--PAGE_BREAK--Язичницька релігія створювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Вони були поширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній та усній передачі. Заклинання і замовляння виникли з віри первісної людини в чарівну силу слова. Залишки заклинань збереглися в Початковому літопису (у договорах русів з греками). До X ст. сформувався календарний обрядовий фольклор, пов'язаний ще за язичницьких часів з народними річними святами, і позакалендарний – приурочений до різних явищ побуту (весіль, похорон тощо), що досить міцно тримався в селянському побуті впродовж багатьох століть [11, с.52]. Як словесне оформлення обрядів, пов'язаних із річним циклом хліборобських робіт, із чотирма порами року та іншими звичаями, побутувала звичаєво-обрядова поезія. Календарні пісні – високохудожні твори, їх образи, поетичні засоби вироблялися протягом багатьох століть. До прозових фольклорних жанрів Київської Русі належать казки, перекази, легенди, приказки, прислів'я та загадки.
Із зростанням Київської Русі, зростав у народі й інтерес до минулого, до подій та діячів давно минулих часів [14, с.18]. Виникали згадані вже історичні перекази, що передавались усно і поширювались у формі героїчних билин. Билини — це епічні пісні, що відображають історичну долю Русі та присвячені історичним подіям з життя народу, захисту країни від ворогів, різним соціально-побутовим явищам. Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Серед них найранішими вважається билина про Святогора. Улюбленими героями билин Київського циклу (безпосередньо пов'язані зі славним градом Києвом та князем Володимиром) були воїни-богатирі: Ілля Муромець, Добриня Никитич, Альоша Попович, Ставр Годинович, Больга. Найпопулярніший серед них Ілля Муромець – селянський син, узагальнений образ руського воїна-патріота, безкорисливого захисника руської землі, вдовиць і сиріт. Популярним героєм народного епосу – билин – був і орач Микула Селянинович, в образі якого оспівано працю і подвиг простої людини. Самі герої здебільшого є реальними історичними особами, імена яких згадують у давніх літописах.
Билини тісно пов'язані з народною обрядовою піснею (звичаєм величання, з колядними і весільними обрядовими піснями), з казковими мотивами. Композиційно кожна билина поділяється на три частини: зачин, виклад і кінцівка. Поетика билин багата і різноманітна. Нерідко використовується гіпербола, характерні постійні епітети, порівняння, паралелізми, метафори. Ритм чіткий, вірш так званий билинний, який є різновидом тонічного вірша [14, с.40].
Творив і виконував билини власне народ. З його маси виділялися талановитіші співці-оповідачі. Пам'ять народна донесла до нас імена таких професійних митців, як Боян і Митуса. Пізніше носіями фольклору могли бути скоморохи.
Усна народна творчість мала великий вплив на давньоруську літературу, на її форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на історичних творах найбільш ранньої літературної форми на Русі. Виникнення історичної літератури, зокрема літописання, тісно пов'язане з розвитком суспільної свідомості, інтересом до минулого своєї країни, намаганням визначити місце Русі серед інших країн і народів [18, с.17-35].
Фольклор відображував трудовий процес, характер землеробського заняття, побут та ін. Ці явища знайшли своє відлуння у так званій календарній і обрядовій поезії, дослідити і вивчити яку можна на підставі архаїчних залишків у побуті українців.
До календарної поезії можна віднести зразки народної творчості, пов'язаної зі зміною пори календарного року – весни, літа, осені, зими. До обрядової поезії належить усна народна творчість, насичена в основному весільними й поховальними обрядами-піснями. В обох з них відображено язичницькі вірування та звичаї, які пізніше продовжували співіснувати поряд з християнськими.
У календарній народній поезії найбільш втілені анімістичні вірування, одухотворення природи, віру в магічні сили її явищ тощо. До такої поетичної творчості належать колядки і щедрівки зимою, веснянки, русальні, купальні, обжинкові й інші пісні весни і літа. Переважна більшість їх пов'язана з народженням, смертю і воскресінням природи [18, с. 20].
Пізніше язичницькі обряди обожнення природи поєднались з християнськими віруваннями про народження, смерть і воскресіння Христа. Прикладами служать такі християнські свята, як Різдво, Великдень (Пасха), Спас тощо.
Поступово більша частина обрядової поезії втратила своє культове значення, і лише колядки (які виконуються під Різдво) та щедрівки (під Новий рік і на Водохреще) тривалий час зберігали ознаки своїх колишніх магічних функцій.
1.2 Психологічні особливості вивчення творів фольклору Проблема розуміння є однією з найбільш актуальних і значущих в психології мислення і навчання, оскільки вона тісно пов'язана з процесом інтелектуальної переробки людиною інформації, привласненням нових знань і способами їх використання в практичній діяльності. Сучасна людина з самого народження живе в умовах все зростаючого потоку інформації, що представленого в різних знакових системах і, відповідно, вимагає різних механізмів розуміння. Твори фольклору, що передають від покоління до покоління накопичуваний народом досвід, є своєрідним джерелом інформації про навколишній світ. Володіючи специфічною формою, насичені образними порівняннями, метафорами вони представляють дуже цікаву і недостатньо вивчену область в плані розуміння.
Особливе відношення усної народної творчості і дійсності підкреслюється в багатьох роботах фольклористів, літературознавців, філософів. Дослідники відзначають неоднозначний характер можливих видів цього відношення. Але завжди, на думку В.Я. Проппа, фольклор є складною, часом багатоступінчатою трансформацією якого-небудь аспекту дійсності [22, с.15, 28-30]. Розглядаючи історико-фольклорний процес і його поетику, Пропп В.Я. говорить, що в творах фольклору трансформується, переосмислюється, насищається драматизмом, піддається тій, що принциповій перекодувала матеріал етносоціально-побутової сфери народного життя, тим самим представляючи своєрідний фольклорний мир.
Об'єм, межі, масштаби, способи віддзеркалення дійсності у фольклорі глибоко специфічні [22, с.12]. М.І. Кравцов розглядає кодовий і моделюючий характер фольклору, пов'язуючи його з міфологізмом і магічними функціями народної творчості [17, с.105-110]. Вивчаючи колективну творчу природу фольклору, пише, що його образна поетична система є неповторним художнім методом зображення реальності [17, с.58].
Продукуючись в текст, подібна система представляє складний взаємозв'язок понятійного і образного. Розуміння творів фольклору грунтується на здатності того, що перекодувало, інформації, що полягає в них, умінні відобразити фольклорний вміст в алфавіті і за відповідними правилами його кодування.
Залучення до фольклору розвиває інтерес до народного слова, звичаїв, засад і традицій попередніх поколінь, створюючи тим самим основи їх спадкоємності. Також, твори фольклорної творчості, заломлюючись через побутовий устрій народного життя, є надзвичайно багатим матеріалом для усвідомлення дітьми складних соціальних реалій. Різноманіття художніх форм і жанрів усної поезії дозволяє в цікавій і доступній для дитини формі
розкривати нормативно-ціннісні відносини людини і суспільства, людини і природи, людини і людини; таким чином діти не тільки цікаво проводять час, але вчаться співпереживати героям, виділяти цінність того або іншого їх вчинку, дізнаються про загальнолюдські представлення добра і зла, справедливості і підступності, честі, краса і ін. [7, с.102]
Певні жанри фольклору через використання складних образів, їх незвичайних трактувань, що приводять до утворення переносного сенсу, активно сприяють розвитку розумової діяльності, творчого сприйняття навколишньої дійсності. Виключно важливою і цікавою, на наш погляд, тому стає проблема підготовленості дітей до засвоєння змісту усної народної творчості.
Дія фольклору на особу не відбувається механічно. Тут слід виділити більш значущий момент, коли результатом дії виступає розуміння фольклору. Особове відношення суб'єкта до чого б то не було формується лише в результаті розуміння, тоді, коли розуміння не тільки переводить у внутрішній план все те, що до цього належало духовному світу народу, але і забезпечує цьому понятому певне місце у внутрішньому плані індивіда [11, с.37].
Розуміння усної народної творчості можливе лише при результуючій взаємодії образного і понятійного мислення, оскільки весь фольклорний зміст побудований на основі образів, що кодують реальність в її зв'язках і відносинах, які матеріалізуються в знаку (позначаються словом).
Аналізуючи специфіку розуміння фольклору необхідно виділити її особливості при природному і опосередкованому шляхах передачі. Природна передача фольклорного змісту здійснюється за допомогою природних способів: звучного слова, жестів, міміки в умовах безпосереднього контакту виконавця і слухача, коли наявний органічний зв'язок слова з невербальними засобами і ситуацією повідомлення, якнайповніше сприяючих реалізації функціонального призначення того або іншого твору. Опосередкований шлях сприйняття фольклору — через друкарське слово — гасить всі позатекстові елементи змісту і предметом розуміння тут виступає лише текстова реальність, що створюється фольклорною моделлю світу.
Вивчення психологічних особливостей розуміння творів фольклору в нашій роботі припускає, перш за все, з'ясування особливостей процесу інтеріорізації закладеної в текст інформації.
Почало напряму, що вивчає текст як єдине ціле, в психологічній науці поклав Н.И. Жінкин. Текст, на його думку, представляється ієрархією елементів, усвідомлення якої приводить до розуміння. Це ж напрям у вивченні тексту продовжують Л.П. Доблаєв, Т.М. Дрідзе, Г.Д. Чистякова і ін. Текст, як багаторівнева освіта, включаюче денотатний смисловий рівень засобів і способів виразу його предмету, розглядається І.А. Зимовою і її школою.
Вказаний напрям зосереджується в основному на наукових, науково-популярних, учбових і публіцистичних текстах. Проте, об'єднуючий з ними елемент є і у художніх текстів. Ознаки тексту художнього несе в собі твір фольклору, володіючи при цьому своїми специфічними характеристиками. Дані характеристики, на наш погляд, можуть задавати якісь правила і закономірності утворення сенсу фольклорного тексту.
Вивчення психологічних особливостей розуміння творів фольклору дозволить ефективніше доводити до маленької людини закладену в них інформацію, розкрити специфіку процесу розуміння цієї мовної реальності взагалі і його вікові особливості зокрема.
Більшість авторів детально аналізують виникаючі рівні розуміння, розкривають причини неадекватного розуміння, дають рекомендації по формуванню уміння освоювати зміст тих або інших текстів.
Твори фольклору розглядаються нами як носії конкретної інформації, в образній формі розкриваючи знання народу про дійсність, її емоційну оцінку і поведінкові еталони. Кожен конкретний текст задає свою послідовність необхідних розумових операцій, як би управляє процесом розуміння. У фольклорному матеріалі нами виділяються прості описові тексти, в яких прямо розкриваються відносини явищ в часі і просторі і тексти складніші, — конструктивні, в яких дані взаємодії предметів і явищ, що змінюються в часі.
1.3 Методична література про специфіку вивчення усної народної творчості Літературний розвиток і читацька діяльність школярів різного віку досліджені в методичній науці (праці Жадан Л., Мартинюк І.В., Дорошенко С.І., Пасічник Є.О., Стельмахович М.Г. і ін). Результати досліджень враховані при створенні тимчасових стандартів літературної освіти і варіативних програм.
Основною метою літературної освіти є залучення учнів до багатств вітчизняної і світової класики, формування культури художнього сприйняття і виховання на цій основі моральності, естетичного смаку, культури мови. Основою змісту літературної освіти визнано читання і вивчення художніх текстів з урахуванням, етико-філософського і історико-культурного компонентів літературознавства [19, с.71].
Перехід на концентричну структуру освіти припускає завершеність кожного етапу. Сучасні програми не містять вказівки на кількість часу на кожну тему, ряд творів запропоновані на вибір вчителя і що вчаться.
У середньому ступені (V-IX класи) література є самостійним предметом. У V-VII класах літературний твір вивчається як результат творчості письменника, як результат естетичного осмислення життя. Уявлення про літературу як мистецтво слова припускає розвиток сприйняття і розуміння тексту, поетики автора. Виховується культура мови, культура мислення і спілкування, формується емоційна чуйність, здібність до переживання і співпереживання.
Програми V-VII класів побудовані за концентричним принципом і на хронологічній основі: від фольклору і літератури минулого – до сучасності.
У V-VI класах учні не просто знаходять в тексті порівняння, метафори, епітети, а вчаться визначати їх призначення, вчаться «малювати» словами ті або інші картини, опановувати поняттям жанру, визначати значення окремих слів і виразів, розуміти значення композиції і складових її компонентів. З цікавістю відносяться п'ятикласники до завдань типу: «Що таке вигадка? »; «Чому нам цікаво читати? »; «Пригадай фольклорні жанри, які тобі відомі»; «Склади план казки, підбираючи назву для кожного епізоду»; «Доведи, що це чарівна казка»; «По запропонованому початку продовж казку, постарайся пригадати назву і визначити жанр»; «Прочитай визначення поняття „конфлікт“ і постарайся визначити, в чому схожість конфлікту абсолютна у всіх казках». У учбовій хрестоматії для VI класу (автори А.Г. Кутузов та інші) запропонований у вигляді подорожей різноманітний матеріал, зокрема старогрецькі міфи, народна лірична пісня, лірика російських класиків XIX століття, ліроепічні і епічні твори, духовна література, драматичні твори [19, с.70-75].
Вивчення літературного твору в школі складається з чотирьох основних етапів: вступні заняття, читання, аналіз і завершальні заняття. Кожен етап включає різноманітні види діяльності учнів. Етапи не є строго розмежованими. Навпаки, вони взаємодіють один з одним і переходять один в іншій.
Основна мета вступних занять: створення установки на сприйняття і розуміння тексту, мотивування подальшого аналізу і створення орієнтирів сприйняття [19].
Завершальні заняття мають на меті не тільки підбиття підсумків і формування узагальнень і висновків. Завершальні заняття орієнтують учнів на відтворення цілісності твору, на доведення читацького сприйняття до глибокого поєднання образних і понятійних елементів мислення. Висновок завжди несе в собі елемент новизни і зосередженості на найголовніше. Особливого значення набуває робота з підручником, з опорними конспектами, завдання порівняльного характеру, творчі роботи, використання ілюстрацій, виразне читання уривків з тексту з метою відтворити емоційне сприйняття літературного тексту.
Вперше шостикласники знайомляться з обрядовим фольклором, календарно-обрядовими піснями. Ця поезія не зовсім зрозуміла школярам, тому треба наблизити її, зробити цікавою для учнів.
Щоб сприйняти багатство старовинної української обрядової поезії, треба знати, про які обряди йдеться, коли і для чого вони здійснювалися, яку роль при цьому грала пісня.
Учні зіткнуться і з такими труднощами, як слова, що вживаються в місцевих говорах і розповсюдженнях, що не отримали, в літературній мові (для цього є підрядкові примітки, а можна заздалегідь виписати ці слова з поясненнями на дошці). Зустрінуться також незвичні словосполучення, неприйнятий порядок слів. З цими труднощами можна справитися за допомогою попередніх пояснень і коментованого читання.
Дуже важливо при вивченні даної теми повідомити необхідні відомості, які багато що пояснять і зроблять зрозумілішою поезію, що вивчається. Не менш важливий підготувати виразне читання поміщених в хрестоматії пісень. Це повинен зробити вчитель.
Все це допоможе таким, що вчиться відкрити мир поезії, що сторіччями створювався народом, стане, можливо, ясніше, чому народною обрядовою поезією цікавилися багато знаменитих письменників, композитори, художники.
Висновки до першого розділу Вивчення фольклорних творів на уроках української літератури в середній школі показує, що для ефективного осмислення фольклору будь-якого народу потрібне цілеспрямоване наукове дослідження.
продолжение
--PAGE_BREAK--