Статус біженців у Європейському Союзі

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
СІРАНТ МИРОСЛАВА МИКОЛАЇВНА
УДК 341.43: 341.176(4)
СТАТУС БІЖЕНЦІВ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
Спеціальність: 12.00.11. – міжнародне право
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2008

Дисертацією єрукопис
Робота виконана накафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені ІванаФранка.
Науковий керівник:кандидат юридичних наук, професор РЕПЕЦЬКИЙ Василь Миколайович, Львівськийнаціональний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри міжнародного права.
Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент БУРОМЕНСЬКИЙ МихайлоВсеволодович, Харківська юридична академія імені Ярослава Мудрого професор кафедриміжнародного права та державного права зарубіжних країн кандидат юридичних наук,доцент МАЦКО Анатолій Степанович, Київський університет права Національної академіїнаук України завідувач відділу міжнародного права.
Захист відбудеться19 травня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.10в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 04119,м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.
З дисертацієюможна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету іменіТараса Шевченка за адресою (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).
Авторефератрозісланий 10 квітня 2008 року
Вчений секретар
спеціалізованоївченої ради М.М. Гнатовський.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми.Новітні тенденції світового суспільно-політичного розвитку порушили переднаукою міжнародного права низку важливих питань як теоретичного, так іпрактичного характеру. Одне з найголовніших питань полягає у визначенні тааналізі результатів феномену міжнародної міграції, кардинальне розв’язанняпроблем якої знаходиться в епіцентрі міжнародних відносин. Існуючі проблемиміжнародної міграції значною мірою зумовлені сучасними тенденціями розвиткуінституту захисту прав біженців. Станом на сьогоднішній день жоден зконтинентів світу не позбавлений проблеми біженців, зумовленої воєнними тагромадянськими конфліктами, систематичними та масовими порушеннями прав людини,а також економічними проблемами держав, які доволі часто призводять довнутрішньодержавної політичної нестабільності.
Статус біженця зточки зору міжнародного права займає правовий простір, який з одного боку,характеризується принципом суверенітету держав, та пов’язаними з ним принципамитериторіального верховенства та самозбереження, з іншого – конкуруючимигуманітарними принципами, покладеними в основу сучасного міжнародного права. Протенорми міжнародного права, які регулюють правовий статус біженців, не цілкомсформовані як система правового захисту і не забезпечують необхідногорегулювання ситуацій, які можна вважати надзвичайними у даній сфері.
Дедалі частішевідчувається різниця у можливостях реалізації правового статусу біженця удержавах різних географічних регіонів, у різних правових системах, а також унаціональних підходах до імплементації відповідних міжнародно-правових норм навнутрішньодержавному рівні.
Зрештою, з оглядуна необхідність забезпечення виконання стратегічного для України завданнявступу в ЄС нагальною потребою для нашої держави є гармонізація українськогоміграційного законодавства із правом ЄС у відповідній сфері регулювання,зокрема питаннях надання притулку та забезпечення реалізації правового статусубіженців.
Тема дисертації єтакож актуальною з огляду на недостатній рівень дослідження обраної авторомпроблематики та відсутність спеціальних монографічних досліджень. Переважнабільшість сучасних наукових досліджень, присвячених аналізу міжнародного режимузахисту прав біженців загалом та міжнародно-правового статусу біженців ташукачів притулку зокрема, презентує переважно західну наукову думку. На нашпогляд, слід звернути увагу на особливий внесок у дослідження зазначенихпроблем таких українських вчених науки міжнародного права як: Буроменського М.В.,Гончаренко О.А., Гринчака В.А., Євінтова В., Іванова Д.В., Квашилава Т.,Малиновської О.А., Новік В.О., а також Потапова В.І. та Чеховича С.Б. Окремослід відзначити дослідницьку діяльність та наукові праці наступних зарубіжнихнауковців: Вернант Дж., Грал-Медсен А., Гудвін-Гілл Г.С., Дженнінгс Р., КарлієрДж. -Й., Мусало К., Мур Дж., Хетеуей Дж., а також Холборн Л.В. та Чімні Б.С. Наформування основних результатів даного дослідження істотний вплив справилирезультати аналітично-упорядницької і науково-дослідної діяльності такихвітчизняних науковців та вчених країн СНД, як Бритченко С., Малиновська О.А., СарашевськийЮ.Л. Селіванов А.В. Що ж до наукових розробок західних дослідників, на нашпогляд, слід окремо відзначити наступних: Банек П., Барнетт Л., Белл М.,Борхельт Г., Вайдліх С., Гібні М. Дж., Едмінстер С., Кларк Т., Кьєрум М.,Ламберт Х., Лєгомскі С.Х., Макадам Дж., Пьотровіч Р., Хансен Р., а такожХетеуей Дж. та Хурвіц А.
У дисертації такожвикористані матеріали щомісячних і періодичних видань з питань міграції,міжнародно-правових актів, національного законодавства європейських держав тавітчизняних нормативно-правових актів із зазначеної проблеми.
Зв’язок роботи знауковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана здослідженнями права Європейського Союзу, які проводилися кафедрою європейськогоправа та кафедрою міжнародного права Львівського національного університетуімені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000„Вивчення європейського права в університетах України”. Робота спрямована назабезпечення реалізації Указів Президента України „Про заходи щодо посиленняборотьби з незаконною міграцією”, „Про додаткові заходи щодо реалізації правалюдини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання”, „Питанняорганізації виконання Закону України “Про імміграцію”, „Питання організаціївиконання Законів України “Про громадянство України” та „Про біженців”, а також„Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованоюзлочинністю і корупцією”. Окрім цього, даний напрям дослідження збігається зпланами науково-дослідних робіт та тематичними планами Львівського державногоуніверситету внутрішніх справ на 2005-2008 роки.
Мета і завданнядослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування особливостей статусубіженців у Європейському Союзі та ролі міжнародно-правового механізмузабезпечення прав біженців, а також виконання державами-членами відповіднихдоговірних зобов’язань.
Відповідно до метисформульовано такі завдання дослідження:
визначити правовуприроду і подати правовий аналіз статусу біженців у міжнародному праві;
проаналізуватиеволюцію поняття „статус біженців” у міжнародному праві;
вивчитиособливості становлення та розвитку правового механізму забезпечення захиступрав біженців у рамках Європейського Союзу;
дослідити рольспецифічних юридичних інститутів як складових правового механізму забезпеченняреалізації правового статусу біженців у рамках ЄС;
дослідити ступіньімплементації норм відповідних міжнародно-правових актів на національному рівнів державах-членах ЄС;
встановитивідповідність положень нормативно-правових актів України міжнародно-правовимстандартам щодо забезпечення реалізації правового
статусу біженцівта запропонувати певні способи удосконалення відповідного законодавства України.
Об’єктомдослідження є міжнародно-правові відносини з приводу забезпечення реалізаціїправового статусу біженців, які визначаються міжнародними актами загальногохарактеру та регіональними угодами.
Предметомдослідження є сучасний правовий статус біженців у Європейському Союзі, а такожособливості діяльності міжнародних органів та організацій, які забезпечуютьзахист прав біженців на регіональному рівні.
Методи дослідження.Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі використана сукупністьметодів наукового пізнання. Головним у цій системі виступає загальнонауковийдіалектичний метод, що дає можливість дослідити проблему в єдності їїсоціального змісту та юридичної форми, а також здійснити системний аналізстановлення та формування інституту захисту прав біженців у рамках ЄС.
Методологіядослідження передбачала використання таких загальновизнаних методів, якісторично-правового, логічного, системного і порівняльно-правового аналізу,статистичного і прогностичного, а також формально-логічного. Комплексний підхіддо аналізу досліджуваних питань і використання зазначених методів дозволиливсебічно розглянути розвиток і сучасний стан міжнародно-правового статусубіженців та зробити висновки щодо шляхів його вдосконалення.
Наукова новизнаодержаних результатів дисертаційної роботи полягає, насамперед, у тому, що вонає першим у вітчизняній правовій науці спеціальним комплексним дослідженнямстатусу біженців у Європейському Союзі.
У результатіпроведеного дослідження сформульовано положення, котрим притаманні елементинаукової новизни, які виносяться на захист:
рух до створенняЗагальної Європейської Системи Притулку у рамках ЄС сприяє окресленню єдиногозагальноєвропейського підходу до забезпечення реалізації правового статусубіженців, що передбачає залучення усіх країн регіону до системи співробітництваз питань вирішення проблеми біженців, наявність постійного механізмуконсультацій, моніторингу та контролю за виконанням європейськими державами їхзобов’язань щодо забезпечення реалізації правового статусу біженців;
у рамках ЄС увагаакцентується на забезпеченні реалізації правового статусу біженців, які єапатридами або іноземцями – з огляду на це у рамках ЄС шукачі притулку таапатриди користуються режимом найбільшого сприяння;
досліджено, що загалом,для держав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповіднихміжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутністьсинхронності та значні відмінності у виборі пріоритетних проблем, а такожстратегій та способів їх розв’язання;
відповіднимиміжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпеченняправового статусу біженців не передбачене
встановленняокремих часових обмежень щодо реалізації лише окремих прав зазначеної категоріїнаселення (наприклад, щодо їх права на працевлаштування в державі притулку),проте в окремих державах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;
практична реалізаціяправового статусу біженців у державах-членах ЄС ускладнюється різними чинниками– держави-члени ЄС, приміром, доволі часто скорочують загальні обсягисоціального забезпечення біженців та шукачів притулку, визначають пріоритетнимфінансування заходів сприяння реалізації лише їх окремих прав;
національнезаконодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасневикористання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку – Українастворює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту правбіженців, а з іншого – звужує можливість допуску біженців на свою територіюшляхом запозичення західноєвропейської концепції „третьої безпечної країни”;
вимоги адаптаціїзаконодавства України до права ЄС у сфері захисту прав та регулювання правовогостатусу біженців логічно вестимуть до заміни національного режиму забезпеченняправового статусу біженців в Україні режимом найбільшого сприяння, передбаченимактами органів ЄС у цій сфері регулювання, що позитивно вплине на проведеннячіткішого розмежування правового статусу громадян держави, а також іноземців таосіб без громадянства.
Практичне значенняодержаних результатів полягає в тому, що основні результати дисертаційногодослідження можуть бути використані в діяльності державних органів України, якізаймаються питаннями співробітництва з ЄС та питаннями міграції, а такожудосконалити чинне міграційне законодавство щодо питань забезпечення реалізаціїправового статусу біженців.
Досягнутірезультати становлять практичний інтерес: а) у політичній сфері (положення тависновки дисертаційної роботи можуть бути основою для подальшої розробкицілісної державної міграційної політики в Україні); б) у правотворчості(проаналізовані в дослідженні досвід правотворчості іноземних держав може бутизастосований у процесі вдосконалення існуючої системи вітчизняногоімміграційного законодавства, особливо у сфері захисту прав біженців); в) управозастосовчій діяльності (використання отриманих результатів може сприятиудосконаленню діяльності державних органів щодо управління імміграційнимпроцесом та у сфері забезпечення прав біженців зокрема.
Теоретичнезначення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки ітеоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки таєвропейського права, а її результати можуть бути використані для подальшихнаукових досліджень, пов’язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу,а також в сфері вивчення права ЄС.
Пропозиції тависновки, сформульовані за результатами проведеного дисертаційного дослідженняможуть бути використані у навчальному процесі при вивченні курсу міжнародногопублічного права, а також при викладанні спеціальних курсів і підготовцінаукових розробок, навчальних посібників, що стосуються не тільки проблемвимушеної імміграції, а й прав людини взагалі.
Апробаціярезультатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремих їїаспектів, отримані узагальнення та результати були оприлюднені: на міжнароднійнауково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м.Одеса, квітень 2004 р), на міжнародній науково-практичній конференції“Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинамтерористичного спрямування” (м. Львів, 8-9 квітня 2005 р); на міжнароднійнауково-практичній конференції „Митна політика України в умовах інтеграції досвітової спільноти” (м. Дніпропетровськ, 14 квітня 2006 р); на всеукраїнськійнауковій конференції „Механізм правового регулювання правоохоронної таправозахисної діяльності в умовах формування громадянського суспільства” (м. Львів,9 листопада 2007 р), а також використано під час читання курсу “Міжнароднепублічне право” для студентів та курсантів Львівського державного університетувнутрішніх справ.
Теоретичні аспектироботи використовувались авторкою у навчальному процесі під час проведеннязанять з міжнародного публічного права, зокрема, за темами: „Захист прав людинив міжнародному праві” та „Міжнародне гуманітарне право”.
Публікації. Основнітеоретичні положення й висновки дослідження висвітлені у восьми науковихстаттях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і обсягдисертації. Структура дисертації складається зі вступу, двох розділів (якімістять шість підрозділів), висновків, списку використаних джерел. Загальнийобсяг дисертації – 234 сторінок, в тому числі список використаних джерел – 478найменувань – на 53 сторінках. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтованоактуальність теми дисертації, з’ясовано зв’язок роботи з науковими програмами,планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження,охарактеризовано методологічну основу; розкрито наукову новизну роботи, їїпрактичне та теоретичне значення, подано інформацію про апробацію і публікаціїрезультатів дослідження, визначається його структура й обсяг.
Розділ 1 «Становленнята розвиток міжнародно-правового регулювання статусу біженців» складаєтьсяз трьох підрозділів та висвітлює базові теоретико-методологічні засадиміжнародно-правового статусу біженців у Європейському Союзі. Підрозділ 1.1«Ступінь наукової розробленості теми» присвячено з’ясуванню ступенявирішення проблеми статусу біженців у Європейському Союзі. У вітчизняній науковійлітературі особливості регулювання статусу біженців у рамках ЄС та йогодержавах-членах є малодослідженими. Залежно від мети та характеру науковогоаналізу в межах кожної галузі знань сформувалися специфічні підходи до аналізуфеномену біженців, зокрема, до його визначення, типології та методикидослідження. Загалом, проблеми забезпечення захисту прав біженців та реалізаціїїх міжнародно-правового статусу розглядаються дослідниками у тісному зв’язку ізміжнародними міграційними процесами. Аналіз спеціальних літературних джерел давможливість виділити коло питань, які потребують поглибленого вивчення:
1) основнінедоліки сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців (а саме,відсутність оновленого універсального визначення поняття „біженець” та відсутністьмеханізму міжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань удосліджуваній сфері регулювання);
2) характерні рисиправового статусу біженців, які ставлять його у ранг особливого комплексногоправового явища;
3) особливостіприйнятих на регіональному рівні визначень поняття „біженець” (особливо тих, щоспрямовані на розширене тлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією1951 р., а також Протоколом 1967 р. до неї); аналіз правового статусу такихкатегорій, як „біженці”, „шукачі притулку”, „вимушені переселенці” тощо;
4) особливостістановлення та функціонування інституту біженців у Європейському Союзі; історичнийміжнародний досвід щодо регулювання забезпечення реалізації правового статусубіженців;
5) ступіньвідповідності норм українського законодавства щодо регулювання правовогостатусу біженців нормам відповідних міжнародно-правових актів у досліджуванійсфері регулювання тощо.
Підрозділ 1.2«Еволюція поняття „біженець” та специфіка міжнародно-правового статусубіженців» присвячено висвітленню еволюції поданого у міжнародно-правовихактах поняття „біженець” щодо охоплюваних ним категорій осіб. Констатовано, щолише після Першої світової війни державами були здійснені перші спробиспільного надання допомоги особам, які шукали порятунку в інших країнах відзагроз, що існували у державах їх громадянської приналежності або постійногомісця проживання. З часом у міжнародно-правовій практиці критерії встановленнястатусу біженців поступово розширювалися.
Для розглядупроблем еволюціонування поняття „біженець”, важливе значення має затвердженняСтатуту Міжнародної організації у справах біженців. Проте слід відзначити, щоМОБ створювалася як тимчасова спеціалізована установа ООН, до компетенції якоїбуло віднесено реєстрацію, визначення статусу, репатріацію, переселення,правовий та політичний захист біженців. Наступним кроком у становленніміжнародно-правових механізмів регулювання статусу біженців стало створенняГенеральною Асамблеєю ООН у 1951 р., Управління Верховного Комісара ООН усправах біженців. Аналіз чинних установчих документів цього органу привів довисновку про те, що Статут УВКБ ООН потребує нових доповнень, щостосуватимуться внесення у визначення поняття “біженець” змін, які легалізуютьнові напрями діяльності Управління у сучасних умовах.
Значний науковийінтерес при дослідженні еволюції поняття “біженця” становить також аналізосновних понять та критеріїв, згідно яких статус біженця визначається заКонвенцією 1951 р.
З точки зоруміжнародного права, зміст правового статусу біженців складають їх права,свободи та обов’язки, передбачені нормами загальних і спеціальних міжнародних угоді відтворені в національних законодавчих актах держав. Враховуючи наведене, вдисертації звертається увага на такі положення. По-перше, біженці нарівні зіншими категоріями населення, незалежно від того, законним чи незаконним є їхперебування на території держави, користуються основними правами людини, якіносять універсальний характер. По-друге, біженці користуються притаманними лишеїм правами та привілеями, передбаченими положеннями універсальних тарегіональних міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють їх правовийстатус. По-третє, важливу роль у визначенні особливостей реалізації правовогостатусу біженців відіграють системоутворюючі керівні принципи визначенняпорядку та методів забезпечення реалізації правового статусу біженців. По-четверте,до моменту отримання рішення щодо надання особі статусу біженця чи відмови утакому наданні така особа ще не підпадає під поняття „біженець”, а є лишешукачем притулку, обсяг прав якого – набагато вужчий порівняно з правовимстатусом біженців. По-п’яте, Конвенцією 1951 р. передбачається, що біженцемможе бути і особа без визначеного громадянства, що дещо змінює її правовийстатус, який визначатиметься також на основі положень Конвенції про статусапатридів 1954 р., і Конвенції про скорочення випадків без громадянства 1961 р.По-шосте, існують дві основні категорії біженців, правовий статус якихвідрізняється з огляду на джерело надання їм допомоги, – „конвенційні” та„мандатні” біженці. По-сьоме, особливості міжнародно-правового статусу біженцівтісно пов’язані зі специфікою визначеного національним законодавством статусубіженців у його порівнянні зі статусом іноземних громадян та осіб без громадянства,які перебувають на території певної держави.
У підрозділі 1.3«Правове регулювання становлення та розвитку правового статусу біженців вмежах Європейської системи» звертається увага, зокрема на те, щоМіжнародне співробітництво держав у сфері захисту прав біженців здійснюється нелише на універсальному рівні, як у випадку з УВКБ ООН, але і на регіональномурівні також. На Європейському континенті система захисту прав біженців ізабезпечення ефективної реалізації їх правового статусу формується у рамкахзагальної європейської системи захисту прав людини, основними складовими якої є:а) система Ради Європи; б) система діяльності Організації з безпеки таспівробітництва в Європі; та в) система Європейського Союзу.
Початок формуванняєвропейської системи надання практичної допомоги біженцям було покладено уперші повоєнні роки, коли ООН, розробивши цілу низку спрямованих на захист правлюдини документів, визначила право на притулок серед найважливіших прав людини.Ще до початку Другої світової війни проблема потоків біженців у Європізалишалася однією з найбільш складних із усього комплексу гуманітарних проблем.Після завершення Другої світової війни проблема вимушеної міграції сталанастільки масштабною та загрозливою, що вимагала негайного вирішення. Спричиненізначним зростанням кількості біженців обставини вимагали або докорінної зміни,або ж суттєвого покращення тогочасної міжнародно-правової системи захисту правбіженців у Європі.
Особливу увагу уроботі присвячено аналізу місця таких неурядових організацій та форумів уєвропейській системі захисту прав біженців: Європейська Рада у справах біженцівта вигнанців, Європейська консультативна організація у справах біженців тависланих осіб, Європейська правова мережа з питань притулку.
Розділ 2 «Правовиймеханізм забезпечення статусу біженців у Європейському Союзі» складаєтьсяз трьох підрозділів та присвячується розв’язанню проблем безпосередньогозастосування норм міжнародного права у вирішенні завдань забезпечення статусубіженців у країнах Європейського Союзу. У підрозділі 2.1 «Правова природаактів, що визначають статус біженців у Європейському Союзі» зазначається,що хоча на початку останнього десятиліття XX-го століття держави-члени ЄСвідмовилися передати частину своїх суверенних повноважень щодо регулюванняміграції на користь ЄС, тим не менше вони визнали, що скасування контролю навнутрішніх кордонах держав у рамках ЄС робить практично неможливим здійсненняїх національної юрисдикції стосовно контролю за міграційними потоками, оскількипісля того, як певна особа вже потрапляла на спільну територію ЄС, навряд чиможна було б повторно перевіряти її пересування. Саме тому уряди європейськихдержав погодилися шукати шляхи спільного вирішення проблем, пов’язаних ізрегулюванням в’їзду іноземців на територію географічного простору ЄС.
В дисертаціїстверджується, що станом на першу половину 90-х років XX-го століття,європейська система притулку перебувала в кризі, оскільки основні зусилляєвропейських держав у сфері регулювання міграційних процесів на національномута регіональному (у рамках ЄС) рівнях зосереджувалися на боротьбі з нелегальноюімміграцією та посиленні контролю за в’їздом іноземців-мігрантів, а не назабезпеченні захисту прав біженців та шукачів притулку.
На нашу думку,найефективнішим способом аналізу правового регулювання у даній сфері єдослідження основних етапів поступового розвитку права ЄС у сфері визначення тазабезпечення реалізації правового статусу біженців. Зокрема, в роботівиділяються такі етапи:
1) 1985 р. – 1992р. (від створення Шенгенської системи та укладення Дублінської конвенції 1990 р.до підписання Маастрихтського Договору 1992 р) – становлення та розвиток праваЄвропейського Співтовариства у сфері надання притулку та захисту прав біженцівхарактеризувався винятковим зростанням кількості шукачів притулку на територіїдержав-членів ЄС, а також спробами європейських держав зосередити зусилля нарегулюванні міграційних процесів у Європі.
2) 1992 р. – 1999р. (від Маастрихтського Договору 1992 р. до підписання Амстердамського Договору1997 р. і набуття ним чинності 1999 р) – розвиток права ЄС у сфері захисту правбіженців, а також визначення та забезпечення реалізації їх правового статусувідзначався активізацією спроб гармонізації політики держав-членів ЄС у сферінадання притулку та захисту прав біженців, а також їх доволі симптоматичніспроби зменшити кількість біженців у Західній Європі шляхом ускладнення окремихелементів процедури визначення статусу біженців.
3) 1999 р. – 2004р. (становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку тарозвиток права Європейського Співтовариства у сфері надання притулку та захиступрав біженців відповідно до положень Амстердамського Договору 1997 р) –характеризувався прийняттям значної кількості правових актів, спрямованих назабезпечення становлення та формування Загальної Європейської Системи Притулку,а також на імплементацію положень ст.63 Договору про заснування ЄвропейськогоСпівтовариства.
4) сучасний етап(після 2004 р) – характеризується розробкою та прийняттям у рамках ЄС правовихактів, спрямованих на посилення практичного співробітництва держав-членів ЄС,на підвищення якості процесу прийняття рішень у досліджуваній нами сферірегулювання, на розробку регіональних програм управління міграційними потокамита спеціальних регіональних програм захисту мігрантів, біженців, шукачівпритулку.
У підрозділі 2.2«Юридичний механізм забезпечення норм, що визначають правовий статусбіженців в ЄС» визначаються основні напрями діяльності держав-членів ЄСщодо імплементації норм правових актів з питань забезпечення реалізаціїправового статусу біженців у рамках ЄС. У цій частині роботи проаналізованісучасні механізми забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців вкраїнах ЄС щодо:
забезпеченнядержавами-членами ЄС мінімальних стандартів щодо прийняття шукачів притулку, атакож забезпечення реалізації їх правового статусу;
забезпеченнянадання особам, які користуються міжнародним захистом, необхідного захисту тадопомоги стосовно поселення, працевлаштування, соціального забезпечення тамісцевої інтеграції у суспільство країни притулку;
забезпеченняреалізації права біженців на возз’єднання сім’ї.
У цьому підрозділідисертаційної роботи визначені основні сучасні тенденції у досліджуваній сфері,а також окремо зосереджена увага на аналізі досвіду Німеччини і Франції у сферізабезпечення реалізації правового статусу біженців, оскільки саме цідержави-члени ЄС щорічно приймають на своїй території найбільшу кількість осіб,які користуються міжнародним захистом.
Підрозділ 2.3«Адаптація законодавства України до права ЄС щодо статусу біженців»розглядає відповідну проблему через призму проблеми виконання державамиположень міжнародних нормативно-правових актів у сфері забезпечення та захиступрав людини загалом, а також у сфері захисту прав біженців та забезпеченняреалізації їх міжнародно-правового статусу зокрема. У зв’язку із наведеним,відзначаються такі важливі моменти: по-перше, держави-члени ЄС є сторонамиміжнародних багатосторонніх договорів з питань захисту прав людини та захистубіженців зокрема, – отже зобов’язані забезпечувати виконання положеньміжнародно-правових актів (принцип „pacta sunt servanda”) на міжнародному танаціональному рівнях; по-друге, залежно від застосовуваного конкретною державоюпідходу до визначення співвідношення міжнародного та внутрішньодержавного прававизначатиметься послідовність дій держави щодо забезпечення виконання положеньміжнародно-правових актів; по-третє, участь держави у багатосторонньомуспівробітництві у рамках певної міжнародної міжурядової організації, можесуттєво змінювати процедуру забезпечення виконання державою положеньміжнародно-правових актів; по-четверте, у рамках Європейського Союзу акти РадиЄС можуть або мати пряму дію і виключати необхідність подальшоїімплементаційної правотворчості держави, або залишати державам-членам ЄСсвободу вибору імплементаційних заходів на національному рівні; по-п’яте, урамках Європейського Союзу держави-члени ЄС не лише імплементують положенняКонвенції 1951 р., але й комплекс правових актів, що формують acqius ЄС у сферінадання притулку, захисту прав біженців та забезпечення реалізації їх правовогостатусу.
У цій частинідисертації виділяються та аналізуються окремі неврегульовані належним чиномпрактичні та правові питання, що ускладнюють повну реалізацію правового статусубіженців в Україні: по-перше, серйозною проблемою залишається питання належногодокументування шукачів притулку в Україні, які перебувають на різних стадіяхпроцедури надання статусу біженця; по-друге, наявність довідок не убезпечуєбіженців від необхідності постійної повторної реєстрації їх місця проживання,часто це є прямим порушенням права біженців на свободу пересування та вибірмісця проживання; по-третє, складною проблемою залишається питання умовутримання шукачів притулку в пунктах їх тимчасового розміщення.
ВИСНОВКИ
У висновкахдисертації викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення науковогозавдання, яке виявляється у з’ясуванні особливостей статусу біженців уЄвропейському Союзі та ролі міжнародно-правового механізму забезпечення правбіженців, а також виконання державами-членами відповідних договірнихзобов’язань. Проведене дослідження дало підстави зробити наступні висновки:
1) зростаннянапруженості та нестабільності як на внутрішньодержавному рівні, так і увідносинах між суверенними державами, породжуватиме нові потоки біженців, щовимагатиме від науковців своєчасної розробки універсальних, всеохоплюючихправил поводження з представниками зазначеної категорії населення;
2) основниминедоліками сучасного міжнародного механізму захисту прав біженців є відсутністьоновленого універсального визначення поняття „біженець” (що охоплюватиме осіб,які стали жертвами війни, а також людей, які рятуються втечею від масовихпорушень прав людини, від екологічних катастроф, зовнішньої агресії, окупації,насильства, а також сприятиме вирішенню проблем внутрішньо переміщених осіб,шукачів притулку, „економічних” біженців тощо), а також відсутність механізмуміжнародного контролю за виконанням державами їх зобов’язань у досліджуванійсфері регулювання;
3) дедалі більшважливого значення набувають визначення поняття „біженець”, прийняті нарегіональному рівні (особливо ті, що спрямовані на розширене, деталізованетлумачення поняття „біженець”, визначеного Конвенцією 1951 р. і Протоколом 1967р); зокрема, у рамках ЄС правові акти проводять чітке розмежування правовогостатусу біженців, шукачів притулку, переміщених осіб, які користуютьсятимчасовим захистом у випадках масового припливу біженців, та осіб, якікористуються додатковими формами захисту;
4) рух достворення Загальної Європейської Системи Притулку у рамках ЄС сприяє окресленнюєдиного загальноєвропейського підходу до забезпечення реалізації правовогостатусу біженців (регламентований положеннями Директиви Ради ЄС 2004/83/EC від 29квітня 2004 р. з питань мінімальних стандартів щодо кваліфікації та статусугромадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, якіінакше потребують міжнародного захисту, а також щодо обсягу наданого захисту);
5) основністатуси, якими можуть володіти у рамках ЄС групи осіб, які користуютьсяміжнародним захистом (громадяни третіх країн та особи без громадянства) – цестатус біженця („refugee status”) та статус особи, яка користується додатковимиформами захисту („subsidiary protection status”);
6) у рамках ЄСувага окремо акцентується на забезпеченні реалізації правового статусубіженців, які є апатридами або іноземцями (громадянами держав, що не є членамиЄС) – з огляду на це у рамках Європейського Союзу визначено, що права біженців,шукачів притулку та апатридів, які користуються захистом, загалом не повиннівідрізнятися від прав громадян третіх країн, які на законних підставахпроживають в державах-членах ЄС (режим найбільшого сприяння), а передбачений навнутрішньодержавному рівні (приміром, Україною) національний режим доволі важкозабезпечити на практиці;
7) загалом, длядержав-членів ЄС у процесі імплементації ними положень відповіднихміжнародно-правових актів на національному рівні характерними є відсутністьсинхронності та доволі значні відмінності у виборі першочергових проблем длявирішення, а також стратегій та способів їх розв’язання;
8) практичнареалізація норм, що визначають правовий статус біженців у державах-членах ЄС,ускладнюється тим, що держави-члени ЄС скорочують обсяги соціальногозабезпечення біженців та шукачів притулку, щоб „відлякувати” нових біженців, атакож вирішувати питання пріоритетності фінансування заходів сприянняреалізації їх окремих прав (право на соціальне забезпечення, право на житло,право на працевлаштування);
9) відповіднимиміжнародно-правовими актами органів ЄС у сфері захисту прав та забезпеченняправового статусу біженців не передбачене встановлення окремих часових обмеженьщодо реалізації лише окремих прав зазначеної категорії населення (наприклад,щодо їх права на працевлаштування в державі притулку), проте в окремихдержавах-членах ЄС такі обмеження застосовуються на практиці;
10) національнезаконодавство України у сфері захисту прав біженців свідчить про одночасневикористання підходів, визначених як нормами Конвенції 1951 р. та Протоколу1967 р., так і правових актів, ухвалених органами ЄС: з одного боку – Українастворює більш сприятливий (порівняно з Конвенцією 1951 р) режим захисту прав біженців,з іншого боку – запозичення Україною західноєвропейської концепції „третьоїбезпечної країни” звужує можливість допуску біженців на свою територію.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Сірант М.М. Європейський досвід вирішення проблембіженців // Митна справа. – 2003. — № 3. – С.80-86.
2. Сірант М.М. Генеза поняття „статус біженця” вміжнародному праві // Митна справа. – 2003. — № 4. – С.89-96.
3. Сірант М.М. Правовий статус біженців в Україні // ВісникЛьвівського інституту внутрішніх справ. –2003. — № 1. – С.273-282.
4. Сірант М.М. Міжнародно-правові аспекти визначенняпоняття „біженець” // Одеський інститут внутрішніх справ. – 2003. — № 1. – С.165-171.
5. Сірант М.М. Принципи правового регулювання статусубіженців у міжнародному праві // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ.– 2003. — №3 – С.169-181.
6. Сірант М.М. Діяльність міжнародних інституцій щодозахисту прав біженців // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2003. — №4. – С.26-35.
7. Сірант М.М. Інститут біженців у структурі сучасногоімміграційного процесу в Україні // Вісник Львівського юридичного інституту. –2004. — № 2(2). – С. 207-219.
8. Сірант М.М. Механізм регулювання правового статусубіженців у рамках Співдружності Незалежних Держав // Науковий вісникЛьвівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2007. –№ 3. – С.175-181.
АНОТАЦІЯ
Сірант М.М. Статусбіженців у Європейському Союзі. – Рукопис.
Дисертація наздобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11. –міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка –Київ, 2008.
Дисертаціяприсвячена проблемі дослідження статусу біженців у Європейському Союзі. Викладеноісторичні передумови становлення й розвитку міжнародно-правових норм, якістосуються статусу біженців в межах Європейської системи. Проаналізованоправовий механізм забезпечення норм, що визначають правовий статус біженців вЄС. Досліджено, що дедалі більш важливого значення набувають визначення поняття„біженець”, прийняті на регіональному рівні, через те є потреба у розширенніданого поняття і на універсальному рівні. Визначено, що права біженців неповинні відрізнятися від прав громадян третіх країн, які на законних підставахпроживають у державах-членах ЄС. Проаналізовано законодавство України пробіженців та запропоновано зміни та доповнення до чинного законодавства з метоюйого подальшого вдосконалення та приведення у відповідність з нормами міжнародногоправа.
Ключові слова: біженець,статус біженця, Європейський Союз, переміщені особи, шукачі притулку,внутрішньо переміщені особи.
АННОТАЦИЯ
Сирант М.М. Статус беженцев вЕвропейском Союзе. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученойстепени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международноеправо. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2008.
Диссертация посвященаисследованию статуса беженцев в Европейском Союзе. Все чаще чувствуется разницав возможностях реализации правового статуса беженцев в странах разныхгеографических регионов, в разных правовых системах, а также в национальныхподходах к имплементации соответствующих международно-правовых норм навнутригосударственном уровне.
Изложены историческиепредпосылки возникновения и развития международно-правовых норм, касающихсястатуса беженцев в Европейской системе. Обращается внимание на то, чтомеждународное сотрудничество стран в области защиты прав беженцев осуществляетсяне только на универсальном уровне, как в случае УВКБ ООН, но и на региональномуровне. Особое внимание в работе посвящено анализу деятельности международныхнеправительственных организаций.
Подчеркивается, что в началепоследнего десятилетия XX-го века страны-участницы ЕС отказались передаватьчасть своих суверенных полномочий относительно регулирования миграции в пользу ЕС.Тем не менее, они признали, что отмена контроля на внутренних границах стран врамках ЕС делает практически невозможным исполнение их национальной юрисдикцииотносительно контроля за миграционными потоками, поскольку после того, какконкретная личность попадала на общую территорию ЕС, вряд ли можно ли было быповторно проверить ее передвижение.
Утверждается, что в первойполовине 90-х годов ХХ-го века европейская система приюта пребывала в кризисе,поскольку основные усилия европейских стран в области регулированиямиграционных процессов на национальном и региональном уровняхконцентрировалась, преимущественно, на борьбе с нелегальной иммиграцией, а нена обеспечение защиты прав беженцев и искателей убежища.
Проанализировано правовоймеханизм обеспечения норм, определяющих правовой статус беженцев в ЕС. Обосновано,что более важное значение приобретают определения понятия «беженец»,принятые на региональном уровне. Поэтому необходимо расширить данное понятие ина универсальном уровне. Проанализированы современные механизмы обеспечениянорм, определяющих правовой статус беженцев в странах ЕС относительно: обеспечениястранами-членами ЕС минимальных стандартов принятия искателей убежища, а такжеобеспечение реализации их правового статуса.
Определено, что права беженцевне должны отличаться от прав граждан третьих стран, проживающих на законномосновании в странах-членах ЕС. В диссертации выделяются и анализируютсяотдельные неурегулированные надлежащим образом практические и правовые вопросы,усложняющие полную реализацию правового статуса искателей убежища и беженцев наУкраине. Проанализировано законодательство Украины о беженцах, предложеныизменения и дополнения к действующему законодательству с целью его дальнейшегоусовершенствования и приведения в соответствие с нормами международного права.
Ключевые слова: беженец, статусбеженцев, Европейский Союз, переселенцы, искатели убежища, внутренниепереселенцы.
SUMMARY
Sirant M. M. Therefugee status in the European Union. – Manuscript.
The thesis forthe scientific degree of a Candidate of Law in speciality 12.00.11. –International Law. – The Taras Shevchenko National University in Kyiv. – Kyiv,2008.
The thesis isdevoted to the problem of the refugee status in the European Union. Thehistorical pre-conditions of forming and developing the international-legalstandards which concern the refugee status within the European system arepresented. The legal mechanism of ensuring the norms determining the refugeelegal status in the European Union is analysed. The determination of theconcept „refugee” on the regional level gains the more important significance,that’s why there is a necessity to broaden this concept on the universal level,too. It is also determined, that refugee rights must not differ from the rightsof citizen of the third world, who live in the countries of the European Unionlegally. The Ukrainian legislation concerning refugees has been analysed,changes and additions to the valid legislation for improving and bringing theminto comfort mity with international law norms are suggested.
Key words: refugee,refugee status, European Union, transfered individuals, asylum-seekers,internal transferred individuals.