Міністерство освіти і науки України
Київський славістичний університет
Кафедра міжнародних відносин
Спеціальність МВ
Наукова робота
на тему:
Українаі ядерна зброя
Виконав:студент групи
01-Б.08.МВ3(д)
ТкачА.В.
Київ 2008 р.
План
Вступ
Розділ 1: Успадкування Україною ядерної зброїпісля розпаду Радянського Союзу
Розділ 2: Обговорення долі стратегічної ядерноїзброї СРСР пострадянськими лідерами
Розділ 3: Ліквідація української ядерної зброї(позбуття Україною ядерного статусу) та вплив цього процесу на розвиток відносинУкраїни з іншими співтовариствами
Висновок
Список використаної літератури
Вступ:
Актуальність проблеми:
Поза сумнівом, що в значній мірі саме історичнийфон визначає відмінності в підходах зацікавлених сторін до її врегулювання. Оголосившипро свій намір в майбутньому стати неприєднаною, нейтральною та без'ядерною державою,Україна викликала шквал захоплених аплодисментів членів Міжнародного Співтоваристваі наївна вважала, що її проблеми (в тому числі й ядерне роззброєння) можна розв'язатив рамках існуючих міжнародних домовленостей. Трирічний досвід ядерного роззброєнняУкраїни розвіяв ці ілюзії і ще раз підтвердив складність і багатогранність проблемиядерного роззброєння. В ході перших зустрічей керівників трьох країну Мінську 7-8 грудня, а потім в Алма-Аті 21 грудня 1991 року, поряд із проблемамицивілізованого розлучення, обговорювалась доля стратегічної ядерної зброї колишньогоСРСР.
Ситуація з ядерною зброєю в Україні ще разпідтвердила необхідність розробки нових підходів до проблеми забезпечення безпекидержави в мінливих геостратегічних умовах. Досвід ядерного роззброєння України унікальнийдля Міжнародного Співтовариства, оскільки вперше держава намагається розв'язатипроблему цілковитої відмови від ядерної зброї, долаючи найскладніші політичні, економічніі соціальні проблеми.
Мета та завдання:
Заглибитися в проблему набуття Україною ядерногостатусу та ліквідація нею ж ядерної зброї зі своєї території.
Для досягнення цієї мети автор вирішує низкузавдань:
- розібрати причини та наслідки успадкуванняУкраїною ядерної зброї, після розпаду Радянського Союзу;
- описати проблеми обговорення долі стратегічноїядерної зброї пострадянськими лідерами та лідерами інших європейських держав;
- висвітити етапи ліквідації української ядерноїзброї, позбуття Україною ядерного статусу.
Ступінь вивчення теми:
На сьогоднішній день є ряд наукових праць,що присвячені дослідженню ядерної зброї, як в Україні, в період розпаду РадянськогоСоюзу, так і в інших країнах, й окремих проблем воєнного мистецтва зокрема. Ці джерелазаслуговують на увагу дослідників, в них робляться правильні й обґрунтовані висновки.Ці джерела аналізують вже наш власний «бойовий» досвід з ліквідації ядерної зброїдобровільно. Ніхто не заперечує, що учитися необхідно і на чужому досвіді, але неменш важливо знати і творчо використовувати свій власний досвід, тим більше, щов жодній країні світу не було ще досвіду по добровільній ліквідації ядерної зброї,долаючи найскладніші політичні, економічні і соціальні проблеми.
Робота з дослідження ядерної зброї на територіїУкраїни розпочалася давно. Одне з найкращих досліджень які були проведенні зробивОлег Бодрук, Кандидат філософських наук, заввідділом міжнародної безпеки Інститутусвітової економіки та міжнародних відносин. Його робота «Розміщення ядерної зброїна території України: проблеми одержання без’ядерного статусу». В цій праці він розкриваєнам загальну картину відношення України до ядерної зброї, починаючи від успадкуванняУкраїною ядерної зброї, після розпаду Радянського Союзу, закінчуючи ліквідацієюУкраїною ядерної зброї, і позбавлення державою ядерного статусу.
Також заслуговує на увагу праця Стеблів Я.«Ядерна зброя, безпека України і політичні сили-Шлях перемоги», в якій автор описуєзагрозу ядерної зброї загалом, загрозу Україні після втрати ядерної зброї та етапиліквідації ядерної зброї.
Джерельна база досліджень:
В основу джерельної бази покладено документиприсвяченні темі «Україна і ядерна зброя», серед яких:
- Олег Бодрук «Розміщення ядерної зброї на територіїУкраїни: проблеми одержання без’ядерного статусу»//Спостерігач.-1994.-№8.
- Протокол к договору между Союзом СоветскихСоциалистических Республик и Соединенными Штатами Америки о сокращении и ограничениистратегических наступательных вооружений//Росийско-Украинские отношения 1990-1997гг. Сборник документов. М.,1998.-С 172-173.
- Я. Стеблів «Ядерна зброя, безпека України іполітичні сили — Шлях перемоги».- 1994.- 17 грудня.
Розділ 1. Успадкування Україною ядерної зброї, після розпаду РадянськогоСоюзу
Після розпаду Радянського Союзу і проголошенняв 1991 році незалежності, Україна успадкувала одне з найбільш потужних угрупованьвійськ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєннята військової техніки.
Розташована на території України армія РВСП(ракетні війська стратегічного призначення) та стратегічна авіація включали в себе43-ю ракетну армію (19-а у м. Хмельницький та 46-а у м. Первомайськ ракетні дивізії)з 176 стратегічними ракетами (130 ракет класу РС-18 (SS-19, “Сатана”) і 46 ракеткласу РС-22 (SS-24)), шахтні та мобільні установки з 1240 ядерними боєголовкамиі 43 стратегічних бомбардувальника (19 Ту-160 и 25 Ту-95мс) з 1068 крилатими ракетами,які організаційно входили в 13-у и 106-у важкі бомбардувальні авіаційні дивізії.Штаб 43-ї ракетної армії знаходився у Вінниці. На території України також знаходилосьблизько 2600 одиниць тактичної ядерної зброї. І це без урахування ядерного озброєнняЧорноморського флоту. Ядерний потенціал України був третім у світі, поступаючисьлише Росії та США. 222 носія стратегічної зброї (в тому числі 46 МБР СС24 останньогопокоління, які розроблені та виготовлені на території України) та близько 1700 ядернихбоєзарядів до них; кілька сот тактичних ядерних боєзарядів.
Склалась досить складна юридична ситуація.Україна, згідно з міжнародними правами, отримала у власність ядерні озброєння, якіконтролювались Москвою і якими Україна не могла скористатись на свій розсуд.
Україна мала технічну можливість взяти управлінняцією зброєю на себе і стати правонаступником СРСР в якості держави з ядерним статусом.Важливим моментом ядерного потенціалу України є було й те, що балістичні міжконтинентальніракети виготовлялись на Україні в Дніпропетровську.
24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалиларішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренахвійськових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключовихвідомств — Міністерства оборони України. 5 квітня 1992 року Указом Президента України43 ракетну армію було включено до складу Збройних Сил України. З цього моменту Україназгідно з Лісабонським протоколом (23 травня 1992 року) стає правонаступницею колишньогоСРСР і приєднується як незалежна держава до всіх міжнародних угод щодо ядерної зброї,які було підписано від імені Радянського Союзу. 14 січня 1993 року Президентом УкраїниЛеонідом Кравчуком підписано тристоронню угоду з Росією та США, щодо ядерного роззброєнняУкраїни. У листопаді 1994 року Верховна Рада прийняла Акт про приєднання Українидо Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Вперше в історії людствадержава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 рокуна території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.
В смт Побузьке нині відкрито музей ракетнихвійськ стратегічного призначення. Ядерних боєголовок та ракет не залишилось. Є лишемакети та тягачі, а єдина вціліла шахта для запуску ракети РС-18 (SS-19, “Сатана”)на дві третини залита бетоном.
Розділ 2. Обговорення долі стратегічної ядерної зброї СРСР пострадянськимилідерами
24 серпня 1994 року Україна відзначає третюрічницю своєї незалежності. Декларація, схвалена Верховною Радою, досі викликаєрізні думки в самій Україні і неоднозначно трактується на Заході — у першу чергуз огляду на декларовані принципи. Оголосивши про свій намір в майбутньому статинеприєднаною, нейтральною та без'ядерною державою, Україна викликала шквал захопленихаплодисментів членів Міжнародного Співтовариства і наївна вважала, що її проблеми(в тому числі й ядерне роззброєння) можна розв'язати в рамках існуючих міжнароднихдомовленостей. Трирічний досвід ядерного роззброєння України розвіяв ці ілюзії іще раз підтвердив складність і багатогранність проблеми ядерного роззброєння.
Після розвалу СРСР Росія, Україна та Білорусіявизнали за необхідне зберегти існуючі ядерні сили під єдиним командуванням. Вжев ході перших зустрічей керівників трьох країн у Мінську 7-8 грудня, а потім в Алма-Аті21 грудня 1991 року, поряд із проблемами цивілізованого розлучення, обговорюваласьдоля стратегічної ядерної зброї колишнього СРСР.
Український парламент, ратифікуючи договірпро створення СНД, наполіг на 13 застереженнях, 2 з яких прямо стосувалися проблемиядерної зброї. В пункті 8 йшла мова про те, що Україна має намір досягти без'ядерногостатусу «шляхом ліквідації під міжнародним контролем усього ядерного арсеналу».Пункт 9 проголошував, що присутність стратегічних сил на території України є тимчасовоюі їх законодавчий статус та час перебування буде визначено у відповідності з законодавствомУкраїни й за допомогою «спеціальної міжнародної угоди, укладеної між державами,на території яких розгорнуті ядерні ракети колишнього СРСР».
18 грудня 1991 року Президент України Л.Кравчукзапевнив держсекретаря США Бейкера в тому, що Україна зробить все для найшвидшоговиводу ядерних ракет зі своєї території і попросив надати їй відповідну допомогуна розв'язання цієї проблеми. Того ж дня було досягнуто домовленості про початокпередачі всієї тактичної ядерної зброї, розташованої на території України, до Росії.Це планувалось закінчити впродовж одного року «під загальним контролем».
Україна розраховувала до кінця 1994 року повністюпозбавитися ядерної зброї. З цього приводу її позиція була протилежною думці Казахстану,який заявив про своє небажання віддавати ядерну зброю, розташовану на його територіїдоти, доки Росія не ліквідує свої ядерні арсенали. Позиції сторін були закріпленіугодою «Про стратегічні ядерні сили», підписаною 30 грудня в Мінську Бєларуссю,Казахстаном, Росією, Україною та іншими СНД. Ця угода:
— передбачалаоб'єднане керівництво стратегічними силами СНД та єдиний контроль у особі головнокомандуючогоЗС СНД та російського президента по узгодженню з главами ядерних держав СНД;
— вимагаласпеціального визначення складу стратегічних сил;
— передбачаладемонтаж стратегічних ядерних озброєнь в Україні до кінця 1994 року та вивід тактичноїядерної зброї в Росію до 1 липня 1992 року.
Розділ 3. Ліквідація української ядерної зброї (позбуття Україноюядерного статусу) та вплив цього процесу на розвиток відносин України з іншими співтовариствами
Подальший розвиток подій значно вплинув напопередні рішення українського парламенту і громадську думку. Україна приступиладо створення власних збройних сил, вона категорично відмовилася брати участь в об'єднанихзбройних силах СНД, справедливо вважаючи їх оплотом консервативних сил, здатнихвідновити колишню імперію. Почався етап погіршення російсько-українських взаємин.Міністерство оборони колишнього СРСР, яке практично не зазнало змін, намагалосязберегти важелі управління 800-тисячним угрупуванням, розташованим на територіїУкраїни. Зустрічі представників міністерства оборони України й представників командуваннястратегічними силами СНД на чолі з генералом армії Максимовим — закінчувались безрезультатно.Українська сторона, зокрема, пропонувала:
— виконатипункт угоди, яка дозволить Президенту України забезпечити право негативного контролюзапуску ядерних ракет з території України;
— розробитиплан поетапного зняття ядерних ракет з бойового чергування;
— обговоритипитання про статус стратегічних сил СНД на території України;
Однак на всі ці пропозиції була категоричнавідмова у формі: «стратегічні сили створювались як єдиний комплекс, жоднийелемент якого не може бути ліквідовано».
Питання про стратегічні сили давав московськимгенералам надію на можливість контролювати більшу частину військ та військових об'єктівна території України. Більше того, стратегічними проголосили Чорноморський флот,науково-дослідні інститути, навчальні заклади, будинки відпочинку і т.д. Таким чином,прагнення України розв'язати проблему ліквідації ядерної зброї до кінця 1994 рокубули повністю проігноровані вищим командуванням СНД. Це змусило представників українськоїделегації на зустрічі лідерів держав у Мінську 14 лютого 1992 року при обговоренніпитання про статус стратегічних сил держав співдружності внести в статтю першу положення,згідно якого «перелік стратегічних сил визначається кожною державою за узгодженнямз командуванням стратегічними силами та затверджується Радою лідерів держав».
Подальші переговори про склад стратегічнихсил, розташованих на території України, зайшли в глухий кут. Цей документ так іне вдалося підписати. Згадані події не вплинули на рішення України вивести зі своєїтериторії тактичну ядерну зброю. До 12 березня 1992 року в Росію було передано близько57% ядерних боєприпасів — перш ніж президент Кравчук не зупинив їх вивід.
Порушуючи раніше досягнуту угоду, Росія незабезпечила спільного контролю над ліквідацією ядерних боєприпасів, які виводилисьз України, що викликало підозру, мовляв їх використовують за прямим призначенням(знищувалися тактичні ядерні боєприпаси, розташовані на території Росії, у якихвийшов термін експлуатації, а на заміну встановлювалися ядерні боєприпаси, які вивозилисяз України). Після зустрічі двох президентів і головнокомандуючого ЗС СНД маршалаШапошнікова цю проблему було розв'язано і Україна передала Росії більше 3 тисячядерних боєприпасів.
Надалі, якось непомітно, стратегічні сили СНДстали Російськими стратегічними силами. Причому в кулуарах досі гуляють найнеймовірнішічутки про те, як «ядерну валізку» було вилучено у Шапошнікова й переданоміністру оборони Росії Грачову. Факт ліквідації стратегічних сил СНД підвів рискупід певним періодом розвитку подій навколо ядерної зброї, однак, він не вирішивтих проблем, які стоять перед Україною. Більше того, ініціативи України в галузіядерного роззброєння, як виявилось, мали виключно негативні наслідки:
по-перше, Міжнародне Співтовариство розцінилонамір України в майбутньому набути статусу без'ядерної держави як одностороннє зобов'язанняі різні спроби обговорити це питання трактувало як відмову. У зв'язку з цим здійснювавсядипломатичний та економічний тиск на Україну, який все посилювався;
по-друге, Україна стала свідком реакції ядернихдержав на факт ядерного роззброєння Бєларусі. Всі обіцянки й гарантії, які передувалицій події, забулися, допомога залишилася лише на словах, як з боку США, так і збоку Росії, і зовсім неясним залишилося питання — чи буде здійснено вивід мобільнихядерних комплексів СС-25 з її території, після інтеграції Росії й Бєларусі?
по-третє, продовження політики «з позиціїсили» з боку ядерних наддержав стосовно України не сприяло створенню принциповонового механізму ядерного роззброєння, який ґрунтувався б не на біполярному протистоянній силовому диктаті, а на зацікавленості держав у гарантіях безпеки в інших, неядернихформах;
по-четверте, Міжнародне Співтовариство впритулне бачить тих проблем, які реально постали у зв'язку з ядерним роззброєнням і нехоче їх обговорювати. А такі проблеми реально існують.
Це проблема статусу стратегічних ядерних сил,розташованих на території України.
Де-факто на території України розташовані ядернісили, які перевищують за своїми параметрами ядерні сили Франції та Англії разом.Ці сили ставлять Україну на 3-тє місце серед ядерних держав світу.
До січня 1994 року на території України перебувало1652 ядерні боєголовки. З них 1240 базувалися на міжконтинентальних балістичнихракетах (СС-19С — 130 одиниць несуть 780 ядерних боєприпасів та СС-24С — 24 одиницінесуть 460 боєприпасів. На літаках стратегічної авіації — 412 боєприпасів.)
Постає питання — чиї ядерні ракети були розташованіна території України? Оскільки мова вже не йшла про стратегічні сили СНД, то приєднанняУкраїни до Договору СТАРТ-1, Лісабонського протоколу (стаття 5 якого міцно зв'язуєпроцес обмеження стратегічних озброєнь з ратифікацією договору про нерозповсюдженняядерних озброєнь в якості неядерної держави) — де-юре позбавляв Україну права яким-небудьчином впливати на ліквідацію ядерних сил на своїй території. У цьому випадку ядерназброя фактично ставала власністю Росії. А за умов відсутності яких-небудь двосторонніхдомовленостей між Україною та Росією з цього питання — будь-які дії Росії (в томучислі висадка військового десанту) були б сприйняті міжнародним співтовариствомяк законні й справедливі дії, спрямовані на захист безпеки ядерних об'єктів.
Намагання США й Росії підштовхнути Українудо підписання договору про нерозповсюдження ядерної зброї в ролі неядерної державибез відповідних попередніх двосторонніх домовленостей абсурдні за змістом, оскількиподібні дії цілковито ігнорують реальну ситуацію з ядерною зброєю, яка склаласяпісля розвалу ядерної наддержави. Більше того, договір про нерозповсюдження ядерноїзброї (NPT), термін дії якого закінчується 1995 року, засвідчив свою малоефективність.Про що свідчать факти: Індія 1974 року здійснила вибух ядерного боєприпасу. Ізраїль,ПАР, Пакистан, за оцінками спеціалістів також фактично володіють ядерною зброєю.Ратифікація NPT Іраком не завадила йому розробляти власну військову ядерну програму.За останніми даними Північна Корея також володіє ядерними боєприпасами. Таким чином,успіх спроб розв'язати якісно нову проблему ядерної безпеки за допомогою застарілогомеханізму договору NPT — викликає поважні сумніви.
А за умов відсутності яких-небудь двосторонніхдомовленостей між Україною та Росією з цього питання — будь-які дії Росії (в томучислі висадка військового десанту) були б сприйняті міжнародним співтовариствомяк законні й справедливі дії, спрямовані на захист безпеки ядерних об'єктів.
Намагання США й Росії підштовхнути Українудо підписання договору про нерозповсюдження ядерної зброї в ролі неядерної державибез відповідних попередніх двосторонніх домовленостей абсурдні за змістом, оскількиподібні дії цілковито ігнорують реальну ситуацію з ядерною зброєю, яка склаласяпісля розвалу ядерної наддержави. Більше того, договір про нерозповсюдження ядерноїзброї (NPT), термін дії якого закінчується 1995 року, засвідчив свою малоефективність.Про що свідчать факти: Індія 1974 року здійснила вибух ядерного боєприпасу. Ізраїль,ПАР, Пакистан, за оцінками спеціалістів також фактично володіють ядерною зброєю.Ратифікація NPT Іраком не завадила йому розробляти власну військову ядерну програму.За останніми даними Північна Корея також володіє ядерними боєприпасами. Таким чином,успіх спроб розв'язати якісно нову проблему ядерної безпеки за допомогою застарілогомеханізму договору NPT — викликає поважні сумніви. Друга проблема ядерного роззброєнняУкраїни пов'язана з економічними труднощами. Знищення ядерної зброї й виконаннявсіх умов договору СТАРТ-1 та NPT потребують великих грошей, яких в Україні нема.На створення ядерного потенціалу СРСР Україна виділяла від 15 до 17% валового національногопродукту, а кожна розкомплектована ядерна боєголовка (за різними оцінками) можедати державному бюджету від 200 тисяч до 400 тисяч доларів.
Загальна вартість радіоактивних компонентівядерних боєприпасів, розташованих на території України, може бути оцінена в 3-6млрд. доларів. Враховуючи величезні затрати на ліквідацію шахтних пускових установокі забезпечення екологічної безпеки, Україна, зважаючи на жорстку економічну кризуй гіперінфляцію, не зможе самостійно виконати взяті зобов'язання — навіть якщо вонаі силкуватиметься всі умови СТАРТ-1 та NPT. Фінансова ж допомога, яку обіцяли США,так і залишилася фантомом.
Третя проблема полягає в забезпеченні національноїбезпеки України. Досі і Росія, і США обмежились виключно тими гарантіями, які визначенідоговором про нерозповсюдження ядерної зброї. А саме — не застосовувати ядерноїзброї проти тих держав, які нею не володіють. Однак, національну безпеку в Українірозглядають передусім як забезпечення територіальної цілісності і непорушності кордонів.За умов загострення взаємин між Україною й Росією з приводу кордонів, Криму, Севастополяі т.д. гарантії безпеки повинні були передбачати значно ширше коло обов'язків збоку країн-гарантів. Окрім того, постала необхідність перегляду двох інших принципів,визначених у Декларації про суверенітет, а саме — принципу нейтральності та неприєднання.За нинішніх обставин, перебуваючи поза міжнародними структурами, Україна не спроможназабезпечити власну національну безпеку. Ця аксіома витікає з реалій сучасної міжнародноїобстановки.
Четверта проблема пов'язана з забезпеченнямбезпеки ядерних боєголовок на території України. У заявах деяких політичних і військовихлідерів Росії висловлювалося побоювання стосовно безпеки ядерних боєприпасів, розташованихв Україні (1992 року у 7 ядерних боєголовок закінчився термін зберігання, а в кінці1993 року в 7-ми полках ракетної армії — терміни експлуатації ядерних ракет).
Викликає подив сам підхід до проблеми. Українаніколи самостійно не експлуатувала стратегічну зброю на своїй території. Ці операціїздійснювались російськими фахівцями за допомогою комплектуючих, які вироблялисьна російських заводах. Відтак, Росія спочатку припинила планове регламентне обслуговуванняядерних боєприпасів, а потім щосили почала роздмухувати жахи з приводу їх безпеки.Мета подібних дій зрозуміла — неприхований шантаж, розрахований на те, щоб налякатиобивателя й політичних лідерів західних країн українською ядерною зброєю і водночасзмусити Україну підписати СТАРТ-1 та NPT на неприйнятних для неї умовах. На щастя,переміг здоровий глузд і після втручання США в двосторонні переговори 14 січня 1994року було підписано тристоронню угоду, згідно якої Україна взяла на себе зобов'язаннявпродовж 7 років вивести зі своєї території ядерні боєголовки. Зі своєї сторони,президент США заявив про гарантії безпеки для України і обіцяв надати фінансовудопомогу для реалізації програми виводу ядерної зброї з її території. Росія ж зобов'язаласякомпенсувати вартість ядерного палива, яке знаходиться в боєголовках.
Потрібно було ще 4 місяці для того, щоб урядиУкраїни й Росії підписали угоду про заходи по реалізації тристоронньої угоди. 16травня 1994 року тристороння угода набула рис реального плану дій і обов'язків сторіну справі її виконання. Цей документ передбачає:
1) графік виводу ядерної зброї і його кінцевітерміни (не пізніше 1997 року);
2) зобов'язання Росії, яка погодилась у якостікомпенсації за ядерні боєголовки поставляти Україні паливо для АЕС;
3) Росія погодилася виплатити Україні компенсаціюза вивезену до 22 травня 1992 року тактичну ядерну зброю. Було досягнуто згоди просуму компенсації обсягом 500 мільйонів доларів. Ці гроші буде враховано під часпокриття Україною заборгованості Росії за енергоносії (загальна заборгованість перевищує2 мільярди доларів). Згідно наявних даних, Україна виконувала умови угоди. Понад200 боєголовок було відправлено до Росії. Натомість Україна отримала ядерне паливо,якого вистачить для заправки двох ядерних реакторів на рік. Здавалося б немає приводудля хвилювань і після трьох років виснажливої боротьби можна з оптимізмом говоритипро позитивне розв'язання української ядерної проблеми. Однак, після зміни командина капітанському містку, Україна знову розпочала небезпечні маневри в бурхливомуморі міжнародної політики, більше підкоряючись підводним політичним течіям, аніждосвіду і здоровому глузду.
У червні 1994 року Верховна Рада України, зовсімнесподівано для багатьох, внесла до порядку денного сесії питання про припиненнявиводу ядерної зброї. Щоправда пізніше зняла його з обговорення. Із заяви В. Мухінавідомо, що планується спільне засідання трьох комісій:
— комісії з питань оборони та національноїбезпеки;
— комісії з закордонних справ;
— комісії з питань ядерної політики та ядерноїбезпеки, на якому мають заслухати фахівців та керівників відповідальних за виконанняумов трьохсторонньої угоди. Голова парламентської комісії з питань оборони та національноїбезпеки В. Мухін досить недвозначно заявив, що парламент обов'язково повернетьсядо обговорення питання про вивід ядерної зброї з території України.
Як видно, опускати завісу в трагікомедії проядерне роззброєння України було рано.
Прогнозуючи розвиток подій, слід врахуватиряд факторів:
По-перше, 1995 рік має вирішити подальшу долюДоговору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT). США вкрай зацікавлені в йогопродовженні. Якраз тому приєднання України до NPT — питання принципове. Від її позиціїбагато в чому залежатимуть довгострокові перспективи світової політики контролюнад ядерними озброєннями. Враховуючи це, можна передбачити, що при найменших спробахухилитися від виконання умов трьохсторонньої домовленості, Україна зазнає наростаючогополітичного, економічного, а можливо й військового тиску з боку США. Росія ж будепоставлена перед вибором: або відновити колишню структуру стратегічних сил за участюУкраїни, ризикуючи пережити небезпеку чергових змін політичного курсу й набуттяУкраїною цілковитого контролю над ядерною зброєю, або ж змусити її виконувати умовиугоди будь-якими способами. Перший варіант можливий у випадку приходу до влади вРосії радикальних сил, другий — найбільш можливий для нинішнього помірно-реформаторськогоуряду. Опинившись між двох вогнів, Україна неминуче програє.
По-друге, проблема ядерної зброї в Українівже давно перетворилася в козирну карту, яку намагаються розіграти внутрішні політичнісили. І хоча їх стратегічні цілі не збігаються, і праві, і ліві радикали впевненопереконують у необхідності зберегти ядерний статус. Комуністи, соціалісти і ті парламентарії,котрі до них приєдналися, з недовірою ставляться до Заходу й обстоюють вступ Українив систему колективної безпеки СНД, з усіма наслідками, що з цього випливають. Націонал-патріотирозглядають наявність ядерної зброї як показник сили держави, її особливого статусусеред інших держав світу, і з такою ж недовірою ставляться до Росії й Заходу. Тій інші небезпідставно звинувачують США в невиконанні умов трьохсторонньої угоди(з 700 млн. доларів, обіцяних США на ядерне роззброєння України, отримано всього-на-всьогоблизько 60 млн.). Подібна зворушлива «одностайність» може спричинити перегляд,або призупинення ядерного роззброєння України і її приєднання до NPT. Ситуація ускладниласяактивізацією як в російському, так і в українському суспільстві й парламенті воєнізованихполітичних угрупувань. Мілітаризація суспільної свідомості безповоротно означатиместавку на силу під час розв'язання внутрішніх і міжнародних проблем. Лише реальнадопомога з боку західних держав, а не балачки, може приглушити багатоголосий хорпротивників ядерного роззброєння України.
По-третє — підписання програми «Партнерствозаради миру» дозволить розпочати побудову нової системи міжнародної безпеки,яка ґрунтується не на ядерному стримуванні, а на нових принципах оборонного співробітництва.
Висновок
Таким чином, ситуація з ядерною зброєю в Україніще раз підтвердила необхідність розробки нових підходів до проблеми забезпеченнябезпеки держави в мінливих геостратегічних умовах. Досвід ядерного роззброєння Україниунікальний для Міжнародного Співтовариства, оскільки вперше держава намагаєтьсярозв’язати проблему цілковитої відмови від ядерної зброї, долаючи найскладніші політичні,економічні і соціальні проблеми. Дійсно, відмова України від ядерної зброї дає підґрунтядля різноманітних думок таких як: чи потрібна ядерна зброя взагалі? Виявляєтьсядля деяких країн потрібна. Для одних – це спосіб державної оборони, захисту, дляінших – це спосіб показати всьому світу свою могутність. Україна, як незалежна держава,вже підтвердила, що без ядерної зброї можна жити. Але тепер само собою виникає питання:чи захищена Україна? Чи зможе дати відсіч нападу? І нарешті, чи правильно зробилоукраїнське керівництво, віддавши ядерну зброю Російській Федерації? На ці питаннями отримаємо цілковиту відповідь ще не скоро. Але з точність можна сказати, щоУкраїна з гідністю пережила ліквідацію ядерної зброї зі своєї території, отримавшиза це непогані дивіденди та повагу Міжнародної спільноти...
Список літератури:
Статті в наукових журналах:
1. Журнал «Воєнна історія» №5 «Ядерне роззброєнняУкраїни» за 2003 рік.
2. Журнал «Музеї України» «Легенда про українськуядерну зброю.
3.Бодрук О. Розміщення ядерної зброї на територіїУкраїни: проблеми одержання без'ядерного статусу // Спостерігач. — 1994. — № 8.
4.Вользак Х. Радянська ядерна спадщина. Що робитиз нею в умовах жорсткої економічної кризи? // Голос України. — 1993. — №82.
Документи:
1. Соглашение о совместных мерах в отношенииядерного оружия. Подписано в Алма-Ате 21 декабря 1991 г. // Российско-украинскиеотношения 1990-1997гг. Сборник документов. — М.,1998.- С. 171-172.
2.Закон України Про приєднання України до договоруПро нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. // Закони України. — К.,1997, — Т. 7. — С. 419-420.
3.Трехстороннее заявление о договоре Президентов России, США и Украины // Российско-украинские отношения1990-1997 гг. Сборник документов. — М.,1998. — С. 203-206.
4.Заявление пресс-службы Президента Украины //Российско-украинские отношения 1990-1997 гг. Сборник документов. — М.,1998.- С.172-173.
Навчальна література:
1. Стеблів Я. «Ядерна зброя, безпека України іполітичні сили» 1994. — 17 грудня.
2. Бодрук О. «Розміщення ядерної зброї на територіїУкраїни: проблеми одержання без'ядерного статусу».
Матеріали Інтернету:
1. shpora.kiev.ua/ykraina_jaderna)zbroja_.htm.html
2. ua.maxipedia.net/yaderna-zbroya-ukraine/
3. www.ucipr.kiev.ua/modules — Спостерігач:ядерна зброя на території України: проблеми набуття без'ядерного статусу
4. www.novasich.org.ua/index.php?go=News2&in=view&id — Легенда про Україну — ядерну державу