Інженерна графіка
1.Основні вимоги до виконання та оформлення технічної документації
1.1Формати креслення (ГОСТ 1.301–68)
Усятехнічна документація виконується на аркушах певних розмірів – форматах.Розміри та позначення основних та допоміжних форматів встановлює ГОСТ 1.301–68 «Формати».
ГОСТ 1.301–68встановлює п’ять основних форматів: А0, А1, А1, А3, А4, розміри яких наведені утаблиці 1.1. ГОСТ 1.301–68 допускає застосування формату А5, розміри якогодорівнюють 148х110.
Таблиця1.1 – Позначення та розміри основних форматівПозначення формату
А0
А1
А1
А3
А4
Розміри
сторін, мм 1189х841 594х841 594х410 197х410 197х110
Усіосновні формати, крім формату А4, можна розміщати і горизонтально, івертикально (рис. 1.1б та в). Формат А4 розміщають лише вертикально (рис. 1.1а).
/>
а) б) в)
Рисунок1.1 – Розміщення основного напису на форматі креслення
Наформаті А4 основний напис виконують по його довжині (на короткому боці формату). На усіх інших форматахосновний напис виконують у правому нижньому куті формату (рис. 1.1.б та в).
Допоміжнаграфа основного напису при горизонтальному розміщені формату виконується улівому верхньому куті, а при вертикальному розміщені формату – у правомуверхньому куті вертикально. На рисунку 1.1 наведені приклади розміщення наформаті основного напису та допоміжної графи основного напису при різнихорієнтаціях основних форматів. На рисунку 1.1 а наведений формат А4, на рисунку1.1 б та в різні орієнтації формату А3 та будь-якого більшого формату.
Масштабизображень (ГОСТ 1.301–68)
Креслення,на яких зображення виконані у натуральну величину, дають правильне уявлення пророзміри деталі. Але при великих розмірах деталі виникає необхідність зменшитиїї або збільшити її при малих розмірах самої деталі, тобто виникає необхідністьвиконувати зображення на кресленнях у масштабі.
Масштабомназивають відношення лінійних розмірів зображення деталі до їх дійснихрозмірів. Масштаб креслення повинен відповідати вимогам ГОСТ 1.301–68.Стандартні значення масштабів наведені у таблиці 1.1.
Таблиця1.1 – Масштаби зображення (ГОСТ 1.301–68)
Виконане зображення
Масштаб зображення У натуральну величину 1: 1 Із зменшенням 1:1; 1:1,5; 1:4; 1:5; 1:10; 1:15; 1:10; 1:15; 1:40; 1:50; 1:75; 1:100 Із збільшенням 1:1; 1,5:1; 4:1; 5:1; 10:1; 10:1; 40:1; 50:1; 100:1
Масштабзображення записують у відповідній графі основного напису креслення (рис. 1.1).
/>
Рисунок1.1 – Позначення масштабу
Якщодеякі зображення креслення виконані у масштабі, який не збігається з масштабом,зазначеним в основному написі креслення, його записують у дужках поряд ізпозначенням виконаного нижче зображення. Приклади позначення виглядів тарозрізів, виконаних у масштабах, які не збігаються з масштабом, зазначеним уосновному написі, наведені на рисунку 1.3.
/>
Рисунок1.3 – Позначення масштабу на кресленні
Увсіх випадках незалежно від масштабу зображень на кресленні повинні бутинанесені дійсні розміри елементів деталі.
Зображенняна кресленнях виконуються різними типами ліній, які відрізняються одна відодної кресленням та товщиною (рисунок 1.4).
/>
Рисунок1.4 – Лінії креслення
ГОСТ 1.303–68встановлює вимоги до креслення, розмірів та товщини ліній креслення, якізведені у таблицю 1.3. З таблиці зрозуміло, що товщини ліній на кресленнізалежать від вибраної товщини суцільної товстої основної лінії (S), якавстановлена у межах від 0,5 до 1,4 мм.
Суцільнатовста основна лінія використовується для зображення ліній видимого контуру.
Суцільноютонкою лінією на кресленні виконують лінії виносні та розмірні, лінії штрихуваннятощо.
Суцільнухвилясту лінію використовують для позначення на кресленні обривань, суцільнутонку зі зламами використовують для позначення значних обривань.
Штриховалінія використовується для зображення ліній невидимого контуру.
Штрихпунктирноюлінією виконують лінії осьові та центрові. Необхідно пам’ятати про те, що цілінії повинні виступати за контури деталі на 1–3 мм.
Штрихпунктирноюпотовщеною лінією позначають поверхні, які підлягають покриттю або термообробці.
Розімкненоюлінією позначають положення січних площин при позначенні розрізів та перерізів.
Штрихпунктирноюлінією з двома точками позначають лінії згину на розгортках.
Таблиця1.3 – Лінії креслення (ГОСТ 1.303–68)
Найменування
Накреслення
Товщина Суцільна товста основна
/> S = 0,5 – 1,4 мм Суцільна тонка
/> Від S/3 до S/1 Суцільна хвиляста
/> Штрихова
/> Штрихпунктирна тонка
/> Штрихпунктирна потовщена
/> Від S/1 до 1/3 S Розімкнена
/> Від S до 3/1 S Суцільна тонка зі зломами
/> Від S/3 до S/1 Штрихпунктирна з двома точками
/>
Усінаписи на кресленнях виконуються креслярським шрифтом, розміри якого танакреслення літер, цифр та знаків встановлює ГОСТ 1–304–81. Згідно з вимогамиГОСТ 1.304–81 шрифт буває без нахилу та з нахилом під кутом 750 догоризонту. На кресленнях усі написи рекомендовано виконувати з нахилом літер,цифр та знаків.
Літери,цифри та знаки повинні мати чітке накреслення, яке забезпечує швидке таоднозначне їх сприймання. ГОСТ 1.304–81 регламентує написання літерросійського, латинського та грецького алфавітів та арабських та римських цифр.У цьому ГОСТі також наведені приклади написання деяких знаків:
+− (: ≈ =≤ ≥ ± (% ▻∅□ №! [] ∫ ∞.
Шрифтирозрізняють за розміром та типом.
Розмір шрифту визначаєтьсярозміром великої літери та береться з ряду: 1,5; 3,5; 5; 7; 10; 14; 10. Зцього ряду не рекомендується використовувати шрифт 1,5.
ГОСТ 1.304–81встановлює типи шрифтів А та Б. Тип шрифту визначаєтовщину лінії накреслення шрифту. Цей параметр позначається літерою d.
Длятипу А–d=1/14h.
Длятипу Б – d=1/10h.
Нарисунку 1.5 наведений український алфавіт (великі та малі літери).
/>
Рисунок1.5 – Український алфавіт
Припобудові контурів деталей виникає необхідність виконувати різні геометричніпобудови: ділити відрізок та коло на кілька рівних частин, виконувати спряженняпрямих ліній, кіл та прямої з колом, дугою заданого радіуса тощо.
Поділвідрізка на рівні частини
Для поділувідрізка на дві рівні частини необхідно послідовно виконати такі дії:
- з кінців відрізка циркулем провести дві дуги кіл, радіус якихповинен бути трохи більше половини даного відрізка, до взаємного перетину;
- з’єднати точки перетину проведених дуг;
- проведена лінія поділяє даний відрізок навпіл.
Поетапнийподіл відрізка навпіл наведене на рисунку 1.6.
/>
Рисунок1.6 – Поділ відрізка навпіл
Щобподілити відрізок на чотири рівні частини, необхідно виконати такі самі дії дляподілу навпіл половини відрізка. На рисунку 1.7 відрізок АВ поділений на чотирирівні частини. Спочатку відрізок АВ поділений навпіл (АС=СВ), потім відрізки АСта СВ поділені ще раз навпіл.
/>
Рисунок1.7 – Поділ відрізка на чотири рівні частини
Для поділувідрізка на довільну кількість частин необхідно послідовно виконати дії,проілюстровані на рисунку 1.8:
- з будь-якого кінця відрізка (наприклад, з точки В) під гостримкутом провести промінь;
- від цієї ж точки відкласти довільну відстань стільки разів, наскільки необхідно поділити відрізок (наприклад, п’ять);
- з’єднати останню точку променя з другим кінцем відрізка;
- через точки поділу променя провести лінії, паралельні відрізку,який з’єднав кінцеву точку променя із заданим відрізком.
/>
Рисунок1.8 – Поділ відрізка на довільну кількість рівних частин
Поділкута на рівні частини
Щобподілити довільний кут навпіл або провести його бісектрису, необхіднопослідовно виконати дії, проілюстровані на рисунку 1.9:
- з вершини кута провести дугу довільним радіусом до перетину зісторонами кута (точки А та В);
- з точок перетину проведеної дуги зі сторонами кута провести дугурадіусом R, який більше половини відстані між точками А та В;
- з’єднати вершину кута та точку перетину дуг радіусами R – проведена лініяє бісектрисою кута, яка ділить кут навпіл.
/>
Рисунок1.9 – Ділення кута навпіл
Аналогічноможна поділити кут на чотири рівні частини.
Діленняпрямого кута на три рівні частини виконують у такій послідовності:
- з вершини кута провести дугу довільним радіусом (R) до перетину зісторонами кута;
- з визначених точок перетину провести дуги таким самим радіусом (R) до перетину зпроведеною дугою;
- з’єднати вершину кута з визначеними точками.
Нарисунку 1.10 наведене поетапне ділення прямого кута на три рівні частини.
/>
Рисунок1.10 – Ділення прямого кута на три частини
Діленнякола на рівні частини
Нарисунку 1.11 наведений приклад ділення кола на чотири та вісім рівних частин.Точки 1, 3, 5, 7 ділення кола на чотири частини одержують в перетині осьовихліній із заданим колом. Для визначення положення точок 1, 4, 6, 8 застосовують спосібділення кута навпіл (рис. 1.9).
/>
Рисунок1.11 – Ділення кола на чотири та вісім рівних частин
Щоб поділитиколо на три рівні частини (рис. 1.11 а), достатньо з точки А провести дугукола, радіус якої дорівнює радіусу заданого кола до перетину з останнім уточках 1 та 3. Шукані точки1, 1, 3 ділять коло на три рівні частини.
Дляділення кола на шість рівних частин (рис. 1.11 б) необхідно з точок 1 та 4провести дуги радіусом кола до перетину з останнім. Точки 1, 1, 3, 4, 5, 6 –ділять задане коло на шість рівних частин.
Щобподілити коло на дванадцять частин (рис. 1.9 в), необхідно поділити йогоспочатку на шість частин, а потім з точок 4 та 10 провести такі самі дуги, щободержати точки 1, 6, 8 та 11. Точки 1, 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 11 –точки ділення кола на дванадцять рівних частин.
/>
а) б)в)
Рисунок1.11 – Ділення кола на три, шість та дванадцять частин
Прикладпоетапного ділення кола на п’ять рівних частин наведений на рисунку 1.13.
/>
Рисунок1.13 – Ділення кола на п’ять рівних частин
Щобподілити коло на п’ять рівних частин, необхідно послідовно виконати такі дії:
1) зточки А радіусом, який дорівнює радіусу даного кола, провести дугу, якаперетинає коло у точці n;
1)точка с визначається в перетині перпендикуляра, проведеного з точки n на горизонтальнуосьову лінію. З точки с радіусом, який дорівнює відстані с1,провести дугу до перетину з горизонтальною осьовою лінією у точці m;
3)точка 1 визначається в перетині дуги кола радіусом 1m, проведеного зточки 1, із заданим колом;
4)для визначення точок, які поділять коло на п’ять рівних частин, необхідноциркулем послідовно зробити засічки на ньому радіусом, який дорівнює відстані 11.
Щобподілити коло на сім рівних частин, необхідно послідовно виконати дії,проілюстровані на рисунку 1.14:
- з точки А радіусом, який дорівнює радіусу заданого кола, провестидугу, яка перетинає коло в точці n;
- з точки n опускають перпендикуляр на горизонтальну осьовулінію в точку с;
- довжину перпендикуляра nс (помічена двома рисками) відкладають відточки 1 по колу сім разів – одержують шукані точки 1 – 7.
/>
Рисунок 1.14 – Ділення кола на сімрівних частин
Існуєспосіб, який дозволяє поділити коло на будь-яку кількість рівних частин. Нарисунку 1.15 наведене поетапне ділення кола на сім рівних частин цимуніверсальним способом.
/>
Рисунок1.15 – Ділення кола на сім рівних частин
Дляділення кола на n рівних частин послідовно виконують такі дії:
– діаметрзаданого кола ділимо на n рівних частин (рис. 1.8);
– зточки С радіусом, який дорівнює діаметру заданого кола, робимо засічки нагоризонтальній осі – точки А та В;
– зточок А та В проведені промені через парні (або непарні) ділення діаметра кола;
– проведеніпромені ділять коло на сім рівних частин. Якщо їх з’єднати, матимемо правильнийсемикутник, вписаний у коло заданого діаметра.
2Побудова спряжень
Обрисибагатьох технічних форм складаються з ліній, які плавно переходять одна в одну.Приклади таких деталей наведені на рисунку 1.16.
/>
Рисунок1.16 – Контури деталей
Плавнийперехід від однієї прямої або кривої лінії до іншої називається спряженням. Основнимивидами спряження є: спряження двох прямих ліній, спряження двох кіл, спряженняпрямої та кола. Кожне з перелічуваних спряжень має свої закони побудови, алепри побудові будь-якого спряження дугою заданого радіуса необхідно встановитицентр спряження та початкову і кінцеву точки спряження.
Дляпобудови спряження двох взаємно перпендикулярних прямих дугою заданого радіуса(R) необхідно зточки перетину прямих провести дугу, радіус якої дорівнює радіусу спряження, доперетину з прямими (точки А та В). З точок А та В провести дуги радіусів R до їх взаємногоперетину. Визначена точка О є центром спряження. З точки О провести дугурадіуса заданого спряження, обмеженого точками А та В. На рисунку 1.17наведена поетапна побудова спряження двох взаємно перпендикулярних прямих.
/>
Рисунок1.17 – Спряження двох взаємно перпендикулярних прямих
Нарисунку 1.18 наведений приклад поетапної побудови спряжень прямих, розміщенихпід гострим та тупим кутом. Центр спряження знаходиться в перетині допоміжнихпрямих, проведених паралельно заданим прямим на відстані радіуса спряження (R). Початкову такінцеву точки спряження визначають в перетині перпендикулярів, які проведені зцентра спряження на задані прямі.
/>
Рисунок1.18 – Спряження двох прямих, розміщених під гострим та тупим кутом
Привиконанні спряження двох кіл можливі два випадки: зовнішнє спряження тавнутрішнє. На рисунку 1.19 наведений приклад поетапної побудови зовнішньогоспряження.
/>
Рисунок1.19 – Побудова зовнішнього спряження двох кіл
Напершому етапі визначається центр спряження в перетині дуг кіл, проведених зцентрів кожного кола. Радіус кожної дуги дорівнює сумі радіуса кола та радіусуспряження (відповідно R+R1 та R+R1).
Надругому етапі визначаються початкова та кінцеві точки спряження в перетиніпрямих, які з’єднують центр спряження та центри кіл із останніми.
Наостанньому етапі з точки О проводиться дуга радіусом R між точками А та В.
Аналогічнобудується внутрішнє спряження двох кіл дугою заданого радіуса. Поетапнапобудова внутрішнього спряження наведена на рисунку 1.10. Центр спряження (точка О) знаходиться в перетині дуг радіусів R-R1 та R-R1,проведених з центрів заданихкіл.
/>
Рисунок1.10 – Побудова внутрішнього спряження двох кіл
Привиконанні спряжень прямої лінії та кола можливі два варіанти – спряження можебути внутрішнім або зовнішнім.
Нарисунку 1.11 наведене поетапне виконання внутрішнього спряження кола радіусом R1 та прямої l. R – радіусспряження.
/>
Рисунок1.11 – Внутрішнє спряження прямої та кола
Центрспряження (точка О) визначений в перетині прямої, яка паралельна заданій прямійlта віддалена віднеї на відстані R, та кола радіусом R-R1, проведеного зцентра заданого кола.
Длявизначення початкової та кінцевої точок спряження необхідно з точки О провестиперпендикуляр на l(точка А) та з’єднати центр спряження та центрзаданого кола (точка В). Спряження проведено з точки О радіусом R від точки А доточки В.
Нарисунку 1.11 наведений приклад поетапного виконання зовнішнього спряженняпрямої l та кола радіусом R1. Центр спряження (точка О)– визначаєтьсяв перетині допоміжної прямої, яка паралельна заданій прямій l та віддалена від неї на відстані R, з колом радіуса R+R1, проведеним з центра заданого кола. Подальші побудовивиконана у послідовності, описаній вище.
/>
Рисунок1.11 – Зовнішнє спряження прямої та кола
2.1Лекальні криві
Лекальниминазивають криві, характерні точки яких з’єднуються за допомогою лекала.
До лекальнихкривих відносять еліпс, параболу, гіперболу, синусоїду, спіраль Архімеда,евольвенту, циклоїдну криву тощо.
Еліпс – це плоскакрива, для довільної точки якої сума відстаней до двох фіксованих точок (фокусівF1 та F1) є величиноюсталою та дорівнює довжині великої його осі. Поетапна побудова еліпса наведенана рисунку 1.13.
Побудовуеліпса можна виконати за шість етапів:
1 Відкласти значення великою та малої осей еліпса на відповіднихосях. З перетину осей провести два концентричних кола, діаметри яких дорівнюютьвідповідно великій та малій осям еліпса.
2 Поділити кола на будь-яке число рівних або нерівних частин.
3 З точок поділу великого кола провести лінії, паралельні малій осіеліпса.
4 З точок поділу малого кола провести лінії, паралельні великій осіеліпса.
5 Визначити точки, які належать еліпсу: це точки, які обмежуютьвелику та малу осі еліпса, та точки, знайдені у перетині допоміжних прямих(проведених відповідно до пунктів 3 та 4).
6 З’єднати точки, які належать еліпсу, за допомогою лекала. Дляточності побудов поступово з’єднують по три точки.
/>
Рисунок1.13 – Поетапна побудова еліпса
Парабола–плоска крива, кожна точка якої рівновіддалена від директриси – прямої,перпендикулярної до осі симетрії параболи, та від фокуса – точки, яка належитьосі симетрії параболи. Для побудови параболи існують кілька способів. Нарисунку 1.14 наведена поетапна побудова параболи, яка здійснюється у такійпослідовності:
1 Завихідними даними побудувати прямокутник CDEG.
1 ВідстаніDА та АE поділити на n рівних частин (унаведеному прикладі-6). З кожної точки ділення провести вертикальні лінії,паралельні осі параболи.
3 Сторонипрямокутника CD та EG ділять на таку саму кількість рівних частин (шість частин).Вершину параболи (точку А) з’єднують з вертикальними точками ділення.
4 Уперетині допоміжних прямих одержують точки, які належать параболі.
5 Шуканіточки поступово з’єднують за допомогою лекала.
/>
Рисунок1.14 – Поетапна побудова параболи
Синусоїда–плоска крива, утворена траєкторією точки кінця радіуса-вектора, який рівномірнообертається навколо центра і одночасно рівномірно поступально переміщуєтьсявздовж осі х. На рисунку 1.15 наведене поетапне виконання синусоїди. Вихіднимиданими є діаметр кола та період синусоїди.
Діаметркола та відрізок періоду синусоїди поділити на будь-яку кількість рівнихчастин. Точки поділу кола позначені цифрами 1 – 11, а точки поділу відрізкаперіоду синусоїди – цифрами 11 – 111. Точки синусоїдизнаходять в перетині горизонтальних прямих, проведених з точок ділення кола, тавертикальних прямих, проведених через точки поділу відрізка періоду синусоїди.Шукані точки з’єднують плавною кривою за допомогою лекала.
/>
Рисунок1.15 – Поетапна побудова синусоїди
СпіральАрхімеда – плоска крива, утворена траєкторією точки, що рівномірнорухається вздовж радіуса-вектора, який, у свою чергу, рівномірно обертається навколонерухомого центра.
Дляпобудови спіралі Архімеда (рисунок 1.16) за заданим її кроком (величина крокудорівнює відрізку 0 11) необхідно з точки 0 провести коло, радіус якогодорівнює кроку. Поділити коло та крок на довільну кількість рівних частин:точки 11-111 – це точки ділення кола, а точки 1 – 11 –точки ділення кроку.
Точкиспіралі лежать на перетині радіальних променів, що сполучають точкиподілукола та його центр, і дуг кіл, проведених через відповідні точки поділу крокуспіралі.
/>
Рисунок1.16 – Спіраль Архімеда
Евольвентоюназиваютькриву, що є траєкторією точки прямої лінії, що котиться без ковзання понерухомому колу. На рисунку 1.17 наведений приклад побудови евольвенти. Щобпобудувати множину точок евольвенти, коло ділять на довільну кількість рівнихчастин (у наведеному прикладі-8). З кожної точки поділу проводять дотичну до кола,на якій відкладають відрізок, що дорівнює довжині дуги кола від початковоїточки до заданої.
/>
Рисунок1.17 – Евольвента
Циклоїдами називають криві,які є траєкторією руху точки кола, що без ковзання котиться по прямій абокривій. Вихідними даними для побудови циклоїди є коло певного радіуса. На рисунку1.18 наведений приклад побудови циклоїди.
/>
Рисунок1.18 – Циклоїда
Напершому етапі на горизонтальній прямій, яка є дотичною до заданого кола, відкластивідстань, що дорівнює довжині кола. Коло та пряму поділити на довільнукількість рівних частин (наприклад, на 11 частин).
Надругому етапі необхідно з точок поділу прямої провести перпендикуляри доперетину з продовженням горизонтальної осі кола (точки О1 – О11).
Нанаступному етапі необхідно з точок поділу кола провести горизонтальні прямі, наяких зробити засічки дугами заданого кола, проведеними з точок О1 –О11.
Наостанньому етапі шукані точки поступово з’єднують за допомогою лекала.
2.2Нанесеннярозмірів
Розміри,що наносяться на кресленні, повинні бути підставою для визначення величини,форми та взаємного розміщення елементів деталі незалежно від масштабузображення. Загальна кількість розмірів на кресленні повинна бути мінімальною,але достатньою для виготовлення та контролю даної деталі.
Розміриподіляють на лінійні та кутові. Лінійні розміри зазначають у міліметрах безпозначення одиниць вимірювання. Кутові розміри зазначають у градусах, хвилинах,секундах з нанесенням одиниць вимірювання, наприклад 4о; 4111511.
ГОСТ 1.307–68встановлює основні правила нанесення розмірів на кресленнях.
Розмірина креслення виносять за допомогою виносних та розмірних ліній та розмірногочисла. При нанесенні лінійних розмірів розмірні лінії проводять паралельновідрізку, розмір якого зазначається, а виносні – перпендикулярно до нього. Принанесенні кутових розмірів виносні лінії проводять радіально, а розмірні – подузі. На рисунку 1.19 наведені приклади нанесення лінійних та кутових розмірів.
/>
Рисунок1.19 – Приклади нанесення лінійних та кутових розмірів
Розмірнулінію з двох сторін обмежують стрілками, розміри яких наведені на рисунку 1.30.
/>
Рисунок1.30 – Розміри стрілки
Виносналінія виходить за розмірну на 1–5 мм. Відстань розмірної лінії відпаралельної їй лінії контуру та між паралельними розмірними лініями повинна бутиу межах 6–10 мм. Як правило, перша розмірна лінія проводиться на відстані10 мм від лінії контуру, а всі інші – на відстані 6–8 мм. На рисунку 1.31наведений приклад нанесення розмірів та положення виносних і розмірних лінійвідносно контурів деталі.
/>
Рисунок1.31 – Положення виносних та розмірних ліній
Розмірнечисло проставляють приблизно посередині над розмірною лінією креслярським шрифтомвисотою 3.5 – 5 мм. Якщо на кресленні нанесено кілька паралельнихрозмірних ліній, їх записують у шаховому порядку (рис. 1.31).
/>
Рисунок1.31 – Приклад нанесення розмірів
Якщопри нанесенні розмірів стрілка перетинає контурну або виносну лінію, їхпереривають. На рисунку 1.33 наведені приклади таких варіантів нанесеннярозмірів.
/>
Рисунок1.33 – Варіанти нанесення розмірів
Умісцях нанесення розмірного числа лінії осьові та лінії штрихування переривають(рис. 1.34).
/>
Рисунок1.34 – Варіанти нанесення розмірів
Якщона розмірній лінії недостатньо місця для нанесення стрілок, то їх наносятьзовні, та розмірне число записують так, як показано на рисунку 1.35.
/>
Рисунок1.35 – Варіанти нанесення розмірів
Якщодля написання розмірного числа недостатньо місця над розмірною лінією, торозміри наносять так, як показано на рисунку 1.36.
/>
Рисунок1.36 – Варіанти нанесення розмірів
Розмірифасок, які виконуються під кутом 45о, наносять так, як показано нарисунку 1.37 а, розміри фасок під іншими кутами позначають за загальнимиправилами – лінійним та кутовим розмірами (рис. 1.37 б).
/>
а) б)
Рисунок1.37 – Нанесення розмірів фаски
Принанесенні розмірів користуються допоміжними знаками, розміри яких встановленіГОСТ 1.307–68.
Принанесенні розміру радіуса перед розмірним числом записують літеру R, розмір якоїдорівнює висоті розмірного числа, наприклад, R5.
Різніваріанти нанесення розмірів зовнішнього та внутрішнього спряжень наведені нарисунку 1.38.
/>
Рисунок1.38 – Радіуси внутрішнього та зовнішнього спряжень
Привеликій величині радіуса центр допускається наближати до дуги, а розмірну лініювиконувати зі зломом під кутом 90о (рис. 1.39).
/>
Рисунок1.39 – Позначення розміру великого радіуса
Принанесенні розмірів діаметрів до його числового значення додається знак діаметраÆ, наприклад Æ10. Співвідношеннярозмірів елементів знака наведені на рисунку 1.40.
/>
Рисунок1.40 – Співвідношення елементів знака діаметра
Нарисунку 1.41 наведені різні варіанти нанесення розмірів діаметрів.
/>
Рисунок1.41 – Варіанти нанесення розміру діаметра
Занеобхідності розмір діаметра може бути зазначений з обриванням розмірної лінії.Це можливо у випадках, коли зображення виконують із суміщенням половини виглядута половини розрізу деталі, а також коли через один центр проведено кількарозмірних ліній діаметрів кіл (рисунок 1.41). Обривання розмірної лінії роблятьтрохи далі від осьової лінії деталі.
/>
Рисунок1.41 – Варіанти нанесення розмірів діаметра
Розмірсфери задають її радіусом або діаметром. Перед позначенням радіуса або діаметрасфери додається знак сфери – коло, діаметр якого дорівнює висоті розмірногочисла. На рисунку 1.43 наведений приклад позначення розміру сфери.
/>
Рисунок1.43 – Позначення розміру сфери
Передрозмірним числом поверхні, яка має в перерізі форму квадрата, ставлять знак квадрата□, розмір якого дорівнює висоті маленької літери. Прикладпозначення розміру квадрата наведений на рисунку 1.44.
/>
Рисунок1.44 – Позначення розміру квадрата
Передрозмірним числом, яке визначає конусність, ставлять знак конусності, гострийкут якого спрямований у бік вершини конуса. Розмір конусності можна ставити надосьовою лінією або на поличці лінії-виноски. Різні варіанти нанесення накресленні конусності наведені на рисунку 1.45.
/>
Рисунок1.45 – Позначення конусності
Розмірикількох однакових елементів деталі або виробу наносять один раз з позначеннямкількості елементів на поличці лінії-виноски.
Кількістьоднакових фасок зазначають під розмірною лінією так, як наведено на рисунку 1.46.
/>
Рисунок1.46 – Позначення однакових фасок
Кількістьоднакових отворів зазначають над розмірною лінією перед позначеним діаметромотвору або під поличкою (рисунок 1.47). Перевагу віддають першому варіанту.
/>
Рисунок1.47 – Позначення на кресленні однакових отворів
Розміридвох симетрично розміщених елементів деталі наносять на кресленні один раз беззазначення кількості елементів (рис. 1.48).
/>
Рисунок1.48 – Позначення на кресленні однакових елементів
Розміриза довжиною вала наносять ланцюгом або координатним способом (від загальноїбази) На рисунку 1.49 зверху наведений приклад нанесення розмірів за довжиноювала ланцюгом, а знизу – координатним способом. На практиці, як правило, використовуютькомбінований спосіб нанесення розмірів по довжині вала (рис. 1.50).
/>
Рисунок1.49 – Варіанти нанесення розмірів по довжині вала
/>
Рисунок1.50 – Приклад нанесення розмірів по довжині вала