КУРСОВА РОБОТА
з курсу макроекономіка
на тему:
«МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ ВІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА»
2010
Зміст
Вступ
Розділ 1.Інституційне середовище міжнародного бізнесу
1.1 Міжнародніорганізації в системі регулювання міжнародних економічних організацій
1.2 Історіявиникнення та етапи розвитку міжнародних організацій
1.3 Сутністьсучасної міжнародної організації
1.4 Типізаціяміжнародних організацій
Розділ 2. Міжнародніекономічні інтеграційні процеси
2.1 Суть іголовні передумови міжнародної економічної інтеграції
2.2 Етапирозвитку інтеграційних процесів та їх особливості
2.3 Сучасніінтеграційні угруповання країн
2.4 Сучасніпроблеми інтегрування України в міжнародну економічну діяльність
2.5 Сутність таособливості процесів інтернаціоналізації: українська специфіка
Розділ 3. Українаі міжнародні економічні організації
3.1 Членство Українив міжнародних організаціях
3.2 Україна і ЄС
3.3 Україна і МВФ.Діяльність Всесвітнього банку в Україні
3.4 ЄБРР іУкраїна
Висновок
Література
Вступ
Сьогодніна нашій планеті кількість населення досягла 6 млрд. чол. Всі люди, якіпроживають на Землі, розмовляють 2796 мовами.
Напланеті існує 190 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутнимикордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національнихгрошей.
Держави,що існують на планеті, перебувають на різних щаблях суспільного розвитку.Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементипервісного, рабовласницького та феодального способів виробництва.Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, алевін ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією більшістьлюдства світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). Заекономічиим потенціалом сумарною величиною валового національного продукту, щовиробляється на планеті роль лідерів відіграють розвинутi капіталістичнікраїни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вонистворюють близько 50 % ВНП.
Усвітовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їхекономічного розвитку, приналежності до певних соціальних, політичних систем,різних регіональних організацій. У багатьох країнах мають місце релігійно-племіннаворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. п. У зв’язку з цим виникає питанняпро те, чи можуть у такому конгломераті діяти єдині економічні закони тазакономірності? Якщо вони існують, то яка специфіка їхніх дій порівняно іззаконами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн абосвітового капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це питання,необхідно коротко з’ясувати суть світового господарства.
Світовегосподарство як економічна категорія – це сукупність національних господарствта економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, якіфункціонують на національному та міжнародному рівнях. За сучасних умов світовегосподарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об’єктивнозумовлений дією таких факторів. По-перше, прагненням народів світу вижити заумов надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози людству можливоїядерної війни, політикою мирного співіснування. По-друге, розгортаннямнауково-технічної революції. Зараз жодна з країн світу не може самостійновикористати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднуватисвої зусилля у цій сфері. Це значно сприятиме встановленню між ними тіснихекономічних і науково-технічних зв’язків і, відповідно, веде до формуваннястійких структур у світовому господарстві.
По-третє,істотним фактором розвитку світового господарства виступаютьінтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. За сучаснихумов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничіпроцеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію,використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва наміжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції,підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинніресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочусилу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв’язків міжкраїнами-партнерами у міжнародній сфері.
По-четверте,необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем(екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстрсмальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднаннягосподарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світовогоокеану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, такі переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенніміжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповіднодо своїх потреб кожна країна світового співтовариства.
Ціфактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства,поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотноюознакою його системності. Характерною ознакою такого госнодарства єінтегративність, тобто процес зближення між його структурними елементами. Цейпроцес відбивається у функціонуванні прямих зв’язків між підприємствами, об’єднаннями,у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенніміжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.
Уширокому плані структура світового господарства включає дві складові частини:по-перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується 190;по-друге, таким елементом виступають міжнародні економічні зв’язки (відносини)між країнами-партнерами. Розгляд першого з цих елементів структури світовогогосподарства передбачає вивчення продуктивних сил і виробничих відносин,промислового, науково-технічного, трудового потенціалу кожної краіни, їїсистеми управління та ін. Щодо розгляду міжнародних економічних відносин якскладової частини світового господарства, то до його структурних елементівналежать міжнародні відносини у сфері виробництва, обміну, науково-технічні зв’язки, валютно-фінансові відносини, форми створення інфраструктури світовогогосподарства, міграції робочої сили. Міжнародні економічні відносини єпохідними від національних і отримують від них головний імпульс для свогорозвитку. Водночас міжнародні економічні відносини самі виступають і якактивний фактор розвитку національного господарства. Йдеться, наприклад, пророль у національній економіці спільних підпpиємств, міжнародних господарськихорганізацій, процесів міждержавної спеціалізації та кооперування виробництва.Вони позитивно впливають на стабілізацію національної економіки, підвищеннянауково-технічного рівня виробничих процесів, випуск якісної продукції, щовідповідає світовим стандартам.
Сукупністьвиробничих відносин світового господарства провляється у системі притаманнихйому економічних інтересів. Структурними елементами такої системи інтересів є:по-перше, економічні інтереси окремих держав світового співтовариства, яківиникають під час виконання ними господарських функцій на рівні міждержавних зв’язків;по-друге, економічні інтереси національних підприємств, об’єднаних, товариств,організацій, відомств, міністерств, які виступають учасниками взаємнихгосподарських зв’язків, що складаються між країнами-нартнерами; по-третє,економічні інтереси міжнародних господарських організацій, об’єднань,товариств, спільних підприємств, що функціонують як на двосторонній, так і набагатосторонній основі; по-четверте, економічні інтереси окремих груп державсвітового співтовариства, які є учасниками спеціалізованих міждержавнихгосподарських організацій; по-п’яте, економічні інтереси держав інтеграційногооб’єднання (Європейське економічне співтовариство, Європейська асоціаціявільної торгівлі тощо).
Типовоютенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття єінтернаціоналізація, важливим виявом якої є як глобалізація, так і регіоналізм.«Від пошуку можливостей співробітництва – до взаємної адаптації, від взаємновигіднихконтактів – до інтеграції зусиль, від обміну – до взаємопроникнення – від взаємопроникненнядо формування єдиного ринкового та навіть соціального простору». Ось принципи,що містяться в основі її конкретних рис.
Поглибленнята розширення інтеграційних процесів потребують адекватного інституційногозабезпечення ( тобто прийняття відповідних національних та міжнароднихнормативних актів, створення спеціалізованих організацій), установленнямаксимально надійних виробничо-збутових ліній між країнами, усунення перешкодміжнародної торгівлі. Тому є важливим для усіх країн світу створенняінституціональних економічних організацій, які б дозволили збільшити ринковийпростір, неускладнений внутрішніми кордонами, митними та адміністративнимипроцедурами контролю. Економічна інтеграція, як правило, відповідаєгеографічному поділу світу на регіони та субрегіони, охоплюючи певні сигментиостанніх. Щоправда, інколи інтеграційні процеси виявляютть схильність до значноповнішого охоплення відповідних територіальних площин. Так, переважна частинаЗахідної та Центральної Європи перебуває в орбіті ЄС. Проекти створеннявсеамериканської зони вільної торгівлі націлені на повне охоплення обох Америк( за винятком острівної Куби).
Безпосередняучасть у міжнародній економічній системі господарювання завжди сприяє вирішеннюв країнах національних економічних проблем, внаслідок перегляду й удосконаленнярозміщення та розвитку продуктивних сил. Удосконалення внутрішньогосподарськихпропорцій економіки, розширення виробництва товарів і послуг за межі власноїкраїни, підвищення якості продукції вітчизняних підприємств, зміцнення їїконкурентоспроможності на зовнішніх ринках.
Засучасних умов володіння знаннями з питань міжнародних організацій, місця і роліїх в міжнародному житті набуває особливого значення передусім для осіб, щопрацюють або планують працювати в складній і динамічній сфері міжнародногоекономічного співробітництва.
РОЗДІЛ 1. ІНСТИТУЦІЙНЕ СЕРЕДОВИЩЕ БІЗНЕСУ
1.1 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
Регулюванняміжнародних економічних відносин (МЕВ) у сучасних умовах здійснюється на основіміжнародних договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнароднихзвичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає в тому,що вони є одночасно і суб’єктами міжнародних економічних відносин (нарівні зфізичними, юридичними особами та державами), і частиною механізму регулюванняцих відносин.
Об’єктивнаніобхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв’ язків між країнами випливаєіз зростаючої взаємозалежності і взаємозв’язку національних економік івідповідної інтенсифікації розвитку економічних відносин між країнами; неузгодженостінаціональних законодавств різних країн, що потребує створення такого механізмурегулювання міжнародних економічних відносин, який би забезпечував збалансованукоординацію національних правових режимів.
Механізмрегулювання міжнародних економічних відносин має два взаємопов’язані рівні:національний та міжнародний, кожному з яких властива певна система принципів,інституційно-правових структур, інструментів та методів управління (рис. 1.1).
Так,елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:
— принципи управління як фундаментальні правила, що характеризуютьпевну «ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;
— інституційно-правові структури як сукупність міжнародних танаціональних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення співробітництва;
— інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходіввпливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні тарифи,квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін на товари йпослуги для міжнародного обміну тощо.
Якзазначалося, регулювання міжнародних економічних відносин здійснюється на двохвзаємопов’язаних, але нерівноцінних рівнях: національному та міжнародному.
Національномурівню відповідає система дій держави (уряду), що спрямована на регулюваннязовнішньоекономічних відносин і використовує названі вище елементи (принципи,методи, інструменти). На міжнародному piвні здійснюється погоджений вплив двохабо більше держав на економічні відносини між країнами взагалі або на окреміформи їх (міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, експорт таімпорт капіталу тощо). Цей рівень механізму регулювання являє собою системукоординації зовнішньоекономічних політик кожної з країн та окремих дій, якіпотребують колективного міжнародного регулювання.
Принципи Методи, інструменти Інструкційно-правові структури
/>
/>/> Елементи Механізм регулювання МЕВ
/>
/>
/>
/>Рівні Національний Міжнародний
/>
/>Координація
/> Двостороння/білатеральна Багатостороння
/>
/>
/> Інституційна Дискретна Міжнародні організації
/>Закони, норми, угоди, звичаї та практика
/>
/>/> Міжнародні інститути
Рис.1.1.* Місце міжнародних організацій у системі регулювання МЕВ
Координаціяекономічних дій – це процес погодження певних параметрів національних економічнихполітик з метою peгулювального впливу на світогосподарські, регіональні ‘чифункціональні зв’язки. Об’єктами координації можуть бути:
v цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих, взаємопідпорядкованихцілей);
v інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);
v інструменти економічної політики;
v час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.
Залежновід кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація міжнародноїекономічної діяльності може бути двосторонньою або багатосторонньою.
Двостороння(білатеральна[1])координація включає угоди та домовленості між двома суб’єктами МЕВ, які досягаютьсябезпосередніми переговорами між партнерами.
Багатостороннякоординація забезпечує погодження різних аспектів міжнародної економічноїдіяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних країн.
Координаціяекономічної політики залежно від зaсобів здійснення може бути двох видів:дискретна та інституціональна.
Дискретнакоординація (або співробітництво типу ad hoc[2]) – це узгодження, якe досягаєтьсяшляхом так званих, дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадкудержави домовляються самостійно використовувати дeякі заходи, інструменти, методидля досягнення належної єдності дій.
Інституціональнакоординація – це погодження, яке виробляється на підставі визначеногоінституту, тобто з використанням встановлених уже законів, правил, норм,звичаїв та практики, організаційних структур. Отже, в поняття «міжнародні інститути»входять дві складові:
1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації, установи,конференції тощо;
2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.
Прицьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачісукупності законів та норм.
Об’єктивнанеобхідність посилення інституціональної координації, тобто розвиткуміжнародних організацій, пояснюється сукупністю вагомих чинників, як-от:
v зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількохсфер: валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фінансових ринків тощо;
v тривалий період узгодження за використання дискретної координації;
v велика кількість учасників переговорного процесу, що ускладнюєдосягнення консенсусу;
v залежність учасників переговорів та урядових осіб від тискувиборців і громадської думки в країні;
v складність та дорожнеча інформаційного забезпечення взаємодії.
Середсуб’єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільшзацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є,зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповіднийарсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнамкоординувати свої дії на світовій арені. Міжнародні організації необхідні такождля нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формахберуть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операційнатрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники, які є різними у різнихкраїнах та регіонах.
Очевидно,що саме потреби міжнародного бізнесу історично були першопричиною розвиткуміжнародних організацій, про що свідчить літопис створення основних із них:1814 р. – Центральна комісія судноплавства по Рейну; 1865 р. – Міжнародний телеграфнийсоюз; 1875 p. – Міжнародний комітет з мір і вагів; 1883 р. – Міжнародний союз зохорони прав промислової власноcті; 1890 р. – Міжнародний союз для публікаціїмитних тарифів; 1919 p.
–Міжнародна організація підприємців; 1920 р. – Міжнародна торговельна палата;1926 p. – Міжнародна організація зі стандартизації та ін.
Характерноюрисою сучасного етапу розвитку міжнародних організацій є розширення їхньоїкомпетенції і ускладнення структури. Загальна кількість міжнародних організаційнаближується до 5 тисяч, з яких понад 400 — міжурядові. Організаціїекономічного напряму становлять найбільшу частку — понад 50 % усіх міждержавнихорганізацій. З недержавних – найбільше таких засновано в комерції тапромисловості, а також у системах охорони здоров’я і медицини.
1.2 ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Першіміжнародні міжурядові організації як одна зі стабільних форм регулюванняміжнародних відносин з’явилися порівняно недавно – y середині ХІХ сторіччя.Однак їх виникненню передував досить тривалий процес розвитку міжнародногоспілкування, в ході якого формувалися об’єктивні суспільні потреби у створенніспеціальних міжнародних органів, які б регулювали дедалі більш складнібагатосторонні відносини між державами в різних сферах діяльності. Умовно можнавідокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:
1. Епоха рабовласницьких держав.
2. Період феодальної роздробленості.
3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій таформування світового ринку.
4. Період між Першою та Другою світовими війнам.
5. Сучасний етап.
Епохарабовласницьких держав. Ще в ІV – VІ ст. до н.е. у Стародавній Греції існувалодва типи міжнародних інститутів сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи(коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії булирелігійно-політичними союзами племен та міст зі спільними святилищем, скарбницею,правилами ведення війн.
Періодфеодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійноворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загpози збоку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари дляфеодальної Русі).
Водночасна світовій арені почали з’являтися торговельні союзи. Прикладом такоготорговельного об’єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, щоіснував з ХІV по ХVІІ ст. До нього входили північнонімецькі міста Любек,Штраль-зунд, Росток, Вісмар, Гамбург та ін. Міста-члени союзу намагалисязосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та СхідноюЄвропою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власнікомерційні інтереси і навіть вести війни з іншими державами. Ганзейський союзмав торговельні контори в Новгороді, Пскові, Смоленську, Каунасі, Бергені,Стокгольмі, Брюгге, Лондоні та ін.
Третійетап розвитку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже 6улипритаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей,постійного органу, порядку роботи та ін.
Деякізахідні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званогоСвященного союзу, створеного російським царем Олександром І, австрійськимімператором Францем І та прусським королем Фрідріхом-Вільгельмом ІІІ у вересні1815 р. після падіння імперії Наполеона І.
Інодіспеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка булаорганізована Віденським конгресом 1814 – 1815 рр., а на постійній основі почалапрацювати з 1831 р.
Стабільнезростання кількості міжнародних організацій з середини ХІХ ст. пов’язане зрозвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цейчас з’являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітнійпоштовий союз (1874), Європейська конференція з розкладів пасажирських потягів(1874), Міжнародний телеграфний союз (1875), Міжнародний союз з охоронипромислової власності (1883) та ін.
Періодміж Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світіміжнародної організації універсального типу з широкою (неспеціалізованою)компетенцією Ліги Націй. Створена в 1919 р. з ініціативи американськогопрезидента Вільсона, Ліга Націй являла собою:
ü міжнародну організацію;
ü асоціацію урядів;
ü метод організації міжнародного життя.
У цейперіод триває створення функціональних та галузевих організацій; загальна кількістьміжнародних організацій збільшилася втричі (табл. 1.1).