Яка доля людини яка живе у не свою епоху?
У своєму романі «Червоне й чорне» Стендальрозповідає про трагічну долю талановитого плебея у Франції часів Реставрації ЖульєнаСореля.
Син бідняка-теслі, Жульєнповинен був разом збатьком та братами працювати на лісопилці. Але він виріс не схожимі не зрозумілимдля своїхблизьких, що ненавидять його мрійність, нездатність до фізичної праці, любовдо книг. А самЖульєнтвердо переконаний, що повинен зайнятиу суспільствімісце не за народженням, а за «талантами», здібностями, завзятістю. І він прагне зробити усе, щоб це довести. Його найбільший скарб — портрет Наполеона, що, будучи вихідцем з низів, досяг самої вершини. Жульєнупевнений, що теж зуміє домогтися права перебуватиу вищомусуспільстві. Але Сорельспізнився народитися: при Наполеонівін міг би стати генералом, а тепер межайого мріянь — чорна сутана. Пройшовчас, коли домогтися успіху можна було завдяки хоробрості й розуму. Жульєнзгоднийі на сутану, він жадає побудувати кар'єру, одержативизнання світського суспільства, самоствердитися. Вихованийна спогадах про наполеонівські походи, ЖульєнСорельнамагається поводити себе згідно до вимог часу. Честолюбство змушуєйого не тільки розвивати свої здібностіта переборюватитруднощі, але й пристосовуватися до чужих правил гри. „Будь цей інший час, я б заробляв свій хліб справами, які б казали самі за себе перед особою ворога ”,- каже Сорель. Він розуміє, що для досягнення успіху необхідно бути лицеміром та злим егоїстом. І Жульєннамагається поводитися так, як диктує час та середовище.
Але цей час – не своя епоха для героя. Його природна чесність, шляхетність, великодушність, чутливість не дозволяють пристосуватися до суспільнихумов, змушуютьзабувати про необхідність бути лицемірним та розважливим. Він так і не змігвідучити себе мислити, почувати й боротися за блага не вагаючисьні перед чим. Він начебто-би досяг того, чого бажав, піднявся по кар'єрним сходам, наблизився до заповітної мрії, але щасливим був тільки тоді, коли кохаючи господиню де-Реналь, був самім собою. Адже причинятисяй бути щасливим— неможливо. Жульєнне змігзнайти для себе відповідь на питання як жити у такий час та бути у злагоді з собою. Я думаю, саме тому Стендальвідправив свогорозумного й талановитого героя спочатку у в'язницю, а потім на гільйотину. Цим автор підкресливтрагізм долі людини, що став заручником часу.