господарською бібліотекою УААНта Інститутом гідротехніки і меліорації УААН у 1999 році. Свідоцтво продержавну реєстрацію КВ 3796 від 29.04.1999 р. Передплатний індекс 99626 здругого півріччя 2008 року. Періодичність видання — 4 рази за рік. Кожний номерчасопису містить до 420 рефератів (≈ 20 ум. друк. аркушів). Виданняпокликане інформувати вчених-фахівців та інформатиків галузі про основнірозробки вітчизняної аграрної науки і технології сучасного виробництва з метоюсвоєчасного, найповнішого застосування інновацій на практиці, слугувати засобомздійснення цільового пошуку науково-технічної інформації, міждержавного обмінуінформативними масивами.
Основними завданнямиреферативного журналу є:
- оперативне ознайомлення широкого загалу науковців і практиків зновими публікаціями у сфері аграрної науки і техніки;
- цільовий пошук необхідної інформації з усіх галузей АПК;
- сприяння інтеграції наук; міжгалузевий та міждержавний обмінінформацією;
- популяризація найновішого інформаційного продукту, методів ітехнологій.
Підготовка видання РЖ “Агропромисловий комплексУкраїни” передбачає тематичне структурування, планування номерів, підбірпершоджерел, їхнє попереднє опрацювання, бібліографічний опис, формалізаціютексту рефератів згідно з положеннями діючих стандартів і відомчих рекомендаційКнижкової палати і Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського.
РЖ містить реферати монографій, найґрунтовнішихстатей наукових журналів, збірників наукових праць, матеріалів конференцій імає необхідний довідково-пошуковий апарат, який складається залфавітно-предметного покажчика, авторського покажчика, покажчика використанихперіодичних і продовжуваних видань. В кінці РЖ розміщено перелік виданих ДНСГБУААН бібліографічних і історико-бібліографічних покажчиків праць відомихвітчизняних учених-аграріїв.
Предметна рубрикація РЖза УДК:
- історія аграрної науки;
- економіка сільського господарства, організація та управліннясільськогосподарським виробництвом;
- сільськогосподарські машини, знаряддя та інструменти;
- ґрунтознавство;
- агротехніка;
- сільськогосподарська меліорація;
- охорона природи, сталий розвиток, сільськогосподарська екологія;
- хвороби рослин, шкідники рослин, захист рослин;
- рослинництво;
- тваринництво;
- бджільництво;
- шовківництво;
- рибне господарство;
- ветеринарія;
- харчова і переробна промисловість, продукти твариннитва;
- лісове господарство.
До складу редколегії РЖ входять відомі вчені вгалузі АПК, що дає змогу об’єктивно оцінювати рівень реферованих публікацій. Насьогодні реферативний журнал ДНСГБ УААН — єдине інформаційне видання, щовідображає динамічний розвиток агропромислового комплексу України. Читач маєможливість передплачувати, замовляти РЖ у друкованій формі, електронною поштоюповний випуск або його частину, а також бібліографічні описи без рефератів.
Різновидом реферативного документа є експрес-інформація. Експрес-інформація— це оперативний документ, який висвітлює найважливіші вітчизняні і зарубіжнідосягнення у формі розширених статей, описів винаходів, скорочених перекладів іт. ін. Це може бути розширений реферат якого-не-будь виданого за доситькороткий термін найціннішого первинного документа, що потребує оперативногооповіщення. За хронологічними ознаками експрес-інформація – це неперіодичневидання. Його цільове призначення – інформування про найбільш актуальнихзарубіжних опублікованих і вітчизняних неопублікованих документах, які вимагаютьоперативного оповіщення [29].
Інформаційний листок — це реферативний документ відомостей пропередовий досвід або науково-технічні досягнення. Найсуттєвіше значення маєрівень інформативності реферативного документа, тобто кількість та якістьінформації, яку отримує з реферату споживач [27].
Експрес-інформація і інформаційний листок частішевипускаються без довідникового апарату. Автореферати дисертацій супроводжуютьсясписком опублікованих автором робіт по темі [28].
За конструкцією реферативне видання малооб”ємне, видається вобгортці, звичайно без ілюстрацій, але з таблицями, формулами, які допомагаютьрозкрити основний зміст первинного документа.
2.2 Аналітичні центри в Україні і за кордоном
Аналітичні (чи «мозкові») центри (англ. think tanks)— недержавні науково-дослідницькі організації, які, як правило, зосереджуютьсвої зусилля в галузі гуманітарних наук — політики, економіки, соціології,права тощо [43].
«Мозкові центри» реалізують оригінальнідослідження та освітні програми, спрямовані на навчання та здійснення впливу наполітиків і осіб, які формують громадську думку з широкого кола економічних,соціальних, політичних, екологічних питань та проблем безпеки. Крім того, вонивиступають інструментом суспільного контролю, а відтак, визначають цілі тацінності суспільства.
Найбільшого розвитку «мозкові центри» набули взахідному світі і, по суті, є однією з ознак західної демократії.
За домінантними цільовими галузями діяльності«мозкові центри» можна поділити на [43]:
— дослідницько-видавничі;
— лоббістські;
— правозахисні;
— культурологічні;
— цільові.
За обширом проблем, які вони розглядають івивчають:
— світові (наприклад, так званий «Римський клуб»,National Endowment for Democracy в США);
— загальнодержавні;
— регіональні.
За політичними орієнтаціями:
— політично заангажовані (це Think Tanks приполітичних партіях і рухах);
— політично незалежні.
На думку Дж. Стеварда, колишнього посла США вМолдові, а нині заступника директора Інституту міжнародної економіки уВашингтоні (теж Think Tanks), успішні аналітичні центри повинні об'єднатиінтелектуальну досконалість з практичною досконалістю. Враховуючи їх вплив насуспільно-політичні, економічні та ін. процеси, Think Tanks зачисляють до«п'ятої влади» (після законодавчої, виконавчої, судової та ЗМІ).
За даними інтернет-проекту «Мережа аналітичнихцентрів України» (http://www.intellect.org.ua) станом на 1 лютого 2002 (2005)р., в Україні діяло близько 60 (115) «мозкових центри». Ядром українських ThinkTanks виступає Київ — 38 (67) центрів. Далі йде Львів — 14 (32), Донецьк — 8(28), Харків — 10 (23), Закарпаття (15), Волинь, Дніпропетровськ, Тернопіль,Хмельницький, Чернівці — по 14 на 2005 р., Луганськ, Полтава, Івано-Францівськ,Крим, Вінниця, Херсон, Запоріжжя, Чернігів — по 13-10 центри на 2005 р. Понаддва десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема,Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському таЧернівецькому національних університетах, УАДУ при Президентові України,Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діютьаналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій. Донайбільш авторитетних неурядових аналітичних структур України можна віднести: Українськийцентр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентствогуманітарних технологій (АГТ), Асоціацію молодих українських політологів іполітиків (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП),Академію економічних наук України, Український культурологічний центр (УКЦентр)та аналітично-інформаційний журнал «Схід» (Донецьк), Культурологічнийчасопис «Ї», Київський центр інституту Схід-Захід (КЦІСЗ), Міжнародний центрперспективних досліджень (МЦПД), Український незалежний центр політичнихдосліджень (УНЦПД); Центр європейських та міжнародних досліджень (ЦЄМД), Центрмиру, конверсії та зовнішньої політики України (ЦМКЗПУ), Інститут трансформаціїсуспільства (ІТС), Агентство Стратегічних Досліджень (http://sd.net.ua).Потенційно потужними організаціями є Інститут Євро-Атлантичного Співробітництва(ІЄАП), Інститут Європейської Інтеграції (ІЄІ), Товариство зовнішньої політикиУкраїни (ТЗПУ), Центр стратегічних досліджень (ЦСД). Фінансування просунутихукраїнських Think tanks, як і в Польщі та Чехії в основному зовнішнє. Наведемодеякі приклади окремих українських «мозкових центрів», які зараз успішнопрацюють [43].
Міжнародний центр перспективних дослідженьзасновано в 1993 р. Мета діяльності центру — сприяння розвитку демократичногосуспільства та ринкової економіки в Україні, процесам європейської інтеграціїУкраїни. Здійснює аналітичні дослідження економіки України, прогнози розвиткута оцінку можливих ризиків. На основі опитування 300 промислових підприємствУкраїни проводить щоквартальний моніторинг української економіки на мікрорівні.Фінансування в основному міжнародне. Річний бюджет — 1,2 млн. дол. В центрі напостійній основі працює 45 професійних працівників. E-mail: office@icps.kiev.ua
Український центр економічних і політичнихдосліджень ім. О.Разумкова — неприбуткова громадська організація. Здійснюєдослідження в таких сферах: внутрішня політика; соціально-економічний розвитокУкраїни; енергетика; державне управління; міжнародна економіка; зовнішняполітика; національна безпека і оборона; військове будівництво; міжнародна ірегіональна безпека; миротворча діяльність. УЦЕПД об'єднав експертів у галузяхісторії, політології, філософії, соціології, права, міжнародних відносин,економіки, енергетики та воєнної безпеки. В Центрі на постійній основі працюють24 чол. Експерти УЦЕПД отримали фахову підготовку у вітчизняних та іноземнихуніверситетах, мають вчені ступені і звання, досвід роботи в органах державноївлади. Для проведення досліджень Центр залучає широке коло висококваліфікованихекспертів на контрактній основі. Цілі УЦЕПД: розробка моделейсоціально-економічного розвитку України та механізмів їх реалізації; сприянняконструктивній взаємодії гілок влади; розбудова ефективної, економічнонеобтяжливої Воєнної організації держави; підвищення ефективності взаємодіїдержави і суспільства, обґрунтованості державних рішень, результативностівласної участі в процесі їх прийняття; налагодження плідної співпраці зміжнародними аналітичними центрами, проведення спільних досліджень з актуальнихпроблем. УЦЕПД забезпечує високу якість аналітичної продукції. Це одна знайдосвідченіших NGO в Україні, яка виконує: дослідницької роботи в провіднихнаукових установах держави; практичної роботи в органах державної влади:Адміністрації Президента, Кабінеті Міністрів, Апараті Ради національної безпекиі оборони, Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України;бере участіь в підготовці та проведенні виборчих кампаній; участь в розробцізаконодавчих і нормативних документів: Конституційного договору, Концепції(основ державної політики) національної безпеки України, Стратегії забезпеченняекономічної безпеки України, Закону України «Про Раду національної безпеки іоборони України», нормативних актів, державних і галузевих програм; розробціаналітичних матеріалів з актуальних проблем національної безпеки; здійснюєпідготовку аналітичних доповідей Президентові України, Прем'єр-міністрові;України, Секретареві Ради національної безпеки і оборони України; наданняконсультацій парламентським комітетам, Уряду України. Чільні функціонери Центрупоповнюють ряди міністрів України (2005 р.). E-mail: info@uceps.com.ua [43]
Інститут демократії ім. Пилипа Орлика утворений в1993 р. Основні напрямки діяльності охоплюють широкий спектр проблем:дослідження державного самоуправління та місцевого самоврядування,громадянського суспільства, національної безпеки, прав людини та національнихменшин, охорони довкілля. Джерела фінансування — в основному міжнародне. Маєблизько 20 постійних професійних працівників та 30 асоційованих.
E-мail: orlyk@orlyk.gluk.apc.org
Інститут трансформації суспільства (інститутО.Соскіна) засновано в 1994 р. Провадить дослідження в галузі економічнихреформ, політичної трансформації суспільства, соціології, державного управлінняі національної безпеки, геополітики. Видає журнал «Економічний часопис».Джерела фінансування внутрішньоукраїнські та міжнародні. Має 10 професійнихпрацівників та 50 сумісників. E-mail: ososkin@i.kiev.ua
Центр інновацій та розвитку заснований у 1996 р.Напрямки діяльності — розвиток «третього сектору» в Україні. Видає свій журнал.Річний бюджет — 25 тис. дол. Має 6 постійних працівників та 20 інших.
E-mail: idc@iopa.freenet.kiev.ua
Серед регіональних можна виділити Політологічнийцентр «Генеза» у Львові (E-mail: geneza@geneza.lviv.ua), Українськийкультурологічний центр у Донецьку (E-mail: ukcdb@uvika.dn.ua), Кримський центрнезалежних політичних дослідників та журналістів (E-mail:prtl@kcnpdj.crimea.ua).
Інтелектуальний продукт вітчизняних аналітичнихцентрів, як правило, відрізняється високим науковим рівнем, що пояснюєтьсязначною часткою професійних науковців в їх штаті. Інколи якість цього продуктунавіть вища, ніж це можуть забезпечити іноземні Think tanks, що цілкомобумовлено фаховим рівнем вітчизняних спеціалістів [43].
Аналітичні центри США. В США працюєблизько 1200 аналітичних центрів, на яких ми вважаємо необхідним зупинитисябільш докладно. Мозкові центри самого уряду США нараховують близько 5000працівників і мають фінансування близько 1,5 млрд дол. щорічно. Приуніверситетах працює майже 600 Think Tanks. Ще 600 є незалежними громадськимиорганізаціями. Більшість найвпливовіших Think Tanks працюють у Вашингтоні.Засновниками і опікунами аналітичних центрів є відомі політики, скажімо,Інституту за підтримку демократії (National Endowment for Democracy),заснованого у 1983 р., — З.Бзежинський, М.Олбрайт. Найвпливовішими аналітичнимицентрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»), Центр міжнароднихприватних підприємств (Center for International Private Enterprise), ІнститутБрукінґс: Національний інститут передових досліджень, Інститут міжнародноїекономіки (Institute for International Economics), САТО-Institute, Інститутміста (The Urban Institute), Центр міжнародного приватного підприємництва(Center for International Private Enterprise (CIPE), Центр фундацій (TheFoundation Center), Рада фундацій (Council of Foudations). Зважаючи на тууніально важливу роль, яку відіграють ці Think tanks США, зупинемося на нихдокладніше.
Одним з найвпливовіших аналітичних центрів США є TheHeritage Foundation («Спадщина»). Це стратегічний дослідницький інститут, щозаймається широким спектром питань громадської політики. Зокрема HeritageFoundation розробив моделі пенсійної системи, модель американської економіки,модель родини. Ідея інституту — побудувати статистичну модель суспільства ізабезпечити доступ до неї широкої громадськості. Фундація видає ряд аналітичнихдосліджень, з найбільш відомих — щорічний «Index of Economic Freedom», «Мандатна лідерство» (рекомендаційні матеріали для кандидатів у президенти США).Фундація має біля 200 працівників, 35-40 дослідників, з яких 15-20 PhD. Бюджеторганізації — близько 30 млн. дол. річно. Організація має унікальну системуфінансування, яка включає до 200 тис. спонсорів, гроші від яких (суми 20-40дол.) залучаються шляхом прямого листування. Біля 3000 жертводавців офірують напотреби фундації по 1000 дол., а члени «Президенського клубу» — понад 1000 дол.Донорам надається пріоритет у висвітленні питань, які їх цікавлять. Організаціямає 5 серверів в мережі Інтернету (http://www.heritage.org).
Центр міжнародних приватних підприємств (Centerfor International Private Enterprise) провадить та розповсюджує дослідження зреформування ринку та розвитку демократії. Приймає участь у фінансування більшніж 90 новостворених проектів розвитку ринку. Пріоритетними галузями дослідженьв країнах пострадянського простору можуть бути «молодь і бізнес»,«старопромислові регіони», «корупція і шляхи її подолання» тощо(sedeane@cipe.org).
Інститут Брукінгс: Національний інститутпередових досліджень. Поєднує академічні та громадські стратегії. Ведедослідження в галузі економіки, політики, законодавчої сфери та «третьогосектору». Видає журнал накладом 12000 примірників. Відстежує ситуацію ірозвиток Think Tanks у світі.
Інститут міжнародної економіки (Institute forInternational Economics) — приватний некомерційний незалежний досліднийінститут, створений для вивчення міжнародної економічної політики. Займаєтьсяекономічним аналізом, проблемою глобалізації, перспективним прогнозуванням.Відома робота інституту «Запобігання апокаліпсису (дві Кореї)» Річний бюджетінституту — 6 млн. дол.
САТО-Institute — одна з провідних досліднихнеполітичних організацій у Вашингтоні. Досліджує проблеми економіки, видає книги,журнали, проводить конференції. Приклад доробку — книга «Глобальнийкапіталізм». Стоїть на жорстких позиціях по відношенню до МВФ, USAID та ін.організацій, які опікуються трансформаційними процесами в країнахпострадянського простору. Позиція САТО — менше опікати «нові демократії» натеренах колишнього СРСР. Партнери САТО в Україні — The Ukrainian Ctnter forIndependent Political Research (1991).
RAND Corporation («Research ANdDevelopment») — американський аналітичний центр, досліджує головним чиномпроблеми дотичні до Збройних Сил США. Заснований 14 травня 1948 року в СантаМоніка (Каліфорнія).
Інститут міста (The Urban Institute) — заснованоу 1968 р. Некомерційна організація, яка зосереджує увагу на проблемахсуспільства, зокрема, проблемі житловлаштування, демографії, експертномуобслуговуванні. В інституті працює 400 працівників. Річний бюджет організації —70 млн.дол. Дуже цікавим явищем Think tanks-простору в США є наявність окремихНДО, які не будучи «чистими мозковими центрами» виконують допоміжніконсультативні та комунікативні функції, зокрема для грантодавців і міжгрантодавцями, а також вивчають НДО-простір і розробляють питання створеннягрантів. Очевидно, що наявність цих організацій говорить про розвиненістьгромадянського суспільства як такого. До згаданих організацій належать Центрфундацій і Рада фундацій [43].
Центр фундацій (The Foudation Center) має місіюзбору, організації, аналізу та розповсюдження інформації про фундації,корпоративне надання грантів. Розробляє питання створення грантів та розробкипропозицій.
Рада фундацій (Council of Foudations) — об'єднуєблизько 2000 організацій-грантодавців у всьому світі. Головна діяльністьпов'язана з різноманітною інформацією для давачів грантів. Приклад діяльності —проект «Крила» (всесвітня ініціатива для підтримки творців грантів). РФ — не єаналітичним центром, але члени РФ фінансово підтримують АЦ. Аналогом Радифундацій в Європі є Європейський центр фундацій.
Ще одним цікавим, як на мій погляд явищем, єнаявність цільових Think tanks, які розповсюджують у США, зокрема цільовимчином — в урядових структурах, в Конгресі, серед мас-медіа тощо аналітичнуінформацію про Україну. Це, зокрема, Національна інформаційна служба України тафундація Україна-США.
Українська національна інформаційна служба (UkrainianNational information service — UNIS) — недержавна некомерційна організація,заснована в США, метою якої є збір інформації, проведення досліджень тарозповсюдження інформації про Україну в США. Приклад діяльності — організація іпроведення у 2000 р. конференції «Прагнення України до зрілої державності» (80доповідей).
Фундація Україна-США (US-Ukraine Foundation) —недержавна некомерційна організація, заснована в 1991 році з метою сприяннярозвитку демократії, стимулювання реформуванню вільного ринку та зміцненню правлюдини в Україні. Має 12 штатних працівників у Вашингтоні і 30 — в Києві. Фундаціявиходить з розуміння України як ключової ланки стабільності в регіоні СхідноїЄвропи. Програми US-Ukraine Foundation: заснування і підтримка Інституту ім.П.Орлика (Київ), розвиток в Україні НДО (програма партнерства громад). Плануєпідтримку кредитних спілок в Україні.
Think tanks Сполучених Штатів Америки слідвважати орієнтиром для інших демократій. Не скидаючи з шальок терезів вагунаціональних особливостей, які присутні в будь-якому суспільстві, зауважимо, щоструктура, алгоритми фандрейзингу, політична, економічна, антикорупційна,правозахисна роль, лобістська, аналітична, дослідницька, інформаційна та ін.функції Think tanks США, їх місце і роль, яку вони виконують у суспільстві, єорієнтиром і для українських, порівняно молодих «мозкових центрів», які тількирозпочинають свій шлях.Аналітичні центриЧехії. У Чеській Республіці можнавиділити 12 найкрупніших аналітичних центри: Громадянський інститут, клуб “Медіато”,Фонд «Патріє», Центр підтримки демократії та вільного підприємництва– зосереджуються на питаннях демократизації суспільства та економічногорозвитку; Інститут економіки АН Чеської Республіки, Ліберальний інститут, Центрекономічних досліджень і післявузівської освіти при Карловому університеті, Центрліберальних досліджень, Чеський інститут прикладної економіки – на питанняхекономічного розвитку, Інститут природоохоронної політики та Центрприродоохоронних досліджень – розробляють екологічні проблеми, а Інститутміжнародних відносин (Чехія) – проблеми безпеки. Всі Think tanks знаходяться в Празі,і тільки Центр природоохоронних досліджень – в Деціні.Аналітичні центриПольщі. У цій країні працює близько 10відомих у світі недержавних «мозкових центрів». Це — Інститут досліджень основдемократії, Інститут польської політики, Інститут приватного підприємництва ідемократії, Міжнародний центр розвитку демократії, Фонд підтримки місцевої демократії,Гданський інститут ринкової економіки, Дослідницький центр ім. Адама Сміта,Фонд CASE — Центр соціальних та економічних досліджень, Інститут сталогорозвитку та ін. Всі ці організації окрім Гданського інституту розташовані уВаршаві.
Інститут досліджень основ демократії засновано в1995 р. Сфера досліджень: політичні партії в нових демократичних державах,ставлення до демократії та ринкової економіки, родинні цінності та структура сім'ї.Інститут є приватною некомерційною організацією, яка ставить собі за метувивчення філософських, історичних, соціальних, політичних і культурнихпередумов виникнення і функціонування демократичних систем у сучасномусуспільстві. Джерела фінансування — внутрішні (польські) і міжнародні. Річнийбюджет — бл.4-6 тис. дол. Інститут має 13 працівників, в тому числі 4 —постійних. Тел. (48-22)643-68-73.
Інститут польської політики — незалежнанекомерційна установа, заснована у 1992 р, метою якої є публікації пророзбудову демократії, зокрема з тематики сучасної історії та національнихконфліктів в Україні, Білорусії, Росії, Румунії, Естонії, а також з питаньекономіки та соціального захисту в Польщі, самоврядування в Польщі таНімеччині. Джерела фінансування — гранти від фондів. Постійних співробітниківІнститут не має, асоційованих — 3 чол. E-mail: jkarp@polbox.com
Інститут приватного підприємництва і демократії(1993) — незалежна фундація, яка досліджує розвиток приватного сектора вПольщі. Інститут ініціює внесення поправок до існуючого законодавства,розробляє стандарти економічних відносин, бере участь в громадськихобговореннях. Джерела фінансування — внутрішні та зовнішні. Річний бюджет — 130тис. дол. Інститут організує національні та міжнародні брифінги, конференціїдлта семінари для політиків і журналістів. E-mail: iped@polbox.com
Міжнародний центр розвитку демократії (МЦРД)заснований у 1992 р спільно Ягеллонським університетом та Економічною академієюі працює в напрямках: європейські та східні дослідження, дослідження питаньбезпеки, громадянське суспільство. До складу Центру входить Інститутстратегічних досліджень. До Ради Директорів входить, зокрема, ЛєшекБальцерович. Дослідження стосуються ЄС, НАТО, питань громадянськогосуспільства, ринкової економіки, конституції. При МЦРД створена Депозитнабібліотека Ради Європи — відділ Європейської бібліотеки. Фінансування —внутрішнє (польське) та міжнародне (приблизно порівну). Річний бюджет — 225тис. дол. Центр має 55 співробітників, у тому числі 10 — постійних. E-mail: dyrekcja@Friko5.onet.pl
Фонд підтримки місцевої демократії працює з 1989р. Основні напрямки діяльності — розвиток громадського самоврядування,підтримка місцевих органів влади та місцевих адміністрацій, місцеве самоврядування.Фонд підтримує розвиток демократії в країнах Східної Європи, зокрема в Україні,Білорусі, Литві, Румунії та країнах СНД. Фінансування — внутрішнє (польське) таміжнародне (приблизно порівну). У Фонді працює бл. 30 чол, з яких 23 — постійніпрофесійні працівники. E-mail: biuro@frdl.org.pl
Гданський інститут ринкової економіки, якийзасновано у 1989 р — одна з провідних польських дослідницьких фундацій в галузіекономіки. Сприяє трансформації польської економіки в систему вільного ринку.Фінансування на 2/3 — внутрішнє. Річний бюджет — бл. 1,5 млн. дол. Інститут маєпонад 120 співробітників, переважна більшість яких — сумісники. Інститут маєфілії у Варшаві та Любліні, співпрацює з досліджницькими установами Європи таАмеерики. Засновник Гданської банківської академії. E-mail: ibngr@ibngr.edu.pl
Фонд CASE — Центр соціальних та економічнихдосліджень працює з 1991 р. Основні напрямки діяльності: державний бюджет тафінанси, процес приватизації, банківська справа, економічні перетворення впосткомуністичних країнах. Річний бюджет Фонду — бл. 1 млн. дол. Фонд активнодрукує наукові розвідки з питань трансформації економіки. Має біля 90співробітників, головним чином сумісників. E-mail: case@case.com.pl

Розділ 3. Перспективи розвитку аналітичнихдокументів
3.1 Інформаційні технології
Інформаціяє одним із видів ресурсів, що використовуються людиною в трудовій діяльності йпобуті. Інформаційний ресурс — особливий вид ресурсу, який ґрунтується на ідеяхі знаннях, накопичених у результаті науково-технологічної діяльності людей упевній предметній області, у тому числі в економіці, і поданий у формі,придатній для накопичення, реалізації та відтворення.
Інформаційнийресурс має низку характерних особливостей, зокрема, на відміну від інших,матеріальних, ресурсів, він практично невичерпний; з розвитком суспільства ізростанням використання знань, обсяги інформаційного ресурсу зростають.
Зпоняттям інформаційного ресурсу пов'язане поняття інформаційної технології.
Інформаційнатехнологія— технологія опрацювання інформації, яка складається зсукупності технологічних елементів: збирання, накопичення, пошуку, передаванняінформації користувачам на основі сучасних технічних засобів [3].
Принциповавідмінність інформаційної технології від виробничої полягає в тому, що вонамістить елементи творчого характеру, тобто людського фактора, який не підлягаєрегламентації та формалізації.
Вирішення економічних і управлінських завданьзавжди пов'язане з виконанням дій зі збирання необхідної інформації,опрацювання її за деякими алгоритмами і передавання у зручній формі особі, якаприймає рішення.
Яквідомо, є кілька принципово важливих етапів у розвитку засобів обчислювальноїтехніки і, виходячи з цього, — організаційних форм їх використання в установахі на підприємствах з метою оптимізації управлінського процесу [12].
Так,поява у другій половині 1960-х років великих потужних ЕОМ на периферіїуправлінської діяльності окремих підприємств, фірм, установ — в обчислювальнихцентрах або спеціалізованих відділах з машинного опрацювання інформації — дозволила перенести акцент на обробку змісту інформації, а не її форми. Це булопочатком формування електронної, або комп'ютерної, технології. Цьому етапурозвитку обчислювальної техніки відповідає така організаційна форма їївикористання, як централізована.
У тойчас існувало перебільшене уявлення про необмежені можливості електронноїінформаційної технології, що часто супроводжувалося невиправданим нарощуваннямтехнічної потужності автоматизованих систем управління (АСУ) на підприємствах іустановах та використанням узагальнених моделей розрахунків, які були дужевіддалені від реальних потреб управлінської діяльності [12].
Опрацюванняінформації, розташованої в різних місцях, комп'ютерами, з'єднаними в мережу єнайефективнішим використанням ресурсів сукупності комп'ютерів, тому що кожний зних виконує чітко окреслене завдання. Мережеві інформаційні технологіїреалізуються в локальних та глобальних обчислювальних мережах — ЛОМ та ГОМ.
Локальнімережі з допомогою спільного каналу зв'язку об'єднують декілька — від двох додесятків чи навіть сотень — комп'ютерів і надають їх користувачам неабиякіпереваги в організації сумісного опрацювання даних при вирішенні фаховихзавдань у межах певної установи. Тобто вони насамперед забезпечують зв'язокспільноти фахівців. Інше призначення мають глобальні та регіональні комп'ютернімережі.
Найвідомішасеред глобальних обчислювальних мереж — Internet існує з 70-х років XX ст. Цепоширена в масштабах світу глобальна мережа, що складається з великої кількостікомп'ютерних мереж різного рівня і дозволяє підтримувати зв'язок між ними набазі спільної мережевої технології (детально далі). Слово Internet походить занглійської: Inter — префікс «між» і Net— «комп'ютерна мережа», щоможна перекласти як «мережа мереж» [26].
Ниніінформаційні Internet-технології вважаються найсучаснішими. Вони знищили всікордони у світовому інформаційному середовищі, стали простим і дешевим засобомспілкування для всіх бажаючих у світі, не залежно від фахових та інших ознак.Послугами Internet користується понад кілька сотень мільйонів людей у світі, іїх кількість постійно зростає.
Особливемісце серед інформаційних технологій займає й мультимедійна технологія, якаобробляє та відтворює статичну графіку, або малюнки, анімацію, відеозображення,звук.
Останнім часом, складаючи вторинні документи, щораз ширшевикористовують інформаційні технології. Фактично більшість операцій, якіпідлягають формалізації, можуть здійснюватися за допомогою комп'ютерних ітелекомунікаційних технологій. До них можна зарахувати відбір первиннихдокументів з електронних баз даних, складання бібліографічних описів, анотаційі рефератів, відбір більшості вторинних документів. Самі процеси створеннявторинних документів, здійснювані за допомогою ЕОМ, приводять до створенняякісно нових інформаційних продуктів — баз даних. Однак комп'ютерна ітелекомунікаційна технологія є лише засобом наукової обробки документів.Порівняльна оцінка, відбір документів, аналітико-синтетична обробка їх зазмістовою ознакою — прерогатива референтів-аналітиків, бібліографів, іншихінформаційних посередників-професіоналів. Вони визначають тематичні межі,цільове і читацьке призначення та остаточний відбір документів [12].
3.2 Проблематика опрацювання інформації в Україні
На сучасному складному етапі розвитку нашого суспільстваУкраїні особливо необхідні кадри, які могли б глибоко осмислювати, аналізуватипроцеси, що відбуваються і знаходити шляхи розв’язання кризових явищ. Аджеаналітичне мислення необхідне не тільки вченим, працівникам освіти і культури,але і працівникам всіх сфер суспільного виробництва і управління.
На мою думку сьогодні аналітичне осмислення, поряд з іншими,особливо потребує соціальна сфера життя суспільства. А отже при документознавцячільне місце повинно займати формування його аналітичного мислення.
Розвиток аналітичного мислення документознавця, на мою думку,являє собою певний алгоритм, складовими компонентами якого є [21]:
- формування у документознавця визначеного складу і структурисоціального знання в його специфічній цілісності в процесі навчання ісамоосвіти;
- вироблення вміння аналізувати соціальні явища, розуміти їхсутність давати їм об’єктивну оцінку і робити адекватні висновки з певного колафактів;
- розвиток бачення предмету своєї діяльності і осмислення сукупностісвоїх безпосередніх обов’язків;
- оволодіння методами практичного розв’язання соціальних проблем,які визначають методику конкретного виду роботи;
- вироблення здатності прогнозувати можливі результати і наслідкисвоєї інформаційної діяльності.
Розрізняють інформаційну діяльність, яка є частиною розумовоїпраці і включає операції із сприйняття, переробки і видачі інформації, щоневіддільна від розумової праці фахівців науки і техніки, та інформаційнеобслуговування (сервіс), котре є галуззю професійної діяльності, основніскладові якої — процеси створення, оформлення, збирання, аналітико-синтетичноїпереробки, пошуку, поширення, зберігання й організації використання інформації.Ці процеси виконують професіонали — інформаційні працівники з метою підвищенняефективності праці фахівців різних галузей людської діяльності. Формуваннядокументних потоків, масивів, ресурсів, фондів, створенняінформаційно-пошукових систем, підготовка різноманітних бібліографічнихпокажчиків, фактографічних довідок, написання рефератів та оглядів,редагування, рецензування і переклад текстів тощо є різновидами інформаційноїдіяльності, що потребують знання основ аналітико-синтетичної обробки документів[26].
Суб'єктами професійної інформаційної діяльності можутьвиступати як окремі особи, так і спеціальні інформаційні установи. Фахівців-професіоналів,які виконують на своєму робочому місці інформаційну роботу для забезпеченняінформаційних потреб держави, організації, фірми, посадових осіб, називаютьінформаторами, референтами-аналітиками, менеджерами інформаційних служб,інформаційними посередниками тощо. Саме такий фахівець має здійснювати процесипідготовки та поширення документної інформації. Він, як правило, не обмежуєтьсялише пошуком відомостей про потрібний документ (чи документи), а й робитьанотований, реферативний, оглядовий чи аналітичний виклад змісту документа абосукупності документів на запити споживачів, готує різноманітні довідки, створюєаналітичні огляди з розвитку проблеми тощо. Фахівець, котрий формує електроннібази даних (БД), також має володіти основами реферування, вміти відбиратиключові слова, робити координатне індексування, що розширює межі пошуковогообразу документа. Отже, референт-аналітик має володіти навичками згортаннядокументної інформації, оцінювання та узагальнення її, знати суть процесіваналітико-синтетичної обробки документів, їхнє місце в інформаційнійдіяльності, характерні риси вторинних документів, методику створення їх [34].
Споживачем інформації можуть бути будь-яка людина абоколектив, що потребує інформації, відібраної з масиву документних джерел іопрацьованої відповідно до інформаційної потреби. Іншими словами, споживачпотребує документної, тобто зафіксованої на матеріальному носії, документографічноїінформації, об'єктом якої є документ, його частина чи сукупність документів, щоописують будь-який документ (документи); фактографічної інформації, щохарактеризує певний факт, подію чи їхню сукупність; концептографічної інформації,що характеризує певні ідеї, думки, концепції, погляди, уявлення; бібліографічноїінформації, що містить відомості про документ (про його частину чи документнийпотік, документний масив, ресурс, фонд). Таку інформацію створюють дляінформування споживача про існування документа, його внутрішні (змістові) тазовнішні (формальні) ознаки і властивості, для орієнтування в документномупотоці, масиві, ресурсі, фонді. Цю інформацію може бути подано в будь-якійформі (усній, рукописній, друкованій, електронній тощо) як каталоги ікартотеки, бібліографічні посібники, огляди і дайджести, а також як частиниінших документів і т. д. Отже, йдеться про інформацію, яка є результатомнаукової обробки первинних документів і має риси інформаційно-аналітичногодослідження. До сфери наукової обробки документів входить систематичневизначення кола питань, що виникають у процесі базової (професійної) діяльностіспоживача. Завданням референтів-аналітиків є виявлення, відбір,аналітико-синтетична обробка документної інформації та підготовка на цій основіінформаційних документів. Основна відмінність процесу наукової обробкидокументів полягає в тому, що її результат — не просто аналіз і згортанняпервинної інформації, а перетворення її на інформаційний засіб базовоїдіяльності споживача інформації [34].
Обов'язковими складовими наукової обробки документів єаналітичний відбір та критична оцінка документної інформації відповідно допотреб споживача, організація її у формі завершеного вторинного документа, а вразі необхідності — його анотування, індексування (визначення індексів УДК іББК). Наукова обробка документів як один з основних видів інформаційноїдіяльності потребує значних інтелектуальних зусиль і належить до розрядунаукової діяльності. Значення наукової обробки документів настільки значне, щовона є одним з основних критеріїв оцінювання рівня наукової зрілості здобувачівнаукового ступеня доктора і кандидата наук, діяльності науково-досліднихінститутів, одним із основних засобів ухвалення науково виважених управлінськихрішень і т. ін. Визначальною умовою якості наукової обробки документів єдосягнення відповідності змісту вихідних документів інформаційній потребіспоживача. При цьому застосовують методи інформаційного аналізу і синтезу,загальну і спеціальну методику підготовки й оформлення інформаційних документів.Референт-аналітик має володіти не лише знаннями, вміннями і навичками в галузіаналітико-синтетичної обробки документів, загальною і спеціальною методикоюстворення інформаційних документів, а й орієнтуватися в проблемах базовоїдіяльності споживача інформації [26].

Висновки
Насучасному етапі доступ до інформації абсолютно відкритий. За допомогою мережіІнтернет можна знайти будь-яку інформацію на різну тематику. Також важливемісце в отриманні людиною інформації посідають видання. Вони бувають різні і занапрямком, і за читацькою аудиторією. Сучасні технології дозволяють видавативидання не тільки на паперових носіях, а й у всесвітній мережі Інтернет.
У ході опрацювання різної наукової літератури зясувалось, щонайдосконалішим видом вторинних документів, які повно і кваліфіковановисвітлюють не окремі першоджерела, а конкретну тему в згорнутому йузагальненому вигляді, є аналітичні документи. Вони містять узагальненуінформацію, отриману в результаті всебічного, глибокого і критичного аналізупервинних документів, аргументовану оцінку стану і тенденцій розвитку проблеми,що розглядається.
Провівшианаліз основних видів аналітичних документів, до яких належать огляд станупитання, критичний аналітичний огляд, прогнозний огляд, інформаційний звіт продіяльність, тематичні підбірки, дайджест, досьє, прес-реліз тощо, розуміємо, щоструктура цих документів має багато спільного, однак є і певні особливостікожного виду.
Давшихарактеристику національній системі науково-технічної інформації приходимо довисновку, що до неї входять документні системи, що базуються на різних видахдокументів. Інфоцентри на відміну від інших документних систем орієнтуються наактуальну, можна сказати сьогочасну тематику, хронологічна глибина їхніхвідомостей досить мала. У погоні за все новими й новими відомостями вонивипустять із уваги старе мудре висловлення про те, що все нове — це добрезабуте старе. Інфоцентри розглядають інформацію як товар, і цим радикальновідрізняються від бібліотек, що бачать у ній культурну цінність. Підхід жеінфоцентрів визначає постановку роботи в них як у підприємство з виробництва йпродажу продукції: їхні послуги платні, у них процвітає ринковий підхід донадання інформації, їм властиві оперативність і супероперативність на базіновітніх технологій, у них стрімко розширюється приватний сектор.
Дослідивши основні аналітичні центри України тазакордонних установ визначили, що основним завданням для них є реалізаціяоригінальних досліджень та освітніх програм, спрямованих на навчання таздійснення впливу на політиків і осіб, які формують громадську думку з широкогокола економічних, соціальних, політичних, екологічних питань та проблембезпеки. Крім того, вони виступають інструментом суспільного контролю, авідтак, визначають цілі та цінності суспільства. До найбільш авторитетнихнеурядових аналітичних структур України можна віднести: Український центрекономічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова (УЦЕПД), Агентствогуманітарних технологій (АГТ), Асоціацію молодих українських політологів іполітиків (АМУПП), Атлантичну Раду України (АРУ), Інститут політики (ІП),Академію економічних наук України, Український культурологічний центр (УКЦентр)та аналітично-інформаційний журнал «Схід» (Донецьк) та ін.Найвпливовішими аналітичними центрами США є The Heritage Foundation («Спадщина»),Центр міжнародних приватних підприємств (Center for International PrivateEnterprise). А наприклад, У Чеській Республіці можна виділити 12 найкрупнішиханалітичних центри: Громадянський інститут, клуб “Медіато”, Фонд«Патріє» тощо.
Розглянувшивикористання інформаційних технологій в роботі з аналітичними документамиприходимо до висновку, що останнім часом, складаючи вторинні документи, щоразширше використовують інформаційні технології. Фактично більшість операцій, якіпідлягають формалізації, можуть здійснюватися за допомогою комп'ютерних ітелекомунікаційних технологій
Охарактеризувавшипроблему використання інформації в Україні стає зрозумілим, що у наш часУкраїні особливо необхідні кадри, які могли б глибоко осмислювати, аналізуватипроцеси, що відбуваються і знаходити шляхи розв’язання кризових явищ. Аджеаналітичне мислення необхідне не тільки вченим, працівникам освіти і культури,але і працівникам всіх сфер суспільного виробництва і управління.
На мою думку сьогодні аналітичне осмислення, поряд з іншими,особливо потребує соціальна сфера життя суспільства.

Списоквикористаної літератури
1. ДСТУ 3017–95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К.:Держстандарт України, 1995. – 47с.
2. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни тавизначення. — К.: Держстандарт України, 1995. – 24с.
3. ДСТУ 2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни тавизначення. – К.: Держстандарт України, 1994. — 158с.
4. ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду,бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. – К.: ДержстандартУкраїни, 1994. – 89с.
5. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа,встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги.– К.: Держстандарт України, 1994. – 10с.
6. ДСТУ 2628-94. Системи оброблення інформації. Оброблення тексту.Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 35с.
7. Про бібліотеки і бібліотечну справу: закон України // Бібліотечнийвісник. – 1995. — №2. – С. 1-5.
8. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: законУкраїни // Голос України. – 1992. – 8 грудня. – С. 7
9. Про інформацію: закон України // Голос України. – 1992. – 13 листопада.– С. 9.
10.  Пронауково-технічну інформацію: закон України // Голос України. – 1993. – 23липня. – С. 6.
11.  Амлинский Л.З.Взаимодействие органов НТИ и специальных библиотек в информационном обеспечениицелевых комплексных программ. – К.: Знание, 1984. – 127 c.
12.  Асєєв Г. Г.Інформаційні технології в документознавстві [Текст]: навч. Посіб. / Г. Г.Асєєв, В. Н. Шейко. – Харків: ХДІК, 1997. – 290 с. — ISBN 5 – 89076 – 009 – 6.
13.  Буран В. Я.Бібліографія: заг. курс.: навч. посіб. для культ.-освіт. уч-щ. / В. Я. Буран — К.: Вища шк., 1984. — 215 с.
14.  Васильєв О. Новіформи інформаційного обслуговування — бібліотекам / О. Васильєв // Вісниккнижкової палати України. — № 9, 1999. —
С.20 – 21.
15.  Гречихін А. А.Інформаційне видання: типологія і основні особливості підготовки / А. А.,Гречихін, І. Г. Здоров. – М.: Книга, 1988. – 272 с.
16.  Документально-інформаційніресурси ХДНБ ім. В.Г.Короленка: збірник наукових статей. – Харків: ХДНБ ім.В.Г.Короленка, 1996. — Вип. 2. – 92 с.
17.  Документы иделопроизводство: справ. пособие. — М.: Экономика, 1991. — 270 с.
18.  Здобнов Н. В.Труды по библиографоведению и книговедению. Избранное / Н. В. Здобнов. — М.:Книга, 1980. — 272 с.
19.  Зінов’єва Н.Б. Документв комунікації і сприйнятті: лекції з курсу «Документознавство» / Н.Б.Зінов’єва, І.І. Пашніна, І.А. Саяпіна. – Краснодар, 1995. – 58 с.
20.  Ільюшенко М.П. Документознавство.Документ в системі документації / М.П. Ільюшенко, Т.В. Кузнєцова, Я.З. Лівшиц. –М.: МГІАІ, 1977. – 132с.
21.  Карачинська Е.Т.Аналітико-синтетична обробка документів: підруч. для студ. ін-тів культури /Е.Т.Карачинська, Є.А.Медведєва, В.К.Удалова, Л.Г.Хромченко. — Харків, 1996. —257 с.
22.  Корж А. В.Документація праводілової сфери: лекції та зразки документів: навча.посіб. / А.В. Корж. — Київ, 2003. – 237 с.
23.  Корєнной А. А.Інформація і комунікація / А. А. Корєнной. – К.: Наукова думка, 1986. – 143 с.
24.  Короткийтермінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики /наук. ред. і автор вступ. ст. Г.М. Шведова — Водка. — К.: Кн. палата України,1999. — 115 с.
25.  Коршунов О. П.Библиографоведение: общ. курс: учеб. для библ. фак. ин-тов культуры, ун-тов ипед. Вузов / О. П. Коршунов. — М.: Кн. палата, 1990. – 231 с.
26.  Кулішов С.Документальні джерела наукової інформації / С. Кулішов– К.: УкрІНТЕІ, 1995. –191 с.
27.  Кушнаренко Н.М.Документознавство: навч. посіб. / Н.М. Кушнаренко. – 7-ме вид., стер. – К.:Знання, 2006. – 459 с. – (Вища освіта ХХІ ст.).
28.  Кушнаренко Н.М.Документознавство: навч. посіб. / Н.М. Кушнаренко– 4-е вид., ред. – К.: Знання, 2003. –460с. – (Вища освіта ХХІ ст.).
29.  Кушнаренко Н. Н.Документоведение: учебн. / Н. Н. Кушнаренко. — К.: Знання, 2006. — 459 с.
30.  Кушнаренко Н.М.Наукова обробка документів: навч. посіб. / Н.М. Кушнаренко– К.: Знання, 2005. –327 с.
31.  Мельник Л.Бібліотечне обслуговування сьогодні: тенденції і проблеми / Л. Мельник // Вісниккнижкової палати України. — № 9, 1999. — С.4-6.
32.  Морозюк І.Документознавство та інформаційна діяльність: проблеми спеціалізацій і вимогипрактики / І. Морозюк // Вісник Книжкової палати. — 2003. — № 8. — С.18-20.
33.  Романюк М. М.Загальна і спеціальна бібліографія: навч. Посіб. для студ. спец.«Видавнича справа та редагування» / М. М. Романюк. — 2-е вид., випр.– Львів: Світ, 2003. — 95 с.
34.  Соколов А. В.Інформаційний підхід до документної комунікації: посіб. для вузів / А. В.Соколов. – Львів, 1988. – 85 с.
35.  Соляник А.А.Документні потоки та масиви: навч. посіб. / А.А. Соляник— X.: ХДАК, 2000. — 112с.
36.  Сошинська В.Основні канали професійної комунікації документно- інформаційній сфері / В.Сошинська // Вісник Книжкової палати. — 2006. -№ 9. — С. 30- 32.
37. Столяров Ю.М. Класифікація документа: рішення і проблеми / Ю.М. Столяров.– М., 1995. – С. 24 – 40.
38.  Терминологическийсловарь по библиографичному делу и смежным отраслям знания. — М., 1995. — 268с.
39.  Типологія видань.- М.: Кн. палата, 1990. – 231с.
40. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: навч. посібник длястудентів ін-тів культури / Г. М. Швецова-Водка. — К.: Кн. палата України,1998. — 80 с.
41.  Швецова-Водка Г.М. Функції і властивості документа в системі соціальних комунікацій / Г. М. Швецова-Водка.– 1994. – С. 37 – 57.
42.  Швецова-Водка Г.М. Вступ до бібліографознавства / Г. М. Швецова-Водка. — К.: Кондор, 2004. — 217с.