Міжнародністратегії економічного розвитку
Виконавстудент 5 курсу 1 групи
КовтуненкоПавло Ігорович
Київ
1.Реформування світової фінансової і валютної системи
Глобальнаекономічна криза ХХІ століття – результат провалу існуючої світової валютноїсистеми, фінансові інститути якої, зважаючи на останні події, підтвердили невідповідністьїх діяльності потребам сучасного багатополярного світу. Через відсутністьінструментів щодо запобігання і мінімізації наслідків кризових явищ і важеліввпливу на стратегії учасників ринку, світ зіткнувся із серйозними економічними потрясіннямиі, як результат, зі зростанням глобальної соціальної нестабільності.
Очевиднимє те, що в умовах глобалізації для нормального функціонування світової економікинеобхідна стабільна, передбачена і функціонуюча за заздалегідь відомими правиламиміжнародна валютна система, в основі якої буде лежати підтримка макроекономічноїі фінансової дисципліни провідними світовими економіками.
Головноюрозбіжністю в питанні реформування світової валютної системи є різне баченнятого, наскільки глибокими мають бути реформи. Деякі країни, а саме США і Великобританія,вважають, що достатньо буде лише «навести лад» в окремих елементах існуючоїсистеми. У цьому контексті мова йде лише про часткову модернізацію, за якої основніважелі впливу на фінансову ситуацію у світі залишаться без змін, тобто США, збережутьдомінуючий вплив американського долара як основної резервної валюти.
Іншікраїни, до яких належить і Росія, переконані, що всі сучасні проблеми були закладеніще Бреттон-Вудом, і світова валютна система потребує кардинальних змін, у томучислі за рахунок розширення кола країн, що будуть мати вплив на світові фінансовіінститути, відходу від домінування однієї резервної валюти та посилення контролюза фінансовими потоками і операціями. Саме такі позиції були проголошені напершому саміті «Великої двадцятки», що відбувся 15 листопада 2008 р. уВашингтоні і мав на меті обговорення шляхів подолання світовоїфінансово-економічної кризи. За підсумками цього Вашингтонського саміту йогоохрестили історичним. Адже декілька десятиліть поспіль сім промисловорозвинених держав світу «сиділи за штурвалом величезного лайнера» під назвою«світова економіка». Але прийшов час суттєвих змін у розстановці сил насвітовій арені, час, коли такі країни третього світу, як Бразилія, Китай, Індіята Індонезія, маючи необхідний для подолання кризи резерв капіталу, почаливиборювати права голосу.
Уконтексті представлених двох діаметрально протилежних підходів доцільним є аналізкожного з них.
Так,відповідно до позиції російських представників, зокрема, президента РФД.Медведєва, під час другого саміту «Великої двадцятки», який проходив 2 – 4квітня2009 р. у Лондоні, майбутня реформа валютної системи повинна покластикрай домінуванню долара США в глобальній економіці як основної розрахунковоївалюти.
Одниміз ключових принципів нової валютної системи має стати створення нових валютнихзон. У зв'язку з цим виникає необхідність стимулювання регіональної економічноїінтеграції задля появи нових регіональних резервних валют, які поряд із доларомСША та євро зможуть значно підвищити стійкість світової валютної системи.
Уперспективі такими зонами можуть стати:
1)рублева зона (Росія, країни-члени Євразійського економічного співтовариства та окремікраїни СНД);
2)зона юаня та йєни (Китай, Японія, країни АСЕАН та інші країни АТР);
3)валютна зона країн Латинської Америки на базі країн-членів МЕРКОСУР
(Бразилія,Аргентина, Парагвай, Уругвай, Венесуела) і країн Андської групи(Болівія, Колумбія, Перу, Венесуела, Еквадор);
4)зона «золотого динара» – арабські країни Близького і Середнього Сходу та інші мусульманськідержави (близько 55 країн-членів Ісламського банку розвитку).
ВодночасРосія вважає, що виходом із ситуації також може стати формування сильнихрегіональних валют і створення на їх основі нової світової резервної валюти,якою було запропоновано вибрати СДР (Special Drawing Rights) – штучний платіжнийзасіб у безготівковій формі, що емітується (випускається) МВФ з метою регулюваннясальдо платіжних балансів, поповнення резервів та розрахунків із МВФ.
Довідка:СДР існує з 1969 р. як облікова одиниця, а з 1979 р.як основний резервний засіб міжнародної валютної системи. Вартість СДР спочаткувизначалася золотим паритетом долара США (на той час – 35 доларів за унцію). У1976 році вона була визначена на основі кошика валют 16 країн. У 1981 році маломісце нове визначення вартості СДР на основі 5 основних валют. У наш час СДРскладаються з 0,632 долара США, 0,410 євро, 0,184 японської йєни та 0,0903британського фунта. Проте в найближчій перспективі можливе розширення«мультивалютного кошика» за рахунок юаня і рубля, валют, що, на думку Д.Медведєва, вже давно активно перетинають кордони своїх країн.
Точкизору економістів з приводу доцільності СДР розходяться. Одні вважають, що використанняСДР може стати першим кроком на шляху до формування принципово нової валютноїсистеми, що піде на користь світовій економіці. Зокрема, як відзначає аналітикгрупи компаній Broco Михайло Макаров, криза загострила протиріччя між функцієюдолара як національної валюти США, з одного боку, і як основної світовоїрозрахункової / резервної грошової одиниці — з іншого. На його думку, відвведення СДР у першу чергу постраждають Сполучені Штати і основні «тримачі»американського державного боргу — Китай і Японія. Втім, навіть незважаючи начисленні «мінуси», за прогнозами економіста з часом перехід на СДР може зігратина руку більшості учасників ринку.
Іншіаналітики переконані, що сучасний МВФ не впорається із підвищеним навантаженнямз емісії і контролю за використанням СДР. Зокрема, експерти фінансової групи«Калина Фінанс» вважають, що наділення МВФ правом друкувати банкноти таемітувати СДР для обслуговування світових фінансових потоків і торгівлі незможе вирішити всіх проблем, що накопичились у світовій економіці.По-перше, статутний капітал МВФ становить всього 217 млрд. СДР (або $321 млрд.за поточними котируваннями в торговельно-інформаційній платформі Itrader).Тобто виникаєнеобхідність миттєвого збільшення квоти країн-учасниць МВФ, що вситуації фінансової кризи навряд чи можливо. По-друге, найбільшою кількістюголосів в МВФ володіють США – 17,5%, на Японію та Німеччину припадає лише 6,3%та 5,53%відповідно. Іншими словами, основний дохід і контроль за емісією новоїсвітової валюти у разі її випуску все одно буде належати Сполученим Штатам.По-третє, фінансовий експерт компанії Phoenix Capital, Д. Романович,переконаний, що СДР утому вигляді, в якому вона існує сьогодні, має мало шансівстати світовою резервною валютою, оскільки фактично є лише кошиком, складенимзі світових валют (тих самих долара та євро). Резервною ж може стати лишевалюта, задіяна в реальних трансакціях і здатна взяти на себе функціюплатіжного інструментарію.
Утакій ситуації прихильники СДР вважають, що сьогодні необхідні або 1) негайне глибокереформування МВФ, основною функцією якого повинно стати попередження танедопущення глобальних фінансових криз, а не запізніла допомога в їхліквідації, або2) навіть демонтаж Міжнародного валютного фонду як умова длянормального функціонування СДР.
Економістивсього світу солідарні в одному: час долара США як резервної валюти і валютиміжнародних розрахунків пройшов, проте адекватної заміни «зеленому», яка моглаб задовольнити більшість найпотужніших економік світу, поки що немає. Тим часомСДР, по суті, є кошиком валют, а отже, їх використання могло б забезпечити світовувалютну систему від деяких ризиків, властивих валютам окремих країн.
Усвою чергу, представники проамериканських поглядів відстоюють точку зору про необхідністьлише часткової реформи існуючої валютної системи, за якої основні важелі впливуна фінансову ситуацію в світі залишаться без змін, тобто США збережуть домінуючийвплив американського долара як основної резервної валюти.
Так,міністр фінансів США Тімоті Гайтнер робить акцент на тому, що, незважаючи накризу, долар продовжує бути найсильнішою валютою і свідченням цього є дані МВФ таЄвропейського ЦБ про міжнародні накопичення в іноземних валютах, які в 2008 р.на 63% складалися з доларів США, на 27% з євро, на 5% з британських фунтів тана 3% з японських йєн. На частку ж інших валют, включаючи російські рублі ікитайські юані, припадає всього 2%.
Крімтого, на думку американського міністра, долар залишатиметься основною світовоюрезервною валютою впродовж ще довгого часу і тому, що за ним стоїтьсупер-економіка США, з якою не в змозі конкурувати жодна інша країна світу. Небачить необхідності в новій світовій валюті і президент США Барак Обама,стверджуючи: «Долар дуже сильний, тому що інвестори вважають США країною знайпотужнішою економікою і найстабільнішою політичною системою в світі».
Наостанок доцільно також розглянути українську позицію, яка представлена поглядамиАнатолія Гальчинського, професора Інституту світової економіки і міжнароднихвідносин НАН України, який стверджує, що валютна система досить консервативна.Її системна перебудова – досить тривалий та трудомісткий процес, який відбуватиметьсяпоетапно. Крім того, реформа світової валютної системи обов’язково повиннаторкнутися не лише її глобальних механізмів, адже валютна система має трирівневуархітектуру. Вона охоплює інституційні механізми національних валютних структур,інститути валютних відносин глобального (міждержавного) рівня, а також регіональнівалютні структури. Нинішня криза виявила принципові протиріччя на кожному з цихрівнів. Тому, визначаючи логіку системних перетворень, надзвичайно важливим єзабезпечення комплексності змін.
Дляуспішного протистояння світовим кризовим тенденціям та подолання їхніх негативнихнаслідків для України у фінансово-економічній сфері нашої держави пропонуєтьсяздійснювати комплекс таких заходів:
1)організувати розроблення цільової системної політики із формування та управліннягрошовими ресурсами в економіці, яка повинна, насамперед, ураховувати внутрішніджерела і механізми створення ресурсів, що особливо важливо в умовах глобальноїнестабільності;
2)запровадити ретельний моніторинг руху коштів до України, приділяючи увагу якостікапіталу, термінам, характеру і напрямам його використання, а також відповідностізазначених параметрів економічним пріоритетам;
3)забезпечити формування антикризових механізмів, здатних нейтралізувати дію зовнішніхвпливів, спекулятивний тиск на ринок, а також створення спеціальних інститутіві фондів, кошти яких можуть використовуватися при раптовому настанні кризовихподій;
4)забезпечити посилення державного контролю над банківським сектором з метою обмеженняможливих спекуляцій на валютно-фінансовому ринку, які матимуть негативнісоціальні наслідки.
фінансовий валютний офшорний система
2. Причинивиникнення, розширення і функції офшорної фінансової системи
Середфінансових центрів виділяють офшорні зони. Це позанаціональні фінансові центри,які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування у валютах інших країн(евровалютах). Для цих зон характерні:
— ліберальневалютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючипри цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначнедержавне втручання);
— здійсненнявалютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою;
— законодавчийдопуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчийвід ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий.
Розглянемодетальніше сутність, класифікацію, основні типи офшорних центрів, а такожспособи їх використання. Існує багато термінів для позначення місць, у якихздійснюється вигідна, з погляду представників ділового світу,фінансово-підприємницька діяльність. У германомовних країнах їх називаютьподатковими оазисами, у франкомовних податковим раєм, а в англомовних — загальноприйнятим терміном для визначення подібних територій виступає такепоняття, як «податкова гавань» (tax haven). Однак останнім часом загальнепоширення одержало поняття «прибережний фінансовий центр» (offshorefinancial centre), що став синонімом визначенню «податкової гавані»,чи, простіше кажучи, «офшорний центр».
Уназву «прибережний» стосовно «податкового раю» коженіндивідуальний клієнт вкладає свій власний зміст. З погляду інтересу кожного зних, якщо існують вигідніші податкові розпорядження і кредитні умови в сусідніхкраїнах або в далеко розташованих територіях, то для них ці місця стають«прибережними оазами». Необхідно застерегти від змішування понять«офшорний центр» і вільна економічна зона.
Хочау формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чияк окремий випадок ширшого поняття «вільна економічна зона» (тому щов них загальна «родова» ознака — низькі податки чи їхня повна відсутність),але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає втому, що вільні економічні зони орієнтовані на залучення продуктивного капіталу(як іноземного, так і вітчизняного), який утворить доходи всередині зони, тодіяк мета офшорних центрів — залучення іноземного фінансового капіталу, якийприносить доходи як власникам цього капіталу, так і організаторам офшорнихцентрів.
Джерелаж цих доходів перебувають за межами офшорних центрів. Основна риса офшорнихцентрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, такожне розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни й території, які нестягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс іКайкос). У той же час, там стягуються невеликі податки на доходи, які надходятьз-за кордону. Буває і така ситуація, коли високорозвинені країни з прогресивнимоподатковуванням обкладають низьким податком доходи, які надходять з-закордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є,наприклад, холдинги в Голландії). До місць перебування офшорних центріввідноситься і Швейцарія. Хоча ця країна обкладає господарюючі суб'єкти високимифіскальними зобов'язаннями, але репутацію офшорного центру вона придбалалегкістю і доступністю проведення фінансових операцій, а також високим ступенемзбереження банківської таємниці.
Характерноюрисою офшорного центру є те, що депонований у ньому капітал не лежить без руху,а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низькимоподаткуванням за кордоном. Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і взагальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхнюзгоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основнихвідносять:
— політичнуй економічну стабільність у країні;
— гарантіюдотримання фінансової і банківської таємниці;
— відсутністьвалютних обмежень;
— сучаснізасоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;
— зручнуправову систему;
— виконанняіндивідуальних потреб інвесторів.
Доінших особливих вимог клієнтів офшорних центрів звичайно відносять: відноснонизькі адміністративні витрати, необхідні для поточної діяльності, гарне мовнеобслуговування з боку перекладачів, послуги професійних радників, сприятливіумови стягування податків, можливість придбання громадянства, можливістькупівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари, необхідні для життяперсоналу і членів їхніх родин.
Розглянемоці риси.
Це,насамперед, економічна і політична стабільність. Вона є однією з головних умов,яких повинні дотримуватись офшорні центри. Цілком зрозуміло, що ніхто і ніколине буде тримати капітал у банках тих країнах, де може бути проведенанаціоналізація власності, чи фінансам яких загрожує економічний крах. Те ж саместосується політичних змін, особливо за яких верх беруть лівоорієнтовані чирадикальні елементи. Військова дестабілізація або збройні конфліктиунеможливлюють існування офшорних центрів. Політичний ризик має вирішальнезначення при прийнятті рішень про переміщення майнових цінностей за кордон.Багато країн, у яких легко можна здійснити військовий переворот, вважаютьсябільш небезпечними, ніж колишні колонії, пов'язані численними зв'язками зметрополією. Разом з тим такі колонії, як підтверджують колишні британські володіння,менш піддані небезпеці з боку сильніших сусідів. Тому Бермуди вважаютьсябезпечнішими, ніж Багамські Острови, хоча в обох країнах не можна виключитирасових безладів. З більшою стриманістю й обачністю клієнти офшорних центріввідносяться до диктаторських режимів. Вони часто пропонують у себе вигідніумови оподаткування. Але разом з тим інвесторам там необхідно рахуватися зможливістю радикального перевороту і націоналізації.
Наступназначна і важлива особливість офшорного центру (після політичної й економічноїстабільності) — зобов'язання зберігати і гарантувати дотримання сувороїбанківської таємниці. Це загальна риса таких центрів. Завдяки ліберальномузаконодавству у відношенні банківської діяльності створюється легкість ідоступність відкриття банківських рахунків, з одного боку, а з іншого — поряд збезумовним обов'язком дотримання банківської таємниці гарантується максимумбезпеки і довіри в проведенні банківських операцій. Розпорядження банківськогозаконодавства часто містять розмежування фінансової діяльності на сфери:міжнародну і внутридержавну. Міжнародна фінансова діяльність, головнимсегментом якої виступає банківська діяльність, користується звичайно статусомекстериторіальності, який охороняє її від усякого виду незручностей і обмежень.Країни, які проводять таку політику, називаються ще «банківськимиоазами». Законодавство таких держав гарантує не тільки збереження таємницібанківських рахунків, а й нерозголошення паспортних даних власників цихрахунків. Видача якої-небудь інформації розцінюється тут як правопорушення.
Томудуже важко встановити особистості вкладників банків таких країн. Ще складнішерозкрити імена власників самих банків. Пропонуючи клієнтам повне дотриманнятаємниці, вони забезпечують можливість накопичувати багатство без обкладанняйого яким-небудь відчутним податковим тягарем. Банківська таємниця сягає своїмикоренями у вікові традиції розповсюдженого в англосаксонських країнахЗагального Права (Common Law). Мається на увазі мовчазна угода між банком ійого клієнтом. Порушення такої угоди передбачає відповідальність банкіра врамках цивільного і кримінального права. Джерела суворого дотриманнябанківської таємниці варто шукати у фінансовій практиці Швейцарії.Особливостями фінансових операцій міжнародного масштабу, проведених уШвейцарії, є те, що вони пов'язані із санкціями карного переслідування,спрямованими проти будь-якого співробітника, який розголосив інформацію,отриману від клієнтів. Початок такої охорони датується 30-ми роками XX ст.,коли біженці з Німеччини переказували свої кошти до Швейцарії, щоб зберегти їхвід нацистів. Правила дотримання банківської таємниці призвели до того, що всінімецькі внески, незалежно від того, хто був їхнім власником (фашисти чипредставники опозиції), були взяті під захист. В особливих, індивідуальнихситуаціях клієнт може відмовитися від права збереження таємниці, яка стосуєтьсяйого внесків і банківських операцій. Разом з тим банк не може звертатися доклієнта чи починати які-небудь дії, які могли б схилити до обмеження чи відмовиклієнта від права на банківську таємницю.
Швейцарськийзакон про банки вимагає, щоб ті беззастережно надавали правоохоронним органамвідомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи. Якщо жйдеться про цивільне судочинство, то питання про надання інформації щодобанківських клієнтів знаходиться в компетенції кантональної влади. У цілому жсторонні особи не мають права на одержання інформації про клієнтурушвейцарських банків.
Особливестановище Швейцарії порівняно з іншими розвинутими країнами полягає, зокрема,саме в тому, що податкові служби тут не мають безпосереднього доступу добанківських рахунків клієнтів. Якщо податковій інспекції необхідна інформаціяпро банківські рахунки платника податків, їй потрібно звертатися безпосередньодо нього, а не до керівництва банку.
Високийступінь таємності операцій, проведених швейцарськими банками, не означає, щовід них одержують менше інформації, ніж за кордоном. Ряд операцій, пов'язаних звідмиванням «брудних» грошей, послужили причиною пред'явлення більшсуворих вимог, що стосується особистості клієнтів і нагляду за банківськимиопераціями. Банки одержали право видавати правоохоронним органам інформацію проклієнта, якщо в їхнього керівництва склалося переконання, що він пов'язаний із злочиннимелементом. Значна частина капіталу, який надходить у Швейцарію через кордон,приходить з інших офшорних центрів. Підрахунки підтверджують, що близько 40%усіх банківських угод у цій країні пов'язані з ними. З мстою дотриманнямаксимальної обережності і конфіденційності при проведенні банківських операційвведена спеціальний порядок відкриття рахунків на псевдонім чи номер, обранийклієнтом. Така система сприяє зміцненню довіри до банківських рахунків, але неробить ці рахунки зовсім анонімними. Власник рахунка завжди залишається відомимбанку. Останніми десятиліттями Швейцарія послабила вимоги, пропоновані дотаємниці банківських внесків. Створено важливі прецеденти з видачею інформаціїпро внески екс-диктаторів — таїтянського Дювальє і філіппінського Маркоса. Востанньому з названих випадків на настійну вимогу уряду США і Філіппіншвейцарські банки передали інформацію про грошові внески диктаторів урядовиморганам. Крім того, Федеральний суд Швейцарії прийняв рішення надатиГенеральній прокуратурі України документи про рахунок екс-прем'єр міністраУкраїни Павла Лазаренка в одному з банків Цюриха.
Згідноз інформацією Швейцарського телеграфного агентства, цей рахунок цікавитьГенпрокуратуру України, оскільки він міг використовуватися для переказу сумнівнихкоштів. У 1996 р. на цей рахунок з одного з банків Кіпру були переказані $1,6млн. У міжнародній практиці найбільш конфіденційними вважаються такі системибанківських рахунків, при яких банкір не знає свого клієнта. Таким єзастосовуваний у Японії рахунок з печаткою «натсу-ін», прикористуванні яким ідентифікація вкладника виробляється за допомогою йогоособистої печатки. Його аналогом в Австрії існує система рахунків за назвою«Uberbringer Sparbucher»1, при якій використовуються спеціальнідокументи для видачі внеска на пред'явника.
Уцілому ж охорона таємниці банківських рахунків у різних країнах забезпечуєтьсяпо-різному. У державах Ради Європи, за винятком Австрії і Люксембургу,порушення банківської таємниці не спричиняє карного переслідування. В Австріїна основі спеціально схваленого в 1979 р. закону банківський службовець зарозголошення інформації про вкладників банку може бути засуджений на термін доодного року тюремного ув'язнення чи повинен буде виплатити штраф, що дорівнюєрічній заробітній. Разом з тим банк може представити дані, які стосуютьсяклієнта, тільки за визначенням суду. У Люксембурзі закон про охоронубанківської таємниці схвалений у 1981 р. Відповідно до нього банки розголошуютьвідомості про клієнтів у випадку відкриття на них кримінальної справи, але зазгодою міністра фінансів. На Багамських Островах і Барбадосі порушеннябанківської таємниці загрожус серйозними грошовими штрафами. Розголошеннябудь-якої інформації, яка стосується банків і трестів, дозволяється тільки за рішеннямВерховного Трибуналу цих островів. На островах Кайман порушення таємницібанківських внесків загрожус тюремним ув'язненням до двох років і грошовимштрафом. Покарання за таку провину може бути збільшене, якщо обвинувачуваний — банківський службовець, адвокат, урядовий службовець чи торговий посередник.
УГонконгу охорона банківської таємниці відзначається суворістю: її порушникиможуть піддаватися штрафу до 100 тис. дол. чи тюремному ув'язненню до двохроків. Разом з тим на практиці податкові служби при необхідності одержують відбанків усю необхідну для них інформацію.
УЛіхтенштейні законодавство про охорону банківської таємниці багато в чомуаналогічне швейцарському, тільки коло осіб, які несуть юридичнувідповідальність за її збереження, ширше, ніж у Швейцарії.
УМонтсерраті подібне законодавство також засноване на швейцарському досвіді.Передача кому-небудь інформації про банківських клієнтів, крім правоохороннихорганів в обговорених законом випадках, заборонена. Однак, на відміну відШвейцарії, тут не передбачені конкретні санкції за порушення законодавства пробанківську таємницю.
Суворимизаходами для охорони таємниці банківських внесків відзначається законодавствоПанами. її розголошення карається позбавленням волі до 6 років, штрафом до 1 тис.дол. або тим і іншим разом. Крім випадків, передбачених Кримінальним кодексомцієї країни, навіть муніципальним чиновникам закритий доступ до інформації провкладників банків. Заборонено видавати аналогічну інформацію урядовимслужбовцям та іноземним податковим відомствам.
Дохарактерних рис офшорних центрів відноситься й відсутність обмежень на обмінвалюти й операції з валютою. Майже скрізь тут не здійснюється контроль надпереказом валютних коштів за умови, якщо джерело їхнього походження перебуває замежами офшорного центру. Якщо ж і залишаються які-небудь обмеження з цієїчастини, клієнти наполягають головним чином на тому, щоб був забезпеченийвільний переказ коштів і щоб ці кошти не затримувалися на рахунках іншихбанків, крім офшорних. Звичайно, таке прагнення клієнтів теж пов'язане зризиком, тому що повної безпеки внесків не існує ніде. Але поєднати одночаснонесплату податків і повну відсутність ризику втрати внеску принциповонеможливо. Згадані вище ознаки офшорних центрів не можуть бути реалізовані безтакої важливої їхньої властивості, як наявність у центрах сучасних засобівзв'язку і надійне їхнє функціонування. Це вимагає високого рівня розвиткуінфраструктури.
Привабливістьофшорного центру багато в чому залежить від рівня і якості послуг зв'язку. Якправило, усі ці центри обладнані ефективними засобами телекомунікації, якізабезпечують блискавичний зв'язок, так необхідний для фінансових операцій.Наприклад, острови Кайман за допомогою супутникового зв'язку забезпечуютьсучасне автоматичне з'єднання зі Сполученими Штатами, Канадою і ВеликоюБританією. Подібний же високий рівень послуг зобов'язані надавати тут і засобитранспорту. Козирною картою офшорних центрів є авіасполучення, яке забезпечуєшвидкі і зручні особисті контакти для учасників фінансових угод. Острови Кайманпропонують клієнтам два щоденних рейси на Флориду. Численні чартерні рейси,здійснювані зі США, забезпечують перевезення великих грошових сум в офшорнібанки на Карибах.
Аналогічнестановище з транспортом і телекомунікаціями в офшорних центрах Панами іГонконгу. У тих же офшорних зонах, де транспортні послуги ненадійні і вскрутному становищі (Науру, Ангілья), залучити численну клієнтуру, незважаючина пропоновані пільги, не вдається. Однак навіть наявність вдалого поєднаннявсіх названих характерних рис буде недостатньо для успішного функціонуванняофшорного центру, якщо в ньому не буде створена зручної правової системи. Вонамас вирішальне значення для вибору резиденції фірми, організаційно-правовоїформи компанії та її функціонування. Законодавчий устрій офшорних центріввирізняється розмаїтістю. Трохи узагальнюючи, можна відзначити, що всітериторії, які відносяться до континентальної Європи, живуть у рамкахКодифікованого цивільного права, витоки якого сягають римського права, а віднього — кодексу Наполеона. У той же час території, історично пов'язані збританською короною, чи колишні її колонії, застосовують у себе зовсім іншусудову систему, що ґрунтується на системі Загального Права (Common Law), якафункціонує на базі прецедентів, тобто на підставі раніше винесених судовихвироків.
Наприклад,Швейцарія, Ліхтенштейн, а також контрольовані голландцями Карибські острови(Голландські Антили) використовують континентальне право. Колишні ж британськіколонії або залежні території, такі як Багамські, Бермудські, Вір-гінські,Кайманові острови, Гібралтар, острови в протоці Ла-Манш входять до законодавчоїсистеми Загального Права. У США, через в силу особливості їхнього історичногорозвитку, обидві ці системи існують паралельно. У Луїзіані, яка була володіннямФранції, до сьогоднішнього дня частково використовується континентальне право.В інших частинах США ухвалене законодавство на основі Загального Права. Воно жзастосовується в Ліберії і Панамі. Система Загального Права надає великусвободу для підприємницької діяльності, але одночасно майже завжди потребуєдопомоги з боку адвоката, оскільки ця система відзначається юридичноюскладністю. Зате вона відкриває більші можливості в галузі переміщення майновихправ з однієї країни в іншу, що особливо важливо для клієнтів офшорних центрів.Нарешті останньою (за порядком перерахування, але не за важливістю) характерноюрисою офшорних центрів є міра задоволення індивідуальних потреб клієнтів, асаме: відповідні умови проживання, внутрішнє транспортне сполучення, медичнеобслуговування, володіння місцевими жителями і обслуговуючим персоналоміноземними мовами, наявність кваліфікованих фахівців — нотаріусів, адвокатів,бухгалтерів і операторів комп'ютерів.