Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення

Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
 

1. Західні та вітчизняні концепціїглобалізації
Серед західних концепційглобалізації найбільше виділяються два підходи. Перглобалісти (американськідослідники Дж. Най, Р. Кеохане, Т. Фрідман, С. Стрейндж, М. Дойл, японськийдослідник Кеничи Омае) бачать історичну місі  глобалізації в тому, що вона несеблага ринкового капіталізму та ліберальної демократії. Вони виступаютьапологетами глобалізації та проголошують час історичного кінця держави-націй якінституту. Автори наполягають на тому, що відбулася переструктуризація світу,де колишня система міжнародного поділу праці, яка була заснована на взаєминахміж індустріально розвиненими світовими державами — СРСР і СІЛА, тими, щоіндустріально розвиваються, та нерозвиненими країнами, змінилася під впливомбіполюсної структури — «переможцями» і «переможеними» [10].
Дж. Розенау й Е. Гідденс визначають інший, трансформаційнийпідхід, говорячи не про формування єдиного глобального співтовариства, а протривалість, різну направленість та суперечливості процесів глобалізації. Вонине прогнозують відмирання держави, але так само, як і перші, уважають, що можнавести мову про становлення нової світової стратифікації, де центр світу будестворений багатими країнами, напівпериферія згодними зі створеним першимипорядком, периферія — віднесені на узбіччя [10].
Що стосується вітчизняної глобалістики, можна відзначити, що до1990-х років вона розвивалася в рамках марксистської парадигми й домінуючою тутбула теза про обумовленість глобальних проблем «загальною кризою капіталізму».У межах нової соціальної моделі увага до ідеологічного протиборства поступиласямісцем акцентуванню економічних, культурних, релігійних, національнихрозбіжностей, а на перший план висунулися культурно-цивілізаційні розходження врозумінні тенденцій і протиріч сучасного світу.
Нарешті, певну складність містить у собі й відомийекономіко-технологічний детермінізм у розгляді як глобалізації, так іпороджуваних нею проблем. Оскільки вони, у першу чергу, обумовлені економічнимифакторами, остільки значний спектр питань, пов'язаних із соціокультурнимиаспектами розвитку даних феноменів, або висвітлений у недостатньому ступені, абоне висвітленийвзагалі. Тим часом саме вони найчастіше визначають динаміку глобалізаційнихпроцесів. Причина подібної парадоксальної неуважності до багатьохсоціокультурних аспектів глобальних процесів — природність глобалізації вгалузі економіки й фінансів, але непокора логіці економічної ефективності самоїкультури.
Вважається, що глобалістика як галузь знань, яка вивчає сучаснийсвіт у його нерозривній єдності та різноманітті, доцільно було б розглядатирозділи, що розкривають фундаментальні основи глобалістики, її теорію йметодологію, сутність, основні напрямки та ведучі орієнтири становленняглобального світу. На особливу увагу заслуговують соціокультурні аспектиглобалізації, а серед глобальних проблем, породжених зростаючоювзаємозалежністю світу, виділити не тільки ті, де виявляються погрози людству увигляді екологічних або техногенних катастроф», але й такі, де фіксуютьсярізні, у тому числі культурні, аспекти формування цілісності людства. Такимиаспектами виступають скорочення поліваріантності культурного та соціальногорозвитку, культурна гомогенізація, формування монополярного світу.
Крім того, подібний підхід уважається багато в чому обґрунтованимі тому, що глобалізація та розвиток глобальних процесів — суперечливий процес,обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, не тільки логікоюекономічного, фінансового та політичного розвитку, але й — більшою мірою логікоюрозвитку культури, що спирається на особливе та часткове, а не є генералізацієюзагального та цілого. Тобто логіка розвитку культури багато в чому подібна дологіки розвитку процесів глобалізації.
Відразу відзначимо, що такий підхід не є загальновизнаним.Переважна більшість авторів з глобалістики взагалі не бачать взаємозалежностіміж негативними процесами в економіці, політиці, військовій сфері та розвиткомкультури.
Але такий підхід до глобалістики та предмета її вивчення є єдиноможливим, що відповідає вимогам сучасності, підтверджується фактами. Длявирішення проблеми захисту культурної ідентичності в 1998 р. ЮИЕСКО розробленийміждисциплінарний проект «На шляху до культури миру», у якому особлива увагаприділяється необхідності збереження полікультурності сучасного світу, що говоритьпро важливість збереження культурного різноманіття. Сьогодні багато досліджень,присвячених глобальним процесам саме в галузі культури (це проблемиальтернативних моделей глобалізації, регіональної субглобалізації йособливостей глобалізації на периферії), з середини 1990-х років стаютьцентральними, привертаючи увагу як суспільної, гак і наукової свідомості. Якприклад можна навести дослідження Пітера Бергера та Самюеля Хангтингтона, що присвяченікультурній динаміці глобалізації. В дослідженнях, авторами яких є Яньсянь Янь,Синь-Хуань Майклу Сяо, Тамоцу Аокі, Туласі Шринивасу, йдеться про специфікуглобалізаційних моделей у Китаї, Тайвані, Японії, Індії. Проблеми, якіприсвячені культурній глобалізації в Німеччині, Угорщині, ПАР, Чилі, Туреччини,висвітлені в роботах Хансфрида Кельнера, Хансз-Георга Зофнера, Яноша Ковача,Артуро Талавери, Фуата Кеймана
Тим часом у жодній з названих робіт та проблема, яким присвяченідані дослідження, а саме проблема культурної гомогенізації та виникненнямонополярного світу, не розглядається як така, одо має безумовний статусглобальності. І як глобальна проблема комплексному осмисленню вона непіддається. Формування монополярного світу як глобальну проблему не сприймають,у першу чергу, ті дослідники, які наполягають на природності глобалізації вобласті культури й говорять як про факт, що відбувся, про існування глобальноїкультури. Це, у першу черг)', англомовні автори Р. Робертсон, М. Фічерстоун, М.Уотерс, Еі. Каволіс, цієї ж точки зору дотримується й вітчизняний дослідникА.Ф. Зотов.
З чим пов'язаний цей підхід? Швидше за все, з розумінням культури,що домінує в 1960-ті роки XX в. у рамках аксіологічної концепції, яксукупності матеріальних і духовних цінностей, що мають значущість для індивідіві відпрацьованих на практиці. Якщо трактувати культуру таким чином, можнаговори про глобальну культуру. І дійсно, подібна точка зору багато в чомувиправдана об'єктивним існуванням загальнолюдських культурних цінностей(архітектурних пам'ятників, музичних здобутків, шедеврів літератури йобразотворчого мистецтва), залучення до яких сьогодні стало можливим завдякирозвитку мережевих технологій і масового туризму. Так само загальнолюдським уподобаннямє й продукти наукової діяльності, а сама наука виступає, у певному сенсі, якглобальний феномен. Глобальною, точніше наднаціональною, є мережева культура,що складається з безлічі локальних утворень, які формуються не занаціонально-культурною ознакою, а за суб'єктивними інтересами та перевагами.
Крім того, існує певна група людей, що володіють світовимгромадянством: це політичні діячі, великі вчені, спортсмени й діячі культури, восновному ж це великі бізнесмени й менеджери вищої ланки. Це співтоваристводокладно описав М. Кастельс, що виділив як основну ознаку цієї міжнародної елітидоступ до інформації. Ця міфічна глобальна, інтернаціональна культура ігноруєкультурну розмаїтість, створює певну ідентичність, пов'язану із приналежністюдо структур керування інформаційною економікою, прагне до «уніфікаціїсимволічного оточення», гомогенізації стилю життя, нівелюванню культурнихграниць.
Але все-таки, вбачається, було б правильно казати не про глобальнукультуру, а про субкультуру управлінської еліти, як, до речі, і позначає їїКастельс. Явища культури — надбання всього людства, тому про них можна казати,скоріше, як про якісь «фонди снігової культури», як про «культурногопосередника» між різними культурними світами, завдяки якому й стає можливимдіалог і розуміння. Таким чином, сама постановка питання про глобальну культурупредставляється можливої тільки при досить істотних застереженнях [4].
Другий підхід до глобалізації культури менш радикальний. Тутглобалізація трактується як процес переважно цивілізаційний, а не культурний, алогіка глобалізаційних процесів в галузі культури підкоряється іншим законам,ніж в економіці, політиці, фінансовій сфері. Це пов'язане з тим, що якщогомогенізація, універсалізація цивілізаційного матеріального компонентаможлива, то в області духовного стримування досить проблематична.
Отже, якщо розглядати виникнення монополярного світу як глобальнупроблему, то в ній можна виділити наступні аспекти.
Єдиним можливим способом взаємодії культур у сучасному світі стаєдіалог, тобто рівне партнерство, де як логіка розуміння виступає принципдодатковості. Тим часом глобалізація в тому вигляді, як вона існує сьогодні, єнасамперед поширенням тих принципів, які визначають специфіку розвиткузахідного світу — логоцентричного та раціонального. Навіть кращі своїпостулати, втілені, наприклад, у Декларації прав людини, західний світ нав'язувавнезахідному як політичні універсали. Але ні для кого не є секретом, щоцінності, втілені в Декларації, залишаються абсолютно далекими іншому світу,особливо мусульманському та конфуціанському. А спроби ООН застосувати санкціїпроти тих країн, де порушуються європейські права, найчастіше виявляютьсязасобами лобіювання егоїстичних політичних цілей лідерів світовогоспівтовариства.
По-друге, глобалізація сьогодні виступає як поширення, насамперед,північноамериканської культури та відповідної їй системи пріоритетів,цінностей, зразків і ідеалів. Це й дозволяє говорити деяким дослідникам про те,що глобалізація виступає у формі американізації. Чи навіть навпаки, що американізаціяі є глобалізація. Як відомо, цей процес визначається як об'єктивними причинами,в тому числі економічною першістю США, так і суб'єктивними, а самецілеспрямованим поширенням північноамериканської культури як «великого агентаглобалізації» (про що, як відомо, писали 3. Бжезинський і Р. Стіл).
Разом із культурою поширюються і цінності західної цивілізації йїї світоглядна програма, основу якої становить філософія позитивізму тапрагматизму з її принципами інструменталізму й операціоналізму. В основі цієїсвітоглядної програми — доцільна діяльність як визначальна стратегія,інструментальність цінності розуму, що служить реалізації тактики досягненняуспіху та визнання, відмова від розуміння основ буття на користьвідпрацьовування методів вирішення проблемних ситуацій, що дозволяють найбільшеефективно адаптуватися до соціальних умов, що змінюються, сприйняття істини яквідносна субстанція, що підкоряється інтересам даного моменту, раціональнаетика, націлена, відповідно, на принцип «меліоризму», на поступове поліпшеннясоціального організму, нарешті, орієнтація не на духовний світ особистості, ана її інтереси й потреби.
Тут, звичайно, необхідно враховувати, що, незважаючи нарозповсюджений міф про незмінну сутність Америки, пануюча в цій країні ідеологіятакож підвладна змінам. До найважливіших процесів П. Престогін відноситьзниження значущості класової структури суспільства, затвердження популістськоїполітики, що призводить до фрагментації суспільства, зниження відносної роліСША у світовому співтоваристві. Крім того, можна констатувати що в межахбудь-якої культури, заснованої на інших принципах, американські цінностізасвоюються поверхово, на рівні показового споживання, орієнтованого на принципзадоволення, а протестантські цінності, що складали інколи основу американськоїкультури, не сприймаються зовсім. Причому (і це досить парадоксальний факт)північноамериканськиммас-культом часто стають національні варіанти масової культури — радянська,японська, китайська, індійська тощо, які відстоюють власні системи цінностей івідтворюють власну картину світу.
Третя тенденція, що супроводжує формування монокультурного світу,- стрімке падіння статусу та компетенції національної держави з її економікою,соціально-політичними структурами, культурою. Регіоналізація, яка відбулася врамках глобальної системи, позбавила державу монополії на владу. Цей факт якпозитивний відзначають П. Престогін і Б. Нейчман. Зокрема, останній у своїйроботі „«Четвертий світ»: нації проти держав" доводить, що в глобальномумасштабі розвивається нова політична архітектура, яка ґрунтується на культурнихкордонах національностей, де «держави приходять і йдуть, національностізалишаються». Але подібний етноцентризм свідчить не про прогрес, а, скоріше,про архаїзацію культури, її повернення до доцивілізаційних форм існування.
Очевидно, що наростаюча універсалізація культурного життя нетільки не сприяє формуванню монокультурного світу, але, навпаки, приводить доявищ локалізації, яскравим прикладом яких сьогодні став принцип мультикультуралізму.Як показують деякі дослідники, зокрема Сейла Бенхабиб, принцип мультикультуралізму,що означає практику неконфліктного співіснування в одному соціальному просторічисленних культурних співтовариств, виявляється не здатним до хоча б частковоїнейтралізації впливу, що нівелює, глобалізації. Більше тою, цей принцип багатов чому суперечить принципам рівності, лібералізму та демократії. Він повертаєнаціональну культуру у той час, коли вона існувала у вигляді етнічної культури,нездатної до діалогу й розвитку, адекватним вимогам сучасності [4].
Руйнування традицій, зникнення звичаїв і обрядів, що фіксують ітранслюють певну картину світу, свідчить про розпад цілої системи цінностей, соціальнихзв'язків, які й складають/>/>своєрідність кожної знаціональних культур. Крім того, ці процеси неминуче супроводжуютьсяруйнуванням: традиційних механізмів продукування та поширення культурнихцінностей, що свідчить про порушення природних процесів відтворення культури.Це четверта тенденція монополяризації світу.
П'ятою є зміна співвідношення між високоспеціалізованою народноюта масовою культурою, де остання домінує. Масова культура керує й елітарноюкультурою, й народною культурою, включаючи їх до системи культурної циркуляціїтільки через адаптацію їхніх цінностей до масової свідомості та перетворюючи їхна продукти масового споживання. Масова культура в процесах глобалізаціївиступає в якості універсального культурного проекту. основи транснаціональноїкультури, що формується, стаючи інструментом руйнування національних культурнихтрадицій. механізмом культурної експансії (якщо враховувати політичне таекономічне лідерство США) й американізації культури. Використовуючись усюди, цякосмополітична культура проникає крізь державні кордони, нівелює національніособливості та створює культуру гомогенну, масову, доступну всім і прийнятувсіма, що претендує на роль універсальної культури епохи глобалізації.
Причому ця боротьба за сфери впливу в культурі є настільки жнапруженою та гострою, якою була боротьба за території та ринки збуту в межахіндустріальної культури. Як досить цинічно відзначив представник Віакома,корпорації, що часом виступають діловим партнером, розвертають боротьбу тоді,коли мова йде про «отримання доступу до 50-60-ти мільйонів глядачів іслухачів», У цей час, як відзначає президент корпорації ВСЖУ у США Г. Стінгєр,«кожний будинок стає бойовищем». До кінця 90-х років XX ст. сфери впливу наринках культурної індустрії були поділені між шістьма найбільшимитранснаціональними корпораціями, що визначають світову інформаційну політику:801ЧУ, Тайм Уорнер, Уолт Дісней, Сиграм, Ньюс Корпорейшн, Віаком. Характерно,ідо всі вони є власниками голлівудських студій, що стали об'єктами глобальногозначення, сприймаючи їх як «майстерні ідей», які визначають політику, естетикута формат всіх інших рівнів культурної індустрії — супутникового тарадіомовлення, кабельних мереж, звукозапису, видавничої діяльності. Ця боротьбаглобального масштабу виступає як боротьба за право визначати й здійснювативласну культурну політику.
Шостою істотною тенденцією, що супроводжує формуваннямонокультурного світу, є розпадання природних зв'язків у культурі та порушеннямеханізмів ідентифікації. Це виражається в кризі і національної, і політичної,і релігійної, і культурної ідентичності, коли людина втрачає здатністьзіставити свій образ світу з загальноприйнятим у рамках етносу, нації, держави,класу чи будь-якої іншої спільності. І як маргінал, стає легко керованою. Ціпроцеси є загальносвітовими, але особливо яскраво вони проявляють себе в Росії,що перебуває в умовах пошуку нової ідентичності та самовизначення в межах новихграниць, нової ідеології, нового економіко-політичного проекту.
Руйнування національної й етнічної ідентичності приводить деформування нових ідентичностей, заснованих на інших принципахсамоідентифікації. Так, якщо в 1960-ті роки М. Маклюен пророкував об'єднаннялюдства за допомогою СМК в «глобальне село», практика показує, що сьогоднізростає кількість нових соціальних структур, що стають у ситуації тотальної дезінтеграціїнайбільш потужним об'єднуючим фактором. Прикладом подібних поселень є «селофаяк», досліджене шведськими авторами К.А. Нордстремом і Й. Риддерстрале. Цеемоційне співтовариство нових інтелектуалів, засноване на єдності інтересів,життєвих позицій або професійних знань, тобто єдності біографії, що існує вмережевому просторі. Добровільно об'єднавшись, ці люди утворюють новівіртуальні поселення та відчувають спільність якщо не етнічну або іншу, тоемоційну, засновану на єдності поглядів [4].
Якщо говорити про політико-культурну ідентичність, то впіслявоєнний період (і до розпаду СРСР) у розвинених капіталістичних країнахвона характеризувалася ідеєю «вільного заходу», у країнах «другого світу» — утермінах соціалізму, у країнах «третього світу» — у термінах «розвитку».Сформована в епоху холодної війни визначеність політико-культурної ідентичностібула зруйнована. Сьогодні вона, як відзначає Н. Стивенсон, заміщуєтьсяфеноменом так званого «культурного Громадянства», заснованого на спільностіспоживання. І Громадянство, пише автор, виявляється меншою мірою пов'язаним нормальними правами й обов'язками ібільшою екзотичних продуктів, голлівудських фільмів, популярної музики чиавстралійських вин. «Виключення зі споживання цих продуктів означає виключенняз громадянства в західному суспільстві» [3].
Що стосується релігійної ідентичності, то тут можна виділити двітенденції. Як вважає Р. Селлерс, у рамках першої раціоналізація татехнологізація світу об'єднується зі зростанням релігійності. У посткомуністичнихдержавах буде підсилюватися боротьба між традиційними конфесіями таприйдешніми, у Китаї підсилиться боротьба з підпільною релігією, у США — міжрелігійним відродженням і рухом до постхристиянського суспільства, що пришли ізЗахідної Європи. Друга тенденція — це явище релігійного синкретизму, прагненнявідвідувати більш ніж одну церкву (так, у Північній Америці це 9% американців).Відгукуючись на ці потреби, багато церковних громад використовують у своїхобрядах синтез традицій індійських племен, буддистської терпимості до всіх формжиття, католицької віри в ангелів, прихильності мормонів ідеї загальної родини,ритуалів лютеранської церкви. Найбільш яскравим прикладом подібногосинкретизму, як уважає автор, є рух прихильників Нового Століття [3].
Сьомою тенденцією, що супроводжує уніфікацію культури, є істотнатрансформація національної специфіки мислення під впливом уніфікованогоангломовного. Сьогодні поширення англійської мови стає умовою поширенняуніверсального способу життя. Англійською мовою користуються сьогодні якзасобом спілкування близько 1,5 млрд. людей, англійською у всесвітнійкомп'ютерній мережі зберігається більше 90% всієї інформації, більшістькомп'ютерних програм і інструкцій до них написано англійською, англійська стаємовою світових технічних і наукових періодичних видань, мовою електроніки,медицини та космічних технологій. Сьогодні, як відзначає 3. Гідденс, ми всіхоча й живемо локально, але говоримо глобальною мовою. Тим часом мова — цепотужне суспільне знаряддя, що формує через зберігання та трансляцію культури,традицій і суспільної самосвідомості даного мовного колективу етноси і нації.Кожна культура має власний вербальний арсенал, де розуміння відбувається, упершу чергу, на рівні інтонації й усього комплексу виразних засобів. Саме жслово функціонує найбільш оптимально тільки в певному мовному контексті, щорозкриває всі відтінки його значень, і виступає як історично обумовлене, де закожним з них виступає весь спосіб єдиного народу з його цінніснимипріоритетами, його національним характером, традиціями, звичаями, мім табаченням світу [10].
І один тенденція розвитку культури в глобальному світі — це науково-технічногопрогресу, вищим втіленням якого і нош ери електронно-мережевих комунікацій, зпроцесом розвитку соціальності. Це проявляється в «відставанні фактору відрозвитку інформаційних технологій». Причиною тут стає, насамперед, розходженняв рівнях володіння Інформацією» ч основним принципом нерівності є нерівність Іце, безумовно, негативний процес. Але саме німині)(і інформація сьогодні стають вищими цінностями й аж ніяк не якінструменти розуміння істини, а як Інструменти реалізації всіх потреб. Сьогоднілюдина, що прилучається до знань, керується, у першу чергу, Інструментальноюустановкою на життєвий успіх. Так само, гру ментально, сприймається йморальність, що па етику соціально прийнятного поводження. Сьогодні можнаконстатувати величезний дисбаланс між активізмом і внутрішньою духовноюпорожнечею суспільства й «одномірної» людини.
Якщо розглядати глобалістику як міждисциплінарну галузьдосліджень, де основним предметом вивчення є економічна, політична,інформаційна та соціокультурна цілісність іноді і на ти породжувані цими глобалізаційними процесами проблемиглобального масштабу, тоді необхідно визнати, що статус і повинні мати й тіпроблеми, які пов'язані не тільки з порушенням природного функціонування сфериприроди й сфери людини, але й з порушенням функціонування миру, створеноголюдиною, тобто світу культури.
Подібне розуміння пов'язане з тим, що такі традиції духовноїкультури, як цінності, змісти та значення, як картина світу, як символічногосвіту, не підкоряються прогресу та не піддаються уніфікації, генералізації тамеханічному сполученню, як помітили ще Якщо піке відбувається, можна говоритине про глобалізацію, скажімо, цінностей, а про заміну одних цінностей івідповідних їм культурних світів іншими, про поглинання однієї картини світу,однієї символічної системи іншою.
2. Глобалізація і глобалістика:передумови виникнення та історичні аспекти розвитку
глобалізаціяглобалістика концепція суспільство
Пильної уваги заслуговує з недавнього часу у світовій івітчизняній науки феномен глобалізації та предмет, який вивчає цей процес, — глобалістика. Це досить складний процес, що торкається всіх сфер людськогобуття й у деякі з них вносить корінні зміни.
Глобалістика як наука розглядає не тільки позитивні аспектисучасних загальних процесів, але й розкриває тенденції, що загрожуютькатастрофічними наслідками людству. Виникнення глобалістики як нової області знаннябуло пов'язане з кардинальними змінами, що охопили практично всі сферижиттєдіяльності людства в 1990-ті роки XX в. Ці зміни є наслідкомрозпаду біполярної системи й тріумфального ходу цифрових технологій, помноженихна лібералізацію світової торгівлі. У результаті виникла інша, відмінна відусього існуючого колись картина миру, що зажадала від дослідників новихпідходів до її сприйняття й адекватного наукового пояснення. Науковеспівтовариство заговорило про глобалізацію як про процес трансформації традиційнихміждержавних і соціальних відносин на новій технологічній і ідеологічнійоснові.
Спочатку глобалізацію сприймали лише як сукупність проблем, щостоять перед людством, головним чином породжених бездумним використаннямприродних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. Основоположникамитеоретичних розробок в сфері глобалістики як науки про глобалізацію сталиамериканські вчені Джей Форрестор і Денис Медуоз [2]. Ними були розробленіпрогностичні моделі розвитку світу, що пророкували людству неминучу катастрофувже в найближчому майбутньому. Ці прогнози хоча й грунтувалися на досить хибкійметодологічній і технічній базі, проте викликали заклопотаність світовогонаукового співтовариства й інтерес до проблеми з боку широкої громадськості. Дотепернизка вітчизняних дослідників сприймає глобалістику як науку про взаємодію людствай природного середовиша, ідо у даний момент перебуває на грані екологічноїкатастрофи. У цьому визначенні на перший план висуваються соціоприродніпроцеси, які визначають філософію глобалістики. Ця філософія виходить із ідеїцілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють, відповідно, урамках цього підходу найважливішим завданням є вироблення якихось універсальнихпринципів людського буття, які дозволять уникнути екологічної катастрофи. Упринципі, подібне трактування глобалістики має право на існування, але у такомувипадку значно звужується предметне поле цієї нової науки, збіднюється їїметодологія й губиться універсальний підхід до вивчення проблем сучасногоснігу, які не обмежуються винятково соціоприродними процесами.
Необхідно звернути увагу, що поняття «глобалістика» і «іюбалізація» відрізняються одне від одного. Глобалістика — це наукова дисципліна(науковий напрямок), а глобалізація — це найважливіша категорія цієї науки.Остання — це і об'єктивний процес, і результат, і інструмент проведенняактивної зовнішньої та внутрішньої політики транснаціональних компаній,міждержавних об'єднань, міжнародних неурядових організацій.
Як наука глобалістика повинна осмислювати світові процеси,пов'язані з прагненням «глобальної людини» (А. А. Зинов'єв) до цілісності,єдності, з прихованим бажанням зберегти життя на землі чи, у крайньому разі,пом'якшити так звані глобальні проблеми: демографічну, міжнародного тероризму,екологічну, поширення наркотиків і ін.
Ллє деякі аспекти глобалізації практично не розроблені. Мова йдепро те, що багато великих зрушень і проблем в людській історії для своговирішення чи управління ними вимагали осмислення не тільки на рівні еліт, але йна рівні масової свідомості. Однак є всі підстави вважати, що відносноглобалізації масова свідомість перебуває у формі невідання, незнання танерозуміння суті процесів, які відбуваються. Глобальні проблеми демографічного,екологічного, економічного, ресурсного та іншого характеру не можуть знайтипотрібного рішення без мас людей, що розуміють і усвідомлюють ці процеси.
Таким чином, одна з проблем світу, що глобалізується, полягає внеобхідності формування нової світооглядної парадигми, що відповідає сучасномуетапу розвитку людства.
Глобалізація має двоїсту природу, що проявляється «як сукупністьпроцесів і з'єднуючих, і поділяюче людство, динамік конвергуючихся ідивергуючихся, що несуть відбиток універсальності та специфічності властивостейучасників цього процесу».
М. Чешков, один з фахівців в галузі глобалістики, спростовує думкупро те, що глобалізація несе переважно позитивні зрушення, у тому числі в«третьому світі». «… Глобалізація, — пише він, — з одного боку, стимулюєвисхідний розвиток, а з іншого боку, заохочує зворотний рух (у різних йоговидах), а також рухи тупикові, інверсійні, що позбавляють розвиток йогоісторично вироблених форм і відкидають його до архетипового стану» [3].
Аналіз показує, що глобалізація суспільства обумовлена цілоюнизкою факторів, з яких найбільш важливими є наступні:
• Технологічні фактори, пов'язані з бурхливим розвитком новихтехнологій і переходом розвинених країн світу до нового технологічного укладусуспільного виробництва. Висока ефективність нових технологій, які дозволяютьне тільки впроваджувати високоякісну продукцію, але також і скорочувати прицьому витрати природних ресурсів, енергії та соціального часу, роблять цітехнології все більш важливою та привабливою частиною світового ринку товарів іпослуг. Тому їхнє поширення в глобальному масштабі і є однією з провіднихтенденцій розвитку сучасної цивілізації. Прогнози свідчать про те, що внайближчі десятиліття ця тенденція буде тільки усилюватися.
• Економічні фактори, пов'язані з розвитком транснаціональнихпромислових корпорацій (ТНК) і все більшим поширенням міжнародного розподілупраці. Вже сьогодні основна частина високотехнологічної продукціївпроваджується саме в рамках ТНК, що володіють значною частиною виробничихфондів і створюють більше половини всього валового продукту в світі. РозвитокТНК спричиняє глобалізацію виробничих зв'язків, методів організації праці тазбуту готової продукції, формування уніфікованої виробничої культурисуспільства й відповідній цій культурі етики й нормативів поводження людей, атакож теорії та практики керування трудовими колективами.
• Інформаційні фактори, пов'язані з розвитком глобальних мереж радіота телебачення, телефонного та факсимільного зв'язку, комп'ютерних інформаційно-телекомунікаційнихмереж і нових інформаційних технологій. Бурхливий розвиток засобів інформатикий їх усе більше проникнення в усі сфери життєдіяльності суспільства перетворилиінформатизацію на глобальний соціотехнологічний процес, який у найближчідесятиліття буде, безумовно, залишатися домінантою науково-технічного,економічного та соціального розвитку суспільства.
•  Революційна трансформація інформаційної сфери суспільства сьогодніактивно формує не тільки новий, інформаційний спосіб життя сотень мільйонівлюдей на нашій планеті, але також і нові подання про якість життя, які багато вчому пов'язані з рівнем споживання інформації та інформаційних послуг. Майже нанаших очах стрімко зростають комунікаційні можливості людини. Мобільнийтелефонний зв'язок, електронна пошта, глобальна інформаційно-комунікаційнамережа Інтернет, супутникове телебачення — всі ці нововведення дуже швидкозасвоюються культурою сучасного суспільства, а ті, у свою чергу, трансформуютьцю культуру, вносять у неї не тільки нові інформаційні засоби та можливості, алетакож і нові етичні та правові норми, формують нові цінності. Сьогодні є вагоміпідстави стверджувати, що в найближчі десятиліття на нашій планеті будесформований принципово новий тип цивілізації — інформаційна цивілізація.
•  • Геополітичні фактори глобалізації суспільства пов'язані,головним чином, з усвідомленням необхідності консолідації світовогоспівтовариства перед загальними погрозами, протистояти яким ефективно можна,лише об'єднавши зусилля. Усвідомлення такої необхідності почалося ще в серединіXX в., коли була створенаОрганізація Об'єднаних Націй — перший досить впливовий міжнародний орган,призначений для запобігання військових конфліктів політичними методами.
•  Сьогодні крім небезпеки таких конфліктів з'явилася нова глобальнапогроза для стабільності світового співтовариства -міжнародний тероризм. Дляефективної протидії цій погрозі також необхідно буде виробити загальні для всіхкраїн юридичні норми та правила забезпечення міжнародної безпеки. Однак самимпотужним фактором подальшої глобалізації суспільства в найближчі десятиліттяможе стати усвідомлення необхідності об'єднання зусиль світового співтовариствадля боротьби з і нобальними погрозами екологічного характеру. Тут на перший планвисуваються такі проблеми, як поява пустель п;і африканському й азіатськомуконтинентах, забруднення воді-, грунту та повітря промисловими відходами,знищення флори і фауни нашої планети в результаті господарської діяльностілюдини, засмічення навколоземного космічного простору тощо.
•  Останні події, пов'язані з безпрецедентними в новітній історіїповенями в ряді країн Європи та Південно-Східної Азії, повинні стати гарнимприкладом для того, щоб сучасне суспільство переглянуло своє відношення доекологічних проблем і усвідомило, нарешті, їхню реальну небезпеку для свогомайбутнього.
•  На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, щосьогодні у світі діє ціла низка досить потужних і об'єктивних факторів, які і єосновними причинами розвитку процесу глобалізації суспільства та сприяють йоговсе активнішому поширенню на багато країн світового співтовариства. Аналізвнутрішньої природи цих факторів і тенденцій їхнього подальшого розвиткупоказує, що в найближчі роки дія цих факторів будг тільки підвищуватися. Тому йпроцес глобалізації суспільства, що вони спричиняють, буде також наростати.
•  Глобалістика, як вказується в енциклопеді",
•  «міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих навиявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізаці", породжуванихнею глобальних проблем і пошук шляхів затвердження позитивних і подоланнянегативних для льодини та біосфери наслідків цих процесів» [1].
•  Тим часом А.П. Федотов, представник природничонаукового напрямку вглобалістиці, зводить в основному нову галузь знання до управлінських аспектів.За його думкою, глобалістика — наука про керування позамежним станом нашоїпланети. Е. Г. Кочетов схильний звести глобалістику, міждисциплінарнудисципліну, до геоекономіки. Виникає необхідність вироблення узагальнюючоїконцепції, що розглядає світ як цілісне утворення. Паш світ (§1оЬе) — це світсвітів: розвинені країни, країни, що розвиваються, країни як світостворения,постсоціалістичний світ. Це світи, які мають різні напрямки. Глобалізуючийсясвіт — це ще не глобалізованил світ. За словами А. Пушкова, тільки 70% живутьза правилами горезвісної глобалізації. Третина світу живе за своїмитрадиційними законами, що характерно для країн Африки та Латинської Америки[2].
•  Разом з такими поняттями, як глобалізація, антиглобалізація,глобальна людина, глобапьна свідомість, планетарний світогляд та іи., входять улексикон фахівців із глобалістики таке поняття, як глокалізація. Глокалізм(§1оса1ізгп) — сукупність процесів глобалізації та локалізації в розвиткулюдства. Глокальний — з'єднуючі всесвітні центри з периферією, те, що служитьзв'язком, зближенням всесвітнього та місцевого. На прапорі XX в., вважає М. Епштейн, буде написано не «глобальність» і не«локальність», а « -локальність». Подібні симулякри, як глокалізм, відображаютьяк інтеграційні процеси в науці, так і зміни в масовій свідомості суспільства всвіті. В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумовогозмішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполученняслів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні вкого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цюнесумісність».
•  Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахуноквключення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарнихнаук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства,міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сферіглобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, їїбагаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].
•  Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзльуніверсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічногой онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальноїтеорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну,пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий(ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів,у тому числі й постмодерністський.
•  Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів іметодів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.
•  Глобалізація як процес — надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука — комплексна синтетична наука (наднаука,мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення тавключення в систему факторів і мотивів поводження
•  людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації,конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.
•  Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму,додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи якзагальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебуваютьна озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод — один зосновних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства,природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати,поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища,систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні такихскладних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідноповною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представитицілісність, неподільність процесів.
•  Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, щовимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному станінародів.
•  Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічнопобудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираютьсяна розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.
•  У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження.Перший — філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положенняфілософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий — мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положенняй норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування,орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаванихоб'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальністьза отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатівінтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
•  Третій — спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи таметоди гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикоюнаук — історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики,джерелознавства). Четвертий — конкретно-науковий (включає в себе обгрунтуванняособливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови,системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності,об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методівкатегоріально-понятійного апарата.
Глобалістика- наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають„Універсум". Глобалістика зобов'язана, опираючись у тому числі й на синергетичнийпідхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у яківвергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становитьсередовище перебування [8].
Відповіднодо цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, щосьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема ростувзаємозалежності сучасного світу.
Такимчином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень,спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденційрозвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальнихпроблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплексвзаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогеннихперевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогоднівиступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовноорганізованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людськоїдіяльності — економічної, екологічної й соціокультурної.
Подібнітрансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу,природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-хроків думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. Уцей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького йширокого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальнихглобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічівзаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували такуситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу булизакладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена йкатегорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночаснідії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою виробленняефективної стратегії та тактики.
Другийпідхід — більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він доситьрізнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється поданнясамої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивченняміжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власнерозуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюєтьсячастнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань неспостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему«потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерсвизначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки),інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.
Вмежах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном,глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансіїкапіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію.Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва»,«глобальний процес утворення класів». У межах інтегральногоантропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальноїсукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесеніпочатки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексномувивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності.Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонованийВасиленко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, асамої глобалістики — як науки, предметом якої є дослідження процесуглобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог
Поєднуєж обидва підходи до предмета глобалістики — першого, більше вузького, ідругого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальнихтрансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, — розуміннятого, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу,виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усьоголюдства.
Отже,глобалістика сьогодні — це наука, що проходить становлення, що формуєтьсяпаралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістикивизначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійнозмінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням нелише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси,нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальністьглобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.
Разомз тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивченняглобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні — ценаука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предметглобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також інедостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутністьоформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими — такими,як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межіросту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявністьрізних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і виробленнярізними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характероб'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленнючітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.
Крімтого, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізуєглобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, ачасом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряєтьсяпринципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена задопомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактуєрозвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускаєваріантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковийтекст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різнихпоглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді — суперечливих,то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.