Штраф Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю Позбавлення війс

Реферат на тему:

Штраф. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

1. Штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового

стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

1. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м’яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом за вчинений злочин.

2. За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (наприклад, ч. ч. 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчиненого злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є - поняттям оціночним, оскільки КК. не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокрема, враховувати розмір: а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді відсотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; е) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб.

3. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

4. Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об’єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу іншим покаранням не допускається.

5. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69).

6. Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється ст. ст. 98 і 100.

7. Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, піддягає кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389.

Конституція України (ст. ст. 41, 63 64).

КПК (ст. ст. 405, 410}.

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Затверджене Указом Президії ВР Української РСР № 10 від 29 червня 1984 р. (ст. ст. 11-16).

Указ Президента України від 21 листопада 1995р. Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року № 517 .

Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. “Про грошову реформу в Україні”.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу є додатковим покаранням, яке спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засуджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас.

Відповідно до ст. 54 суд вправі застосувати це покарання лише при засудженні особи за особливо тяжкий чи тяжкий злочин (про поняття таких злочинів див. ст. 12 і коментар до неї).

Як вид покарання позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу не вказується у санкціях норм Особливої частини КК. Його застосування залежить від рішення суду. Судова практика свідчить, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують зокрема такі обставини: використання винним свого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб; його ставлення до виконання службових обов’язків; наявність дисциплінарних стягнень; поведінку винного в колективі і в побуті.

Військове звання присвоюється зокрема особам, які проходять службу в ЗС, ПВ, СБ, інших військових формуваннях, а також військовозобов’язаним. Військові звання поділяються на армійські і корабельні, а також на звання рядового складу, сержантського і старшинського складу, складу прапорщиків і мічманів, молодшого офіцерського складу, старшого офіцерського складу і вищого офіцерського складу. Спеціальними є звання, що присвоюються зокрема працівникам міліції, державної податкової адміністрації, податкової міліції, митної служби. Ранги встановлені, зокрема, для державних службовців, дипломатів, класні чіши — для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи — для суддів, лікарів — судо-во-психіатричних експертів, судових експертів.

2. Ст. 54 не передбачає позбавлення судом засудженого почесних звань, державних нагород, наукових ступенів та вчених звань.

3. Згідно зі ст. 98 покарання, передбачене ст. 54, не застосовується до неповнолітніх.

Конституція України (ст. 43, п. п. 5 і 6 ч. 2 ст. 92, п. п. 24 і 25 ст. 106).

Закон України “Про статус суддів” від 15грудня 1992р. (ст. 40).

Закон України “Про державну службу від 16 лютого 1993р. (ст. 26).

Закон України “Про державну податкову службу в Україні в редакції від 24 грудня 1993 р. (ст. 15)^

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” в редакції від 18 червня 1999р. (ст. 5).

Закон України “Про державні нагороди України” від 16 березня 2000 р.

Положення про класні .чини працівників органів прокуратури України. Затверджене постановою ВР від 6 листопада 1991 р.

Положення про кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні категорії арбітрів такласні чини спеціалістів арбітражних судів України, Затверджене постановою ВР 22 листопада 1991 р.

Постанова ВР “Про дипломатичні ранги України” відЗІ січня 1992р.

Постанова ВР “Про персональні звання державної митної служби України” від блютого 1992р.

Постанова ВР “Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внутрішніх справ України” від 22 квітня 1993 р.

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Затверджене Указом Президії ВР Української РСРN° 10 від 29 червня 1984р. (ст. ст. 27-28).

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів Державної податкової служби. Затверджене постановою КМ від 22 лютого 1999р.

Положення про кваліфікаційні класи лікарів — судово-психіатричних експертів. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 199 від 31 жовтня 1995 р.

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України. Затверджене наказом МЮ № 360/6 віст ЗОлистопада 1995 р.

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” (п. 13).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умо-. ви, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк — воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу, — з моменту набрання законної сили вироком.

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Це покарання може застосовуватися судом як основне і як додаткове. При цьому виключається одночасне його застосування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин.

2. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від двох до п’яти років, а як додаткове — на строк від одного до трьох років.

Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, а також якщо суд визнає за необхідне перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного у відповідній санкції (ст. 69). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 77).

Суд може не призначати позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що передбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК як обов’язкове додаткове покарання, при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).

3. У випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні та позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для даного виду покарання. Строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання. Якщо дане покарання призначається як додаткове до інших видів основних покарань, його строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчислюється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбуття покарання з випробуванням (ст. 75).

4. КК не обмежує кола посад і видів діяльності, право обіймати які або право займатися якою може бути позбавлений засуджений. Судова практика виходить з того, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призначаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою він позбавляється. Тимчасове незайняття певним видом діяльності або неперебуванняла посаді на момент постановлений вироку не є перешкодою до незастосування цього покарання. Так, позбавлення права керувати транспортним засобом може бути призначене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена такого права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити таке додаткове покарання особі, яка не має права управляти транспортним засобом.

5. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове (ч. 2 ст. 98).

6. Засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким (ч. 2 ст. 82).

7. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання (п. З ст. 89).

8. Засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, які ухиляються від цього покарання, підлягають кримінальній відповідальності за ч. 1 ст. 389.

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Затверджена наказом ДДПВП та МВС №91/565 від 17 липня 1999р.

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995р. “Про практику призначення судами коимшальнот ппкппання” п. п. 9—11)