Реферат
з маркетингу на тему:
Про сутність поняття
«Стратегічнаконкурентоспроможність»
Поняття «стратегічнаконкурентоспроможність» увійшло в науковий ужиток відносно недавно. Кількароків тому Р. Фатхутдінов звернув увагу на те, що звичайно констатується тількифактична конкурентоспроможність, а щодо прогнозної конкурентоспроможності влітературі згадки не зустрічаються; своє власне трактування цього поняттядослідник подає в такий спосіб: «Стратегічна конкурентоспроможність – цепотенційна здатність об'єкта або суб'єкта управління конкурувати в майбутньомуна конкретних ринках, забезпечувана зниженням прояву стратегічнихнеконкурентоспроможних чинників і посиленням прояву стратегічних ексклюзивнихконкурентних переваг об'єкта (суб'єкта) на основі проведення комплексноїстратегічної діагностики об'єкта або суб'єкта, параметрів ринку і конкурентів,розробки стратегії».
Крім Р. Фатхутдінова питаннямстратегічної конкурентоспроможності займався також вітчизняний дослідник І.Смолін, який визначив сутність розгляданого поняття дещо лаконічніше:«Стратегічна конкурентоспроможність являє собою перспективну цільовухарактеристику майбутньої здатності суб'єкта ринку отримувати конкурентніпереваги над суперниками і реалізовувати їх у власних інтересах. Уконкретизованій формі вона уособлює запланований результат здійсненняконкурентної стратегії і тому виступає об'єктом стратегічного управління».
Метою даної роботи є комплекснедослідження та виявлення сутності словосполучення «стратегічна конкурентоспроможність»,яке тепер уже набуло всіх прав наукового терміна. Щоб здійснити свій намір, мивдамося до методів синтезу й аналізу, розглянувши окремо обидві складовісловосполучення, вичерпно витлумачивши зміст кожної, а далі синтезувавши здобутірезультати, як це звичайно прийнято в практиці чи не кожного дослідження.
Розпочнемо з аналізу першої складової,яка походить від категорії «стратегія». Спираючись на традиційніпідходи до тлумачень її сутності, прийняті в економічній теорії, стратегіюможна визначити як сукупність цілей, а також методів їх досягнення, які вумовах мінливого зовнішнього середовища постійно коригуються з метою адаптаціїдо змін останнього у процесі досягнення намічених орієнтирів. В основустратегії покладено не часовий орієнтир, а спрямованість на досягнення цілі;«головним критерієм привабливості стратегії вважається ступінь досягненняцілей підприємства». Звідси можна констатувати, що сенс першої частини вназві поняття «стратегічна конкурентоспроможність» містить у собі нетільки спрямованість на досягнення суб'єктом ринку поставлених цілей, а йсвоєчасну адаптацію останніх, а також і дій суб'єкта ринку до умов зовнішньогоі внутрішнього середовища функціонування.
Щодо другої частини словосполучення найкращимможна вважати таке визначення: «Конкурентоспроможність підприємства(фірми) в умовах маркетингової орієнтації –це спроможність господарських одиниць до ефективного функціонування на ринку,заснованого на пропозиції товарів, що відповідають запитам і перевагам покупцівза якістю, кількістю і асортиментом в необхідні терміни і на більш вигідних впорівнянні з конкурентами умовах».
Таким чином, у нас є всі підставитвердити, що конкурентоспроможність, тобто можливість конкурувати, — це,по-перше, властивість об'єкта або суб'єкта бути кращим за інших за певнимипараметрами, по-друге, вона проявляється лише в конкурентному змаганні.
Уже на даному етапі аналізу, здавалосьби, можна констатувати, що застосування цього поняття обмежене певними рамками,а саме: дану властивість може мати об'єкт або суб'єкт у конкурентномусередовищі, а в умовах обмеженої конкуренції (монополії) уживання поняттявтрачає сенс. Проте такий висновок був би передчасним, і ось чому.
По-перше, будь-який суб'єкт або об'єктринку спрямований на задоволення потреб споживача. Останні є сталими, томузмінюються лише методи й інструменти їх задоволення. Наприклад, якщопідприємства випускають абсолютно різні товари, але призначені для задоволенняоднієї і тієї самої потреби, то виробники стають конкурентами і стосовно нихпоняття конкурентоспроможності набирає всіх прав.
По-друге, навіть якщо уявити, що лишеодна фірма задовольняє потребу повністю (наприклад, якийсь монополіст звиробництва та реалізації специфічного лікарського препарату), то ця монополіятимчасова, становище існуватиме, поки потенційні конкуренти не розроблятьтовару-замінника.
По-третє, кожен господарюючий суб'єкт єводночас учасником декількох ринків — ринкутоварів, ринку ресурсів, ринку послуг тощо. Тому, навіть якщо на якомусь одномуз ринків він не матиме конкурентів, то на інших йому все одно доведеться братиучасть у конкурентній боротьбі.
Отже, конкурентоспроможність являє собоюкомплексну та системну категорію ринкової економіки.
Дослідження поняття«конкурентоспроможність» логічно приводить до проблеми її рівнів. Урозгляді цієї категорії немає одностайності. Деякі науковці твердять проіснування чотирьох рівнів: конкурентоспроможність товару, організації, галузі ідержави. Інші цю класифікацію спростовують, і, як на наш погляд, мають цілковитурацію, їхні аргументи можна визнати досить переконливими.
Розпочнемо з конкурентоспроможностітовару. Звичайно говорять, що вона відбиває властивість товару більш повновідповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, присутніми наринку. Або ж, іншими словами, вона визначає здатність товару витримуватиконкуренцію з аналогічними товарами на даному ринку.
Проте, якщо повернутися до базових умовконкурентоспроможності, тобто «можливості конкурувати», то видно, щов основі поняття лежить конкуренція між суб'єктами ринку. У свою чергу, останнютрактують як «економічне змагання виробників однакових видів продукції зазалучення більшої кількості покупців та одержання максимального доходу вкороткостроковому або довгостроковому періодах». Порівняймо з такимвизначенням: «Конкуренція — процес управління суб'єктом своїмиконкурентними перевагами для здобуття перемоги або досягнення інших цілей вборотьбі з конкурентами з метою задоволення об'єктивних і суб'єктивних потреб урамках законодавства або в природних умовах».
Тобто конкуренція — це або змаганнявиробників, або ж процес управління, що в жодному разі не може бути застосованодо поняття «товар».
Таким чином, якщо розглядатиконкурентоспроможність як здатність суб'єкта ринку конкурувати із собіподібними задля досягнення власних цілей на основі певних конкурентних перевагнад суперниками, то стає очевидним, що вона притаманна організаціям, які берутьучасть у ринкових відносинах, виробляючи і реалізуючи товари з відповіднимиспоживчими властивостями та ціновими параметрами. Продукт не має здатностіконкурувати, йому властиві конкурентні переваги, створені в процесівиробництва, транспортування, зберігання. І на доказ цього твердження подаютьсявагомі аргументи: «Навіть за наявності таких важливих ознак, як високаякість і низька ціна, продукт може бути нереалізованим, якщо виробник непроявить свою здатність просунути його на ринок з відповідним попитомспоживачів».
Отже, товар, що надає суб'єкту ринкупереваги над конкурентами, робить його конкурентоспроможним, заслуговує наозначення «конкурентопридатний», яке відображає потенційну можливістьвиробника (продавця) досягти відповідної конкурентоспроможності на ринку.
Розглянемо ще один з чотирьох рівнів — конкурентоспроможність галузі. У літературі він позиціонується наявністютехнічних, економічних, організаційних умов для створення, виробництва й збуту(з витратами, не вищими за міжнародні) продукції високої якості, що задовольняєвимоги конкретних груп споживачів. Але, по-перше, галузь не може конкурувати,конкурують лише фірми, що входять до її складу. По-друге, як сказано увизначенні, конкурентоспроможність галузі — це наявність умов, тобтоможливостей, які ще тільки мають бути використані. Отже, галузь, як і товар,лише надає певні переваги господарюючим суб'єктам. Це саме стосується іконкурентоспроможності держави. Як зазначає Л. Антонюк, міжнароднаконкурентоспроможність країни характеризується системністю і полягає уможливості країни займати й утримувати стійкі позиції на певних сегментахсвітового ринку завдяки потужному економічному потенціалу, що забезпечуєзростання економіки на основі інновацій, розвинутої системи ринковихінститутів, володіння значним інтелектуальним капіталом, інвестиційнимиресурсами; у коло позитивів входять також гнучка реакція на зміни світовоїкон'юнктури і диверсифікація виробництва з метою максимально відстоятинаціональні інтереси заради економічної безпеки та високих стандартів життянаселення. Викладене лише вказує на конкурентні умови, які забезпечує країнадля своїх суб'єктівгосподарювання, котрі мають бажання вийти на світовий ринок.
У передмові до збірника наукових праць,що трактують тему конкурентоспроможності України, зауважується, що ця категоріяозначає внутрішню спроможність країни успішно конкурувати на світовому ринку.Проте конкуренція між країнами як умова існування конкурентоспроможностівідсутня: адже боротьба за зони впливу, економічні ресурси тощо ведеться не наринку, де реалізуються відносини купівлі-продажу, а в царині дипломатичних абонавіть силових відносин. Отже, галузь і держава створюють лише конкурентніпереваги для суб'єктів ринку. Тут можна застосувати поняттєвий апарат І.Смоліна, котрий визначає такі переваги як «конкурентні можливості галузіта держави».
Таким чином, конкурентоспроможністьорганізації не може проявлятися незалежно від факторів, що діють на рівняхдержави, галузі і товару, але єдиним осередком її формування є суб'єктиринкових відносин, що задовольняють потреби споживачів в умовах ринковоїконкуренції (див. рис. 1). Держава і галузь створюють можливості для досягненнята утримання конкурентоспроможності організацій, але не виступають суб'єктамиконкуренції.
/>
Рис. 1. Система формуванняконкурентоспроможності суб'єкта ринку
стратегічна конкурентоспроможність ринок управління
Викладене підштовхує до логічногоузагальнення: конкурентоспроможність безпосередньо пов'язана саме зорганізацією «як колективом людей», яка, ефективно використовуючинаявні конкурентні переваги в ринкових умовах, дозволяє цій організаціїперемагати в конкурентній боротьбі.
Визначившись з поняттями«стратегія» та «конкурентоспроможність», ми маємо змогуперейти до заключного етапу дослідження сутності терміна «стратегічнаконкурентоспроможність». Ми вже з'ясували, що стратегія означаєспрямованість учасника ринку на досягнення поставлених цілей і своєчаснуадаптацію їх, а також і дій до зовнішнього та внутрішнього середовищафункціонування, а конкурентоспроможність — це здатність господарюючого суб'єктаефективно використовувати в ринкових умовах наявні конкурентні переваги і втакий спосіб перемогти в конкурентній боротьбі. Синтез обох понять приводить дотакого визначення змісту терміна, що нас цікавить: це спроможність суб'єктагосподарювання завдяки швидкій адаптації до змін зовнішнього та внутрішньогосередовища функціонування здобувати додаткові конкурентні переваги й ефективноїх використовувати, щоб здобути перемогу в конкурентній боротьбі і домогтисядосягнення поставлених цілей. Пропонуючи таке визначення, мусимо одразу зробитизастереження, що далеко не завжди метою суб'єкта господарювання є здобуттяпереваг над конкурентами: відомі факти, коли якась фірма свідомо відмовляєтьсявід провідних позицій на ринку, але досягає поставлених цілей. Інакше кажучи,два моменти — здобуття переваг над конкурентами і досягнення поставлених цілей- не завжди збігаються.
Таким чином, термін «стратегічнаконкурентоспроможність» не є простою сумою змістів двох лексем, а несе всобі нову семантичну якість, що включає лише поєднувані ознаки обох категорій.
Оскільки поняття«конкурентоспроможність» є базовим елементом терміна«стратегічна конкурентоспроможність», його сутність має бутиконстантою. Ідеться про збереження такої властивості, як спроможність суб'єктагосподарювання у ринкових умовах ефективно використовувати наявні конкурентніпереваги, що дозволяє йому взяти гору над контрагентами під час веденняконкурентної боротьби. З урахуванням того, що в основу стратегії покладенодосягнення цілей завдяки адаптації дій суб'єкта ринку (або самих цілей) до змінзовнішнього та внутрішнього середовища, стратегічна конкурентоспроможність маєвключати як цільове наповнення, так і можливість організації адаптуватися дозмін середовища.
Зважаючи на це, можна скоригувати визначеннятерміна «стратегічна конкурентоспроможність» таким чином: це ознакасуб'єкта ринку, яка демонструє наявність у нього ключових можливостей розвитку,здобутих шляхом швидкої адаптації внутрішнього середовища функціонування дозмін зовнішнього середовища, і досягнення на основі цього конкурентних цілей.
Отже, можна формалізувати взаємодію івзаємозв'язки стратегічного управління, конкурентоспроможності та стратегічноїконкуренто-спроможності. Нарисунку 2 показано, що остання є результатом ефективного стратегічногоуправління.
/>
Рис. 2. Місце стратегічноїконкурентоспроможності в системі стратегічного управління
У свою чергу, стратегічнаконкурентоспроможність є складовою загальної конкурентоспроможності, і особливістьїї полягає в тому, що проявляється вона лише в умовах стратегічного управління.На рисунку 3 зображено взаємодію останніх двох категорій.
Урезультаті нашого дослідження ми сформулювали сутність терміна«стратегічна конкурентоспроможність» на основі синтезу понять«стратегія» та «конкурентоспроможність». Проте нашіумовиводи не претендують на статус єдино правильних. Оскільки істинакристалізується у суперечці, питання залишається відкритим для дискусії. Нанашу думку, в перспективі слід сконцентрувати увагу на поглибленому вивченніумов та обмежень оперування даним поняттям, на визначенні місця стратегічноїконкурентоспроможності в загальній категорії«конкурентоспроможність», аналізі інших її видів, побудові змістовихієрархій, формуванні методології оцінок тощо.
/>
Рис. 3. Взаємодія стратегічногоуправління і конкурентоспроможності
Література
1.ГаркавенкоС.С. Маркетинг. Підручник. – Київ: Лібра, 2002. – 712с.
2.Липчук В.В., Дудяк А.П., Бугіль С.Я. Маркетинг: основи теорії та практики.Навчальний посібник./ За загальною редакцією В.В. Липчука. – Львів: «Новий Світ- 2000»; «Магнолія плюс». – 2003. – 288с.
3.Котлер, Филипп, Армстронг, Гари. Основы маркетинга, 9-е издание.: пер. с англ.– М.: Издательский дом «Вильямс», 2003. – 1200с.
4.ГерасимчукВ.Г. Маркетинг: теорія і практика6 Навч.посібник. – К.: Вища школа, 1994. –327с.
5.ПраудеВ.Р., Білий О.Б. Маркетинг: Навч. Посібник. – К.: Вища шк.,, 1994. – 256с.
6.БасовськийЛ.Є. Маркетинг: Курс лекцій. – М.: ІНФРА – М, 2004. – 219с.