Контрольна робота
Тема 5
Закони виключеннятретього та несуперечності
З М І С Т
1. Несуперечність думки. Закон виключення третього та його практичнезначення для юриспруденції.
2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль у діяльностізаконодавчих та правоохоронних органів.
3. Задачі.
Література.
1. Несуперечністьдумки. Закон виключення третього та його практичне значення для юриспруденції.
Закон виключеного третього формується так: із двох суперечнихсуджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому жвідношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.
Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійсненнязлочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не бувосудним» — одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, щоістинним в перше судження, То друге буде обов'язково хибним, а якщо істиннимвизнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.
У вигляді формули закон виключеного третього записується так: Аабо не-А. У математичній логіці цей закон має формулу АVА.
Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняєвизнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечних судження.
Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесіміркування не можна вважати одночасно, хибними два суперечних судження і визнаватиістинним якесь трете судження.
Згідно з законом виключеного третього, із хибності одногосуперечного судження неодмінно випливає Істинність другого І тому не може бутиістинним якесь трете судження, окрім двох суперечних суджень. Істинним закономвиключеного третього може бути тільки одне з двох суперечних суджень: або А,або не — А, третього не дано; третє судження об'єктивно існує, воно виключене(чому цей закон і називається законом виключеного третього).
Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думокістинна, це установлюється конкретним дослідженням» він тільки стверджує, щодві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має бутиобов'язково істинною.
Закон виключеного третього зумовлений властивостями самих речей,він відображав той простий факт, що предмет не може мати даної властивості, абоїї не має. Предмету не можуть одночасно належати суперечливі ознаки:
Наявність однієї припускає відсутність другої і,навпаки. Так, обвинувачуваний М. або «винен», або «невинен» і не може бути, щобвін був «винен» і «невинен» одночасно.
Закон виключеного третього має схожість на закон суперечності.Він, як і закон суперечливості, забезпечує несуперечливість і послідовністьмислення. При порушенні вимоги закону виключеного третього мислення стає, як іпри порушенні вимог закону суперечності, суперечним і непослідовним. Але якщозакон суперечності свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бутиодночасно істинними у крайньому випадку одне з них хибне, то закон виключеноготретього Свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночаснохибними, одне з них безперечно істинне.
Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії законусуперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: насупротивні (контрарні) і суперечні (контрадикторні), Закон виключеного третьогозастосовний тільки до суперечливих суджень, а до суджень супротивних він незастосовується.
Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні,забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих рішень ішукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставленізапитання. Ленін, викриваючи ліквідатора, який намагався уникнути прямоївідповіді на запитання про характер розбіжностей між більшовиками іліквідаторами, писав: «Одне з двох: мізерні чи не мізерні. Говоріть же прямо.Середини тут нема, бо мова йде саме про те, можлива єдність (так, можлива, якщонезгоди мізерні або малі), чи неможлива (ні, неможливі, якщо незгоди не«мізерні»)».
Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання,послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини.Послідовність в характерною ознакою всякої справді наукової теорії і науки вцілому.
Логіка ніколи не була нейтральною стосовно філософської боротьби.У логіці завжди існувало (й існує) чимало різноманітних шкіл і течій, котрі взалежності від розв'язання основного питання філософії групуються навколо двохнапрямків: матеріалізму й ідеалізму.
Як відомо, основним питанням філософії є питання про відношеннямислення до буття, свідомості людини до природи. Основне питання філософії маєдва напрями. Перший з них — питання про те, що первинне: матерія, природа чимислення, дух, свідомість Філософи, котрі визначають первинність природи,матерії, буття і вторинність духу, свідомості, мислення людини, складають різнішколи матеріалізму. Ті ж філософи, коли за первинність беруть дух, мислення, априроду, матерію вважають вторинним, похідним від духу, -становлять табірідеалізму.
Другим напрямком основного питання філософії є питання про те, чиздатна людина пізнавати світ, чи може наше мислення давати нам правильнукартину світу, забезпечувати об'єктивно істинне пізнання світу Чималофілософів, розв'язуючи це питання, визначають за можливе пізнання світу, аледеякі з них заперечують цю можливість.
Єдино правильним поглядом на світ є погляд матеріалістичнийМатеріалізм спирається на науку, узагальнює її досягнення і в той же час сприяєїї розвиткові. Побудувати логічну систему, науково витлумачити питання логікиможна тільки з позицій діалектичного матеріалізму. За своїми завданнями, засвоїм відношенням до інших наук формальна логіка є наукою філософською.
Як самостійна наука логіка склалася в IV ст. до н. є. їїзасновником був давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н. є.),котрий першим змістовно дослідив і описав основні форми умовиводів (особливодедукцію) і доказів, розкрив суть законів тотожності, протиріччя і виключеноготретього, дав класифікацію суджень. В історії античної філософії Аристотельпершим робить думку людини предметом спеціального дослідження. Його логіка — наука про доказовість до засобів обґрунтування істини.
В античну епоху аристотелева силогістика далі була розвинутастоїками. У логіці стоїків багато уваги приділялося теорії умовних ірозподільних умовиводів.
У середні віки сформувалась схоластична логіка. Середньовічнімислителі продовжували тенденції у формалізації силогістики Аристотеля. Всхоластичній логіці набули подальшого розвитку ідеї логіки висловлюваньвисунутих стоїчною логікою. Але схоластична логіка в певному відношенні була йкроком назад стосовно античної логіки. В Аристотеля логіка була зброєю пізнаннянавколишнього світу. Середньовічні ж схоласти логіку підпорядкували завданням богослов’яі релігії. Основне призначення філософи й логіки схоласти вбачали не в пізнаннісвіту, а в захисті офіціальної церковної ідеології завдяки штучним,формально-логічним хитрощам.
Подальший розвиток логіки пов'язаний з виникненням в надрахфеодалізму капіталістичних суспільних відносин, розвитком дослідних наук,техніки наукового експерименту і наукового знання взагалі. Особлива роль урозробці логіки цього періоду належить таким видатним мислителям, яканглійський філософ Ф. Бекон (1561-1626), французький учений Р. Декарт (1596-1650), німецький математик Лейбніц (1646-1716) та ін.
Родоначальник англійського матеріалізму Ф. Бекон непримиренновиступав проти середньовічної схоластики, як головної перешкоди на шляхупізнання природи. Він твердив, що схоластика плідна в словах, але безплідна усправах і не дала світу нічого, окрім чортополох}' суперечок У своїй головнійпраці «Новий Органон» Ф. Бекон заклав основи індуктивної логіки Вважаючи, щобезпосереднім завданням пізнання є розкриття причинних зв'язків предметів іявищ навколишньої дійсності, він розробив методи визначення причинних зв'язківміж явищами Розробка цих методів наукової індукції була запропонована пізнішеГершелем, Уевеллем і Дж. Ст. Міллем.
Рене Декарт, визнаючи середньовічну схоластику і схоластичнулогіку, слідом за Беконом оголосив створення такої філософії і логіки, якаслугувала б практиці, посилюючи панування людини над природою. Як і Бекон,Декарт вбачав головне завдання у створенні наукового методу. Алеякщо Бекон як метод експериментального пізнання висував на перший планіндукцію, то Декарт, виходячи з даних математики, віддавав перевагу дедукції.Послідовниками Декарта А. Арно і П. Ніколь у 1662 р. було написано підручниклогіки — «Логіка, або Мистецтво мислити», відомим під назвою «ЛогікаПор-Рояля», в якому ставилося завдання звільнити логіку Аристотеля відсхоластичних перекручень. «Логіка Пор-Рояля» довгий час вважалася основнимкерівництвом із формальної логіки.
Важливий крок у розвитку ідей математичної (символічної) логікизробив Г. В. Лейбніц. Застосувавши до логіки математичний метод, він намагавсяпобудувати логіку як математичне обчислення («універсальна характеристика»).Лейбніц першим використав символи для позначення логічних постійних (символи дляпозначення перемінних були уведені Аристотелем), започаткувавши розробкупринципів побудови дедуктивних теорій, першим дав чітке формулювання законудостатньої підстави.
Подальший етап розвитку логіки пов'язаний з іменемфілософа-ідеаліста І. Канта (1724-1804). Кант надав логіці різко вираженийформалістичний характер. Вона розглядається ним як наука про голі формимислення, не тільки не пов'язані зі змістом мислення, а й незалежні від нього.Лексичні форми і закони мислення Кант оголосив апріорними (додослідними)нормами, які ніколи не виникали і не розвивалися, а просто дані людськомурозуму в готовому вигляді. На думку Канта, логіка з часу Аристотеля не зробилажодного кроку вперед і має абсолютно замкнений, викінчений характер.
Важлива роль в обґрунтуванні матеріалістичного погляду на логікуналежить М. В. Ломоносову, О. М. Радищеву, О. І. Герцену, І. М. Сечинову,
К. А. Тимірязєву та ін. Логічні проблеми розроблялися й такими відомимилогіками, як М. Коринський, Л. Рутковський.
У середині XIX ст. виникла математична (символічна) логіка. Якуже зазначалося, основи математичної логіки були закладені Лейбніцем, а рядідей математичної логіки виник ще в середньовічній схоластиці і навіть у логіці давніхстоїків. Але Лейбніц не залишив по собі школи, і його ідеї невдовзі булизабуті. Тому виникнення математичної логіки як науки пов'язують із працямианглійського математика Дж. Буля (1815-1854), німецького математика і логіка Е.Шредера (1841-1902), астронома і логіка П. С. Порецького (1846-1907) та ін. учених.В історії математичної логіки виділяють такі періоди. Історично першою формоюматематичної логіки був період алгебри логіки (Дж. Буль, Е. Шредер, П. С.Порецький). Цей період характеризується пристосуванням методів математики дологіки. Другий період розпочинається із появою праці Г. Фреге (1848-1925)«Обчислення понять» (1870) і характеризується використанням логіки з метоюобґрунтування самої математики. Третій період — це сучасний період розвиткуматематичної логіки Він пов'язаний з появою тритомника Б. Рассела і А Уайтхеда«Принципи математики» (1910-1913), німецького математика Д. Гільберта(1862-1943) «Основні риси теоретичної логіки» (1928), працями К Геделя, А.Тюрінга, Е Поста, Р. Петер, А. М. Колмогорова, П. С. Новикова, А. А. Маркова,С. М. Яновської та ін.
Математична логіка виникла як гілка традиційної формальної логіки,що розвивалася стосовно потребам математики. Порівняно з традиційною(аристотельською) логікою математична логіка досягла вищого ступеня науковоїабстракції і формалізації, унаслідок чого вона відображає досліджувану неюгалузь точніше й адекватніше. На основі досягнень математичної логікивідкриваються ширші можливості для механізації окремих сторін розглянутоїдіяльності людини.
Судове дослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тількизаконам діалектики, діалектичної логіки, воно відбувається також за законами іправилами формальної логіки. В силу цього знання законів формальної логіки ісвідоме їхнє використання мають для судового пізнання виняткове значення.
Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце вминулому і недоступне безпосередньому сприйманню. Судове пізнання — це восновному пізнання опосередковане, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобампізнання і, в першу чергу, умовиводу. Так, судове дослідження, спрямоване наустановлення об'єктивної істини за карною справою, відбувається у формівисування і доказу судових версій. Щоб установити істину за справою, необхіднозібрати факти (докази), що відносяться до злочинної події, логічно їх опрацювати,висунути версії, розвинути їх, перевірити і довести істинність однієї версії іхибність останніх. Уся розумова діяльність слідчого і судді відбувається впевних логічних формах, підлягає законам і правилам логіки. Дотримання їх єнеобхідною умовою пізнання об'єктивної істини за судовою справою «Бездотримання правил логіки не може бути установлена об'єктивна істина за справою.Нігілістичне ставлення до законів логіки і процесу розслідування може мативкрай шкідливі наслідки для практичної слідчої роботи». М. С. Строгович,надаючи особливого значення логіці в діяльності суду, підкреслює, що «рішеннясудом справи має бути бездоганним з логічного боку».
Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, прищеплюєвміння оперувати поняттями й судженнями, застерігає від можливих логічнихпомилок. Незнання законів і правил логіки, невміння користуватися ними упроцесі судового пізнання нерідко приводять до різноманітних логічних помилок,котрі в судовій практиці із логічних перетворюються в судові помилки. Помилки жу судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на долі конкретноїлюдини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої області суспільного життя,де порушення законів логіки, побудова неправильних умовиводів, приведення хибнихаргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як у галузі права. Томузаконодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки внормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог. Логічна грамотність — необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такимилогічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індукція,аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культурумислення, Професіональний рівень дослідження правових явищ. Культура мислення — необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутихвиводі, висунутих положень. Логіка, підвищуючи культуру мислення, безпосередньовпливає на процес пізнання судової істини, на розслідування і розгляд судовихсправ.
2. Несумісність думок. Закон несуперечності та його роль удіяльності законодавчих та правоохоронних органів
Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не єодночасно істинними в крайньому разі одне із них неодмінно хибне. Наприклад, неможуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даногозлочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з цих судженьобов'язково хибне.
Питання про те, яке з двох протилежних суджень є хибним, законсуперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Законсуперечності говорить лише про те, що з двох суджень, із яких одне заперечуєте, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Яким буде друге судження,істинним чи хибним, закон суперечності також не розв'язує. Воно може бути якістинним так і хибним. Так, із двох суджень: «Усі обвинувачувані мають право назахист». «Деякі обвинувачувані не мають права на захист» — друге судженняхибне, а перше істинне, А якщо візьмемо такі два судження як «Іваненко під часздійснення злочину перебував на «місці здійснення злочину», «Іваненко під часздійснення злочину був на роботі» — то хибним може бути не тільки одне з них, ай обидва, а істинним буде трете судження, наприклад: «Іваненко під час здійсненнязлочину був у Петренка».
Отже, істинність одного із протилежних суджень зобов'язує насвизначити друге судження хибним, оскільки вони не можуть бути одночасноістинними. Але встановлення хибності одного з протилежних суджень не в усіхвипадках призводить до визнання другого істинним. Пояснюється це різнимхарактером суперечках суджень.
Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження: інасупротивні (контрарні), і на суперечні (контрадикторні). Коли ми маємо справуз суперечними судженнями, то, з'ясувавши хибність одного з них, ми маємовизначити істинність другого.
У тих же випадках, коли судження є супротивним, то хибність одногосудження згідно із законом суперечності, не є обґрунтуванням для визначенняістинним другого, котре теж може бути хибним.
Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон,застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет,в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідетьсяпро різні предмети або про різні ознаки одного і того ж предмета, то такісудження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний.Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, булокоричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщопредметом думки цих суджень є різні пальта.
Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться про один і тойже предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і«Петренко є неосудний» — у обидва можуть бути істинними, якщо у першому нихмається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому — інший:час здійснення злочину або після нього).
Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли всудженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад, судження:«Петренко є здібний» те «Петренко не є здібним» — можуть бути одночасноістинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності Петренка догуманітарних наук, а у другому-про здібності до математичних наук.
Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якіснувизначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсьознакою, то не може а той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності небуває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусьпредмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бутиправильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне запереченняданої ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.
Розглянемо формулу закону суперечності (А не є не Д), котраозначає, що не можуть бути одночасно хибними судження А і його заперечення не А,наприклад: «Ця записка написана обвинувачуваним» (А) і «Ця записканаписана не обвинувачуваним» (де — А).
За допомогою символів математичної логіки закон суперечностівиражається так: А/>А, де А означаєвсяке судження, Ā — судження, щозаперечує судження, а велика лінія над усим виразом означає, що судження А йогозаперечення (А) несумісні, не можуть бути одночасно істинними.
У цілому ж формула читається так: «Не можуть бути одночасноістинними А і його заперечення — Ā».
Закон суперечності не заперечує реальних суперечностей, якііснують в об'єктивній дійсності. Він забороняє лише логічні суперечності,суперечності «із самим собою». «Логічної суперечності, при умові, звичайно,правильного логічного мислення не повинно бути ні в економічному, ні вполітичному аналізі». Дотримання вимог закону суперечності є необхідною умовоюпізнання суперечностей, існуючих у дійсності, оскільки тільки несуперечливемислення може правильно відобразити об'єктивні суперечності. Формально-логічнихсуперечностей не має бути в жодному міркуванні, в жодній науковій системі. Вонинеприпустимі також у висновках суду та слідства.
Практичне завдання
1. Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні –то яке правило порушено):
Дефініція Логіки – наука про закони правильного мислення складенеіз порушення правил відповіді до якого не може визначити належне через межіпоняття суджень, які невірні тому вже самі потребують визначення.
Це стосується поняття закони правильного мислення зміст яких невідомий.
2. Дати аналіз поділу (визначте, чи є він правильним, коли ні тояке правило порушено): «Складні судження поділяються на судження кон’юнкції,диз’юнкції, імплікації, еквіваленції та заперечення».
Поділ неправильний. Порушено правило основи поділу, тобто недодержано ознак, за якими розподілено поняття на види.
3. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру):«Церковні шлюби укладаються в церкві за релігійними обрядами».
Структура судження.
Вид: просте судження.
Суб’єкт – це поняття про предмет думки.
Предикат – це поняття про ознаки предмета.
Зв’язка – вказує на наявність чи відсутність ознаки предмета.
Суб’єкт – церковні шлюби.
Предикат – за релігійними обрядами .
Зв’язка – укладаються.
Невірне.
Церковні шлюби не укладаються у церкві за релігійними обрядами.
4. Формалізувати судження М. і П. обидва брали участь у вчиненнізлочину, або обидва непричетні до нього.
/>А В. Це судженняеквіваленції.
5. Встановити дотримання основних принципів правильного мислення уміркуванні:
Якщо суддя – потерпілий, то він не має права вести справу.
/>Суддя Ф. – потерпілий.
Суддя Ф. не має права вести справу.
Тут порушено принцип визначеності до поняття «Суддя», тому неможливовстановити чи дотримано принципів послідовності та обґрунтованості.
Принцип несуперечності тут дотримано.
6. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічнимзаконом така формула:
А V В = (А V В) />(А V В)A B AVB A B AVB I I I I I X I X I I X I X I I X I I X X X X X X
7. Наведіть приклад II фігури простого категоричного силогізму. Вкажітьйого терміни і модус.
II фігура: більший засновок має бути судженням загальним. Одниніз засновків — судженням заперечення.
Злочин розкрито, коли виявлено весь склад злочину.
/>Слідством невиявлено особи, яка скоїла злочин.
Отже, злочин нерозкрито
Модус АЕЕ.
8. Чи випливає з необхідністю висновок А з таких підстав?
1) В V (С />D); 2) С /> Е; 3) А /> В; 4) Е V D
Ні.
9) Побудуйте пряме доведення тези Т, виходячи з таких аргументів.
1) А V (В V С); 2) А /> С;3) В /> Т; 4) С
T/>C=AV(BVC)=A/>C=B/>T
10. Побудуйте спростування тези Т, користуючись аргументами.
1) B/>T; 2) AVB; T/>A
AVB=T/>B=AVB=T/>A
ЛІТЕРАТУРА
1. БандуркаО.М., Тягло О.В. Курс логіки. – К., 2002. – 160с.
2. ГетьманосаА.Д. Учебник по логике. – М.: «Владос», 1995. – 303 с.
3. ЖеребкінВ.Є. Логіка. – Х.: Основа, К.: Знання, 1998, — 265с.
4. ЖеребкінВ.Є. Логіка. – К.: Знання, 2002, — 255с.
5. Івін О.А.Логіка. – К.: Артек, 1996. -232 с.
6. КонверськийА.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 272 с.
7. КондаковН.И. Логический словарь-справочник. – М., 1975.
8. КурбатовВ.И. Логика. – Ростов-на-Дону, 1996. – 320 с.
9. ТофтулМ.Г. Логіка. – К., 1999. – 336 с.
10. ТофтулМ.Г. Логіка. – К., 2002.
11. ХомепкоІ.В. Логіка для юристів: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 224 с.