МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИОдеський національний університет ім. І.І. МечниковаФакультет романо-германської філології Курсова робота на тему:
«Реалії як засіб передачі національного колориту в оповіданні Френсіса Скотта Фіцджеральда “TheLastoftheBelles”»
студентки ІІІ курсу факультету романо-германської філології
36 групи « а»
К.С. Бахталовської
Науковий керівник:
Н.Г. Шевченко
Одеса
2010 р.
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………...…..3
Глава І. Теоретичні передумови дослідження
§1. Лінгвістика тексту та її задачі………………………………………….…….5
§2. Основні текстові категорії……………………………………………….…..7
§3. Типи інформації у тексті…………………………………………………….9
§4. Про поняття «реалія» та «колорит»………………………………………...10
§5. Класифікація реалій………………………………………………………....14
Глава ІІ. Функціонування реалій в оповіданні Ф. Скотта Фіцджеральда “The Lastof the Belles”
§1. Частотні характеристики реалій в оповіданні…………………………….20
1.1. Стислий зміст оповідання…………………………………………..20
1.2. Частотний словник реалій в оповіданні…………………………….22
§2. Семантичні характеристики реалій в оповіданні…………………………25
2.1. Класифікація реалій за предметною ознакою……………………...25
2.2. Топоніми в оповіданні………………………………………………26
2.3. Структурні характеристики реалій в оповіданні…………………..27
§3. Стилістичні функції реалій у тексті………………………………………..28
Висновки……………………………………………………………………………30
Список використаної літератури………………………………………………….31
ВСТУП
Кожна країна, кожний народ, кожна місцевість мають свої особливі умови розвитку, які є її характерними рисами, що відрізняють різні культури, надаючи їм щось особисте, надзвичайне, неповторне. У кожній мові існують спеціальні слова, які належать до національної лексики, не маючи повних аналогів в інших мовах. Такі слова називають реаліями, і саме вони є об’єктом цього дослідження.
Метою цієї курсової роботи є:
1. визначити місце реалії в лінгвістиці тексту;
2. дати чітке визначення поняттю “реалії” та ознайомитися з їх класифікацією;
3. проаналізувати вживання реалій в оповіданні Ф. Скотта Фіцджеральда “The Lastof theBelles”, визначити їх семантичні та структурні характеристики, стилістичні функції.
Дослідженню реалій було присвячено багато праць і українських, і російських, і навіть іноземних фахівців і дослідників, таких як С. Влахов, С. Флорин, А.В. Федоров, Л.Н. Соболєв, В.Н. Коміссаров, Вл. Россельс, Я.І.Рецкер, А.Д. Швейцер, Р.П. Зарівчак, О.Ф. Бурбак, Л.С. Бархударов, А.А.Мороз та багато інших.
Ця проблема вивчена досить глибоко, але на наш погляд, вона все одно залишається актуальною і, в якійсь мірі, новою для сучасних вчених, тому що життя людей не стоїть на одному місці, воно розвивається, а з цим з’являються нові реалії, поняття, які ще треба вивчити, яким ще не було приділено досить уваги. Ця проблема також актуальна, тому що можна винайти ті сфери дослідження реалій, які не були ще дуже добре вивчені і спробувати дослідити реалію в цих невідомих областях.
Саме тому, що реалії є дуже цікавою темою для дослідження, ми і присвятили їм цю роботу.
Ця робота складається із змісту, вступу, двох основних частин – першої, до якої входять загальні теоретичні відомості, і другої – практичної, яка складається з аналізу реалій в тексті оповідання, висновків та списку використаної літератури.
Як вже зазначалося, матеріал дослідження представлений оповіданням відомого американського письменника першої половини ХХ століття Ф.С. Фіцджеральда, який оспівував так зване «джазове» покоління. Вік джазу розпочався одразу після закінчення І світової війни і завершився Великою Депресією.
Об’єм дослідженого матеріалу складає 38 лексичних одиниць, виділених методом суцільної вибірки з тексту.
Окрім цього, при аналізі використано традиційний описовий метод та елементи кількісного аналізу.
Список використаної літератури налічує 19 джерел.
Глава І. Теоретичні передумови дослідження.
§1. Лінгвістика тексту та її задачі
Однією з найбільш вдалих кваліфікацій лінгвістики тексту було визначення її як науки, що вивчає «мову в дії» (language in use). З початку її розуміли саме так, але з часом вчені-лінгвісти дійшли до висновку, що лінгвістика тексту – це ще й пошук певних спільних закономірностей, а не лише аналіз якихось окремих вживань. Задача лінгвісти тексту не тільки знайти та побудувати систему граматичних категорій тексту разом із змістовими та формальними одиницями саме цієї сфери, але й описати умови людської комунікації. Саме тому текст – не просто певна послідовність речень, а послідовність речень, які ми вживаємо в ході живої розмови, що може включати в себе і висловлювання [14, 10].
Серед багатьох задач лінгвісти тексту Г. П. Стуколова виділяє такі основні:
1) опис функціонування всіх мовних одиниць, що входять до складу тексту та дослідження його елементів;
2) виявлення складу та взаємодії текстових категорій;
3) визначення текстових категорій, що конституюють текст;
4) встановлення закономірностей функціонування текстових категорій;
5) розробка типології текстів;
6) визначення в даній типології місця художнього тексту [11, 5].
В. Т. Садченко вважає, що, з лінгвістичної точки зору, текст можна розуміти як вербальне відтворення, але потрібно пам’ятати і про те, що той самий вербальний текст є способом відображення реальної дійсності за допомогою елементів системи мови. Крім того, він є основною комунікативною одиницею, способом збереження та передачі інформації, форми існування культури. Він є продуктом певної історичної епохи та, навіть, відображенням психічного стану індивіда [10, 104]. Але, незважаючи на те, що текст виконує вербальну функцію, він ще й ускладнюється деякими допоміжними. Наприклад, будь-який художній твір являє собою не тільки певне повідомлення, але й може містити пропагандистські, розважальні, культурологічні, психологічні, релігійні, ритуальні та ін… мотиви [3, 443].
Як зазначає І. Р. Гальперін, текст – мовотворчий процес, якому властива завершеність у вигляді письмового документа, що складається з назви або заголовка та низки особливих одиниць (надфразових єдностей), які об’єднані різними типами граматичного, лексичного, стилістичного зв’язку, що мають певну цілеспрямованість. З цього можна зробити висновок, що під текстом потрібно розуміти не тільки фіксоване на папері усне мовлення, а ще й особливий різновид мовотворчого процесу, який не є спонтанним та непослідовним, на відміну від усного мовлення. Мова – процес, певний рух, який не може бути стабільним [5, 18].
Отже, дотримуючись думки В. А. Кухаренко, можна виділити такі основні задачі лінгвістики тексту:
1) виявлення складу та взаємодії текстових категорій;
2) виявлення категорій, що конституюють художній текст;
3) встановлення закономірностей функціонування текстових категорій;
4) розроблення типології текстів та визначення в ній місця художнього тексту [2, 8].
§2. Основні текстові категорії
Згідно з В. А. Кухаренко текст – не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій все взаємопов’язано та взаємообумовлено. Його системність та структурованість не заперечує, а, навпаки, передбачає можливість його формального (архітектонічного) та змістовного (композиційного) членування. Категорія членування виступає в нерозривній діалектичній єдності з категорією зв’язності [2, 74].
В. А. Кухаренко зазначає, що В. Дресслер називав формальну зв’язність тексту когезією, К. Кожевникова – зовнішньою спаяністю, а І. Р. Гальперін – інтегративністю, тобто зв’язності змістовної. Саме в рамках останньої здійснюється розвиток теми, яка і виступає основним засобом створення зв’язності тексту, тому як його невід’ємної категорії [2, 75].
В дослідженнях з лінгвістики тексту основними ознаками є зв’язність, цілісність тачленування, що відображаються в текстових категоріях.
Під зв’язністюрозуміємо поєднання тих фактів, явищ та подій в єдине смислове ціле, що відображається, передається або створюється за допомогою мовлення. Зв’язність тексту є запорукою його цілісності, яка являє собою поєднання всіх фрагментів тексту. Членування – формальний та змістовий поділ тексту на частини (розділи, параграфи, абзаци) [ 11, 5].
Отже, вищеназвані ознаки тексту проявляються в таких змістовних категоріях:
1) когезії (формальної зв’язності тексту, його зовнішньої спаяності);
2) когерентності (змістовної зв’язності тексту, його внутрішньої спаяності);
3) проспекції (інформації, направленої вперед);
4) ретроспекції (інформації, направленої назад);
5) інформативності або змістовності (направленості на розкриття концепту твору);
6) інтенціональності (потенціального змісту мовленнєвого твору згідно з намірами автора тексту);
7) модальності (вираження відношення автора до зображуваного предмета, явища або фрагмента дійсності);
8) прагматичної направленості (розрахованісті на дію адресата у відповідь, що може бути виражена вчинком або мовленнєвою дією);
9) інтертекстуальності (включення одного тексту в інший, що дає змогу пов’язати тексти різних епох, мов, різножанрові тексти; накладання одного тексту на інший);
10) визначеності/невизначеності (актуалізації імені, демонстрації його неповторності в даній ситуації);
11) ситуативності (приналежності тексту до певної ситуації, його прямого відношення до мовленнєвої ситуації) [2, 75; 11, 6].
Не можна не зазначити того, що в кожному тексті існує система, яку можна представити у вигляді трикутника «Я – зараз – тут». Це своєрідне поєднання суб’єкта повідомлення (зазвичай людина), часу та місця, в рамках якої міститься нерозривна локально-темпоральна єдність – хронотоп [2, 78].
Виходячи з цього, можна побачити, що обов’язковими категоріями художнього тексту є анторопоцентричність та локально-темпоральна віднесеність.
Звичайно, жоден твір не може існувати без ідеї (концепту), тому концептуальність художнього тексту є його основною категорією [2, 80].
§3. Типи інформації у тексті
Згідно з професором І.Р. Гальперіним, кожен окремий текст містить інформацію, яка зазвичай поділяється на такі види:
1) змістовно-фактуальна (ЗФІ),
2) змістовно-концептуальна (ЗКІ),
3) змістовно-імпліцитна, підтекстна (ЗІІ).
Змістовно-фактуальна інформація відображає ті події, явища, факти та процеси, які вже відбулись, відбуваються, або відбуватимуться у майбутньому. Всі ці події не обов’язково повинні відноситись до реального світу, але й і до вигаданого. Такий вид інформації може передавати можливі вирішення поставлених питань, або висунутих вченими гіпотез. Її особливістю є те, що вона завжди існує у вербальному вигляді.
Змістовно-концептуальна інформація несе в собі задум автора, розуміння та відношення його до явищ, які були зображені в тексті за допомогою ЗФІ, визначення та розуміння їх причинно-наслідкових зв’язків та їх місця в культурному, політичному, економічному та суспільному житті народу. Вона також включає в себе складні психологічні та міжособові відносини певних людей. Не виключеним є існування того факту, що така інформація може потребувати тлумачень та пояснень, оскільки має не тільки бутійне, але й естетико-художнє забарвлення.
Змістовно-імпліцитна інформація має невизначене, розмите забарвлення. Розпізнати її можна лише за допомогою можливості мови будувати асоціативні та конотативні значення, що містяться у ЗФІ [5, 27].
Необхідно зазначити, що форма, в якій представлена інформація, грає велику роль. В художніх творах форма нерідко отримує особливий зміст. Однією із цих форм є повідомлення.
Повідомлення – форма інформації, яка служить для передачі відомостей, які відбуваються, відбувалися та відбуватимуться [5, 31].
§4. Про поняття «реалія» та «колорит»
Реалії являють собою одну із найгостріших проблем при перекладі, оскільки вони нерозривно пов’язані з місцем, народом, культурою та епохою, про які йдеться в тексті [1, 38].
Взагалі реалії можна зустріти переважно в художній літературі, в якій вони є невід’ємними елементами для зображення місцевого та історичного колориту. Реалії – абсолютний здобуток народу, у мові якого вона з’явилася та продовжує існувати. Звичайно, вона може війти в іншу мову, існувати в ній певний час або залишитися назавжди, тим самим збагатити її, або засмітити [9, 19].
Реалії – назви, характерні тільки для певних націй і народів, предметів матеріальної культури, історичних фактів, імен національних героїв, міфологічних створінь і т.д. Деякі вчені при зіставленні мов, що позначають ці явища, відносять такі слова до безеквівалентної лексики. Безеквівалентними є слова, котрі служать для вираження понять, відсутніх в іншій культурі і, як правило, не перекладаються на іншу мову одним словом та не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать [12, 5].
Реалії тісно і нерозривно пов’язані з національним колоритом [1, 38].
Літературний прийом couleurlocale(місцевий колорит) базується на зображенні тих особливостей та ознак природних явищ, побуту, звичаїв, психології мешканців, котрі притаманні даній місцевості, в протиставленні до інших місць[18].
Саме колорит забарвлює слово і перетворює його на реалію, вказує на характер позначуваного ним об’єкта та його віднесеність до певної культури, нації, народу [4, 116].
Кожна людина формує свій світогляд на ґрунті мовнолітературних та загальнокультурних традицій свого народу. Саме тому, входячи у світову культуру, вона опирається на національну культуру свого народу [1, 40].
З розвитком реалізму з’явилася потреба зображувати дійсність якомога точніше. Саме тому відтворення національного колориту набуло великого значення в художній літературі.
Національний колорит – достатньо конкретна особливість літературного твору. Вона може з’являтися як в характері і вчинках головних осіб, так і в мовній тканині твору [1, 43].
Нажаль, реалію як перекладознавчий термін, вивчено ще недостатньо. Лексема «реалія» походить від латинського іменника жіночого роду rēs, rěi («річ; предмет, факт, подія»). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника rēs, rěi за допомогою прикметникового суфікса –al- по аналогії з прикметником hiěmalis, утворенним від іменника hiems, hiěmis. Проте лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення [1, 46].
Вперше термін «реалія» був зазначений А.Федоровим у монографії «Про художній переклад». Він пише, що йдеться не просто про «слова, що позначають реалії», а про «слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту». Реалія – явище позалінгвальне, лише предмет матеріального світу, а не сл