Міжнародна економічна інтеграція як система господарських зв’язків різних країн, її розвиток і сучасний стан

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МІЖНАРОДНИЙ СЛОВ’ЯНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ.ХАРКІВ
Факультет міжнародних відносин
Кафедра міжнародної інформації
КУРСОВА РОБОТА
Міжнародна економічна інтеграція як системагосподарських зв’язків різних країн, її розвиток і сучасний стан
 
Харків-2010

ЗМІСТ/>
Вступ
1 Поняття та основні риси міжнародної економічноїінтеграції
1.1 Передумови, сутність та цілі економічноїінтеграції
1.2 Основні етапи інтеграційних процесів
2 Розвиток регіональної економічної інтеграції
2.1 Західноєвропейська інтеграція
2.2 Процеси інтеграції в Північній Америці
2.3 Основні інтеграційні об’єднання в іншихрегіонах світу
3 Європейський напрямок регіональної інтеграціїУкраїни
3.1 Забезпечення конкурентоздатності економікиУкраїни як засобу інтеграції до ЄС
3.2 Експортний потенціал України в умовахєвроінтеграції
Висновки
Перелік посилань

ВСТУП
Масштабні суспільніперетворення, які відбуваються в процесі формування єдиного глобалізованогосвіту, охоплюють усі без винятку аспекти людської активності та визначаютьпереважну більшість сучасних тенденцій соціально-економічного розвитку держав, окремих територій та регіонів, а також обумовлюють конкретні обставини буттяцілих націй, верств населення. Розвиток інтеграційних процесів є найважливішоюхарактеристикою сучасного світового господарства. На сьогоднішній деньінтеграція органічно вплелась в усю структуру міжнародного ринку. Вона пронизуєшироку мережу економічних взаємовідносин, що складаються між національнимигосподарствами. Інтеграційні процеси стають одним з найважливих факторів, щовпливають на темпи економічного росту, структуру, міжгалузеві інародногосподарські пропорції держав, що інтегруються, на внутрішні ринки, навиробництво в цілому. В свою чергу динаміка і розмах інтеграційних процесівзнаходиться в тісному взаємозв’язку від виробничого механізму країн, щоінтегруються і ефективності його функціонування.
Сучасна епоха світових перетвореньхарактеризується з одного боку, закономірностями розвитку інтеграційнихпроцесів за ініціативи високорозвинених країн, а з іншої строни проявилась іпрямо протилежна тенденція – дезінтеграція країн колишнього Радянського Союзу,яка охопила практичну усю євразійську територію. Однак, на думку багатьохспеціалістів об’єднувальні тенденції переважають над роз’єднувальними. Тому інтеграційнатематика, набуваючи все більшого практичного значення, вивчається сьогодні якекономістами, так і представниками інших сфер – юристами, істориками,політологами.
Об’ктом дослідженнявиступають інтеграційні процеси в світовому господарстві.
Предметом є міжнароднаекономічна інтеграція як система господарських зв’язків різних країн, їїрозвиток і сучасний стан.
Задачі – розкрити сутністьінтеграційних процесів в світовому господарстві, передумови виникненняінтеграційних процесів та визначити основні цілі, що ставлять перед собоюкраїни, що вступають в інтеграційні угруповання; дослідити основні етапирозвитку інтеграційних процесів та їх особливості; Показати роль і місцерегіональної інтеграції в сучасних міжнародних економічних відносинах; дати характеристикуосновним регіональним інтеграційним угрупованням, виявити їх специфічні риси,принципи функціонування та значення для світової економіки в цілому; визначитимісце України в системі міжнародної регіональної інтеграції, її потенціал іневиявлені резерви.
Для розкриття темивикористовувались такі методи дослідження: системний підхід, який дозволивпоказати економічну інтеграцію як таку, що перебуває в постійному розвитку івзаємодії з іншими соціальними системами; історичнийметод, що дозволив дослідитирозвиток інтеграційних процесів у часі; порівняльний метод таструктурно-функціональний аналіз.
В роботі використаніджерела.що дають загальне уявлення про інтеграційні процеси в світовомугосподарстві, монографії, в яких більш детально і системно викладені всіаспекти інтеграційних процесів в економіці. Також використовувались періодичнівидання, що допомогло визначити актуальні проблеми в даній сфері і дало змогу вході роботи керуватися останніми дослідженнями і даними в цій області.
Робота складається з тьохрозділів, вступу, висновків, переліку посилань, містить в тексті таблиці. Впершому розділі дається загальне уявлення про інтеграцію, її передумови, ціліта основні етапи. В другому розділі показані особливості регіональноїінтеграції і специфічні риси найбільших регіональних об’єднань. В третьомурозділі розглядається європейський напрямок економічної інтеграції України, зокрема питання конкурентоспроможності її економіки та експортного потенціалу.

1 ПОНЯТТЯТА ОСНОВНІ РИСИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ
ІНТЕГРАЦІЇ
 
1.1 ПЕРЕДУМОВИ, СУТНІСТЬ ТА ЦІЛІ ЕКОНОМІЧНОЇІНТЕГРАЦІЇ
 
Міжнародна інтеграція – цеекономічна категорія, якою позначається об’єктивна закономірність розширеннявзаємодії країн в глобальному масштабі, на основі єдності цілей та інтересів,внаслідок всезростаючої інтернаціоналізації господарської діяльності, розвиткусистеми міжнародного поділу праці і політичної взаємодії. Існує достатньобагато визначень інтеграції, але в самому загальному вигляді міжнароднаекономічна інтеграція (в перекладі з латинської – зрощування частин в єдинеціле) означає процес утворення однорідного, внутрішньо злитого господарськогоорганізму.
Розвиток інтеграційнихпроцесів став закономірним результатом росту міжнародного руху товарів іфакторів їхнього виробництва, що зажадало створення більш надійнихвиробничо-збутових зв'язків між країнами й усунення численних перешкод на шляхуміжнародної торгівлі і пересування факторів виробництва. Це виявилося можливимзробити тільки в рамках міждержавних інтеграційних об’єднань на основібагатосторонніх політичних угод.З другої половини XX століттяунаслідок швидкого економічного розвитку головних індустріальних країн іудосконалення засобів міжнародного транспорту і комунікацій відбувся бурхливийрозвитокміжнародної торгівлі товарами і послугами. Міжнародна торгівля стала усе більш доповнюватися різнимиформами міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології), урезультаті якого за кордон стали переміщатися вже не тільки готовий товар, алеі фактори його виробництва. Закономірним результатом розвитку міжнародноїторгівлітоварами і послугами і міжнародним рухом факторів виробництва сталаекономічна інтеграція. Інтеграційні процеси призводять до розвиткуекономічного регіоналізма, у результаті якого окремі групи країн створюють міжсобою більш сприятливі умови для торгівлі, а в ряді випадків і дляміжрегіонального пересування факторів виробництва. Незважаючи на очевидніпротекціоністські риси, економічний регіоналізм не вважається негативнимфактором для розвитку міжнародної економіки, тільки якщо група країн, щоінтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює меншсприятливі, чим до початку інтеграції умови для торгівлі з третіми державами.Іншими словами, економічний регіоналізм, спрощуючи економічні зв'язки міжкраїнами однієї групи, не повинний приводити до їхнього ускладнення з всімаіншими країнами. Доти поки регіоналізм, принаймні, не погіршує умови дляторгівлі з іншим світом, він може вважатися позитивним фактором розвиткуміжнародної економіки [15, с.47].
У сучасному світінаціональні економіки держав тісно взаємодіють між собою, доповнюючи одна однуі поступово об'єднуючись у єдине ціле. Однак це об'єднання у різних регіонахсвіту іде з різними темпами, тому утворилося або знаходиться на стадії декількацентрів міжнародної економічної інтеграції, які активно взаємодіють між собою,але характеризуються відносною самостійністю. Якщо під глобалізацією розумітипроцес утворення із окремих держав та їх груп єдиної суспільно-економічноїсистеми, то міжнароднаекономічна інтеграція представляє собою один із проявівглобалізації.
Міжнародна економічнаінтеграція – це процес взаємодії, групування та об'єднання національнихекономічних систем з метою створення розширеногоекономічного простору, в якомуможуть вільно обертатися товари, послуги, робоча сила, фінанси та інвестиції. Упроцесі міжнародної економічної інтеграції важлива роль належить правовиммеханізмам, оскільки держави-учасниці інтеграційного об'єднання так чи інакшезменшують або взагалі усувають адміністративно-економічні перешкоди обігутоварів, послуг, робочої сили, фінансів, інвестицій, та уніфікують правовірежими діяльності фізичних і юридичних осіб країн-партнерів.
Міжнародна економічна інтеграція єособливою формою міжнародного економічного співробітництва, якій властива низкаспецифічних ознак. До таких ознак можна віднести:
–при міжнародній економічнійінтеграції відбувається взаємне проникнення таоб'єднання національних економік,тоді як при інших формах економічногоспівробітництва має місце лише координаціяїх діяльності;
–утворюється інтеграційний центр,якому держави учасниці об'єднання передають частину своїх сувереннихповноважень;
–у межах інтеграційного об'єднанняутворюється єдиний правовий режим рухутоварів, послуг, робочої сили, фінансів,інвестицій. Під дію цього режимупідпадають лише держави-учасниці і він не моженадаватися за принципомнайбільшого сприяння третім державам, якщо інше непередбачено при створеннітакого об'єднання;
–міжнародні організації, щостворюються з метою координаціїдіяльності інтеграційних об’єднань маютьспецифічну організаційну структуру, до якої входять як органи, що представляютьнаціональні інтереси держав-учасниць, так і органи, що забезпечують реалізаціюспільних наднаціональних інтересів усього об'єднання. Такі органи наділяютьсявладнимиповноваженнями щодо держав-учасниць;
–у межах інтеграційних об'єднаньутворюється система правових норм і принципів, які мають наднаціональнийхарактер і є обов'язковими для держав-учасниць. Ця система норм є відносносамостійною і в міру розвитку може перетворюватися в окрему підсистемуміжнародного публічного права, як це відбувається у процесі становлення праваЄвропейського Союзу.
Розвиток міжнародної економічноїінтеграції передбачає наявність певних умов. Передумови інтеграції наступні:
1)близькість рівнівекономічного розвитку і ступеня ринковоїзрілості країн, що інтегруються. Їхекономічні механізми повинні бути сумісними. Як правило, інтеграція є найбільшміцною і ефективною, якщо країни, що інтегруються знаходяться в стадіїекономічного підйому.За рідкісним винятком міждержавна інтеграція розвиваєтьсяабо між індустріальними країнами, або між країнами, що розвиваються. Навіть урамках індустріальних і в рамках країн, що розвиваються, інтеграційні процесийдуть найбільше активно між державами, що знаходятьсяна приблизно однаковомурівні економічного розвитку. Спроби об'єднань інтеграційного типу міжіндустріальними і державами, що розвиваються, хоча і мають місце, алезнаходяться на ранньому етапі становлення, що не дозволяє поки зробитиоднозначні висновки про ступінь їхньої ефективності. У цьому випадку черезспоконвічну несумісність господарських механізмів вони звичайно починаються зрізного роду перехідних угод проасоціацію, спеціальне партнерство, торговихпреференциях і т.ін., термін дії яких розтягується на багато років доти, поки вменш розвинутій країні не будуть створені ринкові механізми, що можутьзрівнятися по ступені зрілості з механізмами більш розвинутих країн;
2)географічна близькістькраїн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загальної границі йісторично сформованих економічних зв'язків. Більшість інтеграційних об'єднаньсвіту починалися з декількох сусідніх країн, розташованих на одному континенті,у безпосередній географічній близькості один від одного, що мають транспортнікомунікації і нерідко говорять на одній мові. До споконвічної групи країн — інтеграційномуядру, що стали ініціаторами інтеграційного об'єднання, підключалися іншісусідні держави;
3)спільність економічних іінших проблем, що стоять передкраїнами в області розвитку, фінансування,регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д. Економічна інтеграціяпокликана вирішити набір конкретних проблем, що реально стоять перед країнами,що інтегруються. Очевидно тому, що, наприклад, країни, головна проблема яких — створення основ ринкової економіки, не можуть інтегруватися з державами, у якихрозвиненість ринку досягла такого рівня, що вимагає введення загальної валюти. Такожі країни, у яких головною є проблема забезпечення населення водою і їжею, неможуть поєднуватися з державами, що обговорюють проблеми свободи міждержавногоруху капіталу;
4)наявністьвзаємодоповнюючих структур економіки країн, що інтегруються;
5)так званий «демонстраційнийефект». У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайновідбуваються позитивні економічні зрушення (прискорення темпів економічногоросту, зниження інфляції, ріст зайнятості і т.д.), що чинить визначенийпсихологічний вплив на інші країни, що, звичайно, стежать за змінами, яківідбуваються. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, найбільше яскраво вбажанні багатьох країнколишньої рублевої зони якнайшвидше стати членами ЄС,навіть не маючи для цього скільки-небудь серйозних макроекономічних передумов;
6)«ефектдоміно». Після того як більшість країн того чи іншого регіону сталичленами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами,неминуче відчувають на собі деякі труднощі, пов'язані з переорієнтацієюекономічних зв'язків країн, що входять в угруповання, один на одного. Ценерідко призводить навіть до скорочення торгівлі країн, що опинилися за межамиінтеграції. Деякі з них, навіть не маючи істотного первинного інтересу вінтеграції, висловлюють зацікавленість у підключенні до інтеграційних процесівпросто через побоювання залишитися за її межами.
Численні інтеграційніоб'єднання, що виникають і розвиваються в сучасній міжнародній економіці,ставлять перед собою в принципі схожі задачі. Першочерговим завданнямінтеграції є зближення національних економік і забезпечення ефективногоспільного вирішення економічних проблем. Також серед основних цілей інтеграціїслід відмітити:
– забезпечення розширеннярозмірів ринку, скорочення трансакційних витрат і здобуття інших переваг наоснові теорії економіки масштабу. Це, у свою чергу, дозволить залучити прямііноземні інвестиції, що з більшим інтересом приходять на ринки значнихрозмірів, на яких має сенс створювати самостійні виробництва, що задовольняютьїхні потреби. Цілі збільшення регіональних масштабів особливо чітко виражені вінтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки;
– створення сприятливогозовнішньополітичного середовища. Найважливішою метою більшості інтеграційнихоб'єднань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що берутьучасть, у політичної, військової, соціальної, культурний інших неекономічнихобластях. Для країн, розташованих географічно близько один від одного і схожихпроблем, які вони мають, в області економічного розвитку – наявність добрихвідносин із сусідами, підкріплених взаємними економічними зобов'язаннями, єнайважливішим політичним пріоритетом. Країни Південно-Східної Азії і БлизькіСхід, створюючи інтеграційні об'єднання, ясно ставили перед собою саме цю мету;
– вирішення задач торговоїполітики. Регіональна інтеграція нерідко розглядається як спосіб зміцнитипереговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних торговихпереговорів у ВТО. Вважається, що погоджені виступи від імені блоку країн більшвагомі і ведуть до більш бажаних наслідків в області торгової політики. Більштого, регіональні блоки дозволяють створити більш стабільне і передбачуванесередовище для взаємної торгівлі, ніж багатобічні торгові переговори, інтересиучасників яких дуже сильно відрізняються. Інтеграційні об'єднання в ПівнічнійАмериці, Латинській Америці і Південно-Східній Азії покладають особливі надіїна колективні зусилля в рамках багатобічних торгових переговорів;
– сприяння структурнійперебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку чиздійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торгових угод країн з більшвисоким рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачіринкового досвіду, гарантія незмінності обраного курсу на ринок. Більш розвиненікраїни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені вприскоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних і ємних ринків.Такі цілі переслідували багато західноєвропейських країн, підключаючись в тійчи іншій формі до ЄС;
– підтримка молодихгалузей національної промисловості. Навіть якщо інтеграційне об'єднання непередбачає дискримінаційних заходів проти третіх країн, воно нерідкорозглядається як спосіб підтримати місцевих виробників, для яких виникає більшширокий регіональний ринок. Такі протекціоністські настрої превалювали вкраїнах Латинської Америки й у країнах Африки особливо в 60-70-і роки.
Незважаючи на помітнустрокатість в розвитку інтеграційних об'єднань, можна виокремити деякі їхспільні риси й закономірності, які найбільш концентровано проявилися вконкретних формах інтеграції. Причому форми міжнародної економічної інтеграціїзалежать від того, на якому рівні здійснюються інтеграційні процеси: намікрорівні чи макрорівні.
На макрорівні інтеграціярозвивається на основі формування економічних об’єднань країн з тим чи іншимступенем узгодженості їхніх національних політик (регіональна інтеграція) тачерез про інтеграційну діяльність міжнародних економічних організацій (СОТ, МВФта ін.).
На мікрорівні економічнаінтеграція здійснюється через взаємодію капіталу окремих господарюючихсуб'єктів (підприємств, фірм) сусідніх країн шляхом формування системиекономічних угод між ними, створення філіалів за кордоном і т. ін. Намікрорівні міжнародна економічна інтеграція виступає у форміспільногобудівництва господарських об'єктів, спільного виконанняпроектно-конструкторських робіт, створення спільних підприємствспеціалізації такооперації виробництва, прямих зв'язків тощо. Ці форми не завжди існують в«чистому» вигляді. На практиці найбільш часто фірми створюють спільнівиробництва, де тісно поєднуються наукова, виробнича і торгово-збутова діяльність.Основоютаких виробництв є спільні підприємства, тобто підприємства, в яких має місцеоб'єднання матеріальних, науково-технічних, трудових та фінансових ресурсівпартнерів з метою досягнення максимального прибутку.
В економічній літературірозрізняють екстернальну та інтернальну інтеграцію. Екстернальна інтеграціяявляє собою розширення міжнародної діяльності фірми за рахунок використанняконкурентних переваг своїх партнерів на зарубіжних ринках. Інтернальнаінтеграція являє собою організацію фірмою власних закордонних філіалів абодочірніх компаній і набуття нею контролю над вже діючими зарубіжними фірмами.Екстерналізація та інтерналізація як шляхи інтеграції на мікрорівні найбільшактивно застосовуються транснаціональними корпораціями (ТНК). Такі корпораціїздійснюють як горизонтальну, такі вертикальну інтеграцію. Горизонтальнаінтеграція являє собою злиття фірм, які виробляють подібні або одноріднітовари, з метою реалізації своїх товарів через спільну систему розподілу іотримання при цьому додаткового прибутку. Така інтеграція посилюється черезорганізацію виробництва за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються вкраїні базування фірми-засновниці.Вертикальна інтеграція являє собою об'єднанняфірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три формивертикальної інтеграції:інтеграція, яка передбачає приєднанняпідприємства-виробника сировини чи напівфабрикатів до фірми, яка веде головневиробництво. Таку інтеграцію називають інтеграцією «вниз»;інтеграція,яка передбачає приєднання підприємства-виробника готової продукції до фірми,яка виробляє для нього сировину, матеріали, напівфабрикати тощо. Такуінтеграцію прийнято називати інтеграцією «вгору»; невиробничаінтеграція «вгору», яка являє собою приєднання до фірми сферрозподілу [8, с.31].
Наведені форми міжнароднихінтеграційних об'єднань свідчать про те, що в сучасних умовах учасникиінтеграційного процесу ставлять перед собою різні цілі. Реалізуючи їх,інтеграційні угруповання, як цього вимагає Світова організація торгівлі (СОТ),не повинні погіршувати умови торгівлі з третіми країнами. Щоб визначити,наскільки створення того чи іншого інтеграційного об'єднання відповідаєінтересам міжнародної економіки в цілому, спеціалістиСвітового банкусформулювали такі критерії: регіональні торгові угоди повинні охоплювати всігалузі економіки без винятку; період становлення узгодженого інтеграційногооб'єднання не повинен перевищувати 10 років і включати чіткий графіклібералізації торгівлі в кожній галузі; лібералізація торгівлі на умовах режимунайбільшого сприяння повинна передувати або супроводити утворення будь-якоїнової інтеграційної групи, особливо якщо до цього тарифи є високими; спільниймитний тариф, що вводиться в рамках митного союзу, неповинен перевищуватинайнижчий тариф, що існував в країні знайнижчим тарифом у відповідній галузі,або навіть найнижчий тариф в рамках режиму найбільшого сприяння; правила прийомунових членів в інтеграційне об'єднання повинні бути достатньо ліберальні і неперешкоджати його розширенню; правила визначення країни походження товаруповинні бути прозорими і не виступати знаряддям протекціонізму всерединіінтеграційного угруповання; необхідний швидкий перехід від менш розвинутих добільш розвинутих форм інтеграції, які забезпечують більш раціональний розподілі використання факторів виробництва; після створення інтеграційного об'єднанняантидемпінгові правила не повинні більше застосовуватися у відносинах між йогочленами, а у відносинах з третіми країнами повинні бути встановлені ясніправила їх застосування.
На думку багатьох вчених,не завжди можна відразу оцінити, наскільки створення того чи іншогоінтеграційногооб'єднання відповідає інтересам міжнародної економіки в цілому ікраїн-учасниць.Інколи наслідки проявляються на більш пізніх етапахфункціонування об'єднання.
1.2 ОСНОВНІ ЕТАПИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
регіональна міжнародна економічна інтеграція
Економічна модель кожногоінтеграційного угруповання – це результат тривалого історичного процесу, напротязі якого вибудовується співвідношення елементів, що формують регіональнийгосподарський комплекс, укріплюючи механізм їх взаємодії. Саме тому кожнаінтеграційна система унікальна і механічне запозичення її досвідумалоефективне. Однак проведення порівняльного аналізу існуючих інтеграційнихутворень і торгово-економічних груп говорить і про певні загальні закономірностірозвитку інтеграції, послідовного проходження її через ряд етапів, кожному зяких притаманні особливі характерні риси, різний ступінь інтенсивностіінтеграції, її глибина і масштаби. Розглянемо кожен з цих етапів (типів угод)детальніше.
Співробітництвоприкордонних територіально-адміністративних одиниць.
В багатьох випадках такогороду співробітництво знаходить свій прояв в створенні зони прикордонногоспівробітництва. Такі зони є найважливішим механізмом зближення країнЄС.Створення зон прикордонного співробітництва не призводить до взаємноїторгової лібералізації. Розвиток торгівлі і інших форм економічної взаємодіїздійснюється на рівні територіально-адміністративних одиниць. Частіш за всеспівробітництво має місце в окремих областях економічної діяльності ісоціального партнерства на рівні регіонів.
Асоціації і форумиекономічного співробітництва (предінтеграційна стадія). Виступають підготовчиметапом більш глибоких інтеграційних процесів. Предметом економічногоспівробітництва виступає певна координація питань торгівлі, транснаціональногоінвестування, конкурентної політики і т. ін. Цю форму інтеграції називають«відкритим регіоналізмом», так як вона не заснована на торговихпреференціях і не стимулює побудову більш жорстких відносин з зовнішнім світом.
Преференційні торговіугоди невзаємного характеру (предінтеграційна стадія). Утворюють зонупреференційної торгівлі, що формує сприятливий режим для країн-експортерів, безвзаємних поступок для країн-імпортерів, тобто країна скорочує мито на імпорт ізкраїн-партнерів, зберігаючи свої початкові тарифи для решти країн світу. Данастадія є початковою в інтеграційній взаємодії. Подібні угоди виступаютьрезультатом дво- і багатосторонніх консультацій, так як на даному етапіінтеграційної взаємодії не створюються міждержавні органи управління.Відповідно такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній основі між двомадержавами, або між вже існуючим інтеграційним угрупуванням і окремою країною чигрупою країн.
Наступним етапом єстворення зони вільної торгівлі. У сучасному розумінні це преференційна зона, урамках якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнароднаторгівля товарами. Разом з тим по відношенню до третіх країн кожний учасник ЗВТмає право проводити свою власну зовнішньоторгову політику. В рамках ЗВТ недопускаються дискримінаційні податки, квоти, тарифи, інші торгові бар’єри. Якправило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТпромисловими товарами протягом певного періоду.
До позитивних рис таких угод варто віднести більш стабільний іпередбачуваний характер торговельної політики країн-учасниць. ФункціонуванняЗВТ дозволяє країнам більш чітко виконувати прийняті на себе зобов’язання врамках «Уругвайського раунду», удосконалювати всю системузовнішньоекономічної діяльності, більш гнучко пристосовуватися до міжнародноїпрактики. Разом з тим слід зазначити, що взаємодія країн-учасниць ЗВТ,регулювання діяльності у відповідній сфері відбувається без створення постійнодіючих наднаціональних систем управління або прийняття спеціальних загальнихрішень. Усі рішення, як правило, приймаються вищими посадовими особамикраїн-учасниць і керівниками міністерств і відомств (зовнішньоторговельних,фінансових тощо). Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов’язковийхарактер, забезпечуючи скоординованість кроків і обов’язковість сторін.
Що стосується сферспівробітництва в рамках ЗВТ, то на початковому етапі це, відповідно, зовнішняторгівля. ЗВТ це перш за все, угода між країнами про ліквідацію всіх тарифних ікількісних обмежень на взаємну торгівлю. Основою такої угоди є правилапоходження. Вони перешкоджають імпорту товарів з третіх країн в ЗВТ. При умовііснування такої зони виникає ситуація, коли знімаються всі бар’єри на шляхуторгівлі товарами і послугами між країнами-учасницями. Споживачі отримуютьдоступ до найбільш дешевого джерела пропозиції в усій зоні в цілому і врезультаті отримують виграш від торгівлі.
При створенні ЗВТ маємісце і цілий ряд негативних моментів, що уповільнюють процес зближення, але немають руйнівного характеру.Створення ЗВТ приводить до посилення конкуренції навнутрішньому ринку, що не завжди сприятливо впливає на якість і технічнийрівень товарів в національній промисловості. Лібералізація імпорту створюєсерйозну загрозу для національних виробників товарів, збільшує небезпеку банкрутстватих з них, що не можуть конкурувати з більш якісними імпортними товарами. Безпідтримки їх з боку держави велика небезпека того, що іноземні виробникивитиснуть вітчизняних зі свого ж внутрішнього ринку.
Наступним етапомміжнародної економічної є митний союз (МС) – угода двох або більше держав проскасування митних податків і зборів у торгівлі. Головна різниця між ЗВТ тамитним союзом полягає в тому, що в першому випадку передбачається поступовезниження митних податків, усунення нетарифних бар’єрів і т.д. В остаточномупідсумку ЗВТ покликана забезпечити безмитну торгівлю між країнами-учасницями. Урамках митного союзу існує безмитна торгівля між країнами-членами і спільниймитний тариф стосовно країн, які не входять у союз.
У рамках митного союзу відбуваютьсясерйозні зрушення у структурі виробництва і споживання країн-учасниць.По-перше, проводячи єдину зовнішньоторгову політику стосовно митних тарифів,різні зовнішні преференції, протекціонізм і т.д., країни регулюють товарніпотоки з урахуванням рівня зовнішнього тарифу і результуючих цін.
Можливі два варіантирозвитку подій: установлюваний на зовнішніх границях МС зовнішній тариф набудь-який товар може бути вище середньозваженого тарифу, що існував довиникнення даної інтеграційної структури, або нижче. Якщо зовнішній тариф вище,то країнам-членам МС доводиться відмовлятися від більш дешевого зовнішньогоджерела постачання на користь внутрішньосоюзних ресурсів, більш дорогих[20, с.48].
Таким чином, регулюваннязовнішньоторгового тарифу певним чином впливає на розвиток інтеграційнихпроцесів усередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу вцілому сприятливо впливає на розвиток внутрішнього ринку товарів і послуг.Відбувається зниження або уповільнення зростання цін, підсилюється конкуренціяміж товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів у рамках МС. Великезначення для митного союзу має наявність у складі союзу однієї-двох великихдержав. Функціонування МС потребує змін у підході до управління інтеграційнимипроцесами. Як уже зазначалося вище, діяльність у рамках ЗВТ не обумовлюєстворення постійно діючих органів. Для МС уже виникає необхідність у регулюючихінститутах. Це пов’язано з тим, що по-перше, перехід до єдиних митних податківі спільного здійснення координаційних заходів потребує істотного переглядупідходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні.По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічномурівні, що призводить до появи нових проблем в інших сферах діяльності.По-третє, виникає потреба в переговорах про узгодження не лише митно-тарифноїполітики, але і координації або пристосування внутрішніх ринків до спільних інтересів.У зв’язку з цим постає питання про створення наднаціональних органів, що будутьрозробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньоїторгівлі і виробництва. Практика інтеграції показує, що цей етап є найбільшскладним в процесі досягнення домовленостей, так як національні уряди примитному союзі залишаються незалежними.
Якісно більш високоюсходинкою інтеграції є спільний ринок (СР). Нині цей етап інтеграційногорозвитку реалізований у ЄС, на основі досвіду якого можуть бути зробленіпрактичні висновки і оцінки. Переростання митного союзу у спільний ринокобумовлюється як суто економічними факторами, так і політичними. Спільний ринок– це об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок звільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Упроцесі вирішення знаходяться такі питання як повне узгодження економічноїполітики, вирівнювання економічних показників тощо.
Досвід показує, щоузгодження широкого кола питань є досить складною справою і домогтисяконсенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідно реалізуватинаступні задачі:
– скасувати митніобмеження між державами-членами;
– розробити єдинуторгівельну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки. Вибір їхповинен здійснюватися виходячи з того, наскільки це важливо для наступногозакріплення інтеграції, який буде соціальний резонанс після вживаннявідповідних заходів, як це відобразиться на потребах конкретного споживача;
– створити умови длявільного руху капіталу, робочої сили, послуг і інформації, що доповнюютьбезперешкодне переміщення товарів;
– сформувати загальніфонди сприяння соціального і регіонального розвитку, що передбачає поворотбезпосередньо до інтересів і потреб споживача, орієнтацію на задоволення потребна місцях, що дозволяє реально відчути переваги інтеграційних процесів. Ці економічнікроки обумовлюють узгодження серйозних заходів для гармонізації й уніфікаціїнаціональних законів. При цьому особливе місце приділяється введенню системизаходів, що запобігають порушенню норм, що регулюють конкуренцію. Тим самимвизначається необхідність формування спеціальних, у тому числі наднаціональнихорганів управління і контролю. Так наприклад, в ЄС це Європарламент, Радаміністрів, Єврокомісія.
Будівництво спільногоринку повинне завершитися створенням єдиного економічного, правового й інформаційногопростору і дати імпульс для переходу інтеграційного угруповання на якісно новийрівень – економічного і політичного союзу. Ці форми інтеграції передбачаютьповну економічну інтеграцію, узгодження економічної політики, створення єдиноївалютної системи, уніфікацію податкової, соціальної політики, повну уніфікаціюзаконодавчої бази. В результаті цього з’являється єдине неподільне утворення.
Тривалість етапів інтеграціївизначається комплексом різноманітних факторів внутрішньоекономічного, зовнішньоекономічногоі політичного характеру. Однак практика показала, що реальний процес інтеграціїв силу своїх внутрішніх протиріч не може відбуватися так прямолінійно іпоступально, як передбачає розглянута вище логічна схема. Історія свідчить, щоне існує ні строгих закономірностей, ні автоматизму між фазами інтеграції: всезалежить від конкретних історичних умов в міжнародних економічних відносинах вокремих країнах, від економічних і політичних інтересів даних країн.

2 РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
 
2.1 ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ
 
Вже кілька десятиріч увсьому світі має місце стійка тенденція до регіональної міждержавноїінтеграції. У середині 90-х років за даними ГАТТ/СОТ сформувалось понад 30міжнаціональних інтеграційних угруповань різного типу. Вони істотно різнятьсяяк за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями так іза результатами (наслідками) діяльності.
Великий досвід і потенціалрегіональної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється якполітичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону уперіод після другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвиткусвітової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (ЗахіднаЄвропа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія зпріоритетом Японії).
Початком процесу інтеграції країн Західної Європи вважається 9травня 1950 р., коли міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонувавстворити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН таінших західноєвропейських країн. Ця пропозиція була реалізована в результатіпідписання у 1951 р. Паризького договору про створення Європейського співтовариствавугілля та сталі (ЄСВС), до якого увійшли шість країн: Бельгія, Італія,Люксембург, Нідерланди, Німеччина і Франція ("європейська шістка").
Згодом на основі досягнутого позитивного досвіду ЄСВС об'єднавчийпроцес поширився на економіку в цілому. Так, у 1957 р. було підписано Римськийдоговір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) таЄвропейського співтовариства з атомної енергії (Євратому). Метою ЄЕСвизначалися створення митного союзу, усунення внутрішніх торговельних бар'єрівусередині Співтовариства (забезпечення вільної торгівлі) і врешті – створенняспільного ринку. Водночас ідея створення Євратому полягала у налагодженніспівпраці у використанні ядерної енергії у мирних цілях. У 1967 р. відбулосязлиття виконавчих органів названих трьох співтовариств. У результаті буластворена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейськоїінтеграції, основними серед яких були Європейська Комісія, Рада ЄС,Європейський Парламент і Суд Європейських Співтовариств. Практично одночасно у1968 р. завершується створення митного союзу ЄС.
Отже, з кінця 1950-х років до кінця 1969 р. відбувався інтенсивнийпроцес розвитку спільного ринку ЄС, а досягнення первісних цілей, визначенихРимським договором 1957 р., об'єктивно підвело до порушення питання проподальший розвиток інтеграції. Етапним у цьому стало підписання в 1986 р.Єдиного європейського акта, що поставив завдання створити до 1 січня 1993 р.єдиний внутрішній ринок, запровадив спільну політику в соціальній сфері йгалузі науково-технологічного розвитку, щодо охорони навколишнього середовища.Договір не лише вніс зміни до раніше укладених угод про утворення ЄвропейськихСпівтовариств, а й поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики,поставив питання про створення Європейського Союзу як не лише економічного, а йполітичного інституту.
Наступним кроком у процесі європейської інтеграції сталопідписання в лютому 1992 р. Маастрихтського договору про Європейський Союз, щов економічному сенсі фактично означало курс на форсоване завершення формуванняєдиного внутрішнього ринку та перехід до реалізації ідеї економічного тавалютного союзу. Новим кроком посилення взаємодії стало підписання у червні1997 р. Амстердамського договору, що вніс істотні зміни в установчі угоди проЄвропейське Економічне Співтовариство та Європейський Союз. ПрийняттяАмстердамського договору привело інституційні механізми ЄС у відповідність доцілей, визначених Маастрихтським договором. Особливу роль у цьому відігралоукладення в 1997 р. Шенгенської угоди про вільне пересування громадян у межахЄвросоюзу [11, с.79].
Додаткові зміни в чинні механізми інституційного розвитку ЄС буливнесені на засіданні Європейської Ради 7-9 грудня 2000 р. ухваленням Ніццькогодоговору. Ці змінибули спрямовані одночасно і на цілі поглиблення інтеграціїЄС. Таким чином етапи формування ЄС можна розділити на етапи:
1)зона вільної торгівлі (1959-1968 рр.);
2)митний союз (1968-1976 рр.);
3)спільний ринок (1977-1984 рр.);
4)єдиний внутрішній ринок (1985-1992 рр.);
5)економічний та валютний союз (з 1992 р.).
Перші етапи поглиблення європейської інтеграції відбувалися навідносно обмеженій території, яка охоплювала лише шість країн. В економічному сенсі ці країни керувалися принципами політикиколективного протекціонізму, який протягом певного періоду сприяв становленнюЄвропейських Співтовариств як одного з найбільш потужних центрів глобальноїекономічної системи, перетворенню підприємств цих країн на конкурентоспроможнихсуб'єктів господарювання, здатних протистояти потужним американськимтранснаціональним корпораціям. Економічний розвиток ЄС створював передумови ідля зміцнення політичних позицій країн-членів, які значно посилилися іззапочаткуванням формування спільних політичних інститутів, а згодом – іформуванням спільної зовнішньої політики та політики безпеки.
Отже, прогресуючий процес поглиблення європейської інтеграції, щопередбачає досягнення її первісних цілей, створив передумови длятериторіального розширення Європейських Співтовариств, а згодом –і ЄС.
Ця мета обумовлена геополітичними та геоекономічними інтересамизміцнення позицій європейських країн в епоху формування нових ознак світовоїекономіки, які зараз прийнято характеризувати як процес глобалізації.
Вперше рішення про необхідність одночасного поглибленняєвропейської інтеграції та приєднання нових членів було прийнято в Гаазі угрудні 1969 р., тобто практично одночасно із формуванням митного союзу«шістки». З того часу вже відбулося чотири етапи розширення ЄС: у1973 р. до «шістки» приєдналися Велика Британія, Данія та Ірландія; у1981 р. – Греція; у 1986 р. – Іспанія і Португалія; у 1995 р. – Австрія,Фінляндія і Швеція; на часі незавершеними залишаються п'ятий і шостий етапирозширення ЄС: у 2004 р. до ЄС приєдналися Естонія, Кіпр, Латвія, Литва,Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія; у 2007 р. – Болгарія,Румунія
Кожен етап розширення збільшував територію, чисельність населеннята сукупний економічний потенціал Європейського Союзу, але водночас зменшувавекономічні показники в розрахунку на одну особу. Тобто, здійснюючи стратегію,спрямовану на розширення свого соціально-економічного та політичного простору,ЄС жертвує поточними інтересами забезпечення максимально високого життєвогорівня країн-членів. Ця стратегія, очевидно, виходить з того, що завдяки ширшомуінтеграційному простору, в перспективі вдасться отримати істотні геоекономічніта геополітичні переваги.
Проте з поглибленням інтеграційного процесу та розширенням ЄС наСхід об'єктивно виникають проблеми із забезпеченням однорідності європейськогопростору. Ця особливість пов'язана з включенням до інтеграційного об'єднаннянових членів, які за рівнем соціально-економічного розвитку є меншпідготовленими до участі у вищих формах об'єднавчого процесу. Правомірністьтакого висновку ілюструє, зокрема, та обставина, що лише 12 із 15 членів ЄС єучасниками зони євро. Ця неоднорідність поглибилася після приєднання до складуЄС у 2004 та 2007 рр. нових членів, більшість з яких знаходяться на нижчомурівні економічного розвитку, порівняно з країнами-членами (ЄС-15).
У результаті характерною ознакою цього інтеграційного блоку євзаємна обумовленість процесів регіональної дивергенції та розширення ЄС наСхід. Відтак, незважаючи на те, що диференціація країн ЄС за основнимипоказниками соціально-економічного розвитку і раніше була притаманна цьомуінтеграційному угрупованню, включення в орбіту європейської інтеграції 12 країнЦентраль-но-Східної Європи (які, з одного боку, за національними параметрамисоціального та технологічного розвитку істотно відставали від своїхзахідноєвропейських сусідів, а з другого, характеризувалися вищим рівнемвнутрішньої соціально-економічної неоднорідності) істотно поглибило соціальнуполяризацію та асиметрію соціально-економічного розвитку в ЄС. Про це, зокрема,свідчать дані табл. 2.1, згідно з якими розширення Євросоюзу до 27 країн-членів(порівняно з ЄС-15) лише на 11 % збільшило валовий внутрішній продуктоб'єднання на фоні 33 % збільшення території та на 27 % зростання чисельностінаселення. Така непропорційність удинаміці вищеназваних показників зумовилападіння показника валового внутрішнього продукту на одну особу на 16 %, а щодоЄС-6, то середній обсяг ВВП на одну особу становив лише 75 %.
Таблиця 2.1Результати поетапного розширення Європейського СоюзуЕтапи розширення Збільшення території, % Збільшення чисельності населення, % Зростання ВВП, % Зміни ВВП на одну особу, % Середній обсяг ВВП на одну особу (ЄС-6=100%) ЄС-9/ЄС-6 31 32 29 -3 97 ЄС-12/ЄС-9 48 22 15 -6 91 ЄС-15/ЄС-12 43 11 00 -3 89 ЄС-27/ЄС-15 34 29 9 -16 75
Окрім цього, розподіл реальних доходів на одну особу переконливодовів, що мешканці «багатих країн» суттєво «переплачують»за спеціальні послуги, надані державою, однією з причин чого було проведеннямонетарної політики без прогнозування фіскальних наслідків. Така стратегія призвела до значних суперечностей на міждержавномурівні, пов'язаних із подальшою гомогенізацією економічного простору Європи. Її соціальними наслідками стали: істотнадиференціація цін та виникнення пов'язаних з цим диспропорцій на ринку праці;порушення вимог «Пакту стабільності і зростання» фундаторами ЄС–Німеччиною та Францією, зниження темпів економічного зростання тощо.
Слід також зазначити, що в минулому розширення ЄС відбувалося набільш низьких етапах інтеграції: перший і другий – на стадії спільного ринку,за відсутності елементів політичного союзу; третій – на початку переходу доформування єдиного внутрішнього ринку, за поставлених цілей формування спільноїзовнішньої політики; четвертий – вже після утворення єдиного внутрішньогоринку, за відсутності економічного та валютного союзу, остаточно сформованихспільної зовнішньої політики та політики безпеки, співробітництва у сферіюстиції і внутрішніх справ. Новий етап розширення відбувається безпосередньо настадії завершення формування економічного та валютного союзу, значного прогресуна шляху формування політичного союзу, поглиблення співпраці у сфері безпеки. Іце робить питання такого розширення особливо складним – як у політичному,економічному, так і в правовому та процедурному аспектах.
В основу стабільності Європейського валютного союзу, Маастрихтською угодою закладено рамковіумови правового та інституційного характеру. Головною передумовою вступу доЄвропейського валютного союзу є виконання країнами-претендентами жорсткихстабілізаційних вимог, які відповідають філософії Маастрихтського договору іпередбачають дотримання так званих макроекономічних критеріїввалютно-фінансової конвергенції. Йдеться про те, що країни, які передаютькомпетенцію з проведення грошової політики Європейському центральному банкові,повинні насамперед бути здатними забезпечити тривалу економічну стабільність успільному грошово-валютному просторі.
Маастрихтський договір визначає п'ять так званих критеріїввалютно-фінансової конвергенції, виконання яких дає країнам право вступу доекономічного та валютного союзу:
1)досягнення належного рівня цінової стабільності, що передбачаєстабільність цін і середніх темпів інфляції. Рівень інфляції в країні –потенційній учасниці ЄВС не повинен перевищувати більше ніж на 1,6 % середнійпоказник інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;
2)запобігання надмірному бюджетному дефіциту, що передбачаєвстановлення максимально допустимої його величини. Відношення дефіциту бюджетукраїни має становити не більше 3 % ВВП;
3)забезпечення довгострокової фінансової стабільності, щорегламентується обмеженням рівня державної заборгованості. Відношеннядержавного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %;
4)уніфікація довгострокових відсоткових ставок. Довгострокованомінальна відсоткова ставка (наприклад, за довгостроковими державнимиоблігаціями) не повинна перевищувати більше ніж на 2 % середню ставку трьохкраїн, де вона найменша;
5)дотримання протягом останніх щонайменше двох років діапазонуколивань валютних курсів у межах, визначених Механізмом валютних курсів бездевальвації валют щодо валют інших членів. Відхилення величини обмінного курсунаціональної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбаченіМеханізмом валютних курсів країн — членів ЄС (згаданий діапазон дорівнює 15 %) [16, с.27].
Як кожна суверенна держава, країни – члени ЄС наділені сувереннимиправами: здійснювати самостійну економічну та соціальну політику, формуватинаціональний бюджет і податкову систему. Проте загалом еволюція ЄС відображаєзакономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державногосуверенітету, в переданні окремими національними країнами все більшої кількостіповноважень і прав наднаціональним органам. Отже, відбувається процеспоступової трансформації конфедеративного типу наднаціонального економічногоугруповання у федеративний, що має безпосередній вплив як на формування єдиноїфінансової політики країн ЄС, так і на реальну можливість урядів країн-учасницьбезпосередньо впливати на економічну кон'юнктуру за допомогоюбюджетно-податкових та грошово-кредитних інструментів. Про це свідчать такіфакти. По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонуванняфінансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від іншихміжнародних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднуєпереважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС – основна фінансовабаза інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився вінструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є важелемнаднаціонального регулювання економік країн-учасниць. Стосовно національнихбюджетів країн – учасниць ЄС, то ще на початку його функціонування булопоставлено завдання гармонізації й уніфікації національних бюджетів, зокремащодо зближення й уніфікації бюджетної документації та статистичних показників,вирівнювання частки бюджетних доходів у ВВП, гармонізації структур бюджету,координації бюджетної політики, гармонізації податків і податкової політики.Слід зауважити, що завдання гармонізації бюджетної політики виявилося доситьскладним процесом із певними внутрішніми суперечностями. З одного боку,формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджетномурегулюванні, країни зобов'язалися подавати керівництву ЄС проекти своїх бюджетіві звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведення відповіднихбюджетних заходів. З іншого боку, господарські механізми країн-учасницьзалишаються автономними, хоча зростає рівень їх взаємозалежності; держави маютьрізний рівень економічного розвитку, неоднакову соціально-політичну ситуаціювсередині країни, що відповідно зумовлює суперечливість інтересів як убюджетній, так і загалом в економічній політиці.
По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організаціїфінансів ЄС, є синхронізація податкових систем та гармонізація податковоїполітики країн-учасниць. Ще Римський договір 1967 р., який став правовою йорганізаційною основою європейської економічної інтеграції, поставив завданняпоступової гармонізації всіх податків, заклавши концептуальні засадиміждержавної податкової уніфікації. У цілому синхронізація податкових системкраїн ЄС передбачає не лише зближення податкової структури, механізмустягнення, величини основних податкових ставок, а й проведеннякраїнами-учасницями узгодженої податкової політики при вирішенні яккон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Гармонізованаподаткова політика означає, що автономне використання податкових інструментівокремими країнами ЄС має перебувати під контролем наднаціональних керівнихорганів Євросоюзу, які, ґрунтуючись на загальних інтересах усіх партнерів,визначають податкову політику кожного учасника ЄС.
Проте процес уніфікації і гармонізації податкових систем держав ЄСвиявився набагато складнішим, ніж очікували, оскільки кожна суверенна державанамагається максимально повністю реалізувати своє право встановлювати і збиратиподатки, вдаючись при цьому до використання різноманітних податковихтехнологій. Саме це зумовлює значні відмінності у податковій політиці країн — членів ЄС, у кожній з яких вонатрадиційно проводиться з урахуванням національних інтересів. З огляду на це ЄСвідмовився від створення єдиної податкової системи, натомість було вирішенопривести законодавства країн – членів співтовариства у відповідність, а також підпорядкуватинаціональні податкові системи спільним завданням європейської інтеграції.
По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютноїполітики і запровадження єдиної валюти – євро, яка покликана стати потужнимфактором поглиблення фінансової інтеграції шляхом створення єдиногоекономічного простору, загострили проблему координації економічної політикикраїн євро зони. Адже у результаті прийняття у 1997 р. Пакту стабільності ізростання уряди країн єврозони позбулися права безпосередньо впливати наекономічну кон'юнктуру за допомогою грошово-кредитних інструментів, які тепер єпрерогативою Європейського центрального банку – наднаціонального органу ЄС.
По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової тавалютної політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікаціїдіяльності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг.Зокрема перша (1977 р.) та друга (1993 р.) банківські директиви містятьузгоджені правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачівфінансових послуг, регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюютьспіввідношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризикубанківських операцій, принципи захисту банківської таємниці, правила фінансовоїзвітності, рекомендації щодо прозорості міжнародних фінансових операцій з метоюпопередження відмивання «брудних грошей».
Разом з тим, уніфікація процедур ліцензування банківськоїдіяльності спрощує доступ на національні ринки фінансових послуг іноземнихбанків, загострюючи цим самим конкуренцію між національними та іноземнимибанками. Закономірним наслідком цих процесів єзниження національних відсоткових ставок за банківськими операціями досередньоєвропейського рівня.
По-п'яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій змобілізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діютьєдині правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у томучислі боргових. Упродовж останніх років ринок цінних паперів ЄС суттєворозширився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансовихзобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, промислові компанії отримали новіможливості одержання кредитів із банківських джерел, з іншого — це зумовилорозширення спектра й більшу доступність для клієнтів різного роду фінансовихпослуг та значне зниження їхніх затрат.
По-шосте, як було зазначено вище, еволюція ЄС відображаєзакономірну тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державногосуверенітету, безпосереднім наслідком чого є передача більшої кількостіповноважень і прав наднаціональним органам та поглиблення інтеграції у сферіінституційної надбудови. До керівних органівЄвропейського Союзу належать: Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Комісія ЄС,Європейський парламент і Європейський суд, Європейський центральний банк.Наднаціональні органи приймають закони у межах функцій і повноважень,добровільно переданих їм національними державами, тому закони окремих країн неможуть суперечити законам співтовариства. Отже, з прийняттям Єдиного європейськогоакта у випадку конфлікту національного права і права співтовариства пріоритетнадається останньому.
2.2 ПРОЦЕСИ ІНТЕГРАЦІЇ В ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ
 
У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок післяоб'єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамкахПівнічноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА).Розвиток економічних зв'язків у цьому регіоні відбувався переважно накорпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадськийгосподарський комплекс. У 1988 р. була підписана Угода про вільну торгівлю міжКанадою і США, що вступила в силу у 1989 р. В 1994 р. до Угоди приєдналася іМексика, утворився союз трьох держав: Канади, Мексики і США.
СтворенняНАФТА мало на меті:
1)усуненнямитних обмежень у взаємній торгівлі;
2)досягненнявисокого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудовихресурсів;
3)досягненнямайже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;
4)посиленняконкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно іззахідноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.
Сформованийторговельний блок об'єднує країни, в яких разом мешкає 370 млн осіб, щорічнийобсяг виробництва товарів і послуг сягає 6 трлн. дол. США. Можна означитиспецифічність цього вільного ринку:
– до цього ринку входять лише три, алевеликі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що даєзмогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;
–основою цього ринку слугує економікасвітового лідера за конкурентоспроможністю – США, населення яких становить 69 %населення даної зони;
– країни, що об'єдналися в НАФТА, мають різні рівні економічногорозвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;
– більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади (74 %) іМексики (65 %) припадає на торгівлю зі США, канадсько-мексиканські торговельніта інвестиційні зв'язки до останнього часу залишалися надто слабкими;
– ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничусферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями,інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків ідоходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграціїробочої сили тощо;
– цей ринок розташований майже на однаковій відстані від ЗахідноїЄвропи і від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, що дає змогу рівномірнорозвивати економічні зв'язки з обома світовими економічними центрами;
– у майбутньому існує реальна можливість розширення ринку зарахунок приєднання країн Латинської Америки [9, с.61].
Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальнимизмінами в системі світових господарських зв'язків, є результатом входженнясвітового господарства в якісно новий етап, на якому зовнішньоекономічнізв'язки перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор виживаннясвітового співтовариства. У такому просторі роль Північної Америки визначаєтьсявже силою спільних потенційних можливостей трьох, по-своєму великих,національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних водну.Передумовами виникнення зони вільної торгівлі НАФТА були: по-перше,інтенсивне проникнення в мексиканську економіку транснаціональних корпораційСША, які закріпилися в ній завдяки створенню системи філій зі значними пільговимиумовами виробничої і торговельної діяльності; по-друге,«американізація» провідних галузей канадської економіки; по-третє,поширення торговельних відносин між США і Канадою та США і Мексикою.
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, щоразом із принципами взаємовигідних відносин становлять фундамент угоди. Ціліугоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови длясправедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищатиправа інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці тарозв'язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне табагатостороннє кооперування.
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об'єднанимизусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційногооб'єднання в особі ЄС. У тристоронній угоді очевидна її по суті антиєвропейськаспрямованість. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесеннюАзіатсько-Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, доситьсерйозно претендує в XXI ст. на роль світового центру. США дійшли висновку, щоїхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже не достатньо, щоб адекватнореагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або,принаймні, підтримувати рівновагу між ними.
Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТАі, звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільноїторгівлі. США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді:розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції; отримання виходу черезМексику на ринки країн Латинської Америки; зняття питання про обов'язковестворення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митніта протекціоністські бар'єри; появи легкого доступу до канадських імексиканських економічних і енергетичних ресурсів; збільшення виробництва іекспорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.
Для Канади виграш від НАФТА полягає в появіможливості: усунення протекціоністських перепон з боку законодавства США, якимиактивно підтримувалась конкурентоспроможність американських фірм у боротьбі заринки США; розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдякиоб'єднанню з ринками США та Мексики; збільшення товарообігу з Мексикою, який єнадзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим; виходу через США та Мексикуна ринки країн Латинської Америки; підвищення комерційної активності, щопризведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Для Мексики виграш від НАФТА полягає устворенні умов прискорення економічного розвитку за рахунок: величезного ішвидкого припливу американського та канадського капіталів; можливості широкоговиходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки,особливо з сільськогосподарськоюпродукцією тропіків; прискорення розвитку економіки взагалі, створеннядодаткових робочих місць, вирішення проблем зайнятості; прискореного підписаннядвосторонніх угод співробітництва з країнами Центральної і Латинської Америкидля усунення торговельних обмежень.
Однією з особливостейзони вільної торгівлі є те, що незважаючи на основну ціль її створення – повнулібералізацію торгівлі між країнами, вона допускає деякі виключення. В ходіперемовин сторони наполягали на виключенні з НАФТА низки галузей: культури – збоку Канади, морських перевезень – з боку США, нафтової промисловості – з бокуМексики.
В цілях успішноговиконання угоди була створена інституціональна структура НАФТА, яка включає всебе комісію з вільної торгівлі, секретаріат, а також комітети: по торгівлітоварами, торгівлі сільськогосподарською продукцією, по санітарному контролю,малому бізнесу, фінансовим послугам; торгівлі і конкуренції, робочі групи: поправилам визначення країни походження товару, по субсидуванню сільськогогосподарства; двосторонні робочі групи Мексика-США, Канада-Мексика і т.д.
Слід підкреслити, що навідміну від ЄС в НАФТА відсутні які-небудь наднаціональні структури і чіткіформи регулювання інтеграційної взаємодії.
Досягненям НАФТА єусунення дискримінації по відношенню до мексиканських товарів при їх імпрті наринок США і Канади. В свою чергу, відміна імпортних ліцензій в Мексиці сприялазбільшенню об’ємів і підвищенню ефективності американського і канадськогоекпорту.
Разом з тим існують іпротиріччя, неодназначні наслідки в діяльності НАФТА. Перше помітненевдоволення проявилось на міжнародному форумі в Сіетлі (1999 р.) у виглядімасових пртестів, зокрема протирежиму лібералізації в рамкахпівнічноамериканського суперсоюзу. Парадокс полягав в тому, що протестували іпредставники профсоюзів США, які виступали протинапливу дешевої робочої сили збоку південного партнера.
Однак головні тривожнісигнали були отримані з Мексики, де зниження митних бар’єрів призвело до небажаногоросту імпорту аграрної продукції. Її сільське господарство під напливом більшконкурентоздатних американських продовольчо-сировинних товарів опинилось вскладному положенні. Більш вільний доступ на мексиканський ринок агарнихпродуктів, почав підривати місцеве виробництво. Тисячі селян вимагалипризупинити введення в дію відповідної статті НАФТА, перекривали дороги іорганізовували марші протестів.З 1 січня 2003 р. з вступом в силу положенняНАФТА про зниження мита на 20 аграрних продуктів ситуація ускладнилася.Мексиканське сільське господарство виявилось неготовим до вільної ринковоїконкуренції з США та Канадою, воно зіткнулось з перспективою кризи однієї зключових галузей економіки. Необхідність нових переговорів в рамках НАФТА поторгівлі сільськогосподарськими товарами перетворилась в гостру і невідкладнупроблему [7, с.189].
Зона вільної торгівліпередбачає в перспективі вільне переміщення не тільки товарів і капіталів, алеі робочої сили. Між тим остання обставина давно турбує північного партнера взв’язку з великою кількістю незаконно проживаючих на його території вихідців нетільки з Мексики, але і Латинської Америки. Загальна чисельність жителівлатиноамериканського походження в США вже перевищила чисельністьафроамериканців.
Інше серйозне джерелонапруги на південному кордоні пов’язане з вантажно-розвантажувальнимиопераціями. Згідно з американсько-мексиканською угодою про грузові перевезення,водіям необхідно мати відповідний сертифікат міністерства транспорту США.Посилення складності порядку отримання сертифікату, нові перевірки, з однієїсторони, і порушення правил, з іншої, а також виступи американських профсоюзів,що протестували проти забруднення повітряного простору США, яким не подобаєтьсяпритік дешевої робочої сили, все це не кращим чином позначилось на взаєминахдвох учасників угоди.
Непросто складаютьсявідносини США з їх північним сусідом. Канадці побоюються, що широке проникненняамериканських кампаній в їх економіку, фінансово-інформаційна експансія, рістзагального впливу США на їх життя можуть перетворити Канаду на 51-й штат. Вконтексті «американізації» економічної і соціальної сферирозглядаються такі явища як все більша залежність каннадського долара відамериканського, зростаюча зацікавленість США в нафтогазових, водних і лісовихресурсах Канади, іноді пов’язана з екологічними загрозами, відтіквисококваліфікованих спеціалістів (технологів, програмістів, лікарів) в США.Але незважаючи на існуючі складнощі і навіть взаємні позови, НАФТА будеіснувати, її загальний потенціал і значення важко переоцінити.
2.3 ОСНОВНІ ІНТЕГРАЦІЙНІ ОБ’ЄДНАННЯ В ІНШИХ РЕГІОНАХ СВІТУ
Поряд з Європою іПівнічною Америкою найбільшим центром, де активно відбуваються інтеграційніпроцеси є Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Азіатсько-Тихоокеанське економічнеспівробітництво (АТЕС) – організація створена в 1989 р., зі штаб-квартирою вСингапурі. Учасниками АТЕС є 21 країна і територія, в тому числі Австралія,Бруней, Гонконг, Індонезія, Канада, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Корея, ПапуаНова Гвінея, Сингапур, Філіпіни, Таіланд, Чилі, Японія. В листопаді 1998 р. насаміті АТЕС в Ванкувері було прийнято рішення про входження в АТЕС Росії,В’єтнаму і Перу з подальшим введенням десятирічного мораторію на розширенняорганізації. Серед країн, що мають намір вступити в АТЕС є Колумбія, Монголія,Пакистан, Шрі-Ланка. На долю АТЕС припадає близько 57% світового ВВП і 48% об’ємусвітової торгівлі [2, с.54].
АТЕС суттєвовідрізняється від ЄС чи НАФТА. За своїм складом, цілям, концепціям і навіть заскладом учасників ця організація виглядає досить нетиповим для сучасного світуугрупуванням. Процес регіонального співробітництва тут охоплює країни з різнимирівнями економічного розвитку. Поряд з високорозвинутуми країнами, такими якСША, Японія, канада в АТЕС входять і нові індустріальні країни, і країни зсереднім рівнем розвитку і ще низьким господарським потенціалом. Слідвідзначити і цивілізаційні відмінності, в тому числі в традиціях, психологіїучасників форуму. Азіатська традиційна система цінностей взаємодіє з західноюмоделлю господарювання, дозволяючи формувати так звану гнучку схему інтеграціїз урахуванням специфіки регіону. Таким чином складається нова нетрадиційнапарадигма інтеграції. Розвинуті і країни, що розвиваються прагнуть виступати якрівнопроавні партнери. В цьому зв’язку АТЕС зародилась не як традиційнаінтеграційна організація, а як консультаційний форум (гнучка система взаємодії).Але з часом вона перетвориласяна провідну структуру сприяння вільній торгівлі, інвестиціям, економічномуспівробітництву в цьому регіоні, піднявся і статус з рівня міністерського дозустрічей на вищому рівні. Всі рішення в організації приймаються на основіконсенсусу і рівних прав. АТЕС своєю стратегічноюціллю вбачає перетворитись до 2020 р. в найбільшу в світі зону вільної торгівлібез митних тарифів і внутрішніх бар’єрів.
Важливим напрямом роботи АТЕСєспівробітництво в галузі технологій, створення високорозвиненої технологічноїінфраструктури, яка охоплює також індустрію інформації, транспорту і зв'язку,підготовку кадрів. Пріоритет при цьому надається двом напрямам: створеннюмеханізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, технологічних трансферів тазбиранню, обробці, вивченню інформації щодо внутрішньорегіональних торгових таінвестиційних потоків.
Слід сказати про розбіжності між країнами-учасницями щодопризначення АТЕС. В азіатських політичних і ділових колах панує думка, що задопомогою цієї організації США прагнуть відкрити ринки Азії задля розширеннясвого експорту до цих країн і створити таким чином нові робочі місця у своїйкраїні, намагаються отримати торгові поступки від ЄС і стримувати створенняСхідно-Азіатського економічного союзу – майбутнього економічного угруповання,яке включатиме участь США та інших «білих» країн.
Країни Азіатського континенту вбачають в АТЕСрушійну силу своїх економік, що зумовлює їхню зацікавленість не тільки влібералізації ринків товарів і послуг, а й у науково-технічномуспівробітництві, оскільки американський ринок єголовним для товарів з азіатських країн. США є також гарантом військово-політичноїстабільності в азіатсько-тихоокеанському регіоні.
Основним інтеграційнимугрупуванням в Азії є Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), в якувходять найбільш розвинуті країни регіону: Сингапур, Індонезія, Таіланд,Філіпіни, Лаос, Бруней. Статутними цілями Бангкокської декларації (1967 р.) проутворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного ікультурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності вПівденно-Східній Азії (ПСА).Завдання перетворення АСЕАН в один зі світовихполітичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювала церегіональне угруповання країн активно вирішувати ряд надзвичайно важливихпитань. До них належать: формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введенняєдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формуванняспеціальної структури управління.
Країни АСЕАН мають місткий ринок, унікальніприродні багатства, значні трудові ресурси: на них припадає значна частинасвітового видобутку нафти, 60% виробництва міді, 67% олова і копра, 83%пальмового масла, 85% натурального каучука [5].АСЕАН як угрупування,запрограмоване на економічну інтеграцію в масштабах регіону, намагається вийтиз запланованих для неї тісних рамок. Успішно розвиваючись на протязі чвертістоліття, країни субрегіону висунули, наслідуючи приклад "єдиноїЄвропи", ідею створення в перспективі "єдиної Азії": черезспільні цілі і прагнення консолідувати географічний простір для вирішенняспільних задач.
Сучасні моделі латиноамериканської інтеграціїстають більш відкритими і гнучкими, орієнтованими на більшу участь в світовомугосподарстві і більш тісні зв’язки з високорозвиненими країнами. Зцією метоюпередбачається поступове пом’ягшення заходів по зовнішньому захисту свого об’єднаногоринку при тому, що зберігається і посилюєтьсялібералізація всерединірегіональних господарських зв’язків. Таким, наприклад, є план створенняПівденноамериканського спільного ринку (МЕРКОСУР) в складі Аргентини, Бразилії,Парагвая, Уругвая, за участю Чилі в якості спостерігача.
МЕРКОСУР створено з метою: вільного руху чотирьох чинниківвиробництва; вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн; забезпеченнякоординації макроекономічної політики, політики в галузі сільськогогосподарства, податкової і грошової систем; проведення координації і узгодженнязаконодавства стосовно економічної політики; різкого збільшенняконкурентоспроможності країн-учасниць. На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий заекономічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП (біля 1трлн дол.) зрівнявся з країнами АСЕАН. При цьому намітилася активізаціяпозарегіональних зв'язків. 15 грудня 1995 р. в Мадриді було підписано угоду проспівробітництво між МЕРКОСУР і ЄС… Головним компонентом МЕРКОСУР,його ядром і основною рушійною силою інтеграційного процесу, є Бразилія,економічний потенціал якої перевершує сукупний потенціал усіх інших учасників(на Бразилію припадає 80 % населення, 43% торгівлі, близько 60 % експорту і 30% імпорту країн – членів МЕРКОСУР) [8, с.52].
Найбільш стійкимугрупуванням в рамках латиноамериканської інтеграції є створена в 1973р.Карибська асоціація вільної торгівлі (КАРІКОМ), щовключає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіхінтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежнітериторії.У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільшрозвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:
–Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністюліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Ямайкою йАнтигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн,тобто це фактично митний союз, воснові якоголежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлятьнафтопродукти;
–Східнокарибський загальний ринок, що включає всебе найменшрозвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальноївалюти і спільного центрального банку.
Інший тип співробітництва, інші цілі і засоби їх досягненняхарактерні для країн африканського континенту. Африканська інтеграція – цеспроба відсталих країн, що практично не мають між собою економічних зв’язків,створити в окремих субрегіонах континету сприятливі умови для розвиткупромисловості. Дані цілі були декларовані при створенні Економічногоспівтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС), що нараховує 16 членів, в томучислі Беніну, Нігерії, Буркіна-Фасо, Гвінеї, Ліберії.
Цілями ЕКОВАС є: сприянняспівробітництву й інтеграції, що ведуть до створення економічного союзу вЗахідній Африці; підвищення рівня життя народів Західної Африки; підтримка ізміцнення економічної стабільності; сприяння зміцненню відносин міждержавами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту; підвищеннярівня освіти і культури населення країн Західної Африки. У рамках ЕКОВАСстворено Фонд співпраці, компенсації і розвитку. Митні збори було відмінено на80 % взаємного постачання продукції, але внутрішньо-регіональний оборот міжучасниками становить всього 5 %, отже, можна стверджувати, що значенняугруповання невелике [19, с.46]. Великезначення в рамках ЕКОВАС мали проекти в галузі електроенергетики, в гірничодобувнійпромисловості, дорожньому будівництві.
ЮДЕАК– митний і економічний союз країн ЦентральноїАфрики, що об’єднує Конго, Камерун, Габон, Екваторіальну Гвінею, Центральноафриканськуреспубліку.Основні цілі: розроблення спільних економічних програм, уніфікаціяподаткових систем, пільгових митних умов для членів союзу (що не мають виходівдо моря). В рамках ЮДЕАК функціонує банк розвитку, фонд солідарності. Однакінтеграція розвивається майже формально і задеклароване країнами створення до2025 р. африканського економічного співтовариства можливе, але повинно мати підсобою надійну економічну базу.
Більше ніж інші африканські держави, але значноменьше ніж європейські, схильнідо інтеграційних процесів арабські країни.Процес їх взаємодії розпочався з утворенням Ліги арабських держав (ЛАД), метоюякої ставилось укріплення взаємодії утворивших організацію держав в сферахфінансів, економіки, зв’язку та ін.Згодом для досягнення цієї мети булизаключені такі важливі угоди:
– угода про створення арабського спільногоринку;
– угода про створення субрегіональнихінтеграційних угруповань, таких як: Рада співробітництва країн Персидськоїзатоки (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Оман) в 1981 р; Радаарабського співробітництва (Египет, Ірак, Іорданія, Йемен) в 1989 р.
Реальне наповнення заключених угод виявилосьдуже слабким внаслідок різних обставин політичного, економічного,організаційного, технічного і релігійного характеру. Перед країнами регіонусьогодні стоять задачі іншого роду: забезпечити ефективне функціонуваннявласних господарських комплексів, використовуючи в цих цілях міжарабське співробітництво.
Особливості інтеграційнихпроцесів у Східній Європі полягали в тому, що, по-перше, тут переважаликоординаційні, а не ринкові методи і форми співробітництва; по-друге,інтеграція розвивалася переважно на мак-рорівні і не охоплювала безпосередніхвиробників; по-третє, центр ваги інтеграційних заходів зосереджувався на сферівиробництва, а не на торгівлі, тобто вона мала розвиватися передусім яквиробнича інтеграція.
З розпадом РадянськогоСоюзу на його місці почала формуватись низка нових незалежних держав. В 1991 р.була підписана угода про створення Союзу Незалежних Держав (СНД). Напочатковому етапі в нього ввійшли 8 держав в тому числі Арменія, Киргизія,Казахстан, Білорусія, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Молдова і Україна, вякості асоційованого члена. В 1994 р. була прийнята Угода про створенн зонивільної торгівлі. Цей документ був підписаний керівниками 12 країн СНГ, аратифікували його лише 6. З часу підписання цієї угоди між країнами СНГнамітились дві основні тенденції в розвитку взаємної торгівлі:
– перша пов’язана збажанням країн СНД регулювати питання взаємної торгівлі через багатосторонніймеханізм ЗВТ, який має ряд недолівків і потребує доопрацювання;
– друга полягає в тому,що більшість країн СНД не бажають себе зв’язувати багатосторонніми обов’зками,що передбачає створення асоціації вільної торгівлі [13, с.67].
Невідпрацьованістьмеханізмів торгових зв’язків в рамках СНД помітно впливає на їх товарообіг.Визначальною тенденцією економічних зв’язків СНД залишається зниження взаємноїторгівлі і її переорієнтація за кордон. Поступове наближення цін всередині СНДдо рівня світових ще більше посилює деструктивні процеси.
Стврення митного союзуБілорусі, Казахстану, Киргизстану і Росії багато в чому допомогло налагодитивзаємний сприятливий режим вілної торгівлі. Цим країнам вдалось на 95% узгодитимитні тарифи. Однак проведення кожної державою власної митної політики призвелодо того, що за рівнем митних тарифів країни повернулись до рівня 1998р.
Зовнішнім досягненнямінтеграційного процесу в рамках СНД стало створення Союзу Росії і Білорусі, устав якого фактично ставить своєю метою створення найбільш зрілогоінтеграційного об’єднання, що включатиме ЗВТ, митний союз, єдиний економічнийпростір, валютний союз з наступним переростанням в політичний союз.
Субрегіональнимугрупуванням в рамках СНД також є ГУАМ (Грузія, Україна, Азейбарджан, Молдова),який було створено з ціллю економічного співробітництва країн-членів,забезпечення транспортних коридорів і комунікаційних систем між Азією іЄвропою,що йдуть в обхід Росії.
В 2003 р. було створеноЄдиний економічний простір (ЄЕП) між Росією, Республікою Білорусь, Казахстаномі Україною. Сутність ЄЕП можна визначити як зближення і взаємне пристосуваннянаціональних господарств в рамках інтеграційного об’єднання, в якомузабезпечується концентрація і переплетіння капіталів, вільне переміщеннятоварів, робочої сили, послуг, а також проведення узгодженої політикидержавами-учасницями. Сторони домовились.що формування і діяльність ЄЕП будевраховувати норми і правила ВТО, приєднуватися до якої планує кожна чотирьохкраїн. Крім того, Концепція ЄЕП передбачає відкритість ЄЕП для приєднання іншихкраїн.
На початку створення СНДбуло важливим зберегти економічні зв’язки, сформовані в умовах колишньогогосподарського комплексу. Тоді ще існувала взаємодоповнюваність івзаємозалежність економічних систем країн-членів СНД, спільні проблеми вздійсненні економічних перетворень, які можна було узгоджено розв’язуввати.Однак невисока результативність діяльності СНД в політичній і особливоекономічній сфері примушує окремі країни Співтовариства до більш чіткоговизначення позицій відносно цілі його існування, можливостей і моделейподальшого розвитку.

3 ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАПРЯМОК ЕКОНОМІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇУКРАЇНИ
 
3.1 ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ ЕКОНОМІКИУКРАЇНИ ЯК ЗАСОБУ ІНТЕГРАЦІЇ ДО ЄС
Сучасна глобальнаекономіка – це насамперед конкурентоспроможна економіка. Причому позиції фірм ікраїн у світових рейтингах постійно змінюються. Чим вищою єконкурентоспроможність національної економіки, тим престижніше виглядають її товарита послуги на світовій арені, тим бажанішою є країна як член міжнароднихінтеграційних об’єднань. Звідси дуже актуальною постає проблема підвищенняконкурентоспроможності України в глобальній економіці.
Навесні 2008 р. закінчивсятермін виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україно та ЄС, іна зміну їй повинна прийти нова домовленість – удосконалена, розширена йпоглиблена. У процесі її підготовки, за умов дотримання стабільного курсузовнішньої політики Україна може отримати доступ до внутрішнього ринку ЄС таскористатися можливостями активної політичної та економічної співпраці. Алеперш ніж переходити до вищого рівня інтеграційного процесу, необхідно вирішитиряд внутрішніх проблем та суперечностей і з’ясувати, наскільки наша економікаготова адаптуватися до стандартів ЄС. Україна вже отримала статус країни зринковою економікою, однак реформи, необхідні для ефективного функціонуваннявнутрішнього ринку та глибшої інтеграції до світової економіки, не завершено.Відповіді на питання, в якому руслі необхідно працювати та на що конкретнозвернути увагу, дає нам категорія «конкурентоспроможність» якпоказник, який дає змогу чітко визначити всі сильні й слабкі сторонинаціональної економіки та порівняти її з рядом інших країн.Оцінка конкурентоспроможностізазвичай здійснюється на таких рівнях:
– мікрорівень, на якомувизначається конкурентоспроможність фірми;
– мезорівень, на якомувизначається конкурентоспроможність галузі та кластерів;
– макрорівень, на якомувизначається рівень національної конкурентоспроможності окремої країни.
Варто зауважити, що міжпоняттями конкурентоспроможності фірми, галузі й країни існує беззаперечнийзв’язок. Адже, конкурентоспроможність національної економіки визначають тим,наскільки конкурентоспроможними є її агенти, та тим, наскільки країні вдаєтьсязабезпечити для них сприятливе середовище.
Переходячи безпосередньодо аналізу конкурентоспроможності України, варто зазначити, що згідно індексуглобальної конкурентоспроможності (ІГК) наша країна посіла 73-місце.Враховуючите, що кількість країн у рейтингу збільшилася з 25 до 131, то порівняно ізрезультатом 2007 р. (69 місце), конкурентоспроможність України, хоч ненабагато, та все ж знизилась. Середній рейтинг старих членів ЄС є доситьвисоким і перебуває на 18 місці, у той час, як рейтинг членів ЄС із Центральноїта Східної Європи – на 46 [23, с.49]. Зрозуміло, що Україна значно відстаєнавіть від нових членів ЄС, що негативно позначається на реалізаціїєвроінтеграційних прагнень нашої країни. На думку експертів ВЕФ, сьогодніУкраїна перебуває на перехідній стадії від ресурсоорієнтованої економіки доекономіки, що орієнтується на ефективність. Але за субіндексом «базовівимоги», на який найбільше уваги звертають країни, що перебувають у такійже ситуації, Україна посідає найнижче 90-те місце. За двома іншими субіндексамипозиції дещо кращі: «фактори, що підвищують ефективність» – 66-темісце, «фактори інновацій» – 76-те. Складники, що входять досубіндексу «базові вимоги», мають найбільший вплив на зниження загальногорівня конкурентоспроможності країни.
Уперше Україна булавключена до Звіту про глобальну конкурентоспроможність у 1997 р., зайнявши натой час передостаннє 52-місце. З того періоду позиція України не надтозмінилася. Від 1997 р. до 2005 р. рівень конкурентоспроможності коливався нарівні 52-50-го місць, в 2006 р. покращився на чотири позиції. Експерти ВЕФпов’язують це з позитивними очікуваннями бізнесу через політичні зміни. Алезагалом рівень конкурентоспроможності економіки нашої країни залишаєтьсястабільно низьким, незважаючи на сімнадцятирічний період реформування. Післярозпаду Радянського Союзу Україна була однією із найсильніших республік, але незмогла належним чином використати усі свої преваги. Для порівняння, нашінайближчі сусіди, Польща та Росія з моменту потрапляння до Звіту про глобальнуконкурентоспроможність покращили свої позиції на 12 та 11 пунктів відповідно[17, с.8].На цьому фоні стає зрозумілим, що реформи, які проводяться в нашійкраїні є неефективними й практично не дають результатів. Причин цього є кілька,серед яких і нестабільність внутрішньої та зовнішньої політики, і надмірна політизованістьекономіки, і відсутність комплексного загальноекономічного бачення реформ, інарешті, довготривале базування на ресурсних перевагах, які поступово втрачаютьсвою вагомість. Крім того, ще однією, чи не найбільшою проблемою є низькийрівень зацікавленості керівництва країни проблемою підвищення національної конкурентоспроможності,а в результаті цього – відсутність єдиної програми, спрямованої на їїдосягнення.
У контекстіконкурентоспроможності 2008 р. став знаковим роком для нашої держави. Впершебуло опубліковано Звіт із конкурентоспроможності України, розроблений ВЕФ упартнерстві з фондом «Ефективне управління». Цей звіт не лише детальноаналізує всі позитивні та негативні сторони української економіки, а йпроводить огляд конкурентоспроможності регіонів, порівняння з іншими країнами,а також дає ряд практичних рекомендацій. ВЕФ вважає, що Україна є доситьперспективною країною, та її теперішній рівень розвитку не відповідаєзакладеному потенціалу. Експерти стверджують, що для підтримки темпів зростанняй розвитку необхідне здійснення низки глибоких економічних реформ у ключовихсферах, таких як державні й суспільні установи, інфраструктура імакроекономічне середовище. Лише за умов їх успішного проведення та досягненняналежного рівня життя кожного громадянина ми зможемо хоч трішки наблизитися доЄС. А доти опиратися нам слід на три головних переваги, які загалом і тримаютьнас у рейтингу глобальної конкурентоспроможності: великі розміри внутрішньогоринку, достатньо високий рівень освіти населення і високу здатність доінновацій.
Інновації виступають якрегіональні детермінанти забезпечення конкурентоспроможності в умовахєвроінтеграції. Треба визнати, що в Україні чітко усвідомлюється необхідністьта важливість формування національної політики на принципах інноваційноговипередження на рівні як стратегії, так і тактики. Сьогодення характеризуєтьсяпідвищеним незгасаючим інтересом щодо вирішення проблем інноваційного розвиткуне тільки шляхом звичайної констатації та фіксації статистичних даних тапроблем активізації інноваційної діяльності в державі, але й шляхом якісногоаналізу фундаментальних понять і категорій, формування нових підходів довивчення інноваційної дійсності, подальшого її моніторингу, управлінняпроцесами та ефективної її організації. Ключовим поточним завданням є вивіренав часі й у галузевих пріоритетах точкова підтримка технологічних іекспортоорієнтованих виробництв.
Світовий досвід показує,що країни, як правило, експортують ту продукцію, для якої у них є надлишокфакторів виробництва і яка має найменшу відносну вартість, а імпортують,навпаки, товари, що потребують дефіцитних факторів і підвищення витрат на їхвиготовлення. Тому основна увага у практичній роботі з підвищенняконкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості факторамивиробництва, які можуть використовуватися для розвитку галузі та створенняконкурентних переваг. Окремі фактори по-різному впливають на створенняконкурентних переваг, до того ж вони можуть відрізнятися за характером дії таджерелами відтворення, що також треба враховувати.
Свого часуконкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності у неї трьохосновних факторів виробництва: природних ресурсів, трудових ресурсів такапіталу. Із розвитком виробництва й технічним прогресом конкурентоспроможністьстали визначати фактори вищого рівня, так звані розвинуті – це насамперед,інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіти населення тощо. Алевизначальну роль у створенні конкурентних преваг відіграють спеціалізованіфактори, спеціальна інфраструктура, спеціальні знання в виглядінауково-технічних баз даних з окремих галузей і виробництв, наявність фахівціввідповідного профілю знань тощо.
Аналіз рівнівзабезпеченості України основними факторами виробництва та ефективності їхвикористання порівняно із шістьма найрозвиненішими країнами світу (США,Японією, Німеччиною, Францією, Англією, Канадою) свідчить, що наша держава маєдосить високий рейтинг: у забезпеченості сільгоспугіддями – третє місце,трудовими ресурсами – четверте місце, науковим потенціалом – третє місце. Алещодо реалізації цих можливостей, то на сьогодні це парадокс. За ефективністювикористання факторів виробництва Україна посідає останні місця, набагатопоступаючись розвинутим країнам. Від Франції, наприклад, відставання сягає:щодо використання сільгоспугідь – у 10-12 разів, трудових ресурсів – у 7-15разів, основного капіталу – у 2-3 рази, наукового потенціалу – більш як у 20разів [10, с.168].
Незважаючи на всіумовності таких порівнянь, відмінності настільки разючі, що не можна незвертати на це уваги під час визначення основних заходів промислової політикищодо підвищення конкурентоспроможності. Разом з тим світовий досвід свідчить,що наявність факторів виробництва є важливою, але недостатньою умовою успішноїконкуренції. Для цього ще потрібні певний попит на продукцію, зокрема,вимогливі споживачі, конкурентоспроможні постачальники і суміжники, сумлінневедення конкуренції, відповідна стратегія підприємств щодо їх розвитку іпідвищення конкурентоспроможності. І цілком очевидно, що у найближчій ідовгостроковій перспективі максимізація саме інноваційного фактора станевирішальною умовою сталого розвитку економіки України. Цим шляхом ідутьрозвинуті країни, і в нашого суспільства є всі передумови орієнтуватися нанього.
На жаль, низький рівень конкуренціїна внутрішньому ринку, його недостатня місткість і патологічна невибагливістьукраїнських споживачів не дають змоги створити належні умови для зростанняінновацій і конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Адже підприємства неможуть виробляти конкурентоспроможну на зовнішніх ринках продукцію, якщо вонамає низьку якість на внутрішньому. Інакше кажучи, конкурентоспроможність назовнішньому ринку є наслідком конкуренції на внутрішньому. Дійсно, структура іхарактер внутрішнього ринку непропорційно впливають на те, як компаніїрозуміють і трактують потреби покупців, як на них реагують. Регіон набуваєконкурентної переваги в тих галузях, у яких внутрішній попит забезпечуєкомпаніям більш ясне або більш раннє уявлення про виникнення потреб покупців, ів яких вимогливі покупці, здійснюючи тиск на компанії, змушують їхупроваджувати інновації швидше і, таким чином, одержувати більш витонченіконкурентні переваги, порівняно з іноземними конкурентами. Обсяг внутрішньогопопиту при цьому виявляється менш суттєвим, ніж йог характер. Країни, щосьогодні є лідерами на світовому ринку, в ретроспективі завжди відштовхувалисявід внутрішнього попиту, їх експансія йшла через його насичення.
Певною мірою у нас тежспостерігається насичення внутрішнього ринку але внаслідок різкого падіннявнутрішнього споживання та незначних масштабів інноваційної діяльності, конкурентніпереваги українських підприємств є слабкими.
Особливо турбує невпиннепогіршення показників майже всіх напрямів інноваційної діяльності, без якоїнеможливо досягти стійких процесів економічного зростання і підвищенняконкурентоспроможності. Так, у 2007 р. питома вага українських підприємств, якізаймались інноваційною діяльністю, становила лише 16,3% загальної кількостіпромислових підприємств, у той час як у Німеччині, Франції інноваціно-активні підприємствастановлять 70-80% загальної їх кількості. За останні роки в Україні значноскоротилася кількість створених нових зразків техніки (порівняно з 1990 р. – на30%), серед яких лише близько 2% перевищують за рівнем кращі світові аналоги[23, с.48].
У деяких випадкахукраїнська продукція виявляється неконкурентоспроможною внаслідок відсутностівідповідних сертифікатів якості або ж використання таких систем якості товарів,які не відповідають загальноприйнятим у світі. Зазначені негативні тенденціїпризвели до витіснення українських товарів не тільки із зовнішнього, а й ізвнутрішнього ринку. Нарощування обсягів імпорту, скорочення попиту навітчизняну продукцію, а також неможливість її реалізації призвели до збільшеннязалишків такої продукції на складах підприємств. Головними причинамиінноваційної кризи слід визнати брак коштів, недосконалість законодавчої бази,а також так звану політику невтручання з боку урядових структур в інноваційнудіяльність.
Оцінка потенційнихможливостей окремих галузей економіки України щодо підвищенняконкурентоспроможності дає змогу визначити опорні галузі й виробництва, якіповинні взяти на себе провідну роль у розвитку економіки, а згодом зайнятиключові місця в її структурі. Для України це, насамперед, переробні галузіматеріаловиробляючого комплексу (металургійна, хімічна, будівельнихматеріалів), наукоємні високотехнологічні галузі машинобудування та оборонноїтехніки, а також легкої та харчової галузей. Багато підприємств цих галузей ужезарекомендували себе конкурентоспроможними суб’єктами зовнішнього ринку, але їхпозиції там поки що не досить стійкі через внутрішні проблеми й коливаннякон’юнктури на світовому ринку.
Підсилення конкурентнихпозицій в опорних галузях переробної промисловості може бути досягнуто тількиза умов істотного збільшення інвестиційних можливостей і нагромадженняінноваційного потенціалу. Інвестиції взагалі мають домінантне значення длягалузей із підвищеною капіталоємністю, де економічні показники їх діяльності,власне ефективність, суттєво залежать від масштабів виробництва. Враховуючи, щов Україні переважна більшість галузей відповідає саме цим критеріям, проблемапошуку інвестиційних ресурсів набуває надзвичайного значення.
3.2 ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ В УМОВАХЄВРОІНТЕГРАЦІЇ
Поглиблення процесівінтернаціоналізації світової економіки, зростаюче значення зовнішньоекономічнихта торговельних відносин національних господарств, розвиток міжнародної коопераціїзумовлюють дедалі тіснішу інтеграцію і взаємозалежність зовнішньої торгівлі тавнутрішньої економіки, що є одним із проявів глобалізації світових товарнихринків. Ці процеси стимулюють розширення використання внутрішніх економічних іадміністративних важелів регулювання ввезення та вивезення товарів поряд ізтрадиційними методами прикордонного зовнішньоторговельного регулювання. У цихумовах особливий інтерес викликають дослідження різноманітних аспектівзовнішньоторговельної діяльності.
Найважливішою формоюучасті України в європейських інтеграційних процесах є зовнішня торгівля, черезяку реалізується місцеві вироби чи сировина, а імпортуються високотехнологічнітовари чи необхідні ресурси. Спеціалізація країн у світовому товарообмініхарактеризує їхні порівняльні переваги у виробництві тих чи інших товарів.
Європейський союз єнайбільшим торговельним блоком світу, на який припадає п’ята частина світовоїторгівлі товарами, а для України – другим за значенням торговельним партнером(після країн СНД). Ринок ЄС є стратегічно важливим для України з огляду нагеографічний фактор і загалом основним, на якому експорт низки дуже важливихдля України товарів, таких як хімічна продукція, добрива, сталеливарнапродукція є, з комерційної точки зору, вигідним.
З огляду на вирішальнезначення стану та умов торговельно-економічної сфери для забезпеченнязовнішньоекономічної безпеки держави доцільним є розгляд рівня забезпеченостізовнішньоекономічної безпеки України в умовах європейської інтеграції задопомогою класичної теорії міжнародної торгівлі на підставі аналізу перспективторговельних відносин з ЄС на міжсекторному та внутрішньосеторному рівнях порівняноз іншими країнами. Існує діалектичний взаємозв’язок, який простежується міжрівнями економічної інтеграції та внутрішньосекторною торгівлею. З одного боку,високий рівень економічної інтеграції між країнами сприяє розвитку внутрішньосекторноїторгівлі, а з іншого, зростання внутрішньосекторної торгівлі поглиблюєінтеграційні процеси.
Таблиця 3.1 Розрахунок коефіцієнта відкритостіекономіки (КВЕ)Рік Усього КВЕ Країни СНД КВЕ Інші країни світу КВЕ ЄС КВЕ ВВП  Експорт 1996 14400,8 0,39 7405,2 0,23 6995,6 0,16 1596,4 0,05 81519 1997 14231,9 0,34 5585,7 0,17 8646,2 0,17 1757,1 0,06 93365 1998 12637,4 0,27 4202,3 0,12 8435,1 0,15 2119,3 0,05 102593 1999 11581,6 0,18 3252,2 0,08 8329,4 0,10 2118,6 0,03 130442 2000 14572,5 0,17 4497,5 0,07 10075 0,09 2354,4 0,03 170070 2001 16264,7 0,16 4675,4 0,07 11589,3 0,09 2976,5 0,03 204190 2002 17957,1 0,15 4377,4 0,06 13579,7 0,10 3530 0,02 225810 2003 23066,8 0,17 6044,4 0,07 17022,4 0,11 4559,3 0,04 267344 2004 32672,3 0,18 8558,8 0,07 24113,5 0,11 9779,1 0,06 345943 2008 53562,3 0,17 18789,4 0,06 20615 0,05 14157,8 0,05 715010 Імпорт 1996 17603,4 0,39 11175,9 0,23 6427,5 0,16 2769 0,05 81519 1997 17128 0,34 9879,4 0,17 7248,6 0,17 3379,3 0,06 93365 1998 14675,6 0,27 7897 0,12 6778,6 0,15 3170,5 0,05 102593 1999 11846,1 0,18 6743,2 0,08 5102,9 0,10 2398,9 0,03 130442 2000 13956 0,17 8039,9 0,07 5916,1 0,09 2881,2 0,03 170070 2001 15775,1 0,16 8832,2 0,07 6942,9 0,09 3422 0,03 204190 2002 16976,8 0,15 8968,2 0,06 8008,6 0,10 507,6 0,02 225810 2003 23020,1 0,17 11508,5 0,07 11511,6 0,11 5800,2 0,04 267344 2004 28996 0,18 14873,9 0,07 14122,1 0,11 9441 0,06 345943 2008 67845 0,17 27362 0,06 17724 0,05 22758,8 0,05 715010
В таблиці 3.1 наведенорозрахунок коефіцієнта відкритості економіки за 1996-2007 рр. та 8 місяців 2008р. у цілому по Україні, а також по ЄС порівняно з країнами СНД та іншимидержавами. Аналіз свідчить, що з розширенням ЄС значно зросли обсяги експорту(на 210%) та імпорту (292,4%) між Україною та країнами цього об’єднання.Упродовж останніх 4-х років спостерігається постійне зростання коефіцієнтавідкритості економіки відносно країн ЄС на відміну від країн СНД, щодо яких цейіндикатор протягом останніх 4-х років залишається практично незмінним, а з 1996р. значно знизився [4, с.43].
Підсумкові дані прозовнішньоекономічні операції України з іншими країнами світу систематизовані вплатіжному балансі. Так, рух належних операцій відбиває рух за кордон та з-закордону товарів, послуг, трансфертних платежів. У 2007 р. сальдо поточногорахунку було від’ємне і становило 5,9 млрд дол. США, або збільшилося порівняноз минулим роком у 3,7 рази.
Погіршення умов торгівлі,зменшення світового попиту зумовили значне перевищення темпів зростання імпорту(34,5%) над експортом (27,2%), що призвело до формування від’ємного сальдотоварного балансу у розмірі 8 152 млн дол. США та різкого збільшення від’ємногосальдо зовнішньоторговельного балансу (із 3,1 млрд дол США у 2006 р. до 10,6млрд. дол. в 2007р.). Від’ємне сальдо балансу доходів за 2007 р збільшилося дорівня попереднього року на 22,9% і становило 2,1 млрд дол.США. Необхідністьобслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними середньо- тадовгостроковими кредитами, збільшення виплат дивідендів іноземним інвесторам ізростання платежів Уряду за прямим та гарантованим боргом, були головноюпричиною зростання обсягів виплат у 2007 р на 39,3%. Характерною ознакоюрозвитку ситуації в зовнішньому секторі економіки у 2007 р. було суттєвезбільшення від’ємного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу дорівня, що становить 4,1% стосовно ВВП порівняно з 1,5% у 2006р.(див.табл. 3.2).
Таблиця 3.2 Динаміка показників розвиткузовнішнього сектору
економіки України в 2002-2007 рр.Показники 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Сальдо поточного рахунку до ВВП,%  7,7  5,8  10,5  3,1  -1,5  -4,1 Експорт товарів та послуг,% до ВВП  56,3  57,4  62,2  54,1  46,6  44,8 Імпорт товарів та послуг,%  51,8  54,8  54,7  53,3  49,5  50,6
Темпи зростання,% до попереднього року:
-експорт товарів та послуг
-імпорт товарів та послуг
110,7
105,0
124,0
128,7
137,2
126,0
111,7
125,4
113,7
124,8
127,2
134,5 Коефіцієнт покриття імпорту товарів експортом 104,0 102,2 112,6 96,9 94,2 88,7 Довгостроковий зовнішній борг, млн… дол. США 12708 14382 19648 25912 11300 61800 Довгостроковий зовнішній борг,% до ВВП 30,6 28,5 29,6 31,6 10,5 43,3 Коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу,% 12,0 11,8 11,1 14,7 17,3 18,0 Валові міжнародні резерви, млрд.дол. США  4,4  6,8  9,0  19,4  22,3  32,5 Валові міжнародні резерви в місяцях імпорту майбутнього періоду 1,9 2,4 2,8 4,9 4,4 4,7

Зовнішня заборгованість єконцентрованим показником конкурентоспроможності країни, а вона у свою чергу,характеризує експортний потенціал країни. Необхідно врахувати, що прямийдержавний борг України становить 61 800 млн дол.США, а це відповідно 43,3% ВВП.Такі зростання заборгованості підприємств України іноземними суб’єктами є одниміз чинників, що загрожує безпеці національної економіки та знижує їїконкурентоспроможність.
Суттєвий приток середньо-та довгострокових кредитів дав змогу збільшити резервні активи України в 2007 рна 10,2 млрд дол.США; обсяги резервних активів на початок 2008 р становили32,5млрд дол… США. Згідно з даними Держкомстату України зовнішньоторговельнийоборот України збільшився з 2002 р.на кінець 2008 р. із 34,9 до 109,9 млрд дол.США.
Характерною ознакою дляекспорту товарів стало суттєве зростання їх темпів приросту за останні декількароків. Експорт товарів до країн ЄС на період 2008 р. збільшився на 17% істановив 14773,8 млн дол.США. Головними партнерами в експорті та імпортітоварів були Німеччина, Італія та Польща. Партнерами, на які припадало близькополовини загального обсягу торгівлі послугами, були Сполучене Королівство,Німеччина, Кіпр. Найбільшими в експорті послуг до Сполученого Королівства булитранспортні (68,1%), різні ділові, професійні та технічні послуги (10,8);імпорті – фінансові (21,3%), державні (12,7%), транспортні (10,6%) послуги. Векспорті послуг до Німеччини найбільшу частку становили транспортні (63,3%).Різні ділові, професійні та технічні послуги (22,5%); імпорті – транспортні(18,1%), різні ділові професійні та технічні (15,1%), фінансові (7,5%),будівельні та страхові (по 7%) послуги. В експорті послуг до Кіпру –транспортні (78,2%); імпорту – роялті та ліцензійні (42,4%), професійні, діловіта технічні послуги (31%) [6, с.58].
Країнам-інвесторами, наякі припадає майже три чверті загального обсягу інвестицій з ЄС, є Кіпр –5941,8 млн дол. США (20,1% загального обсягу інвестицій в Україну), Німеччина –5917,9 (20,1%), Нідерланди – 2511,2 (8,5%), Австрія – 2075,2 (7%), СполученеКоролівство – 1968,8 млн дол. США (6,7%).
Починаючи з першогокварталу 2007 р. починають зростати темпи приросту експорту металургійної продукції(як відомо наша країна входить у десятку лідерів із виробництва сталі таметалопродукції). У цілому за 2007 р, експорт цієї групи товарів зріс на 26,8%. Обсяги експорту мінеральних продуктів зросли на 10,4%. Найдинамічнішезростали поставки залізорудної сировини (на 21,1% порівняно з попереднімперіодом), електроенергії (зросло на 37, 1%) та кам’яного вугілля (на 28,5%).Зменшення обсягів переробки нафти внаслідок зупинки декількох українськихнафтопереробних заводів призвело до скорочення фізичних обсягів експортунафтопродуктів.
Близько 60% приростуімпорту було отримано за рахунок надходжень продукції машинобудівної тахімічної промисловості. Унаслідок залучення значних обсягів інвестицій векономіку України та їх освоєння, імпорт машин та устаткування в цілому зріс на29,1% переважно за рахунок зростання імпорту засобів наземного транспорту (на34,6%) та машин й устаткування (на 33,8%).
Спостерігається зниженняекспортних поставок до низки країн Східної Європи, які підвищиликонкурентоспроможність своєї продукції і переорієнтували експорт-імпорт напромислово розвинуті держави. До них належать Болгарія та Македонія. Середкраїн-ексортерів можна виділити торгівлю з Туреччиною (6%), Угорщиною і Польщею(близько 6%) [9, с.181].
Із поглядузовнішньоекономічної безпеки, необхідно врахувати високий рівень однобічної імпортноїзалежності від Росії (27,75% імпорту, 25,7% експорту), особливо стосовно енергоносіїв.Це робить українську економіку вразливою від такої моно залежності, а продукціюнеконкурентоспроможною
Чистим експортом з Україниє недорогоцінні метали та вироби з них, продукція тваринництва та хімічноїпромисловості тощо. Отже, у структурі вивозу товарів переважають сировинніресурси й енерго-та екологомістка продукція, що ставить країну у великузалежність від нестабільності світового ринку. Відтак країна зайняланепрестижні позиції з експорту хімічної промисловості. Оскільки за останніп’ять років експорт хімічної промисловості збільшився на 13%, що значнопідвищує рівень неминучих майбутніх витрат на природоохоронні заходи й зниженняцінової конкурентоспроможності цієї продукції.
Отже проаналізувавшиекспортний потенціал України в умовах інтеграційних процесів та інтеграції взагальноєвропейські структури, необхідно зробити такі висновки. Одним ізфакторів погіршення національної зовнішньої торгівлі та фінансовоїконкурентоспроможності виробників стало нарощення іноземних зобов’язань черезнесвоєчасні розрахунки українських підприємств з іноземними партнерами.Морально та фізично зношений парк промислового обладнання (понад 50%) незалишає надії на те, що Україна в найближчий час зможе розширити позиціїекспортера машино технічної продукції та інших промислових виробів із високоюдоданою вартістю. Ця продукція імпортується в Україну, як і сировина длявиробництва, хоча до чистого імпорту потрапили вироби харчової промисловості тадеякі товари, що з успіхом можуть виготовлятися вітчизняними виробниками. Отож,імпортні й експортні потоки зберігають свою нераціональну структуру протягомостанніх років і свідчать про зниження конкурентоспроможності українськоїпродукції.

ВИСНОВКИ
Міжнародна економічнаінтеграція – це об’єктивне, складне й суперечливе явище, що розвивається упротистоянні з дезінтеграційними тенденціями у світовій системі,характеризується процесами об’єднання держав і народів для спільногорозв’язання проблем та реалізації спільних цілей, супроводжується посиленнямвзаємозалежності між ними аж до злиття в єдине ціле, виникненнямспільнихінститутів та правових норм, що забезпечують функціональну ефективність.Основними мотивами інтеграційних взаємодій у сучасному світі є прагненнязабезпечити добробут, безпеку та стабільність розвитку суспільства.Динамічнийрозвиток міжнародної економічної інтеграції зумовлений: економічним розвиткомкраїн, їх груп та регіонів світу в умовах нерівномірного розподілу ресурсів;закономірностями науково-технологічного прогресу, тенденціями демографічногорозвитку; наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем (енергетичних,продовольчих, економічних, охорони навколишнього середовища, економічного ростута народонаселення, економічної безпеки); різким скороченням відстаней зарахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; ринковою уніфікацієюекономічного розвитку.
Послідовний розвитокетапів, форм міжнародної економічної інтеграції забезпечує більш повне іраціональне використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їхрозвитку. Водночас вирішуються важливі питання соціальної політики як внаслідокоб’єктивно зумовленого зниження цін на основні товари і послуги та створеннянових робочих місць, так і через концентрацію зусиль країн-учасниць напріорітетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити,що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні тадійеві механізми і інструменти забезпечення групової економічної безпеки.
Економічна інтеграція маєпереважно регіональнийхарактер. Найбільшими регіональними інтеграційнимиоб’єднаннями є ЄС, НАФТА, АТЕС. Не дивлячись на різницю в формах інтеграціїнезаперечним є факт бурхливого росту інтеграційних уруповань в усіх частинахземної кулі.
Що стосується України, товона взяла курс на євроінтеграцію.Зовнішньекономічнудіяльність України з ЄС на сучасному етапі характеризують високі темпизростання. Відзначено наявність певних змін у геоекономічній структурізовнішньої торгівлі України, зокрема зростанні зовнішньоторговельного обороту зкраїнами ЄС. Це значною мірою зумовлено вступом до ЄС нових країн-членів, якібули й залишаються одними зі значних зовнішньоекономічних партнерів України.
Ризики узовнішньоторговельній структурі України спричинено зволіканням структурнихзрушень у народному господарстві, які мають відбуватися природно, за ринковимизаконами. Зовнішньоторговельна структура України на сучасному етапі деделібільше орієнтується на ЄС. Найбільшою загрозою зовнішньоекономічній безпеціУкраїни в умовах євроінтеграції є експортна орієнтованість зовнішньої торгівліУкраїни з країнами ЄС на основі традиційних однорідних товарів за умови ненасиченості вітчизняного ринку диференційованою продукцією. Інтеграція Українидо ЄС має важливі економічні преваги для України: макроекономічна стабільність,збільшення продуктивності економіки, збільшення обсягів торгівлі між Україноюта ЄС, забезпечення вільного руху факторів виробництва в межах ЄС, гарантованийзахист прав працівників та споживачів.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
1. Астапов К.Формирование единого экономического пространства стран СНГ[Текст] / К.Астапов // Мировая экономика и международные отношения.– 2007.–№3.– С.95-99.
2. Багмет М.О. Світова таєвропейська інтеграція [Текст]: навч.посіб. / М.О.Багмет, Г.В.Коваль.– Донецьк:Каштан, 2009.– 349с.
3. Беляєв М.І. Економічна політика[Текст] / М.І.Беляєв, М.І.Диба, А.З.Зазимко.– К.: КНЕУ, 2007.– 288с.
4. Берглоф Е. Економічнаінтеграція та глобальна рецесія [Електронний ресурс].– Режим доступу: innovations.com.ua.
07.05.2010 р. Загол. з екрану.
5. Внукова Н.М. Оцінка рівнявиконання вимог СОТ для прискорення процесів інтеграції України до ЄС [Текст] /Н.М.Внукова // Зовнішня торгівля: право та економіка.– 2009.– №2(43).– С.40-46.
6. Врадій О. Концепціїєвроінтеграції та політичні трансформації [Електроний ресурс].– Режим доступа: http:www.viche.info.06.05.2010.– Загол. з екрану.
7. Горьовий В.П. ІнтеграціяУкраїни до ЄС і зовнішньоекономічна безпека держави [Текст] / В.П.Горьовий //Вісн.аграрної науки.– 2009.– №11.– С.56-61.
8. Гусинська Н. Тенденції розвиткурегіональної інтеграції [Текст] / Н.Гусинська // Регіональна економіка.Серія«Економіка іправо».– 2008.– №4.– С.185-191.
9. Дайнеко А.Е.Мировая экономика: механизмы и факторы роста [Текст] /А.Е.Дайнеко, Г.В.Забавский, П.В.Шведко.– М.: Изд-во делов. и учеб. лит., 2007.–321с.
10. Зварыч Р. Социально-экономическаятрансформация в Украине как перспектива конвергенции с ЕС [Текст] / Р.Зварыч //Журнал европейской экономики.– 2008.– Т.7, №2.– С.170-193.
11. Зимовець В.В. Векторирегіональної економічної інтеграції: зовнішні чинники та внутрішні передумови[Електронний ресурс].– Режим доступу: www.niisp.org/vydanna/panorama/.04.05.2010.– Загол.з екрану.
12. Киридон А.М. Інтеграційні виклики для України [Текст] / А.М.Киридон //Науковий вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Л.Українки.– 2009.– №3.– С.166-170.
13. Куревіна І.О. Глобалізація іпроблеми європейської економічної інтеграції [Текст] / І.О.Куревіна //Актуальні проблеми міжнародних відносин.– Вип.78 (ч.2).– 2008.– С.124-135.
14. Лаврінчук І. Визначальні умовиінтеграції України до ЄС [Текст] / І.Лаврінчук // Праця і зарплата.– 2007.–№42.– С.4-5.
15. Лук’яненко Д.Г. Економічнаінтеграція і глобальні проблеми сучасності [Електронний ресурс].– Режимдоступу: finance-library.com.ua. 11.05.2010.– Загол. з екрану.
16. Малик Я.Й. Інтеграційні процесина пострадянському просторі [Текст]: навч.посіб. / Я.Й.Малик, Ю.С.Занько. –Львів: ПАІС, 2008.– 87с.
17. Макуха С.М. Міжнароднігосподарські зв’язки країн з перехідною економікою в умовах глобалізації[Текст] / С.М. Макуха.– Х.: Право, 2006.– 303с.
18. Миронов В.С. Международнаяэкономическая деятельность Украины [Текст] / В.С. Миронов, В.Н.Дуницкий.–Донецк: Юго-Восток, 2009.– 425с.
19. Нікішина Е.А. Економічніаспекти євроатлантичної інтеграції України [Текст] / Е.А.Нікішина.– Одеса: Ін-тпробл. ринку та економ.дослідж., 2006.– 34с.
20. Онищенко В.П. Україна укоординатах ЄС [Текст] / В.П. Онищенко // Зовнішня торгівля: право таекономіка.– 2008.– №3.– С.5-13.
21. Основи економічної теорії[Текст]: навч.посіб. / А.А.Чухно, П.С.Єщенко, Г.Н.Климко та ін.; за заг.ред.А.А.Чухна.– К.: Вища школа, 2005.– 606с.
22. Панкова Л.А. Міжнародніекономічні відносини [Текст] / Л.А.Панкова, В.В.Козик.– К.: Знання-Прес, 2007.–328с.
23. Пономаренко О.О. Економічнаінтеграція і глобальні проблеми сучасності [Текст] / О.О.Пономаренко,В.В.Новікова.– Х.: ХНЕУ, 2007.– 194с.
24. Сорокина Л.В. Экономика европейской интеграции [Текст]: уч. пособ. /Л.В.Соркина.– Донецк: ДонНТУ, 2008.– 159с.
25. Стеців А.Л. Інноваційнезабезпечення конкурентоспроможності в умовах євроінтеграції [Текст] /А.Л.Стеців // Економіка України.– 2009.– №4.– С.47-54.
26. Сторонянська І.З.Міжрегіональні інтеграційні процеси в Україні: тенденції та перспективирозвитку [Текст] / І.З.Сторонянська.– Львів: ІРД, 2009.–388с.
27. Фінанси [Текст]: навч.посіб. /За ред. С.І.Юрія, В.М.Федосова.– К.: Знання, 2008.– 611с.
28. Чернега О.Б. Международная интеграция[Текст] / О.Б.Чернега, А.А.Семенов.– Донецк: Каштан, 2009.– 349с.