Будова та функції кровоносних судин

(артерій, вен, капілярів),

лімфатична система.

Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:

1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.

2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.

Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.

Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.

Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.

1.Внутрішній – ендотемальний шар.

Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.

Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)

Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху.

Венули – дрібні вени.

Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).

Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.

Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.

Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.

Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.

Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.

Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.

Кров’яний тиск у людини вимірюють у плечовій артерії, зіставляючи його з атмосферним. Для цього на плече одягають гумову манжетку сполучену з манометром. У манжетку нагнітають повітря поки пульс на зап’ястку не зникне. Це означає, що плечова артерія стиснута більшим зовнішнім тиском і кров по ній не тече. Потім, поступово випускаючи повітря з манжетки, слідкують за появою пульсу. В цей момент тиск в артерії стає трохи більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а разом з нею і пульсова хвиля починають доходити до зап’ястка. Показники манометра в цей час і будуть характеризувати кров’яний тиск у плечовій артерії.

У нормі судини перебувають в стані деякого напруження – тонусу. При деяких захворюваннях тонус судини порушується. Коли збільшується тонус, судини звужуються. Тиск у кровоносній системі підвищується (гіпертонія). При цьому збільшується навантаження на серце. Понижений тиск – гіпотонія. У цьому разі порушується кровопостачання органів. Погіршуються умови їхньої роботи.

Пульс. При скороченні шлуночків кров викидається в аорту, підвищуючи в ній тиск. Хвиля, яка виникає при цьому в її стінці, поширюється з певною швидкістю від аорти до артерій. Ритмічні коливання стінки артерій. Викликані підвищенням тиску в аорті під час систоли, називається пульсом.

Пульс можна визначити у місцях, де великі артерії підходять близько до поверхні тіла (зап’ясток, скроні, боки шиї). Кожне коливання відповідає скороченню серця. Тому за пульсом можна визначити частоту серцевих скорочень за 1 хв. Частота пульсу індивідуальна ( у дорослих в нормі 60-75 уд/хв.).

Швидкість руху крові.

При частоті серцевих скорочень 72 уд/хв. кров по судинах великого і малого кіл кровообігу перетікає за 25 сек. Проте її швидкість не скрізь однакова. В аорті вона найбільша і становить 0,5 м/с, а в капілярах найменша – 0,5-1,0 мм/с. Це пов’язано з тим, що поперечний переріз усіх капілярів перевищує більш як у 500 разів діаметр аорти. Мала швидкість руху крові в капілярах забезпечує достатній час для обміну речовин між кров’ю і клітинами.

У венах швидкість крові 0,2 м/с. Швидкість руху по судинах забезпечує тиск, який виник при скороченні лівого шлуночка. Швидкість регулюють також і просвіти кровоносних судин, які змінюються при скороченні м’язів судин, залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Нейрогуморальна регуляція кровообігу.

Регуляція кровообігу здійснюється нервовою системою та гуморальними чинниками. Нервові волокна симпатичного відділу автономної нервової системи іннервують більшість судин. При їхньому збудженні відбувається скорочення м’язів стінки більшості артерій і вони звужуються, а судини серця і мозку навпаки розширюються.

Кровоносні судини, як правило, не отримують іннервації з парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи (крім судин слинних залоз, підшлункової залози, слизової оболонки шлунка та зовнішніх статевих органів – розширюються).

На просвіт судин впливають речовини, які розносяться кров’ю. Адреналін звужує судини шкіри і черевної порожнини, а судини мозку і серця розширює.

Закінчення деяких нервів виділяють речовину – ацетилхолін розширює кровоносні судини.

Вазопресин (гормон задньої долі гіпофізу) – звужує кров судини..

Гістамін (утворюється в стінках шлунку (метаболіт), кишечнику та інших внутрішніх органів) – розширює капіляри.

Порушення діяльності серцево-судинної системи.

Хвороби серця: інфаркт міокарда, ішемічна хвороба – погіршення постачання м’яза серця кров’ю, аритмія.

Хвороби артерій: дистонія – порушення мозкового кровообігу, атеросклероз, гіпертонія.

Хвороби вен: варикозне розширення вен, тромбофлебіт – запалення стінок вен з утворенням тромбу.

Причини: гіподинамія, шкідливі звички (паління, алкоголь, наркотики), психоемоційні стреси, нераціональне харчування, забруднення навколишнього середовища, інфекційні захворювання.

Лімфатична система, лімфообіг.

Лімфатична система: лімфатичні капіляри,

лімфатичні судини, лімфатичні вузли (700).

Склад, утворення та функції лімфи.

Лімфа (lympha – волога) – легко-жовтувата рідина білкової природи . протікає в лімфатичних капілярах і судинах, вона містить воду, мінеральні солі, глюкозу, амінокислоти, О2, СО2. Вміст білків у лімфі в 3-4 разів менший ніж у плазмі крові – все це лімфоплазма. До формених елементів лімфи належать і лімфоцити, моноцити іноді еритроцити. Склад лімфи не постійний і залежить від органа, з якого вона витікає.

Лімфа утворюється в лімфатичних капілярах (замкнених з одного кінця) завдяки фільтрації з тканинної рідини.

Сліпі кінці капілярів переходять у лімфатичні судини, які поступово збільшуються, зливаючись одна з одною. Нарешті, вони утворюють дві лімфатичні протоки, які у верхній частині грудної порожнини впадають у вени великого кола кровообігу. Лімфатичні судини на своєму шляху проходять через лімфатичні вузли. Течія лімфи у вузлах сповільнюється, тут утворюються лімфоцити.

Якщо у лімфі, яка проходить крізь вузол є бактерії, вони тут затримуються і знищуються лімфоцитами. В такому випадку може наступити запалення вузла і розміщених навколо нього судин. Вони набрякають, шкіра в їх ділянці червоніє і стає болючою. (У лімфатичних судинах є багато клапанів вен. Завдяки клапанам забезпечується однобічний рух лімфи).

Отже, лімфатичні вузли виконують подвійну роль: це кровотворні органи та внутрішні бар’єри організму.

Лімфатичні вузли розташовані групами. Є шийні, підщелепні, пахвові, бронхо-легеневі, пахвинні та інші групи вузлів. Утворені лімфатичні вузли з лімфоїдної тканини і покриті щільною сполучнотканинною оболонкою.

За добу у людин утворюється 2-4 л лімфи. Проходячи крізь тканини організму лімфа вбирає в себе продукти обміну клітин і проникає в капіляри. Завдяки цьому лімфатична система виконує такі функції: дренажу – відведення з тканин рідини і білків, що всмокталися у кров, капіляри і повернення їх у кров’яне русло; захисну – знешкодження мікроорганізмів, токсині, фільтрацію сторонніх часточок; кровотворну (утворення лімфоцитів) і поживну (відведення з кишок жирів).