1. КОНЦЕПЦІЯ ЛОГІСТИКИ
1.1 Сутність, цілі та функції логістики
Історія виникнення та розвитку практичної логістики походить із далекого минулого. Так, у Давній Греції термін "логістика" (грец. «logistike») означав мистецтво обрахунків. За свідченнями Архімеда, в IV ст. до н.е., часу найвищої могутності Афін, у Давній Греції налічувалося 10 логістів, які контролювали державні витрати. У період Римської імперії існували державні службовці, які носили звання «логісти», або «логістики»; вони займалися розподілом продуктів харчування.
У першому тисячолітті нашої ери у військовому лексиконі деяких країн із логістикою пов’язували діяльність із забезпечення збройних сил матеріальними ресурсами та утримання запасів. Так, у часи візантійського царя Леона VІ (865-912 pp. н.е.) вважалося, що завданнями логістики є своєчасне і належне озброєння армії, постачання її військовим спорядженням та піклування про її потреби під час воєнних походів.
Згідно з поглядами багатьох західних вчених, логістика стала наукою завдяки військовій справі. Автором перших наукових праць із логістики вважають французького (а згодом і російського) генерала та військового теоретика початку XIX ст. Антуана Анрі Жоміні (1779-1869). У своїх працях він трактував логістику як діяльність із управління, перевезення, планування, організації постачання військ і тилового забезпечення фронту. У наступних десятиріччях термін «логістика» в такому розумінні вживався у військовій літературі в США, Англії, Італії, Німеччині, Росії.
У роки Другої світової війни американська армія широко застосовувала логістичні підходи при організації взаємодії між підприємствами військово-промислового комплексу, транспортом і постачанням армії. Зазначена взаємодія дозволила своєчасно та систематично забезпечувати американську армію поставками зброї, військового спорядження, паливно-мастильних матеріалів і продуктів харчування в необхідній кількості.
Таким чином, довгий час під логістикою розумілась діяльність із управління переміщенням військ та організації їх тилового забезпечення, однак поступово логістика як специфічний вид діяльності перейшла із військової сфери до сфери господарської практики.
Перші ідеї щодо інтеграції постачальницьких, виробничих та розподільчих систем в єдину систему на основі логістичних підходів виникли ще у 30 – 50-х роках XX сторіччя (так званий «дологістичний період»). Разом з цим управління матеріальним розподілом упродовж цього періоду носило фрагментарний характер.
У наступному, так званому «періоді класичної логістики» (період початку 50 – кінця 70-х років XX сторіччя) логістика розглядалась як частина науки про організацію виробництва. Саме в цей період виникли базові поняття сучасної логістики — «матеріальний потік» і «логістична система» і, власне, була сформована концепція логістичного підходу (концепція логістики).
Починаючи з початку 80-х років XX сторіччя і до цього часу («період неологістики») сфера використання логістичного підходу поширюється і на процеси товарообігу. Для цього періоду характерне формування цілісних на всьому своєму протязі матеріалопровідних ланцюжків.
У сучасному розумінні логістика — це наукова дисципліна (або вид практичної діяльності), що пов'язана з плануванням, організацією, управлінням, контролем та регулюванням матеріальних та інформаційних потоків у просторі і часі від їх першоджерела до кінцевого споживача.
Вивчення логістики повинне спиратися на розуміння основної концептуальної ідеї логістичного підходу – посилення значущості діяльності з управління матеріальними потоками.
Концепція логістики — це система поглядів на раціоналізацію господарської діяльності шляхом оптимізації потокових процесів.
Причинами переходу до концепції логістики стали:
енергетична криза 70-х років XX сторіччя, яка спонукала до пошуку нетрадиційних шляхів зниження витрат, і, зокрема, логістичних витрат (витрат на зберігання запасів, збут, постачання, транспортування і т. ін.);
перехід від ринку продавця до ринку споживача (від «концепції виробництва» до «концепції маркетингу»), що призвело до різкого підвищення конкуренції та спонукало шукати нові шляхи забезпечення конкурентних переваг за рахунок зниження собівартості шляхом раціоналізації логістичних операцій та поліпшення якості постачання (логістичний сервіс);
здобутки науково-технічного прогресу, і, зокрема, комп'ютеризація управління, яка дозволила ефективно контролювати всі основні та допоміжні процеси сфери виробництва і розподілу
Основні положення концепції логістики (за Гаджинським О.М.):
1 Використання в логістиці системного підходу. Максимальний ефект можна одержати, оптимізуючи або сукупний матеріальний потік на всій його відстані, або окремі значні його відрізки. При цьому всі ланки матеріального ланцюжка повинні розглядатися як частини відповідних макрологістичних або мікрологістичних систем.
2 Відмова від використання універсального технологічного і піднімально-транспортувального устаткування та використання для проведення логістичних операцій спеціального обладнання. Для використання логістичного підходу потрібно мати високий рівень науково-технічного розвитку.
3 Гуманізація технологічних процесів у логістиці, створення сучасних умов праці, використання спеціально підготовленого персоналу.
4 Урахування логістичних витрат на всій відстані логістичного ланцюжка.
5 Розвиток послуг логістичного сервісу на сучасному рівні.
6 Забезпечення спроможності логістичних систем до адаптації в умовах невизначеності оточуючого ринкового середовища.
Головною метою логістики є найбільш повне, з мінімальними витратами пристосування фірми до ринкової ситуації, збільшення власної присутності на ринку та одержання конкурентних переваг шляхом створення інтегрованої ефективної системи регулювання та контролю матеріальних та інформаційних потоків.
До окремих цілей логістики можуть бути віднесені такі:
своєчасне постачання відповідної кількості, якості, асортименту вантажів до місця їх споживання;
управління запасами ресурсів;
узгодження політики розподілу з політикою виробництва продукції;
формування оптимальних розмірів партій поставок та переробки;
якісне виконання всіх замовлень у встановлені строки тощо.
Уся ця сукупність цілей може бути визначена за допомогою «шести правил логістики»:
1 Вантаж — необхідний товар
2 Якість — необхідної якості
3 Кількість — в необхідній кількості
4 Час — в необхідний час
5 Місце — в потрібному місці
6 Витрати — з мінімальними витратами.
У процесі управління матеріальними потоками в економіці вирішується багато різноманітних завдань. А саме: завдання щодо прогнозування попиту та виробництва, завдання стосовно визначення оптимальних обсягів та напрямів руху матеріальних потоків, завдання щодо організації складування, пакування, транспортування й т. ін. Усі вони вирішуються підприємствами-виробниками, транспортними підприємствами, підприємствами та організаціями гуртової та роздрібної торгівлі, комерційно-посередницькими організаціями, які у сукупності формують логістичні ланцюжки.
Логістичний ланцюжок – група партнерів, котрі разом переробляють вхідні матеріальні ресурси й інформацію у вихідні продукти у вигляді товарів та послуг.
Кожне з цих підприємств (організацій) спеціалізується на виконанні якоїсь логістичної функції: інтеграційної, координуючої, регулювальної, контролюючої, плануючої, обслуговуючої.
Логістична функція – укрупнена група логістичних операцій, спрямованих на реалізацію цілей логістичної системи.
Логістична операція – сукупність дій, спрямованих на перетворення матеріальних та інформаційних потоків.
До основних логістичних функцій можуть бути віднесені наступні:
формування комерційних зв’язків з постачання товарів або надання послуг;
визначення обсягів та напрямів руху матеріальних потоків;
прогнозні оцінки потреби в перевезенні;
розвиток, розміщення та організація складського господарства;
управління запасами;
здійснення перевезень;
управління складськими операціями;
оперативне планування виробництва.
1.2 Матеріальні потоки як основний об’єкт логістичного управління
Наприкінці 60-х років XX сторіччя в США було сформоване поняття «матеріальний потік», яке стало базовим поняттям логістики.
Матеріальний потік – сукупність матеріальних елементів (вантажів, матеріальних ресурсів, об’єктів незавершеного виробництва, готових виробів, товарів), які переміщуються між виробниками, посередницькими організаціями та споживачами, а також між постачальними, виробничими та збутовими підрозділами підприємств за одиницю часу.
Таким чином, поняття «матеріальний потік» пов’язується з рухом виробничо-речових елементів, які проходять через фази постачання, виробництва та збуту (табл. 1.1).
Таблиця 1.1 — Напрями, функції, інтегруючі ознаки організації матеріального потоку на рівні підприємства
Основні напрями
Основні функції
Інтегруючі ознаки
Матеріально-технічне постачання
Планування, організація та реалізація господарських зв’язків.
Постачання та складування матеріальних ресурсів.
Зменшення витрат при переміщенні засобів виробництва.
Доставка засобів виробництва в узгоджені строки і в узгодженому асортименті.--PAGE_BREAK--
Збереження матеріальних ресурсів та їх підготовка до споживання.
Організація виробництва
Планування внутрішньогалузевих і внутрішньозаводських поставок.
Оперативне регулювання поставок.
Складування деталей, напівфабрикатів.
Своєчасне постачання продукції до місця споживання.
Економія праці та коштів на навантажу-вально-розвантажу-вальних операціях.
Збут продукції
Вивчення попиту та формування портфелю замовлень.
Планування та здійснення поставок готової продукції.
Складування та відвантаження готової продукції.
Зменшення витрат споживачів на транспортування продукції.
Своєчасне постачання продукції.
Забезпечення збереження продукції.
Економія витрат праці при збереженні та відвантаженні продукції.
Управління матеріальними потоками передбачає розвиток так званого координаційного управління, що проводиться на основі створення комплексних програм, постійно діючих або тимчасових координаційних органів тощо.
Управління матеріальним потоком – планувально-регулюючі форми та методи організації руху засобів виробництва, праці робітників, використання транспортних засобів, тари при переміщенні та зберіганні продукції.
Для вивчення та управління матеріалопотоками формують економетричні моделі, що характеризують вплив різних факторів на їх величину.
Припустимо, що величина попиту (матеріалопотік) Qd залежить від тарифу за перевезення продукції Рв та сукупного доходу споживача Y. Цю залежність виразимо рівнянням попиту
Qd = D (Рв; Y).(1.1)
Припустимо також, що матеріалопотік залежить від тарифу на перевезення Рв і ціни на паливно-мастильні матеріали (ПММ) — Pf. Цю залежність виразимо за допомогою рівняння пропозиції:
Qs = S (Рв; Pf).(1.2)
І, нарешті, припустимо, що перевезення здійснюється так, щоби забезпечувалась рівновага попиту і пропозиції:
Qd = Qs.(1.3)
Ці три рівняння і складають модель матеріалопотоку.
Модель матеріалопотоку можна проілюструвати діаграмою попиту і пропозиції (рис. 1.1), де: S — пропозиція, Q – обсяг матеріалопотоку, D — попит.
Крива попиту показує співвідношення між тарифом на перевезення при постійному рівні сукупного доходу споживача і матеріалопотоком.
/>
Оптимальний обсяг матеріалопотоку визначається у точці А перетину двох кривих (попиту і пропозиції). В цій точці встановлюється рівноважна ціна (тариф) на перевезення продукції та оптимальний матеріалопотік, що відповідає попиту за цією ціною (тарифи). Однак при зростанні сукупного доходу споживачів збільшується попит на матеріалопотік, тобто зміна однієї екзогенної змінної (сукупного доходу Y) впливає на обидві ендогенні змінні: тариф на перевезення і матеріалопотік (рис.1.2):
/>
На рис. 1.2 ми бачимо, що збільшується як матеріалопотік, так і тариф на перевезення продукції.
Аналогічно, при підвищенні ціни ПММ пропозиція на перевезення продукції (матеріалопотік) S зменшується, а ціна за перевезення продукції (матеріалопотік) збільшується (рис. 1.3).
/>
Рисунок 1.3 – Графік зростання пропозиції
Таким чином, економетрична модель та графіки попиту і пропозиції наочно демонструють, як зміна сукупного доходу або ціни на ПММ впливають на величину матеріалопотоку.
Однак існують й інші фактори, що можуть вплинути на величину матеріалопотоку. Їх називають неціновими детермінантами. До нецінових детермінант ринкового попиту відносять: 1) смаки або уподобання споживачів; 2) чисельність споживачів на ринку; 3) грошові доходи споживачів тощо. До нецінових детермінант пропозиції відносять: 1) ціни на ресурси; 2) технологію виробництва; 3) податки та дотації; 4) чисельність продавців на ринку і т. ін.
1.3 Системний підхід до управління матеріальними потоками
Методологічною основою наскрізного управління матеріальним потоком є системний підхід.
Системний підхід означає, що кожна система є інтегрованим цілим, що дозволяє представити об’єкт, який досліджується, як комплекс взаємозв'язаних підсистем, об’єднаних загальною метою, розкрити його інтегративні якості, внутрішні і зовнішні зв’язки. Ухвалення управлінських рішень без урахування загальних цілей функціонування системи та вимог, які до неї висуваються, може бути частковим або навіть помилковим.
Слід відмітити, що системний підхід не існує у вигляді строгої методологічної концепції. Швидше за все, це сукупність пізнавальних правил, послідовне дотримання яких дозволяє визначеним способом зорієнтувати конкретні дослідження.
При формуванні виробничих систем повинні враховуватися такі принципи (основні правила) системного підходу [3]:
принцип послідовного просування по етапах створення системи. Дотримання цього принципу означає, що система спочатку повинна досліджуватися на макрорівні, тобто у взаємовідносинах з навколишнім середовищем, а потім на мікрорівні, тобто усередині своєї структури;
принцип узгодження інформаційних, надійнісних, ресурсних та інших характеристик проектованих систем;
принцип відсутності конфліктів між цілями окремих підсистем і цілями всієї системи.
Сутність системного підходу проявляється при його порівнянні із класичним (індуктивним) підходом до формування систем (рис. 1.4).
Підхід 1 Класичний (традиційний) підхід — від часткового до загального (індукція):
Рисунок 1.4 — Формування системи за класичним (традиційним) методом
I етап — формування цілей функціонування окремих
i-х підсистем;
II етап — збирання, аналіз та відбір інформації для формування окремих i-х підсистем;
III етап — формування системи загалом із окремих підсистем.
На відміну від класичного, системний підхід потребує послідовного переходу від загального до часткового, коли в основу розгляду покладена кінцева мета, заради якої створюється система (рис. 1.5).
Підхід 2 Системний підхід — від загального до часткового (дедукція):
Рисунок 1.5 — Порядок формування системи при використанні системного підходу
І етап — формування цілей функціонування системи в цілому;
ІІ етап — на підставі аналізу цілей системи та обмежень зовнішнього середовища формуються вимоги до системи;
ІІІ етап — орієнтовне формування окремих підсистем;
ІV етап — на основі аналізу варіантів підсистем проводиться їх відбір і формується система загалом.
Етапи аналізу й проектування виробничих систем:
1 Проблемна орієнтація.
Визначення проблем на підставі аналізу цілей як всієї системи, так і її різних підсистем. Після того як проблема сформульована й знайдене її місце в загальній системі, для її вирішення можна застосовувати різні методи аналізу.
2 Формування схеми потоків (матеріальних, енергетичних, інформаційних і т.ін.).
Розробка схеми руху матеріалів, енергії, інформації. Графічне відображення проектованої системи.
3 Конструювання математичної моделі системи.
4 Формування окремих компонентів системи (підсистем, зв'язків, блоків).
Організаційна структура, що створюється на основі системного підходу, яка враховує потоки матеріалів, енергії, інформації і охоплює центри прийняття рішень, повинна перетинати традиційні організаційні границі, що опираються на функціональну спеціалізацію підрозділів.
5 Формування інформаційно — управлінської підсистеми.
Визначення центрів керівництва. Побудова інформаційно-управлінської підсистеми.
6 Забезпечення ефективності системи відповідно до критеріїв: простота, гнучкість, надійність, економічність, зручність експлуатації.
Логістичні системи
Поняття логістичної системи є одним із базових понять логістики.
Логістична система — адаптивна система з наявністю потокового процесу, що призначена для виконання логістичних функцій.
До компонентів логістичної системи відносять: підсистему закупівель, підсистему збуту, підсистему обслуговування виробництва, склади, запаси, транспорт, кадри, інформацію тощо.
Межі логістичних систем визначаються циклом обігу засобів виробництва. Виділення меж логістичних систем на основі циклу обігу засобів виробництва одержало назву «сплата грошей — одержання грошей».
Логістичні системи поділяють на макро- і мікрологістичні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Макрологістичні системи — великі системи управління матеріальними потоками, що охоплюють підприємства та організації промисловості, посередницькі, торговельні й транспортні організації, розташовані в різних регіонах або різних країнах.
Мікрологістичні системи є підсистемами, структурними складовими макрологістичних систем.
Мікрологістичні системи утворюють клас внутрішньовиробничих логістичних систем.
2. ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ І ТОВАРНИМИ ПОТОКАМИ
2.1 Організаційно-економічні механізми управління матеріальними і товарними потоками
Організація управління матеріальними і товарними потоками здійснюється за допомогою організаційно-економічних механізмів.
Організаційно-економічний механізм – система економічних зв'язків і відносин та відповідних до них організаційно-економічних форм, які забезпечують узгодження економічних інтересів.
Формуючи організаційно-економічний механізм управління товарними потоками (макрорівень), ми фактично маємо на увазі створення організаційно-економічного механізму забезпечення рівноваги виробництва й споживання, тому що саме він забезпечує оптимальний варіант руху товарів.
Математичний опис загальної рівноваги є таким.
Якщо обсяг виробництва Ра, Рв, ..., Рк товарів і послуг у національній економіці дорівнює обсягу споживання цих товарів — Са, Св, ..., Ск,
(Ра= Са, Рв= Св, ..., Рк= Ск),
тоді й сума відповідних обсягів буде дорівнювати:
Ра+ Рв… + Рк = Са+ Св, ...+ Ск.(2.1)
Тобто між виробництвом і споживанням досягається загальна рівновага.
Привести до рівноваги виробництво та споживання конкретного товару можна шляхом використання одного з двох організаційно-економічних механізмів: механізму раціонування або ринкового механізму.
Механізм раціонування
Суть: авторитарним рішенням обсяг споживання даного товару обмежується певною його кількістю, що забезпечена певним обсягом виробництва.
Труднощі впровадження механізму раціонування:
-необхідна достовірна інформація про реальні обсяги виробництва з урахуванням величини запасів;
-необхідна інформація про потреби (включаючи й потенційне споживання).
-складність установлення реальних норм споживання (вихід — розподіл за заявками );
-труднощі розподілу — доведення товарів саме до тих, кому вони призначені.
Ринковий механізм
Суть: рівновага між виробництвом і споживанням досягається через дію закону попиту та пропозиції в умовах вільного ринку.
Труднощі впровадження ринкового механізму:
-необхідне існування досконалого ринку, коли кожний учасник має можливість негайного й повного доступу до інформації про умови всіх укладених на ринку угод;
-необхідне формування стандартних уявлень про даний товар;
-необхідна наявність мотивів особистого інтересу, що виникає в учасників обміну;
-ринкова свобода повинна ґрунтуватися на індивідуалізмі;
-необхідне чітке впорядкування процедури банкрутства, тобто усунення з ринку неефективних виробників.
Ринковий механізм існує лише за умов досконалої конкуренції й не допускає відхилень від неї.
У рамках макрологістичних систем зв'язки встановлюються на базі товарно-грошових відносин. На мікроекономічному рівні основа взаємодії між різними підсистемами — безтоварна. Це відносини між окремими підрозділами фірми, об'єднання або іншої господарської системи, які працюють на єдиний економічний результат.
Управління внутрівиробничими матеріальними потоками (мікрорівень) може здійснюватися за допомогою різних механізмів, з яких виділяються два основні: підштовхуюча системи та тягнуча система.
«Підштовхуюча система» — система організації виробництва, у якій предмети праці, що надходять на виробничу ділянку, безпосередньо цією ділянкою не замовляються. Матеріальний потік виштовхується одержувачу за командою із центральної системи управління виробництвом.
«Підштовхуюча система» характерна для традиційних методів організації виробництва. Можливості її застосування зросли у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва. Це дозволило оперативно узгоджувати й координувати дії всіх підрозділів підприємства. Проте параметри матеріального потоку оптимальні настільки, наскільки центральна система управління здатна врахувати всі фактори, що впливають на виробничу ситуацію.
Сучасні підштовхуючі систем — «Системи матеріального регулювання виробництва» («Системи МРВ»). Вони дозволяють забезпечити поточне регулювання і контроль виробничих запасів, погоджувати й оперативно коригувати плани та дії різних служб підприємства — постачальницьких, виробничих, збутових.
«Тягнуча система» — це система організації виробництва, в якій предмети праці подаються на наступну технологічну операцію в міру необхідності. Центральна система управління не втручається в обмін матеріальними потоками між різними ділянками підприємства, визначаючи завдання тільки кінцевій ланці виробничого ланцюжка (рис. 2.1).
Прикладом сучасної тягнучої системи є система «Канбан». Система не вимагає тотальної комп'ютеризації виробництва, однак потребує високої дисципліни поставок і високої відповідальності персоналу. Система «Канбан» уперше розроблена й реалізована фірмою «Тойота» (Японія).
/>
«Канбан» — прямокутна картка у пластиковому конверті, куди заносяться дані про тип і кількість виробів. «Канбан» адресується працівникам попередньої виробничої ділянки.
Є два види карток: відбору й виробничого замовлення.
У картці відбору вказується кількість деталей, яка повинна взятися на попередній ділянці обробки, а в картці виробничого замовлення — кількість деталей, яка має бути виготовлена на попередній ділянці виробництва. Картки «Канбан» циркулюють як усередині окремих підприємств «Тойоти», так і між корпорацією та компаніями, що співробітничають із нею.
Важливою умовою застосування системи «Канбан» є вирівнювання виробництва за продуктивністю (реалізація принципу пропорційності). Вона дозволяє: істотно знизити виробничі запаси; прискорити оборотність обігових коштів; поліпшити якість продукції, що випускається.
Організаційні форми потокового управління на макрорівні
Механізм раціонування
Для організації управління потоковими процесами в умовах дії організаційно-економічного механізму раціонування необхідно створити розгалужену систему державних організаційних структур, які забезпечували б оптимальний товарообіг.
Наприклад, для виконання функцій постачання й збуту в СРСР було створено кілька самостійних систем матеріально-технічного постачання та збуту.
Основними з них були (на 01.01.1986 р.):
1 Загальнодержавна система Державного комітету СРСР з матеріально-технічного постачання (Держпостач СРСР).
До системи Держпостачу СРСР входили: апарат Держпостачу СРСР; Головні союзні управління з постачання й збуту окремих видів продукції (Союзголовмаш, Союзголовметал тощо ) — усього 29 управлінь; Головні управління з комплектування підприємств, що споруджуються та реконструюються (Союзголовкомплект, Союзголовмашкомплект та ін.) — 12 управлінь і трестів; Державні комітети союзних республік з матеріально-технічного постачання (Держпостачі республік), підлеглі Держпостачеві СРСР і Раді міністрів союзних республік (в УРСР і КазРСР було створено ще по 9 територіальних управлінь; РРФСР не мала Держпостачу республіки); Управління матеріально-технічного постачання у великих економічних регіонах РРФСР (31 територіальне управління), підлеглі Держпостачу СРСР; науково-дослідні й проектні організації в галузі матеріально-технічного постачання та збуту.
Ця система здійснювала приблизно 60% усього товарообігу засобів виробництва.
2 Союзно-республіканський державний комітет СРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства (Держкомсільгосптехніка).
3 Органи матеріально-технічного постачання загальносоюзних і союзно-республіканських міністерств і відомств (Держпостачі та відділи постачання).
4 Органи матеріально-технічного постачання та збуту союзних республік (органи постачання й збуту підприємств та організацій місцевого підпорядкування й непромислових міністерств, а також органи постачання міністерств і відомств республіканського підпорядкування).
До недоліків такої системи організації управління товарними потоками можна віднести: складність побудови систем постачання; дублювання функцій, наявність великої кількості відомчих контор, баз, складів тощо; нерівномірний розвиток мережі товароруху. В УРСР половина всіх організацій і магазинів оптової торгівлі була зосереджена в 9 обласних центрах (там, де знаходилися головні територіальні управління).
У СРСР механізм раціонування носив тотальний характер й охоплював усі сфери економічного життя країни.
Варто відмітити, що механізми раціонування широко використовуються і в умовах ринкової економіки, однак вони запроваджуються, за необхідності, лише для окремих товарних груп та на визначений термін.
Ринковий механізм
У процесі організації товарообігу в країнах з розвиненими ринковими відносинами існує велика різноманітність фірм, організацій, підприємств та окремих осіб, що виконують посередницькі функції. Основними типами посередницьких підприємств і організацій є: дистриб'ютори, закупівельні центри, промислові й збутові агенти, комісіонери, товарні брокери й маклери, закупівельні контори, аукціони, товарні біржі, консигнатори, франчайзери, дилери, збутові організації промислових компаній та ін.
В умовах ринкової економіки економічно-самостійний, висококваліфікований і активний посередник — основний організатор та координатор господарських зв'язків між постачальниками й споживачами товарів.
Разом з тим, навіть в умовах переважно ринкових систем економічні функції уряду відіграють істотну роль (змішана економіка) — всі реально функціонуючі макроекономічні системи — змішані. У змішаній економіці уряд повністю інтегрований у кругообіг матеріальних і товарних потоків та коштів, які утворюють економічний організм, — рис. 2.2 (за Р. Макконелом та С.Л. Брю). продолжение
--PAGE_BREAK--
Організаційні форми потокового управління на мікрорівні
У промислових фірмах країн із розвиненою ринковою економікою застосовуються дві форми організації потокового управління на принципах логістики — централізована і децентралізована. Кожній із зазначених форм може бути властива згрупована або розкидана служба логістики [11].
/>
При згрупованій службі логістики всі її підрозділи, що виконують окремі функції (постачання, збут, зберігання запасів, перевезення й т.ін.), перебувають у віданні одного відділу. Для розкиданої служби характерне розосередження підрозділів по двох або більше відділах.
Централізована форма потокового управління застосовується у фірмах, що випускають однорідну продукцію і мають невелику кількість підприємств, розташованих в одному регіоні.
Децентралізована форма потокового управління застосовується у фірмах з підприємствами, розміщеними в різних регіонах, які спеціалізуються на випуску одного або кількох видів продукції (тобто на фірмах з диверсифікованим виробництвом).
Змішана форма (застосовується рідко) зустрічається у фірмах з кількома підприємствами, що споживають різну сировину й матеріали, одержуючи при цьому деякі з них у великому обсязі.
Централізація управління дозволяє скоротити витрати обігу за рахунок: закупівель більших обсягів ресурсів; зменшення матеріальних запасів у кожному конкретному підрозділі; підвищення координації робіт з іншими службами фірми; зниження витрат на проектування й експлуатацію меншої кількості інформаційно-контролюючих систем.
Разом з тим централізація додає певних складнощів пов'язаних із втратою самостійності підрозділів, які несуть повну відповідальність за одержання прибутку.
Практика американських фірм показує, що об'єднання зусиль спеціалізованого апарату управління великою корпорацією неможливе без створення на різних рівнях управління спеціальних управлінських механізмів для координації діяльності окремих функціональних ланок.
У невеликих корпораціях весь обсяг координуючих функцій зосереджений, як правило, у вищому керівництві. Можна виділити два напрямки вдосконалення координації в підсистемі управління матеріальними потоками на підприємстві. Перший напрямок — використання різних координуючих механізмів; другий — організаційні перетворення в структурі підприємства. На практиці згадані напрямки взаємодоповнюють один одного.
Широко використовуються також методи координації за допомогою спеціально розроблених процедур і моделей, що регламентують дії менеджерів. Це посадові інструкції, нормативні документи, певні завдання, повноваження, послідовність дій управлінців різних функціональних підрозділів з управління матеріальними ресурсами.
Види організаційних перетворень у структурі підприємства
Перший різновид — формуються спеціальні функціональні ланки, у яких контролюються всі або більша частина планових, контрольних, розпорядчих функцій, що регламентують рух матеріального потоку (рис. 2.3).
Другий — призначається спеціальний керівник або група координації.
Третій — створюються матричні структури з подвійним підпорядкуванням.
При використанні таких систем своєчасність забезпечення матеріалами підвищується до 95-97% проти 85-90%, рівень запасів готової продукції на складах скорочується на 10-12%, обсяг незавершеного виробництва — на 20-3%, число порушень строків поставок знижується в середньому на 30-35%.
2.2 Організація логістичного планування
Планування — особлива форма діяльності з розробки, узгодження, затвердження, доведення планів до виконавців, включаючи контроль за виконанням планів.
План — документ, у якому у формі завдань і показників відображені основні цілі планування.
Цілі планування: усунути негативний ефект невизначеності й мінливості економічного середовища, зосередити увагу на головних завданнях, домогтися оптимального функціонування й полегшити контроль.
У плануванні можна виділити наступні послідовні стадії: розробка, узгодження, розгляд, затвердження, доведення плану до виконавця, контроль за виконанням плану.
/>
Рисунок 2.3 — Структура відділу управління матеріальним потоком [13]
Стадія розробки — визначаються основні цілі й завдання плану на основі аналізу тенденцій розвитку. Розробляються заходи на основі нормативів, контрольних цифр, лімітів і т.д.
Стадія узгодження — визначаються передбачувані зв'язки зі споживачами, постачальниками матеріальних ресурсів.
Стадія розгляду — пророблення й оцінка планів.
Стадія затвердження — затвердження оптимального варіанту плану.
Контроль за виконанням плану — аналіз реалізації планів і розробка заходів щодо усунення відхилень.
Залежно від планового періоду часу (часового лагу планування) планування підрозділяється на перспективне (5 років — середньострокове, 10 років — довгострокове) і поточне (короткострокове — 1-2 роки).
У ході планування визначаються загальні цілі й стратегія функціонування економічного об'єкта, встановлюються засоби для виконання намічених цілей.
Методи планування — сукупність способів і прийомів розробки планів.
У логістиці використовуються наступні методи планування.
Балансовий метод — метод виявлення і забезпечення економічних пропорцій і зв'язків шляхом побудови системи матеріальних балансів.
Матеріальні баланси — сукупність натуральних і вартісних балансів, що характеризують співвідношення між виробництвом і споживанням окремих видів продукції (ресурсів).
Матеріальний баланс має вигляд таблиці, що складається із двох частин: ресурсної та розподільчої. У першій вказуються обсяг і джерела надходження ресурсів, у другій — основні напрямки та обсяги використання.
Нормативний метод — заснований на визначенні й використанні системи норм і нормативів.
Програмно — цільове планування — метод формування системи планових рішень великих народногосподарських проблем.
Програмно — цільове планування складається з етапів:
виявлення найважливіших проблем, що мають народногосподарське значення (міжгалузевий характер);
визначення системи цілей розвитку (побудова так званого «дерева цілей»;
розробка системи заходів щодо реалізації цілей;
ресурсне забезпечення програми;
організація виконання програми.
Економіко-математичне планування — моделювання, лінійне програмування, динамічне програмування, статистичні методи, сіткове планування, імітаційне моделювання.
Індикативне планування — процес державного регулювання економічного розвитку за допомогою системи показників (індикаторів).
В індикативному плані встановлюються лише бажані цілі, відтак він має малий ступінь деталізації. Індикативне планування пов'язане з використанням системи економічних стимулів, що спонукують до реалізації "індикативного плану".
Організація логістичного планування на промисловому підприємстві
Логістичне планування на промисловому підприємстві починається з розробки логістичної стратегії. Логістична стратегія підприємства повинна бути частиною його виробничої стратегії.
До системи логістики при розробленні стратегії мають бути включені: транспортні операції й витрати, потужності, зв'язки, обробка замовлень, управління запасами, підйомно — транспортні роботи, планові й контрольні системи, організаційні системи.
Формування стратегії логістики вміщує питання:
-аналіз зміни ринкових потреб (аналіз ринків);
-підвищення вимог до логістики (строки, надійність доставки й комплектність замовлення);
-розбивка продукції за принципом Парето (на обмежену кількість товарів доводиться основний потік);
-увага до окремих видів діяльності (маркування, пакування й т.д.);
-забезпечення гнучкості логістичної системи;
-визначення оптимального розміру запасів;
-поліпшення логістичних показників постачальників.
Теоретично логістичне планування можна представити у вигляді сукупності наступних етапів (елементів):
1 Прогнозування попиту — перша ланка ланцюжка, без якого неможливе планування.
2 Планування виробництва.
3 Планування збуту продукції.
4 Планування постачання.
5 Система оцінок результатів функціонування логістичної системи.
Сюди ж відносяться дві підсистеми:
1)обліку й контролю за виконанням замовлень, що надходять від клієнтів;
2)обліку й контролю за виконанням замовлень підприємства його постачальниками.
Елементи перераховані в хронологічному порядку виконання відповідних завдань. продолжение
--PAGE_BREAK--
Прогнозування попиту:
1)аналіз ретроспективи попиту (упродовж якомога тривалішого часу;
2)створення типології (класифікації) товарів і клієнтів та відпрацювання потенційних методів прогнозування;
3)відбір методів прогнозування;
4)проведення прогнозних розрахунків;
5)постійне виявлення розбіжностей;
6)оцінка результатів прогнозування.
Планування виробництва:
1)облік ресурсів у постачальників;
2)вибір пріоритетів по ресурсах;
3)визначення потреби в потужностях;
4)складання програм випуску продукції;
5)поточне планування та контроль за виконанням замовлень на рівні цехів (дільниць);
6)оцінка результатів.
Планування збуту:
1)розробка загального плану збуту, при цьому встановлюється обсяг наявних ресурсів у постачальників (оптимізується план реалізації);
2)розробка програми руху потоків виробів по всій розподільчій мережі;
3)оптимізація потреби у складських площах і транспорті;
4)календарне планування підготовки товарів до відвантаження і поставок споживачеві;
5)оцінка результатів.
Планування постачання
Складання плану постачання під наявні замовлення з урахуванням обмежень з боку наявних запасів у виробництві й торговельній мережі (служба постачання не включає підрозділу «закупівлі»).
План постачання підприємства — це сукупність планово — розрахункових документів, у яких обґрунтовується потреба в засобах виробництва і визначаються джерела її задоволення. Він складається із двох частин — розрахунку потреби в матеріальних ресурсах та балансу матеріального забезпечення.
Плани постачання підприємств розробляються як у натуральному, так і у вартісному вираженні.
Плани в натуральних одиницях виміру визначають потребу підприємства в засобах виробництва, вони є основою для планування розвитку транспортно-складського господарства.
Плани у вартісному вираженні дозволяють погодити матеріально-технічне забезпечення з іншими планами й дозволяють планувати собівартість, прибуток, величину інвестицій та оборотних коштів.
3. ТРАНСПОРТНІ ТА СКЛАДСЬКІ ПРОЦЕСИ В ЛОГІСТИЦІ
3.1 Транспортна логістика та організація транспортних процесів на підприємствах
Транспорт — це сфера матеріального виробництва, що здійснює перевезення людей та вантажів.
У структурі суспільного виробництва транспорт відноситься до сфери виробництва матеріальних послуг. Витрати на виконання транспортних операцій складають до 50 % від суми загальних витрат на логістику.
За призначенням виокремлюють дві основні групи транспорту: транспорт загального та транспорт незагального користування.
Транспорт загального користування – це галузь національної економіки, що задовольняє потреби всіх галузей та населення в перевезенні вантажів і людей.
Транспорт загального користування обслуговує сферу обігу та населення. Поняття транспорту загального користування охоплює: залізничний, водний (морський та річний), автомобільний, повітряний, трубопровідний транспорт.
Транспорт незагального користування охоплює внутрішньовиробничий транспорт, а також транспортні засоби всіх видів, що належать нетранспортним організаціям.
Організація переміщень вантажів транспортом незагального користування є предметом вивчення внутрішньовиробничої логістики. Вирішення комплексу завдань, пов’язаних із організацією переміщень вантажів транспортом загального користування є предметом транспортної логістики.
Основні завдання транспортної логістики можна визначити таким чином:
вибір виду транспортних засобів;
вибір типу транспортних засобів;
спільне планування транспортного процесу зі складським та виробничим;
спільне планування транспортних процесів на різних видах транспорту;
забезпечення технологічної єдності транспортно-складського процесу;
визначення раціональних маршрутів доставки.
Завдання вибору виду транспорту вирішується у взаємозв'язку з іншими завданнями логістики, такими як створення і підтримка оптимального рівня запасів, вибір виду тари та упаковки тощо. Основою вибору виду транспорту, оптимального для конкретного перевезення, має служити інформація про характерні особливості різних видів транспорту.
Кожний з видів транспорту має конкретні особливості з точки зору логістичного менеджменту, переваги й недоліки, які визначають можливості його використання в логістичній системі (табл. 3.1).
Таблиця 3.1 -Порівняльна характеристика різних видів транспорту
Вид транспортно-го засобу
Переваги
Недоліки
Сфера застосування
1
2
3
4
Залізничний
Висока провізна і пропускна здатність. Незалежність від кліматичних умов, пори року і доби. Висока регулярність перевезень. Відносно низькі тарифи. Висока швидкість доставки на великі відстані.
Обмежена кількість перевізників. Великі капітальні вкладення у виробничо-технічну базу. Низька доступність до кінцевих споживачів. Низька якість збереження вантажів.
Практично необмежена
Морський
Можливість міжконтинентальних перевезень. Низька собівартість перевезень на далекі відстані. Висока провізна і пропускна здатність, низька капіталомісткість перевезень.
Обмеженість перевезень, низька швидкість доставки. Залежність від географічних, природних, навігаційних умов. Жорсткі вимоги до пакування, мала частота відправлень.
Практично необмежена
Внутрішній водний (річковий)
Висока провізна здатність на глибоководних ріках і водоймах. Низькі собівартість і капіталомісткість перевезень.
Обмеженість перевезень, низька швидкість доставки. Залежність від нерівномірності глибини рік, водойм, від навігаційних умов. Сезонність роботи.
Практично необмежена
Автомобіль-ний
Висока доступність. Можливість доставки вантажу «від дверей до дверей». Великі маневреність і гнучкість, висока швидкість доставки. Можливість використання різних маршрутів доставки. Висока якість збереження вантажу, можливість відправлення невеликих партій. Широкий вибір перевізників. Менш жорсткі вимоги до пакування товару.
Низька продуктивність. Залежність від погодних та дорожніх умов. Відносно висока собівартість перевезень на великі відстані. Низький рівень експлуатаційних показників.
На короткі відстані (до 300 км)
Повітряний
Найвища швидкість доставки. Висока надійність, найкраще збереження вантажу, короткі маршрути перевезень.
Висока собівартість, матеріало-, енергоємність перевезень. Залежність від погодних умов, недостатня географічна доступність.
Практично необмежена
Трубопровід-ний
Низька собівартість, висока продуктивність. Висока якість збереження вантажу, низька капіталомісткість.
Обмеженість видів вантажу, обмежена доступність малих обсягів транспортування вантажу. продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
-
400
450
500
1350
Інформація, що необхідна для вибору виду та розрахунку потрібної кількості транспортних засобів:
категорія, вид, вага, габарити та конфігурація вантажу;
відомості про маршрут (відстань, стан доріг, інтенсивність руху транспорту);
дані про обсяг та режим перевезень;
дані, що характеризують транспортні засоби та пристрої, що використовуються для завантаження й розвантаження;
транспортні тарифи.
Рисунок 3.1 — Схема вантажопотоків
Вибір та розрахунок транспортних засобів відбувається у два етапи. На першому етапі проводиться вибір виду та типу транспортного засобу й засобів механізації навантажувально-розвантажувальних робіт. Основними критеріями вибору виступають часові характеристики перевезення та якість транспортних послуг за мінімальних витрат. На другому етапі проводиться розрахунок кількості транспортних засобів.
Розрахунок транспортних засобів перервної дії робиться у такій послідовності на основі врахування добового вантажообміну:
/>,(3.1)
де /> – добовий вантажообмін при перевезенні даного виду вантажів, т/добу; /> – добова продуктивність транспортного засобу, т/добу.
Добовий вантажообмін при перевезенні даного виду вантажів визначається за формулою
/>,(3.2)
де /> – річний (квартальний) вантажообмін кожного найменування вантажів, т/рік; /> –кількість робочих днів у році (кварталі); /> – коефіцієнт нерівномірності перевезень, розрахований по заводу в цілому.
Коефіцієнт нерівномірності перевезень по підприємству в цілому визначається за формулою
/>,(3.3)
де /> – максимальний добовий вантажообмін по заводу в цілому, т/добу; /> – середньодобовий вантажообмін по підприємству в цілому, т/добу.
Середньодобовий вантажообмін по підприємству в цілому визначається за формулою
/>,(3.4)
де /> – квартальний (річний) вантажообмін, т/рік; /> – кількість робочих днів у кварталі (році).
Добова продуктивність транспортного засобу визначається за формулою
/>,(3.5)
де /> – рейсова (циклова) продуктивність транспортного засобу, т/цикл; /> – кількість транспортних циклів за добу, цикл/добу.
Рейсова (циклова) продуктивність транспортного засобу визначається за формулою
/>,(3.6)
де /> – номінальна вантажопідіймальність транспортного засобу, т; /> – коефіцієнт використання вантажопідіймальності.
Кількість транспортних циклів за добу визначається за формулою
/>,(3.7)
де /> – добовий фонд часу роботи транспортного засобу, хв.; /> — час поїздки (транспортного циклу), хв.
Час поїздки (транспортного циклу) можна визначити за формулою
/>,(3.8)
де /> — час пробігу з вантажем і без вантажу, хв.; /> — час навантажування. хв.; /> — час розвантаження, хв.
Організація роботи внутрішньозаводського транспорту
Організація роботи внутрішньозаводського транспорту включає:
вибір системи організації перевезень;
здійснення підготовчих робіт;
управління роботою транспортних та вантажопідіймальних засобів.
Вирізняють такі системи організації перевезень:
за стандартним розкладом (за умови стабільних та великих вантажопотоків);
на замовлення (епізодійна потреба у транспорті).
Підготовчі роботи у системі організації перевезень за стандартним розкладом включають:
вибір найбільш раціонального виду маршрутних перевезень (маятниковий, кільцевий, вільний тощо);
розробку графіків руху транспортних засобів;
визначення порядку проведення навантаження та розвантаження;
технічне оснащення місць навантаження та розвантаження.
Маршрути руху розробляються виходячи з умов руху транспортних засобів за твердим графіком.
Маршрут руху — це шлях просування транспортного засобу при виконанні перевезення.
Маршрути поділяють на маятникові та кільцеві.
Маятникові - це маршрути, під час яких шлях просування транспортного засобу між двома вантажними пунктами неодноразово повторюється.
Кільцевий маршрут - це просування транспортного засобу замкненим колом, яке об'єднує кількох отримувачів або постачальників.
Транспортні засоби закріплюються за визначеним маршрутом, чим забезпечується їх максимальне та рівномірне завантаження. На основі розроблених маршрутів складаються графіки руху транспортних засобів. У них вказуються час прибуття на пункти слідування та час на завантаження і розвантаження. Графіки будуються в добовому розрізі.
3.2 Логістика складування
Переміщення матеріальних потоків неможливе без концентрації у визначених місцях необхідної кількості запасів (матеріально-технічних ресурсів, готової продукції, товарів тощо), для збереження яких використовуються різноманітні склади. Організація процесу зберігання запасів необхідна насамперед тому, що цикли виробництва і споживання рідко збігаються у часі.
Сучаснийсклад- це складна технічна споруда, яка складається із взаємопов’язаних елементів, що має певну структуру та виконує ряд функцій з перетворення матеріальних потоків, а також накопичення, переробки та розподілу вантажів між споживачами.
Це є місце складування, розміщення і зберігання матеріальних цінностей.
Склади є одним із найважливіших елементів логістичної системи. Об’єктивна необхідність у спеціально обладнаних місцях для утримання запасів існує на всіх стадіях руху матеріального потоку, починаючи від первинного й закінчуючи кінцевим споживачем. Цим пояснюється наявність великої кількості різноманітних видів складів.
Класифікація складів:
1 За розмірами складів: невеликі (загальна площа в декілька сотень кв. м); склади — гіганти (в сотні тисяч кв. м).
2 За конструктивними ознаками: закриті (розміщені в окремих приміщеннях); напівзакриті; відкриті.
3 За характером діяльності: матеріальні (постачальницькі) склади; внутрішньовиробничі (міжцехові та внутрішньоцехові); збутові.
4 За формою власності: колективного користування; індивідуального користування.
5 За призначенням вантажів: склади продукції виробничо-технічного призначення; склади товарів народного споживання.
6 За ступенем автоматизації: немеханізовані; комплексно-механізовані; автоматизовані; автоматичні. продолжение
--PAGE_BREAK--
7 За можливістю доставки та вивозу вантажу: пристанційні або портові; прирейкові; глибинні.
8 За видом та характером матеріальних цінностей, що зберігаються на складі: спеціалізовані; змішані або універсальні.
До основних функційскладів належать такі:
1 Перетворення виробничого асортименту вантажів у споживчий асортимент відповідно до попиту.
2 Приймання, складування та зберігання матеріальних цінностей.
3 Унітизація та транспортування вантажів. Для скорочення транспортних витрат склад може здійснювати функцію об'єднання (унітизацію) невеликих партій для кількох замовників, до повного завантаження транспортного засобу.
4 Надання різноманітних послуг: підготовка товарів для продажу (фасування продукції, заповнення контейнерів, розпакування, перепакування та ін.); контроль за функціонуванням пристроїв та обладнання, монтаж; надання товарного вигляду продукції, необхідна обробка; надання транспортно-експедиційних послуг тощо.
Будь-який склад обробляє три види матеріальних потоків: вхідний, вихідний та внутрішній. Наявність вхідного потокуозначає необхідність розвантаження транспорту, перевірки кількості та якості наявного вантажу. Вихідний потікзумовлює необхідність навантаження транспорту, внутрішній потік пов'язаний з необхідністю переміщення вантажу всередині складу. Перетворення матеріальних потоків проводиться шляхом розформування одних вантажних одиниць (наприклад, партій) та формування інших. Це означає необхідність розпакування, комплектації нових вантажних одиниць, їх пакування та перетарування.
Складська логістика охоплює всі основні функціональні сфери, що пов'язані з організацією руху матеріальних потоків на мікрорівні. Тому логістичний процес на складах є набагато ширшим, аніж просто технологічний процес переробки вантажів.
Умовно логістичний процес на складах можна поділити на три складові:
операції, що спрямовані на координацію роботи служби закупівлі;
операції, що безпосередньо пов’язані з переробкою вантажів та оформленням необхідних документів(розвантаження, внутрішньоскладське транспортування, складування, комплектація, комісіонування замовлень, транспортування та експедирування замовлень, збирання і доставка порожніх товароносіїв, інформаційне обслуговування складу);
3) операції, що направлені на координацію роботи служби продажу.
Раціональне здійснення логістичного процесу на складі є запорукою його рентабельності. Тому при організації логістичного процесу треба додержуватися такихпринципів:
проводити раціональне планування складу при виділенні робочих зон, що сприяє зниженню витрат та вдосконаленню процесу переробки вантажу;
ефективно використовувати простір складу при розміщенні обладнання, що дозволяє підвищити потужність складу;
використовувати універсальне обладнання, яке виконує різноманітні складські операції, що призводить до істотного скорочення парку підйомно-транспортних машин;
мінімізувати маршрути внутрішньоскладського перевезення з метою скорочення експлуатаційних витрат і зростання пропускної спроможності складу;
здійснювати уніфікацію партій відвантажень та використовувати централізовані доставки, що дозволяє істотно знизити транспортні витрати;
максимально використовувати можливості інформаційної системи, що значно скорочує час та витрати, пов’язані з документооборотом та обміном інформацією, тощо.
Іноді резерви раціональної організації логістичного процесу (навіть і незначні) полягають у простих речах: розчистці загромаджених проходів, покращенні системи освітлення, наукової організації робочого місця. У пошуку резервів ефективності функціонування складу немає дрібниць, усе повинно ретельно аналізуватися, а надалі використовуватися для поліпшення організації логістичного процесу.
Система складування передбачає оптимальне розміщення вантажу на складі й раціональне управління ним. У процесі розробки системи складування необхідно враховувати всі взаємозв’язки та взаємозалежності між зовнішніми (що входять на склад та виходять з нього) і внутрішніми (суто складськими) матеріальними потоками та пов’язані з ними фактори (параметри складу, технічні засоби, особливості вантажу тощо).
Система складування включає такі складські підсистеми:
вантажна одиниця;
вид складування;
обладнання з обслуговування складу;
система комплектації;
управління переміщенням вантажу;
обробка інформації;
конструктивні особливості будівель і споруд.
Вибір раціональної системи складування повинен здійснюватись у такій послідовності:
визначення місця складу у логістичному ланцюжку та виділення його функцій;
визначення загальної спрямованості технічної оснащеності складської системи (механізована, автоматизована, автоматична);
визначення мети та завдань щодо розробки системи складування;
вибір елементів кожної складської підсистеми;
створення комбінацій обраних елементів усіх підсистем;
здійснення попереднього вибору конкурентоспроможних варіантів з усіх технічно можливих;
проведення оцінки кожного конкурентоспроможного варіанту;
здійснення альтернативного вибору раціонального варіанту.
Розрахунок площі складських приміщень
Вихідними даними для визначення площі складу є номенклатура, властивості та кількість матеріальних цінностей, які необхідно зберігати.
Розрахунок площі складу включає такі процедури:
визначення корисної площі (площі, на якій безпосередньо будуть зберігатися вантажі);
оперативної площі до якої відносять приймально-сортувальні, відпускні, вагові майданчики, проходи, проїзди й т.д.;
конструктивної площі, на якій розташовуються перегородки, колони, сходові клітки й т.д.
Розрахунок площі складських приміщень може проводитися двома методами: методом навантажень або точним методом.
Метод навантажень застосовується для визначення площі універсальних складів або на першій стадії проектування складських приміщень.
Розрахунок площі складського приміщення за методом навантажень визначається за допомогою наступної формули
/>,(3.9)
де /> — загальна площа складу, м2; /> — максимальна норма зберігання i-того вантажу на складі, т; /> — коефіцієнт нерівномірності надходження вантажів на склад; /> — середнє розрахункове навантаження на 1м площі складу, т/м2; /> — коефіцієнт використання площі складу.
Коефіцієнт нерівномірності надходження вантажу на склад визначається за формулою
/>,(3.10)
де /> – максимальний добовий обсяг вантажу, що надходить на склад, т/добу; /> – середньодобовий обсяг вантажу, що надходить на склад, т/добу.
Максимальна норма зберігання вантажу на складі дорівнює наступному:
/>, (3.11)
де /> – річний обсяг надходження на склад i — го вантажу, т/ рік; /> – максимальна норма запасу і — го вантажу, діб; />– кількість найменувань вантажів, що надходять на склад.
Точний метод використовується при детальному проектуванні складських приміщень. Розрахунок точним методом потребує детальних характеристик матеріалів, що будуть зберігатися на складі. Розрахунок площі складу у відповідності з точним методом здійснюється у наступній послідовності:
за каталогом на основі врахування характеристик вантажів вибирається складське обладнання;
визначається потреба в обладнанні;
визначається корисна площа складу виходячи із площі, що займає обладнання;
далі розраховуються оперативна та конструктивна площі.
Складське обладнання складається з таких основних компонентів:
допоміжні пристрої для навантаження-розвантаження;
внутрішньоскладські транспортні засоби;
полиці, стелажі, ящики та ін.
Для обслуговування складів використовують різноманітні підйомно-транспортні машини і механізми, їх вибір тісно пов’язаний з уже переліченими підсистемами й залежить від характеристик самих технологічних засобів та загальної спрямованості технічної оснащеності складу. Найбільш розповсюдженими на механізованих складах є такі види підйомно-транспортних засобів, як електронавантажувачіта електроштабелери, а на автоматизованих складах — міжстелажні крани-штабелери. продолжение
--PAGE_BREAK--
Для досягнення ефективності обороту важливим є вибір відповідних видів внутрішньоскладського транспорту.
Внутрішньоскладський транспорт охоплює: мостові крани, монорейки, транспортери, автокари, штабелери, пристрої для вертикального переміщення вантажів, ручні підйомники, електроталі, рольганги тощо.
Тара та упаковка при зберіганні вантажів
Тара — особливий вид промислових виробів, призначений для укладання та упаковування різних вантажів. У тарі вантажі передаються до перевезення транспортним організаціям та зберігаються у ній при транспортуванні й зберіганні на складах.
Основне призначення тари:
1)запобігання пошкодженням від механічних дій (ударів, трясіння, бою), забрудненню та псуванню вантажів від впливів атмосферних опадів, температури, тобто збереження фізико-хімічних якостей вантажів та їх кількості при переміщенні й складуванні;
2)створення відповідних умов для виконання вантажно-розвантажувальних та транспортних операцій на усіх видах транспорту;
3)збереження зручностей при укладанні та збереженні вантажів на складах;
4)краще використання складських об'ємів приміщень, вантажопідйомності транспортних засобів та збільшення їх продуктивності;
5)полегшення умов праці складських робітників.
Упаковка - засіб чи комплекс засобів, що забезпечують захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище — від забруднень.
Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, значно прийнятніший покупцеві, і який він сприймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гама, конструкція, шрифт, екологічність та ін.
На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна поділити на три основні групи:
а) зовнішня тара;
б) внутрішня (споживча) або первісна;
в) цехова (обігова) тара.
Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев'яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок тощо.
Внутрішня, або так звана споживча, тара чи упаковка переходить з розміщеним у ній товаром у повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі розподілення тари на зовнішню та внутрішню лежить і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт. Вартість внутрішньої тари разом із розміщеним у ній продуктом переходить на вартість виготовленого продукту.
Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, матеріалів, напівфабрикатів і готової продукції. В якості цехової тари застосовують дерев'яні суцільні й ґратчасті ящики, металеві та пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.
4. ЛОГІСТИКА ЗАПАСІВ
4.1 Сучасні методи оцінки та формування товарно-матеріальних запасів
Матеріальні запаси — це продукція виробничо-технічного призначення, яка знаходиться на різних стадіях виробництва та обігу, вироби народного споживання й інші товари, що очікують на вступ у процес виробничого або особистого споживання.
Основною функцією матеріальних запасів є забезпечення безперервності процесу суспільного відтворювання. На всіх стадіях кругообігу ресурсів та продуктів праці матеріальні (товарні) потоки виступають як ті чи інші запаси.
Таким чином, за своєю суттю матеріальні запаси є формою існування матеріального потоку.
Запаси слугують для того, щоб послабити безпосередню залежність між постачальником, виробником та споживачем і забезпечити безперервність відтворювального процесу. Наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною, що постачається оптимальними за розмірами партіями, здійснювати переробку сировини в готову продукцію оптимальними розмірами, своєчасно виконувати поставки готової продукції замовникам. Незважаючи на те, що утримання запасів пов'язане зі значними витратами, підприємці змушені їх створювати (на формування матеріальних запасів щорічно витрачається більше ніж третина сукупного суспільного продукту).
У системі логістики запаси класифікуютьсяна виробничі, що ув’язують безперервність споживання ресурсів з дискретністю їх надходження від постачальників, та товарні, що ув’язують інтервали надходження продукції від постачальників з інтервалами відпускання її споживачам. Виробничі запаси, у свою чергу, поділяються на запаси, необхідні безпосередньо на виробництві, та транспортні запаси, тобто ті, що створюються при транспортуванні вантажів. Специфічним видом запасів є державні резерви, що формуються для гарантованого забезпечення упродовж деякого часу необхідного рівня споживання населенням основних видів споживчих товарів у непередбачених випадках (природні катаклізми, війни і тощо).
На підприємствах розрізняють три рівні виробничих запасів:
1 Запаси готової продукції — дозволяють службі збуту забезпечувати більш короткі строки поставок, ніж повний цикл постачання та виготовлення цієї продукції. Вони вирівнюють нерегулярності або зупинки виробництва. Достатні запаси готової продукції дозволяють уникнути або відстрочити наслідки призупинення виробництва через ремонт, простої, страйки та ін. Крім того, вони є регулятором виробництва у випадку сезонних коливань попиту, що дає можливість, якщо це бажано, працювати на постійному рівні продуктивності.
2 Запаси незавершеного виробництва (наприклад, напівфабрикатів власного виробництва)– формуються на різних стадіях виробництва таким чином, що зупинка процесу на будь-якій стадії не призводить до раптової зупинки всіх наступних операцій виробничого процесу.
3Запаси купованих матеріальних ресурсів – виробничі запаси (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів) — дозволяють шляхом зниження періодичності замовлень користуватися торговельними знижками для одержання великих партій ресурсів та «спекулювати» на коливаннях цін чи курсах кон’юнктури для сировинних матеріалів. Вони забезпечують захист проти збоїв у постачальників, наприклад, при закупівлях у монополістів.
Класифікація за виконуваною функцією запасів дозволяє розділити виробничі та товарні запаси на декілька груп, таких як: поточні, підготовчі, страхові, сезонні, перехідні.
Поточні запаси забезпечують безперервність постачання необхідними матеріальними ресурсами виробничого процесу між їх двома черговими поставками, а також забезпечити торгівлю та споживачів товарами між двома черговими відправками товарів. Поточні запаси складають основну частину виробничих та товарних запасів, їх величина постійно змінюється.
Підготовчі запаси (або буферні запаси)виділяються з виробничих запасів за потреби додаткової їх підготовки перед використанням у виробництві (наприклад, сушіння лісу). Підготовчі запаси товарних засобів виробництва формуються у випадку необхідності підготувати матеріальні ресурси до їх відправки у виробничий процес.
Страхові запаси (або гарантійні запаси) призначені для безперервного постачання споживачів у випадку непередбачених обставин: відхилення в періодичності та величині партій поставок від запланованих, зміни інтенсивності споживання, затримки поставок та ін. На відміну від поточних запасів, розмір гарантійних запасів — величина постійна і залежить від умов виконання конкретних поставок. За нормальних умов роботи ці запаси не використовуються і є недоторканними.
Сезонні запаси утворюються при сезонному характері виробництва продукції, її споживання або транспортування. Сезонні запаси повинні забезпечити нормальну роботу організації під час сезонної перерви у виробництві, споживанні або транспортуванні продукції.
Перехідні запаси - це залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Вони призначені для забезпечення безперервності виробництва та споживання у звітному й наступному періодах до чергової поставки.
Класифікація за часом розподіляє запаси на такі види:
максимальний бажаний запас визначає рівень запасу, економічно оптимальний у даній системі управління запасами. Цей рівень може перевищуватися. В різних системах управління максимальний бажаний запас використовується як орієнтир для розрахунку обсягу замовлення;
неліквідні запаси — так називають виробничі або товарні запаси, які довго не використовуються і утворюються в результаті погіршення якості товарів під час зберігання, а також морального зношення.
До основних функцій товарно-матеріальних запасів належать такі:
1) функція регулювання процесу. Деякі запаси є необхідними, оскільки потрібен час, щоб закінчити одну виробничу операцію і більш чи менш тривалий час для переходу до іншої операції;
2) економічна функція. Деякі види запасів на будь-якому рівні забезпечують незалежність окремим робочим місцям, дільницям, цехам, спрощують процеси виробництва і/або розподілу. Проте зниження цих запасів до мінімуму вимагає певних змін в організації та фінансуванні (управління якістю, обслуговування, оновлення матеріалів, професійна підготовка персоналу тощо);
3)функція упередження. Буферні запаси потрібні у випадках, коли запаси споживаються прогнозованим, але змінним чином і якщо бажано згладити ці коливання зменшенням або збільшенням запасів, а не змінами виробничої системи (технічними, технологічними і т. ін.);
4)функція захисту від випадковостей. Інколи створюються аварійні запаси, призначені для захисту від коливань у строках поставок і коливань попиту в ті ж періоди, для забезпечення безперервності виробничого процесу при непередбачених його порушеннях;
5)функція «виробництва». Товарно-матеріальні запаси можуть бути невід’ємною частиною виробничого процесу у випадку, якщо є потреба у періоді прихованого розвитку, необхідного для проведення хімічної реакції чи перетворення продукту (наприклад, дозрівання вина).
Ефективне використання запасів досягається при правильній організації управління ними, яке включає:
1 Розробку науково обґрунтованих норм запасів.
2 Планування запасів.
3 Облік, аналіз та контроль за станом запасів. продолжение
--PAGE_BREAK--
4 Оперативне (поточне) регулювання запасів.
Норма запасу– мінімальна але достатня кількість матеріальних елементів, що забезпечують безперервність виробництва та обігу.
Запаси нормуються диференційовано для кожного виду (найчастіше для поточного, підготовчого, страхового запасів). Вимірюються запаси за допомогою натуральних або вартісних показників, іноді запаси вимірюються у днях запасу.
Норму поточного виробничого запасу часто встановлюють на основі визначеного планового інтервалу поставки, тобто проміжку часу між двома суміжними поставками партій ресурсів (товарів).
Методи розрахунку планового інтервалу поставки:
а) при рівномірному інтервалі поставки (графічне зображення процесу подано на рис. 4.1):
Розмір
запасу
/>
Рисунок 4.1 — Графік зміни виробничих запасів при рівномірному інтервалі поставки, рівних обсягах поставок та рівномірному середньодобовому споживанні
/>,(4.1)
де /> — плановий інтервал поставки, дн.; /> — величина партії поставки продукції в натуральному вимірі; /> — планове середньодобове споживання продукції в натуральному вимірі;
б) при нерівномірному інтервалі поставки:
/>,(4.2)
де /> — середньозважений інтервал поставки, дн.; /> — фактичний інтервал поставки; /> — розміри партії надходження за минулий період; />1,2,...,n — кількість фактичних надходжень поставок за минулий період.
Норма середнього поточного виробничого запасу(рис. 4.1) розраховується за формулою
/>,(4.3)
де />— норма поточного виробничого запасу в натуральному вимірі.
Розповсюдженою є типова методика нормування виробничих запасів. Ця методика дозволяє враховувати вплив на норму запасу не тільки інтервалів поставок, а й нерівномірності споживання матеріалів. Це досягається завдяки тому, що розрахунки ведуться на основі різного обліку руху матеріальних ресурсів.
При відносно рівномірному споживанні ресурсів — облік проводиться за місяцями, при нерівномірному споживанні облік проводиться за конкретними датами.
Норму підготовчого виробничого запасувизначають за формулою
/>,(4.4)
де />— час для звичайних операцій (вивантаження матеріалів, їх приймання, оформлення документів і т. ін. — за рекомендацією типової методики цей час дорівнює одному дню); />— час на спеціальні підготовчі операції (сушіння, розморожування, хімічне очищення, сортування і т. ін.).
Норму страхового виробничого запасу визначають різними методами.
Найбільш поширеним є метод, в основу якого покладений розрахунок середньозваженого середньоквадратичного відхилення фактичних інтервалів поставок від середньої запланованої величини:
/>,(4.5)
де /> — фактичний інтервал поставки; /> — середній інтервал поставки; /> — розміри партії надходження за минулий період; /> — планове середньодобове споживання продукції в натуральному вимірі; />1,2,...,n — кількість фактичних надходжень поставок за минулий період.
Відповідно до теорії математичної статистики норма страхового запасу, обчислена за цією формулою, гарантує безперебійність постачання виробництва на 68,3%.
За типовою методикою страховий запас встановлюється в розмірі 25% від максимального відхилення рівня поточного запасу перед поставками від його середньої величини.
Норма виробничого запасу дорівнює сумі розглянутих вище запасів:
/>(4.6)
Дуже важливим елементом формування раціональної системи управління запасами є вирішення проблеми визначення оптимальної величини запасів. Разом з цим задача оптимізації величини запасів зводиться не стільки до «підгонки» запасів до умов, що склалися, скільки до активної зміни умов з метою максимально можливого скорочення запасів з урахуванням мінімізації витрат. Таким чином, критерієм оптимізації величини запасів повинен бути мінімум сукупних витрат на збереження запасів і повторення замовлення. Даний критерій враховує три фактори, які впливають на величину сукупних витрат:
1 Площа складських приміщень.
2 Витрати на збереження запасів.
3 Вартість виконання замовлення.
У логістиці розроблена велика кількість оптимізаційних моделей виробничих запасів. Найбільш поширеною є так звана формула Уїлсона. За її допомогою прагнуть мінімізувати повні змінні витрати на управління запасами.
Повні змінні витрати на управління запасами — сума витрат на виконання замовлення і витрат на збереження товарно-матеріальних запасів на складі.
Витрати на виконання замовлення. Це витрати на виконання одного замовлення, помножені на кількість здійснених замовлень протягом періоду часу, який розглядається.
Витрати на збереження товарно-матеріальних запасів на складі. Припустимо, що запаси безперервно змінюються від замовленої величини Q до 0, а потім знову зростають до Q (при надходженні нового замовлення).
Відповідно, середній рівень запасів дорівнює Q/2 протягом усього часу, який розглядається.
У зв’язку з тим, що витрати на збереження одиниці товару залежать від ціни закупівлі цього товару, витрати на збереження будуть дорівнювати Q/2 і СН. Тоді повні змінні витрати на утримання запасів дорівнюватимуть
/>, (4.7)
де D — попит на товар з боку замовника (шт.) за одиницю часу; L — витрати на реалізацію замовлення, грн; H — витрати на збереження товару за одиницю часу у відсотках від С; С — витрати на придбання одиниці товару, грн.; Q — обсяг замовлення, шт.
При цьому D та Н передбачаються однорідними, тобто такими, що належать до одного і того ж періоду часу.
Ця функція Q проходить через екстремум у точці, де її перша похідна дорівнює нулю:
/>.(4.8)
Звідси оптимальний обсяг замовлення (партії поставки), при якому витрати на управління запасами будуть мінімальними, дорівнюватиме
/>.(4.9)
4.2 Системи управління запасами
Важливим аспектом діяльності логістичної системи є підтримка розмірів матеріальних запасів на такому рівні, щоб забезпечити безперебійне постачання всіх підрозділів необхідними матеріальними ресурсами за умови дотримання вимог економічності всього процесу переміщення матеріального потоку. Вирішення цього завдання досягається за допомогою формування системи управління запасами.
Система управління запасами — сукупність правил і показників, які визначають момент часу та обсяг закупівлі продукції для поповнення запасів.
У логістиці застосовуються такі основні системи управління запасами:
1 Систему управління запасами з фіксованим розміром замовлення;
2 Систему управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення;
3 Систему зі встановленою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня;
4 Систему «мінімум – максимум».
1 Система управління запасами з фіксованою величиною замовлення
У даній системі розмір замовлення на поповнення запасу є постійною величиною. Замовлення на постачання продукції здійснюється за умови зменшення наявного на складах запасу до встановленого мінімального критичного рівня, який називають «точкою замовлення». продолжение
--PAGE_BREAK--
У процесі функціонування даної системи інтервали постачання можуть бути різними залежно від інтенсивності витрат (споживання) матеріальних ресурсів у логістичній системі. У вітчизняній практиці найчастіше виникає ситуація, коли розмір замовлення визначається на основі якихось окремих організаційних міркувань. Наприклад, зручність транспортування або можливість повного завантаження складських приміщень.
Регулюючими параметрами даної системи є: потреба у продукті, оптимальний розмір замовлення, час поставки, можливе затримання поставки.
Величину замовлення чітко зафіксовано і вона не змінюється ні за яких умов роботи системи.
Основними розрахунковими параметрами даної системи є:страховий(гарантійний) запас,граничний рівень запасу, максимально бажаний запас.
Страховий (гарантійний) запас дозволяє забезпечувати потребу в ресурсі на час передбачуваної затримки поставки. Відтворення гарантійного страхового запасу проводиться під час наступних поставок через використання іншого розрахункового параметру даної системи — граничного рівня запасу.
Граничний рівень запасу визначає рівень запасу, при досягненні якого здійснюється наступне замовлення. Величина граничного рівня розраховується таким чином, що надходження замовлення на склад відбувається в момент зниження поточного запасу до гарантійного рівня.
Максимально бажаний запас — визначається для контролю за повним завантаженням площ із точки зору критерію мінімуму сукупних затрат.
Графічну ілюстрацію функціонування системи з фіксованим розміром замовлення наведено на рис. 4.2.
За умови досягнення запасом нижньої критичної межі та організації чергового замовлення на постачання необхідних матеріальних ресурсів рівень запасу на момент замовлення повинен бути достатнім для безперебійної роботи в період логістичного циклу. При цьому страховий запас повинен залишитися недоторканним. У деяких випадках застосовують плаваючу (таку, що коливається) точку замовлення. Вона не фіксується заздалегідь, а момент подачі замовлення визначається з урахуванням виконання постачальником своїх зобов'язань або з урахуванням коливань попиту на вироблену продукцію.
/>
Рисунок 4.2 – Рух запасів у системі управління запасами з фіксованим розміром замовлення
Система з фіксованим розміром замовлення іноді ще називається «двобункерною», оскільки в даному випадку передбачається, що запас зберігається ніби у двох бункерах. З першого бункера матеріальні ресурси витрачаються з моменту надходження чергової партії до моменту подачі замовлення, а з другого бункера — у період між подачею замовлення і його виконанням, тобто до моменту постачання.
Таким чином, дана система контролю передбачає захист підприємства від утворення дефіциту. На практиці система управління запасами з фіксованим розміром замовлення застосовується переважно в таких випадках:
-великі втрати внаслідок відсутності запасу;
-високі витрати на зберігання запасів;
-висока вартість товару, що замовляється;
-високий ступінь невизначеності попиту;
-наявність знижки з ціни залежно від кількості, що замовляється;
-накладання постачальником обмеження на мінімальний розмір партії постачання.
Істотним недоліком цієї системи є те, що вона передбачає безперервний облік залишків матеріальних ресурсів на складах логістичної системи, — щоб не пропустити момент досягнення «точки замовлення». За наявності широкої номенклатури матеріалів (або асортименту — для торгового підприємства) необхідною умовою застосування даної системи є використання технології автоматизованої ідентифікації штрихових кодів.
2 Система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями
Цю систему в економічній літературі називають ще системою «періодичного поповнення». Замовлення здійснюються в чітко визначений час, між якими утворюються рівні інтервали, наприклад, 1 раз на місяць, 1 раз на тиждень, 1 раз у 14 днів і т.д. Період, що розділяє два замовлення на виготовлення або придбання, чітко встановлено, а обсяг замовлення є змінним. Визначити інтервал між замовленнями можна з урахуванням оптимального розміру замовлення. Розрахунок інтервалу часу між замовленнями можна зробити за формулою
/>,(4.10)
де N — кількість робочих днів у році, дні; S — потреба в продукті, який замовляють, шт.; />— оптимальнийобсяг замовлення, шт.
Отриманий результат часу може бути скоригований на основі експертних оцінок. Наприклад, при отриманому розрахунковому результаті чотири дні можливо використати п’ять днів, щоб проводити замовлення один раз на тиждень.
Величина замовлення в системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями розраховується за формулою
/>,(4.11)
де РЗ - величина замовлення, шт.; МБЗ — максимально бажане замовлення, шт.; ПЗ — поточне замовлення, шт.; ОС — очікуване споживання за час поставки, шт.
Графічна ілюстрація функціонування системи з фіксованим інтервалом часу між замовленнями наведена на рис. 4.3.
/>
Рисунок 4.3 — Рух запасів у системі управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями
Перевагою даної системи є відсутність потреби вести систематичний облік запасів на складах логістичної системи. Недолік полягає в необхідності робити замовлення іноді на незначну кількість матеріальних ресурсів, а за умови прискорення інтенсивності споживання матеріалів (наприклад, через зростання попиту на готову продукцію) виникає небезпека використання запасу до настання моменту чергового замовлення, тобто виникнення дефіциту.
Система управління запасами з фіксованою періодичністю замовлення застосовується у випадках, якщо:
-умови постачання дозволяють варіювати розмір замовлення;
-витрати на замовлення і доставку порівняно невеликі;
-втрати від можливого дефіциту порівняно невеликі.
На практиці за даною системою можна замовляти один із багатьох товарів в одного і того ж постачальника, товари, на які рівень попиту відносно сталий, малоцінні товари тощо.
Розглянуті вище основні системи управління запасами ґрунтуються на фіксації одного з двох можливих параметрів — розміру замовлення або інтервалу часу між замовленнями. За відсутності відхилень від запланованих показників та рівномірного споживання запасів, для яких розроблені основні системи, такий підхід є цілком достатнім.
Однак на практиці частіше зустрічаються інші, більш складні ситуації. Зокрема, при значних коливаннях попиту основні системи управління запасами не можуть забезпечити безперебійне постачання споживача без значного завищення обсягу запасів. За наявності систематичних збоїв у постачанні та споживанні основні системи управління запасами стають неефективними. Для таких випадків розробляються інші системи управління запасами, які будуть розглянуті нижче.
3 Система із заданою періодичністю поповнення запасів до встановленого рівня
У цій системі вхідним параметром є період часу між замовленнями. На відміну від основної системи, вона зорієнтована на роботу за умови значних коливань споживання. Щоб запобігти завищенню обсягів запасів, що знаходяться на складі, або їхньому дефіциту, замовлення подаються не тільки у встановлені моменти часу, а й за умови досягнення запасом граничного рівня. Розглянута система містить елемент системи з фіксованим інтервалом часу між замовленнями (встановлену періодичність замовлення) та елемент системи з фіксованим розміром замовлення (відстеження граничного рівня запасів, тобто «точки замовлення»).
Таким чином, рівень матеріального запасу регулюється як зверху, так і знизу. У тому випадку, якщо розмір запасу знижується до мінімального рівня раніше настання терміну подачі чергового замовлення, робиться позачергове замовлення. В інший час дана система функціонує як система з фіксованою періодичністю замовлення.
Відмінністю системи є те, що замовлення поділяються на дві категорії: планові та додаткові. Планові замовлення роблять через задані інтервали часу. Можливі додаткові замовлення, якщо наявність запасів на складі досягає граничного рівня. Очевидно, що необхідність додаткових замовлень може з'явитися тільки за умови відхилення темпів споживання від запланованих.
Як і в системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, обчислення розміру замовлення ґрунтується на прогнозованому рівні споживання до моменту надходження замовлення на склад підприємства.
Перевагою даної системи є повне виключення недостачі матеріальних ресурсів для потреб системи. Однак при цьому виникають додаткові витрати на організацію постійного спостереження за величиною запасів.
4 Система «мінімум-максимум»
Як і в системі з фіксованим інтервалом часу між замовленнями, тут використовується сталий інтервал часу між замовленнями. Система «мінімум-максимум» зорієнтована на ситуацію, коли витрати на облік запасів і витрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівняними зі втратами від дефіциту запасів. Тому в даній системі замовлення роблять не через задані інтервали часу, а тільки за умови, що запаси на складі в цей момент виявилися рівними або меншими встановленого мінімального рівня. У випадку видачі замовлення його розмір розраховується так, щоб постачання поповнило запаси до максимального рівня. Таким чином, дана система працює лише з двома рівнями запасів — мінімальним і максимальним, чим і зумовлюється її назва.
5. ЗАКУПІВЕЛЬНА ТА ЗБУТОВА ЛОГІСТИКА
5.1 Закупівельна логістика
Сучасне розуміння логістики пов'язане з реалізацією наступних функцій:
-координація попиту та пропозиції на конкретний товар при мінімізації витрат обігу;
-підтримка на належному рівні взаємин фірми з конкретними постачальниками й клієнтами.
Таким чином, логістику не можна розуміти тільки як процес переміщення фізичних об'єктів, вона так само містить у собі способи й методи координації взаємостосунків компанії з її постачальниками й клієнтами в конкурентному середовищі. продолжение
--PAGE_BREAK--
Система (сукупність) економічних, організаційних і правових взаємовідносин, що виникають між підприємствами (організаціями) — постачальниками і споживачами в логістичному процесі називається комерційними зв'язками.
Мета формування тієї чи іншої системи взаємозв’язків — мінімізація витрат (витрат) обігу та одержання максимального прибутку. «Пропонуючи послугу клієнтові, фірма майже завжди діє у своїх інтересах. Надання додаткової послуги є умовою укладання й успішного виконання угоди, так само як і виробництво основного товару», — стверджує знаний фахівець у сфері логістики Т. Левітт.
Однією з найважливіших форм комерційних зв’язків є надання логістичних послуг. Це пов’язано з усвідомленням багатьох компаній необхідності орієнтації у своїй діяльності на кінцевого споживача, який вимагає не тільки своєчасності та точності, а й диктує умови, визначаючи склад та рівень якості послуг, що надаються йому в постачально-збутовому процесі.
Узагальнено послуга означає чиюсь дію, що приносить користь, допомогу іншому, а робота з надання послуг, тобто задоволення чиїхось потреб, називається сервісом.
У сучасній практиці господарювання для визначення концепції обслуговування клієнтів використовують термін "логістичний сервіс".
Логістичний сервіс – це сукупність функцій і видів діяльності всіх підсистем підприємства, що забезпечують зв’язок «підприємство-споживач» у розрізі кожного матеріального та інформаційного потоку за показниками номенклатури, якості, кількості, ціни, місця і часу постачання продукції відповідно до вимог ринку.
Головною метою логістичного сервісу є забезпечення необхідного рівня задоволення вимог клієнта за якнайнижчих сукупних витрат, що передбачає гарантоване отримання ним продукту відповідної якості, кількості та асортименту у визначеному місці, у визначений час та за визначеною ціною.
Залежно від етапу обслуговування виділяють такі види логістичних послуг:
передпродажні (допродажні) логістичні послуги – включають визначення та планування політики виробника товарів у сфері формування системи логістичного сервісу;
логістичні послуги під час продажу товарів – передбачають наявність товарних запасів на складі, виконання замовлень (у т. ч. підбір асортименту, пакування, формування вантажних одиниць та інші операції), забезпечення надійності доставки, надання інформації про пересування вантажів;
післяпродажні логістичні послуги – охоплюють гарантійне обслуговування, зобов’язання розглянути претензії покупців, проведення ремонтних робіт, підготовку ремонтного персоналу, постачання запасних частин, інфраструктуру сервісу, утилізацію старої продукції.
За сферою використання розрізняють також:
сервіс споживацького попиту, який включає послуги, що надаються на всіх етапах, і визначають термін поставки, комплектність, якість, обсяг, готовність і частоту поставки, навантаження і розвантаження, безвідмовність та своєчасність, спосіб замовлення;
виробничий сервіс, який передбачає надання послуг, спрямованих на ефективне використання продукції та виявлення її можливостей (доробка та модифікація, усунення помилок, випробування, монтаж і наладка, організація експлуатації, навчання персоналу);
сервіс інформаційного обслуговування, який визначається обсягом та різноманітністю інформації, що надається потенційному споживачеві про продукцію фірми та її сервісне обслуговування (рекламна діяльність, каталоги та прейскуранти, технічна документація, правила гарантії, експлуатаційна документація);
фінансово-кредитний сервіс, який полягає у наданні покупцеві різноманітних варіантів оплати товару (оплата за фактом, у розстрочку, варіантність системи знижок і пільг, можливість банківських, комерційних, товарних та інших форм кредиту).
Класифікація логістичних послуг здійснюється і за функціональними ознаками: транспортні, експедиційні, пакувальні та інші.
Етапи формування системи логістичного сервісу на підприємствах:
1 Сегментація споживчого ринку (поділ споживачів на групи залежно від виду логістичних послуг).
2 Визначення переліку найбільш значущих послуг шляхом проведення опитування клієнтів.
3 Ранжування послуг, що ввійшли до переліку за значенням.
4 Визначення стандартів послуг для окремих сегментів ринку.
5 Оцінка логістичних послуг за рівнем сервісу та витрат.
6 Встановлення зворотного зв’язку з клієнтами.
Закупівельна логістика — це управління матеріальними потоками у процесі забезпечення підприємства матеріальними ресурсами, товарами.
Основна мета закупівельної логістики полягає у задоволенні потреб виробництва у матеріальних ресурсах з максимально можливою ефективністю.
Основними завданнямизакупівельної логістики є такі [1]:
1) визначати необхідний обсяг, асортимент та раціональні режими постачання матеріальних ресурсів на підприємство, а також гранично допустимі ціни й інші витрати щодо закупівлі та постачанню продукції;
2) вибирати, виходячи з цього, найбільш прийнятних постачальників, узгоджувати з ними всі умови постачання та укладати угоди, що фіксують досягнуту домовленість;
3) дотримувати обґрунтовані терміни закупівлі ресурсів;
4) забезпечувати точне співвідношення між кількістю поставок та потребами в них;
5) організовувати ефективне постачання ресурсами робочих місць;
7) контролювати економічні параметри процесу постачання та шукати нові можливості зі зниження витрат, що пов’язані з рухом вхідних матеріальних потоків і використанням матеріальних ресурсів.
Реалізація поставленої мети та завдань закупівельної логістики досягається шляхом виконання ряду функцій:
1 Організація пошуку та закупівля необхідних матеріальних ресурсів відповідної якості й за мінімальними цінами
Успішне здійснення закупівель передбачає наявність вичерпної інформації про стан ринків. Результати досліджень повинні визначити структуру ринку, його організацію (балансування попиту та пропозиції). Інструментом дослідження ринку закупівлі товарів виробничого призначення є запити потенційних споживачів.
Існують оптові та регулярні закупівлі дрібними партіями, закупівлі в міру необхідності та інші комбінації перелічених методів.
Найбільш часто використовується закупівля товарної партії, тобто поставка великою партією за один раз (оптові закупівлі). Для неї характерні простота оформлення документів, гарантія поставки всієї партії, значні торговельні знижки. Однак така закупівля вимагає наявності великих складських приміщень та уповільнює обіг капіталу.
Ресурси, потреба в яких виникає непередбачено і які не вимагають тривалого зберігання, закуповуються, як правило, в терміни, наближені до строків їх реалізації. Ресурси разового і постійного споживання, що потрібні у певний момент, купуються на умовах договірного постачання, що обумовлюють точний час підвезення. Внаслідок такого способу постачання обсяг запасів ресурсів на підприємстві скорочується, а пов’язані з цим витрати зменшуються.
2 Аналіз закупівельної ціни
Аналіз цін враховує також і додаткові роботи та послуги (проведення консультацій, підготовку документації, пакування, мито, транспортування тощо).
3 Дослідження транспортних витрат
При цьому до уваги береться не тільки відстань перевезень, а й вид транспорту, швидкість доставки, партійність вантажів, спосіб їх пакування.
4 Організація руху матеріальних ресурсів з ринку закупівель до складів підприємства
Для ефективного функціонування заготівельної логістики необхідно скласти план закупівель, який забезпечував би узгодженість дій усіх відділів і відповідальних осіб підприємства щодо вирішення основних завдань закупівельної логістики.
Основні шляхи вибору постачальника
Вибір постачальника може здійснюватися шляхом конкурсних торгів чи письмових переговорів між постачальниками та споживачами. Досить поширеною формою пошуку потенційних постачальників є конкурсні торги (тендери). Вони проводяться у тому випадку, якщо передбачається налагоджування довгострокових зв’язків між постачальником і споживачем та вигідні для обох сторін угоди. Постачальник одержує чітке уявлення про умови роботи зі споживачем, споживач, у свою чергу, не тільки вирішує проблему одержання пропозиції, що відповідає його вимогам, а й обирає найкращого постачальника.
Організація конкурсних торгів є складною та багатоплановою роботою. Для цього треба провести відповідну рекламну кампанію, розробити тендерну документацію, прийняти пропозиції, оцінити їх тощо.
Переможцем конкурсних торгів визнається учасник, який представив найбільш вигідну тендерну пропозицію, що відповідає кваліфікаційним вимогам.
Інший варіант процедури одержання пропозиції від потенційних постачальників — письмові подання. Ініціативу може також узяти на себе споживач. Якщо ініціатором є постачальник, він розсилає потенційним покупцям своєї продукції пропозиції на постачання товару. Пропозиції, або оферти, можуть бути твердими і вільними.
Тверді оферти відсилаються тільки одному покупцеві із зазначенням терміну дії оферти, протягом якого продавець не може змінити свої умови. Неотримання відповіді упродовж цього часу рівноцінне відмові покупця від постачання і звільняє продавця від зробленої пропозиції. Якщо покупець приймає пропозицію, то він направляє продавцеві у межах терміну дії оферти підтвердження про прийняття пропозиції. Продавець може одержати і контрумови покупця. Якщо контрагенти не досягають згоди протягом терміну дії пропозиції, переговори продовжуються без урахування зобов’язань продавця, що були їм узяті за умов твердої оферти.
Вільна оферта не включає жодних зобов’язань продавця стосовно покупця. Вона може відсилатися необмеженій кількості потенційних споживачів. За умов вільної оферти ініціатором переговорів виступає покупець. Він розсилає потенційним постачальникам комерційний лист чи запит, головною метою якого є одержання пропозиції (оферти). Запит містить усі необхідні реквізити (найменування товару, якість, яка вимагається, умови та терміни поставки, платежу тощо), крім ціни, що обумовлюється у відповіді-пропозиції.
Основним критерієм для відбору пропозицій мають бути вища якість і мінімальна ціна. Іншими критеріями, що впливають на вибір постачальника, є його знаходження на тій чи іншій відстані від споживача, час виконання замовлень, наявність у постачальника резервних потужностей, його кредитоспроможність, фінансовий стан тощо. продолжение
--PAGE_BREAK--
Для прийняття рішення про вибір постачальника у відповідності з переліченими критеріями необхідно зібрати відповідну інформацію.
Відбираючи джерела інформації, якими можуть бути власні дослідження, консультації юридичних осіб (банків, фінансових інститутів, торговельних асоціацій, інформаційних агентств), слід керуватися такими правилами:
не можна обмежуватися одним джерелом інформації;
як мінімум одне з використовуваних джерел має бути незалежним, тобто незацікавленим у можливих наслідках використання наданої інформації.
У західної комерційній практиці вироблений ряд «правил» або рекомендацій, які не тільки істотно полегшують взаємини з постачальниками та клієнтами, а й усталюють стан виробництва, створюють умови для виживання в конкурентній боротьбі. Це є своєрідним кодексом, що характеризує етичні норми партнерства.
Він може бути сформульований так: в основі успішної підготовки й виробництва продукції за інших рівних умов, лежать гарні відносини між підприємцями, з однієї сторони, та кредиторами, постачальниками й клієнтами — з іншої.
Принципи, що покладені в основу кодексу партнерства [9]:
1 Вести себе з постачальниками так само, як із клієнтами фірми.
2 Не забувати демонструвати справами спільність інтересів.
3 Знайомити постачальників і клієнтів зі своїми завданнями й бути в курсі їхніх ділових операцій.
4 Проявляти готовність допомогти у випадку виникнення проблем у партнерів.
5 Дотримуватися взятих зобов'язань.
6 Ураховувати в діловій практиці інтереси партнерів.
7 Підтримувати стабільні контакти в діловому світі.
5.2 Механізм функціонування збутової логістики
Збутова діяльність — процес просування готової продукції на ринок та організація товарного обміну з метою одержання підприємницького прибутку.
Збутова логістика, або розподільча логістика – невід’ємна частина логістичної діяльності, що пов’язана з організацією ефективного розподілу готової продукції.
Вона охоплює весь ланцюжок системи розподілу: маркетинг, транспортування, складування тощо.
Основні функції збутової логістики можна поєднати у три групи:
1) функції планування;
2) функції організації;
3) функції контролю та регулювання.
Функції планування:
розробка перспективних та оперативних планів продажів;
аналіз та оцінка кон’юнктури ринку;
формування асортиментного плану виробництва на замовлення покупців;
планування рекламних кампаній і розроблення заходів зі стимулювання збуту;
складання кошторисів витрат для цілей збуту та їх оптимізації.
Функції організації збуту:
організація складського і тарного господарства для готової продукції;
організація продажу і доставки продукції споживачам;
організація допродажного і післяпродажного обслуговування споживачів;
організація каналів товароруху і розподільчих мереж;
організація рекламних кампаній та заходів зі стимулювання збуту;
організація підготовки торговельного персоналу та управління діяльністю торговельних представництв;
організація взаємодії всіх підрозділів підприємства для досягнення цілей збуту.
Функції контролю та регулювання:
оцінка результатів збутової діяльності;
контроль за виконанням планів збуту;
оперативне регулювання збутовою діяльністю підприємства з урахуванням впливу зовнішніх та внутрішніх чинників;
оцінка і стимулювання діяльності збутового апарату;
статистичний, бухгалтерський та оперативний облік збутової діяльності.
Основними завданнями збутової логістикиє наступні:
максимізація прибутку підприємства за більш повного задоволення попиту споживачів;
ефективне використання виробничого апарату підприємства за рахунок оптимального завантаження виробничих потужностей замовленнями споживачів;
раціональна поведінка на ринку з урахуванням його постійно змінної кон'юнктури.
Цілі, завдання та функції збутової логістики вимагають певних форм організації процесу збуту готової продукції.
Організація збутової логістики включає:
організацію процесу збуту готової продукції з урахуванням принципів та методів логістики;
організацію управління збутом як сукупністю логістичних операцій, логістичних ланцюгів і логістичних систем;
організацію взаємодії учасників збутової діяльності, тобто суб’єктів збутової логістики.
Збутова логістика як сукупність взаємопов’язаних логістичних операцій може описуватися у часових межах операційних систем.
Операційна система збутової (розподільчої) логістики складається з трьох підсистем [13]:
переробної підсистеми;
підсистеми забезпечення;
підсистеми планування і контролю.
Задоволення попиту споживачів є результатом взаємодії всіх перелічених підсистем (рис. 5.1).
Рисунок 5.1 — Операційна система збутової (розподільчої) логістики [13]
Переробна підсистема безпосередньо виконує збутову роботу, перетворюючи сигнали ринку про платоспроможний попит споживачів (вхід системи) на необхідні ринку товари та послуги (вихід системи). Збутовий перетворювач (транслятор попиту) виконує операції з асортиментного завантаження виробництва, кількісного та якісного приймання готової продукції, організації її зберігання і підготовки до споживання, просування товарів на ринок каналами розподілу і товароруху, допродажного і післяпродажного обслуговування споживачів.
Підсистема забезпечення створює матеріально-речові і фінансово-трудові умови для нормального функціонування переробної підсистеми. Вона містить: виробниче забезпечення збуту, включаючи виробництво товарів і послуг на замовлення споживачів, матеріально-технічне забезпечення збутової діяльності з урахуванням створення складів, транспортних, торговельних та інших комунікацій; фінансове забезпечення виробництва і реалізації продукції, зокрема фінансування рекламних кампаній; кадрове забезпечення збутових служб підприємств, включаючи професійне навчання торговельного персоналу.
Підсистема планування і контролю може бути класифікована як управлінська підсистема в кібернетичній моделі збутової логістики. Вона формує відповідні управлінські рішення (плани, завдання), одержує інформацію про реакцію на них від виконавців (зворотний зв’язок) і коригує поведінку учасників збутової діяльності відповідно до прийнятих цілей та завдань. Вироблення та ухвалення управлінського рішення у даній підсистемі здійснюються під активним впливом зовнішнього середовища (економічного, правового, політичного) і з урахуванням внутрішньої організації збутової діяльності підприємства (склад служби збуту, склад і розподіл функцій у підрозділах підприємства).
6. ІНФОРМАЦІЙНА ЛОГІСТИКА
6.1 Логістичні інформаційні системи
Логістична система на макро- і мікрорівні розгалужується на ряд структур, які можна представити у вигляді горизонтальних підсистем, що забезпечують організацію руху матеріального потоку: підприємство — посередницькі структури — споживач; закупівлі — виробництво — збут. У рамках цих підсистем перебувають структурні елементи функціонального характеру — складське господарство, транспорт, виробництво, послуги, інформація. Окремі структурні елементи об'єднуються за допомогою логістики в систему з єдиними цілями та завданнями. Потоки інформації і є тими зв'язувальними «нитками», на які нанизуються всі елементи логістичної системи.
Інформаційний потік – упорядкована множина повідомлень, що циркулюють у логістичній системі, між логістичною системою та зовнішнім середовищем, яка необхідна для управління потоковим процесом. Існує в різних формах (мовній, на паперових або магнітних носіях тощо).
Інформаційна логістика організовує потік інформації, що супроводжує матеріальний потік, і є тією важливою для підприємства ланкою, котра пов’язує постачання, виробництво і збут [11].
Треба відмітити, що елемент "інформація" при детальному розгляді сам розгортається в складну систему, що складається із окремих підсистем.
Інформаційна логістична система підприємства, як і будь-яка інша система, повинна мати деяку сукупність інтегральних якостей і складатися зі злагоджено зв'язаних елементів.
Інформаційні логістичні системи складаються із двох підсистем: функціональної і забезпечення.
Функціональна підсистема пов’язана з вирішенням функціональних завдань: управління запасами, планування, управління транспортом тощо.
Підсистема забезпечення, у свою чергу, містить у собі наступні елементи: технічне забезпечення, інформаційне забезпечення, математичне забезпечення. продолжение
--PAGE_BREAK--
Логістичні інформаційні системи повинні забезпечувати всебічну інтеграцію всіх елементів управління матеріальним потоком, їх оперативну і надійну взаємодію.
Логістичні інформаційні системи підрозділяють на три групи:
-планові;
-диспозитивні (або диспетчерські);
-виконавчі (або оперативні).
Ці групи різняться як своїми функціональними, так і підсистемами забезпечення. Їх функціональні підсистеми відрізняються складом поставлених завдань. Підсистеми забезпечення можуть відрізнятися всіма своїми елементами, тобто технічним, інформаційним і математичним забезпеченням.
Планові інформаційні системи. Ці системи створюються на адміністративному рівні управління і слугують для прийняття довгострокових рішень стратегічного характеру. Серед таких завдань можуть бути наступні:
-створення й оптимізація окремих ланок логістичного ланцюга;
-управління (загальне) запасами;
-планування матеріально-технічного забезпечення;
-управління резервами й інші завдання.
Диспозитивні інформаційні системи. Ці системи створюються на рівні управління окремим підрозділом (складом або цехом) і слугують для забезпечення налагодженої роботи логістичних систем. Тут можуть вирішуватися наступні завдання:
-детальне управління запасами (місцями складування),
-розпорядження транспортом;
-відбір вантажів по замовленнях та їх комплектування, облік вантажів, що відправляються, й інші завдання.
Виконавчі інформаційні системи. Створюються на рівні адміністративного або оперативного управління.
У планових інформаційних системах використовується, здебільшого, стандартне програмне забезпечення.
У диспозитивних інформаційних системах можливість пристосовувати стандартний пакет програм нижча. Це викликано низкою причин, наприклад:
-виробничий процес на підприємствах складається історично й важко піддається істотним змінам при стандартизації;
-структура оброблюваних даних істотно різниться в різних користувачів.
У виконавчих інформаційних системах на оперативному рівні управління застосовують, як правило, індивідуальне програмне забезпечення.
Інформаційні логістичні системи повинні бути взаємно інтегрованими на основі вертикальної та горизонтальної інтеграції.
Вертикальна інтеграція — забезпечення зв’язків між плановою, диспозитивною та виконавчою системами.
Горизонтальна інтеграція — забезпечення зв’язків між окремими комплексами завдань у диспозитивній і виконавчій системах за допомогою горизонтальних інформаційних потоків.
Переваги інтегрованих інформаційних систем:
-зростає швидкість обміну інформацією;
-зменшується кількість помилок в обліку;
-зменшується обсяг проробленої «паперової роботи»;
-сполучаються раніше розрізнені інформаційні блоки.
6.2 Інформаційна інфраструктура
Нові завдання, які постають перед організаторами та керівниками виробництва при втіленні у життя логістичних принципів, спонукають їх до створення інформаційної інфраструктури, що дає змогу збирати, обробляти і трансформувати інформацію виходячи з конкретних потреб. Успішний процес функціонування передбачає ідентифікацію і стандартизацію джерел інформації, її обробку та передавання.
Досягти цього можна шляхом створення комп’ютерної мережі виробництва.
Інформаційна система має бути інтегрованою та охоплювати всі процеси виробництва, розподілу та задоволення попиту споживачів. За результатами аналізу структури та географії матеріальних (товарних) та інформаційних потоків будується багаторівнева система, при цьому передбачаються альтернативні варіанти управління — децентралізоване, централізоване, комбіноване. На верхньому рівні управління розміщується центральна ЕОМ, що вирішує стратегічні завдання; на середньому рівні — АСУ підприємства (АСУТП). На нижньому рівні функціонують АСУ (або модулі АСУ) технологічними процесами виробництва (АСУТП), складськими комплексами, залізничними станціями та транспортними вузлами. У процесі функціонування такої системи інформаційні потоки супроводжують матеріальні. Обидва потоки мають бути оперативно керованими у реальному масштабі часу в режимі «on linе».
Інформаційне забезпечення логістики потребує і відповідного програмного забезпечення, за допомогою якого вся логістична система, починаючи з рівня субсистем і закінчуючи фірмою в цілому, працювала б як одне ціле.
При побудові логістичних інформаційних систем на базі ЕОМ необхідно дотримуватися таких принципів [3]:
1 Принцип використання апаратних і програмних модулів. Під апаратним модулем розуміють уніфікований функціональний вузол радіоелектронної апаратури, виконаний у вигляді самостійного виробу. Модулем програмного забезпечення можна вважати уніфікований, деякою мірою самостійний, програмний елемент, що виконує певну функцію у програмному забезпеченні.
Дотримання принципу використання програмних і апаратних модулів дозволяє: забезпечити сумісність обчислювальної техніки й програмного забезпечення на різних рівнях управління; підвищити ефективність функціонування логістичних інформаційних систем; знизити їх вартість; прискорити їх побудову.
2 Принцип поетапного створення і розвитку системи.
3 Принцип чіткого встановлення місць стику.
У місцях стику матеріальний та інформаційний потік переходить через межі правочинності і відповідальності окремих підрозділів підприємства або через межі самостійних організацій.
4 Принцип гнучкості системи з огляду на специфічні вимоги конкретного застосування.
5 Принцип прийнятності системи для користувача в діалозі «людина — машина».
Слід відмітити, що інформаційна інфраструктура, що формується на основі сучасних, швидкодіючих ЕОМ та відповідного програмного забезпечення, перетворює інформацію з допоміжного (обслуговуючого) фактору в самостійну продуктивну силу, яка здатна за короткий термін підвищити продуктивність праці та мінімізувати витрати виробництва.
7. ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
Дайте визначення поняттю «матеріальний потік». Чому воно більш повно характеризує процес руху матеріально-речових елементів, ніж поняття «матеріальний ресурс»?
Охарактеризуйте процеси постачання, виробництва, збуту з точки зору руху матеріально-речових елементів.
Назвіть передумови формування концепції логістики.
Що таке логістика, які етапи розвитку логістики? Які функції логістики?
Дайте характеристику концепції логістики та її основним положенням.
Логістична система, елементи логістичної системи. Види логістичних систем.
В чому сутність системного підходу до організації матеріального потоку?
Як функціонує організаційно-економічний механізм управління матеріальними потоками на макро- та мікрорівнях?
Методологія, цілі, значення, стадії, завдання, рівні логістичного планування.
Як відбувається формування стратегії логістики підприємства?
Що таке транспорт загального та незагального користування? Предмет вивчення транспортної логістики.
Транспортне господарство. Склад, завдання та значення транспортного господарства.
Для яких цілей формується шахова відомість?
Складське господарство, склад складського господарства. Значення складського господарства.
Класифікація складів. Характеристика складів, об’єкти складського господарства. Методи розрахунку складських приміщень.
Що таке тара та упаковка?
Запас, функції запасів. Види виробничих запасів.
Етапи управління запасами, норма запасу. Методи нормування запасів.
Що таке формула Уїлсона?
Система управління запасами з фіксованим розміром замовлення. Система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.
Переваги та недоліки основних систем управління запасами.
Комерційні зв’язки, логістичний сервіс, види логістичних послуг.
Цілі, завдання, функції закупівельної логістики.
Цілі, завдання, функції збутової логістики.
Яка роль інформації в постачальницькій та збутовій діяльності фірми?
Рівні управління інформаційними логістичними системами. Види логістичних інформаційних систем.
Назвіть основні принципи побудови логістичних інформаційних систем на основі ЕОМ.
8. ТЕСТИ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
1 Що таке логістика?
а) діяльність із перевезення вантажів; продолжение
--PAGE_BREAK--
б) діяльність із управління матеріальними та інформаційними потоками;
в) вид економічної діяльності;
г) усі відповіді правильні.
2 У чому виражається концепція логістики?
а) у системному управлінні матеріальними потоками;
б) у всебічному врахуванні логістичних витрат;
в) у реалізації функцій підприємництва;
г) правильні відповіді а) і б).
3 У чому полягає головна мета логістики?
а) у формуванні ефективного механізму управління матеріальними та інформаційними потоками;
б) у розробці ефективного механізму управління транспортом;
в) у розробці ефективного механізму управління запасами;
г) усі відповіді правильні.
4 Які чинники впливають на логістичну систему?
а) науково-технічний прогрес;
б) структурні зміни в транспорті;
в) ціни на паливо та інші матеріальні ресурси;
г) усі відповіді правильні.
5 З якими системами взаємодіє логістика?
а) маркетингом;
б) виробництвом;
в) системою ціноутворення;
г) усі відповіді правильні.
6 Який показник є основним для аналізу ефективності системи логістики?
а) граничні витрати;
б) загальні витрати;
в) постійні витрати;
г) змінні витрати.
6 Які існують основні канали розподілу продукції?
а) оптові посередники, збутові органи промислових компаній;
б) агенти, брокери та інші посередники;
в) усі відповіді правильні.
7 Як називається загальна кількість вантажів, що переміщають на підприємстві за певний період часу?
а) вантажопотік;
б) вантажообмін;
в) транспортопотік.
8 Які елементи включає матеріально-технічна база транспорту?
а) транспортні засоби;
б) шляхове господарство;
в) технічні пристрої та споруди;
г) усі відповіді правильні.
9 Як називається основний плановий документ, призначений для визначення показника вантажообігу підприємства?
а) транспортна відомість;
б) шахова відомість;
в) шашкова відомість.
10 З яких елементів складається час одного транспортного циклу?
а) часу руху з вантажем;
б) часу руху без вантажу;
в) часу на навантаження;
г) часу на розвантаження;
д) правильні всі відповіді.
11 Яка годинна продуктивність навантажувача, якщо час одного транспортного циклу — 360 сек, а вантажопідйомність — 4 т?
а) 40 т / годину; б) 42 т / годину; в) 45 т / годину.
12 Постачальник відвантажив 30 т вантажу, вантажопідйомність вагона дорівнює 60 т. В якій відповіді правильно вказаний коефіцієнт використання вантажопідйомності вагона?
а) 0,45; б) 0,62; в) 0,50.
13 Яку кількість транспортних циклів зробить автомобіль на маршруті, якщо обсяг поставок складає 20 т, вантажопідйомність автомобіля — 5 т, а коефіцієнт використання вантажопідйомності — 0,8?
а) 5; б) 4; в) 6.
14 У якій відповіді правильно вказаний коефіцієнт використання пробігу, якщо відомо, що пробіг з вантажем склав 50 км, а загальний пробіг — 100 км?
а) 0,25; б) 2,0; в) 0,50.
15 Яка годинна продуктивність автомобіля, якщо відомо, що коефіцієнт використання вантажопідйомності дорівнює 1,0, вантажопідйомність автомобіля — 5 т, а кількість зроблених автомобілем транспортних циклів — 6.
а) 20 т; б) 40 т; в) 30; г) 50 т.
16 Яке визначення маятникового маршруту правильне?
а) шлях проходження від пункту навантаження транспортного засобу до споживача вантажів повторюється неодноразово;
б) шлях проходження від пункту навантаження транспортного засобу до споживача вантажів.
17 Яке визначення кільцевого маршруту правильне?
а) шлях проходження від пункту навантаження транспортного засобу до споживача вантажів;
б) маршрут проходження транспортного засобу за замкненим контуром;
в) маршрут руху транспортного засобу між двома пунктами.
18 Що таке склад?
а) будівлі та споруди для приймання, зберігання і підготовки матеріальних цінностей до виробничого споживання та безперебійного постачання ними споживачів;
б) будівлі та споруди для складування і зберігання вантажів;
в) будівлі і споруди для безперебійного постачання матеріальними цінностями споживачів;
г) усі відповіді правильні.
19 За якими ознаками класифікуються склади підприємств?
а) за призначенням, різновидом і характером вантажів, що там зберігаються;
б) за типом будівель, місцем розташування, масштабом дії складу;
в) за ступенем вогнестійкості;
г) усі відповіді правильні.
20 З яких видів площ складається загальна площа складу?
а) корисної;
б) приймально — відпускних площ;
в) службової і допоміжної площ;
г) площі колон, перегородок, сходових маршів;
д) правильні відповіді а), б), в);
е) правильні відповіді а), б), в), г).
21 У якій відповіді правильно вказана корисна площа складу? Величина встановленого запасу зберігання складає 240 т, навантаження на 1 кв. м площі — 0,6 т / кв. м.
а) 390 кв. м; б) 410 кв. м; в) 400 кв. м.
22 Яка загальна площа складу, якщо довжина стелажа дорівнює 2 м, ширина — 3 м, а їх кількість на складі — 4 од. Коефіцієнт використання загальної площі складу становить — 0,6?
а) 24; б) 14,4; в) 40; г) 26.
23 Загальний обсяг вантажу, що переробляється на складі, дорівнює 200 т за годину, коефіцієнт нерівномірності надходження вантажу — 2,0, а продуктивність ваг дорівнює 100 т за годину. Яку кількість ваг необхідно мати на складі?
а) 2; б) 4; в) 5; г) 8.
24 Для чого слугують запаси в логістичній системі?
а) як буфер між транспортом, виробництвом і збутом;
б) для компенсації затримок, пов'язаних з рухом матеріальних ресурсів;
в) для виготовлення продукції;
г) правильні відповіді а), б);
д) правильні відповіді б), в).
25 Що є страховим запасом?
а) запас, що задовольняє потреби виробничого процесу в матеріальних ресурсах;
б) запас, що компенсує відхилення фактичного попиту на ресурси (продукцію) від прогнозованого;
в) запас, пов’язаний із просуванням матеріальних ресурсів;
г) усі відповіді правильні.
26 Яке визначення для системи з фіксованим розміром замовлення правильне?
а) замовлення щодо поповнення запасів є величиною постійною, а чергова поставка товару здійснюється при зменшенні запасів до критичного рівня (точка замовлення);
б) поповнення запасу здійснюється певними фіксованими партіями;
в) усі відповіді правильні.
27 Які регулюючі параметри має система з фіксованим розміром замовлення?
а) точка замовлення (фіксований рівень запасу);
б) розмір замовлення;
в) максимальний обсяг поставки;
г) правильні відповіді а) і б).
28 Який середній рівень запасу в системі з фіксованим розміром замовлення, якщо страховий запас дорівнює 200 од., а розмір замовлення — 100 од.?
а) 240 од.; б) 250 од.; в) 280 од.; г) 300 од.
29 У якій відповіді правильне визначення системи з фіксованою періодичністю замовлення?
а) замовлення на чергову поставку продукції повторюються через однакові проміжки часу;
б) замовлення проводяться при зменшенні запасів до критичної величини;
в) усі відповіді правильні.
30 Які регулюючі параметри має система з фіксованою періодичністю замовлення?
а) максимальний рівень поповнення запасів і тривалість періоду їх поповнення;
б) точка замовлення і розмір замовлення;
в) усі відповіді правильні.
31 Якої якості інформацію має забезпечити логістична інформаційна система?
а) інформація повинна відображати всі переваги та недоліки просування матеріалопотоку;
б) інформація повинна відображати витрати з просування продукції від постачальника до споживача;
в) усі відповіді правильні.