Зміст
1. Розвиток міжнародного поділупраці
2. Поглиблення відкритостіекономіки. Значення для України
3. Збільшення транснаціональнихкорпорацій. ТНК в Україні
4. Глобалізація фінансових ринків.Тенденції розвитку фінансового ринку України
Список використаної літератури
1. Розвитокміжнародного поділу праці
Міжнародний поділпраці (МПП) сьогодні і сформоване на його основі світове господарство являютьсобою складну і суперечливу систему, у якій не без зусиль удається підтримуватибаланс різноспрямованих інтересів і взаємодію його окремих систем. Світовегосподарство усе більш виявляє себе як неподільне глобальне ціле, у якомуформуються і розвиваються суперечливі та різноспрямовані тенденції, насампередглобалізація й водночас регіоналізація економічного життя.
Тенденція доглобалізації світового економічного життя знаходить прояв у все більш вільномупереміщенні у світовому економічному просторі товарів і усіх факторіввиробництва. Вони стають усе більш доступними всім і за більш низькою ціною.Тенденція до регіоналізації виражається насамперед у створенні регіональнихторговельних блоків (ЄС, НАФТА – Північноамериканська угода про вільну торгівлю,АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії та ін.).
Характерною рисоюсучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарськогожиття, під якою розуміється зближення національних економік, що виявляє себе взростанні виробничої взаємозалежності, міжнародного товарообігу, руху капіталіві робочої сили, взаємного впливу на найважливіші економічні процеси в країнах,у тому числі на рівні цін, ставки відсотка і т.д. У її основі лежитьпоглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва,транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій (ТНК).Вона відбивається як у сферах виробництва матеріальних благ, розподілу, обмінуі споживання, так і в розвитку усіх форм МЕВ, і сприяє цьому розвиткові.
У сучасних умовахці процеси називають глобалізацією економіки, що являє собою новий ступіньінтернаціоналізації. Для сучасного етапу процесу глобалізації характернепоступове залучення усе більшого числа країн у процес інтернаціоналізаціїгосподарського життя, упровадження єдиних міжнародних стандартів(технологічних, екологічних, статистичних, бухгалтерських, фінансових і ін.),використання однакових критеріїв у макроекономічній політиці, а такожуніфікація вимог до податкової політики, політики в області зайнятості і т.д.
Підінтернаціоналізацією виробництва мається на увазі встановлення безпосередніх,більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн,унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, щопротікає в міжнародному або світовому масштабі. Це об'єктивний процес, що єнаслідком поглиблення МПП, в основі якого лежить міжнародна спеціалізаціявиробництва. У сучасних умовах інтернаціоналізація виробництва підсилюється підвпливом різних факторів, насамперед – НТР [1].
Відображеннямінтернаціоналізації виробництва в сфері економічних відносин є такожінтернаціоналізація капіталу, яка являє собою процес переплетення й об'єднаннянаціональних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніямигосподарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних формзв'язків і контактів між капіталами різних країн. Інтернаціоналізація капіталуведе до появи нового явища у світовій економіці – транснаціоналізації і ТНК.Поява і розвиток ТНК підсилює процеси спеціалізації і кооперування міжпідприємствами різних країн.
Розвиток світовоїекономіки, починаючи з останньої чверті XX ст., відбувається під зростаючимвпливом глобальних або загальносвітових проблем, виникнення яких – очевиднийпрояв глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній,проблемній, суперечливій формі.
У 90-і рокисклалася наступна класифікація глобальних проблем:
1. Політичні ісоціально-економічні проблеми (збереження світу і запобігання ядерній війни,обмеження гонки озброєнь і роззброєння, стійкість розвитку світовогоспівтовариства).
2. Проблеми,пов'язані з природно-економічним розвитком (екологічні, енергетичні, сировинні,продовольчі, збереження клімату та ін.).
3. Соціальніпроблеми (міжнаціональні конфлікти, демографічні проблеми, питання культури,освіти й охорони здоров'я).
4. Змішаніпроблеми, виникнення і нерозв'язаність яких приховує загрозу масової загибелілюдей (військові і регіональні конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи,стихійні лиха).
5. Науковіпроблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування в різнихобластях і ін.).
6. Глобальніпроблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн. Необхідний єдинийміжнародний механізм їхнього рішення і регулювання, визначення міжнароднихправових і економічних норм. Рішення цих проблем покладається на ООН, МВФ, СОТ,регіональні і галузеві організації, що мають великий досвід координаціїміжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання МЕВ [1].
Регіоналізація всучасних умовах має вияв у розвитку інтеграційних процесів і є найважливішоюхарактеристикою сучасного світового господарства.
Міжнароднуекономічну інтеграцію можна визначити як процес господарсько-політичногооб'єднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозв'язків і поділупраці між національними господарствами, взаємодії їхніх відтворювальнихструктур на різних рівнях і в різних формах [2].
На мікрорівні цейпроцес йде шляхом взаємодії відтворювальних суб'єктів національних господарств(підприємств, фірм), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національнихекономік. На макрорівні – шляхом розвитку міжнародної торгівлі товарами тапослугами і зростання міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочоїсили, технології), що приймають форму міждержавних договорів за узгодженнямнаціональних стратегій економічного і політичного розвитку.
2. Поглибленнявідкритості економіки. Значення для України
Особливістюрозвитку глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі євідкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічноїсистеми визначається ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів –національних економік, регіональних об’єднань, транснаціональних корпорацій,міжнародних економічних організацій. Значне зростання рівня відкритостіміжнародної економіки забезпечується протягом декількох останніх десятилітьпослідовним переходом багатьох національних господарських систем до економікивідкритого типу, значною мірою орієнтованої на зовнішні ринки. Відкритаекономіка, яка є цілісним господарсько-економічним комплексом, який вільновзаємодіє із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовоюуспішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основіпоглиблення спільного підприємництва, організації зон вільної торгівлі,ефективного використання порівняльних переваг.
Основним напрямомзовнішньоторговельної політики трансформаційного типу стала лібералізаціїзовнішньоторговельної діяльності, яка проявлялася у послідовному зняттіобмежень приходу іноземного капіталу на вітчизняні ринки. Така політика булапокликана нормалізувати внутрішній споживчий ринок, запустити ринковімеханізми, прискорити структурну перебудову економіки. Разом з суттєвимиперевагами відкритість економічної системи може призводити до формування новихнебезпек на макроекономічному рівні, передусім пов’язаними із підвищеннямвпливу зовнішніх процесів на національну економіку. Саме тому проблемавідкритості економіки країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави узовнішньоекономічну сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпеченнярівня відкритості внутрішнього ринку країни щодо іноземного капіталу,технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.
Аналіз і оцінкарівня відкритості економіки України мають важливе значення при реалізаціїзовнішньоекономічної політики, зокрема, торгівельної, митної, валютної. Насьогоднішній день не сформовано єдиного підходу щодо системи статистичнихпоказників рівня відкритості національної економіки. З огляду на те, що рівеньвідкритості економіки, з одного боку, значною мірою впливає на місценаціональної економіки у світовому господарстві, а з іншого – на функціонуваннявнутрішнього ринку, оцінка відкритості вітчизняної економіки повинна займатиодне з чільних місць у системі фінансово-економічних індикаторів розвиткукраїни. Окрім того, на сьогоднішній день не існує однозначного ставлення середнауковців до наслідків зростання відкритості як глобальної економіки, так інаціональних економік.
Експортна квотаУкраїни на початку 90-х рр. складала 26-27%. Суттєве зростання відбулося у1994-1995 рр. – з 35 до 47%, у 2000 р. цей показник сягнув максимуму – 62%. З2003 р. зберігається тенденція зниження експортної квоти: у 2008 р. значенняцього показника склало 41%. Протягом 1990-1993 рр. значення імпортної квотиУкраїни зберігалося на рівні 26-29% і у 1994 році сягнуло позначки майже 39%, аще через рік досягло 50%. З 1995 року імпортна квота України коливається умежах 45-55%. Максимум протягом 1990-2008 рр. значення імпортної квотиспостерігався у 2000 р. – 57%. Слід зазначити, що починаючи із 2003 р.відбувався спад питомої ваги імпорту у ВВП України – з 55% до 48% [3]. Якбачимо, динаміка експорту та імпорту є взаємообумовленою. Аналіззовнішньоторговельної квоти України засвідчив, що зовнішньоторговельна квота з2000 по 2006 рр. перевищувала 100%, і лише у 2007 р. її значення склало 96% [3],що також підтверджує високий рівень відкритості економіки України. Це можепризводити до посилення негативних впливів передусім на функціонуваннявнутрішнього ринку України, зокрема на фоні негативного зовнішньоторговельногосальдо. Окрім того, значення зовнішньоторговельної квоти України значноперевищує аналогічний показник країн Єврозони, який за досліджуваний період неперевищував позначки 65%, зовнішньоторговельна квота світового господарства за1990-2006 рр. не досягала навіть 60%.
Проведений аналіздозволяє зробити висновок, що економіка України є відкритою, оскільки належитьдо економічних систем із високим значенням як експортної квоти – більше 45-50%,так і імпортної квоти – 40-45%. Окрім того, економіка України характеризуєтьсязначно вищим рівнем відкритості, ніж економіка країн Єврозони і світовегосподарство в цілому. Водночас при існуючій ситуації – високій частці якекспорту, так і імпорту у ВВП країни – відбувається формування серйозноїзалежності функціонування і розвитку вітчизняної економіки від кон’юнктурисвітових ринків і вразливості до кризових явищ.
При аналізі рівнявідкритості країни необхідно звертати увагу не тільки на міжнародну торгівлю, ай на міжнародний рух факторів виробництва. Так, прямі іноземні інвестиції вУкраїну станом на 01.01.2009 р. складають 35723,4 млн. дол. США, у той час якпрямі іноземні інвестиції з України в економіку кран світу майже у шість разівменші – 6198,6 млн. дол. США. Поряд із значимістю іноземних інвестицій дляекономіки України слід зазначити, що дослідження з «інфекції» криз – їхрозповсюдженню з однієї країни в іншу – засвідчили, що особливо небезпечною єситуація, коли після великої хвилі притоку капіталу він припиняється, в такихумовах є неминучою криза, яка не очікувалася [4].
Важливим напрямомоцінки торгово-фінансової відкритості є оцінка ступеня відкритості національнихкордонів для вільного переміщення товарів, послуг і факторів виробництва. Уцьому контексті слід зазначити, що, на думку американських економістів Дж.Сакса и Е. Уорнера ступінь відкритості національної економіки визначається яквідсутність у країни надзвичайно високого експортного та імпортного мита, атакож наявністю прийнятних умов конвертації національної валюти [3].
Порівняннясередньоарифметичної ставки чинного імпортного тарифу в Україні із пов’язанимитарифами окремих членів СОТ свідчить про те, що вже нині в Україні він нижчийза ставки, що діють у деяких країнах-членах СОТ [4], що також є свідченнямвисокого рівня відкритості економіки України. Таким чином, можна стверджувати,що на сьогоднішній день тарифний захист внутрішнього ринку України вжеперебуває на рівні тарифного захисту країн, які вступили до СОТ останнім часом.
Згідно зприйнятими рішеннями СОТ до 2000 року середній рівень митних тарифівіндустріальних країн знизився до 3,8 %. При цьому частка промислових товарів,які будуть ввозитись до цих країн без обкладання митом, зросла більш ніж вдвічі– з 20 до 44 %. У країнах ЄС середній митний тариф щодо 125 груп товарівдорівнює 13%. При цьому ще у 1950-х рр. середній митний тариф у світі складав25-30% [3]. Такі трансформаційні зміни суттєво підвищили відкритість багатьохкраїн з метою активізації міжнародної торгівлі, що в кінцевому рахунку призвелодо зростання рівня відкритості світового господарства вцілому.
Зазначимо, щовідкритість національної економіки, яка має функціональний і торгово-політичнийаспекти і є об’єктивною її характеристикою з огляду на інтеграцію іглобалізацію світового економічного господарства, на практиці реалізується впоглибленні та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, інтенсифікаціїміжнародних потоків товарів, послуг та капіталу.
Економіка Україниє економікою відкритого типу, яка характеризується значними обсягами експортута імпорту. Значно вищий рівень відкритості економіки порівняно із іншимикраїнами, зокрема країнами Єврозони, та світового господарства в ціломусприяють нестійкості у функціонуванні і розвитку вітчизняної економіки,залежності від кон’юнктури міжнародних ринків та вразливості до зміни зовнішніхчинників. Враховуючи, що Україна не може «переломити» світові економічнітенденції, вона є малою відкритою економікою. До проблеми підвищеннявідкритості економіки України, на нашу думку, слід підходити зважено,враховуючи незавершеність структурної перебудови економіки та недостатнійрівень розвитку внутрішнього ринку та ринкової інфраструктури. З метоюзабезпечення економічного розвитку України слід розвивати не тількизовнішньоторговельну складову відкритості економіки, а й фінансову, зокремаінвестиційну, технологічну та комунікаційну.
3. Збільшеннятранснаціональних корпорацій. ТНК в Україні
Сьогодні світопинився на порозі нового переділу, але не військово-політичного, аекономічного, де головними гравцями будуть уже не держави і навіть не блокикраїн, а головні транснаціональні корпорації (ТНК) найбільших промисловорозвинених держав. Ставками ж є нові ринки, технології та надприбутки.
Саме ТНК — основнийструктурний елемент економіки більшості країн, провідна сила їх розвитку тапідвищення ефективності [5]. Глобальні тенденції інтернаціоналізаціївиробництва й капіталу, приватизації, стратегічних альянсів і лібералізаціїзовнішньої торгівлі поставили ТНК у центр світового економічного розвитку. Зогляду на них і подальший перерозподіл світових ринків та сфер впливу, можнапрогнозувати можливість появи найближчим часом міжнародних суперкорпораційшляхом злиття, поглинання чи об’єднання найбільших компаній світу.
За даними ООН,зараз у світі існує більш як 65 тис. ТНК, що контролюють понад 850 тис.афільованих зарубіжних компаній по всьому світу, у яких задіяно більш як 74млн. чоловік. При цьому на території промислово розвинених держав розміщуєтьсяпонад 80% материнських компаній і близько 33% афільованих, у країнах, щорозвиваються, — відповідно 19,5 і майже 50, у колишніх соціалістичних державах — приблизно 0,5 і 17%[6].
Експансія ТНК єодним із феноменів другої половини двадцятого століття. Особливо значнихмасштабів цей процес набув в останні десятиліття. Саме ТНК фактично вирішуютьпитання нового економічного і політичного переділу світу, стоять на межістворення світового наднаціонального уряду. Свідченням тієї ролі, що їївідіграють транснаціональні корпорації у світовій політиці й економіці, сталотакож створення при ООН Центру та Комісії ООН з ТНК, обговорення різноманітнихаспектів діяльності корпорацій, як і окремих країн, на рівні спеціалізованихорганів ООН.
Інтереси ТНКстоять за війнами та держпереворотами у країнах Близького і Середнього Сходу,Латинської Америки, за змінами урядів у Європі й Азії. А результати, що їхотримували при цьому транснаціонали, вимірювалися не десятками і навіть несотнями мільйонів доларів — лік ішов на мільярди.
Сьогодні ТНКперетворилися із суб’єктів на об’єкти міжнародної політики, активно берутьучасть у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. Транснаціональнікорпорації, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються вполітиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній,науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах. У зовнішнійполітиці ТНК реалізують власну корпоративну дипломатію, а для успішногозабезпечення внутрішньо-корпоративної політики створили свою, корпоративнуідеологію. Поруч із найбільшими державами, вони мають власні численніспецслужби, а зброєю, що її випускає, наприклад, лише «Дженерал дайнемікс»,можна озброїти армію не однієї держави [7].
Дії ТНК захарактером і формами прояву у світовій політиці й економіці багато в чомузбігаються з діяльністю держав, що дозволяє експертам якщо не ототожнювати їх,то принаймні заявляти про ідентичність дій і проявів ТНК та держав у глобальнійполітиці й економіці. Водночас низка дослідників вважає, що в перспективі ТНКзможуть стати домінуючою силою світового господарства, замінивши національнідержави в ролі основних його об’єктів [8].
Зараз провіднуроль у глобальних процесах відіграють ТНК США, за характером і масштабамиторгово-інвестиційної експансії випереджаючи промислові й фінансові компаніїінших країн. Але цей розрив поступово скорочується за рахунок посилення позиційТНК держав Західної Європи та Японії, а також появи транснаціональнихкорпорацій країн, що розвиваються.
Глобальні процесипереділу світового ринку торкаються різноманітних галузей, у яких домінуютьТНК. Крім того, у найближчому майбутньому, після приєднання України до СОТ,значна частина вітчизняних підприємств стане перед фактом, що не готова дозростання конкуренції на внутрішньому ринку з провідними західними компаніями.Ось чому сьогодні для України актуальне питання: чим відповісти на виклик ТНК,щоб не поглинутися остаточно ними?
Відповідь можебути тільки одна — щоб взаємодіяти з ТНК як в Україні, так і на світових ринках,потрібно створювати власні, українські транснаціональні структури, як цезробили раніше Китай, Росія, Індія, Індонезія, Мексика, Венесуела та ін. (неберучи до уваги промислово розвинених країн, де існують сотні великих ТНК).Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримуватиконкуренцію з ТНК лише тоді, якщо він сам структурується в потужніфінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам і здатніпроводити активну зовнішньоекономічну політику.
Певних успіхів уплані транснаціоналізації бізнесу домоглася корпорація «Індустріальний союзДонбасу» (ІСД). Основна увага при цьому приділяється побудові вертикальноінтегрованих холдингів по ланцюжку «вугілля — кокс — метал». При цьому ІСДстворює ТНК не усіченого (без закордонної інфраструктури), а повного профілю,для чого компанія активно виходить на закордонні ринки, залучає новихпартнерів, разом з іноземними фірмами бере участь у створенні консорціумів дляпросування на зовнішній ринок своєї продукції.
Близька достворення ТНК повного циклу і донецька «Систем кепітал менеджмент», яказосередила контроль над такими гігантами, як «Азовсталь», Єнакіївськийметалургійний завод, Авдіївський коксохімзавод, що володіє великими пакетамиакцій Керченського меткомбінату, Харцизького трубного заводу, об’єднання«Запоріжкокс».
Фактично повнийзамкнений цикл метвиробництва, властивого ТНК, має і держкомбінат«Криворіжсталь». Значну увагу створенню вітчизняних ТНК, підтримці, розвитку тапідвищенню конкурентоздатності на світових ринках продукції українськихпідприємств приділяють керівництво провідних харківських промислових об’єднаньі облдержадміністрація. Така робота в регіоні проводиться на основіпріоритетності за галузевим принципом. У галузі авіабудування потенційнимиучасниками ТНК є Харківський авіазавод і завод «ФЕД», енергообладнання — ВАТ«Турбоатом» і об’єднання «Електроважмаш», електроніки — Харківськийелектроапаратний завод, ВО «Моноліт», Харківський релейний завод тощо.
Процесу створеннясучасних українських ТНК спільно з компаніями країн СНД може сприяти «Угода просприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових ізмішаних транснаціональних об’єднань», підписана у квітні 1994 року главамиурядів усіх країн-учасниць Співдружності, а також Конвенція протранснаціональні корпорації (ратифікована Верховною Радою України в липні 1999року), яку підписали глави урядів Вірменії, Білорусі, Киргизії, Молдови, Росії,Таджикистану й України. Конвенція, зокрема, визначає сутність, порядокстворення та реєстрації таких корпорацій, держпідтримку і стимулювання їхньоїдіяльності, відповідальність учасників, право власності на прибуток і виробленупродукцію, правові основи регулювання корпоративних соціально-трудовихвідносин, порядок вирішення спорів тощо. Найважливішими позитивними моментамиконвенції є те, що вона вводить у правове поле країн СНД поняття«транснаціональна корпорація», яке відповідає світовій практиці регулюваннядіяльності ТНК, стимулює формування корпоративних структур із розміщенням основногопідприємства в базовій, а його філій — у приймаючих країнах [7].
Таким чином,створення українських ТНК дозволить певною мірою захистити національніекономічні інтереси, сприятиме подальшому розвитку українських господарськихструктур, інтернаціоналізації їхнього виробництва й капіталу, інтеграціїУкраїни у світову економіку, її участі в глобальних трансформаційних процесах.
4.Глобалізація фінансових ринків. Тенденції розвитку фінансового ринку України
Глобалізація єголовною сучасною тенденцією розвитку міжнародних фінансових ринків.Глобалізаційні процеси в фінансовій сфері проявляються у формі динамічногорозвитку міжнародної фінансової інтеграції, лібералізації фінансових ринків,збільшенні міжнародних потоків капіталу, розширенні спектру валютних іфінансових операцій, поглибленні міжнародної конкуренції, трансграничногохарактеру діяльності міжнародних банків. Ці процеси справляють вплив нарозвиток національних фінансових ринків, які є взаємозалежними із розвиткомміжнародної фінансової системи, і зазнають при цьому позитивних та негативнихвпливів [9].
Фінансоваглобалізація є багатофакторним та багаторівневим процесом, що формує інтеграціюнаціональних та міжнародних фінансових ринків. Слід відзначити, що важливимифакторами динаміки та диверсифікації форм фінансової глобалізації є:випереджаюче зростання обсягів міжнародної ліквідності та мобільного капіталу впорівнянні з світовим ВВП та міжнародною торгівлею, що призводить доперенагромадження фінансової ліквідності та надлишку глобальної пропозиціїфінансових ресурсів; поширення інформаційних технологій в глобальній фінансовійінфраструктурі, що сприяє гармонізації регулятивних умов національнихфінансових ринків на основі міжнародних стандартів. Саме вони дозволяютьналежним чином сформувати необхідні першооснови для ефективної фінансовоїінтеграції нашої держави, допомагаючи подолати певні недоліки у вітчизнянійфінансовій політиці.
Сьогодні процесиміжнародної фінансової інтеграції у фінансовому секторі України мають такожмають свої особливості, адже в структурі руху капіталу домінують прямі іноземніінвестиції та прослідковується тенденція виходу на міжнародні ринки облігацій.Стосовно операцій на міжнародних фінансових ринках, то фінансові послуги вцілому поступово лібералізуються. За таких умов основною сферою інтеграції єінтернаціоналізація банківського сектору.
Взагалі,фінансовий сектор України є банківсько-центрованим з відносно недорозвинутимнебанківським фінансовим сектором та фінансовими ринками. Так, питома вагаактивів небанківських фінансових інститутів в Україні становить близько 2% ВВП,тоді як в країнах Центральної Європи він коливається від 20 до 40%, а врозвинутих країнах від 80 до 250%. В Україні небанківські фінансові інституціїє недостатньо капіталізованими та не можуть забезпечити ефективне нагромадженнята інвестування фінансових ресурсів. Тому ми спостерігаємо, що економічна рольфінансового та банківського секторів (активи та постачання фінансових ресурсівдо економіки у співвідношенні до ВВП) є значно меншою ніж у розвинутих країнах[12].
Нажаль Українамає недостатній рівень інтегрованості в міжнародну фінансову систему, тому неотримує всіх потенційних позитивів цього процесу. Позитивні ефекти міжнародноїфінансової інтеграції для України полягають, з одного боку, в залученні прямихіноземних інвестицій, що приносять значні фінансові ресурси, потужні інвестиціїта довгострокові пільгові кредити, а також сучасні методи корпоративногоменеджменту, нові технології, ділові зв'язки та репутацію, що дозволяють вийти нанові ринки та укріпити конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. З другогобоку, позитивні ефекти лежать в площині отримання вигоди від виходунаціональних агентів на закордонні та міжнародні фінансові ринки. Ці ефектипроявляються у збільшенні термінів зовнішніх фінансових запозичень (зокрема яккредитів, так і облігаційних випадків), та у зниженні ставок по кредитах таоблігаційних позиках, як державних та муніципальних, так і корпоративних [13].
Фінансоваглобалізація створює для України не тільки позитивні, а й негативні ефекти.Вони в основному пов'язані із зростанням загрози фінансових криз танестабільності, можливого витоку капіталу, обмеженими можливостями національнихагентів щодо конкурування на глобальних ринках капіталів та на внутрішньому ринку,нерівноваженістю національних ринків капіталу та нерівними умовами роботи наних. В сучасних економічних дослідженнях до негативних проявів міжнародноїфінансової глобалізації відносять: небезпеку фінансових криз, небезпеку підривусуверенітету країн з невисоким рівнем розвитку, небезпеку боргової тафінансової залежності, збільшення розриву економічного та фінансового розвиткуміж рядом країн.
Розвитокфінансового ринку в умовах глобалізації підвищує вимоги до регулятивної ролідержави. Україна ще недостатньо інтегрована в світову фінансову систему і невикористовує всю можливу користь цього процесу, з іншого боку — має перспективидля того, щоб з допомогою регулятивних механізмів мінімізувати негативнінаслідки фінансової глобалізації. Це вимагає зростання ролі держави взабезпечені стійкості, стабільності та керованості вітчизняної фінансовоїсистеми, укріплення конкурентноздатності національних фінансових структур. Дляукріплення національної конкурентноздатності в умовах фінансової глобалізаціїнеобхідно насамперед збільшити фінансову потужність та професіоналізмнаціональних агентів. Потрібне якомога краще сприяння процесам концентрації тацентралізації національних фінансово-кредитних інститутів. А також поширитисучасні організаційні та партнерські форми інтеграції, які сприятимутьзапровадженню міжнародних стандартів фінансового менеджменту з метою підвищенняефективності управління фінансовими ризиками.
Незначний рівеньвключення України в світову фінансову систему не дозволяє прискорити економічнийрозвиток, але робить країну менш вразливою до міжнародних фінансових потрясінь.З метою ширшого включення України в процеси фінансової глобалізації необхіднопродовжувати проводити політику лібералізації та відкриття ринку. Разом з тим,світовий досвід застерігає, що таку політику слід проводити компетентно іпоступово, поетапно досягаючи тактичних та стратегічних цілей, інакшеміжнародні потоки капіталу можуть дестабілізуюче вплинути на національнуекономіку.
Списоквикористаної літератури
1. Сакс Дж. Экономическая конвергенция и экономическаяполитика [Текст] / Сакс Дж., Уорнер Э. // Вопросы экономики. — 1995. — № 5. — С.13-38.
2. Смирнов І.Г. Митна логістика: компонентно-регіональнаструктура [Електронний ресурс] / І.Г. Смирнов. – Режим доступу.
www.rusnauka.com/22_NIOBG_2007/Economics/25096.doc.htm.
– 01.10.2009. – Назва з екрану.
3. Юдина И.Н. Финансовая интеграция: опыт стран сформирующимися рынками: Монография [Электронный ресурс] / Ирина Юдина. – Режимдоступу: ficus.barnaul.vzfei.ru/yudina/bretton pdf.htm. – 01.10.2009. – Назва з екрану.
4. The World Bank [Матеріали офіційного сайту] [Electronicresource]. – Режим доступу: www.worldbank.org/ – 01.10.2009. – Назва зекрану.
5. Володимир Самофалов. Глобальнийвиклик транснаціональних корпорацій. // Дзеркало тижня. № 31 (456) 16 — 22серпня 2003.
6. Добродомова С.В. Финансоваяглобализация как определенная степень интеграции и ее последствия // ВесникНижненовгородского государственного университета. — № 1 (7). – 2005. — С. 620-624.
7. Глобализация и мировые рынкитоваров, услуг и капиталов: Сб. науч. ст. // Под ред. Б.М. Смитиенко. В.К.Поспелова. — М.: ФА, 2001.
8. Шевченко В. Фінансоваглобалізація: переваги та виклики для національного фінансового ринку / ВісникКиївського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Економіка. — 2006. — №88. — С. 26-29.
9. Нагачевська Т. Проблеми розвиткуфінансового ринку України в умовах глобалізації / Вісник Київськогонаціонального університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Економіка. — 2006. — №85. — С. 36-40.
10. Школьник І.О. Особливостіфункціонування фінансових ринків країн, що розвиваються, в контексті фінансовоїглобалізації / Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6 (84). — С. 63-66.
11. Запорожець М. До питання ефективностіфінансового ринку України / Ринок цінних паперів України. — 2008. — 11-12. — С.19-24.
12. Луцишин З., Луцишин О. Сучаснітенденції світового фінансового ринку / Фінансовий ринок України. — 2008. — №9(59). — С. 3-9.
13. Матвєєва В.Ю. Україна і СОТ: порівняльний аналізмитно-тарифного захисту [Електронний ресурс] / Матвєєва В.Ю. – Режим доступу:
www.donduet.edu.ua/docs/vestnik/2005/Vest_econom_4(28)_2005/per_ekonom/matveeva.doc.– 01.10.2009. – Назва з екрану.