Пошукова робота З інфекційних хворіб На тему: “Психологічна та психотерапевтична допомога хворим на вірусний гепатит з врахуванням рівня захворюваності по Снятинському районі” Вірусний гепатит А
Вірусний гепатит (хвороба Боткіна) – це гостра інфекційна хвороба, що спричиняється вірусом А, характеризується ураженням печінки, порушенням обміну речовин, нерідко – жовтяницею.
Етіологія. Вірус РНК – родина ентеровірусів. Вірус стійкий при кімнатній температурі, зберігається протягом кількох місяців, чутливий до формаліну, розчинів хлораміну і хлорного вапна. Стійкий до заморожування (при температурі 20с зберігає життєдіяльність 20 років).
Епідеміологія. Рівень захворювань на гепатит А залежить від санітарно-гігієнічного стану територій.
Джерело інфекції – хвороба людини. Найбільш небезпечними є без жовтяничний і безсимптомні форми хвороби. Виділення вірусу починається в кінці інкубаційного періоду і протягом першого тижня жовтяниці. Механізм передачі – фекально-оральний, водно-побутовий. Доза зараження – 100 тис. вірусних частинок. Сезонність – осінньо-зимова. Сприйнятливість: діти, великі колективи людей, їх скупчення в закритих приміщеннях. Імунітет – тривалий, можливо, по життєвий.
Патогенез. Збудник вірусного гепатиту А через шлунково-кишковий тракт потрапляє в ендотелій тонкої кишки (тут розмножується) в мезинтеральні вузли, звідки гематогенно потрапляє в печінку, потім пошкоджує гепатоцити і разом з жовчу потрапляє в товсту кишку і виділяється з фекаліями. Носійства після перенесення хвороби немає. Ускладнень немає, але якщо до того була уражена печінка, або хронічна інтоксикація алкоголем, наркотичними, лікарськими речовинами, також в ослаблених осіб може бути блискавична форма хвороби, коматозна форма, що призводить до гострого некрозу печінки.
Клініка. Інкубаційний період – 7-50 днів. В протіканні хвороби розрізняють початковий період – перед жовтяничний, який в середньому триває 1 тиждень, але може тривати і довше. Для цього періоду характерними є загальна слабість, відчуття втоми, відсутність апетиту. Хворого турбує важкість в підложечній ділянці, відрижка. Інколи хвороба супроводжується біллю в суглобах. В цей період спостерігається короткочасне підвищення температури тіла і незначна біль, болючість при пальпації в ділянці дещо збільшеної печінки. Одним із ранніх проявів хвороби є – зміна кольору сечі: вона темного кольору. Випорожнення можуть бути безколірними. Період розпалу хвороби – жовтяничний, тривалістю 2-4 тижні, характеризується появою різної інтенсивності жовтяниці склер, м’якого піднебіння, потім і шкіри. У важких випадках спостерігається кровотеча з носа і ясен. Можуть бути і геморагічні висипи на шкірі і слизових оболонках. Іноді спостерігається свербіння шкіри.
Для вірусного гепатиту характерним є падіння артеріального тиску, брадикардія, збільшення печінки й селезінки. У крові лейкопенія з відносним лімфоцитозом, ШОЕ зменшена. Кількість білірубіна в крові збільшена (в нормі 5,5 – 19,5 ммоль/л). Нерідко знижений вміст холестерину. Змінені функціональні проби печінки. Відзначається зниження протромбінового індексу. Раннім лабораторним вірусного гепатиту є збільшення активності ферментів – амінотрансферази і альдолази. При гепатиті А з допомогою імуноелектронної мікроскопії у випорожненнях знаходяться віруси.
Психологічна та психотерапевтична допомога хворим при вірусному гепатиті.
Інфекційна лікарня за своєю організацією та особливостями контингенту хворих якісно відрізняється від усіх інших лікувальних закладів, передусім в наслідок контагіозності інфекційних захворювань. Найбільшу частину від госпіталізованих в інфекційний стаціонар пацієнтів складають хворі на вірусні гепатити. Незважаючи на тенденцію до збільшення питомої частки хворих на вірусний гепатит, що лікуються амбулаторно, найчастіше вірусний гепатит вимагає стаціонарного лікування – як з клінічних, так і з епідемічних міркувань.
Більшість хворих на вірусний гепатит становлять особи молодого віку. Крім того, хвороба триває відносно короткочасно; переважають легкі форми її перебігу. У багатьох випадках відновлення самопочуття передує клінічному одужанню. Усе це обумовлює певну специфіку психологічних труднощів з якими все частіше доводиться стикатися при лікуванні й догляді хворих на вірусний гепатит.
Досить поширеними явищами є різноманітні варіанти неадекватного ставлення пацієнтів до своєї хвороби та лікування. Іноді при цьому спостерігаються неадекватні невротичні реакції, схильність до перебільшення тяжкості хвороби, побоювання через її “заразність”. Але більш поширеною є зворотна картина – недооцінка небезпеки хвороби, відмова від терапії та перебування в стаціонарі. Мають місце і своєрідні погляди пацієнтів на лікування – впевненість щодо необхідності якомога більшого застосування медикаментів або, навпаки, — думка про нібито якомога більшу згубну побічну дію деяких ліків. В будь в якому випадку, коли сприйняття хворим ситуації, пов’язаної з хворобою, не відповідає реальності, існує загроза непорозумінню між лікарем і пацієнтом, що зрештою, негативно впливає повному лікуванню та підвищує ризик виникнення ускладнення і несприятливих наслідків.
Я з’ясувала, що поведінкові і психологічні зміни у хворих на вірусний гепатит потребують необхідного психологічного “забезпечення” лікувального процесу, також необхідним є втілення кваліфікаційної психологічної роботи. У роботі з хворими на вірусний гепатит зустрічається відмова хворих від повних терапевтичних і діагностичних заходів, порушення лікувального режиму, різноманітні конфліктні ситуації, тому вирішення цих питань потребує професійного підходу з боку медичної сестри. Особливої уваги потребують особи з психологічними та поведінковими порушеннями внаслідок вживання психоактивних речовин, питома вага яких серед хворих на вірусний гепатит в останній час значно зросла.
Як показують невтішні результати, в практичній роботі інфекціоністів психологічні фактори лікувальної роботи досі здаються мало суттєвими. У той же час компетенцією психіатра-консультанта інфекційні лікарні традиційно були лише гострі психологічні стани. Як наслідок, межові психічні порушення, а також широкий спектр психологічних реакцій пацієнта на хворобу, найчастіше залишаються поза увагою клініцистів.
Постає питання – яким же чином має здійснюватися результативна психологічна консультативна допомога в інфекційній практиці?
Моєю відповіддю на це питання є впровадження штатної посади медичного психолога або психотерапевта в стаціонарах із значною кількістю хворих на вірусний гепатит.
Звичайно, що найбільшою частиною консультативної роботи має бути надання порад і рекомендацій лікарем-інфекціоністом щодо побудови тактики ведення “проблемних” у психологічному плані хворих. У таких випадках, коли наявні поведінкові реакції змістовно пов’язані із захворюванням на вірусний гепатит та із ситуацією лікування (наприклад, підвищення занепокоєння через можливі наслідки, або, навпаки, відмова від лікування після зникнення жовтяниці та покращення самопочуття, інфекціоніст повинен проводити психокорекційні заходи самостійно. Консультативна допомога психотерапевта або психолога в такому разі має здійснюватись непрямими способом, за принципом нагляду (супервізії).
Консультант повинен працювати з хворим лише в тій ситуації, коли психологічний розлад носить характер сукупної психоневрологічної патології, до цього ж має бути позитивна постанова пацієнта на проведення психологічного консультування. Але й в таких випадках терапевтичним завданням консультанта має бути не стільки лікування власне психічного розгляді і тим більше не довгострокові психоневротичні заходи, а допомога хворому завершити найважливіше на даний момент – лікування інфекційного захворювання та протистояти перешкодам, які на цьому шляху можуть бути спричинені психологічними і поведінковими порушеннями.
Таким чином, я прагну підкреслити, основну мету психокорекційних заходів у гепатитних відділеннях – це максимальне сприяння лікуванню основного (інфекційного) захворювання, першочергове виявлення та корекція саме тих розділів, які ставлять під загрозу адекватність позиції хворого щодо лікування й дотримання дієтично-режимних обмежень.
Потрібно зауважити, що в разі виникнення психотичних розладів хворих психотерапевт також може своєчасно їх розпізнати і поставити питання про необхідність госпіталізації в психіатричний стаціонар.
Отже висновком моїх міркувань є – необхідність забезпечення в гепатитних відділеннях психологічної та психотерапевтичної допомоги професійного рівня, що є очевидним і актуальним. На мою думку, це має не тільки розв'язати широку низку практичних повсякденних питань, але й сприятиме розвитку інтегративного, системного підходу, який стає дедалі необхідним у широкій мережі загальносиматичних лікувальних закладів.
Захворюваність вірусним гепатитом А по Снятинському району.
Рік
Кількість хворих
1980
127
1981
92
1983
287
1983
410
1984
280
1985
406
1986
314
1987
265
1988
192
1989
151
1990
274
1991
313
1992
347
1993
285
1994
194
1995
95
1996
73
1997
138
1998
130
1999
64
2000
58