Контролювання — вид управлінської діяльності

2

Міністерство освіти і науки України

Кафедра Економіки і підприємництва

Реферат

з дисципліни “Менеджмент”

на тему: «Контролювання -- вид управлінської діяльності»

2006

План

1. Поняття, зміст та види контролю. Обєктивність та необхідність контролю.

2. Попередній, поточний та остаточний контроль. Їх характеристика. Зворотній звязок при контролі.

3. Процес контролю.

4. Забезпечення ефективності контролю. Впровадження інформаційно-управлінської системи контролю.

5. Система контролю виробничих процесів.

Висновки

Список літератури

1. Поняття, зміст та види контролю. Обєктивність та необхідність контролю.

Для забезпечення ефективної діяльності працівників недостатньо дише визначити завдання, організувати робоче місце, забезпечити оплату праці тощо. Всі ці процеси не результативні, якщо не реалізовується такий управлінський процес, як контролювання, який дає змогу виявити існуючі в організації проблеми та причини їх виникнення.

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання -- вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного субєкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом субєктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень.

Контролювання як вид управлінської діяльності (процес) реалізується на засадах виконання контрольних операцій (контролю).

Контроль -- елемент і чинник управління економічними субєктами, процесами, який полягає у нагляді за ними з метою перевірки відповідності їх стану законодавчим нормам, визначеним стратегіям, цілям, програмам розвитку тощо.

Обєктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:

-- складністю технологічних процесів в організації;

-- невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

-- динамізмом науково-технічного розвитку;

-- ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

-- особливістю глобалізації;

-- доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації

-- тиском з боку конкурентів;

— боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.

Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої функції, він повинен:

-- базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях;

-- відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності;

-- орієнтуватися на досягнення конкретних результатів;

-- відповідати основному для організації виду діяльності;

-- забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій;

-- бути простим і зрозумілим;

-- бути економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).

Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. В кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Певні працівники, які перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші, щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати обєктивну інформацію, вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан у людей, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці втягнутих у конфлікт людей. Тому контроль потребує вивіреного, делікатного використання з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його реалізацію.

2. Попередній, поточний та остаточний контроль. Зворотній звязок при контролі

Як важливу категорію менеджменту контроль класифікують за різними ознаками.

За змістом: фінансовий, виробничий, маркетинговий та ін.

Фінансовий контроль постає як система спостережень, перевірок, досліджень ефективності функціонування та розвитку фінансових ресурсів. Він зорієнтований на фінансову сферу підприємств, фінансові системи інших субєктів управлінських рішень, правильність і своєчасність виявлення відхилень, визначення необхідності у корективах тощо.

Виробничий контроль полягає в порівнянні показників виробничого планування із фактичними даними, а також в аналізуванні відхилень. Основними критеріями при цьому є строки виготовлення, якість продукції, ефективність використання виробничих потужностей, аналіз витрат виробництва. За періодичністю виробничий контроль буває регулярним та разовим, зосередженим на внутрішніх і зовнішніх операціях підприємств.

Контроль маркетинговий -- це комплекс дій та заходів, повязаних із перевіркою рівня реалізації маркетингової концепції підприємства. Основними критеріями при цьому є ефективність рекламної кампанії, рівень конкурентоспроможності продукції, якість після-продажного обслуговування споживачів, рівень витрат на збут і просування товару тощо.

За етапами виробничо-господарської діяльності: попередній, поточний та остаточний (рис. 1).

Рис. 1. Взаємозвязки між попереднім, поточним та остаточним контролем

Попередній контроль здійснюють на вході в систему організації на основі встановлених правил, процедур, норм поведінки тощо. Цей вид контролю використовують щодо людських (трудових), матеріальних, фінансових, інформаційних, енергетичних та інших ресурсів.

Поточний контроль реалізується в процесі виробничо-господарської діяльності. Його характеризують такі особливості:

-- управлінська необхідність;

-- наявність мети, спрямованість на конкретні робочі місця;

-- використання зовнішніх ресурсів для внутрішнього споживання організації;

-- націленість на всі види діяльності організації.

Остаточний контроль здійснюють на виході із системи організації. Він необхідний для виявлення рівня досягнутих результатів в організації, забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці, преміюванні тощо).

Для підвищення ефективності кожного із видів контролю доцільно їх реалізовувати стосовно конкретних видів ресурсів (табл. 1).

Таблиця 1.

За рівнем централізації контролю: централізований та децентралізований.

Централізований контроль постає як цілеспрямована діяльність спеціалізованих контрольних служб, заснована на використанні суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів. Його особливістю є послідовний, спрямований на субєкт вплив «зверху до низу»; здебільшого йому властива закритість інформації.

Децентралізований контроль ґрунтується на соціальних нормах, цінностях, традиціях, корпоративній культурі. Значною мірою він зорієнтований на самоконтроль та внутрігруповий контроль, що здійснюються на засадах соціальної взаємодії. Йому властива прозорість інформації про цілі, засоби, терміни проведення контролю. Не менш важливою його особливістю є і забезпечення двостороннього впливу.

Рис. 2. Контур зворотного звязку управлінського контролю

3.Процес контролю

Процес контролю реалізується у декілька етапів:

1. Визначення стандартів і критеріїв. Стандарт -- це офіційний державний або нормативно-технічний документ галузі, підприємства, що визначає характеристики вимог, яким повинен відповідати певний вид продукції; критерій -- показник, за яким оцінюють якість роботи, продукції тощо. Загальноприйнятими щодо них є такі вимоги: обмеженість у часі, конкретність, реальність, можливість прогнозування показників і результатів

2. Оцінювання виконання. Полягає у зясуванні відповідності кількості та якості робіт, продукції, загального стану субєкта встановленим стандартам, загально прийнятим нормам і критеріям. Потребує залучення відповідних ресурсів, спеціальних контрольних засобів та приладів; може здійснюватися централізовано і децентралізовано.

3. Порівняння досягнутих результатів з установленими стандартами.

Його здійснюють у кілька етапів:

-- встановлення масштабу допустимих відхилень;

-- вимірювання результатів;

-- передача і поширення інформації про конкретні результати;

-- оцінка інформації про отримані результати.

4. Зясування необхідності коректив. Від ефективності процедур на цьому етапі залежить подальше функціонування організаційної системи та її окремих елементів. Здійснюється на основі обґрунтованих висновків щодо відповідності чи невідповідності робіт, продукції встановленим стандартам. У разі виявлення невідповідності виникає потреба у корективах (усунення недоліків, зміна стандартів тощо), що є завданням функції регулювання.

4. Забезпечення ефективності контролю. Впровадження Інформаційно-управлінської системи контролю

Ефективність контролю залежить від таких чинників:

-- обєктивність критеріїв і стандартів, які б забезпечували реальні можливості людей та справедливість контролю;

-- якісне інформування про стан контрольованих обєктів і процесів;

-- двобічне спілкування між працівниками органів контролю та особами, діяльність яких контролюється;

-- уникнення прискіпливого контролю;

-- використання методів матеріального стимулювання за дотримання встановлених критеріїв, досягнення запланованих результатів;

-- впровадження інформаційно-управлінської системи контролю;

-- надання особливої уваги контролю виробничих процесів.

Не менш важливим при цьому є ефективне функціонування інформаційно-управлінської системи контролю -- формалізованої системи підготовки інформації, необхідної для прийняття управлінських рішень. Вона повинна містити інформацію про попередній, сучасний та майбутній стани підконтрольних процесів чи обєктів, її функціонування має ґрунтуватися на використанні сучасної компютерної техніки, технологій.

Проектування інформаційно-управлінської системи передбачає такі етапи:

-- оцінювання інформаційної бази;

-- аналіз системи прийняття управлінських рішень;

-- аналіз інформаційних вимог;

-- агрегування управлінських рішень -- координування та інтегрування конкретних рішень у структурі управління організацією;

-- проектування процесу оброблення інформації;

-- виділення етапів у технології оброблення інформації;

-- оцінювання та аналіз інформації, виданої інформаційно-управлінською системою, з метою виправлення допущених помилок;

-- встановлення зворотного звязку в межах інформаційно-управлінської системи.

5. Система контролю виробничих процесів

Система контролювання виробничих процесів -- механізм контролю за такими елементами виробничо-господарської діяльності, як науковий пошук, проектування, розроблення технологій, підготовка виробництва, основне виробництво, реалізація продукції і маркетинговий пошук.

Вона покликана оцінювати ефективність робіт на всіх етапах циклу створення та реалізації продукції з метою забезпечення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тобто така система контролю повинна забезпечити певний рівень якості продукції, який задовольняв би споживача, гарантував виконання замовлень у встановлені терміни й на належному рівні. Тому вона є одним із найдійовіших обєктивних методів підвищення ефективності виробництва. Оскільки ця система повною мірою задіяна в процесі управління виробництвом, цілком виправдано її відносять до керуючої системи.

Робота щодо забезпечення ефективності системи контролю виробничих процесів на підприємстві охоплює такі етапи:

-- визначення рівня якості відповідно до вимог споживачів;

-- створення умов для досягнення відповідного рівня якості: розроблення технології, підготовка обладнання, придбання матеріалів, підбір і навчання працівників, організація технічного контролю;

-- налагодження виробничого процесу з метою якісного виготовлення виробів;

-- ліквідація виявлених недоліків у якості продукції і виробничого процесу;

— стабілізація досягнутого рівня якості продукції.

Система контролю виробничих процесів охоплює сукупність функцій і методів управління, управлінський апарат, а також відповідне нормативне та матеріальне забезпечення. Контроль виробничих процесів, як правило, здійснює самостійний структурний підрозділ підприємства, очолюваний заступником директора з якості. Управління системою контролю виробничих процесів починається на етапі науково-дослідницьких, проектно-конструкторських і технологічних розробок, а завершується на етапі маркетингового пошуку.

До функцій системи контролю виробничих процесів належать: аналіз конструктивних, технологічних, виробничих і експлуатаційних дефектів; виявлення помилок у кресленнях, схемах, технічних умовах, технологічних картах та іншій технічній документації; контроль якості матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, що надходять на підприємство, перевірка їх відповідності вимогам документації; стеження, щоб надходили на виробництво тільки потрібні матеріали і деталі, які пройшли контроль і випробування; контроль якості інструментів і оснащення власного виробництва, що надходять в експлуатацію, а також інспектування стану оснащення та інструментів, які перебувають в експлуатації.

Застосування системи контролю виробничих процесів забезпечує надійний контроль за дотриманням технологічної дисципліни на робочих місцях; ретельне випробування та приймання готової продукції; перевірку правильності оформлення документів на виготовлення і передачу продукції на склад або замовнику; контроль комплектності та якості пакування готових виробів, які відвантажують замовнику; перевірку стану засобів контролю, вимірювальної техніки; виявлення, аналіз та облік браку; вивчення рекламацій; розроблення разом з іншими підрозділами підприємства заходів щодо усунення браку і поліпшення якості виробів.

Через систему контролю виробничих процесів до виробничих підрозділів надходять пропозиції щодо впровадження прогресивних засобів контролю, обґрунтування доцільності контрольних операцій, підбору виконавців контролю з метою підвищення його ефективності й зниження трудомісткості. Забезпечуючи інтереси підприємства на ринку, така система запобігає виникненню збитків, повязаних з виправленнями і переробками, прихованим браком, усуненням дефектів у виробах. Усе це суттєво впливає на кінцеві результати діяльності підприємства.

Ефективність системи контролю виробничих процесів залежить від того, наскільки якісно реалізуються всі її функції та завдання. Для підвищення ефективності управління системою і посилення її впливу на кінцеві результати виробництва при проектуванні конструкції й технології виробів визначають методи та засоби контролю, щоб їх технічні характеристики і показники максимально відповідали вимогам споживачів. На стадії організації контролю основну увагу зосереджують на вхідному контролі, від ефективності якого значною мірою залежить одержання конкурентоспроможної продукції. При цьому дбають про забезпечення тісного звязку з підприємствами-постачальниками, оптимізацію технології та управління виробництвом тощо.

Нормативною основою функціонування системи контролю виробничих процесів є положення, в якому визначають її структуру, враховуючи вид, масштаб, тип виробництва, особливість продукції, права, обовязки та відповідальність усіх підрозділів системи, їх звязок з іншими функціональними службами підприємства. Приблизну структуру системи контролю виробничих процесів подано на рис. 3. Як правило, в ній створюють два підрозділи (групи), покликані забезпечити впровадження і застосування міжнародних стандартів, а також конкурентоспроможність продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт. Обидві групи на цій стадії отримують інформацію безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів. Результати її використання надходять у зворотному напрямі безпосередньо начальнику системи контролю, обминаючи всі проміжні структури, а також заступників начальника системи. Інформацію про діяльність груп отримує і головний інженер підприємства, оскільки вона потрібна йому для оперативного впливу на процес виробництва. Директор підприємства інформацію про результати діяльності груп отримує безпосередньо від начальника системи контролю виробничих процесів, а про результати щодо її реалізації у виробництві -- від головного інженера.

Управління системою контролю виробничих процесів очолює заступник директора з якості -- начальник системи контролю виробничих процесів. Він здійснює стратегічне управління системою, безпосередньо керує роботою таких груп: застосування стандартів; атестації виробництва і виробничого персоналу; технологічною; забезпечення конкурентоспроможності продукції на стадії науково-пошукових і конструкторсько-технологічних робіт.

Узгоджені дії з підрозділами є запорукою стабільності й ефективності роботи системи контролю виробничих процесів. При цьому важливо налагодити дієвий механізм взаємозвязку системи контролю виробничих процесів зі службами і підрозділами підприємства. З одного боку, відділи і служби забезпечують систему контролю виробничих процесів інформацією, необхідною для успішного управління системою, з іншого -- система ставить перед підрозділами конкретні техніко-організаційні вимоги, залучає спеціалістів і керівників до вирішення конкретних питань, повязаних із поліпшенням якості продукції.

Рис. 3 Організаційна структура управління системою контролю виробничих процесів

Висновки

Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Він необхідний для виявлення і вирішення виникаючих проблем раніше, ніж вони стануть дуже серйозними, і може також використовуватися для стимулювання успішної діяльності.

Контроль - це критично важлива і основна функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невідємну частину своїх посадових обовязків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.

Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Дійсно, фактично всі вони є невідємними частинами загальної системи контролю в даній організації.

Контроль є ефективним, якщо він має стратегічний характер, націлений на досягнення конкретних результатів, своєчасний, гнучкий, простий і економічний.

В міжнародному масштабі контроль є особливо важкою справою через велике число різних областей діяльності і комунікаційні барєри. Коли організації здійснюють свій бізнес на зарубіжних ринках, функція контролю набуває додаткової складності. Важливо не покладати на іноземних керівників відповідальність за розвязання тих проблем, які від них не залежать. Результативність контролю можна поліпшити, якщо періодично проводити зустрічі відповідальних керівників в штаб-квартирі організації і за кордоном.

Список використаної літератури

1. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. Основи менеджменту: Підручник. - К.: „Академ-видав”, 2003. - 416с. (Альма-матер)

2. Курочкин А. С. Операционный менеджмент: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000. - 144 с.: ил. - Библиогр.: с. 140-141.

3. Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М., 1992.

4. Хміль Ф. І. Менеджмент. - К.: Вища школа, 1995.