Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ННІправа та безпеки
ФАКУЛЬТЕТЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ
КафедраТеорії держави та права
Курсоваробота
здисципліни Теорія держави і права
натему: „Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів.”
Виконав
Студент I курсу ПЗ-09-3 групи
Дятлова Т.А.
Керівник
Талдикін О.В. – кандидат
юридичних наук, доцент
Дніпропетровськ2010

План
Вступ
1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
2. Правові аспекти євроінтеграції
3. Україна в євроінтеграційних процесах
Висновки
Список літератури

Вступ
З часу незалежності Україна намагаєтьсявідновити своє європейське обличчя. Однак не варто вважати, що наша державаналежить до Європи лише географічно, оскільки визначення “країна СНД” або“пострадянський простір” не надають Україні ані історичної перспективи, ніпрагнень до самовизначення. Хоча, як зазначав Ю.Лотман, “географічне розміщеннятої чи іншої культури є постійно діючим фактором, який або спонтанно інесвідомо для самої культури, або відкрито і навіть підкреслено визначає шляхиїї розвитку”
Втім власне реальна географія України —розташування між Заходом/Європою і Сходом/Росією, а відтак — “внутрішнякультурна боротьба між реальною і метафізичною (міфологічною) географіямивеликою мірою визначили й українську долю та історію, і теперішні моделімайбутнього, в кожній з яких незмінно присутня Європа як один із членівдихотомічної пари”
Про специфічну європейськість Українинагадує Ліна Костенко у праці “Гуманітарна аура нації, або дефект головногодзеркала” красномовно зазначаючи, що “Україна — фактично раритетна нація,самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумілюдства. Україна є фактом Європи, що лишень під кінець століття став набуватидля світу реальних рис”
Актуальність теми зумовлена новимиперспективами європейської інтеграції України, у процесі якої одна з провіднихролей належить саме українським мас-медіа. Українсько-європейська тематикалягла в основу наукових досліджень на авторських публікацій таких науковців, якОксана Пахловська, Вацлав Гавел, Дені де Ружмон, Мілан Кундера, Клаус Бахманн,Даніель Кон-Бендіт — за кордоном, Ліна Костенко, Володимир Шкляр, Тарас Петрів,Володимир Здоровега, Стефанія Андрусів, Ярослава Прихода — в Україні.
У 2009 році виповнилось 60 років з часу створенняРади Європи – міжнародної організації, що об`єднає 47 європейських держав, доскладу якої з 1995 року входить й Україна. А також 50 років з дня утворенняЄвропейського суду по правам людини.
З відродженням Української держави почавсяновий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Українаотримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, сталасуб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.
Інтеграція є магістральним напрямкомрозвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначитьситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейськихструктур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізаціїнаціональних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави,зміцнення її позиції у світі.
Євросоюз охоплений лихоманкою злиття,поглинання, що охоплює майже всі структури країн-членів та кандидатів в члениСоюзу. Введення євро в 11 країнах ЄС прискорило цей процес.
Просування до цього почалося більш ніж як40 років тому – з утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (1951р.).В Європі основним фактором інтеграційного процесу були ринки та ринковівідносини, та особливо активно – після 1957 року, коли Бельгія, Нідерланди,Люксембург, Італія, Франція та ФРГ підписали Римський договір (25 березня 1957року) про утворення Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС).
Керівники Європейського союзу ніколи неробили таємниці зі своїх технологій, ноу-хау переходу від простих формінтеграції до більш складних за глибиною та охопленням. Члени ЄС почали зістворення зони вільної торгівлі, яке подовжувалось біля 10 років (з 1958 рокудо кінця 60-х років).

1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
Нині жодна з європейських країн не єнастільки сильною, щоб виступити головною дійовою особою, тому компенсуватисвою слабкість європейські країни намагаються шляхом створення об’єднаноїЄвропи. Головні інституції, що займаються процесом змін, — це Європейський союз(ЄС) і Північноатлантичний союз (НАТО). Засноване Римським договором 1957 рокуЄвропейське Співтовариство спочатку поставило собі за мету створення спільногоринку, а 7 лютого 1992 року відповідно до положень Маастрихтського договорубуло перейменовано у Європейський Союз.
Евроінтеграція відіграває велику роль урозвитку різних структур та національних культур. Проаналізувати наслідкиінтеграції в Євросоюз можна на прикладі Російської Федерації.
Становлення права Європейського Союзу якгалузі наукового пізнання в Росії відбувалося в декілька етапів:
Перший етап – 50-ті – початок 70-х рр. ХХст. – початковий етап вивчення Європейської інтеграції у СССР.
Другий – середина 70-х – кінець 80-х рр. –формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств.
Третій етап – с початку 90-х рр. до нашогочасу – сучасний етап вивчення російською юридичною наукою права Євросоюзу.
Ця періодизація умовна. Неможна назватичітких кордонів кожного етапу, оскільки на практиці вони перетікали один водного.
У 1951 р. як зазначалося вище, бувпідписаний договір про утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі(ЄОУС) – першого Європейського співтовариства. У 1957р. на основі Римськихдоговорів були засновані Європейське співтовариство по атомній енергії(Євратом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Утворенняєвропейських співтовариств звернуло увагу юристів-міжнародників, істориків,економістів у всьому світі, у тому числі й у СССР.
Діяльність радянських вчених цього періодумала перелік особливостей. Розробка питань західноєвропейської інтеграціївідбувалася, насамперед у рамках історичної та економічної наук та в меншіймірі – науки юридичної. Як зазначав академік Б.Н. Топорін, правові проблеми незаймали великого місця в роботах, належного зв`язку між юристами та їх колегамине було.
Особливістю першого етапу була дуже сильнаідеологізація гуманітарних наук, що призводила до утворення штампів мислення, утому числі і в праві. Під керівництвом Комуністичної партії радянська юридичната економічна наука з самого початку зайняла негативну позицію по відношенню доСпівтовариств, оскільки вони були утворені капіталістичними державами. Вченінамагались представити в негативному кольорі процеси, що відбувалися на Заходібез якогось аналізу.
В роботах, які друкувалися в той часобов`язково цитувалися слова В.І. Леніна, матеріали з`їздів комуністичноїпартії та виступи її лідерів, під які „підганялася” дійсність. Ні про яке об’єктивнедослідження, яке було б допущене до публікації, не було й мови. Не можна непогодитись з думкою професора Б.А. Старшуна, який писав, що „наука в такихумовах існувати не може. Мова може бути лише про літературу, яка б містилаінформацію, що представляє інтерес для науки”.
Не дивлячись на перевантаження ідеологією,в трудах радянських вчених першого періоду в рамках міжнародного таконституційного права освітлювались у тому числі й правові аспекти діяльностіСпівтовариств, здійснювалися спроби дати об’єктивний аналіз урядовим договорам,структурі та діяльності головних органів.
Особливо ця тенденція була характерна длядругої половини 50-х рр. ХХ ст., коли почався період політичної „відлиги”. Задумкою Ю.А. Борко, першим відкритим обговоренням проблем „спільного ринку” буладискусія на сторінках тижневика „Новое время” в січні-березні 1957. У відповідьна статтю Мол чанова Н. „О шумихе вокруг „общего рынка”, заперечували протитезису про його нейздійсненність. Після проголошення офіційної позиції державидо Співтовариств, дискусія завершилася.
Найбільшим науковим майданчиком, щозаймалася економічними та політично-правовими проблемами європейськоїінтеграції з самого початку був Інститут світової економіки та міжнароднихвідносин – ІСЕМВ АН СССР, відтворений у 1956 р. У ньому працювали вчені, у томучислі ті, які не так давно повернулися із ГУЛАГа. Тут з`явилася перша в СССР школаінтеграційних досліджень. Проблема „спільного ринку” була однією з провіднихтем в ІСЕМВ. У 1958, 1959 та 1962 рр. за участю співробітників ІСЕМВ пройшлитри наукових конференції, на яких пролунав заклик до об`єктивної оцінки фактів,аналізу статистики та документів.
З`являються роботи (в основному статті), вяких аналізується структура та повноваження основних інститутів Співтовариств.Серед них слід відмітити статтю Д.Д. Каверіна „Суд Европейского экономическогосообщества”. В ній показана дійсність „спільного ринку” – це „імперіямонополістичних гігантів, що експлуатують мільйони та мільйони робочих”.Пояснюються приводи створення ЄС – боротьба проти світової соціалістичноїсистеми; закріплення економічної бази північноатлантичного блоку. Але, як пишеавтор, ЄС не прагне послабити властиві імперіалізму протиріччя шляхом введенняспільних економічних тарифів, спільної політики в області сільськогогосподарства, транспорту, регулювання ввозу та вивозу товарів, свободипереміщення людей, робочої сили та капіталу.
Стаття професора Кейліна А.Д. „Юридичниймеханізм Європейського економічного співтовариства” опублікована в журналі„Советское государство и право” у 1963 р. Вона також охоплює політично-правовіаспекти. В ній показана головна ціль „імперіалістичної інтеграції” – боротьбапроти світової соціалістичної системи.
У 70-х рр. ХХ ст. на міжнародній аренівідбуваються зміни, які вплинули на розвиток радянської юридичної науки. В 1973р. Об`єднань королівство та Ірландія стають членами Співтовариств. У 1974 р.світ охопила фінансова криза, яка відобразилася на функціонуванніСпівтовариств. Уповільнились темпи західноєвропейської інтеграції. УРадянському Союзі економічна криза в капіталістичних країнах була прийнятий якпроявлення такого, що помирає, загниває та паразитує. В світі почалося черговепохолодання, новий виток холодної війни та гонитви за озброєнням. Все цевідобразилося на дослідженні процесів західноєвропейської інтеграції увітчизняній науці.
Другий етап – середина 70-х рр. – кінець80-х рр. ХХ ст. – формування наукових поглядів в сфері права Європейськихспівтовариств. На початку 70-х рр. ХХ ст. зменшується загальний об`ємпублікацій, присвячених проблемам європейської інтеграції.
З середини 70-х — першої половини 80-х рр.з`являються перші наукові публікації по правовим проблемам Співтовариств.Підвищується інтерес (особливо на початку 80-х років) до наукової роботи. Проце говорять, у тому числі, дисертаційні роботи молодих дослідників на отриманнявченого ступеню кандидату юридичних наук.
Слід відмітити, що у загальному об`єміробіт тоді складали більшість статей в періодичних виданнях. Тим не менш,різноманітність проблем, які досліджують дозволяє зробити вивід про те, щовчені прагнули вже більш об`єктивно проаналізувати інтеграційні процеси, щовідбувалися в Європі, незалежно від ідеологічного тиску.
У радянській юридичній науці широко починаєобговорюватися тема „наддержавності” (наднаціональності). Юрист А.Н. Талалаєввперше визначив формально-юридичні ознаки в понятті „наднаціональність”:
1) Право певного органу, організації абоспівтовариства змушувати своїх членів без згоди і проти їх згоди, шляхомприйняття обов`язкових рішень більшістю голосів.
2) Право своїми рішеннями змушувати тауповноважувати фізичних або юридичних осіб або державні органи держав-членівбезпосередньо без трансформації цих рішень в національне право держав.
3) Наділення правом приймати рішення, щовказані в пунктах 1 та 2, органи. Які складаються з незалежних від державиміжнародних службовців.
4) Право органа та організації на втручанняу важливі питання, які відносяться до внутрішньої компетенції держав”.
З 1985 р., з початком процесу „перебудови”,наука поступово вивільняється від ідеологічних кайданів тоталітарного минулого.Руйнується „залізна завіса”. Проголошене М.С. Горбачовим „нове мислення” узовнішній політиці СССР різко змінило відношення з капіталістичними країнами –з ворожого на дружнє, партнерське. Економічні та політичні зміни в СССР удругій половині 80-х років зустріли схвалення в Європі.
У грудні 1991 р. розвалився РадянськийСоюз, а слід за тим розпалася система соціалізму. У відповідь на це Європейськіспівтовариства видали ряд актів політичного характеру, у котрихпродемонстроване бажання співпрацювати з новими державами за умови виконанняостанніми положень міжнародних угод, що укладав Радянський Союз.
У вітчизняній юридичній науці Росії зпочатку 90-х років ХХ ст. складається науковий напрямок, в центрі уваги якогознаходиться право Європейського Союзу (Європейське право).
3тій етап – початок 90-х років досучасності – сучасний етап вивчення права Євросоюзу.
Сучасний етап вивчення правових питаньєвропейської інтеграції – багатогранний, яскравий та мае багато особливостей.Засвоєння європейського права ВНЗ Російської Федерації відбувалося в декількаперіодів та носило регіональний і в значній мірі “стихійний” характер. Успіх цьогопроцесу складався з готовності керівництва найбільш передових вищів до змін,набору кадрів, що зналися на іноземних мовах, тощо.
Саме в цей час з`являються на базі великихвищів наукові майданчики по вивченню права Євросоюзу (європейського права).Інститут Європейського права Московського державного інституту міжнароднихвідносин заснований у 1996 р. Згідно з розпорядженням президента РФ. Багатороків ним керував знаменитий вчений та організатор – професор, доктор юридичнихнаук – Л.М. Ентін.
Сучасний період розвитку в РосіїЄвропейського права зв`язаний з визнанням його важливості в системі вищоїюридичної освіти. Значну роль в цьому зіграли міжнародні наукові конференції,спеціально присвячені вивченню європейського права в РФ.
2. Правові аспекти євроінтеграції
Європейське право у світі в останній часстало одним із приоритетних напрямків розвитку вітчизняної та юридичної науки.Це в значній мірі пояснюється тим, що глобалізація світової економіки та життяв цілому ставить держави, народи та цілі континенти перед вирішенням схожихпроблем. Вони вирішуються схожими правовими методами, одним з основнихкритеріїв котрих є всеоб`єднуючий принцип ефективності. Тому в праві спостерігаєтьсятенденція зближення національних правових систем, засобів та методів правовогорегулювання, спільна тенденція до формування деякого глобального права людства.
Правовий аналіз внутрішньогоєвроінтеграційного розвитку України має велике значення у зв’язку з підготовкоюнашої держави до переговорів щодо нової угоди, яка визначить договірно-правовірамки подальших відносин з ЄС.
На даний час відносини України з ЄСрегулюються Угодою про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС і йогодержавами-членами від 14 червня 1994 р. (далі – УПС) і характеризуються рівнем«партнерства та співробітництва». Однак у зв’язку із закінченням першого10-річного терміну чинності УПС у лютому 2008 р. її має замінити нова угода.
Водночас, слід наголосити, що прийняттяПлану дій Україна – ЄС на 2005-2007 рр. (далі – План дій), який є важливимінструментом співробітництва між сторонами, зумовлене необхідністю поступовоїтрансформації відносин між Україною та ЄС з „партнерства та співробітництва” наякісно новий, вищий рівень інтеграції. До того ж у самому Плані дійзазначається, що “розширення ЄС дає можливість для України та ЄвропейськогоСоюзу розвивати якомога тісніші відносини, що виходитимуть за рамкиспівробітництва до поступової економічної інтеграції та поглиблення політичногоспівробітництва”.
Інтеграційний досвід ЄС свідчить про те, щонаступним етапом інтеграції, після “партнерства і співробітництва”, є„асоціація”. Однак, укладаючи угоди про асоціацію, ЄС застосовуєдиференційований підхід.
Зокрема, метою Угод про асоціацію ЄС зкраїнами Середземномор’я (Середземноморські угоди) є створення зони вільноїторгівлі, економічна, соціальна і культурна співпраця. Виняток становитьТуреччина, угода про асоціацію з якою засновує митний союз із ЄС та забезпечуєдоступ Туреччини до внутрішнього ринку ЄС протягом перехідного періоду. У своючергу, для Західних Балкан (зокрема, Хорватії та Македонії) ЄС передбаченопроцес стабілізації та асоціації, що включає різні рівні: стратегічний таполітичний; інституційний; економічний; фінансовий. До окремої групи слідвіднести угоду про асоціацію з Чилі, метою якої є заснування політичної таекономічної асоціації з ЄС.
З державами Центральної та Східної Європи(новими державами-членами) ЄС у 90-ті роки укладав Європейські угоди, якізасновували асоціацію між сторонами. Саме угоди про асоціацію європейськоготипу стали передумовою для набуття повноправного членства країнами Центральноїта Східної Європи в ЄС.
Зважаючи на те, що Україна – європейськакраїна, яка поділяє європейські цінності, укладення між Україною та ЄС угодипро асоціацію європейського типу є закономірним етапом інтеграції України доЄС. Саме така угода закріпить правові основи визнання державами-членами ЄСнового статусу України, що не пов’язаний з приналежністю ані до пострадянськогопростору, ані до європейського сусідства.
„Угорщина готова сприяти Україні в процесахєвроінтеграції. Це може бути як інформаційна допомога, так і допомога на рівніобміну експертів. Про це заявив Надзвичайний i Повноважний Посол УгорськоїРеспубліки в Україні Януш Тод у ході зустрічі з Міністром юстиції УкраїниОлександром Лавриновичем. Зустріч відбулася 3 лютого 2004 року в Міністерствіюстиції України на прохання Посла.
Януш Тод передав українському Мініструзапрошення Міністерства юстиції Угорщини, підкресливши, що обмін візитамисприяв би співпраці України та Угорщини щодо євроінтеграційних процесів.
Зокрема, угорський дипломат повідомивМіністра юстиції, що угорський досвід щодо однією з найпринциповіших умов длянабуття членства в Європейському Союзі — адаптації національного законодавствадо європейського, може бути цікавим для України. Януш Тод також поінформувавОлександра Лавриновича про технічні моменти євроінтеграції, які вжереалізуються в Україні на сьогодні. Зокрема, про мовний тренінг для працівниківорганів центральної влади, який запроваджений Угорщиною за допомогою іншихєвропейських країн”.
Прес-служба Міністерства юстиції України Tел.229-88-70 E-mail: press@minjust.gov.ua
Водночас, укладення між Україною та ЄС угодипро асоціацію європейського типу відповідає інтересам ЄС. Така угода сприятимезміцненню стабільності на Європейському континенті, свідчитиме про поширенняєвроінтеграційних процесів на Східну Європу, посилить вплив ЄС у регіоні.
Принциповим моментом майбутньої угоди міжУкраїною та ЄС має стати забезпечення на її основі сприятливих умов длявнутрішнього євроінтеграційного розвитку України. Адже інтеграційна підготовкадержави, її економічні, правові та інституційні реформи є закономірним шляхомдо набуття повноправного членства в ЄС.
Тому в нову угоду між Україною та ЄС маєбути закладений „еволюційний потенціал”, а саме: принцип поступової,послідовної та поступальної інтеграції України в політичний, економічний таправовий простір ЄС. “Еволюційний потенціал” нової угоди дасть змогу закріпитиперспективи послідовного поглиблення економічної інтеграції України від зонивільної торгівлі до зростаючої участі у внутрішньому ринку ЄС (що охоплюєсвободу руху товарів, осіб, послуг та капіталу).
Поглиблення економічної інтеграції маєдоповнюватися посиленим співробітництвом між Україною та ЄС усоціально-економічній, правовій, гуманітарній та інших сферах, що становлять їхспільний інтерес.
Логічним кроком, який знаходить підтримкуЄС та його держав-членів, є включення до нової угоди між Україною та ЄС кількохнових блоків, які частково вже реалізуються у наших відносинах з ЄС. Це –співробітництво у галузі зовнішньої і безпекової політики, а також у сферісвободи, безпеки і правосуддя (сфера юстиції та внутрішніх справ).
Інтенсифікація інтеграційних процесівпотребує правового забезпечення належної інституційної координації політикиєвропейської інтеграції. Ключова роль інституцій у процесі європейськоїінтеграції була чітко виявлена при вступі десяти нових держав-членів до ЄС у2004 р.
Оцінка інституційної та адміністративноїспроможності в Україні дає підстави стверджувати про необхідність підвищенняефективності координаційної структури та забезпечення її політичною підтримкоюнайвищого рівня.
Потребують удосконалення процедури таінституційний механізм адаптації українського законодавства до законодавстваЄС.
Адаптація законодавства України до acquiscommunautaire має розглядатися не лише як виконання відповідного міжнародногозобов’язання, але й як невід’ємна складова правової реформи, що відбувається впроцесі глобальної економічної та політичної трансформації українськогосуспільства.
Досвід нових держав-членів ЄС свідчить, щоуспішність адаптації національного законодавства до acquis communautaireзумовлена застосуванням процедури “скринінгу”, що включає в себе взаємнийекспертний аналіз права ЄС, наслідком чого є глибокий аналіз схожостей тарозбіжностей між національним законодавством та законодавством ЄС.
Процедура „скринінгу” застосовується українах-кандидатах на вступ до ЄС, які користуються можливостями технічноїпідтримки, що здійснюється „Бюро технічної допомоги та обміну інформацією(TAIEX). Зазначена інституція є спеціалізованою структурою ЄК, яка фінансуєтьсяза рахунок коштів програми PHARE. Вона забезпечує надання технічної допомоги зширокого кола питань законодавчої бази ЄС для державних структур всіх рівнів, атакож представникам неурядових та бізнесових структур.
Впровадження процедури “скринінгу” у процесадаптації українського законодавства до основних елементів acquis внутрішньогоринку ЄС дозволить розраховувати на більш глибоку економічну інтеграцію до ЄС,зокрема, одержання частки на внутрішньому ринку ЄС та є необхідним інструментомнабуття повноправного членства України в ЄС.
Не менш важливий аспект процесу адаптації –її інституційний механізм.
На сьогодні практично весь комплекс питань,пов’язаних з адаптацією законодавства, покладено на Міністерство юстиціїУкраїни.
Проте чи не доцільно було б запозичитиінституційний досвід деяких нових держав-членів ЄС у сфері адаптації їхзаконодавства до acquis communautaire?
Зокрема, безпосередньо питаннями адаптації національногозаконодавства Чеської Республіки до правових норм ЄС опікувалося та продовжуєопікуватися спеціально створене в апараті уряду управління (Управління сумісностіз правом ЄС). Воно відслідковує розвиток нормативної бази Євросоюзу, доводитьдо відома міністерств і відомств необхідну інформацію, координує та узагальнюєпроцес підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів уряду,перевіряє їх на відповідність правовим нормам ЄС. Важливу практичну роль в ходіуніфікації нормативних актів Чеської Республіки з правом ЄС відіграють такожвідповідні управління та відділи, створені у міністерствах і відомствах. Окремемісце в інституційному механізмі адаптації законодавства посідає рада уряду зпитань законодавства (до її складу входять представники низки державнихправничих інституцій, провідні вчені у різних галузях права, відоміюристи-практики), котра виконує консультативні функції.
У такий спосіб доцільно було б, залишаючиза Мінюстом функції уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сферіадаптації законодавства, створити окремі відділи з гармонізації законодавства вструктурі управлінь з європейської інтеграції у кожному міністерстві.Новостворені відділи відповідали б за перевірку, в межах власної компетенції,відповідності проектів нормативно-правових актів праву ЄС. Не менш важливим упроцесі адаптації законодавств України до законодавства ЄС є досвідпрактикуючих юристів та теоретичні напрацювання провідних вчених.
3. Україна в євроінтеграційних процесах
На сучасному етапі процес інтеграціїУкраїни в ЄС потребує широкого залучення підприємницьких та профспілковихорганізацій, соціальних груп та інших неурядових організацій у процесреалізації євроінтеграційної стратегії. Адже консультації із зацікавленимисторонами суспільства є невід’ємною частиною європейської інтеграції. Слідзвернути увагу на практику запозичення держав-членів та інституцій ЄС, яківикористовували білі та зелені книги для врахування позицій представницькихорганізацій та уникнення критики і занепокоєння щодо прийняття того чи іншогорішення. Для широкого залучення громадськості та організацій у процесреалізації євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити правовіоснови заснування (як на державному, так і на місцевому рівнях) форумів зпитань європейської інтеграції.
У цьому зв’язку слід наголосити, що,зважаючи на сучасні потреби та умови відносин Україна – ЄС, слід актуалізуватиСтратегію інтеграції України до ЄС (затверджена Указом Президента України від11 червня 1998 р.). Така Стратегія має визначати цілі України, пріоритетнікроки та заходи, які необхідно здійснити з метою забезпечення внутрішнього євроінтеграційногорозвитку держави.
Найбільш плідним слід визнатиспівробітництво України та “Організації з безпеки і співробітництва в Європі”(ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву «Нарада з безпеки і співробітництва вЄвропі»). Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” (1990 р.) принципицієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій направах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу тасоціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі.
Згідно з Декларацією Будапештського самміту1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності наконтиненті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) в “Хартії європейськоїбезпеки” зафіксували зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності доконцепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.
Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р.,незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренніпитань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів імеханізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищенняпревентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.
ОБСЄ не має міжнародної правосуб’єктності,статусу, іншої правової бази. Її рішення мають політичний, а не юридичнийхарактер. Однак Організація має реальний вплив на розвиток окремих країн шляхомполітичного діалогу, а також “польової діяльності” (місії, групи з нагляду завиборами тощо). Поки що ця організація поступається за впливом і авторитетоміншим європейським структурам, але, за оцінкою багатьох політичних лідерів, умайбутньому вона має відігравати одну з ключових ролей у європейській політиці.
Шлях до інших європейських структур пролігчерез входження України до Ради Європи (РЄ), впливової в світі організації,створеної ще у 1949 р. з метою консолідації демократичних режимів ірозповсюдження цивілізованих норм співжиття народів. Вона утворює єдине полезахисту прав людини, сприяє економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад,взаємному визнанню вузівських дипломів) тощо. У її рамках розроблено і прийнятоблизько 40 конвенцій та угод, які мають юридичний і контрольний механізм.
Сесії Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ)проходять у м. Страсбурзі. Рішення про приєднання України до РЄ було прийнятоВР 31 жовтня 1995 р., засновуючись на Рекомендації ПАРЄ та запрошенні Комітетуміністрів РЄ. А вже 9 листопада 1995 р. Україна набула офіційного статусуповноцінного члена Ради Європи.
Велике значення для нашої країни має участьукраїнської делегації в Європейській комісії за демократію через право(Венеціанській комісії) – правовому і консультативному органі Ради Європи. Воназдійснює експертизу законів та законопроектів у галузі конституційного права, атакож законів про політичні партії, про судоустрій, про захист прав людинитощо. Представники Венеціанської комісії неодноразово проводили моніторинги внашій країні. Висновки цієї комісії, які базуються на експертизівисокопрофесійних юристів, мають рекомендаційний характер.
Плідно складається співпраця між КомітетомРади Європи з питань місцевих і регіональних справ і українськими органамимісцевого самоврядування. У травні 2003 р. від імені цієї організації завагомий внесок у розбудову європейської спільноти «дипломом Європи» буловідзначено місто Харків. Ця висока нагорода, за оцінкою харківського міськогоголови В.Шумілкіна, є закономірним результатом діяльності Харківської міськрадита її виконкому у сфері розвитку міжнародної співпраці у Європі на місцевому тарегіональному рівнях (Уряд. кур’єр. – 2003. –17 травня).
Стрижнем європейської інтеграції України євідносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішоюорганізацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і СудЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхіву справі ринкових перетворень і демократичних відносин.
Етапною для двосторонніх відносин сталаУгода про партнерство і співробітництво України з ЄС, підписана у червні 1994р. і ратифікована парламентом у листопаді того ж року (почала діяти лише з 1998р., після того, як її підписали всі країни ЄС), яка діє і сьогодні. Згідно знею конкретними заходами співпраці визначено: забезпечення політичного діалогу,сприяння розвитку гармонійних економічних відносин, підтримка зусиль України позміцненню демократії і розвитку її економіки (з акцентуванням уваги назавершенні переходу до ринкової економіки).
Інтеграція до європейських структур єстратегічною метою України, найкращим способом реалізації національнихінтересів у побудові могутньої демократичної держави, зміцнення її позицій усвіті. Але цей шлях не простий, він вимагає великої роботи насамперед адаптаціїукраїнського законодавства до європейського зразка. Податкове право є однією згалузей національного законодавства, яке Україна зобов’язалася узгодити зєвропейським правом.
Питання пристосування податковогозаконодавства, а також різних його норм включає в себе багато аспектів. Одним зтаких аспектів є прийняття Податкового кодексу. Всі це добре розуміють, аджезвівши та розробивши єдиний кодифікований збірник актів законодавства, якийбуде регулювати відносини у податковій сфері надасть ряд значних переваг тазменшить кількість прогалин у законотворчому процесі. Серед інших аспектівадаптації – розвиток інтеграційного законодавства ЄС про податок на доданувартість, який безпосередньо пов'язаний з процесом європейської економічноїінтеграції (цей податок є основним наповнювачем державного бюджету, тому вінпотребує особливої уваги).
Європейська та євроатлантична інтеграціядля України – це шлях демократизації суспільства, модернізації економіки тасистеми безпеки і оборони держави, вихід на світові ринки, залучення іноземнихінвестицій і новітніх технологій, які так необхідні для підтримки нашої країнипопри загальносвітову економічну нестабільність.
Роз’яснювальна робота серед платниківподатків, яка систематично проводиться фахівцями ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська щодо набуття Україною членства в ЄС та НАТО має за метуприскорити умови вільного доступу до інформації, та всіх незрозумілих аспектівінтеграції для пересічного платника податків. Тільки добре поінформованігромадяни можуть гідно оцінити й підтримати дії влади, її стратегічні намаганняв світі.
Приєднання України до європейських тасвітових інтеграційних процесів сприятиме постійному розвитку і зміцненнюгромадянського суспільства, верховенству права, захисту основних прав людини ігромадянських свобод.
Інтеграція нашої держави в європейськийполітичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековийпростір початково була визначена Законом України від 19.06.2003р. “Про основинаціональної безпеки України”, що передбачає повне членство у Євросоюзі і НАТОта є основою для формування зовнішньополітичного курсу в цьому питанні.
Незворотність зовнішньополітичного курсуУкраїни на інтеграцію в Європейський Союз визначає першочерговість впровадженнята реалізацію нагальних завдань економічного та соціального розвитку, метоюяких є досягнення високої якості життя наших громадян. А це, в свою чергу,вимагає запровадження в державі високих європейських стандартів, шляхомнаближення законодавства України до законодавства ЄС.
З метою доведення до громадськості сутієвроінтеграційних процесів, інформації щодо НАТО, логіки розвитку Альянсу,цілей і завдань, які він перед собою ставить, у Державній податковій інспекціїОболонського району м. Києва 12 серпня 2008 року відбувся брифінг дляпредставників засобів масової інформації начальника Державної податковоїінспекції Оболонського району м. Києва Оксаніч Оксани Вікторівни.
Розпочинаючи брифінг, Оксана Вікторівнаповідомила, що усвідомлення суспільством необхідності європейської інтеграціїУкраїни та підтримка громадянами нашої країни дій уряду у цьому напрямі – цезапорука незмінності та незворотності руху держави до демократичногомайбутнього. Україна прагне цілеспрямовано та конструктивно будувати подальшівідносини з Європейським Союзом і НАТО, враховуючи при цьому національніінтереси та думку громадськості. Крок до євроінтеграції нашої держави має наметі забезпечити підвищення ефективності національної економіки, підвищеннясоціальних стандартів, покращення рівня та якості життя усіх наших громадян,формування позитивного іміджу України у світі.
Відносини між Україною та НАТО мають вагомезначення для гарантування миру і стабільності на євроатлантичному просторі. Уполітичному плані, після набуття державного суверенітету у 1991 році, Україназавжди була відданою справі підтримання міжнародної безпеки та розвитку добросусідськихвідносин у регіоні.
Державна служба будь-якої цивілізованоїкраїни є фундаментом системи державного управління, від ефективногофункціонування якої залежить додержання конституційних прав і свобод громадян,послідовний і сталий розвиток держави.
Створення єдиних справедливих, прозорих тазрозумілих правил нарахування та сплати податків в державі – це важливий чинникдля вступу України до європейської спільноти. Уніфікацію правил оподаткування зміжнародними стандартами обліку забезпечить введення в дію Податкового кодексуУкраїни.

Висновки
Україна є наріжним каменем, що єднає Східіз Заходом. Європейська інтеґрація для України є “не входженням, а поверненнямдо Європи, оскільки Україна завжди була і є невідривною частиною цьогоконтиненту” Європейськість України — це цивілізованість, культурність,індивідуалізм, почуття здорового націоналізму. Європейськість — цесамодостатність. Орієнтація на Європу означає, що Україна прагне стати часткоюЄвропи не лише географічно, а й психологічно, що можливо лише за умови, якщоУкраїна сама відчує себе такою, а українці себе, відповідно, європейцями.
Відтак має рацію С.Вовканич, який вважає:“Не творімо собі кумира ні зі Сходу, ні із Заходу, а пильнуймо національніінтереси, розраховуймо на свої ресурси та власний потенціал. Міркуймо над тим,що робити, аби позбутися грабель — як національного знаку, — вже неодноразовохитро розставлених на наших історичних шляхах. Нам не треба прорубувати вікна вЄвропу: ми в Європі”
Курс на європейську інтеґрацію є природнимнаслідком здобуття Україною державної незалежності. Він викристалізовується збагатовікової історії нашого народу, його ментальности та етнічних коренів істосується передусім європейської самоідентифікації українського народу. Отже,процес “європеїзації” України потрібно активно використовувати і поглиблювати(при цьому не вважати його панацеєю від усіх бід!). Входження в Європу, зокремав Європейський Союз — це, перш за все, ефективна економічна співпраця зкраїнами континенту на паритетних умовах. Якщо ця співпраця буде успішною,політична вага України в Європі зросте.
Таким чином зовнішня політика нашоїдержави, спрямована на євроінтеграцію набуває дедалі ширшої підтримки вукраїнському суспільстві та поступово стає складовою внутрішньої політикиУкраїни на усіх рівнях.

Список літератури
1. Андрусів С. Міфологема Європи в сучасній українській культурнійсвідомості // Сучасність. — 2001. — № 2. — С. 110-115.
2. Бик Т. “Треба робити сміливі та рішучі кроки для різкого зближенняУкраїни з НАТО” // Львівська газета. — 2005. — 24 лют.
3. Бик Т. “Україна не повинна втягнутися в гонитву до Євросоюзу” //Львівська газета. — 2005. — 27 січн.
4. Бик Т. Довгий шлях до ЄС // Львівська газета. — 2005. — 27 січн.
5. Біличенко С.П. Геополітична стратегія України//Наукові запискиНУКМА. — 2001. — Т.19. — Спецвипуск 41. — С.161-163.
6. Бутейко А. Внутрішня одіссея зовнішньої політики: Євроінтеграція чиєврокамуфляж // Дзеркало тижня. — 2003. — 6-12 верес.
7. Власюк А. Коли Україна матиме власне “обличчя”?// Експрес. — 1997. —24 трав.–1 черв.
8. Вовканич С. Антиукраїнська семіотика// Сучасніть. — 2001. — № 9. —С.68-75.
9. Гетьманчук А. Євроінтеграції України заважають НАТО і ГУУАМ? //Дзеркало тижня. — 2005. — 7 трав.
10. Гетьманчук А. Євроінтегруйтеся мовчки. Порадили в Києві міністризакордонних справ Польщі та Німеччини // Дзеркало тижня. — 2005. — 26 берез.
11. Друзенко Г. Лікарю, зціли самого себе, або про якістьєвроінтеграційної політики у виконанні нової влади // Дзеркало тижня. — 2005. —14 трав.
12. Зайцев О. Європейський міф України // Львівська газета. — 2003. — 1серп.
13. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала.— К., 1999. — 31 с.
14. Левандовський В. Європа чи Євразія//Політологія посткомунізму:політичний аналіз посткомуністичного суспільства. — К., 1995. — С.270-274.
15. Лотман Ю.М. Современность между Востоком и Западом//История итипология русской культуры. — С.-Пб., 2002. –744 с.
16. Петрів Т. Українські медіа-пріоритети у контексті проблемєвропейської інтеграції // Наукові записки Інституту журналістики. — К., 2002.— Т.7. — С.67-69.
17. Прихода Я. Європейська інтеграція та українські ЗМІ: досвід наш ідосвід інших // Пам’ять століть відтворена у слові /Упорядн. А. Денисенко,В.Прокопенко, В.Туркевич. — К.,2004. — С.219-232.
18. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України//Політика ічас/спецвипуск “Україна і європейська інтеграція”. — 2000. — №3-4. — C.15-26.
19. Сушко О., Шуляр О. Європейське визнання з африканським присмаком //Дзеркало тижня. — 2005. — 26 берез.
20. Федоров І. Як стати зіркою… на прапорі Євросоюзу?//ПіК. — 1999. —№16. — С.11-12.
21. htpp://www. pravda.com.ua.
22. www.minjst. gov.ua – офіційний сайт міністерства юстиції.
23.www. rada. gov.ua — офіційний сайт Верховної Ради України.