КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
«Товарознавство продовольчих товарів»
на тему:
«Експертиза м'яса забійних тварин»
ПЛАН
Вступ
1.Вирощування забійних тварин
2. Види і коротка характеристика забійних тварин
2.1. Коротка характеристика видів забійних тварин
2.2. Класифікація тварин які переробляються на м’ясо в Україні
3. Морфологічний та хімічний склад м’яса забійних тварин
3.1. Морфологічний склад м’яса забійних тварин
3.2. Хімічний склад м’яса забійних тварин
3.3. Споживчі властивості та цінність м’яса забійних тварин
4. Первинна переробка,клеймування та маркування м’яса забійних тварин
4.1. Первинна переробка м’яса тварин
4.2. Види клеймування та маркування м’яса різних тварин
5. Характеристика категорій та сортів м’яса забійних тварин
6. Показники якості та оцінка якості м’яса забійних тварин
6.1. Нормативні документи які регламентують якість м’яса забійних тварин
6.2. Показники якості м’яса забійних тварин (свіже, сумнівної свіжості, не свіже
6.3. Органолептична оцінка якості м’яса забійних тварин за дослідними зразками
6.4.Характеристика дефектів м’яса забійних тварин
7. Коротка характеристика м’ясних товарів які виготовляються з м’яса забійних тварин
8. Пакування, маркування, зберігання, транспортування та особливості реалізації м’яса забійних тварин
Висновки
Перелік посилань
Додатки
Вступ
М'ясо належить до найважливіших продуктів харчування, як джерело повноцінних білків, а також жирів, мінеральних, екстрактивних речовин і деяких вітамінів. Харчова цінність м'яса визначається його хімічним складом, енергетичною цінністю, смаковими властивостями і рівнем засвоюваності. Найбільш важливою складовою частиною м'яса є білки, тому що основна частка їх представлена повноцінними, легкозасвоюваними протеїнами, які використовуються організмом людини для побудови своїх тканин. Для характеристики біологічної цінності враховують збалансованість незамінних амінокислот, знаходять коефіцієнт використання білка (КВБ) — процентне відношення засвоєного білка до прийнятого; коефіцієнт ефективності білка (КЕБ) — відношення приросту дослідних тварин до 1 г використаного білка. У порівнянні з "ідеальним білком" КВБ окремих видів продуктів складає, %: яловичини — 88,3; свинини — 86,2; молока — 69,2; ізоляту соєвого білка — 62,6; гороху, квасолі — 57,9. Харчову цінність м'яса характеризують також по «якісному білковому показнику», який являє собою відношення триптофану (як індекс повноцінних білків м'язової тканини) до оксипроліну (показника неповноцінних сполучнотканинних білків
М'ясо і м'ясопродукти — основні в раціоні людини продукти тваринного походження — незамінне джерело повноцінних білків, жирів, вітамінів, мінеральних речовин, інших життєво важливих компонентів.
1.Вирощування забійних тварин.
ТЕХНОЛОГІЯ УТРИМАННЯ М'ЯСНОЇ ХУДОБИ
Оскільки м'ясна худоба, особливо маточне поголів'я, надходила в Україну невеликими партіями (по 10-30 голів), то технологія утримання склалася найрізноманітнішою — від класичного безприв'язного до комбінованого і навіть прив'язного утримання.
На безприв'язне утримання перейшли більшість господарств, які спеціалізувалися на розведенні м'ясної худоби. Вибір тієї чи іншої технології утримання м'ясної худоби в більшості випадків залежав від наявності приміщень (їх внутрішнього обладнання), кормів і пасовищ. Класичне безприв'язне утримання м'ясної худоби передбачає необхідність у виділенні декількох ізольованих гуртів навіть в невеликому за чисельністю стаді.
Бугаїв-плідників утримують окремо, на прив'язі, або в гурті й використовують лише в необхідний період.
Корів з підсисними телятами до 6-8-місячноґо віку утримують в одному гурті з обов'язковою організацією підгодівлі молодняка в окремих «столових».
Теличок після відлучення у 6-8-місячному віці утримують окремо. Через 3-4 міс. вводять в основне стадо. Бичків після відлучення у 6-8-місячному віці утримують теж окремо.
Для забезпечення високої продуктивності тварин необхідно збагачувати, зберігати і використовувати генофонд м'ясних порід. Відбір високопродуктивних тварин повинен супроводжуватись одночасним покращанням умов годівлі.
МЕТОДИ РОЗВЕДЕННЯ СВИНЕЙ
Зростання продуктивності свиней з одночасним зменшенням затрат праці, витрат кормів та інших засобів значною мірою визначається застосуванням прогресивних методів розведення при використанні найновіших досягнень селекції і генетики. У практиці свинарства найбільш поширені три основних методи розведення: внутрішньопородне (чистопородне), міжпородне (схрещування) та міжвидове (гібридизація).
Чистопородне розведення — основний метод при подальшому удосконаленні племінних й продуктивних якостей існуючих порід свиней, є обов'язковим у племінних господарствах. Залежно від кількості тварин, поставлених завдань та рівня племінної роботи створюють племінні господарства — племзаводи, племгоспи, племінні репродуктори спецгосподарств і промислових комплексів, а також колгоспних та радгоспних ферм.
Найефективнішою формою чистопородного розведення свиней у племінних господарствах є лінійне. У свинарстві слід розрізняти лінії й родини генеалогічні і заводські. Генеалогічна лінія або генеалогічна родина — це група свиней, які мають одну і ту ж кличку й у більшості випадків походять від далекого загального предка, якому присвоєна ця кличка при систематиці породи.
Серед методів чистопородного розведення, використовуваних для поліпшення продуктивних якостей свиней, застосовують також метод «освіження або прилиття крові». Він особливо ефективний тоді, коли поголів'я стада з невеликою кількістю ліній тривалий час розводили «в собі». «Прилиття крові» від високопродуктивних неспоріднених особин позитивно впливає на якість потомства і поліпшення стада в цілому.
У багатьох країнах почали широко застосовувати різноманітні методи схрещування як систему, яка забезпечує можливість поєднання спадкових задатків не однієї, а декількох порід.
Схрещування— це парування свиней різних порід. Одержане потомство називають помісним. Воно, як правило, відзначається підвищеною життєздатністю, добрим розвитком, міцною будовою тіла і високою продуктивністю. Залежно від поставленої мети у свинарстві застосовують такі види схрещування: вбирне, або перетворне, ввідне, відтворне і промислове.
Вбирне схрещування застосовують для одержання товарних тварин, а також корінного поліпшення однієї породи чи породної групи свиней іншою породою — заводською. Схрещування продовжують до одержання тварин, близьких за якістю до особин поліпшувальної породи. На практиці вбирне схрещування, звичайно, закінчується одержанням помісей третього або четвертого покоління. Після цього тварин розводять «в собі». Цей метод широко застосовували при масовому поліпшенні місцевого свинопоголів'я.
Ввідне схрещування застосовують у випадках, коли у тварин продуктивної породи необхідно поліпшити деякі якості. Цього досягають вмілим підбором поліпшувальної породи і одноразовим використанням її плідників для схрещування з свиноматками тієї породи, яку поліпшують. Одержаних таким чином самок парують з кнурами основної породи. Надалі помісей розводять «в собі». Нині ввідне схрещування застосовують для поліпшення м'ясності деяких вітчизняних порід. Наприклад, для підвищення виходу м'яса в тушах миргородських свиней парують з плідниками породи гемпшир.
Відтворне схрещування застосовують при створенні нових порід, типів і ліній свиней на міжпородній основі. Якщо у створенні нової породи беруть участь дві породи, таке схрещування називають простим. Його застосував академік М.Ф.Іванов при виведенні свиней української степової білої породи. Він схрещував місцевих українських степових свиноматок з плідниками великої білої породи.
Промислове схрещування застосовують з метою одержання товарного молодняка для відгодівлі. Воно буває двопородне просте (свиноматок однієї породи парують з кнурами іншої), двопородне перемінне (помісних маток парують в першому поколінні з кнурами материнської породи, а в другому — батьківської), трипородне (помісних маток парують з кнурами третьої породи) і т.д.
Гібридизація у зоології і зоотехнії означає віддалене, тобто міжвидове схрещування, приміром, схрещування домашньої свині з диким кабаном. Потомство, одержане таким методом, називають гібридним. Гібридами в свинарстві називають також тварин, одержаних від схрещування кнурів і свиноматок спеціалізованих порід, типів, і ліній, перевірених на поєднуваність.Спеціалізовані лінії і типи для одержання гібридів можна створювати як у межах однієї породи (внутрішньопородні), так і на багатопородній основі. При цьому треба брати до уваги, що кнури і свиноматки мають певні особливості спадкової передачі тих чи інших ознак.
2.Види і коротка характеристика видів забійних тварин.
2.1. Коротка характеристика видів забійних тварин.
М'ясо –це перероблена туша сільськогосподарської тварини без голови, нижніх кінцівок, без хвоста, шкіри і внутрішніх органів. --PAGE_BREAK--
ВРХ. До м’ясних порід ВРХ відносять таких представників сільськогосподарських тварин: Білоголова українська, Шортгорська, Герефордська, Абердино- ангуська, Карпатська, Чернігівська тип ЧМ-1.
Молочна порода – Червона степова, Чорноряба, Голштинська чорноряба, Білоголова українська, Червона польська. Комбінована — Симентальська, Лебединська, Бура карпатська, Сіра українська. Місцеві породи – Бура українська, Пінцгау, Червона степова, Симентальська, Білоголова українська. Приклади тварин наведено в Додатках.
Таблиця 2.1. Опис української черно-рябої молочної
Характеристика
Значення
Зовнiшнi характеристики
Молочний тип, тип конституцiї м'ясний щильний та мiцьний грубий, вим'я чашо- i ванно подiбне великого об'єму частота захворювань низька, бiльша висота в холцi, коса довжина тулуба, мiцний кiстяк, глибина i обхват грудей ''пiдсушенi''
Характеристики продуктивностi
Середнiй надiй молока за 1 лактацiю — 5260 кг, вмiст жиру — 3,86%, середнiй надiй молока за 3 i старше- 6403 кг, вмiст жиру — 3,86%, маса корiв — 600-650 кг, бугаїв — 850-1100 кг, мають задосвльнi м'яснi яковтi, швидкiсть молоковiддачi — 1,8-1,4 кг/хв,
Генетична лiнiя
Сиворена схрещуванням чорно-рябої худоби вiтчизняної селекцiї з голштинською. Затверджена 26 квiтня 1996 р.
Ареал розповсюдження
ЇЇ розводять у всiх областя Украiни.
Таблиця 2.2. Опис джерської породи
Характеристика
Значення
Мiсце виведення
Виведена на островi Джерсi (протока Ла-Манш) вiд мiсцевої худоби Нормандiї i Бретанi методом внутрiпородної селекцiї за ознаками жирномолочностi та правильної форми вименi.
Зовнiшнi характеристики
Молочний тип конституцiї, невелика легка голова, тонкий кiстяк, розвинена мускулатура, груди глибокi не широкi, тулуб розтягнений, вим'я чашевидне, з розставленими дiйками, масть рижа, свiтло-бура, носове дзеркало темне, iз свiтлим кiльцем волосся;
Характеристики продуктивностi
Середнiй надiй молока за лактацiю — 3-5 тис. кг, вмiст жиру — 4,8-6,5%, скороплiднiсть, здатнiсть до швидкої аклiматизацiї в рiзних географiчних зонах, невелика потреба кормiв, велика тривалiсть господарського використання.
Таблиця 2.3. Опис лебединської породи
Характеристика
Значення
Мiсце розведення
Затверджена у 1950 р. Розводять її у бiльшостi районiв Сумської областi, частково у Харкiвськiй i Чеpнiгiвськiй областях.
Племiнна лiнiя
Виведена в Сумськiй обл. методом вiдтворного схрещування корiв мiсцевих порiд (переважно сiрої української ) з бугаями швiцької пор. i з наступним резведенням (з 2-3 поколiння) найкращих помiсей 'у собi' з полiпшенням умов годiвлi й утримання тварин.
Характеристики продуктивностi
Молочна продуктивнiсть на пл/фермах 3000-3500 кг, пл/заводах-4,2-4,5%, жива маса корiв — 550-600 кг, бугаїв-плiдникiв- 850-1000 кг, порода скороспiла, забiйний вихiд у молодняку 56-58%, дорослих тварин — 60-62%
Зовнiшнi характеристики
Масть бура з вiдтiнками, носове дзеркало, ратницi та кiнчик хвоста темнi, конституцiя мiцна, висота в холцi — 130-136 см, глибина грудей — 65-72, ширина грудей за лопатками — 42-49, коса довжини тулуба — 156-160, обхват п'ястка — 18-20 см.
Таблиця 2.4. Опис породи Шортгорн
Характеристика
Значення
Мiсце виведення породи
Перша з виведених у Британiї спецiалiзованих м'ясних порiд, яка сформувалась на прикiнцi 18 ст.
Генетична лiнiя
Серед методiв селекцiйної роботи застосовували оцiнку плiдникiв за якiстю нащадкiв, використання iмбридингiв на найбiльш видатних тварин
Зовнiшнi характеристики
Мiцна конституцiя, скороспiлiсть, гармонiйна i компактна тiлобудова, масть вiд бiлої до темно-червоної, добра вiдтворювальна здатнiсть
Промiри екстер'єру
висота в холцi: бугаїв — 137 см, корiв — 128 см, ширина в маклоках вiдповiдно- 57 та 54см, жива маса бугаїв — 700-1000 кг, корiв — 500-600кг
Таблиця 2.5. Опис сементальської породи
Характеристика
Значення
Мiсце виведення породи
Виведенi в Швейцарiї в долинi рiчки Сiмме. Проте походження до кiнця не з'ясовано.
Генетична лiнiя
Українськi симентали виведенi поглинальним схрещуванням мiсчевої худоби ( переважно сiрої украйнської) з швейцарськими сименталами з одночасним розведенням помiсей бажаного типу ''у собi''.
Мiсце розведення
Нинi розводять в 15 областях України: Вiнницькiй. Луганськiй, Харкiвськiй, Черкаськiй i др.
Зовнiшнi хар-ки порiд молочно-м'ясного типу
Високоногi, розвиненi глибокi плоскуватi груди, холка гостра, середня частина тулуба пропорцiйна з добре вираженим ''молочним трикутником'', обмускуленiсть задовiльна
Зовнiшнi хар-ки порiд м'ясо-молочного типу
Крупнi, пропорцiйно збудованi, тулуб дуже глибокий, об'ємний з округлими широкими ребрами, приземкуватi; вим'я округле, чашевидне
Таблиця 2.6. Опис Абердин-Ангуської породи
Характеристика
Значення
Методи виведення породи
Складне вiдтворювальне схрещування
Мiсце виведення породи
Виведена у серединi 19 ст. в Шотландiї(графство Абердин i Ангус)
Генетична лiнiя
Виведена методом селекцiї за м'ясними якостями мiсцевої чорної комолої худоби
Зовнiшнi характеристики
Тип добре виражений скороспiлий м'ясний, особливiсть — комолисть, масть чорна, компактний добре обмускулений тулуб, короткi ноги, жива масса корiв 412-485, молочнiсть 175 кг
Характеристики продуктивностi
Предзабiйна жива маса бичкiв у 18 мiс. — 458, забiйний вихiд — 67,7%, вихiд жиру — 7,8%, коефiцiєнт м'ясностi — 6,97, середньодобовий прирiст-838г, плодючi i легкi в отеленнi
Свині. До м’ясо- сальних порід свиней відносять таких представників: Велика біла [Додаток А], Українська степова біла, Українська степова ряба, Уржумська, Лісогірська. М’ясна порода – Довговуха біла.Беконні породи — Естонська, Латвійська, Литовська. Сальні – Велика біла українська, Миргородська, Брейтовська, Лівенська.
Основна кількість свинини в Україні виробляється від порід комбінованого м’ясо-молочного напряму продуктивності. Провідне місце займає велика біла порода, питома вага якої складає біля 80% від загального поголів’я.
Останніми роками значне поширення набуває розведення спеціалізованих м’ясних порід — полтавської м’ясної і української м’ясної та червоно-поясної спеціалізованої лінії м’ясних свиней, виведених Інститутом свинарства УААН.
В системі гібридизації використовуються м’ясні породи зарубіжної селекції — дюрок, ландрас, п’єтрен.
Таблиця 2.7. Характеристика свиней найпоширеніших порід, типів і ліній
Порода, тип
Розвиток, продуктивність, екстер'єр, відгодівельні та м'ясні якості
Велика біла
. В породі створено й апробовано український тип з високими відтворними якостями (УВБ-1).
Свині великі, мають трохи розтягнутий, широкий та глибокий тулуб, пряму або дещо аркоподібну спину, помірної величини черево з 12-14 симетрично розміщеними, а в свиноматок добре розвинутими сосками. Масть тварин біла. Дорослі кнури (36 міс. і старше) досягають живої маси 320-380 кг, свиноматки — 230-280 кг. За опорос від матки одержують 10-14 поросят. В умовах доброї годівлі та утримання молодняк на відгодівлі досягає живої маси 100 кг за 6-7 міс. У породі багато генеалогічних ліній і родин. продолжение
--PAGE_BREAK--
Українська степова біла
Створена у 1934 році в експериментальному господарстві «Асканія-Нова» схрещуванням місцевих свиней з кнурами великої білої породи.
За зовнішніми ознаками свині цієї породи подібні до свиней великої білої, міцнішою конституцією. Маса дорослих кнурів — 310-360 кг, свиноматок — 230-250 кг. Багатоплідність — 10-12 поросят. Молодняк у 6,5-7,5 міс. досягає живої маси 100 кг, має високий вихід м'яса у 8-10 міс., добре осалюється, а у 12-15 міс. здатні давати 80-100 кг високоякісного сала. Масть біла. Голова невелика, тулуб покритий густою, довгою, пружною й нерідко кучерявою щетиною. Кістяк міцний
Уельська порода
В Україну вперше завезені у 1964 p. Свині беконного напряму продуктивності.
За зовнішніми формами схожі із свиньми породи ландрас, але характеризуються міцнішою конституцією. Масть біла. Жива маса дорослих кнурів — 295-320 кг, свиноматок — 220-240 кг. Середньодобий приріст молодняка на відгодівлі у 650-700 г при витратах 3,8-4,0 к.од. на 1 кг приросту.
Порода Дюрок
Виведена в США у 1960 p. В Україну свиней цієї породи завезено в 1975 p. Спеціалізована м'ясна порода. Використовується для схрещування і створення нових генотипів
Тварини довгі, з добре вираженими м'ясними формами. Тулуб компактний, спина злегка аркоподібна. Кінцівки високі, міцні, з прямою поставою. Масть червона з різними відтінками. Тварини великі. Маса дорослих кнурів — 340-360 кг, свиноматок -220-260 кг. Багатоплідність — 9-11 поросят. На контрольній відгодівлі тварини забезпечують середньодобовий приріст 760-800 г, вік досягнення 100 кг — 170-180 днів, витрати корму на 1 кг приросту — 3,7-3,8 к.од., товщина шпику над 6-7-м грудними хребцями — 18-23 мм.
Полтавська м'ясна порода
Створена на базі складного відтворного схрещування свиней великої білої, миргородської, ландрас, п'єтрен 1 уессекс-седлбекської
Свині білої масті, з добре вираженими м'ясними формами. Жива маса дорослих кнурів — 320-370 кг, свиноматок — 220-250 кг. Багатоплідність — 10,5-11,5 поросят, середня маса кожного у 2 міс. — 20-24 кг. На контрольній відгодівлі середньодобовий приріст — 750-800 г при витратах 3,6-3,9 к. Од. на 1 кг приросту. Вихід м'яса в тушах 60-62%. Од. витрачає корму на 1 кг приросту, має на 3-5% більший вихід м'яса.
Миргородська
Виведена в результаті складного відтворного схрещування місцевих чорно-рябих свиней с кнурами-беркширської, великої білої, темворської та великої чорної порід
Сучасні свині миргородської породи легкого м'ясо-сального типу, досить довгі, широкі та глибокогруді, міцної конституції, чорно-рябої масті, іноді з рудим відтінком, добре використовують соковиті та грубі корми. Кнури досягають 300-320 кг, свиноматки — 220-240 кг. Багатоплідність — 10-11 поросят, жива маса гнізда поросят у 60 днів — 190-210 кг.
Українська степова ряба
Виведена у 1961 p. в експериментальному господарстві «Асканія-Нова» Херсонської області. Тварини м'ясо-сального типу, пристосовані до умов жаркого клімату та пасовищного утримання
За розвитком і продуктивністю наближається до степових білих. Жива маса дорослих кнурів — 290-340 кг, свиноматок — 210-240 кг. Багатоплідність — 10-11 поросят, маса гнізда у двомісячному віці — 190-210 кг. Масть різних відтінків: темно-ряба, чорна, чорно-руда. Міцний кістяк, довгий і округлий тулуб, спокійний темперамент. При відгодівлі молодняк в умовах промислових господарств досягає живої маси 100 кг за 215-220 днів.
Велика чорна
Виведена у Великобританії (графство Корнуел). В Україну завезена в 1947 p. густого м'ясо-сального типу, спокійного темпераменту і міцної конституції
Дорослі кнури в умовах господарства України мають живу масу 300-350 кг, свиноматки — 200-240 кг. Багатоплідність — 9-11 поросят. Кнурів широко використовують для промиcлового схрещування з великою білою породою. Помісний молодняк народжується білої масті. В умовах оптимальної відгодівлі великі чорні свині в 9-10-місячному віці можуть досягати 200-210 кг
Вівці . Вівці м’ясні –Карпатська грубошерстна. М’ясо-вовні – Асканійська, Черкаська, Порекос, Чорноголові [ Німецька, Литовська, Латвійська]. Тонкорунні – Асканійська і Азербайджанська. Напівтонкорунні — Цигейська, Куйбишевська, Грузинська. Шубні — Романовска, Колундинська, Північна. М'ясо-вовно-молочні – Цигайська, Гірська, Карпатська. Крім вище наведених існують ще такі породи овець як напівгрубововні, смужкові, м'ясо-сальні.
Таблиця 2.8. Загальна характеристика порід овець України
Порода
Загальні відомості
Характеристика
Асканійська тонкорунна
Створена у 1925-1934 рр. в Асканії-Нова на основі схрещування місцевих тонкорунних овець з американськими рамбульє. Вівці довгохудохвості, належать до тонкорунного вовново-м'ясного напряму. Займає близько 35% загальної кількості овець в Україні
Вівці помірноскладчасті, з тонкою вовною штапельної будови. Барани рогаті, матки комолі. Тілобудова тварин задовільна, широтні проміри тулуба невеликі, зустрічається вузька постава ніг, деяка «перерослість» холки і звислість крижів. У кращих племінних господарствах жива маса дорослих баранів-плідників досягає 115-125 кг, маток — 55-65 кг, настриг немитої вовни становить відповідно 14-16 і 6-7 кг, вихід чистого волокна — 55-60 і 50-55%, настриг чистої вовни — 8-10 і 3,0-3,5 кг, довжина вовни — 10-11 і 9-10 см. Жива маса ягнят при відлученні у 4 міс. — 27-29 кг, молодняка у річному віці — 70-75% маси дорослих тварин.
Прекос
Створена в кінці XIX — на початку XX століття Прекоси належать до групи довгохудохвостих тонко рунних овець м'ясо-вовнового напряму… Прекоси становлять близько 25% загальної кількості овець в Україні, мерино-фляйші — десь 0,5%
Прекоси — це малоскладчасті або безскладчасті тонкорунні вівці з штапельною будовою руна. Барани і матки комолі. У кращих племінних тварин добра тілобудова. Широтні проміри мають відносно високі показники. Передні і задні ноги широко поставлені, добре виповнені окости. В кращих племінних господарствах жива маса баранів-плідників досягає 120-130 кг, вівцематок — близько 60-70 кг. Настриг немитої вовни становить відповідно 10-12 і 5,0-5,5 кг. Вихід чистого волокна — 50-55 і 48-52%, o настриг чистої вовни — 6-8 і 2,5-2,8 кг, довжина штапелю — 9-10 і 8-9 см. Ягнята при відлученні від маток у 4 міс. мають живу масу 30-32 кг. Молодняк у річному віці досягає 75-80% живої маси дорослих тварин.
Цигайська
Культурна порода овець країн Балканського півострова і Малої Азії. На південь України її завезли у XIX столітті. Цигаї — це напівтонкорунні довгохудохвості вівці вовно-м'ясного напряму з внутрішньопородним (приазовським) м'ясововновим типом. Вівці цигайської породи становлять близько 25% загальної кількості овець в Україні
Вівці без складчатості, з напівтонкою вовною штапельної або штапельно-косичної будови. Барани рогаті, матки комолі. Мають високі адаптивну та відтворну здатність. У кращих племінних господарствах жива маса баранів-плідників досягає 110-120 кг, вівцематок — в межах 55-65 кг. Настриг немитої вовни — відповідно 9-10 і 4-5 кг, вихід чистого волокна — 60-65 і 55-60%, настриг чистої вовни — 6-8 і 2,6-3,0 кг, довжина вовни — 10-11 і 8-9 см. Недоліки, пожовтіння вовни, невирівняність і жорсткість волокон, значна вимитість («сухість») вовни, особливо на спині. Жива маса ягнят при відлученні від маток у 4 міс. становить 28-30 кг, молодняка у річному віці — 70-75% живої маси дорослих тварин.
Гірсько-карпатська
Створена на основі схрещування відрядь місцевих грубововних овець типу цакель (цуркана, рацька, гуцулка, волошка) та їхніх помісей з цигаями (ЦГК — цигай x гірсько-карпатськими вівцями). Це масив довгохудохвостих грубововнових овець вовно-м 'ясо-молочного виробничого напряму
Вівці мають грубу і частково напівгрубу вовну косичної будови. Барани рогаті, матки комолі. Тварини не мають складок шкіри. Пристосовані до вологого й холодного клімату Карпат (косичне руно добре обтічне, з підвищеним вмістом жиропоту і незначною кількістю пуху). Тварини здатні до тривалих гірських переходів і використання полонин, невеликі, енергійні, з міцним копитним рогом й доброю молочністю. У кращих господарствах жива маса баранів-плідників становить близько 60-80 кг, вівцематок — 40-48 кг. Настриг немитої вовни досягає відповідно 4-5 і 2,7-3,8 кг, вихід чистого волокна — 60-80%, довжина вовни — близько 18-20 см. За лактацію (75-80 днів) від вівцематки одержують 25-30, іноді до 50 кг молока, або 5-6, іноді до 10 кг бринзи
В Україні є також незначна кількість овець (менш 1% загального поголів'я) інших порід: мерино-фляйш, північнокавказької м'ясо-вовнової, романівської, полварс, австралійського мериноса. Різноманітність загального генетичного потенціалу створює реальні умови для успішного поліпшення стад й порід у бажаному напрямі.
2.2. Класифікація тварин які переробляються на м'ясо в Україні.
М'ясо тварин класифікується за такими ознаками:
За видом: яловичина, свинина, козлятина, баранина, конина, кролятина, птиця та інші види свійських тварин, м’ясо диких тварин.
За віком тварин:
Яловичини:
телятина – 2 тижні, 3 місяці. продолжение
--PAGE_BREAK--
яловичина молодняка – 3 місяці, 3 роки.
яловичина доросла – більше 3 років.
Свинина:
молочні поросята – 3-6 кг.
підсвинки – 12-38 кг.
молодняк [м’ясні свині] – 38-86 кг.
беконні свині – 53-72 кг.
жирні свині – 86 і більше.
Козлятина
Баранина
Конина
За статтю:
Бугаї: 2. Хряки: 3. Барани:
кастрати; — кастрати; — кастрати;
корови; — свиноматки; — овечки.
За вгодованістю:
яловичина – 1,2 категорія і пісна;
свинина – 1, 2, 3, 4, 5 категорії;
баранина і козлятина — 1,2 категорія і пісна.
За сортами:
яловичина — 1 і 2 сорт;
свинина – 1 і 2 сорт;
баранина і козлятина – 1 і 2 сорт.
3.Морфологічний та хімічний склад м’яса забійних тварин.
3.1. Морфологічний склад м’яса.
М’ясом вважають сукупність м’язової, сполучної, кісткової, жирової тканин в їх природному співвідношенні із залишком крові.
М’ясо тварин складається з таких тканин: м’язова (попереково-смугаста, серцева, гладка); жирова (підшкірна, міжм’язова, внутрішня); сполучна ( власнесполучна, хрящова); кісткова (кісткова, хрящова); нервова (нервові закінчення, спинний і головний мозок); епітеліальна; кров та ї фракції.
Частка окремих тканин залежить від виду і породи тварин, статі, віку, вгодованості, частини туші[таблиця 3.1].
Таблиця 3.1. Частка окремих тканин,% до розробленоїтуші
Тканини
Яловичина
Свинина
Баранина
Мязова
57-62
39-58
49-56
Жирова
3-16
15-45
4-18
Сполучна
9-12
6-8
7-11
Кісткова
17-29
10-18
20-35
Кров
0.8-1
0.6-0.8
0.8-1
Фізіологічна норма споживання м’яса 75 кг на рік: яловичина – 20-21 кг, свинина – 15 кг, птиця — 15 кг, баранина – 7-8 кг.
3.2. Хімічний склад м’яса забійних тварин.
Мязова тканинає основною їстівною частиною м’яса. Вона має найвищу харчову цінність. М’язова тканина складається із м’язових волокон і міжклітинної речовини. М’язове волокно являє собою сильно витягнуту [до 15 см] клітку. Воно складається з оболонки [ сарколеми], ядра, плазми [саркоплазми] і міофібрил. Группа м’язових волокон утворює первинний м’язовий пучок, оточений сполучнотканинною оболонкою. Первинні пучки об’єднуються в пучки вторинні, третинні, що відповідно оточені сполучнотканинними оболонками, які називають перемізієм, а в сукупності утворюють м’яз (мускул). М’яз також оточений оболонкою – фасцією. М’язи можна відділити один від одного по фасціях і використати відповідно до харчової цінності.
За будовою і характером скорочення м’язових волокон розрізняють поперечно – смугасту, або скелетно-м’язову, гладку і серцеву тканини.
Поперечно-смугаста м’язова тканина складає основну частку м’яса і скорочується залежно від волі тварини. Вона характеризується високою поживною цінністю завдяки вагомій частці повноцінних білків. Назва тканини походить від особливостей розміщення міофібрил у волокні, коли їх темні [ анізотропні] і світлі [ізотропні] ділянки знаходяться на одному рівні і утворюють суцільні поперечні світлі і темні смуги, які чергуються між собою.Від розміщення м’язів і функцій, які вони виконують, залежить якість м’яса. М’язи, які інтенсивно працювали при житті тварини [м’язи шиї, грудей, живота і передніх кінцівок], містять більше сполучної тканини, тому більш жорсткі, їх харчова цінність невисока. М’язова тканина старих тварин також більш жорстка, а колір її темніший ніж у молодих тварин.Хімічний склад м’язової тканини та будова і розподіл основних білків у м’язовому волокні наведено у Додатку В. Серцева тканина – щільна м’язова тканина, яка утворює серце і живиться великою кількістю кровоносних судин. Вона не складається з поздовжніх м’язових волокон. Гладка м’язова тканина – покриває усі внутрішні органи , а також стінки травного тракту, за допомогою цієї тканини скорочуються внутрішні органи тварин.Будову м’язової тканини наведено у Додатку Г.
Жирова тканина складається з жирових клітин розділених між собою прошарком пухкої сполучної тканини. Жирова тканина може міститись під шкірою тварин [підшкірна — шпик], в черевній порожнині — покриває внутрішні органи, міжм’язова тканина – знаходиться між волокнами і надає м’ягкості та жирності м’язовій тканині, утворює мармуровість.Будову та хімічний склад жирової тканини наведено в Додатку Д.
Сполучна тканина складається з невеликої кількості тканин і сиьно розвиненої міжклітинної речовини, до складу якої входить аморфна речовина у вигляді гелеподібної, щільної, або твердої маси. Ця тканина виконує в організмі механічну функцію, зв’язуючи окремі тканини між собою і скелетом, бере участь у побудові інших тканин і виконує захисну функцію. З неї побудовані сухожилля, суглобні з’єднання, оболонки м’язів, хрящі дихальних шляхів, кровоносні судини та інше.Основними структурними утвореннями сполучної тканини є колагенові і еластинові волокна, які зумовлюють жорсткість м’яса. Залежно від співвідношення цих волокон змінюються і властивості відповідних видів сполучної танини. При нагріванні коллагену з водою утворюється глютин у вигляді в’язкого розчину, який при охолодженні переходить у студень.Будову сполучної тканини наведено в Додатку Е.
Кісткова і хрящова тканини є різновидами сполучної тканини. Кісткова є найбільш щільною і складається з клітин, які мають велику кількість відростків. З їх допомогою клітини з’єднуться одна з одною і з каналами, якими находять поживні речовини. Кісткова тканина – це основа будови кісткового скелета. Вона виконує різні функції: опорно-рухові, опорно-захисні, трофічні, депонує мінеральні речовини в організмі, створює умови кровотворення через кістковий мозок. За будовою кістки бувають трубчаст, плоскі, змішані, а також дугоподібні, короткі, довгі.Будову кісткової та хрящової тканин наведено уДодатку Ж .
Кров складається з ферментативних елементів (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) і міжклітинної речовини (плазми): кров’яна сироватка, білок фібриноген, інші білки крові (глобулін, альбумін, фібриноген, гемоглобін). Хімічний склад кровінаведено у таблиці 3.2. продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 3.2. Хімічний склад крові та її фракцій
Назва речовини
Цільна кров
Плазма
Форменні елементи
Волога
79.6-80.0
91.36
59.18
Білки
17.5-19.0
7.25
10-12
Жири
0.33
0.09
-
Зола
0.97
-
-
Сухий залишок
-
8.63
40.81
3.3. Споживчі властивості та цінність м’яса забійних тварин.
Окремі частини однієї і тієї ж туші розрізняються за морфологічним і хімічним складом, харчовою і біологічною цінністю, смаковими властивостями і кулінарним призначенням. Тому в різних країнах світу прийнято відповідні схеми розрубування і формування торгового асортименту. Приклад розрубування яловичини наведено на Рис.1.
/>
Розрубування яловичини здійснюють на 11 відрубів, які відносять до одного з трьох сортів. До 1-го сорту відносять кращі за якістю відруби:тазостегновий,поперековий,спинний,лопатковий,плечевий,грудний. Загальний вихід цих відрубів для м’яса 1-ї категорії вгодованості складає 88% маси півтуші. До 2-го сорту відносять шийний відруб і пахвину,яка складає 7%маси пів туші. До 3-го сорту відносять найменш цінні частини: заріз, передню і задню голінку, вихід яких складає 5% маси півтуші.
Кращими вважають поперековий,тазостегновий і спинний відруби. Поперековий відруб складається з філейного краю, філейної крайки і внутрішньої філейної вирізки. Остання найбільш ніжна у всій туші. Між окремими волокнами цього мускулу відкладається жир, який надає гармонійні смакові властивості виробам.Телятина характеризується високими кулінарними якостями, легко засвоюється організмом, а тому її краще використовувати для дитячого харчування.
/>Розрубування свинини на відруби наведено на Рис.2.
Розрубування свинини проводять на 7 відрубів, у тому числі до 1-го сорту відносять окіст, поперекову частину з пахвиною, спинний, лопатковий відруб і грудинку. Загальний вихід відрубів 1-го сорту складає близько 94%маси пів туші. До 2-го сорту відносять передпліччя [рульку] і голінку. Найбільш близьке до оптимального співвідношення між білками і ліпідами у окіста. Приблизний вихід,хімічний склад і енергетична цінність відрубів свинини наведено у Таблиці 3.4.
Таблиця 3.4. Приблизний вихід, хімічний склад і енергетична цінність відрубів свинини.
Назва відрубу
Приблизний вихід відрубів,% до маси півтуш
Вміст білків,%
Вміст ліпідів,%
Енергетична цінність100 г,кДж
Окіст
38.5
15.6
19.0
1010
Поперековий з пахвиною
7.5
12.2
32.0
1458
Спинний
9.0
12.2
32.0
1458
Лопатковий
34.0
12.4
28.8
1336
Грудинка
5.0
10.8
34.0
1508
Передпліччя
2.8
15.6
20.0
1048
Голінка
3.2
16.8
14.5
855
Кількість і співвідношення сполучної тканини для свинини менш відутні, ніж для яловичини. Крім того,сполучна тканина свинини легко розварюється, бо в ній більше колагену і менше еластину, ніж у яловичині. Разом з тим виділяються більшою товщиною сполучнотканні прошарки у лопатковій частині.
Розрубування баранини і козлятини проводять на передні і задні півтуші по лінії, яка проходить за десятим ребром, а потім на 6 відрубів. До 1-го сорту відносять тазостегновий, поперековий і спинно-лопатковий відруби із загальним виходом 93%. До 2-го сорту відносять заріз, передпліччя і голінку із загальним виходом 7%.
Розрубування баранини і козлятини наведено на Рис.3.
/>
4. Первинна переробка, клеймування та маркування м’яса
забійних тварин.
4.1. Первинна переробка м’яса тварин.
Первинна обробка худоби, тобто її забій і розбирання туш здійснюється на забійних пунктах споживчої кооперації, бойнях і м’ясокомбінатах. На якість м’яса і стійкість його при зберіганні впливають стан тварин перед забоєм і технологія їх первинної переробки.
Худобу, яка поступає на забій, спочатку оглядає ветеринарний лікар. З метою звільнення харчового каналу від вмісту проводять голодну витримку тварин. Це зумовлено тим, що переповнений шлунок і кишечник тварин можуть розриватись під час нутрівки і забруднювати м'ясо та субпродукти. Тривалість голодної до забійної витримки повинна складати для телят не менше 6 год , свиней -12, великої і дрібної рогатої худоби, а також коней – 24 год. Поїння припиняють за 3-4 год до забою, щоб зберегти соковитість м’яса і полегшити знімання шкури. продолжение
--PAGE_BREAK--
Схема технологічного процесу переробки ВРХ наведено у Додатку К.
Для надання відповідного товарного вигляду м’ясу, підвищення його стійкості при зберіганні туші зачищають від побитостей, абсцесів, згустків, крові, бахромок, забруднень. При мокрому зачищенні з внутрішньої поверхні пів туш виділяють теплою водою забруднення, згустки крові, а зовнішню поверхню, якщо вона забруднена, промивають.
Підготовлені півтуші піддають ветеринарно-санітарній і товарознавчій оцінці, після чого їх маркують відповідними клеймами і направляють на холодильну обробку.
Свиней перед забоєм миють, а потім оглушують електричним струмом.
Туші беконних свиней після знекровлення шпарять у воді при температурі 62-64`С або пароповітряною сумішшю, видаляють щетину і обсмалюють з метою видалення залишків щетини і волосся. Потім їх промивають холодною водою, зачищають епідерміс і знову промивають. Із свинячих туш І і ІІ категорій, які направляють у реалізацію, частково [крупонування] або повністю знімають шкуру. Крупон – це найцінніша спинно-бокова частина шкури.
Схема тенологічного процесу переробки свиней наведено Додатку Л.
Дрібну рогату худобу перед забоєм не оглушують. При сухому зачищенні нирки і жир навколо них не відділяють, а туші не розпилюють на півтуші.
Схема технологічного процесу переробки дрібної рогатої худоби наведено у Додатку М.
4.2. Види клеймування та маркування м’яса різних тварин.
М'ясо (напівтуші, туші, четвертини) сільськогосподарських і диких тварин підлягає обов’язковому клеймуванню клеймами і штампами. Залежно від вгодованості і результатів ветеринарно-санітарної експертизи на кожну тушу півтушу або четвертину м’яса всіх видів, які випускають у реалізацію і для переробки, ставлять харчовою фарбою клеймо. На ньому зображено номер підприємства і слово ’’Ветогляд’’.
Для клеймування м’яса тварин всіх видів встановлюються такі форми клейм: кругле (діаметром 40мм), квадратне (40*40 мм), трикутне(45*50*50мм), овальне (діаметр D1 – 50мм і D2 – 40 мм), ромбоподібне (40*40 мм з кутами 60`C і 120`С) крім того, для м’яса, яке поставляється на експорт — овальне (D1 – 65мм і D2 – 45 мм).
Встановлюються також буквенні штампи висотою 20 мм без обідка, які означають:
М –м'ясо молодняку ВРХ, свинина 5-ї категорії (м'ясо поросят), свинина м’ясна від забою молодняку свиней спеціалізованих м’ясних порід, м'ясо підсвинків; Б – м'ясо некастрованих биків віком понад 3 роки; В – м'ясо призначене для виробництва продуктів дитячого харчування; К – м'ясо-козлятина; Т – м'ясо-телятина; ПП – м'ясо з дефектами технологічної обробки; В — туші, одержані від забою тварин вищої вгодованості; С — туші, одержані від забою тварин середньої вгодованості;Н — туші, одержані від забою тварин нижче середньої вгодованості.
Для клеймування придатного для їжі м'яса використовують фарбу фіолетового кольору, а конину, козлятину та м'ясо, яке з різних причин не повинно йти в реалізацію (пісне, м'ясо самців, м'ясо тварин, підозрілих у захворюванні, з технологічними дефектами та ін.), клеймують червоною фарбою (знак тривоги).
Клеймування яловичини і телятини. Для кожної категорії вгодованості встановлено клеймо відповідної форми. На півтуші яловичини І категорії ставлять 5 клейм: на лопатковій, спинній, поперековій, стегновій і грудній частинах; на ІІ категорії і худій – 2 клейма: на лопатковій і стегновій. На яловичині від молодняку справа від клейма наносять штамп букви ’’М’’, від корів первісток – букви ‘’П’’, від бугаїв – букви ’’Б’’. На кожній передній голінці телятини ставлять штамп букви ‘’Б’’. На передню і задню голінку туш молодняка ставлять штамп букви або цифри відповідно до класів: відбірний – В, перший -1, другий — 2, третій -3. Для яловичини І категорії – кругле клеймо, ІІ категорії – квадратне клеймо, на худу – трикутне клеймо. При клеймуванні напівтуш дорослої худоби і молодняку, яких приймають за масою і якістю м’яса, проводять маркування туш штампами, що визначають категорію вгодованості тварин. На напівтуші тварин вищої вгодованості ставлять штамп літери ‘’В’’, середньої – штамп літери ‘’С’’, нижче середньої – штамп літери ‘’Н’’. Штампи ставлять на передню кінцівку нижче ліктьового суглоба.
На півтушах [тушах] яловичини і телятини з дефектами технологічної обробки, що перевищують межі, дозволені нормативною документацією, праворуч від клейма ставлять штамп літер ’’ПП’’.
Яловичину і телятину підгрупи ‘’А’’ клеймують овальним клеймом. Яловичину групи ‘’Б’’ клеймують ромбоподібним клеймом.
Клеймування свинини. Залежно від категорій свинину клеймують: першої категорії[беконну] – круглим клеймом; другої [м’ясну – молодняк і обрізну] – квадратним клеймом; третьої [жирну] – овальним клеймом; четвертої [для промпереробки] – ромбоподібним клеймо; свинина яка не відповідає вимогам стандарту за показниками категорії якості – трикутним клеймом. Туші кнурів – штампом ‘’Кнур – ПП’’.
На півтушахсвинини всіх категорій клейма накладають тільки на лопатковій частині, а на тушах підсвинків у шкурі – 2 клейма: по одному на лопатці з кожної сторони туші. Для V категорії [м'ясо поросят] до задньої ніжки прикріплюють фанерну бірку з відтиском круглого клейма і штампа з буквою ‘’М’’. Туші і півтуші свинини, яка не допускається в реалізацію, а використовується для промислової переробки на харчові цілі, маркують на лопатковій частині одним клеймом відповідної якості і праворуч від клейма наносять букви ‘’ПП’’. На напівтушах свинини І і ІІ категорій, одержаних від забою молодняку свиней спеціалізованих м’ясних порід м’ясних типів та їх помісей праворуч від клейма ставлять штамп літери ‘’М’’.
Клеймування баранини і козлятини. Залежно від вгодованості баранину і козлятину клеймують: першої категорії – круглим клеймом; другої — квадратним клеймом; худу – трикутним клеймом. На туші баранини І категорії накладають 5 круглих клейм : по одному на лопатковій і стегновій частинах з обох сторін туші і одне клеймо на грудинці [з правої сторони]. В інших випадках на кожну півтушу накладають по 2 клейма: по одному на лопатковій і стегновій частинах[відповідно по 4 клейма на тушу]. На тушах козлятини праворуч від кожного клейма ставлять штамп букви ‘’К’’.
При клеймуванні туш овець і кіз, яких приймають за масою і якістю м’яса, проводять маркування туш штампами, що визначають категорію вгодованості тварин. На туші тварин вищої вгодованості ставлять штамп літери ‘’В’’, середньої – штамп літери ‘’С’’, нижче середньої – штамп літери ‘’Н’’. Штампи ставлять на передню кінцівку нижче ліктьового суглоба.
На тушах баранини і козлятини з дефектами технологічної обробки, що перевищують межі, дозволені нормативною документацією, ставлять клеймо на лопатковій частині з одного боку туші. Праворуч від клейма ставлять штамп літер ’’ПП’’.
Клеймування конини. Залежно від вгодованості конину клеймують: конину та лошатину І категорії – круглим клеймом; конину ІІ категорії – квадратратним клеймом; конину та лошатину, які за вгодованістю не відповідають вимогам, поставленим до І і ІІ категорій – трикутним клеймом. На півтушах конини І і ІІ категорії клейма ставлять на лопатковій і стегновій частинах , а також додатково штамп ‘’Конина’’. На півтушах молодняку праворуч від штампа ‘’Конина’’ ставлять літеру ‘’М’’, а лошат – літеру ’’Л’’.
М'ясо, яке визнане умовно придатним, позначають відповідним клеймом, але праворуч від нього ставлять штамп, що вказує спосіб знезараження [‘’Фіноз – на заморожування’’, ‘’Стерилізація’’, ’’На варену ковбасу’’, ’’Ящур’’ та ін.].
На півтушах і четвертинах конини з дефектами технологічної обробки, що перевищують межі, дозволені нормативною документацією, праворуч від клейма ставлять штамп літер ’’ПП’’.
Зразки клейм для клеймування м’яса тварин наведено у Додатку Л.
5. Характеристика категорій та сортів м’яса забійних тварин.
М'ясо забійних тварин відрізняється за органолептичними показниками, морфологічним і хімічним складом.
М'ясо великої рогатої худоби залежно від віку поділяють на телятину, віком від двох тижнів до трьох місяців, яловичину молодняку, віком від трьох місяців до трьох років і яловичину дорослої худоби, старшої трьох років.
М'ясо телят молочного періоду відносять до І категорії і воно найніжніше, світло-рожевого кольору з сіруватим відтінком і білим цупким внутрішнім жиром. У телятині остисті відростки спинних і поперекових хребців не виступають. Від телят, які отримують підкормку, одержують м'ясо ІІ категорії. Вона має менш задовільно розвинуті м’язи рожевого кольору, остисті відростки спинних і поперекових хребців трохи виступають.
Яловичина молодняку характеризується світло-червоним кольором, білим жиром, м’якою і ніжною м’язовою тканиною. Добре вгодовані молоді тварини мають підшкірні і внутрішні відкладання жиру, а на розрізі тазо-стегнової частини туші помітні міжм’язові прошарки жиру – ‘’мармуровість’’. До І категорії відносять яловичину від відбірного молодняку з масою туші понад 230 кг, І класу – масою туші від 195 до230 кг, ІІ класу – від 168 до 195 кг і ІІІ класу – 168 і нижче. У яловичини І категорії м’язи розвинуті добре, лопатки без впадин, стегна не підтягнуті, остисті відростки хребців, сідничні горби і маклоки трохи виступають.
Яловичина молодняку ІІ категорії має задовільно розвинуті м’язи, стегна – з впадинами, остисті відростки хребців, сідничні горби і маклоки помітно виступають.
В окрему групу виділяють яловичину від корів-первісток, масою туші від 165 кг і вище. Для І категорії вимоги аналогічні яловичині молодняку І категорії, але додатково передбачені жирові відкладення в основі хвоста і на верхній внутрішній стороні стегна.
Яловичину від дорослої худоби поділяють на м'ясо бугаїв і м'ясо корів, волів, телиць.
М'ясо бугаїв – темно-червоного кольору із синюватим відтінком. Воно жорстке, грубоволокнисте, липке, крупнозернисте з неприємним запахом, який зникає після тривалого зберігання. В реалізацію таке м'ясо не допускається, а використовується в ковбасному виробництві.
М'ясо корів має інтенсивно червоний колір, більш ніжну соковиту консистенцію, ніж м'ясо волів, свіжий виражений аромат і ‘’мармуровість’’. Особливо ніжне, жирне і смачне одержують від телиць.
М'ясо дуже старих тварин відрізняється темно-червоним кольором і жиром з жовтуватим відтінком. Тканини такого м’яса крупноволокнисті і грубі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Свинина характеризується рожево-червоним кольором різної інтенсивності, але окремі м’язи мають різні відтінки. Для свинини характерна м’якша консистенція порівняно з іншими видами м’яса. Поверхня розрізу тонко- або щільно зерниста з чітко вираженою ‘’мармуровістю’’. Сполучна тканина не така груба, як у яловичини і краще розварюється. Жирова тканина молочно-білого кольору; пі шкіряний жир – білий іноді з рожевим відтінком.
Свинину поділяють за статтю, віком і вгодованістю. Виділяють м'ясо кнурів і свиноматок; м'ясо поросят-молочників з масою туші у теплому стані від 3 до 6 кг, підсвинків – масою від 12 до 39 кг у шкурі і від 10 до 34кг без шкури.
З врахуванням вгодованості і якості свинину поділяють на 5 категорій. До І категорії (беконної) відносять туші беконних свиней з добре розвинутою м’язовою тканиною, з масою туші у теплому стані від 53 до 72 кг у шкурі, товщиною сала над остистими відростками між 6-7 спинними хребцями від 1,5 до 3,5 см. Воно повинно бути розміщене рівномірним шаром по всій довжині півтуші. На поперечному розрізі грудинки на рівні між шостим і сьомим ребрами повинно бути не менше двох прошарків м’язової тканини. Не допускається пігментація шкури, наявність кровопідтікань, травматичних пошкоджень, пухлин.
До ІІ категорії ( м’ясна-молодняк) відносять туші м’ясних свиней (молодняку) масою від 39 до 98 кг у шкурі, від 37 до 91 кг без крупона, від 34 до 90 кг без шкури з товщиною сала від 1,5 до 4,0 см, а також туші підсвинків.
До ІІІ категорії (жирна) відносять туші жирних свиней різної маси, з товщиною сала 4,1 см і вище.
До ІVкатегорії (промпереробка) відносять туші свиней масою вище граничної для ІІ категорії.
До V категорії (м'ясо поросят) відносять туші поросят-молочників масою від 3 до 6 кг, в яких шкура повинна бути аналогічною свинині І категорії, а остисті відростки хребців і ребра не повинні виступати.
Випускають також свинину обрізну, в якої знято сало вздовж всієї довжини хребтової частини півтуші на рівні 1/3 ширини півтуші від хребта, а також у верхній частині лопатки і стегнової частини. Її відносять до ІІ категорії.
Баранина від молодих тварин червонуватого кольору, дорослих – від світло-червоного до червоного, старих – темно-червоного. Кращим вважається м'ясо молодих тварин у віці до одного року. Воно відрізняється ніжною консистенцією тонковолокнистих мязів і приємним смаком. М'ясо старих овець грубе, має виражений запах (виділень поту) і більш тугоплавкий жир. За загальним вмістом незамінних амінокислот баранина мало поступається яловичині і свинині.
Козлятина відрізняється від баранини цегляно-коричневим кольором з вираженим характерним запахом без прошарків жиру. Туші мають вужчі кінцівки таза і грудної частини, загострену холку, витягнуту шию і довші кінцівки.
За діючим стандартом баранину і козлятину поділяють тільки за вгодованістю, але на практиці прийнято розрізняти м’ясо ягнят у віці від 14 днів до 3 місяців, м’ясо молодняку – від 3 до 8 місяців і дорослих тварин – більш 8 місяців.
Баранина і козлятина І категорії повинні мати задовільно розвинуті м’язи, остисті відростки спинних і шийних хребців можуть трохи виступати, підшкіряний жир має покривати тонким шаром тушу на спині і трохи — на попереку.
У баранині і козлятині ІІ категорії м’язи розвинуті слабо, кістки помітно виступають, незначні жирові відкладення є місцями у вигляді тонкого шару, але їх може і не бути. Якщо м'ясо на відповідає цим вимогам, то його відносять до худого. Туші не повинні мати зачищень і зривів більше 10% поверхні.
Конина відрізняється темно-червоним кольором із синюватим відтінком, грубоволокнистою будовою, м’яким, жовтим жиром. Лошатина і м'ясо молодих тварин мають приємний солодкуватий смак і ніжну консистенцію. М'ясо дорослої робочої худоби відрізняється жорсткою консистенцією, специфічним смаком і сильним запахом поту. Залежно від вгодованості конину ділять на І і ІІ категорії.
6. Показники якості та оцінка якості м’яса забійних тварин.
6.1. Нормативні документи, які регламентують якість м’яса
забійних тварин.
ГОСТ 779-86. Мясо — говядина и телятина. Технические условия.
ГОСТ 1935-55. Мясо — баранина и козлятина в тушах. Технические условия.
ГОСТ 3739-89. Мясо фасованное. Технические условия.
ГОСТ 4X14-57. Блоки мясные замороженные. Технические условия.
ГОСТ 7595-79. Мясо. Разделка говядиныдля розничной торговли.
ГОСТ 7596-81. Мясо. Разделка баранины и козлятиныдля розничной торговли.
ГОСТ 7597-55. Мясо свинина.Разделка для розничной торговли.
ГОСТ7724-77. Мясо. Свинина в тушахи полутушах. Технические условия.
ГОСТ12512-67. Мясо — говядина в четвертинах, замороженная, поставляемая для экспорта. Технические условия.
ГОСТ 12513-67. Мясо — свинина в полутушах, замороженная, поставляемая для экспорта. Технические условия.
ГОСТ 16867-71. Мясо — телятинав тушах и полутушах. Технические условия.
ГОСТ 23219-78. Мясо. Разделка телятиныдля розничной торговли.
ГОСТ 27095-86. Мясо. Конина ижеребятина в полутушах и четвертинах. Технические условия.
ГОСТ 27747-88. Мясо кроликов. Технические условия.
ГОСТ 16677-71. Мозг головной крупного рогатого скота замороженный. Технические условия.
ГОСТ 10.76-74. Мясо. Конина, поставляемая для експорта. Технические требования.
РСТ РСФСР 401-88. Мясо. Верблюжатина в полутушах и четвертинах.
РСТ РСФСР 402-90. Мясо. Оленина втушах иполутушах.
РСТ РСФСР 636-80. Верблюды для убоя.
РСТ РСФСР 738-86. Мясо диких копытных животных в тушах, полутушах и четвертинах.
ОСТ 10-02-01-04-86. Блоки из жилованного мяса и субпродуктов, замороженные. Технические условия.
ТУ 10 РСФСР 1-18-92. Мясо яков в полутушах и четвертинах.
ТУ 49 1045-84. Блоки из мясной массы замороженные.
ТУ 10.02.01.170-92. Лошади для убоя. Мясо — конина для детского питания.
ТУ 10.02.01.171-92. Крупный рогатый скот для убоя. Мясо — говядина для детского питания.
ТУ 10.02.01.182-93. Свинина для убоя. Мясо — свинина в тушах и полутушах для детского питания.
ТУ 49 723-80. Блоки замороженные из жилованного мяса и субпродуктов для производства консервов детского питания. продолжение
--PAGE_BREAK--
ТУ 9212-460-0041-9779-99. Субпродукты мясные обработанные
6.2. Показники якості м’яса забійних тварин.
Щоб зробити висновокпро доброякісність м’яса (свіже, сумнівної свіжості, несвіже) його досліджують декількома методами оцінки якості.Тобто піддають органолептичним, фізико-хімічним, мікроскопічним та санітарно-гігієнічним дослідженням.
Під час органолептичних методів досліджують наступні показники:
— зовнішній вигляд і колір туші – м'ясо має бути чистим, без підривів, темної кірки, без ослизнення.
— консистенція –натискуванням пальця.
— запах– спочатку нюхають поверхню туші, потім чистим ножем розрізають товщу м’яса в глибинних шарах, нюхають запах ножа і м’язову тканину біля кістки.
— стан жиру – визначають за кольором, запахом і консистенцією. Жир має бути білий, або біло-рожевий, але не жовтий; консистенція – пружна, мазка, крихка – лише в баранячого жиру; запах приємний і не затхлий.
— стан сухожиль – визначають обмацуванням і визначають їх запах, пружність і щільність.
— стан суглобових поверхонь кісток – повинні бути блискучі, між суглобна рідина прозорою, запах нейтральний.
— стан кісткового мозку – білий, не відстає від кістки.
— стан і аромат бульйону – не повинні плавати пластівці, прозорий приємного запаху, з рівномірним розподілом жиру на поверхні.
— смак і запах м’язової тканини після варіння.
Органолептичні показники м’яса залежно від ступеня свіжості наведено у Додатку Н.
У випадках коли якість м’яса не відповідає вимогам, дану партію, або тушку м’яса піддають лабораторним аналізам. Для лабораторних досліджень від кожної туші, або її частини, відбирають зразки масою не менше 200 г кожний, зразки беруть: біля зарізу проти 4 і 5 хребців в ділянці лопатки і з м’язів стегон, загортають кожен окремо і відправляють в лабораторію, де проводять бактеріоскопію та інші дослідження.
Фізико-хімічні показники свіжості м’яса наведено у Таблиці 6.1.
Таблиця 6.1.Фізико-хімічні показники свіжості м’яса.
Показники
М'ясо свіже
М'ясо сумнівної свіжості
М'ясо несвіже
Вміст ЛЖК(оцтова, масляна, пропіонова, мурашина), мг КОН
До 4
4-9
Понад 9
Вміст продуктів первинного розпаду білків у бульйоні (реакція з СuSO4)
Бульйон прозорий, ароматний
Помутніння бульйону, дрібні пластівці, з запахом, не властивим свіжому бульйону
Бульйон мутний, з великою кількістю пластівців, з різким неприємним запахом
Бактеріоскопія
До 10 коків і паличок
До 30 коків і паличок, сліди розпаду м’язової тканини
Понад 30 коків і паличок, значний розпад м’язової тканини
6.3.Органолептична оцінка якості м’яса забійних тварин за
дослідними зразками.
Таблиця 6.2. Органолептична оцінка свіжості м’яса за зразками.
№
Назва показника
Дослідний зразок
Свинина (беконна)
Яловичина
Баранина
1
Зовнішній вигляд і колір туші поверхні
Кірочка блідо-рожева, але злегка потемніла
Злегка липка потемніла, блідо-червоного кольору
Покрита слизом, потемніла, сіро-коричневого кольору, сильно підсохла
2
М’язи на розрізі
Не залишають вологої плями на фільтрувальному папері
Злегка липкі, темно-червоного кольору, вологі
Залишають вологу пляму на фільтрувальному папері
3
Консистенція
М’язова тканина щільна, пружна, при надавлюванні пальцем ямка швидко вирівнюється
Менш щільна і менш пружна, ямка при надавлюванні, вирівнюється повільно, жир м’який
На розрізі м'ясо в’яле, після надавлювання ямка не вирівнюється, жир м’який
4
Запах
Приємний, без сторонніх запахів
Злегка тухлуватий
Кислий, слабо гнильний
5
Стан жиру
Консистенція тверда, колір блідо-рожевий, не має сторонніх запахів
Білий з сіруватим відтінком, липне до пальців
Сірувато-матовий відтінок, при надавлюванні мажеться
6
Стан сухожиль
Поверхня гладенька, блискуча, матового кольору
Менш щільні, поверхня суглобів гладенька
Розм’яклі, сіруватого кольору, суглобові поверхні покриті слизом
7
Стан кісткового мозку трубчастих кісток
Заповнює всю порожнину кістки, запах приємний, злегка сальний
Мозок відділяється від стінок кістки, колір жовтуватий
Мозок сильно відділяється від стінок кістки, покритий кірочкою,
неприємний запах
8
Прозорість і аромат бульйону
Прозорий, ароматний, з ледь помітними пластівцями
Мутний, із запахом не властивим свіжому бульйону продолжение
--PAGE_BREAK--
Мутний з великою кількістю пластівців
Провівши органолептичну оцінку якості м’яса за зразками, визначили, що зразок свинини (беконної) відповідає свіжому; зразок яловичини, за показниками якості – до сумнівної свіжості, а бараняче до несвіжого м’яса.
6.4. Характеристика дефектів м’яса.
Яловичина. Згідно з нормативними документами недопустимими для реалізації, але можуть бути використані для промпереробки на харчові цілі, дефекти є:
— пісне м'ясо (худе);
— м'ясо, яке змінило колір і ледь змінило запах;
— не відповідає вимогам стандарту по вгодованості та масі;
— м'ясо самців;
— зі значними зачисткам, зарізами, побитостями і синяками;
— брудне, з підривами шкіри, підшкірного жиру і м’язової тканини;
— неправильно розібране, з поломаними хребцями і кісточками;
— заморожене і підморожене більше 1 разу.
Допустимі дефекти:
незначні пошкодження м’язової і жирової тканини;
легке потемніння м’язової тканини з сухою тканиною;
невеликі залишки шкіри;
незначні порушення у розбиранні м’яса;
Свинина. Недопустимі дефекти:
залишки щетини;
бахромки м’язової і жирової тканин забруднені, з пожовклим шпиком
залишки внутрішніх органів і згустків крові;
м'ясо самців;
заморожене і розморожене більше 1 разу;
м'ясо яке не відповідає вимогам стандарту за вгодованістю;
з неправильним розбиранням по хребту;
з великими зачистками, синцями і зривами підшкірного жиру.
Допустимі дефекти:
зачистки та синці на невеликих площах, подряпини, порізи.
Не повинно бути снігу і льоду. Не допустимо реалізувати м'ясо без клеймування та штампування.
7. Коротка характеристика м’ясних товарів, які виготовляються з
м’яса забійних тварин.
Ковбасні вироби – це продукти з мясного фаршу з сіллю і спеціями, в оболонці, або без неї, піддані термічному обробленню або ферментації до готовності для споживання. Вони характеризуються високою харчовою цінністю завдяки вдалому поєднанню високоякісної сировини, відповідній обробці, наявності широкого вибору продукції, яка задовольняє різноманітні потреби споживачів.
Ковбасні вироби класифікують за такими ознаками:
— за видом сировини: на м’ясні, кров’яні, субпродуктові, комбіновані;
— за видом м’яса: яловичі, свинячі, баранячі, кінські, з м’яса інших тварин, птиці, кроликів, а також із суміші двох, трьох і більше видів основної сировини;
— за особливостями технології: варені ковбасні вироби ( варені ковбаси, сосиски і сардельки, фаршировані, ліверні, сальтисони, холодці), запечені(м’ясні хлібці, паштети), напівкопчені, варено-копчені, сирокопчені, сиров’ялені;
— за якістю сировини: більшість видів вищого і першого сортів, а деякі види також другого і третього сортів;
— за видами оболонки: в оболонках природних, штучних і без оболонки(м’ясні хліби, сальтисони, холодці);
— за рисунком на розрізі: з однорідною структурою фаршу і з включенням шматків сала, язика, грубо подрібнених м’язової і жирової тканин;
— за призначенням: вироби для загального споживання і для дитячого та дієтичного харчування;
— за способом випуску в реалізацію: звичайні, порційні і сервірувального нарізання.
Сировина має вирішальне значення при формуванні споживчих властивостей і асортименту ковбасних виробів. Основну частку у ковбасному виробництві займає яловичина і свинина.
Яловичина служить зв’язуючою основою ковбасного фаршу, підсилює забарвлення ковбас, її азотисті екстрактивні речовини поліпшують смак виробів. М’язова тканина яловичини має високопоглинаючу і вологоутримуючу здатність, і відповідно, забезпечує щільну і соковиту консистенцію ковбас.
Свинина поліпшує органолептичні властивості ковбас, завдяки своєму складу і здатності накопичувати під час дозрівання речовин, які надають смаку і запаху шинки. Жирова тканина в помірній кількості поліпшує соковитість і ніжність продуктів.
Сало свиняче надає фаршу пластичності, підвищує його енергетичну цінність, формує рисунок на розрізі, але в надмірній кількості знижує зв’язуваність фаршу і засвоюваність виробів.
Допоміжною сировиною є: молочні продукти, харчові білкові добавки, яєчні продукти, борошно і крохмаль, харчові фосфати, прянощі, спеції, приправи, сіль, нітрит натрію, цукор і ін.
М’ясні копченості – це крупно-, або дрібношматкові продукти з свинини, яловичини, баранини, виготовлені з відповідних частин туші певним чином оброблені, піддані засолюванню, або маринуванню, термічно оброблені і готові до споживання. Вони виділяються приємними смаковими властивостями і високою харчовою цінністю, особливо балики, філеї, окороки, в яких оптимальне співвідношення між білками і жирами.
М’ясні копченості класифікують за видами м’яса (свинячі, яловичі, баранячі і комбіновані), за способом термічного оброблення (сирокопчені, копчено-варені, копчено-запечені, варено-запечені, варені, запечені, солені), за способом виготовлення (крупно- і дрібношматкові) і випуску (цілі, нарізані порційно і сервіровано), за наявністю кісткової тканини (м’якітні і м'ясо-кісткові).
При визначені якості копченостей враховують такі органолептичні показники: зовнішній вигляд, форму, консистенцію, вигляд на розрізі, смак і запах. Вироби повинні мати чисту, суху поверхню, рівно обрізані краї, бути без плям і забруднень, слизу і плісняви, залишків щетини. Консистенція виробів має бути пружною, оскільки будь-які відхилення свідчать про незворотні зміни в м’язовій тканині. М’язова тканина на розрізі передбачена рівномірно забарвленою.
/>
Рис. Свинячі копченості:
1 — окіст Тамбовський,2 — рулет Український,3 — бекон,4 — рулька,5 — грудинка, 6 — корейка,7 — філей,8 — карбонат,9 — буженина,10 — балик,11 — лопатка
М’ясні консерви – це вироби із м’яса і м’ясопродуктів, які поміщені в скляні, або жерстяні банки і піддані термічній обробці, що дає можливість тривалого зберігання.
В основу класифікації мясних консервів покладено декілька ознак. Залежно від виду сировини виділяють консерви мясні, із мясних продуктів, субпродуктів, із мяса птиці і кроликів, м’ясорослинні і салобобові. За характером обробки сировини враховують: соління (без попереднього просолювання, з витримкою посоленої сировини), подрібнення сировини (неподрібнена, подрібнена, гомогенізована), термічна обробка сировини (без і з попередньою тепловою обробкою: бланшування, варіння, смаження). Залежно від складу виділяють консерви: в натуральному соці, з соусами (томатний, білий, перечний тощо), в желе; від температури теплової обробки: стерилізовані і пастеризовані; за призначенням: закусочні, 1-і і 2-і страви, комбінованого використання, для дитячого харчування; за способом підготовки до споживання: без попередньої теплової обробки, в нагрітому або охолодженому стані; від виду тари: металева, скляна.
Поверхня металевих банок повинна бути чистою, без іржі, бомбажу, пом’ятин і зазубрин. М'ясо, яке міститься в банках, має бути соковитим, неперевареним, нетвердим, шматочки м’яса при акуратному вийманні не повинні розпадатись. Смак і запах нормуються приємними, без сторонніх присмаків і запахів, бульйон у нагрітому стані має бути прозорим.
М’ясні напівфабрикати – це вироби, попередньо підготовлені до теплової обробки. Залежно від способу приготування їх ділять на натуральні, паніровані, січені, пельмені. Натуральні з врахуванням способу випуску бувають: крупношматкові, порційні і дрібношматкові.
М’ясні напівфабрикати класифікуються за такими ознаками: за видом сировини (яловичі, свинячі, баранячі); за частиною туші і технологічним способом обробки: натуральні (крупно шматкові: вирізка, плечовий м’яз, грудинка, корейка; дрібно шматкові: суповий набір, м'ясо для шашликів; порційні: антрекот, піджарка, гуляш), паніровані – шматочки м’яса відбиті і оброблені сумішшю льєзон меланж (відбивні, котлети, шніцель, ромштекс), січені або рублені – вироби з фаршу з додаванням солі, або перцю(котлети, тефтелі), вироби в тісті (пельмені, вареники, чанахі, біляші); за термічним станом; за групами: 1-ша група: вирізка, довгий спинний м’яз, тазо-стегнова частина; 2-га група: лопаткова частина, грудинка, підлопаткова частина; 3- група: котлетне м'ясо і корейка яловичини 2-ї категорії; за сортами – залежно від сорту вихідної сировини. продолжение
--PAGE_BREAK--
Натуральні напівфабрикати виготовляють з найбільш цінної сировини – лопаткова, плечова, частина довгого м’яза, котлетне м'ясо, корейка.
Паніровані напівфабрикати виготовляють з менш цінної сировини, смак і запах яких досягається через відбивання і обробку льєзон меланжем.
Котлетне м'ясо (м’ясний фарш) виготовляється з м’яса шляхом подрібнення, видалення кісточок і плівочок, а також грубої сполучної тканини.
Вироби в тісті виготовляють з м’ясного фаршу зі спеціями, цукром, сіллю із спеціально виготовленого тіста.
Січені напівфабрикати виготовляють із подрібненого м’яса, іноді з додаванням хліба. При їх виробництві часто використовують соєві продукти.
Якість напівфабрикатів визначається за відповідними нормативними документами. Напівфабрикати повинні бути відповідного розміру, форми, незавітрені, не потемнілі, мати суху, не липку поверхню, без виступання крові. В панірованих виробах – панірувальний шар не повинен відшаровуватись і не утворювати твердої кірки.
8. Пакування, маркування, зберігання, транспортування та
особливості реалізації м’яса забійних тварин.
Телятина. Контроль якості при відвантаженні м'яса зпідприємства. Кожна партія телятини що виробляється на підприємстві, проходить іспитпо показниках якості увідділі виробничо-ветеринарного контролю. При відвантаженні зпідприємствапартія м'яса супроводжуєтьсяпосвідченням якості, ветеринарним свідченнямпропридатність м'яса для харчовихцілей, товарно-транспортною накладноюзоцінкоюпро його сертифікацію. Факт сертифікаціїможе бути підтвердженийнанесенням знака відповідності на упакуванняабосупровідну документацію.
Добір проб і методи іспиту телятини по показниках якості проводятьвідповідно до ДСТ7269-79, ДСТ21237-75, ДСТ23392-78.
Упакування. Допускається наступне упакування туш і напівтуш:
у дощаті, із прозорами, усередині стругані шухляди зкришками (ДСТУ13361-84, ДСТУ11354-93), вистеленіпергаментом (ДСТУ1341-97). Підпергаментом(ДСТУ1760-86) абоцелюлозою (ДСТУ7730-89).Маса нетто однієїпакувальної одиниці не повинна перевищувати 50 кг;
у поліетиленову плівку (ДСТУ10354-82) абомішки з неї. по одній туші абопо двох напівтуші в кожну пакувальну одиницю.
Пакувальний матеріал повиннийбути дозволений органами охорони здоров'я. Маркірування здійснюється шляхом нанесення чіткогоклейма на кожну тушу абонапівтушу.
Транспортування і збереження. Перевозять телятину усіма видами транспорту відповідно до правил перевезень швидкопсувних вантажів,щодіють на транспортіданого виду.
Зберігають охолоджене м'ясо при 0-2 «З, відносної вологості 85-90%.
Свинина. Приймання й іспити. Приймання свинини здійснюють партіями, по категоріях і масі проводятьсуцільний контроль. Обов'язковимєнаявність супровідних документів, щозасвідчують походження і якість м'яса. Визначення маси проводятьна вагах із припустимою погрішністю не більш 0,1 %.
Упакування і маркірування. Упаковують свинину п'ятої категорії в дощаті, стругані усередині шухляди зкришками абошухляди з гофрованого картону.Шухляди повинні бути вистелені усередині пергаментом, підпергаментомабоцелюлозною плівкою.
У випадку місцевої реалізації, при узгодженні зпокупцем і органами державного ветнагляду, допускається упакування свинини п'ятої категорії в поворотнутару абомішки з поліетиленової плівки. Маса нетто пакувальної одиниці не повинна перевищувати 30 кг.
Транспортування і збереження. Перевозять свинину усіма видами транспорту відповідно до правил перевезень швидкопсувних вантажів на даному видітранспорту.
Зберігають м'ясо відповідно до правил, затвердженими нормативним документом на свинину (ДСТ7724-77).
При реалізації свинини в роздрібній торгівлівпродавця повинна бутиінформація про харчову й енергетичну цінністьу 100 мм'яса (білок, жир і калорійність).
Маркірування транспортної тари здійснюється відповідно до ДСТУ (14192-96) із указівкою наступних даних:
найменування підприємства-виготовлювачаі його товарнийзнак; категорія і видтермічної обробки; кількість місць; маса нетто; маса брутто;
дата упакування; позначення дійсногостандарту.
Баранина і козлятина.Транспортування і збереження. Допускається транспортусіх видів відповідно до затверджених правил.
Збереження здійснюється на підставінаявних правил і інструкцій,щорегламентуютьпараметри повітря в камері іграничні терміни збереження охолодженого і замороженогом'яса.
У зимовий період, при відсутності холодильних камер, допускається збереження замороженої баранини і козлятини в спеціальних приміщеннях з дотриманням ветеринарних і санітарних правил.М'ясо розміщають штабелями, обов'язково покривають брезентом, парусиною, рогожею абосолом'яними матами.
Для реалізації м'яса в роздрібній торгівлі необхідно мати супровідні документи від підприємства-виготовлювача (товарно-транспортна накладна, посвідчення).
Висновки.
Основною сировиною для виробництва мяса в Україні є велика рогата худоба і свині. Невелику частку займають вівці, а також кози, коні і кролики. На якість мяса впливає порода, стать, вік, вгодованість, умови відгодівлі і утримання тварин, стан їх перед забоєм.
Мясна продуктивність худоби характеризується кількістю і якістю мяса, а також інших продуктів, які одержують при забої тварин. Продуктивність худоби визначають живою, приймальною і забійною масами, а також забійним виходом.
Свині характеризуються плодовитістю, скороспілістю, високим забійним виходом, раціональним використання кормів. За продуктивними ознаками свиней ділять на три основні типи: сальний, беконний і м'ясо-сальний (універсальний).
Залежно від живої маси, віку і товщини сала свиней за вгодованістю ділять на п’ять категорій.
В умовах становлення і стабілізації української економіки важливого значення набувають питання якості і конкурентноздатності продукції вітчизняного виробництва. У цьому разі важливе значення має дотримання Закону України „Про якісь та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини“, головним завданням якого є посилення відповідальності всіх учасників продовольчого ринку (виробництво, переробка, зберігання, реалізація, державний контроль) за якість і безпеку продукції. У Законі України „Про ветеринарну медицину“ чітко визначений порядок державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду (розділ ІІІ), зокрема, державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду за надходженням і забоєм тварин, переробкою, зберіганням, транспортуванням та реалізацією продукції тваринного походження (стаття 15 ІІІ розділу), державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на ринках (стаття 16 ІІІ розділу) і державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті (стаття 17 ІІІ розділу). Крім того, лікарі ветеринарної медицини керуються „Положенням про державний ветеринарний нагляд та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання щодо забою тварин, переробки, зберігання, транспортування й реалізації продукції тваринного походження“. Враховуючи вищезазначене, спеціалісти ветеринарної медицини зобов'язані визначати якість сировини, призначеної для виготовлення ковбасних виробів, спецій, допоміжних матеріалів; проводити ветеринарно-санітарний нагляд та контроль на всіх етапах технології виготовлення ковбасних виробів; визначати якість готових продуктів на відповідність вимогам чинних стандартів та під час їх зберігання, транспортування і реалізації. продолжение
--PAGE_BREAK--
Оскільки м'ясна худоба, особливо маточне поголів'я, надходила в Україну невеликими партіями (по 10-30 голів), то технологія утримання склалася найрізноманітнішою — від класичного безприв'язного до комбінованого і навіть прив'язного утримання..
До м’ясних порід ВРХ відносять таких представників сільськогосподарських тварин: Білоголова українська, Шортгорська, Герефордська, Абердино- ангуська, Карпатська, Чернігівська тип ЧМ-1.
Молочна порода – Червона степова, Чорноряба, Голштинська чорноряба, Білоголова українська, Червона польська. Комбінована — Симентальська, Лебединська, Бура карпатська, Сіра українська. Місцеві породи – Бура українська, Пінцгау, Червона степова, Симентальська, Білоголова українська.
Зростання продуктивності свиней з одночасним зменшенням затрат праці, витрат кормів та інших засобів значною мірою визначається застосуванням прогресивних методів розведення при використанні найновіших досягнень селекції і генетики. У практиці свинарства найбільш поширені три основних методи розведення: внутрішньопородне (чистопородне), міжпородне (схрещування) та міжвидове (гібридизація).
Основна кількість свинини в Україні виробляється від порід комбінованого м’ясо-молочного напряму продуктивності. Провідне місце займає велика біла порода, питома вага якої складає біля 80% від загального поголів’я.
Останніми роками значне поширення набуває розведення спеціалізованих м’ясних порід — полтавської м’ясної і української м’ясної та червоно-поясної спеціалізованої лінії м’ясних свиней, виведених Інститутом свинарства УААН
.Пропонується цілеспрямоване проведення в країні ряду взаємопов'язаних заходів організаційно-технологічного і селекційно-генетичного характеру: для нарощування виробництва яловичини розвивати галузь спеціалізованого м'ясного скотарства; продовжувати роботу із створення типів та м'ясних порід на основі схрещування симентальської, сірої української, з участю шароле та кіанської порід. Викладається методика створення української м'ясної породи у декілька етапів на прикладі плем-заводів 'Чиста криниця' Лохвицького району Полтавської, 'ґоловенківський' Борзнянського району Чернігівської областей та ін. Відмічається внесок вчених України у створення типів та м'ясних порід на основі наявного генофонду. Дається характеристика Поліської та Волинської м'ясних порід та методика їх створення. Пропонується спеціалістам, селекціонерам господарств залучати до створення і поліпшення вітчизняних спеціалізованих м'ясних порід і типів кращий світовий генофонд цих порід. Необхідно поширити та забезпечити якісне поліпшення поголів'я шляхом трансплантації ембріонів, проведення ембріопересадок. Рекомендується впроваджувати Концепцію розвитку м'ясного скотарства в Україні, в якій чітко визначені основні параметри розвитку галузі та проблеми селекції, відтворення, годівлі і кормовиробництва, основні елементи технології та економічні передумови ефективного ведення м'ясного скотарства до 2001 року.
Перелік посилань.
Гариєльянц М. А., Козлов А. П. Товароведение мясных и рыбных товаров.-М.: Экономика, 1986. – 408 с.
Дубцов Г. Товароведение пищевых продуктов: Учебник.-Москва, 2001.
Кириченко Л. Товарознавство продовольчих товарів: Опорний конспект лекцій. – Київ: КНТЕУ, 2001.
Кругляков Г. Н., Круглякова. Товароведение продовольственных товаров: Ученик. – Ростов на Дону, 1999.
Позняковский В.М. Експертиза мяса и м’ясопродуктів – Новосибирск: Изд-во Новосиб. Ун-та 2001- 526 с.
Сирохман І.В., Задорожний І.М., Пономарьов П.Х. Товарознавство продовольчих товарів: Підручник. – Київ: Лібра, 2000. – 368 с.
Сирохман І.В., Задорожний І.М., Пономарьов П.Х. Товарознавство продовольчих товарів: Підручник. – Київ: Лібра,1998. – 632 с.
Справочник по приёмке, хранению и реализации продовольственных товаров животного происхождения/ В.И.Власенко, Л.Н.Ворошило, Г.Н.Куличкин и др..; под ред… В.Е.Мицика. – К.: Техника, 1990. – 271 с.
Товароведение: Курс лекций/ Авт.-сост. А.Болотников. –Киев,1999.
Товароведение продовольственных товаров / Л.А.Боровикова, В.А.Герасимова, А.М.Евдокимова и др… – М.: Економика, 1988. – 352 с.
Товароведение и оганизация торговли продовольственными товарами: Ученик / Под ред… А.Новикова.- Москва, 2000.
Товароведение продовольственных товаров: Конспект лекций/ авт.-сост. М.Бурова. – Москва,2000.
Товарознавство: опорний конспект лекцій для студ. Економ. Спец. / Упоряд. Л.М.Богацька. – Київ: КНТЕУ, 2001.
Тищенко Є.В. Товарознавство продовольчих товарів: Лабораторний практикум: Навч. Посібник.- Київ: КНТЕУ, 2000. – 411 с.
Товароведение продовольственных товаров: Конспект лекций. – Москва: ПРИОР, 2000.
/>
/>