КУРСОВА РОБОТА
Тема роботи: Міжнародна торгівля. Механізм функціонування тарегулювання.
Вступ
Основна мета даної курсової роботи – дослідити особливостізовнішньої торгівлі України.
Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формуваннясучасної системи міжнародних економічних зв’язків.
Об’єктом дослідження є зовнішня торгівля України.
Утвердження державної незалежності України започаткувало їїфактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин.Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що відбулися післяздобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного станутрансформаційних процесів в економіці істотно підвищили рользовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинникаоб'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формуютьякісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни.Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, якцей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальнийрозвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.
Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України усвітову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацієюна активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можнадосягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залученняінвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту таформування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.
Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомовходити до системи світогосподарських зв’язків з метою як найефективноговикористання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності.
1 Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі на світовомурівні
1.1 Сутністьсвітової економіки і основні тенденції її розвитку
Світова економіка – сукупністьнаціональних економік об’єднаних системою міжнародних зв’язків. При виділенніцих підсистем використовують багато критеріїв. При визначенні структури СЕвикористовуються такі крітерії:
1) рівеньекономічного розвитку (НД або ВВП на душу населення);
2) соціально – економічнаструктура господарства (власність);
3) типекономічного росту;
4) рівень ікрітерії ЗЕ зв’язків.
Кінець ХІХстоліття, це коли міжнародна економіка визначалась як сукупність національнихекономік. В 30-х рр. виникає позиція: МЕВ – сукупність міжнародних економічнихвідносин (МЕВ). Міжнародна економіка – цілісна система, яка вкладає в себедекілька підсистем. При виділенні їх використовується багато критеріїв:
1) рівеньекономічного розвитку (ВВП на душу населення, або ВНП на душу населення);
2)соціально-економічна структура господарства;
3) Рівень іхарактер зовнішньоекономічних зв’язків;
За рівнем ВВП надушу населення (Світовий Банк) розрізняють:
1) розвинуті(більше 6000 доларів);
2) середньорозвинуті (2400–6000 доларів);
3) слаборозвинуті (800 – 2400 доларів);
4) найменшрозвинуті країни (до 800 доларів);
Розподіл країн покритеріям ООН:
1) промисловорозвинуті;
2) з перехідноюекономікою;
3) щорозвиваються; [3]
1.2 Сучасніконцепції міжнародної торгівлі
З другої половиниXX століття, коли міжнародний обмін набуває «вибухового характеру», світоваторгівля починає розвиватися високими темпами. В період 1950–1994 pр. світовийторговий обіг зріс у 14 разів. За оцінками західних спеціалістів, період між1950 і 1970 pp. можна охарактеризувати як «золоті часи» у розвитку міжнародноїторгівлі. Саме тоді було досягнуто щорічного 7 відсоткового зростання світовогоекспорту. Проте вже в 70-ті роки XX ст. він знизився до 5%, ще більшескоротився у 80-ті роки. Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонструвавпомітне пожвавлення (до 8,5% у 1988 p.). Після явного спаду на початку 90-х, усередині 90-х років він знову набирає високих темпів.
Природно, щозазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на управління міжнароднимбізнесом. Вони належать не окремим групам дослідників, а представникам вищогоменеджменту головних транснаціональних корпорацій. Як основний виділяєтьсяресурсний підхід. Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмеженіресурси, вони повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи наміжнародному рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можутьвиявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси взакордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торговіоперації, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства. [2,с. 275]
Концепціяекспортних можливостей включає чотири підходи.
1. Використаннянадлишкових потужностей
Часто компаніїмають у своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному абодовгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім попитом. Цеможуть бути розвідані запаси природних ресурсів чи конкретні потужності длявиробництва визначеної продукції, які важко переключити на виробництво іншихтоварів, що мають, можливо, відповідний внутрішній попит.
Разом з тим, малікраїни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі. Одна з причин полягає втому, що технологія виробничого процесу може дозволити фірмі рентабельновипускати продукцію тільки при багатосерійному виробництві, у більших обсягах,ніж це потрібно для задоволення попиту у своїй країні. Для прикладу візьмемоавтомобільну промисловість: у «Вольво» потреба експорту з невеличкогошведського ринку значно більша, ніж у «Дженерал моторс» – зі значногоамериканського.
2. Зменшеннявитрат виробництва
Дослідженняпоказали: компанії можуть зменшувати свої витрати на 20-
30% тоді, колиподвоюється випуск продукції, це явище відоме як «крива акумулювання досвіду» (experiencecurve). Наприклад, якщо ми візьмемо
20 відсотковезменшення витрат виробництва і початкову вартість в 100 доларів на одиницю продукції,то собівартість другої одиниці продукції буде дорівнювати 80 доларам, четвертої– 64 долара і т.д. Зменшення може бути пов'язане з декількома чинниками:покриттям умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції;підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві великихпартій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх значнимипартіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги стосовнозменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із засобівзбільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з глобальної, а невнутрішньодержавної точки зору.
3. Підвищенняприбутковості
Виробник може запевних умов продавати ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж усебе вдома. Це може бути пов'язано з відмінністю конкурентного середовища назакордонному ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншомуетапі життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни можепризвести до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордономможе звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості можетакож відбуватися у зв'язку з розходженнями всередині країни і за кордономдержавних заходів, які впливають на прибутковість (наприклад, розходженнями воподатковуванні прибутків або регулюванні цін).
4. Розподілризику
Виводячи збут замежі ринку тільки однієї країни, виробник має можливість зводити до мінімумуколивання попиту, оскільки цикли ділової активності країн перебувають в різнихфазах, а ті самі товари знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Щеодин чинник розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробникзможе придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогосьодного чи декількох клієнтів.
Концепціяімпортних можливостей.
Імпульс до участів торгівлі може надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якомувипадку мають бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягаєв тому, що фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші комплектуючіматеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничихпідприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені закордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії більшепродукції запропонувати на продаж, а імпортеру – використовувати надлишковіпотужності своєї торгово-розподільчої мережі. Якщо міжнародні постачаннясировини, матеріалів і комплектуючих зменшують витрати виробництва чипідвищують якість готових виробів, то компанія, що їх закуповує, має більшустійкість проти конкуренції з боку імпортованих готових виробів або ж сама можебільш ефективно конкурувати на експортних ринках. Автомобільна промисловістьподає приклад глобальної конкуренції, що залежить від субпідрядників, у томучислі іноземних, у напрямку зменшення витрат виробництва.
Імпортер, як іекспортер, має можливість розподілити свої операційні ризики. Розширюючи колопостачальників, фірма буде менше залежати від диктату або долі єдиного постачальника.В США, наприклад, багато значних споживачів, зокрема автомобільнапромисловість, диверсифікували свої закупівлі сталі із залученням європейськихі японських постачальників. Ця стратегія знизила ризик недостатнього постачанняамериканської автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку середсталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарнійпромисловості країни. [5, с. 9–11]
1.3 Сутність,причини і форми міжнародної економічної інтеграції
Інтеграція – такий ступіньінтернаціоналізації, при якому здійснюється взаємопроникнення економік країн.
Види інтеграції:
– стихійна
– організована –оформлена договорами, угодами
Причиниінтеграції:
1. Причини –передумови
– близькість рівнівекономічного розвитку і ступенів економічної зрілості;
– географічнаблизькість, історичні зв’язки економік;
– спільністьекономік і інших проблем розвитку країн
2. Причини –стимули
– поглиблення МПП
– ріст масштабівМЕВ
– конкуренція
– протиріччя
– політика
Цілі інтеграції:
1)подоланняконкуренції
2) зростанняекономіки
3) збільшенняринків
4) вирішенняспільних проблем
Формиінтеграційних об’єднань:
1. Зона вільноїторгівлі – це об’єднання в якому між країнами полегшується митні обмеження абовзагалі відміняються, хоча зберігається митний контроль і торгову політику дотретіх країн здійснюють самостійно.
2. Митний союз(блок)– це єдина система зовнішньоторговельних бар’єрів, а між собою їх зовсім немає.
3. Спільний ринок – це свободапереміщення не тільки товарів, а й всіх факторів виробництва (капітал, робочасила, фінанси – валюта).
4. Повнийекономічний союз – уніфікація економічної політики країн
Масштаби, значення і проблеми європейськоїінтеграції:
Інтеграціяпочалася давно, перші кроки до неї:
1921 р. – створенняБЛЕС (Бельгія + Люксембург економічний союз)
1944 р. (48)–виникло об’єднання Бенілюкс.
1951 р. – виникаєЄвропейське об’єднання вугілля і сталі ЄОВС (Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс)
1953 р – ті ж країнистворили об’єднання ЄвроАтом (сполучення урядових і неурядових установ)
1957 р. – Європейськийекономічний союз (1958-початок дії). (6 країн: ФРН, Франція, Італія, БеНіЛюкс)
1973 р. –Великобританія, Данія, Ірландія
1981 р. – Греція
1989 р. – Іспанія,Португалія
1995 р. – ШвеціяФінляндія Австрія Норвегія (заморозила)
2004 р. – Польща,Угорщина, Чехія, Словакія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Кіпр(грецька частина).
2007 р. (січень)– Болгарія і Румунія. Зараз 27 країн.
Рада Європи(1949) – це суспільно-політична організація в яку входять біля 40 країн.
1959 р. – Європейськаасоціація вільної торгівлі (11) на чолі з Великобританією, сьогодні в цеоб’єднання входять: Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн.
ЦЕФТА – 1992 р. – центральноєвропейська асоціація вільної торгівлі: Польща, Угорщина, Чехія, Словакія,Словенія, Болгарія, Румунія.
1992 р. – Рада країнБаренцового моря – Фінляндія, Швеція, Норвегія, Росія
Ціль –регіональне співробітництво. Основні напрямки:
1) спрощенняпересування через кордони товарів, послуг, людей
2)співробітництво в сферах транспорту, культури, енергетики
3) зближенняприкордонних областей
1993 р. – рада країнБалтійського моря – Данія, Німеччина, Швеція, Латвія, Естонія, Росія, Литва.
Співробітництво врізних сферах, поступове створення так званого «Євро– регіону – Балтика»з спрощеним режимом в сферах транспорту і енергетики. Планується створенняенергетичного кола і газового кола.
1993 р. – Балтійськазона вільної торгівлі – Естонія, Литва, Латвія
1978 р. – Центральноєвропейськаініціатива (16) в тому числі: Австрія, Італія, Боснія, Молдова, Румунія,Україна, Білорусія. Ціль: регіональне співробітництво: транспорт, екологія, туризм.
1992 р. – ОрганізаціяЧорноморського Економічного співробітництва (ОЧЕС). Створена за ініціативоюТуреччини (11): Азербайджан, Арсенія і т.д. Ціль: створення транспортнихкоридорів, зони вільної торгівлі. [7, с155–163]
Із 1994 р.Україна та ЄС мають угоду про партнерство і співробітництво. Україна єучасником об’єднання Єдиний економічний простір (Україна, Росія, Білорусь,Казахстан). ЄС. З 1996 – 2003 р. експорт України в Європу збільшився в 2,4рази. У Росію зменшився на 21%, імпорт із Європи збільшився на 50%, із Росіїзменшився на 5,5%, В експорті України в 2003 р. питома вага Європистановила 36,5% Росії 17,8%. Відповідно в імпорті 33,8% і 37,2%. [14]
На сьогодні з 90документів, які необхідні підписати, Україна підписала – 16. Білорусія та Росіяузгодили 43, основу митного союзу.
Із самого початкуЄЕП формувалася як митний союз. Україна не хоче бути в митному союзі, вонанаполягає бути в зоні вільної торгівлі усіх країн. Щодо зовнішньоекономічноїдіяльності українських підприємств, то її принципи закріплені в ст. 2Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Причому ці принципиохоплюють і діяльність іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.
2. Світовітоварні ринки та валютні системи
2.1 Світові товарні ринки, їх структура ідинаміка
Найбільш типовіринки:
1) Риноксировини, Ринок напівфабрикатів, Сільсько-господарчих товарів. Особливості:
– ринковаситуація – чиста конкуренція, з елементами картелювання
– товари наньому, майже всі: біржові (існує 120 світових бірж, 64 біржі товарами)
– типовіметоди продажу на цих ринках через біржу або міжнародні угоди
2) продовольчітовари, яків вже пройшли якусь переробку (в том числі банани, ананаси)
– чистаконкуренція з елементами картелювання
3) промисловийринок – ринок обладнання, машин, зброї
– риноктоварів виробничого призначення (обладнання, авто) типова ситуація –олігополія, чи монополістична конкуренція
– товари широкогоспоживання (одяг, кава) – монополістична конкуренція
– риноктоварів для задоволення соціальних побутові потреб – олігополія
– ринокфармацевтичних продуктів: монополістична конкуренція.
4) ринок зброї.Сьогодні цей ринок складає 35–37 млрд. доларів основні експортери США – 18.4млрд. доларів, Росія – 6.1 млрд. доларів, на 8 місці Україна 650 – млрд.доларів.
5) фармацевтичнапродукція.
Особливістьбагатьох з цих ринків – підробки, контрабанда.
Об’єми торгівлізалежать від того, наскільки конкурентоспроможна є продукція. Конкурентоспроможнийтовар – придбання його має бути вигіднішим і зручним покупцю, в порівнянні заналогічними товарами.
Складові:
1) технічніпоказники (відповідність стандартам)
2) комерційніумови (ціна, ціна покупки, мито)
3)організаційніумови придбання і використання товару (наявність додаткових послуг)
4) економічніумови споживання (економічне споживання сировини і надійність)
Фактори:
1) Реклами
2) товарний знак
3) сертифікація
4) курс валюти
Курс валюти – ціна однієївалюти виражена в іноземній валюті.
Якщо курс валютикраїни знижується експорт її товарів стає дешевше, а імпорт дорожче. Такимчином її товари на іноземних ринках більш конкурентоспроможні, а іноземнітовари менш конкурентоспроможні при інших незмінних умовах.
Видизовнішньоторговельної політики держави. Торговий баланс.
Торговий баланс –це співвідношення вартості експорту і імпорту товарів. Буває активний /пасивний. Коли є перевищення експорту – профіцит (активне сальдо), перевищенняімпорту – дефіцит. Аналогічно існує баланс послуг і некомерційних платежів.
Активний балансдосягається визначеною торговельною політикою. Типи:
1) протекціонізм– підтримання власного виробника;
2) фритредерство– вільна торгівля.
Найбільш частовикористовується сімктивний протекціонізм: вільна торгівля на ринку зелементами протекціонізму визначених галузей.
Колективнийпротекціонізм: підтримка сільського господарства в ЄС.
Зверхпротекціонізм:якась галузь підтримується і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.
Причини регулювання:
1) особливостігалузевої структури країни, коли вони не доповнюють один одного, а дублюютьприводять до конкуренції, протиріч;
2) суперництво ввивозі товарів, капіталу, роб. сили;
3) інтеграціявироблення єдиної політики;
4) діяльністьТНК;
5) монополізм;
6) необхідністьспрощення процедур, виробка торгових звичаїв;
7) політика.
2.2 Методи регулювання зовнішньої торгівлі
Методирегулювання ЗТП/> /> /> /> /> /> />
Економічні(тарифні та нетарифні) Не економічні (не тарифні)
Економічні:
Тарифні:
Мито – сума плати за перетинання товаром кордону
Тариф – норманарахування мита
1) Адвалерний –відсоток від вартості товару
2) Специфічний –в залежності від постачальників
3) Альтернативний
4) Комбінований
За розміром мито:
1) Одноколонне
2) Двоколонне
3) Багато колонне
Закономірностітарифів:
1) Чим більшийрівень розвитку країни, тим менше тарифи
2) Тарифирозрізняють в залежності від ступеня обробки товару:
– Сировина –без мита
– Напівфабрикат– помірне мито
– Готовівироби – високі, особливо на товари не першої необхідності.
В світі існуєсистема приферецій:
– загальнасистема – тим, що розвиваються
– глобальнасистема – це країни, що розвиваються дають преференції друг другу.
В основі тарифівлежить так звана, гармонізована система опису і кодування товарів. Міжнароднебюро митних тарифів та послуг
Економічна рольтарифів імпортованих товарів та послуг:
1) споживачі
2) вітчизнянітоваровиробники
Якщо тариф ненесе заборонного характеру, то він приносить доход державі (ставка тарифу хвартість імпорту). Тарифи стримують НТП, бо власні підприємства не маютьстимулу для підвищення їх якості. Тарифи призводять до торгових війн і втрат зобох сторін. СОТ дозволяє використовувати тарифи:
– в захиснихцілях на товари розмір завозу яких загрожує національному виробництву;
– як міра,яка попереджає про порушення суспільних інтересів в цій сфері;
– яквідповідь на дискримінацію свого експорту в інші країни;
3) Компенсаційнізбори (обмеження імпорту країни)
Їх розмір нефіксується, він змінюється від зміни світових і внутрішніх цін.
4) Антидемпінговізбори.
Демпінг:
1)Розбійний(тимчасовий) витиск конкурентів – заборонений.
2)Постійний (необмеженийв часі) – в 70 рр. Японія входила на ринки.
3) Соціальний(низькій рівень витрат виробництва із-за низької заробітної плати і низькихвитрат на екологію)
Сутністьантидемпінгової процедури. В суд подають національні виробники аналогічноїпродукції на державу експортере. Береться країна аналог яка виробляє таку жпродукцію співставляються показники і утверджуються результати
5) Дискримінаціяімпорту.Податок на товари з однієї країни більш ніж з іншою.
Економічні методистимулювання експорту:
1) прямефінансування експорту виробництва
2) непрямефінансування експорту виробництва: держава датує – банки, а вони в свою чергунадають безвідсоткові або з низько відсоткові ставки кредиту, виробникампевного виду продукції.
3) зниженняподаткової ставки з експортерів
4) кредитуванняекспорту: внутрішнє (кредитує власний виробник), зовнішнє (кредитує покупець), «зв’язанийкредит»
5) страхуванняекспорту: внутрішнє (держава надає кредити страховим компаніям а вона фінансуєвитрати)
Не економічніметоди:
1)адміністративні – угоди між країнами законодавчі акти між країнами (ембарго)
2) кількісні:
3) ліцензування –система письмових дозволів на експорт/імпорт товарів
4) квотування –визначення кількості товарів, що може дати експортовано/імпортовано
5) контингентування– визначення видів і кількості товарів вивоз / ввоз на визначені події(ярмарки, виставки)
6) імпортнізаборонні списки
7) Спеціальніметоди– технічні і інші спеціальні вимоги, міжнародні регіональні інаціональні стандарти, система сертифікації, інспекції якості продукції.
Міжнародніорганізації з регулювання торговельних відносин.
1) ГАТТ (Загальнаугода з торгівлі і тарифів) – звід правил, закономірностей світової торгівлі,своєрідна її конституція.
2) СОТ (Світоваорганізація торгівлі) – поч. дії з 1995 р. Займається проблемамисвітової торгівлі товарами і, крім того, регулюванням ринку послуг, питанняминавколишнього середовища, охорони прав інтелектуальної власності й ін.
3) ЮНКТАД(конференція ООН з торгівлі і розвитку) – створена в 1964 р. Основніфункції: розробка багатосторонніх правових актів в сфері світової торгівлі,допомога в узгодженні політики урядів і регіональних угруповань в сферіторгівлі і розвитку, задоволення спеціальних потреб найменш розвинутих країн,сприяння їх розвитку через включення в міжнародну торгівлю.
4) Рада митногоспівробітництва (РМС) – створена у 1950 р. з метою узгодження й уніфікаціїмитних систем, митних процедур, відповідного законодавства.
5) Міжнароднаторговельна палата (МТП) – створена в 1922 р., займається встановленням іпоширенням звичаїв, правил і норм міжнародної торгівлі, координує діяльністьаналогічних національних палат. [11, с. 25–33]
2.3 Масштаби і основні тенденції міжнародноїторгівлі в сучасних умовах
У 1995 р.об’єм експорту товарів становив 5,09 трил. доларів. На 2005 р. – 10 трил.Доларів (швидко зросла експортна квота). Сьогодні експортна квота – 18%, за1997 рік Франція, Італія – 23%, Нідерланди – 53%, Японія – 9,5%, США – 11%,України – 57%. Імпортна квота: Франція – 22%, США – 12%, Японія – 8%, Україна –45%.
Ефективність зовнішньоторговельного обороту обчислюється заформулою, базовою для складання розрахунків по інших формах зовнішньо-економічноїдіяльності:
Основні тенденції:
1) Збільшенняпитомої ваги продукції промисловості в порівнянні з сировиною – 80відсотків
2) диверсифікаціяпоставок країн на зовнішні ринки.
На міжнародномуринку товари розподіляються на: Торгівельні – ті, які можуть переміщуватись міжкраїнами. Не торгівельні – ті, які споживаються в тій же країні, щовиробляються і не переміщуються.
1. зростаєємність ринків.
2. постійнігеографічні зрушення
3.поширюєтьсяторгівля інтеграційних угрупувань особливо внутрішньо-регіональних.
4.перевагипромислово-розвинутих країн, як в експорті, так і в імпорті товарів.
5.зростання роліТНК.
6.зростанняоб’єму ринку послуг, ринку продукції індустрії розваг, ринку зброї.
7.регулювання МТ.
Міжнародний обмінтехнологіями. Інтелектуальна власність.
Технологія – це методивпливу на предмет праці, його обробки. Вона включає в себе технологіювиробництва продукції і технологію управління виробництвом
Міжнароднапередача технологій – це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень накомерційній або безоплатній основі.
Трансфертехнологій існує у:
Високому сенсі – це передачаконструкторських рішень, знань, досвіду для виробництва товару.
У широкому плані – все попереднє+ експорт обладнання, машин, комплексних технологічних рішень, які реалізуютьнові технологічні процеси.
Особливістюзв’язків є довгостроковість господарських відносин.
Основні причини, які обумовлюютьрозвитку ринку послуг (технологій):
1) нерівномірністьрозвитку країн
2) монополізація НТПкрупними компаніями.
Форми продажутехнологій:
Ліцензія – дозвіл напередачу технології фізичним або юридичним особами (ліцензіар) належного їмправа на використання винаходу, промислового зразку, товарного знаку іншимюридичним та фізичним особам (ліцензіатам).
Винахід – технічнерішення, яке має суттєву новизну, неочевидність і виробничу корисність.
Патент – офіційнийдокумент, який засвідчує монопольне право винахідника або його правоприємникана володіння, використання або розпорядження винаходом на визначений територіїі в визначений термін
Система видачіпатенту:
– явочна
– перевірочна
Промисловийзразок– результат творчої діяльності людини в сфері художнього конструювання.Об’єктом промислового зразку можуть бути форма, рисунок, або розкраска, або їхсполучення, яке визначає зовнішній вид промислового виробу. Право власності нимзасвідчує патент.
Товарний знак – це символкомпанії, який використовується для індивідуалізації товару і який не може бутивикористаний іншими компаніями без офіційного дозволу володаря. У своїй країнівін використовується визначений час якщо товар експортується, то товарний знакреєструється в країні імпорту.
1) COPYRIGHT– ексклюзивнеправо автора літературного, аудіо або відеотвору на показ та відтворення своєї роботи.Усі ці поняття є елементами, символами промислової власності (крім copyright).Промислова власність і відносини з приводу copyright це всеінтелектуальнавласність. [6, с. 123–146]
Форми передачітехнологій:
1) патентні угоди– це міжнародні угоди (торгові), при яких володарю патенту дає право навикористання патенту покупця.
2) Продажліцензії (ліцензійні угоди) – це міжнародні угода, при якій власник винаходудозволяє другій стороні використання у визначених межах свої права натехнологію.
3) Система «ноухау» – це продаж незапатентованих винаходів, інформації, яка має комерційнуцінність.
4) Інжиніринг –специфічні консультації по передачі технології знань, які необхідні дляпридбання, монтажу, та використання закуплених або орендованих машин,обладнання.
5) Франчайзинг– це вид підприємницької діяльності, при якій одна фірма (франчайзер) надаєправо іншій (франшайзі) на використання товарного знаку, найменування фірми,технології, спеціальне обладнання, за що отримує систематичну плату.
Ліцензії бувають:
– Чисті(вони самі є предметом угоди)
– Супутніабо супровідні – передаються в складі загального договору про постачання.
Ліцензійні угоди:
– про простуліцензію – Ліцензіар може продавати ліцензію і іншим, і сам торгувати на ційтериторії
– Виключналіцензія – Ліцензіар може продавати ліцензію тільки одному суб’єкту і сам неможе торгувати.
– Угода проповну ліцензію – практично продаж патенту./>
2.4 Міжнародні системи валютних курсів
Золотий стандарт. Система золотого стандарту передбачає наявністьфіксованого валютного курсу. Ретроспективний аналіз її функціонування іпослідуючого краху важливі для розуміння функцій і деяких переваг й недоліківвалютних систем з фіксованим курсом. Необхідно підкреслити, що і в нинішній часряд економістів виступають на підтримку фіксованих валютних курсів, а деякінавіть закликають до повернення до міжнародного золотого стандарту.
Вважалося, що в країні прийнятий золотий стандарт, якщо вонавиконує три умови:
1) встановлює певне золотий вміст своєї грошової одиниці.
2) підтримує жорстке співвідношення між своїми запасами золота івнутрішньою пропозицією грошей.
3) не перешкоджає вільному експорту і імпорту золота.
Якщо кожна країна встановлює золотий вміст своєї грошової одиниці,то різні національні валюти будуть мати фіксоване співвідношення між собою.Наприклад, США прирівнює вартість долару до, скажімо, 25 грамів золота, аВеликобританія прирівнює вартість фунта стерлінгів до 50 грамів золота. Цеозначає, що 1 ф.ст. рівний 2 доларам. І причина тому зрозуміла: ніхто незаплатить більше 2 дол. за 1 ф.ст., оскільки можна завжди купити 50 грамівзолота за 2 дол. в США, переправити його у Великобританію і продати за 1 ф.ст.
Система золотого стандарту має наступні переваги:
1) стабільні валютні курси сприяють зниженню невпевненості іризику, завдяки цьому стимулюють зростання обсягу міжнародної торгівлі.
2) золотий стандарт автоматично вирівнює дефіцити і активиплатіжних балансів. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то неминучий рухзолота викличе зміщення кривих попиту і пропозиції до їхнього перетину в точці,що відповідає фіксованому валютному курсу. Правила золотого стандарту роблятьці заходи автоматичними; жодні дискреційні заходи не вживалися. Немає нічогодивного в тому, що економісти, що виступають за золотий стандарт, як правило,не довіряють дискреційній політиці держави, тобто гнучкій політиці, незалежнійвід законодавчих органів і економічних умов.
Золотий стандарт також володіє двома недоліками:
3) головний недолік золотого стандарту випливає з аналізу заходівпристосування, що він породжує. Країни, в яких діє золотий стандарт, повинніпримиритися з внутрішньоекономічними процесами пристосування, приймаючи такімалоприємні форми, як безробіття і скорочення доходів з одного боку, а такожінфляція – з іншого. Погоджуючись на золотий стандарт (фіксований валютнийкурс), країни повинні бути готові піддати свою економіку процесаммакроекономічної перебудови. При золотому стандарті політика країни в значніймірі визначається змінами в попиті і пропозиції іноземної валюти. Якщо країнавже рухалася до спаду, втрата золота лише зменшить її грошову масу і посилитьпроблему. При міжнародній системі золотого стандарту країни повинні будутьвідмовитися від проведення незалежної грошової політики.
4) золотий стандарт може функціонувати до тих пір, поки один зучасників не вичерпає свої золоті запаси. Таким чином, якщо країна не євиробником золота і стикається з сталим його відпливом, то вона буде змушена наякомусь етапі відмовитися від золотого стандарту. Інакше кажучи, в якостіофіційних резервів в цій системі виступає золото, і країни можуть виконувативимогу про фіксовані валютні курси лише за умови, що у них є такі резерви.
Бреттон-Вудська система. «Велика депресія 30-х років» призвела докраху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світовоївалютної системи в 1944 році у Бреттон-Вудсі була скликана міжнароднаконференція союзних країн. В результаті цієї конференції було досягнутодомовленості про створення регульованих зв'язаних валютних курсів, яку називаютьБреттон-Вудською системою. Нова система повинна була зберегти перевагиколишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючипри цьому її недоліки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютнийфонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальною і дієздатною. Цясвітова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах іуправляється через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 року.МВФ і дотепер займає найважливіше місце в міжнародних фінансах.
Що представляла собою Бреттон-Вудська система регулюванняпов'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиціїзолотого стандарту, кожна країна – член МВФ була зобов'язана встановити золотий(чи доларовий) вміст своєї грошової одиниці, завдяки цьому визначаючи валютнийпаритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожнакраїна була зобов'язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, щовходили до Бреттон-Вудської системи, зобов'язані вносити вклади в МВФ взалежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення іобсягу торгівлі. Таким чином, країна могла б взяти короткострокову позику,необхідну для втручання в функціонування валютного ринку, забезпечуючи стабільністьнаціональної валюти.
Бреттон-Вудська система передбачала використання в якостіміжнародних резервів золота і долару. Долар був визнаний в якості світовихгрошей по двом причинам. По-перше, США вийшли з другої світової війни знайбільш сильною економікою. По-друге, США акумулювали величезну кількістьзолота і за період з 1934 по 1971 роки проводили політику скупки і продажузолота іноземним фінансовим органам по фіксованій ціні 35 доларів за унцію.Таким чином долар переводився в золото по пред'явленню; долар став розглядатисяяк замінник золота і тому вважався «таким же добрим, як золото». Але, нажаль,зростання золотих запасів відставало від швидко зростаючих масштабівміжнародної торгівлі і фінансів. Тому отримав зростаючу роль світовоговалютного резерву. Країни світу одержували долар в якості резервної валюти врезультаті дефіциту платіжного балансу США. По мірі того, як кількість доларів,що знаходилися на руках у іноземців, навально росла, а золоті резерви СШАскорочувалися, інші країни неминуче стали задавати питання: невже долар бувдійсно «таким же добрим, як золото»? Спроможність США зберігати оборотністьдолару в золото ставала все більш сумнівної. Для збереження за доларом статусурезервних коштів необхідно було усунути дефіцит платіжного балансу США; алеліквідація дефіциту означала б виснаження джерела додаткових доларових резервівдля системи. Ця проблема постала у весь зріст на початку 70-х років.Зіткнувшись зі сталим і зростаючим дефіцитом платіжного балансу США, президентР.Ніксон 15 серпня 1971 року призупинив конвертованість долару в золото. Новаполітика розірвала зв'язок між золотом і інтернаціональною вартістю долару,пустивши долар в «плавання» і дозволивши ринковим силам визначати йоговартість. Вільне вагання долару позбавило Бреттон-Вудську систему фіксованихкурсів підтримки.
Керовані плаваючі валютні курси. Систему виниклу відтоді можнавизначити, як систему керованих плаваючих валютних курсів. З одного боку,загальновизнано, що змінні умови економічних відносин між країнами вимагаютьпостійних змін валютних курсів для запобігання стійких негативних чи позитивнихсальдо платіжних балансів; валютні курси повинні мати можливість плавати. Зіншого боку, короткострокові зміни валютних курсів, можливо посиленіспекулятивними операціями купівлі-продажу, можуть викликати часті і значні їхніколивання, що призводить до порушення торгівельних і фінансових потоків. Томуіснує спільна домовленість, що центральні банки різних країн повинні купувати іпродавати іноземну валюту для вирівнювання подібних коливань валютних курсів.Іншими словами центральні банки повинні «управляти» короткостроковимиспекулятивними змінами курсів валют своїх країн, або стабілізувати їх. Цінайважливіші моменти були зафіксовані в 1976 році провідною групою країн-учасницьМВФ. Таким чином, в ідеалі нова система придасть не лише довгостроковугнучкість валютним курсам, необхідну для вирівнювання незбалансованих платіжнихбалансів, але й забезпечить їхню достатню довгострокову стабільність з метоюпідтримання і стимулювання міжнародної торгівлі і фінансів.
В дійсності нинішня валютна система дещо складніша. В той час якпровідні валюти, такі, як американський і канадський долари, японська єна,британський фунт стерлінгів, коливаються або плавають у відповідності з зміннимиумовами попиту і пропозиції, більшість країн європейського «Спільного ринку» намагаютьсяприв'язати свої валюти друг до друга. Більш того, багато слаборозвинених країниприв'язують свою валюту до валюти будь-якої провідної промислово-розвиненоїкраїни. Так, наприклад, майже 40 найменш розвинених країн прив'язали своївалюти до долару. Нарешті, деякі країни прив'язують вартість своїх валют до «кошика»або групи інших валют.
Наскільки добре працює система керованих плаваючих валютнихкурсів? Хоч досвід цієї системи в історичному плані надто нетривалий і томунедостатній для повної оцінки, у системи є як прибічники, так і критики.Прибічники системи доводять, що за час її недовгого існування вонафункціонувала добре, набагато краще, ніж припускалося. Однак досі існуютьвагомі аргументи на користь системи, що характеризується більшою стабільністювалютних курсів. Ті, хто виступають за фіксовані курси, бачать проблеми нинішньоїсистеми. [9, с. 8–10]
3.Регулювання зовнішньоторговельної діяльності на території України
3.1 ЕкспертнийпотенціалУкраїни
Україна володієзначним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробнихгалузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексахкраїни, однак використовується він, на жаль, недостатньо і вкрай неефективно.Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності наочносвідчить той факт, що у 2007 р. вона здійснювала зовнішньоторговельніоперації з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарамискладали 33,4 млрд. дол. США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо узовнішній торгівлі товарами – 0,26 млрд. дол. США.
Найбільший впливна такий несприятливий результат спричинив, насамперед, незадовільний станторгівлі з Росією, де за вказаний період спостерігається від’ємне сальдо увзаємопоставках товарів в розмірі близько 3,2 млрд. дол. США. Сальдо зовнішньоїторгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні 2005 року булопозитивним і склало 527,77 мільйонів доларів в порівнянні з позитивним сальдона суму 57,94 мільйонів доларів за січень-серпень 2007 року.
Таблиця 3.1 Зовнішняторгівля України з усіма країнами світу (за даними Держкомстату) січ. – серп. 2006 січ. – лип. 2006 січ. – серп. 2005 Експорт (млн. дол. США) 11 679,0 10310,5 9 294,8 імпорт (млн… дол. США) 11 151,3 9 915,8 9 236,9 сальдо (млн… дол. США) +527,7 +394,7 +57,9
Найбільші обсягиукраїнського експорту в січні – серпні 2005 року, повідомляє Reuters, булиспожиті Росією – 23,8% від загального обсягу експорту, Туреччиною – 6,1%, США –5,5%. Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі Українитоварами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшеннярозриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів в тому,що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної діяльностікраїни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все, підвищенняефективності використання її експортного потенціалу. Значущість експорту, якфактору підвищення вітчизняного виробництва і основного джерела валюти дляпершочергових потреб народного господарства, особливо зростає в умовахнеухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію українськихтоваровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніхринках (в Росії близько 20% ВВП).
В зв’язку з цимцілком закономірно, що подальший розвиток експорту, особливо продукції обробнихгалузей промисловості з високим ступенем обробки, повинен стати важливимелементом структурної перебудови і технічної модернізації національногогосподарства країни. Незважаючи на це, успіхи України в нарощуванні обсягівекспорту в теперішній час доволі посередні. Український експорт розвиваєтьсязначно повільніше ніж світовий, що призвело до скорочення його питомої ваги вміжнародному обсязі до 0,2% (в Росії – 1,7%).
Значнийстримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних іекзогенних факторів, серед яких можна виділити такі найважливіші:
1) низькаконкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції, насамперед,машинотехнічних виробів;
2) важкийфінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійнихвиробництв, що робить практично неможливим інвестування в перспективні,орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх ресурсів;
3) штучнестримування курсу гривні в рамках «валютного коридору» звужує можливостівикористання курсового фактору з метою просування експорту;
4) недостатнійрозвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості експортної продукціїна фоні значного підсилення в останній час вимог до споживчих і екологічниххарактеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринкахпромислово розвинутих країн;
5) випереджаючийріст цін на продукцію та послуги природних монополій в порівнянні з збільшеннямцін на вироби обробної промисловості і продукцію АПК;
6) недостачаспеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українськихпідприємців, а також недостатня координованість їх діяльності на зовнішніхринках;
7) розривтрадиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі і зкраїнами колишньої РЕВ без завоювання нових постійних «ніш» на світовому ринку;
8) збереженняелементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосуванняметодів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод для витісненнячи недопущення України на перспективні, ємні ринки;
9) низькийсвітовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утрудняєвикористання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалукраїни;
10) нормиукраїнського законодавства, які закріплюють відповідальність постачальника занедоброякісну продукцію, не відповідають принципам, що прийняті в міжнароднійпрактиці.
Враховуючи веськомплекс факторів, що визначають стан і перспективи розвитку українськогоекспорту, назріла необхідність невідкладних кроків щодо формування цілісноїсистеми заходів державного стимулювання експорту, які повинні знайтивідображення в спеціальній Національній програмі розвитку і реалізації експортногопотенціалу України. [8, с. 23–31]
3.2 Зовнішнійборг України
З проблемою міжнароднихекономічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблемамає два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина йогопоставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена нарівні 16,37%. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл іншихактивів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активівза кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33млрд. дол.
Згідно з підписаноюміж Росією і Україною угодою прийнято «нульовий варіант» щодо розподілу активіві боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргуСРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньомуборгу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргіввідбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічібільше активів.
По-друге, це борги,причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол.зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинноїта енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічнусистему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.
Перспективним напрямкомінтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічнихзон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальноївласності – патентами, лі/>цензіями,«ноу-хау» та ін.
3.3 Україна і міжнародні економічні організації
Україна сталачленом: МВФ(1992), МБРР, ЕБРР(1991), МТП(1998), МОП(1954), Рада митногоспівробітництва (1990).
СпівробітництвоУкраїни з МВФ було започатковане у 1992 р. і спрямовувалося на підтримкуринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованостінаціональної валюти. За час цього співробітництва Україна отримала кредитніресурси Фонду на суму понад 4 млрд. дол.
У співробітництві України з МВФ можна виділити такі етапи:
1. Перший (1994–1995рр.). Україні було надано фінансову допомогу STF для підтримки платіжногобалансу, стан якого погіршився внаслідок серйозних порушень в традиційнійсистемі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Як показаваналіз, підтримка МВФ у подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетвореньв Україні.
2. Другий (1995–1998рр.). Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд бай, головною метоюякої є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжногобалансу. В цей період в Україні здійснено заходи щодо регулювання валютнихкурсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростанняміжнародної торгівлі. Завдяки плідній співпраці з міжнародними фінансовимиорганізаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.
3. Третій (1998–2000рр.). Україна намагалась отримати від МВФ кредит за програмою розширеногофінансування (ПРФ). Ця позика є необхідною для продовження фінансуванняекономічних реформ в Україні, які б забезпечили не тільки короткостроковіспроби зі зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більшдовгострокової дії, для усунення причин дефіциту платіжного балансу.
Співробітництво мало як позитивні, так і негативні наслідки дляУкраїни. Так, залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації,поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіцитуплатіжного балансу, пом’якшенню негативних наслідків російської фінансовоїкризи 1998 р., дало змогу залучити пільгові фінансові ресурси іншихміжнародних фінансових організацій, насамперед Світового банку та ЄБРР.
Водночас вимоги, що висувалися до України під час отриманнячергових траншів, часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідалиекономічним інтересам нашої держави.
Необхідність у залученні кредитних ресурсів МВФ до 1999 р. булазумовлена дефіцитом рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобтовід’ємним сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами та поточнимобслуговуванням державного зовнішнього боргу.
Протягом 1995–1999 р. за рахунок кредитів МВФ булопрофінансовано приблизно 2/3 суми дефіциту поточного рахунка платіжного балансуУкраїни.
У вересні 1998 р.МВФ відкрив Україні фінансування по кредиту EFF – СДР 1,92 млрд., з якихУкраїна вже отримала СДР 1,19 млрд.
9 вересня 2002 р. закінчилась реалізація для України програмиМВФ «Механізм розширеного фінансування» (ЕЕF). Загальний обсяг програми,затверджений Радою директорів МВФ, у 1998 р. становив 1919,95 млн. СПЗ,або понад 2,27 млрд.дол.
Ця програма є одним із найпільговіших кредитних інструментів МВФ,оскільки передбачає надання кредитів на 10-річчний термін із пільговимперіодом 4,5 року під невисокі процентні ставки.
У межах програми Україною отримано 1,6 млрд. дол., що становить62,1% від її загального обсягу. Стан виплат в І кварталі 2002 р.: Українаскоротила свій борг на 26, 8 млн. дол. або 21,4 млн. СДР (1 СДР=1,25285 дол.),який станом на 31 березня складав 1878,5 млн. дол. В січні-березні в рахунокобслуговування та погашення боргу було виплачено 32,1 СДР, в т. ч. 10,7млн. СДР відсотків. Останній раз МВФ надавав Україні кошти 25.09.2001 – 290,8млн. СДР. З того часу НБУ вже повернув Фонду 120,2 млн. СДР.В І півріччі 2002 р.борг України перед Фондом зріс до 1,922 млрд. дол. з причини підвищення курсудолара до гривні. Виплати по кредитам МВФ в 2003 р. повинні становити СДР 185,8млн.,
В 2004 р. –СДр237,9 млн., В 2005 р. – СДР 201,1 млн., В 2006 – СДР 223,4 млн.
Взагалі в 2002 р.Україна скоротила борг перед МВФ на 10,8%(СДР 183,5 млн.) до СДР
1523 млн. (2071млн. дол.).
В 2003 р.Україна повинна виплатити СДР 178,7 млн., в т.ч. СДР 35,2 млн. відсотків. [12]
Висновки
Підсумовуючинаведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, щосуттєво впливають на зовнішню торгівлю України.
1) Посиленнямонополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компаніїконтролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світовоїторгівлі).
2) Посиленняцінової конкуренції.
3) Диспаритетністьрозвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;
4) Часткова змінаякості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямівунаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишньогоСРСР).
5) Структурнізрушення у світовому господарстві.
6) Переважанняфакторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутністьпаритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовамирозвитку).
Створенняефективної системи сприяння розвитку зовнішньоторговельного потенціалу вУкраїні повинно здійснюватися за наступними основними напрямками:
1)кредитно-страхова підтримка інновацій і розвитку пріоритетних,експортоорієнтованих виробництв;
2) наданняподаткових пільг виробникам пріоритетної продукції й експортерам;
3) розробка іфінансування програм розвитку пріоритетних експортоорієнтованих проектів урамках спеціально створених фондів;
4) адміністративно-організаційнапідтримка національних виробників;
5) розвитокміждержавного лізингу;
6) розробка іприйняття міждержавних документів про координацію ринків цінних паперів, єдиніпринципи заставних операцій, страхування ризиків, валютний й експортнийконтроль;
7) розробка івпровадження нових систем обслуговування торгово-економічних відносин, у т.ч.механізму клірингу;
8) створеннясприятливих умов для організації і функціонування двосторонніх ібагатосторонніх торгово-промислових палат, бізнес-центрів і представництв українах найближчих торгових парнерах України;
9) створеннясприятливих умов і надання допомоги суб'єктам господарювання у розвитку різнихформ спільного підприємництва: транснаціональних фінансово-промислових груп,лізингових компаній і інших фірм і організацій;
10) заохоченняпрямих інвестицій національних інвесторів;
11) використання бюджетних форм підтримки національних виробниківі експортерів.
За 2006 рік системних успіхів на американському напрямі досягти невдалося. Підтримка США зовніш ньополітичного курсу України залишається фактичнонереалізованою через внутрішньополітичні проблеми. Україна виявилася не готовоюдо реалізації низки спільних ініціатив. Стан відносин України та США недостатньою мірою сприяє формуванню стратегічного партнерства між країнами.
За 2006 рік системного прогрессу у відносинах з РФ теж не вдалосядосягти. Попри певні успіхи, в політиці України на російському напрямівідчувається дефіцит скоординованості, стратегічних підходів, ефективності дійу відстоюванні національних інтересів. Цей комплекс проблем, з одного боку,помітно послаблює позиції України в умовах асиметрії відносин і неспівмірності економічногота воєннополітичного потенціалів країн. З іншого – об’єктивно провокуєзростання жорсткого тиску з боку РФ. Цивілізаційна близькість до Європи даєУкраїні унікальний шанс змінити систему координат формування своєї ідентичностіз формули «Україна – не Росія» на формулу «Україна – невід’ємна частина Європи».Репрезентація України як частини політичної і економічної Європи у відносинах зРосійською Федерацією дає її колосальні преференції і дозволяє, з одного боку,зняти весь комплекс геополітичних претензій Росії, з іншого – значно посилюєпотенціал економічної співпраці.
Знаходячись на перетині геополітичних інтересів країн Заходу,Сходу, Півночі та Півдня Україна має величезні можливості для варіаціїзазначеними інтересами, а відтак знаходити собі партнерів, союзників іпросувати свої інтереси на цих чотирьох напрямах, завойовуючи собі статусрегіонального лідера, з яким буде змушена рахуватися Російська Федерація.
Перелік літератури
1. Василенко Ю. Експортнадіяльність України. 2007 р., с. 17–20
2. Ватманюк Г. таін. Макроекономіка /Київ – 2001 р., с. 275
3. Інтернет:http //www.
4. Климко Г., Нестеренко В.та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа – 2002 р.,с. 328
5. Кокорін В.Конкурентоспроможність економіки України. Газета «Бізнес і Економіка» – 2003 р.,с. 9–11
6. Макконел К.Р.,Брю С.Л. Економіка /М.12004 р., с. 123–146
7. Мочерний С. Основиекономічних знань / Київ.2008 р., с. 94–105
8. Новицький В.Є.Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ– 2005.,с. 23–31
9. Паламарчук В.Важлива умова економічного зростання. 2007., с. 8–10
10. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій. 2006., с. 54
11. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України/ЕкономікаУкраїни – 2002., с. 25–33
12. Журнал: Політика і час №7/2008
13. Онищенко В.Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України. «Газета ЕкономікаУкраїни.» 2006. №2.
14. Гончарова О.Торгівельні бар'єри на шляху до вільної міжнародної торгівлі. «РоссийскийЭкономический Журнал.» 2004. №8.
15. Беляцький З.«Міжнародний економічний взаємозв'язок і взаємозалежність: проблеми і тенденції.«2007. №6.
16. Фомичев В.І. «Международная торговля.» Підручник–М., 2004.
17.Шреплер Х.А. Міжнародні організації: Довідник.–М., Міжнародні відносини. 2005.