Онкологія

Курси підвищення

кваліфікації медичних сестер

терапевтичних дільниць

при Коломийській ЦРЛ

Слухач циклу

Сумарчук Марія

Василівна

Коломия, 2001р.

В усіх економічно розвинутих країнах проблема раку легенів є однією найбільш важливих і водночас складних у сучасній онкології. Це зумовлено неухильним ростом захворюваності й смертності, труднощами своєчасної діагностики та недостатньою ефективністю лікування. Швидке зростання захворюваності на рак легенів, який уражує найбільш діяльний і працездатний контингент населення має характер епідемічного лиха стало не тільки медичною, але й народногосподарською, соціальною проблемою.

Серед різноманітних захворювань легенів рак займає провідне місце. Захворювання характеризується надзвичайно високою агресивністю перебігу, з раннім ліморогенним і гематогенним метастазуванням і безпосереднім проростанням пухлини в органи грудної порожнини.

Широкого поширення набув термін рак легенів, але завжди слід пам’ятати, що злоякісна пухлина виходить з епітемію слухової бронха.

Починаючи з 1985 року рак легенів займає перше місце в загальній структурі захворюваності населення на злоякісні новотвори. Найвищі показники захворюваності на рак легенів в Естонії, Латвії, Литві, Україні та Росії – 41-42 випадки на 100 тис. населення, а найнижчі – в Узбекистані та Туркменії, Азейбарджані та Грузії.

Статистичні показники свідчать, що рак бронхів трапляється переважно серед чоловіків.

Етіологія:

Серед причин, що приводять до розвитку раку легенів, розрізняють ряд факторів:

паління тютюну;

забруднення атмосферного повітря хімічними концентратами

підвищення радіації

шкідливі впливи, пов’язані з виробничою діяльністю людей.

Патогенез:

Найчастішим місцем виникнення раку легенів є смугова оболонка кіля (розгалуження) бронхів різного колібру – бронхіол, субсегментарних, сегментарних і часткових. Значно рідше пухлина виникає із клітин слизової проміжною або одного з головних бронхів.

Ракові пухлини легенів макросконово поділяються на екзофітні (вузлові), ендофітні (інфільтративні), мезофітні (пересідні) форми раку.

За своєю гістологічною структурою рак легенів поділяється на:

а) плоскоклітинний рак;

б) аденокарцинома;

в) дрібноклітинний рак;

г) крупноклітинний рак.

Клініка.

Залежно від особливостей локалізації пухлини розрізняють центральний рак, периферичний рак, атиповий рак легенів.

У клініці раку легенів виділяють три періоди:

доклінічну фазу

фаза ранніх клінічних проявів та розпізнавання

фаза поширеного захворювання

Клінічні синдроми:

С-м подразнення бронха:

інтенсивний сухий кашель, гастококлющоподібний; кашель неефективний: ніщо на відкашлюється, він не зумовлений зміною положення тіла хворого, піддається лікуванню навіть найсильнішими бронхолітичними засобами;

легкий, але постійний, протягом майже усієї доби сухий, виснажливий кашель (покашлювання), який також є неефективним;

на фоні тривалого кашлю (хронічний бронхіт та інші захворювання) з’явився “сухий компонент” і при цьому кашель зокрема вологий, став неефективним.

С-м патологічних виділень:

так званий вологий кашель – виділенне харкотиння різного характеру, найчастіше слизистою та слизисто-гнійною, дуже рідко гнійною та з неприємним запахом;

Температурний синдром:

різного характеру лихоманка – від субфебральної до чектичної температури; короткотривала, тривала

Больовий синдром:

різноманітні за тривалістю та інтенсивністю болі, часто пов’язані з актом дихання;

болі можуть бути поверхневими (з боку грудної клітки) та глибокими (з боку органів грудної порожнини).

Функціональний синдром:

задуха;

пітливість;

серцебиття;

окроціоноз

утруднення дихання

6. Паранеопластичний синдром:

ендокринно-метаболічний

нейромязковий

дерматологічний

судинний

7. Синдром загальних ознак:

загальна слабкість різного ступеня вироженості

швидка втома

зниження працездатності

погіршення або втрата апетиту.

При початкових ф-мах раку легенів найчастіше спостерігаються перші чотири клінічні синдроми самостійно або їх комбінації. Чим більше поширений процес, тим більше різноманітна картина захворювання. Клінічними знаками поширеного пухлинного процесу часто є функціональні розлади дихання та кровообігу, больовий синдром, органічні зміни з боку нервової системи.

Діагностика.

Для діагностики раку легенів у доклінічній фазі велике значення мають профілактичні флюорографічні огляди здорового населення старшого віку. Для ранньої діагностики раку легенів надзвичайно велике значення має правильна оцінка анамнезу з урахуванням статті хворого, його віку, професії та шкідливих звичок, а також зовнішній огляд, пальпація, перкусія та аускультація.

Щоб поставити остаточний діагноз раку легенів, необхідно застосувати цілий комплекс методів спеціального обстеження хворого:

рентгенологічні

ендоскопічні

хірургічні

морфологічні

лабораторні.

Лікування.

хірургічне

променева терапія

хіміотерапія

Догляд за хворими.

Важливою особливістю догляду за хворими з онкологічними захворюваннями є особливий підхід. Необхідно, щоб хворий не дізнався істинного діагнозу. Терміни “рак”, “саркома” замінювати словами “виразка”, “звуження”, латинських термінів “у-р”, “бластома”, “канцер”, “неожауня” потрібно не вживати, так як деякі хворі розуміються в термінології. Психіка онкологічних хворих ранима.

Потрібно слідкувати, щоб документація не попала в руки хворого. Про істинний діагноз потрібно повідомити рідних хворого і попередити щоб хворий не дізнався. У випадку, якщо хворому не вдалося провести оперативне втручання, йому про це не говорити.

Необхідно навчити рідних і хворого міроприємствах гігієнічного характеру. Мокроту, який хворий виділяє з раком легень потрібно збирати в плювальницю, після чого її дезінфікують. Для профілактики пролежнів під лежачих хворих підкладають резинові круги, шкіру спини і ягодиць протирають кілька разів камфорним маслом, роблять легкий масаж. Приміщення в якому знаходиться хворий потрібно провітрювати, необхідно організовувати прогулянки.

??????, правильний режим харчування. Хворий повинен вживати їжу багату на вітаміни і білки. Переважно хворі мають поганий апетит, в таких випадках можна давати по 25-50 мл вина чи коньяку. Спеціальної дієти придержуватися не слід. Непотрібно давати хворому надто гарячої, холодної, жирної чи гострої їжі.

У онкохворих часто спостерігаються запори. В таких випадках роблять окисні клізми, а також дають проносні.

Вказані вище міроприємства можна робити як не дому так і в стаціонарі.