--PAGE_BREAK--Клінічні прояви ВВД зводилися до функціональних розладів ШКТ (24,3%), респіраторного (12,6%) та дизурічного (нейрогенний сечовий міхур, нічний енурез) (9,0%) синдромів; у 14,4% також діагностовано дисфоричний синдром (прояви депресії, агресії, гніву, жаху). ПВН проявлялась симпато-адреналовим (22,2%), вагоінсулярним (33,3%) і змішаними (44,4%) кризами. Звертає увагу велика кількість юнаків в цій групі хворих (72,2%).
За результатами аналізу анкетування різні типи акцентуацій особистості виявлені у 68,0% обстежених. Незалежно від форми ВД та статі переважали збудливі типи – епілептоїдний, істероїдний і гіпертимний (16,8%, 11,2% і 11,6% відповідно), що створює підґрунтя для розвитку ВД, додаткові труднощі у лікуванні даного контингенту хворих і диктує необхідність обов’язкової участі психолога в лікувальному процесі.
Результати аналізу часових та спектральних показників ВРС при різних формах ВД наведені в таблиці 1.
Як видно з даних таблиці 1, для ПВН було характерним достовірне (р0,05). Для пацієнтів з ВСД, НЦД та ВВД характерним було збільшення тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції (за показниками NN, RMSSD, pNN50, HF, HFn) порівняно з практично здоровими (р>0,05).
Для всіх пацієнтів з ВД виявлено достовірний дисбаланс (р
Ослаблення або втрата рівноваги між симпатичною та парасимпатичною ланками ВНС при ВД проявлялося також в порушенні кореляційних взаємозв’язків між окремими показниками ВРС (табл.2).
Таблиця 1
Показники ВРС при різних клінічних формах ВД, (M±m)
Примітка. * – різниця показників з такими групи порівняння вірогідна (р
Як видно з даних, наведених в таблиці 2, стан ВНС у хворих на ВД достовірно відрізнявся від такого у групі порівняння, що проявлялось втратою або значним ослабленням зв’язків між окремими показниками тонусу парасимпатичної ланки вегетативної регуляції та між показниками парасимпатичної та симпатичної дії ВНС.
Таблиця 2
Кореляційна залежність між показниками ВРС при ВД
Показники
ВРС
NN
(мс)
SDNN
(мс)
RMSSD
(мс)
рNN50
(%)
LF
(мс2)
LFn
(%)
HF
(мс2)
HFn
(%)
LF/HF
NN (мс)
1,00
1,00
SDNN (мс)
0,11
0,28*
1,00
1,00
RMSSD (мс)
0,09
0,22
0,17
0,52*
1,00
1,00
рNN50 (%)
0,14
0,38*
0,12
0,32*
0,22
0,41*
1,00
1,00
LF (мс2)
-0,08
0,52*
-0,22
0,17
-0,23
0,16
0, 19
0,14
1,00
1,00
LFn (%)
0,12
0,18
0,07
0,12
0,10
0,18
-0,15
0,12
0,17
0,29*
1,00
1,00
HF (мс2)
0,06
0,21
0,18
0,34*
0,17
0,38*
0,13
0, 19
-0,32*
0,67*
-0,24
0,21
1,00
1,00
HFn (%)
-0,11
0,27*
0,11
0,29*
0,22
0,17
0,21
0, 19
-0,14
0,41*
-0,11
0,34*
0,32*
0,27*
1,00
1,00
LF/HF
-0,11
0,27*
-0,07
0,28*
-0,12
0,32*
-0,14
0,11
0,29*
0,44*
0,31*
0,41*
0,10
0,32*
0,09
0,32*
1,00
1,00
Примітки:
1. – в чисельнику – показники у хворих, в знаменнику – у практично здорових;
2. * – кореляційна залежність вірогідна (р
За даними КІГ (табл.3) при всіх формах ВД виявлено зниження (р
Таблиця 3. Показники вегетативного гомеостазу за даними КІГ у хворих на ВД, (M±m)
Показник
ВСД,
n=132
НЦД,
n=76
ВВД,
n=57
ПВН,
n=18
Група порівняння,
n=130
М0 (сек)
0,71±0,03*
0,73±0,02*
0,62±0,06*
0,62±0,04*
0,78±0,01
ΔХ (сек)
0,32±0,03*
0,48±0,03
0,32±0,05*
0,34±0,06*
0,4±0,02
АМ0 (%)
23,12±0,64*
21,30±0,5
15,04±0,62*
12,42±1,02*
17,9±0,5
ПАПР (ум. од)
32,56±0,72*
29, 20±0,4
24,26±0,52
20,03±0,60*
22,9±0,2
ІНБкліно (ум. од)
51,38±1,3*
31,80±0,8*
37,60±1,22
29,52±0,86
29,3±0,71
ІНБорто (ум. од)
119,42±2,51*
59,76±2,12*
88,76±1,05
72,26±1,4
53,34±1,55
ВР (ІНБорто/ІНБкліно)
2,32±0,22*
1,88±0,11
2,36±0,3
2,40±0,2
1,82±0,17
Примітка. * – різниця показників з такими групи порівняння вірогідна (р
Для хворих на ВСД характерним було посилення активності центрального контуру регуляції серцевого ритму: зниження варіаційного розмаху ΔХ (активність парасимпатичної ланки ВНС); підвищення амплітуди моди АМ0 (активність симпатичного відділу ВНС), показника адекватності процесів регуляції (ПАПР) (співвідношення між активністю симпатичного відділу ВНС та провідним рівнем функціонування синусового вузла) та індексу напруги Баєвського (ІНБ) (відображає ступінь централізації керування серцевим ритмом, адаптаційно-компенсаторні можливості організму). Зміни всіх показників вірогідні (р
Зміни показників КІГ у хворих на НЦД вказували на перенапруження компенсаторних можливостей ВНС: одночасне підвищення тонусу симпатичного та парасимпатичного відділів ВНС, активності автономного і центрального каналів регуляції (збільшення ΔХ, АМ0, ПАПР, (р>0,05) та ІНБ (р
Зниження ΔХ, АМ0 (р0,05), характерне для ВВД, відображає неадекватність вегетативної регуляції в цій групі пацієнтів.
ПВН характеризувалась виснаженням регуляторних процесів, що проявлялось одночасним зниженням показників ΔХ, АМ0, ПАПР (р
Таким чином, визначення показників ВРС є об’єктивним методом діагностики і диференційної діагностики ВД.
Сомато-статевий розвиток є інтегральним показником стану здоров’я підлітків. За результатами проведеного дослідження визначено, що дисгармонійний ФР за показниками зросту і маси відповідно мали 29,5% та 32,9% хворих з ВСД; 29,4% та 35,2% – з НЦД; 38,8% та 32,1% – з ВВД; 36,3% та 38,8% – з ПВН.
Найбільш високі показники зросту виявлено у 15-річних дівчат, 16 та 17-річних юнаків, які страждали на ВСД, що підтверджує значення інтенсивного росту в розвитку цієї клінічної форми ВД. Достовірне зниження середніх показників зросту спостерігалось у 15-річних дівчат з НЦД та 15, 16 і 17-річних дівчат з ВВД порівняно з практично здоровими. Виявлено значне поширення надмірної ваги тіла та ожиріння в групі НЦД серед 17-річних хлопців і дівчат та 18-річних дівчат; ожиріння І-ІІ ст. Діагностовано у 29,7% обстежених. Навпаки, для групи хворих на ВВД характерною була в середньому нижча маса тіла, порівняно з практично здоровими.
Індекс маскулінізації у хлопців, які страждають на ВСД, ВВД та ПВН був зменшеним порівняно з практично здоровими і у 15 та 16-річних юнаків зміни були вірогідними (р
Диспропорційний сомато-статевий розвиток при ВСД та НЦД може бути пов’язаний з дисбалансом функції ГГС, при ВВД – з нейро-ендокринними розладами, тривалим гастро-інтестінальним синдромом і дієтичними обмеженнями.
Встановлено, що для хворих на ВСД порівняно з практично здоровими характерним було підвищення середнього рівня СТГ в плазмі крові у юнаків та дівчат відповідно до 1,93±0,17 та 1,66±0,59 нг/мл та зниження рівня ПЛ до 7,2±0,9 та 10,8±1,2 мкг/мл (для хлопців р0,05).85,7% дівчат з підвищеним рівнем ПЛ мали порушення менструального циклу. При ВВД незалежно від статі спостерігалось зменшення середнього рівня ПЛ (для хлопців р
При всіх формах ВД, незалежно від статі, середній вміст ЛГ і ФСГ вірогідно не відрізнявся від аналогічних показників у групі порівняння (р>0,05).
Таким чином, при ВД спостерігалось порушення функціонального стану ГГС, що може бути одним із патогенетичних факторів формування клінічної форми хвороби та дисгармонійного сомато-статевого розвитку.
При аналізі результатів УЗД ЩЗ та визначення вмісту гормонів ГТС (ТТГ, FT4) в плазмі крові виявлено, що для всіх форм ВД характерним було збільшення об’єму ЩЗ (р
Найбільш часто ураження ЩЗ діагностовано у хворих на ВВД та ПВН (41,9% і 50,0% відповідно). При цих же формах виявлена висока частота зобу ІІа ст. (9,3% і 16,7% відповідно), аутоімунного тиреоїдиту (6,9% і 8,3%). У хворих на ВСД і НЦД зміни в ЩЗ виявлені у 21,5% та 36,6% обстежених відповідно. В цих групах переважав еутиреоїдний зоб І ст. (17,7% і 32,4% відповідно).
Стан субклінічного гіпотиреозу (помірне підвищення рівня ТТГ від 4,01 мОД/л при нормальних значеннях FТ4) виявлено у 10,9% пацієнтів з зобом ІІа ст., що свідчить про необхідність додаткового спостереження за такими хворими з метою профілактики клінічної маніфестації гіпотиреозу.
Аналіз вмісту 5НТ в плазмі крові у 103 юнаків з ВД порівняно з таким в групі порівняння (727,9±31,1 нмоль/л), виявив зниження (р0,05) вмісту 5НТ до 758,4±32,0 нмоль/л відмічено при значній вираженості ВД (>50 балів за Вейном). Це підтверджує участь 5НТ в генезі хвороби та більш вагомий вплив інших нейрон-ендокринних факторів при значних проявах захворювання.
Найбільш виражене зниження (р
Враховуючи значну поширеність серед обстежених гіпертензивного синдрому (29,35%) та тривожно-депресивних розладів (37,1%) було проведено лікування, спрямоване на провідний клінічний синдром. Першу групу склали хворі з гіпертензивним синдромом, для корекції якого використовували кардіоселективний бета-блокатор бетаксолола гідрохлорид (Локрен). Локрен призначався по 10 мг один раз на добу зранку впродовж 2-3 тижнів. Другу групу склали хворі з тривожно-депресивними розладами, для лікування яких використовували Геларіум Гіперікум. Геларіум Гіперікум призначався по 1 драже тричі на добу протягом 28-30 днів. Ефективність лікування в обох групах оцінювалась за динамікою показників ВРС (табл.4), а в ІІ групі ще й за госпітальною шкалою депресії (HADS).
Як видно з даних таблиці 4, лікування Локреном супроводжувалось вірогідним збільшенням парасимпатичного впливу на ВРС (за показниками SDNN та RMSSD) і вірогідним зменшенням симпатичного (за показниками LF, LFn). При цьому суттєво зменшувалось співвідношення симпатичної дії до парасимпатичної (р
Таблиця 4. Динаміка показників ВРС під впливом лікування Локреном та Геларіумом Гіперікумом
Показники ВРС
Локрен, n=20
Геларіум Гіперікум, n=17
До лікування, M±m
Після лікування, M±m
До лікування, M±m
Після лікування, M±m
NN (мс)
632±18
644±21
653±19
649,4±16,3
SDNN (мс)
37,1±1,9
45,9±1,7*
36,4±2,6
34,7±2,4
RMSSD (мс)
45,3±2,7
49,4±1,8
47,3±3,5
45,7±3,1
pNN50 (%)
24,1±2,2
27,4±2,1
24,1±2,6
23,8±2,2
LF (мс2)
385±41
274±32*
373±41
484±31*
LFn (%)
37,9±1,4
33,7±1,6*
35,6±1,6
38,8±1,2
HF (мс2)
637±38
727±39
684±62
641±34
HFn (%)
62,3±1,7
67,3±1,1
64,4±1,5
61,1±1,1
LF/HF
0,60±0,08
0,37±0,07*
0,55±0,04
0,75±0,03*
Примітка. * – різниця показників вірогідна (р
Слід зазначити, що повідомлень з приводу використання Локрену при ВД з гіпертензивним синдромом у підлітків нами не знайдено. Отже, попередні дані про вплив Локрену на показники ВРС при гіпертензії диктують необхідність подальшого вивчення дії препарату у хворих цієї вікової групи.
Після курсу лікування Геларіумом Гіперікумом середній бал вираженості депресії за шкалою HADS знизився з 18,9±2,3 до 11,4±1,7 (р
Монотерапія Геларіумом Гіперікумом протягом 28-30 днів сприяє значному зменшенню клінічних проявів з боку серцево-судинної системи (на 62,5%), ШКТ (на 56,2%), сечовидільної системи (на 31,2%), а також зменшенню частоти респіраторного синдрому (на 25,0%), головного болю (на 18,7%). За даним ВРС Геларіум Гіперікум сприяє підвищенню тонусу симпатичної ланки ВНС, про що свідчить вірогідне підвищення середніх показників LF та LF/HF (р
продолжение
--PAGE_BREAK--