Сучасна українська державність

6

Сучасна українська державність

За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою. Ознаками цього є наступне:

Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);

Він має досить вагомі власні прерогативи, які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб;

В Україні поряд з Президентом діє премєр - міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді.

За державним устроєм Україна не є класично унітарною державою завдяки існуванню Кримської автономії. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому економічним і культурним реаліям.

За формою державного (політичного) режиму Україна ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В адміністративно-територіальному відношенні Україна складається з 24 областей і Автономної Республіки Крим. Сучасний адміністративно-територіальний розподіл України є трьохрівневим: Автономна Республіка Крим, область - район - населений пункт (сільрада).

За станом на 1 січня 2005 р. система АТУ включала: АР Крим, 24 області, 490 районів, 456 міст, 886 селищ міського типу, 10281 сільська порада, 28585 сільських населених пунктів. Іншими словами, можна говорити, що істотним недоліком сучасного АТУ є його надмірне дроблення.

Це не відповідає європейським тенденціям, згідно яким територіальні адміністративні утворення повинні мати достатній фінансово-економічний, інституційний і кадровий потенціал для забезпечення в межах певних повноважень високого рівня суспільних послуг населенню і поступального соціально-економічного розвитку відповідних територій.

Діє Конституція 1996 р., згідно якої Україна має нетипову форму правління, що поєднує риси президентської, парламентської і радянської республік. Політичний режим - демократія у процесі становлення.

Єдиним органом законодавчої влади на Україні є однопалатний парламент - Верховна рада України. За Конституцією вона складається з 450 народних депутатів, обираних на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки. Половина депутатів обирається по мажоритарній системі, інша - по пропорційній.

Президент України може достроково припинити повноваження Верховної ради України, якщо пленарні засідання не можуть початися протягом 30 днів чергової сесії.

Повноваження Верховної ради України, вибраної на позачергових виборах, не можуть бути припинений протягом 1 року з дня її обрання. Повноваження Верховної ради не можуть бути припинений достроково і в останні 6 місяців терміну повноважень Президента України.

Право законодавчої ініціативи у Верховній раді належить Президенту, народним депутатам, Кабінету міністрів і Національному банку України. Законопроекти, визначені Президентом як невідкладні, розглядаються Верховною радою поза чергою.

Верховна рада України приймає закони, ухвали і інші акти більшістю від свого конституційного складу, окрім випадків, передбачених Конституцією. Закон підписує голова Верховної ради і невідкладно направляє його Президенту.

Президент протягом 15 днів підписує закон, приймаючи до виконання, і офіційно обнародує його або повертає з своїми мотивованими і сформульованими пропозиціями у Верховну раду для повторного розгляду.

Якщо Президент протягом встановленого терміну не повернув закон, він вважається схваленим і повинен бути підписаний і офіційно обнародуваний.

Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий не менше ніж 2/3 конституційного складу Верховної ради, Президент зобовязаний його підписати і офіційно обнародувати в 10-денний термін.

Верховна рада займає разом з Президентом центральне місце в політичному житті країни. Конституція відносить до її компетенції визначення основ внутрішньої і зовнішньої політики затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони оточуючому середовища; розгляд і ухвалення рішення по схваленню Програми діяльності Кабінету міністрів України.

Адміністративно-територіальний пристрій (АТУ) держави є вагомим чинником забезпечення його територіальної цілісності, динамічного і збалансованого соціально-економічного розвитку, ефективного використовування ресурсного потенціалу, а також необхідною передумовою для практичної реалізації принципів стійкого розвитку в межах територіальних адміністративних утворень і держави в цілому.

В проекті Закону України "Про територіальний пристрій України", винесений в даний час на обговорення, також використовується термін "територіальний пристрій", під яким розуміють "обумовлену географічними, історичними, економічними, соціальними, культурними і іншими чинниками внутрішню територіальну організацію держави з розподілом її території на складові частини - адміністративно-територіальні одиниці в цілях забезпечення населення необхідним рівнем послуг і збалансованого розвитку всієї території держави.

Таким чином, систему територіального пристрою держави слід розглядати як "каркасну (або "скелетну") частину" системи організації держави і суспільства в цілому і системи державного управління зокрема.

Таке розуміння вагоме з методологічної точки зору, оскільки воно дозволяє виявити специфічні обєктивні закономірності і особливості формування і функціонування системи територіального пристрою держави, що важливе для правильного вибору методик його реформування.

В той же час таке розуміння територіального пристрою припускає, що його слід розглядати в тісному взаємозвязку з системою організації влади в державі. Через це адміністративно-територіальна реформа повинна передбачати зміну цих складових: і системи територіального пристрою, і системи територіальної організації влади в державі.

Одним з головних принципів і задач АТР в Україні проголошена децентралізація управління. Проте відсутні чіткі орієнтири відносно ступеня (глибини) децентралізації, відповідної сучасному і перспективному стану українського суспільства.

В той же час це питання, на нашу думку, принципово важливе з точки зору як побудови ефективної системи територіальної організації влади в Україні, так і забезпечення національної безпеки держави.

Раніше децентралізацію влади розглядали переважно як властивість федеральних систем державного пристрою. В останні декілька десятиріч елементи децентралізації почали активно упроваджуватися в унітарних державах для підвищення ефективності систем державного управління. Відповідно розрізняють політичну і адміністративну децентралізацію. Остання представляє інтерес в контексті АТР в Україні.

Принциповою зміною в АТУ унітарної держави стала зміна статусу Кримської області, яка 12 лютого 1992 р. була перетворена в Автономну Республіку Крим у складі України. Ця подія надалі спричинила за собою цілий ряд проблем, перш за все, політичних, правових, управлінських, майнових і т.д., які до теперішнього часу в повному обємі не вирішені. В цілому цей факт ще чекає свого глибокого осмислення і комплексної оцінки.

Конституція України визначила місцеве самоврядування як право територіальної общини - мешканців села або добровільного обєднання в сільську общину мешканців декількох сіл, селища і міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ст.141 Конституції до складу сільської, селищної, міської поради входять депутати, які обираються мешканцями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Згідно ст.2 Закону України "Про вибори депутатів місцевих порад і сільських, селищних, міських голів" від 14 січня 1998 р. вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної в місті порад проводяться по мажоритарній виборчій системі відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які ділиться вся територія, відповідно, сіла, селища, міста, району в місті. [1, с. 198]

За формою правління Автономну республіку Крим можна визначити як парламентську автономію, в якій Верховна Рада є представницьким, а Рада міністрів - виконавчим органами. Ці положення концептуально відрізняються від форми правління, встановленої в державі.

Модель парламентської автономії дала змогу успішно вирішити в Криму низку проблем. Серед них - формування органів виконавчої влади; підготовка й затвердження програм соціально-економічного й культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища та багатьох інших проектів.

Верховна Рада автономії формує й контролює діяльність виконавчого органу АРК - Ради міністрів. Ця практика позитивно оцінюється міжнародними організаціями та інститутами. До того ж можна з упевненістю стверджувати, що Крим більше, ніж інші регіони, готовий до конституційної реформи, покликаної змінити розподіл повноважень між гілками влади.

Для розмежування повноважень між органами влади автономії конституційно визначено, що значну частину питань, які стосуються економіки, соціальної сфери, і практично всі питання організації роботи Ради міністрів АРК Верховна Рада вирішує за пропозицією Ради міністрів або Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Як бачимо, багато положень, передбачених сучасною конституційною реформою, Крим почав упроваджувати ще 1998 року.

Кримська автономія готова й до другого кроку - адміністративної реформи, яка насамперед повязана з розмежуванням повноважень між органами місцевого самоврядування й місцевими органами виконавчої влади на рівні районів і областей.

Таку ситуацію цілком можна назвати двовладдям. Нині відсутня чітка відповідальність між радами і державними адміністраціями, що, у свою чергу, провокує виникнення певних конфліктів.

У Криму порядок взаємодії органів влади автономії і місцевого самоврядування визначається угодами Верховної Ради з кожною місцевою радою на період їхніх повноважень. Велику роль у цьому відіграє Асоціація органів місцевого самоврядування АРК і міста Севастополя.

По суті, асоціація виконує роль другої палати, на засіданнях якої обговорюються основні питання, як-от: бюджет автономії, програми соціально-економічного розвитку тощо.

Так, Автономна Республіка Крим має можливість будувати свої стосунки з центром на основі власних конституційних повноважень. Конституція автономії досить чітко визначає правові рамки в її взаєминах із державою, а це важливо для стабілізації суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації на півострові.

Водночас не таємниця, що прийнята в 1998 році Конституція Автономної Республіки Крим була політико-правовим компромісом між правлячими на той момент київською та кримською елітами. [2 №1-2]

Законодавці України змушені були рахуватися з настроями переважної частини владної еліти півострова, етнічне тяжіння більшості населення якого до Росії є реальністю. Тому в Конституції України зявився спеціальний розділ під назвою "Автономна Республіка Крим", де були закріплені назви і статус Верховної Ради і Ради Міністрів (уряду) АРК.

І хоча Верховна Рада АРК названа лише "представницьким органом", який "приймає рішення" (ст.136 Конституції України), а не закони, - зрозуміло, що статус Криму відрізняється від статусу інших регіонів України.

Цей статус був закріплений і в Конституції Криму, підготовленої Верховною Радою АРК і остаточно схваленої українським парламентом. Спеціальний статус мають також міста Київ і Севастополь. Цей статус має визначатися законами.

Закон про столицю України - місто-герой Київ, було прийнято наприкінці 1998 року, а закон про Севастополь ще чекає на своє ухвалення. Слід зауважити, що рівень гостроти політичного протистояння і конфліктів всередині міської влади в обох містах, особливо в столиці України, за останні роки значно знизився.

Конституція України встановила загальні засади територіального представництва та місцевого самоврядування.

Правове регулювання конкретних структурних, функціональних проблем їхньої діяльності здійснено у законах „Про місцеве самоврядування” та „Про місцеві державні адміністрації", ухвалених Верховною Радою у 1997-1998рр.

Проте ані ухвалення Основного, ані інших законів ще не гарантує стійкості будівлі на довгі роки, тим більше - у наш перманентно-„перебудовний" період. [3, с.173]

Але з того часу розстановка політичних сил і в Україні, і в автономії серйозно змінилася, тому назріла потреба відкоригувати деякі статті й положення як Конституції України, так і Конституції АРК. У законодавстві України мають місце суперечності у визначенні повноважень автономії з питань соціально-економічного й культурного розвитку, бюджетних взаємин, раціонального природокористування тощо.

Саме неврегульованість низки законодавчих норм і дає можливості для маніпуляцій громадською думкою. Це особливо проявилося під час останньої президентської виборчої кампанії і знову дається взнаки напередодні парламентських виборів 2006 року.

Назріла потреба розробити економічно обґрунтовані критерії формування місцевих бюджетів.

Для вирішення цього питання слід прийняти закон "Про мінімальні державні соціальні стандарти". У ньому повинен бути розроблений нормативно-правовий метод формування бюджетів, за якого видаткова частина розраховувалася б на основі мінімальних державних соціальних стандартів.

Саме державні стандарти відповідно до гарантій, визначених Конституцією країни, мають стати критеріями для розрахунку видаткових статей місцевих бюджетів.

Крім того, необхідно створити систему зацікавленості громад у нарощуванні власних ресурсів, без конфіскації всього приросту доходной частини. У звязку з цим відповідні зміни потрібно внести до Бюджетного кодексу.

Слід розглянути можливість розширення переліку доходних джерел на фінансування власних повноважень місцевих рад, дозволити здійснювати фінансування окремих соціально значущих програм і проектів із бюджетів різних рівнів та інші зміни. Робоча група Верховної Ради Автономної Республіки Крим підготувала пропозиції щодо врегулювання суперечностей між Законом України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" і Бюджетним кодексом, усунення протиріч Бюджетного й Господарського кодексів, а також з питань використання коштів від продажу землі, зовнішніх запозичень, приватизації обєктів санаторно-курортного комплексу, які ми подали до профільних комітетів Верховної Ради України.

Багато проблем автономії, що накопичувалися роками, розвязувалися б оперативніше, якби Верховна Рада АРК мала право законодавчої ініціативи.

Як відомо, нині триває робота з підготовки змін до Конституції України. Було б доцільно розглянути й пропозицію стосовно надання представницькому органу автономії такого права, така конституційна норма сприятиме більш плідній взаємодії між органами влади держави та АРК.

Нині держава дала автономії чимало можливостей для її сталого соціально-економічного та гуманітарного розвитку.

Сформована система преференцій і противаг дала автономії переваги в економічному розвитку, сприяла мирному врегулюванню соціальних і міжетнічних проблем, накопичених за десятиліття. Саме через конституційний механізм можна сформувати баланс взаємних інтересів держави та автономії.

Потрібне чітке розуміння: чим менше в Криму економічних, соціальних, національних проблем, тим краще не тільки для самих кримчан, а й для України загалом. Кримська автономія має всі необхідні політичні, правові та економічні передумови для успішного становлення у складі української держави. [3, с.175]

Висновки

Таким чином, Україна має унітарну форму державного устрою країни. Автономна республіка Крим є, згідно Конституції, „невідємною складовою частиною України", не вдаючись до правової деталізації цієї дефініції з точки зору державного устрою. Адже автономія не догма, а організм, що розвивається. Розвивається не за законами політичних емоцій, а за законами логіки, здорового глузду, сучасних реалій.

Кримський досвід автономного утворення та його парламентської форми правління довів, що не тільки має право на існування. Він є кроком у майбутнє нашої держави, до високих критеріїв демократії. Новообраний склад кримського парламенту повинен продовжити розпочатий процес наповнення практичним змістом повноважень власної Конституції

Література

1. Губарев В.К. География Украины: Справочник школьника и студента. - Донецк: ООО ПКФ "БАО", 2005. - 480 с

2. Дейч Б. Модель влади в автономії концептуально відрізняється від встановленої в державі. // Віче №1-2, 2006г. С.49-51

3. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. К.: АМУПП, 2008 - 198с.