--PAGE_BREAK--У першій половині 90-х років темпи падіння травматизму були більш виражені серед сільських підлітків (-9,0% випадків проти -5,7% випадків/рік серед міських), а темпи падіння в другій половині 90-х років були вище серед міських (-9,5% випадків проти -6,1% випадків/рік серед сільських). Таке розходження темпів росту й спаду травматизму між соціальними групами підлітків сформувало дисинхронізм хронодинаміки, що призвело в середині 90-х років до явища перехрещення динамічних кривих травматизму серед міських і сільських підлітків і закріпило більш високі його рівні серед міських підлітків. Протягом 90-х років виробничий, вуличний і шляхово-транспортний травматизм знижувалися, а спортивний і побутовий – активно підвищувалися. Динаміка виробничого травматизму носила виражений регресивний характер протягом 10 років, що привело до його зниження за цей період в 2,3 рази. При цьому більш сильне падіння травматизму відбулося серед сільських підлітків (в 4,1 рази). Однак, з початку 2000-ого року пішов підйом цього виду травматизму серед підлітків. Такий тип хронодинаміки даного виду травматизму визначений, насамперед, різким зменшенням кількості підлітків, зайнятих у промисловому й сільськогосподарському виробництві в 90-х роках і поступовому збільшенні їх з початком 2000-х років.
Динаміка вуличного й шляхово-транспортного травматизму має схильність до дисинхронних, але однотипних хвилеподібних змін: глибоке одночасне падіння до середини 90-х років, з активним підйомом у другій половині цього десятиліття й повторний спад з початком 2000-х років, але більш ранній з боку вуличного травматизму.
Спортивний травматизм перебував на стабільно зниженому рівні до середини 90-х років, а у другій їхній половині почався активний його підйом із середнім темпом 24,0% випадків на рік, особливо серед сільських підлітків.
Для побутового травматизму властива прогресивна динаміка його підвищення протягом 90-х років із середнім темпом 7,8% випадків на рік, переважно за рахунок міських підлітків, де він зростав із темпом 9,6% випадків на рік на фоні падіння серед сільських підлітків, де він став активно підніматися тільки в другій половині 90-х років. З початком 2000-х років почалося повільне зниження побутового травматизму як серед міських, так і сільських підлітків.
Для кожного виду травматизму характерні стандартні величини, що визначають його рівні. Так, побутовий травматизм спостерігається в межах 459,9±10,5 випадків, вуличний – 49,9±6,2 випадків, спортивний – 13,9±5,0 випадків, виробничий – 15,83±4,2 випадків, а дорожньо-транспортний – 7,9±3,0 випадків на 10000 підлітків.
Рівні побутового, вуличного й спортивного травматизму вищі серед міських підлітків, а виробничого й дорожньо-транспортного – серед сільських, що визначається соціальними й соціально-психологічними особливостями життєдіяльності підлітків.
У ранговій структурі травматизму підлітків перше місце із гранично високою питомою вагою (84,0%) належить побутовому, друге – вуличному (9,1%), третє – виробничому (2,9%), четверте – спортивному (2,5%), а п'яте – дорожньо-транспортному травматизму. В основі сучасного підліткового травматизму в умовах урбанізованого регіону лежать побутові травми, питома вага яких в 9,2 рази більша, ніж вуличних, в 29-34 рази більша виробничих і спортивних, і в 56 разів більша дорожньо-транспортних.
За середніми показниками на 10000 населення на основі математичного закону великих чисел травматизм підлітків з імовірністю більше 95% розподіляється за п'ятьма якісними рівнями: низький, середній, вищий за середній, високий і дуже високий (табл. 1). Ця закономірність дозволяє формувати оцінну шкалу рівня підліткового травматизму, за допомогою якої травматизм оцінюється й прогнозується за кількісними показниками.
Таблиця 1. Оцінна шкала підліткового травматизму
Середовище перебування підлітків в умовах урбанізованого регіону містить широкий спектр факторів ризику різної природи, які сприяють росту частоти виникнення травм серед підліткового населення. Існує прямий середньої сили кореляційний зв'язок між показниками загального травматизму підлітків і високим рівнем забруднення ґрунту важкими металами (r=+0,55±0,3). Рівень травматизму підлітків зростає зі збільшенням нагромадження важких металів у біологічних середовищах організму. При збільшенні концентрації в сечі й у волоссі таких металів як свинець і цинк (в 3,5-8,1 разів) різко (в 2,5 рази) зростає частота травматизму підлітків. При тривалому проживанні в умовах забрудненого повітряного середовища відзначається мінімальний кореляційний позитивний зв'язок цього фактора з ростом травматизму (r=+0,15±0,02).
При тривалому перебуванні (більше 10 років) підлітків в умовах забрудненого екологічного середовища показники травматизму в 2 рази вищі від однолітків в екологічно сприятливих умовах. У цих підлітків спостерігаються особливості фізико-хімічних процесів у тканинах організму (порушення кислотно-лужного й кальцій-калієвого обміну), що, очевидно, є причиною підвищеної схильності кістково-м'язової системи до травматизму й уповільнення регенерації тканин, тобто спостерігається інгібіторна функція екологічних ксенобіотиків.
Загальний травматизм підлітків має істотний зв'язок з рядом біологічних і психофізіологічних якостей організму. При високому рівні індивідуального здоров'я (1-а група) відзначається негативний (r=-0,25±0,01), а при низькому (3-я група) позитивний (r=+0,21±0,01) кореляційний зв'язок, тобто слабке здоров'я є причиною підвищеної схильності підлітків до травматизму.
Типологічні характеристики особистості підлітків також кореляційно пов'язані з їхнім травматизмом. Особливо виражений позитивний кореляційний зв'язок характерний для особистостей з рисами екстравертів (r=+0,45±0,02) і менш значуща вона в підлітків, що відносяться до інтровертів (r=+0,28±0,01), тобто з підвищенням емоційної збудливості особистості збільшується імовірнісна схильність до травматизму.
При великому рівні суспільної й індивідуальної психологічної тривожності (>50 балів) формується дуже високий кореляційний зв'язок цих станів із частотою травматизму підлітків (r=+0,7±0,01), тоді як спад її нижче 30 балів приводить до негативного кореляційного зв'язку (r= -0,30±0,02).
Рівень побутового травматизму підлітків визначається 10 групами факторів ризику (табл. 2). Причому 8 груп факторів ризику умов і способу життя мають дуже високий позитивний коефіцієнт кореляції з побутовим травматизмом, що коливається від +0,54 до +0,91. Присутність цих факторів ризику формує високий рівень групової психологічної тривожності підлітків більше 40 балів, що веде до істотного росту побутового травматизму. Так, порівняльні спостереження над трьома групами підлітків показують, що при високому коефіцієнті психологічної тривожності (50,2±0,3 балів) рівень побутового травматизму підлітків вищий в 3,4 рази, ніж при низькій і в 1,6 рази, ніж при помірній.
Рівень вуличного травматизму детермінується 13 групами факторів ризику (табл. 3). З них 8 груп факторів ризику мають сильний кореляційний зв'язок з показниками вуличного травматизму з величиною коефіцієнта від +0,71 до +0,91 і сумарною питомою вагою травм 78,6%. Для трьох груп факторів ризику характерний середньої сили кореляційний зв'язок (r=+0,5-0,6), що формує близько 18,3% травм. Інші три групи факторів ризику мають слабкий кореляційний зв'язок (r=+0,25-0,28) із травматизмом і дають близько 3,1% травм.
Таблиця 2. Кореляційна залежність побутового травматизму підлітків від факторів ризику, умов і способу життя
Таблиця 3. Ранговий розподіл факторів ризику вуличного травматизму
Спортивний травматизм має виражені вікові й територіальні розходження. Найвищі рівні спортивного травматизму характерні для міських підлітків малих і середніх міст, де він стійко втримується в межах 38,4±0,4 – 48,6±0,50/000 випадків. Спортивний травматизм серед підлітків вищий в 7,8 рази, ніж серед дорослих і в 1,9 рази, ніж серед дітей. У формуванні спортивного травматизму відіграють ключову роль 16 факторів ризику (табл. 4).
Таблиця 4. Ранговий розподіл факторів ризику спортивного травматизму
Питоме значення факторів ризику визначається видом спорту. Тому кожному виду спорту характерна своя структура питомої ваги факторів ризику. По ступені ймовірності виникнення спортивних травм, виходячи з величини коефіцієнта відносного ризику (КВР), усі основні види спорту розділяються на три групи: високотравматичні (середній КВР=0,65), середньотравматичні (середній КВР=0,44), малотравматичні (середній КВР=0,16). Найвища питома вага спортивного травматизму пов'язана з 7 факторами ризику: жорсткі єдиноборства поза правилами (24,1%), низький рівень спортивних умінь (15,0%), низький рівень тренованості (17,2%), перенавантаження й перевтома організму (13,4%), невдалі рухи й грубі помилки (9,4%), погана розминка перед тренуванням або змаганнями (6,2%), складність спортивних вправ (5,1%).
На основі встановленого спектра факторів ризику були сформульовані наступні 4 принципи медико-соціальної й медико-екологічної профілактики загального травматизму підлітків з розробкою програм їхньої реалізації: активне підвищення рівня і якості життя підлітків (1-й принцип), охорона й оздоровлення рекреаційних зон навчально-виховних і навчально-виробничих об'єктів для підлітків (2-й принцип), систематичне оздоровлення й посттравматична реабілітація підлітків, що мають низький рівень здоров'я (2-а, 3-я групи здоров'я) і схильних до травматизму (травмуються більше 3 разів на рік (3-й принцип), активне формування в підлітків здорового способу життя (4-й принцип). Вибіркове спостереження за травматизацією школярів старших класів, з родин, які добре соціально забезпечені, з наявністю грамотного батьківського виховання показує, що серед цих підлітків рівень загального травматизму, переважно за рахунок побутового й вуличного, нижчий середньопопуляційного на 40-47%, тоді як з низьким соціальним рівнем і якістю життя він вищий на 14,0-15,5%. Рівень загального травматизму серед учнів шкіл, які розташовані в екологічно чистих зонах, дуже часто виявляється нижчим за середньопопуляційний в 1,5-2 рази, а травматизм підлітків з 3-ю групою здоров'я, як правило, на 10-15% вищий, ніж у їхніх однолітків з 1-ї групи. У підлітків з 3-ою групою здоров'я, що пройшли оздоровлення або посттравматичну реабілітацію за запропонованою інтенсивною технологією з базовими й підкріплювальними програмами, рівень загального травматизму знижується на 30-35%, а строки відновлювального лікування скорочуються на 40-45%. Використання комп'ютерної програми системного дослідження черепно-мозкового травматизму підвищує точність медичного моніторингу за цією патологією на 18-22% і точність діагностики тяжкості черепно-мозкових травм на 10-15%.
Для попередження окремих видів травматизму були сформульовані принципи й розроблені програми цільової профілактики, засновані на профільних спектрах установлених факторів ризику. При цьому на основі питомої значимості факторів ризику були розраховані імовірнісні показники зниження травматизму. Побутовий травматизм знижується на основі 5 принципів: створення широких умов і можливостей для реалізації підлітками їх утворювальних і виробничо-трудових можливостей (1-й принцип, можливе зниження 8-12%); активне виховання в підлітків морально-етичних якостей, що забезпечують культуру поводження в побуті, родині й у суспільстві (2-й принцип, можливе зниження 23-25%); активне формування в підлітків широкого спектру побутових умінь і своєчасна підготовка їх до самостійного ведення господарсько-побутової діяльності (3-й принцип, можливе зниження 12-15%); створення умов для формування здорової сімейної обстановки життєдіяльності підлітків (4-й принцип, можливе зниження 8-10%); створення умов для виховання підлітків і реалізації здорових форм дозвілля (5-й принцип, можливе зниження 25-30%).
продолжение
--PAGE_BREAK--