Зміст
1. Як економи із комедії І. Карпенка-Карого “Хазяїн”називають поміж собою систему господарювання Пузиря?
2. Назвіть справжні ім’я та прізвище письменника,відомого в літературі під псевдонімами Хома Брут, Віршороб, Голопупенко, Мирон,Джеджалик
3. Про кого з персонажів у повісті “Кайдашева сім’я”І. Нечуя-Левицького говорили, що це «чоловік гордий та жорстокий, з його будедобрий посіпака»?
4. Зробити аналіз поезії Я. Щоголева “Остання січа”
5. Портрет Мотрі як засіб розкриття її характеру(“Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький)
6. Аналіз поезії І. Манжури “Щира молитва”.
Література
1.Як економи із комедії І. Карпенка-Карого “Хазяїн” називають поміж собою системугосподарювання Пузиря?
Hенаситна жадобадо наживи і поpоджена нею амоpальність властива не тільки Пузиpеві, а й іншимдійовим особам, що значною міpою доповнюють його обpаз. Феноген Петрович — пpава pука хазяїна, і Ліхтаpенко — найспpитніший економ, заpаз лише помічники.Та мине якийсь час, і кожен з них стане теж таким же. Для них пеpебування наслужбі у Пузиpя — тpамплін до власного збагачення і добpа школа. Багатство — найзаповітніша мpія, найвища мета життя Феногена. «Земля, скот, вівці,хліб, комеpція, баpиші – оце життя! А для чого ж тоді, спpавді, і жить насвіті?» — говоpить він. Та навіть цей пpойдоха нічого не ваpтий пеpедПоpфиpієм Ліхтаpенком. Hа відміну від Феногена, Ліхтаpенко не лицеміpить, неплазує пеpед хазяїном, не вдає з себе віpного слугу. Він глибше за ньогозpозумів і засвоїв закони хижацької наживи і тому, дбаючи пpо забезпеченнясвоїх егоїстичних інтеpесів, діє сміливіше, нахабніше. У нього своя філософія:«ось ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комоpу! Явізьму те сало голими pуками і однесу сало в комоpу, і покладу. Сало ваше ціле,а тим жиpом, що у мене на pуках зостався, я намастю голову — яка ж вам відцього шкода?» Він не пpосто кpаде, а робить «комеpческийгендель». Оцінюючи по заслугах хижацьку досвідченість і спpитність свогоеконома, Пузиp саме йому доручає «загнуздати мужиків», «зpобитибідність».
В комедії “Хазяїн”показано кілька типів управителів маєтку Пузиря. Хазяїн навчає їх визискуватиселян, робітників. Хист кожного управителя визначається вмінням вигадати якісьспособи хижацької наживи. Між собою Феноген та Ліхтаренко системугосподарювання Пузиря називають “хозяйське колесо”. Ліхтаренко каже: “… Одніпроскакують крізь те колесо, а інших воно давить...” До тих, хто проскакуєкрізь нього, Ліхтаренко залічує і себе.
2.Назвіть справжні ім’я та прізвище письменника, відомого в літературі підпсевдонімами Хома Брут, Віршороб, Голопупенко, Мирон, Джеджалик
Іван Франко(псевдоніми Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.) Іван (27 серпня 1856 р.—28травня 1916 р.), письменник, поруч Шевченка один з найвизначніших духовнихпровідників України, вчений, громадсько-політичний діяч, публіцист.
Іван Франконародився в селищі Нагуєвичі (тепер селище Івана Франка) Дрогобицького повіту,в родині селянина-коваля. У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію і розпочавстудії (класична філологія й українська мова та література) у Львівськомууніверситеті.
Перші літературнітвори Франка — вірші (1874 р.) і повість «Петрії і Довбущуки» (1875 р.) булидруковані в студентському часописі «Друг», членом редакції якого він став з1875 року. Активна громадсько-політична і видавнича діяльність та листування зМ. Драгомановим привернули увагу поліції, і 1877 р. Франко, разом з МихайломПавликом, О. Терлецьким й іншими, був заарештований за соціалістичнупропаганду. Після восьмимісячного ув'язнення Франко ще активніше включається вгромадсько-політичну роботу, допомагає в організації гуртків у Львові, дописуєдо польської газети „Praca", знайомиться з працями Карла Маркса й Ф.Енґельса, та разом з Павликом засновує 1878 р. часопис «Громадський Друг», якийпісля конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот».
1880 р. Франкавдруге заарештовують, обвинувачуючи в підбурюванні селян проти влади. Післятрьохмісячного ув'язнення Франко перебував під наглядом поліції і був змушенийприпинити студії в університеті.
Перший періодФранка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі»(1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Не пора...» (1880 р.) та інші, атакож повісті „Boa constrictor" (1881 р.), «Борислав сміється» (1881 р.),«Захар Беркут» (1882 р.) та низка літературознавчих і публіцистичних статей.
У 1881 р. роціФранко став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якогопрацював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.).Розійшовшися з народовцями, які побоювалися його радикально-соціалістичних іреволюційних ідей, Франко пробував заснувати незалежний орган і для здобуттяпідтримки двічі їздив до Києва — 1885 і 1886 рр.; там познайомився з київськимикультурними діячами, серед інших з М. Лисенком і М. Старицьким, і в травні 1886р. одружився з О. Хоружинською. Після невдачі з українським часописом Франкостав співредактором польської газети „Kurier Lwowski". Періоддесятилітньої (1887—1897 рр.) праці в польській (також „Przyjaciel Ludu")і німецькій („Die Zeit") пресі Франко назвав «в наймах у сусідів».
1888 р. Франкодеякий час співробітничав у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцямиспричинили третій арешт (1889 р.). 1890 р. за підтримкою М. Драгоманова Франкостає співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, підготувавши длянеї програму, та разом з М. Павликом видає півмісячник «Народ» (1890—1895 рр.).В 1895, 1897 і 1898 рр. 1894 р. Франко реабілітувався у Львівськомууніверситеті з історії української літератури, але професури не здобув черезопір намісника Бадені і галицьких реакційних кіл. У 1894—1897 рр. Франко разомз дружиною Ольгою видавав часопис «Житє і Слово», в якому серед інших з'явиласьйого стаття «Соціалізм і соціал-демократизм» (1897 р.) з гострою критикоюукраїнської соціал-демократії й соціалізму Маркса й Енґельса. Критикумарксизму, як «релігії, основаної на догмах ненависти і класової боротьби»,Франко продовжив у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» (1897 р.).
З 1894 р., зприїздом М. Грушевського до Львова, Франко тісно співпрацював з НТШ (1899 р.став його дійсним членом, 1904 р. — почесним), публікуючи у «ЗНТШ» більшістьсвоїх наукових праць, історико-літературних нотаток, рецензій; Франко працювавтакож в Етнографічній Комісії, очолював Філологічну Секцію НТШ (1898—1908 рр.).Саме завдяки Франку і Грушевському НТШ стало фактичною академією наук напередоднівійни 1914 р. 1898 р. українська громада урочисто відзначила 25-літній ювілейлітературної діяльности Франка. Покинувши в 1897 р. журналістику, до чогопризвела його стаття у віденській газеті „Die Zeit", в якій він назвавМіцкєвіча поетом зради (Der Dichter des Verrates), Франко повністю віддаєтьсяспільно з Грушевським і В. Гнатюком редаґуванню «Літературно-НауковогоВісника»; фактично вся редакція була в руках Франка.
З 1908 р. станздоров'я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінцясвого життя. За останній період він написав «Нарис історії українсько-руськоїлітератури» (1910 р.), «Студії над українськими народними піснями» (1913 р.),здійснив велику кількість перекладів з античних поетів. 1913 р. вся Українасвяткувала сорокарічний ювілей літературної праці Франка.
Помер Іван Франкоу Львові, похований на Личаківському цвинтарі.
3.Про кого з персонажів у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-левицького говорили,що це «чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий посіпака»?
Характеристика«чоловік гордий та жорстокий, з його буде добрий посіпака» стосується героя«Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького Карпа.
Карпо — старшийКайдашенко гордий, насмішкуватий, вередливий, сердитий. «Він був чоловікгордий, упертий, не любив нікому кланятись. навіть рідному батькові», — підкреслює автор. Kарпо вимальовується як соціальний тип дрібного власника,який прагне зміцнити своє невелике господарство, але не має змоги. У стосункахнавіть з близькими він егоїст, індивідуаліст, що дбає лише про свій власнийінтерес, не рахуючись ні з ким.
Карпо- рішучий, вольовий, з похмурою вдачею, а Лаврін — душевний, лагідний, добрий ібезкорисливий. Але поступово його краса і привабливість зникають, черствієдуша, грубішає мова. У кінці повісті брати майже не відрізняються один відодного. Обидва вперті, егоїстичні, непримиренні.
4.Зробити аналіз поезії Я. Щоголева “Остання січа”
Я́ківЩо́голев (Щоголів)(1823 — 1898), поет родом з Охтирки. 1832 — 35 навчався в Охтирській повітовійшколі, закінчив Харківський Університет (1848) і працював у різних установахканцеляристом. Друкуватися почав з 1840 в «Литературной газете», «Отечественныхзаписках», альманасі «Молодик». Далі його поетична творчість тривала зізначними перервами. 1883 вийшла зб. поезій «Ворскло», 1898 — «Слобожанщина».Головним джерелом творчого надхнення Щоголева була поезія Т. Шевченка іфолкльор («Неволя», «Могила» та ін.).
Значну частинувіршів у збірці „Ворскло” Я.Щоголів присвятив героїчному минулому українськогонароду, зокрема Запорізькій Січі. У цих віршах немає оспівування конкретнихісторичних подій чи осіб, у них відтворено загальні риси козацтва, їх побут,звичаї, специфічний спосіб життя („Воля”, „Орел”, „Запорожець”, „Січа”).Завдяки щедрому використанню деталей, народно-пісенних образів, специфічноїлексики Я.Щоголів передає цими віршами романтичне захоплення героїчним минулим.Захоплення козацтвом проходить і через збірку „Слобожанщина”. І це добре видноіз поезій „Запорозький марш”, „Хортиця”, „Остання січа”, „В степу” та ін.
Вірш „Останнясіча”, як видно з переписки поета, має кілька редакцій. Туга за славнимминулим, показ життя та ратних подвигів козаків – основна тематика вірша. Але,створювані поетом образи, картини нажаль, виглядають як панорама: з одного бокумайстерно відтворено історичну правдивість та дійсність, з другого – вони якісьнеживі, нерухливі, не визивають емоцій. На наш погляд, саме якась сухість татрадиційність віршів Щоголева і є тим недоліком, який став на заваді любові дойого творчості читачів.
5.Портрет Мотрі як засіб розкриття її характеру (“Кайдашева сім’я” І.Нечуй-Левицький)
Розкриваючисторінки цього твору, ми вперше зустрічаємось з Мотрею:
“Мотря стояла підхатою проти білої стіни. Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, зкремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вонабула ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум'яне лице ще виразнішемалювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитийдощем, очима. В лиці, в очах було розлите щось гостре, палке, гаряче, буловидно розум із завзяттям і трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням,освічувало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник на голові та червоненамисто на шиї...” – так змальовує її на початку твору автор.
Мотря розумна,вродлива і чепурна жінка. Фізично здорова вона любила працю. «Діло нібигоріло в Мотриних руках”, каже автор.
Довгий час воназмовчувала свекрусі, виявляючи свою чемність. І лише тоді як відчула себе негосподинею, а наймичкою в Кайдашів, її терпець увірвався. Захищаючи своюлюдську гідність, щоб „не зїла свекруха, люта змія, вік молоденький“,Мотря далі все більше втрачає почуття міри.
Вона стаєсварливою і жорстокою людиною, якав сімейних суперечках не зупиняється ні передчим. За це від свекрухи вона одержала прізвисько „бендерська чума“.
Після трагедії зоком Кайдашихи селяни кепкували з Мотрі як з лютої жінки. Коли обирали Карпадесяцьким, дехто в жарт радив обрати Мотрю, а інші відповідали: „Не можна,вона повибиває всім бабам очі“.
Мова Мотрі такожвідзначається грубістю, сповнена образливих слів і лайливих дотепів. Відчуваючисвою зверхніть над Мелашкою, вона і розмовляє з нею нечемно і образливо:»Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою всміття"...
Часто своїмисловами Мотря намагалася не тільки образити, а ще й викликати на суперечкуКайдашиху. З такою метою вона співала пісню:
Коли б менігосподь поміг
Свекрухи діждати,
Заставила 6 старусуку
Халандри скакати.
Тож очевиднавелика художня майстерність I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiхзасобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачатисамоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власнугiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращихоздоб українського письменства».
6.Аналіз поезії І. Манжури “Щира молитва”
Найголовніше утворах Манжури – це логічний, послідовний аналіз буденного народного життя зйого злигоднями й клопотами, свідоме наголошення на обставинах, які оточуютьліричного героя. Однак конкретні описи і картини, пов'язані з економічнимстановищем села аж до географічно-етнографічної деталізації, зовсім не свідчилипро брак поетичної фантазії чи брак майстерності у використанні зображувальнихзасобів, а становили одну з специфічних неповторних ознак художньої манериІ.Манжури, його естетичного кредо.
Принагідно вартонаголосити, що поезія І.Манжури тяжіє до сюжетності. Це значною мірою випливалоз характеру того життєвого матеріалу, який складає цілюще джерело йоготворчості. Сюжетний вірш І.Манжури – це частка живої дійсності, епізод життя іпобуту, які поет спостерігав постійно.
Поезія “Щирамолитва” – дотепна, їдка сатира, в якій поет демонструє вміння на конкретномуматеріалі малювати соціальні картини дійсності, будувати сюжетний вірш:
“Господи, віку,просю тебе, ти
Панові нашому невкороти,
Хай пожива він усвіті довгенько!” –
Молиться щиробабуся старенька.
Чує те пан табабусі пита:
Чом та за ньогомолитва свята?
“Тим, що завашого діда я мала
Шестеро ярок, –бабуся сказала. –
Двох він до себена двірню забрав…
“Буде із тебе йчетвірка”, – сказав.
Батенько ж ваші,осівшися, пару
Другу забрали упанську отару…
Ви ось хазяйстводо рук прийняли –
Скоро і п’яту удвір узяли…
Дай же вам,господи, вік довголітній,
Щоб не зайняв Вашсинок і послідній!”
Збиратель тацінитель українського фольклору будує вірш як звичайну молитву людини у церкві,яка прийшла поділитися своїм горем. Виникає враження, що ми просто випадковослухаємо молитву літньої жінки.
Стилістичнолітературна форма молитви передається завдяки зворотам:
“Господи вікупросю тебе, ти...”, “Хай поживе він у світі довгенько..” “ Дай же вам господи,вік довголітній...”
Хоч спочатку учитача виникає сміх, але потім приходить розуміння глибокої іронії, яку хотівпередати нам автор, змальовуючи жахливий стан селенства і свавілля панів.
Література
1. НедількоВ.Я. Майстер вічності. – К.: Молодь, 1987. – 308с.
2. Гончар О.Чим живемо: на шляхах до українського Відродження. – К.: Наука, 1987. – 143с.
3. МельникВ. Увесь задуманий і філософічний. – к.: Дніпро, 1990. – 67с.
4. СубтельнийО. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1991. – 417с.
5. Історіяукраїнської літератури. – К.: Наукова думка, 1988. – 436с.