ФЕОДОСІЙПЕЧЕРСЬКИЙ — ФУНДАТОР ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Реферат закурсом «Історія української літератури та критики»
Одеса — 2008
Зміст
1. Короткий огляддоби
2. Життя тадіяльність Феодосія Печерського
3. ТворчістьФеодосія Печерського
4. Політичніпогляди Феодосія
1. Короткий огляд доби
В епоху, коли Русьприйняла християнство, православна церква була пройнята церковним духом, ірелігійне благочестя знаходилось під величезним впливом монастирських поглядів.Вважалося, що людина здатна догодити Богу лише добровільним зреченням усіхматеріальних благ, приниженням тіла свого і перебуванням у постійних молитвах.Склалася думка, що Богові подобається смуток і жертовність людини, у той час якдостаток і веселощі Він вважає за гріх.
В цей час величезноюповагою і авторитетом користувалися монахи – відлюдники. Досконалий відлюдникбув ідеалом християнина; за ним стояла християнська монастирська община, якапроводила всі свої дні у труді і молитвах, а за її межами знаходився «мир» —світ звичайних людей, які отримували Боже прощення молитвами монахів івідлюдників, а також намаганнями наблизитися до ідеалів християнського життя.
Костомарів М.писав: «Монастырю, с его уставами, с его благочестивыми воспоминаниями ипреданиями, суждено было сделаться средоточием духовной жизни, высшим центромпросвещения, которого лучи должны были падать на грешный мир. По религиозномувоззрению, если Божие долготерпение щадило этот грешный мир, достойный кары, завсе свои пороки и беззакония, то этим он был обязан именно заступничеству техподвижников, которые отреклись от него и презрели его широкий путь со всемивременными наслаждениями. Они молились за грешный мир, и в этом состояла ихлюбовь и служба обществу человеческому.» см[1].
Монастир зробивсяшколою для народа, в ньому зосереджувалося книжнє вчення. Так само, як і ввізантійському світі, більшість писемних пам’яток, що дійшли до нас, носять насобі монастирський характер.
На Русі центромправославної віри здавна був Києво-Печерський монастир. Історія йогоневіддільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Саме за ФеодосіяПечерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високоїосвіченості, школою, яка готувала освічене вище духовенство.
2. Життя тадіяльність Феодосія Печерського
Феодосійнародився близько 1036 р. під Києвом, у місті Василеві (тепер Васильків) убоярській сім’ї. Невдовзі його батько одержав призначення в Курськ тіуном(управителем). Там минуло дитинство Феодосія. З юних літ він поринав урелігійні роздуми і мрії про чернече життя, багато часу проводив у церкві, самвипікав проскури, які приносив в храм для віруючих[3].
Коли помербатько, хлопцеві ледь виповнилося дванадцять років. Не бажаючи присвячуватисвоє життя службовій кар’єрі, як це було передбачено суспільним становищембатьків, він таємно пішов з дому з прочанами, від яких начувся розповідей проЄрусалим та інші святині Сходу. Проте мати, вольова й рішуча жінка, розшукаласина й повернула додому. Вона взяла з нього обіцянку не тікати з дому. Хлопецьпообіцяв, але деспотизм матері змусив його тікати знову. Він втік до якогосьміста і приєднався там до священника, але матір знову його знайшла, повернуладодому і побила за непослух. Таке невдоволення матері благочестивими мріямисина пояснюється тим, що Курськ належав до тих міст, куди ще не сповна прониклохристиянство і люди там досі жили язичницькими поглядами. На той час там небуло ще жодного монастиря, а на чернецтво дивилися з підозрою і недовірою.
У «Житії Феодосія Печерського» розповідається, якмалий Феодосій беріг у собі віру і не піддавався впливу суспільства: «Когда жевластелин того города, увидев столь смиренного и послушного отрока, полюбилего, то повелел, чтобы тот постоянно пребывал у него в церкви, и дал емусветлую одежду, чтобы ходил в ней. Но блаженный Феодосий недолго ее носил, ибочувствовал себя так, будто носит какую-то тяжесть. Потом он снял ее и отдалнищим, а сам оделся в лохмотья, так их и носил. Властелин же, увидев его врубище, дал ему новую одежду, еще лучше прежней, упрашивая отрока ходить в ней.Но он и эту снял с себя и отдал. Так поступал он несколько раз, и когдавластелин узнал об этом, то еще больше полюбил его, поражаясь его смирению. Вто же время божественный Феодосий пошел к кузнецу и попросил его сковатьжелезную цепь, и стал ходить, опоясавшись этой цепью. И так сильно стянул себепоясницу, что железо врезалось в тело его, но он ходил так, будто бы ничто емуне мешало.»[6]. Феодосійпочав носити веріги. Але якось, коли він перевдягався для свята, матір побачилана ньому криваві рани і зірвала з нього веріги.
Якось довелося йомупочути євангельські строфи, де Господь каже, що ''Если кто не оставит отца. илимать и не пойдет вслед за мной, то он меня недостоин''. Тоді юнак вирішивбудь-що тікати. Він чув, що в Києві є монастирі і вирішив йти туди. Дорога йогобула важкою, але він все ж дістався до Києва з купцями.
Про все це ми дізнаємосяз «Житія Феодосія Печерського», яке написано в типовому для церковної ідеологіїагіографічному стилі. «Житіє» розповідає, як Феодосій, який не мав грошей, небув прийнятий монастирями, і як, нарешті, він знайшов прихисток у святогоАнтонія, який жив у печері. Преподобний Антоній відмовляв хлопця, але Феодосіймав твердий намір служити Господу. Отже, в 1058 р. Антоній наказав Никону(Іларіону) постригти Феодосія у ченці.
Цікаво, що матір Феодосіявідшукала його в Печерському монастирі і просила повернутися, але не зумілаумовити сина і натомість сама прийняла постриг у монастирі св. Миколая (на такзваній Аскольдовій могилі), щоб мати можливість хоч іноді бачитися з ним.
«Києво-Печерськийпатерик» описує печерських монахів як взірець благочестя та ідеал православногочернецтва. Воно розповідає про Варлаама, сина боярина, який покинув світськежиття та родину заради служіння Господу. Він не піддався на ласки своєїдружини. «Повествователь изображает ласки жены точно так, как будто дело шло обуловках блудницы. Варлаам сидел в углу, не вкушая предлагаемой пищи и необращая внимания на ласки жены: так пробыл он три дня, молчал и только мысленнопросил Бога, чтобы укрепил и избавил его от женской прелести.»[1] Це місце в життєписі служить прикладом того,що в монастирських творах відмова від родинного життя є необхідним етапом«спасіння» душі.
Згодом Варлаамперевівся в монастир св. Димитрія у Києві. Прп. Антоній, котрий передавмонастир Феодосію, відійшов од монастирських справ та поселився на сусіднійгорі, а другий учитель святого — прп. Никон Великий через конфлікт змитрополією та князем змушений був емігрувати до Тмуторокані. Замість Варлаамау 1062 р. Феодосій із благословення преподобного Антонія став ігуменомПечерського монастиря. Вік, виховання і характер сприяли його бурхливійдіяльності в розвитку й розширенні обителі. Невдовзі братія налічувала близькоста чоловік — досить багато не тільки за давньоруськими поняттями, а й на міркиВізантії.[3]
До цього часу всіпечерники жили в тісноті, дуже бідно, їли хліб і воду. Феодосій перевершував усіх своїмиподвигами, так як був дуже фізично сильним. Він усім допомагав, багатопрацював, вірно молився і був дійсно гідним стати ігуменом. Він чудово розумів,що швидке збільшення кількості ченців вимагало спорудження нових келій ірозвитку монастирського господарства. Потрібна була велика, містка церква длябратії та численних парафіян.
Тому Феодосійзосередив усі зусилля на спорудженні в Печерському монастирі величного храму начесть Успіння Пресвятої Богородиці. Для цього потрібні були кошти (частину їхвиділив князівський двір, решту вдалося зібрати з благочестивих парафіян ігостей монастиря), матеріали, начиння та майстри. Більшість їх запросили зВізантії. Успенський собор був закладений Феодосієм у 1078 р. з благословенняАнтонія, який доживав свої дні, а завершений уже по смерті засновника обителі.
За Феодосіястосунки монастиря з центрами візантійського церковно-чернечого життя помітнозміцніли. Зокрема, за його ігуменства було прийнято Студійський статут, якийзгодом став нормою життя для давньоруських монастирів. Він передбачав суворіаскетичні умови життя монахів і вимагав високої освіченості братії, дозволяючиправедним старцям затворництво.[3]
Сам Феодосій вівсуворе аскетичне життя і того ж вимагав від інших монахів. Він не дозволявнікому мати власності, а якщо знаходив щось таке, то спалював у вогні. Ніхто збратії не смів з’їсти нічого крім того, що було на трапезі. Головне, чоговимагав Феодосій — це беззаперечне визнання і підкорення волі ігумена. Братіябула навчена в усьому слухатися ігумена. Збереглася розповідь про те, як одногоразу вратар не пустив у монастир князя Ізяслава, тому що той приїхав якраз утой час, у який Феодосій заборонив пускати відвідувачів в обитель.
Змушуючи своїхмонахів суворо відокремитися від миру, який буд вмістилищем всіх зол, Феодосійспілкувався з мирськими людьми справами християнської любові: він влаштувавбіля монастиря двір для хворих та калік і давав на них десяту частинумонастирських доходів, а по суботах посилав хліби у тюрми. Хоча в монастирпостійно надходили кошти, він не наживав багатств, витрачав їх на добро іншим,і нерідко бували дні, коли монастир раптом опинявся у великій бідності.Феодосій завжди у цих ситуаціях покладався на Господа, і нерідко раптові внескирятували братію від зубожіння. До Феодосія зверталися світські люди з проханнямзаступитися за них перед князями і суддями, і він допомагав їм своїмходатайством, тому що князі і судді поважали думку Феодосія, бо вважали йогоправедником.[1]
Феодосій такожактивно займався богословсько-повчальною та церковно-публіцистичною діяльністю,мав високий авторитет як серед ченців, так і серед мирян. При Печерському монастиреві булабагата книгозбірня, тут писалися книги, творилася висока духовна культурарусичів. Феодосій Печерський як духовний наставник ченців і мирян сповідувавдумку східних отців церкви про те, що до Бога є тільки один шлях — спогляданнявласної душі. Крім того, саме він «сформулював найважливіші політичні вимоги,які визначили церковну лінію в епоху удільних князівств, і дав відповіднийідеал християнського праведника, покладений в основу релігійної пропаганди»[10].«Києво-Печерський патерик розповідає, наприклад, як київський князь Ізяслав,навідуючи одного разу Феодосія, запитав у нього, чому їжа в монастирі такасмачна, у той час як на його власних бенкетах, де вона різноманітна і дорогоцінна,вона «не суть такова сладка, якоже сиа». Феодосій пояснив князю, щоготується вона в монастирі благоговійно і за обрядами, описав ці обряди, у тойчас як «а у князя пища приготовляется рабами, которые работают «сварящеся (ссорясь — Д.Л.) ишегающе (насмехаясь- Д.Л.) и кленуще друг друга, и многажды же биеми суть отприставник, и тако вся служба их с грехомсъвръшаетъся».[7] З цього уривку видно, щокнязь Ізяслав був у дружніх стосунках з Феодосієм Печерським і всіляко йогопідтримував.
3. ТворчістьФеодосія Печерського
ТворчістьФеодосія Печерського було введено до активного наукового обігу у 40 — 50-х рр.XIX століття. Фактично перше повне видання творів святого підготував єпископМакарій у 1856 році. Власне від того часу і з’являється інтерес дослідників доспадщини Феодосія. Феодосій Печерський — автор 11 творів: два послання до князяІзяслава Ярославовича, вісім «Слів» і «Повчань» ченцям та молитва «За всіххристиян». Ці твори свідчать про те, що Феодосій був у курсі богословськихсуперечок, які 1054 р. привели до поділу єдиного доти християнства направослав’я і католицизм. В одному із своїх «Слів», написаних близько 1069 р. він компетентно відстоюєправославний канон, заперечуючи латинські нововведення. [3]
Існують різніпогляди на авторство творів Феодосія, зокрема Михайло Грушевський визначав, що«Сумнівні два більші поучения до народу: «О казнях божіих» і тільки що згаданепро п'яне співання тропарів на пирах («Слово о казнях» міститься в болгарськім«златострую», так що могло бути Феодосієм чи кимсь іншим перероблене вприложенні до наших умов життя). Так само два посланій до кн. Ізяслава: просвяткування свят і пощення в свята і про «віру варязьку» (католицьку) тавідносини до різновірців, що надписуються іменем Феодосія, але з більшою правдоподібністюпризнаються творами печерського монаха Теодосія Грека…» Чимало різних писаньзв'язувалось дослідниками (почавши від Погодіна) з іншим сучасником Феодосіяпечерським монахом Яковом, котрого Феодосій хотів мати своїм наступником наігуменстві. Поширюються також різні думкивчених щодо того, скільки творів справді належить преподобному. Срезневськийвважав, що 11 повчань, Владимиров — 1, Філарет — 7, Нікольський — близько 11.Питання про авторство Феодосія до цього часу залишається дискусійним.
Проте сумнівністьавторства не зменшує літературної та естетичної вартості творів Феодосія. Йоготвори торкаються релігійної та суспільної тематики. В повчанні «О казняхБожиих» Феодосій визнає суспільні нещастя, такі як голод, хвороби, нападиворогів наслідками людських гріхів «Коли ж котрий-небудь народ впаде в гріх, токарає (його) Бог смертю, або голодом, або наводячи поганих, або посухою, абогусінню, або іншими карами. А якщо ми вчинимо покаяння, то в ньому Бог намвелить пробувати» 4] і виступає проти залишківязичницьких забобонів у християнському суспільстві. Таким чином, зустріч змонахом, монахинею, лисим конем та свинею вважалися поганою прикметою ізмушували подорожнього повертатися назад. Феодосій виступає також проти віри вчихання, чаклунство, ворожіння, прикмети, супроти світських забав, музики, щоскладалася тоді з сопілок і гуслів, мандрівних співців, язичницького звичаяцілуватися з жінками на бенкетах. Але найбільше розповсюджується проти пияцтва,яке було вельми розповсюдженим гріхом у тодішньому суспільстві, проте дозволяєпити в міру. М.Костомаров відзначає, що «в ответе своем князю Изяславу онекоторых предметах благочестия Феодосий относится снисходительнее к правилам опосте, чем обыкновенно церковные учителя последующих времен. В среды и пятки онпредписывает мирянам воздержание только от мяса и одним чернецам от молочного.Самое воздержание от мяса в среды и пятки не было безусловно обязательным имогло как налагаться, так и разрешаться духовным лицом «аще связан еси отцем духовным в средуи пяток мясо не ясти, от того же и разрешение приими»[1]. Ніхто не повинен сам накладати насебе піст, а поститися слід лише тоді, коли велить духовний отець. На свята, атакож в день 12-ти апостолів, якщо вони випадають на середу і п’ятницю, Феодосійдозволяє куштувати м’ясо. Преподобний суворо ставиться до іновірців:«Берегитесь чада, кривоверов и всех бесед их, ибо и наша земля наполнилась ими.Если кто и спасет свою душу, то только живя в Православной Вере, ибо нет инойверы, лучшей, чем наша чистая и святая Вера Православная.»[5], «Живите мирно не только сдрузьями, — поучает он, — но и с врагами, однако только со своими врагами, а нес врагами Божиими; свой враг тебе тот будет, кто убил бы перед твоими очамитвоего сына или брата, прости ему все; но Божие враги — жиды, еретики, держащиекривую веру...» Він не підтримує і засуджує віротерпимість: «Кто хвалит чужуюверу, тот свою хулит, а кто хвалит и свою веру, и чужую разом, — тот двоеверец;и кто тебе скажет: и ту, и другую веру Бог дал — ты скажи ему: разве Богдвоеверен? Писание говорит: един Бог, едина вера, едино крещение». Стосовнолатинян, Феодосій забороняє православним віддавати за них дочок і одружуватисяна латинянках, брататися з ними, цілувати їх, їсти і пити з ними з одногопосуду: якщо буде латинянин просити пити або їсти, то дати йому в окремомупосуді, а потім той посуд прополоскати і прочитати молитву. Проте він наказувавкнязю будь-якого невірного, як і правовірного, нагодувати, одягти та допомогтив біді. Найбільше ненавидів Феодосій жидів, і його біограф пише, що він ходивдо жидів докоряти їм, називав беззаконниками і відступниками і хотів бути відних убитим за Христа.
Значно більше прожиттєву філософію Феодосія Печерського, принципи, якими керувався він у своїхписаннях і життєдіяльності, розповідають його писання. Нижче подається короткийогляд творчої спадщини Феодосія Печерського.
Повчання«Запитання Ізяслава, князя, сина Ярославова, внука Володимирова (до) ігуменаФеодосія Печерського монастиря» існує у двох списках — Паїсіївському збірникуXIV — XVI ст. і збірнику Новгородської Софійської бібліотеки, який датується XVст. Вперше текст повчання опублікував Макарій. На думку О. О. Шахматова, цепослання належить перу Феодосія Грека, печерського письменника XII ст. І. П. Єрьомінзауважував, що в нас нема причини не довіряти рукопису, де вказується не простопечерський ігумен Феодосій, а святий Феодосій, і не київський князь ІзяславМстиславич, а Ізяслав Ярославич. Таким чином, можна стверджувати, що цей твірналежить Феодосієві.
«ЗапитанняІзяслава ...» — це відповідь печерського ігумена на запитання свого сюзерена.Друга частина послання присвячена проповіді святого про піст у середу тап’ятницю.
Послання«Запитання благовірного князя Ізяслава про латинян» — найпопулярніший твірпреподобного Феодосія. Твір дійшов у багатьох списках, які мають декількаредакцій. Авторство Феодосія підтвердив І. П. Єрьомін, пов’язавши написаннятвору з подіями 1069 р., коли Київ був повен поляків, приведених княземІзяславом Ярославичем.
Повчання ФеодосіяПечерського «Про кари Божії», «На велику Чотиридесятницю», «Повчальне слово докеларя» адресувалися як ченцям монастиря, так і світським людям. Згідно зіСтудитським статутом, яким керувався Печерський монастир, ігумен повиненпостійно повчати братію. Повчання «Про кари Божії» є у літописі під 1068 роком,хоча й анонімне. Це свідчення того, що твори Феодосія мали вплив на суспільнудумку. Дослідник Востоков у т. зв. Румянцевському збірнику XV ст. знайшовпідписану ігуменом редакцію повчання. Уміщений тут текст повчання значнодовший. Очевидно, літописець використав частину твору. Проте детальнішедослідження пам’ятки свідчить про те, Що розширена редакція є пізнішоюкомпіляцією. Цю думку обгрунтував В. Чаговець у праці «Преподобний Феодосій Печерський,його життя і твори» (К., 1901). На думку ученого Нікольського, невідомий авторвзяв для першої частини дослівно цитату з літопису, додав, можливо, власнеповчання про стояння в церкві і закінчив настановами проти пияцтва, які такожвідомі з окремих списків. Дане повчання Феодосія є, очевидно, переробкою «Словао вере й о казнях Божиих» з болгарського збірника «Златоструй». Феодосій творчопереробив твір, осмислив й адаптував його до конкретних соціально-історичнихумов Київської Русі. Оригінальною частиною тексту можна вважати реалістичнийопис пережитків поганства в тогочасній Україні.
Збірка «Повчанняпреподобного Феодосія Печерського на велику Чотиридесятницю» містить шістьповчань святого, виголошених упродовж Великого Посту. П’ять останніх повчаньбули віднайдені О. Востоковим у пергаментному збірнику 1-ї половини XV ст. йопубліковані ним у 1842 р. Дещо пізніше дослідники звернули увагу на два іншіповчання, які передують вище означеним у тексті Румянцевського збірника іпідписані іменем прп. Федора Студита. Вперше вони були опубліковані Ф.Георгієвським. Перше повчання не відповідає звичайному стереотипу творів прп.Феодосія, які, на думку І. Єрьоміна, писалися під сильним впливом повчань прп.Федора Студита. Для останнього ж був характерний простий виклад. А це повчаннянаписано у складному риторичному стилі, притаманному середньовічній церковнійлітературі. Але цей твір має спільну з іншими повчаннями тему і спрямування.Хто ж міг бути його автором? На це запитання дослідниця і перекладач творівФеодосія сучасною українською мовою Ірина Жиленко-молодша відповідає такимчином: «Звертає на себе увагу фраза, яку можна розцінити як суто біографічну:«… присудив собі двічі і втретє відлучатися від вас. І це творив, не бажаючинаслідувати добродійних діянь святих, але інакше думав: аби не відвернути васод благого подвигу. Бо, якби з вами був, немалу перепону сотворив був собою —відставив би вас од Божого путі». Здається, тут говориться, що автор тричі йшовз монастиря. Але прп. Феодосій Печерський після 1058 р. лишав Київ тільки раз —на поч. 1061 р., після арешту прп. Никона Великого, та й то на декілька днів. Аот сам прп. Никон справді відлучався тричі: у 1061, 1067 і 1068 рр. (не рахуючичетвертого випадку — в 1073 р., незадовго до смерті прп. Феодосія). І робилосяце щоразу не з його бажання, а для того, щоб відвести од общини гнівможновладців, що могли її розігнати, а отже, і «відставити від Божого путі».Очевидно, прп. Никон в один із своїх приїздів до Києва, найвірогідніше у 1069 —1073 рр., записав декілька проповідей прп. Феодосія, додавши до них своєвласне. Так утворився певний протограф, який ще в давньоруський час бувпереписаний (з купюрами, про що буде сказано нижче) і розмножений, але чомусьзберігся повністю тільки у вищезгаданому збірнику. Водночас відомі ці твори і впізніших українських списках. Зокрема, є списки XVIII ст., які походять ізлаврського протографа 1-ї пол. XVII ст., причому якіснішого од більш ранньогоросійського» [9].
Студитськийустав, введений у Печерському монастирі, вимагав від ченців повного відреченнявід власності, абсолютного підкорення ігуменові, строгої дисципліни, важкоїфізичної праці. Феодосій розумів монастирське життя як своєрідне горнило, крізьяке проходить людина, аби скинути із себе «ветхого Адама» й утвердитися нашляху обраних — «воїнів Христа». Феодосій культивував у своїх писаннях ідею проте, що мирські володарі, зокрема князі, не зберігають, а тільки захищають«правовір’я», стоячи на сторожі церковних інтересів. Феодосій категоричновиступав проти католицизму, обстоюючи православну віру, називаючи її єдиноюістинною вірою. А покликанням князя, на думку преподобного, є сприяти поширеннюі розквіту православ’я. Таким чином зароджувалася і розвивалася ідея«богоугодного князя». Фактично Феодосій Печерський сформував могутню церковнуідеологію, ідеї якої розвивав Нестор, автор житій Феодосія, Бориса і Гліба,«Повісті врем’яних літ».
Давньоруськікнижники захоплювалися творчістю великих християнських мислителів, зокремаІоанна Златоуста, Дамаскіна, Василя Великого та інших. Вони активнокультивували пропаговану великими філософами і богословами ідею божественногоідеалу. Академік В. Перетц щодо впливу світової християнської літератури та їїідеалів на творчість давньоруських книжників пише: «Перед руським читачемпроходили чудесні за силою і величною простотою сторінки патериків, сповненіподвигів християнського самовідречення та аскетизму, часто не зовсімзрозумілих, але таких, що викликали численні наслідування. Невичерпна благістьі мужність перших воїнів Христових кликали читачів до наслідування» [8]. Християнський світогляд із йогоідеалом аскета, котрий присвятив своє життя служінню Богу, мав великий вплив натворчість Феодосія Печерського. Його спадщина засвідчує могутнє духовнепрагнення до справжнього життя, незначною тінню якого є реальність.Культивування високих християнських ідеалів творило основу світогляду ісвітовідчуття Феодосія Печерського.
феодосійпечерський літературний твір естетичний
4. Політичніпогляди Феодосія
Чернечу працю йлітературні заняття Феодосій поєднував із високою моральною позицією вполітичних питаннях. У нього склалися чудові стосунки з князем Ізяславом,котрий ставив думку ігумена вище од думки і власного духівника, і митрополита.Феодосій став активно втручатися в політику. Про суть політичної програмиФеодосія говорять його слова до Святослава Ярославича, котрий несправедливозагарбав престол Ізяслава: «Чого може досягти гнів наш і протест проти твоєївлади? Але нам належить викривати і наставляти вас на спасіння душі. І вамналежить те слухати». Для преподобного монастир — уособлення совісті й моралінароду. Феодосій навчаючи впливав на політику князя, спрямовуючи можновладцівта простих людей до праведного життя. Він засуджував усобиці між синамиЯрослава, ганив Святослава Ярославича, який у 1073 р. позбавив влади старшогобрата Ізяслава й посів великокнязівський престол, порівнював новоспеченоговолодаря з Каїном.[3]
РозлюченийСвятослав хотів кинути його у в’язницю. Але Феодосій, усупереч умовляннямбратії та київських бояр, продовжував викривати князя, який несправедливимшляхом здобув престол.Святослав так і не наважився скривдити Феодосія. Навітьбільше, він першим пішов на примирення, й намагаючись задобрити преведногоігумена, відвідав Печерський монастир, а потім підніс багаті пожертвування наспорудження Успенського собору. Їхні стосунки дещо поліпшали, проте Феодосій ідалі вмовляв великого князя помиритися зі старшим братом, якого він згадував умонастирських молитвах першим, а Святослава, на його невдоволення, другим.
З «Житія ФеодосіяПечерського» ми дізнаємося, що «Одного разу, прийшовши до палацу, він [Феодосій] застав там веселощі і музику. Довговін сидів біля князя с опущенними очима і нарешті сказав: «Чи буде так на томусвіті?» Князь прослезився і зупинив музику. З тих пір, коли преподобнийприходив до палацу, веселощі припинялись.»
Феодосій покинувсвіт через рік після смерті Антонія, у 1074 –му, не доживши до сорока років.Відчуваючи наближення смерті, він скликав усю братію і наставляв кожного. Потімнебіжчика перенесли в церкву і відспівали. Довкола монастиря було дуже людно.Дочекавшись, доки з настанням ночі юрби розійдуться, ченці знову забрали тілоФеодосія в печеру, де він помер. У 1091 р. його мощі розшукав преподобнийНестор. Тоді ж їх було поміщено в уже освячений Успенський собор Печерськогомонастиря. Нестор у 1080-х роках склав житіє Феодосія. У 1108 р. йогоканонізували.
Із 1131 р.нетлінні мощі Феодосія покоїлися у срібній, укритій позолотою, раці. Вклонитисяїм сходилися прочани з усіх куточків Русі. У тривожні місяці чекання навалиБатия печерські ченці сховали їх «під спуд» собору, й точне їх місцеперебування досі залишається невідомим.[3]
Література
1. Н. И. Костомаров «Русская история в жизнеописаниях еёглавнейших деятелей» (отдел 1, глава 3)
2. М.Грушевський «Історія української літератури» в 6 т. – т.2 (Оригінальнеписьменство XI – XII ст.)
3. «100видатних українців» (ст. 43)
4. ПовчанняПреподобного Феодосія. Про кари Божії
5. Заповітпреподобного Феодосія Печерського
6. Житие Феодосия Печерского
7. Лихачов Д. С. «Оназвании Задонщина»
8. Перетц В.Про деякі основні настрої російської літератури в її історичному розвитку. —К., 1903. — С. 7
9. І.Жиленко-молодша. Світоч руського благочестя // Хроніка — 2000. — 1995. — Випуск1
10. ЗамалєєвА., Зоц. В. Мислителі Київської Русі. — К., 1987. — С. 59