Полтавськийнаціональний технічний університет
імені ЮріяКондратюка
КафедраМІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
Курсоваробота
здисципліни «Міжнародна економіка»
натему: «Формування інтеграційної стратегії України»
Виконала:студентка групи 301-ФМ
напряму6.030503 «Міжнародна економіка»
М.Є. Прапірна
Керівникроботи: к.е.н., доцент
І.Б. Чичкало-Кондрацька
Полтава2010
Зміст
Вступ
Розділ1 Загальні положення формування інтеграційної стратегії України
1.1Основні критерії інтеграці
1.2Стратегічнінапрямки інтеграції
Розділ2 Зовнішньоекономічні відносини України з країнами та міжнароднимиорганізаціями
2.1Форми та напрями співробітництва з Європейським союзом
2.2Ключові аспекти співробітництва України з країнами членами СНД
Розділ3 Шляхи подальшого співробітництва України з країнами та міжнароднимиорганізаціями
3.1 Форми та напрями співробітництва зЄвропейським Союзом
3.2Співробітництво з ООН та іншими міжнародними організаціями
3.3Співробітництво з Радою Європи
3.4Взаємозв’язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічнихперетворень в Україні
Висновки
Додаток
Література
Вступ
Одним ізнайважливіших чинників розвитку людської цивілізації, безумовно, виявиласяінтеграція. Вже за одне це вона гідна детального вивчення. Термін "інтеграція"походить з латині, де integratio означає з'єднання окремих частин у загальне,ціле, єдине. Одним із видів інтеграції є економічна інтеграція. Вона – найвищийступінь розвитку міжнародних економічних відношень.
Метою проведеннякурсової роботи є дослідження всіх принципів світової інтеграційної стратегії тавивчення міжнародного досвіду інтеграційних об’єднань з метою навчитисьвикористовувати цей зарубіжний досвід для інтеграції України у міжнародніорганізації.
Процесекономічної інтеграції відбувається тоді, коли дві (або більше) країниоб'єднуються разом для створення ширшого економічного простору з метою:
· забезпечення кращих умов торгівлі;
· збільшення розмірів ринку, використанняефекту масштабу виробництва (для країн з малою ємністю національного ринку);
· розширення торгівлі паралельно зполіпшенням інфраструктури;
· поширення передових технологій;
· стимулювання конкуренції.
Окрім цього, яксвідчить практика, міжнародна торгівля є кращим засобом зруйнувати існуючівітчизняні монополії. Вона також приносить інші переваги, зокрема, зникаєдефіцит. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічнийвиграш, проте можуть також мати політичні та інші цілі.
Системасвітового господарства досліджується у двох площинах. Перша це сукупністьнаціональних господарств, а друга це світове господарство, як наднаціональнийгосподарський простір. Структури світового господарства на наднаціональномугосподарському просторі поділяються на два рівні – регіональний татранснаціональний (глобальний). На регіональному рівні структури світовогогосподарства пов’язані з районами регіональної інтеграції. В Європі, це,насамперед, ЄС, ЄАВТ, СНД, ЄЕП, на Північноамериканському континенті найбільшвідома НАФТА, в Латиноамериканському це Меркосур, на Азіатсько-ТихоокеанськомуАСЕАН, АТЕС, а Африканський континент містить ЕКОВАС, КОМЕСА. Натранснаціональному, глобальному рівні виокремлюють міжнародні міждержавніорганізації, найбільш впливові це: ООН, МВФ, Світовий банк, СОТ, Міжнароднийбанк реконструкції та розвитку, а також транснаціональні корпорації, такі яквсесвітні лідери General Electric, Citigroup, IBM, Microsoft, Bank of AmericaCorp, Philip Morris та інші. До відомих ТНК, що співпрацюють з Україною можнавіднести Газпром, Лукойл, ЮКОС, Кока-Кола та інші.
Розвитокнауково-технічного прогресу впливає на удосконалення комунікацій, збільшенняобсягу інформації та поширення зовнішньоекономічних відносин. Економічнаінтеграція, як процес зближення національних економік шляхом створенняспільного економічного простору, передбачає постійний розвиток співпраці з цимиструктурами світового господарства. Сучасний політичний та економічний станрозвитку нашої держави змушує звернути особливу увагу на вектор економічноїінтеграції.
Завданнямкурсової роботи є вивчення сутності, форм та цілей інтеграційної стратегії; дізнатисяпро зовнішні чинники та внутрішні передумови інтеграційної стратегії України; зрозумітиякі саме передумови інтеграції необхідно обрати Україні.
Розділ 1. Загальні положення формування інтеграційноїстратегії України
1.1 Основні критерії інтеграції
В рамкахміжнародної економіки інтеграція має оцінюватись з такої позиції: чи є вонакроком на шляху розвитку вільної торгівлі, чи, навпаки, є перепоною дляторговельних потоків.
Для оцінкивідповідності створення інтеграційного угрупування інтересам міжнародноїекономіки в цілому в першій половині 90-х рр. ХХ ст. спеціалісти Світовогобанку сформулювали ряд критеріїв:
1) регіональніторговельні угоди дають охоплювати всі без вийняту галузі економіки; 2)лібералізація торгівлі на умовах режиму найбільшого сприяння має передуватиутворенню будь-якого нового інтеграційного угрупування або супроводжувати його,особливо якщо початкові тарифи є високими;
3) перехідний період не повиненперевищувати 10 років і включати чіткий графік лібералізації торгівлі в окремихгалузях;
4) загальний митний тариф, щовпроваджується в межах митного союзу, не повинен перевищувати найнижчий тариф,що діє в країнах, щодо яких застосовується режим найбільшого сприяння;
5) правила визначення країнипоходження товару мають бути прозорими і не використовуватись дляпротекціонізму всередині угрупування;
6) після створення інтеграційногоугрупування антидемпінгові правила не повинні використовуватись у відносинах зїї членами, і щодо третіх країн мають бути встановлені прозорі правила їх використання.
В кінцевому підсумку інтеграційне угрупуваннямає сприяти зростанню добробуту не тільки членів угрупування, але і третіхкраїн.
1.2 Стратегічні напрямки інтеграції
Стратегічним пріоритетом України в міжнародних економічнихвідносинах визначено вступ до Європейського Союзу на рівноправних засадах. Вжев «Концептуальних засадах » головною метою економічного розвиткуУкраїни передбачалося створення передумов для набуття Україною повноправногочленства в Європейському Союзі. Прогнозувалося, що до кінця 2007р. Україназможе претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011р. –створити реальні внутрішні передумови для вступу в цю організацію.
Згідно з «Концептуальними засадами»соціально-економічні перетворення в Україні мали здійснитися в 2 етапи:
Перший етап – 2002 – 2004р. Його основна мета – зміцнитиконкурентоспроможність вітчизняної економіки, створити сприятливі умови длянакопичення інвестиційних ресурсів, істотно розширити внутрішній попит таутверджувати на цій основі надійну стабілізацію і стале зростання.
Другий етап – 2005 – 2011рр. Передбачалася комплекснамодернізація підприємств, утвердження принципів і механізмівструктурно-інноваційної моделі розвитку та формування базових засад тасоціально орієнтованого ринкового господарства.
Аналіз виконаннязавдань Концепції на першому етапі виявив, що вона потребує корегування зогляду на реалії соціально-економічного розвитку України та їїзовнішньополітичного оточення. Тому було прийнято новий документ – «Стратегіяекономічного й соціального розвитку України(2004 – 2015 роки) шляхомєвропейської інтеграції».
У «Стратегії»визначається, що основою стратегічного курсу України є утвердження її яквисокотехнологічної держави. Кінцевою метою євроінтеграційного курсу України єнабуття нашою державою повноправного членства в Європейському Союзі.
На шляху євроінтеграції Україна пройшла вже довгий шлях економічних перетворень і реалізаціїугод з ЄС. У 1998 та 2000р. набула чинності після ратифікації Верховною РадоюУкраїни «Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС»,яка була підписана ще в 1994р. У 1998 та 2000 роках Указом Президента Українизатверджено Стратегію і програму інтеграції України в ЄС. В 1999р. ЄвропейськаРада схвалила «Спільну стратегію ЄС щодо України». Спільна стратегіяпередбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень вУкраїні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки наЄвропейському континенті. В 2001р. відбувся Паризький самміт «Україна — ЄС»,який засвідчив європейську перспективу України, стратегічний курс на інтеграціюУкраїни до ЄС.
У 2001р. вКопенгагені відбувся черговий самміт «Україна — ЄС», на якому буловизнано прогрес України у виконанні вимог і стандартів ОБСЕ і Ради Європи, узапроваджені економічних реформ, позитивні зрушення в українській економіці.Була підкреслена необхідність розвивати й надалі стратегічне партнерство міжУкраїною та ЄС.
У зв’язку зрозширенням у 2004р. складу ЄС Україна стала безпосередньо контактувати з нимкордонами, що надало нового аспекту у взаємозв’язках нашої країни з ЄС.Врахування цієї ситуації знайшло вираження у документі "Європейськаполітика сусідства", який прийнято в рамках Угоди «План дійУкраїна-Європейський Союз». Цей план був розрахований на 3 роки. Він передбачавінтенсифікацію політичних, без пекових, економічних та культурних відносинахміж сторонами. Згідно з Планом, інтеграція України в Європейський Союз будездійснена в оглядовому періоді у формі зони вільної торгівлі ЄС – Україна післявступу України до СОТ. Відзначається, що ЄС визнає європейські прагненняУкраїни та вітає її європейський вибір.
Європейськаполітика сусідства відкриває нові перспективи для партнерства, економічноїінтеграції та співробітництва. Ці перспективи виражаються в таких напрямах:
1) підвищуєтьсярівень інтеграції, включно участі України у внутрішньому ринку ЄС;
2) розширюєтьсяполітичне співробітництво;
3) Збільшуєтьсяфінансова підтримка України з боку ЄС; через Європейський інвестиційний банкнадаватиметься підтримка проектам, що потребують інвестиції в інфраструктуру;
4) Розширюютьсяможливості для участі України в певних програмах ЄС, що сприяє розвиткукультурних, освітніх, технічних, наукових зв’язків, а також співробітництву усфері охорони довкілля;
5) Надаєтьсяпідтримка в адаптації законодавства України до норм і стандартів ЄС;
6) Поглиблюютьсяторговельні та економічні відносини між Україною та ЄС.
Після того, як Україна стала членом СОТ (2008р.), перспективиінтеграції нашої країни в ЄС значно поліпшуються. Стає реальністю утвореннязони вільної торгівлі між Україною та ЄС і в найближчі часи – набуття Україноюасоційованого членства в Європейському Союзі.
Розділ 2. Зовнішньоекономічні відносини України з країнами таміжнародними організаціями
2.1 Форми та напрями співробітництва з Європейським Союзом
Згідно зпрограмою діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту»інтеграція України до Європейського Союзу є стратегічною ціллю Урядовоїполітики України. У цій програмі зазначено, що Україна орієнтується на діючу впровідних Європейських країнах модель соціально-економічних відносин тазабезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейськоїінтеграції та розширення Європейського Союзу, його безпосереднє наближення докордонів України створює додаткові передумови для активізації її участі вінтеграційних процесах, адаптації законодавства України до законодавстваЄвропейського Союзу, що є одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованоїправової системи.
На основі рішенняРади Європи ЄС про розширення Європейського Союзу, яке було прийнято вКопенгагені у 1993 році, були укладені так звані "європейські угоди"з усіма посткомуністичними країнами по той бік західного кордону колишньогоРадянського Союзу, суть яких складалася у підготовці до майбутнього членства вЄС. Оскільки ЄС вважає, що про членство нових незалежних держав, які виниклипісля розпаду Радянського Союзу, говорити поки що не приходиться, з ними булиукладені так звані «Угоди про партнерство і співробітництво».
У червні 1994року в Люксембурзі Європейський Союз підписав з Україною «Угоду пропартнерство і співробітництво» (УПС)- з першою серед держав СНД. Данаугода гарантує Україні режим найбільшого сприяння і розгляд питання простворення найближчим часом зони вільної торгівлі, якщо Україна продемонструє достатнійпрогрес у формуванні стабільної ринкової економіки. Проте, на відміну від угодпро асоційоване членство, підписаних із країнами Центральної Європи і Балтії, уцьому документі не йде мова про можливе членство України в ЄС.
ЄС розглядає цюугоду як пропозиції про підтримку України у здійсненні перетворень. Мета УПС –лібералізація торгівлі, виходячи з уявлень, що вільна торгівля буде сприятиекономічному розвитку країни.
Успішнареалізація «еволюційного потенціалу» УПС дасть можливість розширитиспівробітництво між Україною і Європейським Союзом. ЄС у перспективі передбачаєможливість створення спільної зони вільної торгівлі з метою економічногозближення, якщо Україна виконає умови запропонованої їй «схеми інтеграції».По суті, реальною метою Угоди про партнерство і співробітництво є підготовкаУкраїни до вступу до Всесвітньої торгової організації; вона не надає Українінавіть віддаленої перспективи інтеграції до ЄС.
Важливимдосягненням України на шляху просування в європейські структури стало їївключення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД післяМолдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досяглаУкраїна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного,демократичного суспільства і дотриманні прав людини.
РадаЄвропейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках «загальнустратегію» відносно України. Згідно цієї стратегії "ЄС схвалюєєвропейські поривання України і вітає її європейський вибір", "ЄвропейськийСоюз усвідомлює, що … стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідаєінтересам ЄС"; "Європейський Союз признає значення України у регіоні.У зв’язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Західвона набуває унікальне положення у Європі". Але далі: "ЄС у зв’язку зцим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагуядерній безпеці…"; «Ядерна безпека і вивід з експлуатаціїЧорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом іУкраїною» – отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а невикористовувати її «геополітичне положення» у якості елементастратегічної концепції.
ЄвропейськийСоюз є одним з головних торгових партнерів України: другим найбільшим торговимпартнером після Росії, і найбільшим поза межами колишнього Радянського Союзу. Змоменту набуття України незалежності її торгівля з ЄС значно зросла. Українаекспортує до ЄС головним чином металопродукцію, товари хімічної та гірничоїпромисловості і текстиль.
КраїниЄвропейського Союзу займають друге після США місце за обсягом прямих інвестиційв економіку України. Основними інвесторами України з числа країн-членівЄвропейського Союзу є Нідерланди, Великобританія і Німеччина.
УПС надаєУкраїні і ЄС легший доступ на ринки один одного, головним чином, недискримінуючи товари один одного, тобто, пропонується таке ставлення доукраїнських товарів та товарів Європейського Союзу, як і для товарів усіх іншихторгових партнерів та забезпечує вільну та справедливу конкуренцію імпортованихтоварів з товарами місцевого виробництва.
ЄС та Українапогодились надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Цеозначає, що одна зі сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншоїсторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для іншихкраїн-членів СОТ, тобто, для більшості країн світу. Сторони також не можутьнадавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи прийматибільш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються у відношенні доінших країн. У цьому контексті ЄС вважається єдиною країною з безподатковимрежимом торгівлі, який країни-члени Європейського Союзу надають одна одній іякий не поширюється на Україну, хоч така можливість існує.
Таким чином, ЄСне буде користуватися пільгами, що їх Україна надає у плані тарифів і митнихпроцедур країнам колишнього Радянського Союзу, поки Україна не вступить до СОТ.У будь-якому разі ні Україна, ні ЄС не користуватимуться пільгами, що надаютьсятретім країнам, спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утвореннямитного союзу, наприклад, такого, як між ЄС та деякими країнами ЦентральноїЄвропи, які у кінцевому підсумку стануть новими членами ЄС.
Взагалі, якщоукраїнська сторона не буде належним чином виконувати взяті на себезобов’язання, а буде продовжувати робити це лише для «галочки»,пожвавлення форм економічної взаємодії України з країнами-членами Євросоюзуможна не очікувати. Поки економічні і політичні умови економіки на Україні ненаблизяться до цивілізованих норм, поки не будуть реально змінені законодавствоі норми захисту інтересів іноземних інвесторів, ризикувати грішми своїхпідприємців західні урядовці не будуть. Ніякого особливого статусу Україні ЄСнадавати не збирається.
2.2 Ключовіаспекти співробітництва України з країнами членами СНД
Врамках взаємодії з країнами СНД першочерговими інтересами для України єекономічні інтереси, які полягають в розвитку передусім взаємовигідноїдвосторонньої співпраці з країнами членами СНД. За час існування СНД булипідписані понад тисячі багатосторонніх документів. Хоча з огляду на об’єктивноіснуючі розбіжності в позиціях держав-учасниць в різних галузях не всі вонидіють ефективно.
Утоварній структурі взаємного експорту і імпорту держав СНД переважаютьвуглеводна сировина і паливо, чорні і кольорові метали, продукція хімічної,нафтохімічної і харчової промисловості.
Зароки існування СНД не вдалося реалізувати основні положення угоди. Воназалишалася лише програмним документом і декларацією про наміри, що ні до чогоне зобов’язувала. Процес формування зони вільної торгівлі виявився більшскладним і тривалим, ніж уявлялося.
Українадотримується позиції, обґрунтованої з економічного погляду і адекватноїпідходам переважної більшості угруповань світу до питань стратегії розвиткуінтеграційних процесів. Вона полягає в тому, що реалізація на територіїСпівдружності будь-яких проектів створення Митного союзу, спільного ринку абоекономічного та валютного союзу можлива лише після завершення процесупоступового формування в межах СНД ефективно діючої зони вільної торгівлі. Зонавільної торгівлі (ЗВТ) є однією з ефективних форм взаємодії і економічноїінтеграції держав. Але, у випадку СНД створення ЗВТ зіштовхується зоб’єктивними проблемами і труднощами. Це – системна соціально-економічна криза,яку переживають країни Співдружності, процес реформування економічних ісуспільних відносин, становлення демократичних основ управління. Значнірозходження у рівні соціально-економічного розвитку, напрямленості і темпівекономічних і політичних реформ, що проводяться у зовнішньоекономічних ізовнішньополітичних орієнтаціях, неурегульовані міждержавні і міжнаціональніконфлікти не забезпечують сприятливих внутрішніх і зовнішніх умов дляінтеграційних процесів у Співдружності, у тому числі для створення зони вільноїторгівлі.
ДержавиСпівдружності значно різняться за структурою економіки і ступеню її зрілості.Росія, Україна, Білорусь, у певній мірі Казахстан, мають достатньо розвинутінаціональні господарства з високою часткою обробної, у тому числімашинобудівної промисловості, диверсифіковану галузеву структуру виробництва.Інші держави Співдружності можна скоріш віднести до країн, що розвиваються.Вони характеризуються переважно аграрно-сировинною структурою економіки звисокою часткою видобувних галузей і первинної переробки сільськогосподарськоїі мінеральної сировини. Значною частиною свого експорту вони виступають повідношенню один до одного на зовнішніх ринках як конкуренти, про що свідчать,наприклад, складні переговори про придбання або транспортування через Росіюнафти з Азербайджану і Казахстану, природного газу із Туркменістану.
Разомз тим для нових незалежних держав – колишніх республік СРСР місткі російськіринки є не тільки привабливими, але й інколи безальтернативними для експорту іімпорту багатьох видів промислової і сільськогосподарської продукції,енергоносіїв, сировини і матеріалів. Це в значній мірі стосується і України.
Оптимальнийпозитивний ефект від участі в процесі інтеграції можливий для країн СНД лише вконтексті поступового та поетапного розвитку їх взаємовідносин, в чому Українаграє не останню роль.
Розділ3 Шляхи подальшого співробітництва України з країнами та міжнароднимиорганізаціями
3.1 Співробітництвоз ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ
Співробітництвоз Європейським Союзом у сфері юстиції та внутрішніх справ є одним із головнихаспектів європейської інтеграції України. План дій ЄС в сфері юстиції тавнутрішніх справ в Україні передбачає прикордонне співробітництво,співробітництво в сфері міграції та притулку, боротьби проти організованоїзлочинності, а також співробітництво в правоохоронній сфері та в сферісудочинства. Відповідно до останнього розділу Плану дій ЄС в сфері юстиції тавнутрішніх справ в Україні засобом імплементації, моніторингу, оцінки тавизначення щорічних пріоритетів, закріплених у Плані дій є План-графік.
Угода пропартнерство та співробітництво України та ЄС разом із Планом дій Україна – ЄСзабезпечили правову і практичну основу для подальшого розвитку стосунківУкраїна – ЄС. Однак у березні 2007 року було розпочато переговори щодоукладення нової угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво. Узв’язку з цим, під час Саміту Україна – ЄС у Парижі 2008 року лідери закликалидо розроблення нового практичного інструмента на заміну Плану дій Україна – ЄС,а саме Угоди про асоціацію.
Нова Угода проасоціацію та Порядок денний асоціації сприятимуть подальшій політичнійасоціації та економічній інтеграції України до ЄС шляхом започаткуваннявсебічного і практичного співробітництва, завдяки якому ці основні завданняможуть бути реалізовані. Зокрема, основними розділами, які будуть стосуватисьдіяльності органів прокуратури, стануть:
· продовженнянавчальних програм для суддів, співробітників судів та прокуратури, а такожперсоналу цих установ і співробітників правоохоронних органів, зокрема з питаньдодержання прав людини та боротьби з тортурами, нелюдським і принизливимповодженням;
· ефективнаімплементація та запровадження європейських стандартів у цивільному,кримінальному й адміністративному кодексах та їх відповідних процесуальнихкодексах;
· продовженнявиконання рішень Європейського Суду з прав людини та сприяння подальшомурозвитку практики Суду, як основного джерела міжнародного права з прав людини,за підтримки ЄС;
· подальшезміцнення зусиль щодо вдосконалення законодавчої бази і поліпшення практикитримання під вартою, зокрема стосовно досудового та адміністративногоутримання, з метою ефективного вирішення проблем свавільного тримання підвартою;
· поліпшенняумов тримання під вартою усіх ув'язнених, як у місцях досудового утримання, такі утримання після засудження, з метою усунення випадків неналежного поводженняз ув’язненими та імплементація рекомендацій Комітету ООН проти тортур іЄвропейського Комітету з питань запобігання тортурам;
· розробленнястандартів ювенальної юстиції згідно з відповідними міжнародними стандартами;
· сприянняспівробітництву в рамках Групи держав Ради Європи проти корупції та подальшійімплементації її відповідних рекомендацій;
· імплементаціяНаціонального Плану дій щодо боротьби з корупцією у співпраці з відповіднимиустановами ЄС.
3.2 Співробітництвоз ООН та іншими міжнародними організаціями
Українаприєдналася до таких основоположних міжнародних документів в сфері прав людинияк Загальна декларація прав людини 1948 року, Міжнародний пакт про політичні тагромадянські права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурніправа, Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція проліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Факультативний протокол доКонвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція протикатувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження і покарання, Факультативний протокол до Конвенції протикатувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,видів поводження та покарання. Як Сторона згаданих міжнародних договорів,Україна має надавати періодичні доповіді про їх виконання до відповіднихКомітетів ООН. В цих доповідях окреслюються існуючі основні положення політикидержави, заходи, що приймаються на їх впровадження (в тому числі, назаконодавчому рівні), інформація про виконання рекомендацій відповіднихКомітетів ООН, визначених у заключних висновках до кожної періодичної доповідіУкраїни, статистичні відомості тощо.
Генеральнапрокуратура України в межах своєї компетенції залучена до підготовки такихдоповідей у таких комітетах:
— Комітет зліквідації расової дискримінації (Committee on the Elimination of RacialDiscrimination): під час 69-ї сесії Комітету (31 липня – 18 серпня 2006 pоку)відбувся захист об’єднаної 17-ої та 18-ої періодичної доповіді про виконанняположень Міжнародної конвенції з ліквідації всіх форм расової дискримінації;подача об’єднаної 19, 20 та 21 періодичних доповідей передбачена у квітні 2010року;
— Комітет з правлюдини (Human Rights Committee): під час 88-ї сесії Комітету (16 жовтня – 3листопада 2006 року) Україна захистила 6-у періодичну доповідь про виконанняположень Міжнародного пакту про політичні та громадянські права; подача 7-їперіодичної доповіді передбачена в листопаді 2011 року;
— Комітет протитортур (Committee Against Torture) під час 38-ї сесії Комітету (30 квітня -18травня 2007 pоку) Україна захистила 5-у періодичну доповідь про виконанняположень Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, щопринижують гідність, видів поводження та покарання; подача 6-ї періодичноїдоповіді передбачена у червні 2010 року;
— Комітет зліквідації дискримінації щодо жінок (Committee on the Elimination ofDiscrimination Against Women) під час 27-ї сесії Комітету (3 – 21 червня 2002року) Україна захистила об’єднані 4-у та 5-у періодичні доповіді про виконанняположень Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; під час45-ї сесії Комітету (січень-лютий 2010 року) Україна захищатиме об’єднану 5-ута 6-у періодичні доповіді про виконання положень Конвенції про ліквідацію всіхформ дискримінації щодо жінок.
3.3 Співробітництвоз Радою Європи
З метоюдотримання статті 3 Статуту Ради Європи (далі – РЄ) під час вступу до РЄ 9листопада 1995 року Україна взяла на себе низку зобов’язань, внесених доВисновку Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі – ПАРЄ) № 190 (1995).
20 січня 2006року Указом Президента України №39/2006затверджено План заходів із виконанняобов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи(далі – План заходів). Документ, розроблений з метою забезпечення завершеннявиконання обов’язків та зобов’язань України перед Радою Європи та включає всебе заходи, обов’язкові для виконання з метою забезпечення функціонуваннядемократичних інститутів та верховенства права і захисту прав та свобод людини.Зазначені заходи, в основному, стосуються розробки та прийняття нових законівта підзаконних актів України або змін до вже існуючих з метою завершенняреформування судової та пенітенціарних систем; здійснення заходів, спрямованихна подолання корупції та легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочиннимшляхом; створення в Україні умов для виконання рішень Європейського Суду з правлюдини; забезпечення реалізації прав людини у різних сферах; вжиття заходівщодо забезпечення участі України у договорах Ради Європи.
Переважнучастину з перерахованих зобов’язань Україною на даний час виконано, в той жечас в стадії виконання знаходиться ще декілька зобов’язань України перед РЄ.Це, зокрема, прийняття рамкового документу про правову та судову реформи;розробка нового Кримінально-процесуального кодексу; реформування прокуратури;захист правничої професії.
3.4Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічнихперетворень в Україні
Участь країни впроцесах міжнародної економічної інтеграції передбачає взаємопов'язанийрозвиток за двома векторами – у напрямі лібералізації руху товарів, послуг,капіталу й робочої сили, з одного боку, та створення країнами спільнихекономічних і політичних інститутів – з іншого. Причому на початкових етапахінтеграції, як правило, відчутно переважають лібералізаційні заходи («негативнаінтеграція»), а на пізніших – заходи щодо розвитку спільних інституцій («позитивнаінтеграція»). Однак ця логіка очевидно порушується у випадку інтеграціїекономіки країни в уже розвинутий міжнародний інтеграційний комплекс, яким,зокрема, є Європейський Союз. У даному разі зазначені вектори мають бутисинхронізовані й реалізовані практично паралельно. Саме тому до нових країн –претендентів на членство в СС ставляться такі високі вимоги передусім з поглядуінституційної готовності до перебування у складі ЄС.
Україна насьогодні досягла певного прогресу на шляху економічної лібералізації,необхідної для інтеграції у світогосподарські структури й структури ЄС. Так,рівень середньозваженого імпортного тарифу на промислові товари вже знизився до5,48 %, за повною номенклатурою товарів – до 7,14 %. Це вже не відрізняєтьсяістотно від рівнів зовнішнього імпортного тарифу ЄС (3,2 % у цілому, в томучислі 0,5 % – на готові вироби) і загалом відповідає вимогам Світовоїорганізації торгівлі (винятком тут є сфера сільськогосподарської та харчовоїпродукції – 25,4%).
Однак загальнийрівень лібералізації в Україні істотно знижується через наявність обмеженьнетарифного характеру, головними з яких є на сьогодні численні непрозорі й убагатьох випадках довільні бюрократичні процедури, пов'язані іззовнішньоекономічним регулюванням, обтяжлива система внутрішніх податків ізборів, недосконалість антимонопольного регулювання, що спотворює умовиконкуренції на внутрішньому ринку України. Фактично ці обмеження становлятьодин із проявів загальної інституційної неадекватності української економіки зпогляду критеріїв ефективної участі в системі світогосподарських зв'язків іміжнародних інтеграційних угрупованнях. Такий висновок підтверджують оцінкипровідних міжнародних організацій у цій галузі.
За зведениміндикатором СБРР, що становить середнє з показників структурних реформ у такихсферах, як приватизація і реструктуризація підприємств, ринкова лібералізація іконкуренція, реформи фінансового сектора, Україна в 1999 p. мала 2,4 при шкаліоцінок від 1 (централізована планова економіка) до 4+ (розвинута ринковаекономіка); при цьому найбільші проблеми спостерігаються в таких сферах, якуправління і реструктуризація підприємств, політика конкуренції, реформабанківського сектора та ринки цінних паперів і небанківські фінансовіінституції (2,0). Для порівняння вкажемо. що зведений показник Угорщинидорівнює 3,7, Естонії й Польщі – 3,5, Чеської Республіки – 3,4. За "індексомлібералізації" де Мело, Денізера та Гельбав 1997 p. Україна малакумулятивний показник 2,55, тоді як, наприклад, Угорщина – 6,84, Польща – 6,81,Словенія – 6,77, Хорватія – 6,53, Чеська Республіка – 6,40 (навіть Росія мала4,32). За "індексом інституційної якості" Кауфмана – Крея –Зойдо-Лобатона та Ведер, який був складений для 1997-1998 pp. за 6 (Ведер – за5) агрегованими компонентами (всього понад 300 компонентів) і змінюється вмежах від -25 до +25, при середньому показнику для розвинутих країн 12,6,Україна мала середній показник –5,8 (–6,4 за індексом Ведер): показникиУгорщини – відповідно +8,7 та +8,0. Словенії – +8,5 та +8,0, Польщі – +7,0 та+6,7, Чеської Республіки – +6,8 та +6,6. Естонії – +6,1 та +5,8.
За індексомконкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (Давос) Україна такожпосіла у 2000 p. 56-те місце серед 58 країн за індексом «поточноїконкурентоспроможності» та 57-ме – серед 59 країн за індексом «динамічноїконкурентоспроможності».
За всієїумовності наведених показників, індексів і рейтингів слід визнати, що в ціломутакі низькі оцінки свідчать про істотну інституційну несумісність України зпровідними сегментами світового господарства, і Європейським Союзом у томучислі. Без ужиття енергійних заходів щодо прискорення інституту цінних перетвореньу країні її міжнародна інтеграційна стратегія перетвориться на голу декларацію.
Отже, аналізнаведених індикаторів економічного розвитку дає підстави зробити такіузагальнюючі висновки та сформулювати такі практичні рекомендації щодоміжнародної інтеграційної стратегії України.
Україна насьогодні за досягнутим у цілому (саме в цілому, а не в окремих галузях чивиробництвах) рівнем економічного розвитку не може бути активним учасникомнайбільш зрілих форм міжнародних інтеграційних процесів у найрозвинутішихгеоекономічних сегментах. За таких умов форсування входження країни в глобальнісвітогосподарські структури та особливо в структури Європейського Союзу завдалоб суттєвої шкоди передусім самій Україні.
Неготовність доширокомасштабної міжнародної інтеграції не означає відмови від курсу наінтеграцію у зазначені структури як стратегічної мети України. Мова має йти прооб'єктивно еволюційний, поступовий характер такого входження. Саме еволюційнийпідхід слід закласти і в чинну Стратегію інтеграції України до ЄвропейськогоСоюзу, і в план дій щодо її реалізації. Такий підхід означає, що ми не повиннів поточному моменті відмовлятися від розвитку, ефективних коопераційнихзв'язків на Сході чи за океаном, а тим більше руйнувати їх, обмежуючись лише однимстратегічним вектором Європейського Союзу.
Україна можезначно прискорити створення передумов для ефективної міжнародної інтеграціїнаціональної економіки шляхом концентрації ресурсів у тих сегментах економічноїструктури, які визначають майбутнє світової економіки і створюють можливістьдля не наздоганяючого, а випереджаючого розвитку. Це висуває на перший плантакі види економічної політики держави, як науково-технічна, інноваційна,освітня та інформаційна. В цих сферах необхідно законодавче встановитигарантовані мінімально допустимі рівні бюджетних та загальнодержавних витрат назазначені цілі відносно ВВП країни, виходячи з рівня таких витрат у провіднихкраїнах світу (а не міркувань поточного балансування державного бюджету), атакож запровадити кримінальну відповідальність за порушення відповідних нормбюджетних витрат на вказані цілі.
Для об'єктивноможливого прискорення процесу формування інституційної готовності України доміжнародної економічної інтеграції необхідно, щоб саме інституційна, а немонетарно-стабілізаційна політика стала наріжним каменем філософії державногоуправління в Україні на нинішньому етапі її розвитку. Така політика маєорієнтуватися передусім на створення як державних, так і суто ринковихінститутів, що сприяють генеруванню й розповсюдженню інновацій та формуваннювизначального фактора сучасної конкурентоспроможності – людського капіталу;вона повинна спрямовуватися на створення рівноправних умов для підвищенняміжнародної конкурентоспроможності українських фірм і компаній у відкритомуконкурентному середовищі.
Необхіднозрозуміти, що в України немає ресурсів для забезпечення економічного ривка вусіх галузях економічного комплексу країни. Неможливо бутиконкурентоспроможними всюди. Тому нагальним завданням є забезпечення прискореногорозвитку передусім у низці профільних науко- і техномістких галузей(аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва уфармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), які вжесьогодні демонструють досить високий технологічний рівень і здатність доміжнародної конкуренції, а отже, і готовність стати «локомотивами» високотехнологічногозростання.
Для прискоренняпроцесу формування в Україні умов для ефективної міжнародної інтеграціїнеобхідно здійснювати курс на гармонізацію українського законодавства зправовою системою ЄС та глобальними нормами економічного регулювання (значначастина яких представлена нормами ГАТТ/СОТ). У цьому зв'язку слід подбати простворення ефективного механізму обов'язкової експертизи проектів правовихактів, які вносяться у Верховну Раду. в Адміністрацію Президента та КабінетМіністрів України, на предмет їх сумісності з чинними нормами глобального таєвропейського економічного регулювання. Разом з тим слід мати на увазі, щоправові норми країн з розвинутими ринковими системами не можуть бути – безшкоди для економіки України – враз перенесені на український ґрунт. Мова маєйти не про механічне копіювання, а про поступову, еволюційну адаптаціюукраїнського законодавства до системи міжнародних норм і правил.
Висновок
Українаяк незалежна держава об'єктивно не може стояти осторонь міжнароднихінтеграційних процесів і повинна обрати свій шлях у цьому процесі. Насьогоднішній день перед країною постають завдання ефективного входження усвітову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовимспівтовариством, проте з обов'язковим урахуванням національної специфіки, зметою реалізації національних інтересів через взаємовигідне співробітництво зіншими країнами. Детальний аналіз проблем інтеграції України у світовегосподарство, як фактора економічного зростання дає підстави зробити таківисновки:
1.Економічна інтеграція — процес, коли дві або більше країни об'єднуються разомдля створення ширшого економічного простору з метою: забезпечення кращих умовторгівлі; збільшення розмірів ринку, використання ефекту масштабу виробництва(для країн з малою ємністю національного ринку); розширення торгівлі паралельноз поліпшенням інфраструктури; поширення передових технологій; стимулюванняконкуренції.
2.Україна за 19 років своєї незалежності ще не розробила ні національноїстратегії, ні глобальної орієнтації, ні програми регіональної інтеграції доЄвропи, хоча — усе це конче потрібно для забезпечення реалізації національнихінтересів України в умовах глобалізації.
3.Бажаючи будувати демократичне громадське суспільство європейського зразка івважаючи, що євразійський напрямок інтеграції не дасть їй змогу досягти такогорівня розвитку, Україна проголосила своєю стратегічною метою інтеграцію до ЄвропейськогоСоюзу, як прагнення увійти у коло демократичних, високорозвинених векономічному, соціальному і правовому плані країн.
4. Втой же час, знаходячись на європейському перехресті у складній системіміжнародних координат, будучи одночасно частиною Центральної, Східної таПівденно-Східної Європи, Україна не може не розвивати тісні відносини з усімакраїнами цих регіонів, об’єднуючись з ними у регіональні коаліції, які маютьспільні економічні, культурні, політичні, а нерідко – воєнні інтереси. Прямуючидо Європи, Україна не повинна повертатися спиною до інших своїх сусідів, саметому, у процесі інтеграції у світовий простір Україна реалізує політикубагатовекторності, що відповідає її поточним економічним інтересам, сприяєзростанню її статусу і ролі у сучасному геоекономічному і геополітичному світі,і має на меті зменшення залежності країни від якогось одногозовнішньоекономічного вектору розвитку, а також недопущення її економічної іполітичної ізольованості.
5.Дослідивши ключові світогосподарські тенденції, а також умови, проблеми іособливості розвитку української економіки, ми вважаємо, що найбільшоптимальним для України буде інтеграційна макровзаємодія з ЄС, СНД, ЄЕП,Росією, центрально- і східноєвропейськими угрупуваннями країн – ГУАМ, БЧС, ОЧЕС,участь в яких відповідає економічним і політичним інтересам України. 6. Дляпокращення подальшого входження України в світове господарство необхідно: –спільно з ЄС відшукати взаємоприйнятні механізми, здатні зберегти та розвинутипозитивну динаміку двосторонніх торговельно-економічних та політичних відносин,що дасть змогу наблизити момент вступу до даного об’єднання; – направитизусилля на вирішення проблем щодо подальшої співпраці в рамках СНД і вирішитипитання стосовно вступу в ЄЕП; – налагодити відносини з Росією, для вирішенняпаливо-енергетичних проблем і зменшення тиску на український експорт; – зарахунок створення багаторівневої системи співробітництва з країнамиЧорноморсько-Каспійського регіону Україна має всі можливості, виходячи зособистих політичних і економічних інтересів, покращити своє політичне іекономічне положення і сприяти інтеграції країн ГУ1Ё АМ у світовеспівтовариство, зростанню власного регіонального впливу, розвитку виробництва іторгівлі, розширенню перспективних ринків збуту; – посилити співпрацю в рамкахОЧЕС – це, перед усім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур,який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-членів урамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічногопростору. У цьому контексті роль організації полягає в сприянні процесамінтеграції країн регіону до європейських структур та механізмівспівробітництва; – приділяти дуже серйозну увагу створенню практичнихмеханізмів тісної економічної співпраці між країнами Балто-Чорноморськогорегіону. Це дозволить, по-перше, збалансувати геополітичну будову Європи,урівноваживши вектори «Захід-Схід» та «Північ-Південь»,по-друге, надати нових імпульсів розвитку євроатлантичної світової системи і,по-третє, закладе надійні підвалини європейського вектора зовнішньої політикиУкраїни. На даний момент Україна усвідомлює, що без розвитку міжнароднихекономічних інтеграційних процесів вона не зможе поліпшити свої економічніпоказники і тому робить спроби вступити у світові об'єднання. Однак, нажаль,треба констатувати той факт, що особливих успіхів Україна поки не досягла йіснує дуже багато труднощів, що постають на цьому шляху. Саме тому, створенняпродуманої інтеграційної стратегії і проведення на її основі послідовної,виваженої зовнішньоекономічної політики дасть змогу полегшити вступ України всвітове господарство.
Додаток
На графіку (рис.1) зображені наслідки приєднаннякраїни до інтеграційного об’єднання у випадку виникнення потоковідхиляючогоефекту. Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційного угруповання. Вонавипускає певний товар в обсязі Q1, а споживає в обсязі Q2. Імпорт становить (Q1- Q2). У країні Х встановлені єдині ставки імпортного мита для всіх імпортерів.Тому в найкращому положенні був той імпортер, в якого витрати нижчі.
/>
Рис.1. Наслідки приєднання країни до інтеграційногооб’єднання. Потоковідхиляючий ефект.
Припустимо, що країна Х входить до інтеграційногооб’єднання. За цих умов імпортне мито щодо країн-партнерів скасовується.Припускаємо також, що виробник, в якого найнижчі витрати на виробництво даноготовару, не входить до інтеграційного угруповання. За цих умов товар, щовиробляється у країнах-членах угруповання, для споживачів країни Х виявляєтьсядешевшим від виробленого найефективнішим способом, оскільки останній підлягаємитному обкладенню.
Тобто (P + tariff) > P, хоча P
Таким чином, відбулась переорієнтація на виробника,чиї витрати вищі. У результаті споживчий надлишок збільшився на суму (1+2+3+4).Виробники країни Х понесли збитки (1). Втрати бюджету склали – (3+5). Сумарнийефект становить:
(1+2+3+4) — (1+3+5) = (2+4) — (5).
Тобто результат (загальний сукупний виграш матимемісце чи загальні сукупні збитки) залежатиме від співвідношення (2+4) та (5).
Потокоутворюючий ефект означає переключення, внаслідокприєднання до інтеграційного угруповання, її попиту і, відповідно, споживаннявід виробника з вищими витратами до виробника з нижчими витратами (мова йде провитрати на виробництво, а транспортні витрати та витрати трансакцій вважаютьсярівними 0).Розглянемо таку ситуацію за допомогою-графіку(рис.2).
/>
Рис. 2. Наслідки приєднання країни до інтеграційногооб’єднання. Потокоутворюючий ефект.
Припустимо, що країна Х не входить до інтеграційногоугруповання. У країні Х виробляється певний товар. Умови виробництва цьоготовару не найкращі. Щоб захистити національне виробництво від іноземноїконкуренції в країні Х введено мито на імпорт. За таких умов країна Х виробляладаний товар в обсязі Q1, а споживала в обсязі Q2, імпортуючи (Q2 — Q1).
Після приєднання до інтеграційного угруповання вкраїні Х відмінено мито на імпорт, і рівень ціни на товар знизився на розмірмита за рахунок того, що тепер країна Х імпортує цей товар від найкращоговиробника. Споживання цього товару виросло до Q3, а виробництво скоротилось доQ4. Обсяг імпорту збільшився.
Розглянемо, хто в цій ситуації виграв, а хто програв?
Очевидно, що зниження ціни спричинить зростання рівняспоживання в обсязі, який дорівнює сумі площ (1 +2+3+4). А виробники товару зкраїни Х матимуть збитки, пов’язані із скороченням випуску (1). Збитки понесетакож бюджет (3), оскільки він не одержує надходжень у вигляді мита. Такимчином, приєднання країни Х до інтеграційного угруповання дасть їй чистий виграшу вигляді (2 + 4).
Потоковідхиляючий ефект означає спричинене приєднаннямдо інтеграційного об’єднання переключення попиту від виробника за межамиоб’єднання, який має нижчі витрати, до виробника, який має вищі витрати, але єчленом інтеграційного об’єднання.
Література
1. www.un.org/russian
2.Основы экономической теории / П.Г. Ермишин.
3.УказПрезидента України Про затвердження Стратегії інтеграції України доЄвропейського Союзу