Київський Славістичний УніверситетКонтрольна робота зІсторії української літератури
на тему:
“Поученія” Володимира Мономаха — зразок дидактичного вітійства.Виконала студентка ЗаочноговідділенняІ-го курсу группи УА Волкогон Тетяна
2004 рік
ПЛАН
Вступ.
Розділ І. Автор і його творіння:
a) Володимир Мономах – київськийкнязь – автор “Поучення”;
Розділ ІІ. Зміст “Поучення”:
a) релігійно-моральна частина;
b) “світські” поради;
c) автобіографія.
Розділ ІІІ. Джерела “Поучення”:
a) традиція батьківських повчань;
b) прямі джерела твору.
Висновок.
Список використаної літератури.
Майже єдинимджерелом історії Київської Русі, що дійшло до нас є “Повість временних літ”.Цей найдавніший літопис зберігся в кількох списках і редакціях. Найвідомішими єЛаврентіївський та Іпатіївські списки “Повісті”. В Лаврентіївському списку під1096 вміщеному досить незввичайну літературну пам’ятку Київської Русі — так зване “Поучення дітям” ВолодимираМономаха.
“Поучення”завжди привертало увагу дослідників. У контексті “Історії українськоїлітератури” та “Історії України” твір розглядають як незвичайну пам’ятку, аджевперше ми знаємо ім’я автора – Володимир Мономах – київський князь протягом1113-1125 років. “Поучення” органічно поєднує дидактичні та автобіографічніелементи, адже на прикладі власного життя Володимир дає поради своїм дітям.
Контрольнаскладається з трьох розділів. Перший розділрозповідає про автора – Володимира Мономаха, план “Поучення” та причину появитвору. Друггийрозділ присвячений аналізу змісту “Поучення”. У третьому розділі розглядаютьсялітературні джерела, які міг використати автор при написанні твору.
ВолодимирМономах був останнім князем, що зумів об’єднати навколо Києва майже три четвертихусіх руських земель і припинив, на деякий час феодальний розпад Русі. У 1113році він став Великим князем київським. Володимир Мономах уславився якоборонець Русі від половецьких нападів. Великим авторитетом він користувався нетільки у Візантії (його мати – дочка імператора Костянтина), але і у ЗахіднійЄвропі (Мономах одружився з Гітою – дочкою останнього англо-саксоньськогокороля Гарольда, яка втекла з сім’єю з Англії після навали норманів), зумівпіднести вагу Київської Русі на міжнародній арені.
В“Поученні” Володимир показав себе не тільки як видатний державний діяч, а й якталановитий письменник. У невеликому за обсягом творі він зміг розповісти пронайважливіші моменти власного життя і своєї доби.
Можливо“Поучення” написеане десь у середині лютого – на початку великого посту 1117року, але не пізніше 1125 року – дата смерті Мономаха. Володимир пише, що“сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене досих днів, грішного, допровадив”. Це свідчить, що твір написаний у вельмиповажному віці, коли людина готується до смерті.
”Поучення” – цілісний твір, воно написане запевним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина –релігійно-морального характеру — містить уривки текстів св. Письма тарелігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодополітичної моралі. Тут йдеться спочаткупро князівські обов’язки (дома, під час подорожей – військових виправ, об'їздуземель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні порадикнязя на прикладі власного життя.
У вступі Володимир називає себе автором “сеї грамотиці”,підкреслюючи, що пише її не тільки длясвоїх дітей: “діти мої чи інший хто, слухавши її, не посмійтеся, а кому воналюба, — нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і я,труждатися. […]Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються”.
Далі Мономах говорить про привід до написання: “Зустріли бомене посли од братів моїх на Волзі, кажучи “Поспіши до нас та виженемо ми обохРостиславичів, а волость їхню однімем”. Володимир відмовився, але такепорушення договору Любецького з'їзду 1097 року, коли князі вирішили “нехайкожен та й утримує вотчину свою”, наскільки схвилювало його, що, він узяв уруки Псалтир, трохи заспокоївся, і вирішив написати повчання дітям.
Перша частина насичена виписками з богослужебних книг, якимиавтор не тільки передає бентежний стан своєї душі, а й прагне уславити Бога,показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: “покаянієм,сльозами і милостинею”.
Цікаво, що хоч власне поради Володимир розміщує у другійчастині, перша релігійна частина також має повчальні моменти. Автор дає уривкиз Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже у Біблії– священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: “Не наслідуйте лиходіїв, не завидуйте тим, щотворять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа,заволодіють землею”. Ісайя І, 17, 18: “Визволіть зобидженого, захистіть сироту,вступітеся за вдовицю”.
У першій частині вміщені уривки із “Слова про подвижництво”та “Слова про доброчинність” Василія Великого, який повчав юнаків, що “требамати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє:при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих –слухати, старшим –покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавстварозмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надмірусміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; до долу очімати, а душу – вгору; уникати, нестаратися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як і од усіх честь”.“Научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельськимсловом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнівподавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради;тебе позбавлять – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай,умерти гріх”.
Мономах підкреслює, що потрібно прощати навколишніх, адже“человеколюбець-бог милостив і премилостив…Господь наш, володіючи і животтям ісмертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить раз, і знову, і до сконуживоття нашого”.
І головне, потрібно завжди прославляти Господа молитвою:“Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!.. Тож, хто не восхваляєтебе і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа, — нехай буде проклят!” [Перше послання Павла до корінфян ХVІ, 22].
Поступово релігійна частина переходить у світську, на початкуякої Мономах підкреслює, що його робота – “ се мізерного, слабого ума мойогопоучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то хоч половину”.
Світські поради”, які вміщенні у другій частині, витримані у дусіхристиянської гуманності. Володимир малює образ ідеального князя-правителя,перелічуючи його обов'язки перед підданими, церквою, самим собою.
Мономах дає такі поради дітям:
“Убогих не збувайте, але … по силі годуйте іподавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубитилюдину”;
“Якщо хто буде достоїн навіть смерті, то непогубляйте ніякої душі християнської”;
“Річ мовлячи, не клянітеся богом, ніхрестітеся”, але давши клятву потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу;
Духовенство потрібно поважати;
“Паче всього – гордості не майте в серці і вумі”.
Мономах підкреслює, що великим гріхом є збирання скарбів –а це суперечить епосі – періоду феодальної розробленості, коли люди, невпевнені в майбутньому, намагалися подбати про чорний день.
“Старих шануй, як отця, а молодих – якбратів”;
Бережіться брехні, пияцтва, розпусти;
“Жонусвою любіте, але не дайте їм, жінкам, над собою власті”.
Про хворих не можна забувати, а померлихпотрібно вшановувати.
Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, авсе перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Неможна давати дозволу війську грабувати мирне населення. Князь – керівникдержави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.
Володимир Мономах підкреслює, що потрібно постійно працювати над собою:“коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то тогоучітесь”. Тут Володимир посилається на приклад з життя, розповідаючи, що йогобатько –князь Всеволод, сидячи дома, вивчив п’ять мов.Головне ж зло для людини –лінощі, бо “що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться”.
Світські повчання закінчує Володимир програмою князівського дня:вставати до схід сонця, найперше йти до церкви, потім радитися (“думати”) з дружиною, судити людей, їхати налови, в полудень спати і т. д.
Після такої дидактичної частини автор поступово переходить доавтобіографічної. Настанови дітям Володимир підкреслює прикладами з життя – саме в цьому важливість твору, аджесамі по собі настанови не будуть мативпливу на читачів.
Ця частина – спогади про численні походи, в яких Володимир брав участь.Автор говорить про вісімдесят три великі походи, “а решти не пам’ятаю, менших”.Очевидно, при написанні твору він користувався якимось щоденником, чи літописом– дивує точність, з якою автор пише автобіографію.
Мономах ніколи не чинив “неправедно”, завжди жалів міста і села. Одногоразу, коли була боротьба за Чернігів з Олегом Святославичем, Володимирпоступився своїми позиціями і віддав місто Олегу. Пожалівши “християнські душіі села, що горіли, і монастирі, я сказав: “Не хвалитися поганим!” І оддав ябрату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого – до Переяславля”.
Всі перемоги Володимир приписує Богу, адже лише з його допомогою вонибули отримані. В кінці опису майже кожного походу автор пише такі слова: “І Бог нам допоміг”. ДякуєМономах Спасителю також за те, що рятував на ловах, коли “два тури на рогахпідкидали мене з конем, олень мене один бив рогами і два лосі – один ногамитоптав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочивдо мене на бедра і коня зо мною кинув на землю, та Бог мене уцілілим зберіг".
Володимир з юності не пильнувавсвого життя: “що належало робити слузі – те сам я робив… ніколи не даючи собісупокою”. Ніколи він не покладався на посадників і сам кругом лад наводив.“Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і зацерковним порядком, і службою сам наглядав”.
Таким чином, прикладами з свого життя автор ілюструє поради, подані всередній частині твору.
В кінці “Поучення” Володимир, звертається до дітей і підкреслює, що несебе він хоче вихваляти цими спогадами: “хвалю Бога і прославляю милість його,що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу,не лінивим мене, недостойного, сотворив був”… Мономах, підсумовуючи, проситьчитачів робити всілякі добрі діла, “ставлячи Бога зо святим його”.
“Поучення” дуже цікаве ще й тим, що це перший оригінальний твір такогожанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений усередньовіччі, і Володимир міг, взявши їх за основу, написати схоже. Зокрема,популярними були “Повчання Соломона синові” з “Притч Соломонових”, “Заповідідванадцяти патріархів”. З Візантії прийшли два повчання синам, вміщені в“Ізборнику Святослава” 1076 року – Ксенофонта і Теодори. У VІІІ ст. булистворені англосаксонські “Батьківські повчання”. Про цей твір Володимир мігдізнатися від дружини Гіти. Немає сумнівів, що Мономах використав ці твори. Прямими ж джерелами “Поучення” є“Псалтир”, “Шестоднєв” Василія Великого, “Пролог”, “Тріодь пісна”, “Фізіолог” іінша богослужебна література.
Але “Поучення” не є класичним батьківським повчанням, цей твірсамостійний. Володимир Мономах викладає від себе, образно і чітко, спираючисьна факти руської історії та власного життя.
До “Поучення” пізніше приєднали “Лист Володимира Мономаха, написаний1096 року до чернігівського князя ОлегаСвятославича” та “Молитву”, але ці творине є продовженням “Поучення”, вони складалися окремо.
Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світськоїлюдини старої Русі. Автор відрізняється начитаністю, мовно-літературнимумінням, і разом з тим – християнською набожністю. Але по-іншому твір написаний не міг бути, вінпросякнутий духом тієї епохи, епохи панування релігійної ідеології.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Білецький О.І. “Поучення дітям” Володимира Мономаха. // Зібрання творів у 5т. – К., 1965. — т. 1. – 528с.
2. Володимир Мономах. Твори. //Літопис Руський. /За Іпатським літописом переклавЛ. Махновець. – К., 1989. – с. 454-464.
3. Давняукраїнська література. Хрестоматія /Упор., передмова такоментарі М.М. Сулими. – К., 1991. 576 с.
4. Дорошенко Д.І. Нарис історіїУкраїни в 2-х томах. Том 1 (до половини ХVІІ століття). – К., 1992.– 238 с.
5. Історія української літератури: У8-ми т. – К., 1967. – т. 1. – 570 с.
6. Хрестоматия по древней русской литературе XI – XVII веков. – М., 1952. – 550 с.
7. Чижевський Д. Історія українськоїлітератури від початків до доби реалізму. – Тернопіль., 1994. – 478 с.