Тематика і проблематика циклу «бориславські оповідання» І. Франка
Багатограннатворчість І. Франка за своїм тематичним спрямуванням. Темі трагічної доліпідгірського селянина Іван Якович присвятив в основному прозові твори, які літературнікритики називають енциклопедією життя українського народу.
Величцієї енциклопедії народного життя стане ще помітнішою, коли прочитаємонайчисленніші томи-книги про робітничий клас Галичини, які за місцем діїприйнято називати «бориславським циклом». Автор пересунув у них галереюпостатей, що внаслідок своєї темноти, безвідрадних економічних умов,безрадісності стають предметом наживи та визискування різними Гольдкремерами.
Воповіданнях циклу постає кривава історія первісного капіталістичного нагромадження,яке вело за собою, з одного боку, перетворення вчорашнього селянина-господаря впролетаря, «ріпника», з другого – викликало появу нового хазяїна землі –капіталіста-промисловця. В оповіданнях «Ріпник», «На роботі» мова йде проселянина, який прагне заробити грошей і повернутися на своє господарство; воповіданнях «Навернений грішник» і «Яць Зелепуга» в центрі – той самий селянин,який безуспішно змагається з капіталістом у видобуванні нафти, розкладаєтьсяморально і фізично, гине в пазурах сильного. В оповіданнях «Задля празника» і«Полуйка» – мова про кадрових робітників, цілком відірваних від землі.
Долялюдини за умов первісного нагромадження капіталу – наскрізна тема бориславськихоповідань І. Франка. Зображення процесів зародження та формування протеступроти усякого визиску та експлуатації промисловцями-чужинцями учорашніххліборобів – тема оповідання «На роботі» (1877). Головний герой – зубожілийселянин Гринь, що прийшов до Борислава на заробітки. Саме це й визначає йогопогляд на події, явища, навколишній світ загалом, спонукає думати, зіставляти,аналізувати, робити висновки. Внутрішній монолог, який становить першу частинутвору, постійне зіставлення бажаного і реального, конфліктний характер відносинміж промисловцями і робітниками – художній прийоми, завдяки яким І. Франковівдалося створити цілісний характер сильної, вольової, критично мислячої натури,такої, що «хоть до чорта в зуби» [10, 292] піде, аби досягти свого.
Йогоне лякають нелюдські умови праці у штольні, та саме вони викликають природнепочуття протесту, непокори, ще не усвідомлене бажання помсти. «А во! – роздумуєГринь. – Жидова собі тепер проходжується. Біс би вам голови поскручував! Руки,песі, сини, позакладали на черева, повбиралися та й си походжують помежи ямами,дивляться, як ся мир християнських мучить та мордує, на них роблячи! Ех,правдо, правдо, де ти на світочку діваєшся? Ци ти припадком таки в тихнехристів у кишені сидиш?.» [10, 292]. Він різкий у судженнях, коли йдеться проплатню за роботу («по згоді»), не сприймає напівдикого звичаю посвячення вріпники тощо.
Вдаючисьдо художніх засобів фантастичної казки, І. Франко крізь призму Гриневогосвітосприйняття створює образ Задухи та її царства. Один із них – дивний сон, уякому герой переноситься у досі незнаний йому світ, де дихати легко і вільно,де казкові зелені луки, спів птахів, дзижчання працюючих бджіл, пахощі квітівта веселе сонечко серед погідного неба. Та те всього лише на мить. Ріпникпочуває на собі якусь скованість. Подивився – аж то замазана воском і кип’ячкоюопутала його линва, і як би він не силкувався – не може скинути її з себе.Раптом з’являється якась здорова, розкішна та невесела жінка, яка пояснюєріпникові, що то не линва, а руки і хитрість підприємців оповили і душать його.З глибоченної темної ями густим чорним стовпом бовдуриться сопух і «чутно булотакий крик, плач та завід, немов там у муках конають тисячі людей» [10, 301].
Темнаглибінь, задушливі випари сопуху, невідома дорога, якою веде ріпника жінка,проймають тіло морозом, позбавляють відчуття реальності. Загадкова супутницяуже сприймається не як жінка, а як містична людиноподібна істота – символтемних сил визиску нового часу.
Осьвона крикнула і з усієї сили пхнула у яму ріпника. Руки її холодні, як самасмерть. Смертельний їх дотик герой відчуває у себе на шиї і дерев’яніє, голосйого завмирає в горлі, а в грудях щось давить, ніби тяжкий камінь. «Ти мій!», –владно говорить Задуха і веде його у своє царство. «Я, – розповідає герой, – очутився,треба вам знати, у такій якійсь страшенній западні, що не то, аби-м зроду колибачив, але й у сні подібної не видав. Зразу нічо, лиш тьма-тьменна довкола. Лишкрики якісь, і писк, і виск, аж мороз по тілі пробирає. Далі провиджую троха.Призираюся… Що такого? Нібито штольня така, темна, тісна, а далека, – ніби щосьтакого. А людей повно, – а всьо ріпники. І всі они такі чорні на лицях, і такінужденні, і такі аж страшні з виду. Той з рискалем блудить, той з мотиков, тамтой з оскарбом. Усі снуються, повзають – ніби чогось шукають» [10, 301].
Скаліченийріпник волає повернути йому здоров’я; малесеньке дитя, повзаючи по землі, кличемаму і просить хліба. І таких тут тисячі. А ось, скільки оком сягнеш, лежать«парубки, молоді, статні, мов яворі розкішні, лежать за покотом, густо, – колоних оскарби та рискалі. Лиця сині, кулаки зціплені, очі широко отворені» [10,302].
Розв’язкаоповідання відкрита у перспективу. Гриневі дивом вдалося вирватися із царстваЗадухи, яка до того ж нагадала йому про три способи «стрясти з себе тоту недолютяжку, – тоті жидівські пута!» [10, 307]. Які саме три способи – в оповіданніне сказано, і це сприймається не лише як осуд жорсткої дійсності, не лише яквисновок з усього побаченого ним на землі та у підземеллі, а й як спонука досамостійного пошуку тих трьох способів, до формування не рабської, а активноїжиттєвої позиції.
Воповіданні «Ріпник» змальовано тяжке життя робітників на нафтових промислах іжорстоку експлуатацію їх підприємцями.
Так,Іван, головний герой оповідання «Ріпник», втратив будь-які ознаки своєїлюдності. Важка робота і викликані нею пиятика та хвороби перетворили його наоглушену звірину, зомбі, робочого вола без пам'яті, почуттів, думки. Іванзрікається Фрузі, яка втекла з дому, щоб врятувати коханого від смерті. Його нетурбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпника, отруєна вшинку чи в шахті, вже давно сконала і похована у бориславській багнюці, назгадку про неї лишилася лише подоба людини, що рухається, їсть, спить і працює.Але спогади про колишні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживилилюдину, стали тією ниткою Аріадни, яка вивела Івана з лабіринту забуття.Молодий парубок постановив собі почати нове життя, не марнувати грошей івідкупити у жида запродану батьківщину. Проте, одурений підступним жидом-касиром,Іван знаходить свою смерть в шахті.
Трагічнийкінець головного героя оповідання письменник подає на фоні жахливої картинипобуту робітників, які живуть в «цюпці» – конурі:
«Тісна,брудна й душна цюпка наповнена робітницями. Стіни голі… Ані печі, ані кухонноїпосуди, ані постелі, ані скрині. На топчані не було нікого, та зате на помостінабито, мов оселедців у бочці, якихось людських істот, що голосно, важкодихають…» [10, 307].
Реалістичнозмалював Франко портрети робітників: «Їх лиця пожовкли з нужди, їх руки немовобросли глиною і земним воском, їх одіж – то розшиване лахміття, що ледве-ледведержиться на тілі. Старі, недугами та гризотою поорані лиця лежать обікмолодих, що ще не стратили слідів красоти, хоча й їх уже зв'ялила передчаснатяжка праця і нужда…» [10, 307].
Авторне випадково так трагічно і жорстоко вбиває мрію про щасливе повернення збориславського пекла. Образ Івана уособлює трагедію цілого покоління простихгаличан, одурених і замордованих багатіями та урядовцями. Ця несправедливістьнайбільше хвилювала Франка, і в більшій чи в меншій мірі вона присутня убагатьох його творах.
Однієюз характерних ознак бориславського циклу є те, що Франко або не раз перероблявуже написане, або на подібний сюжет писав новий твір, досягаючи таким шляхом втіленнянеобхідної ідеї. Так було, зокрема, з оповіданням «Яць Зелепуга», близьким до«Наверненого грішника».
У«Наверненому грішникові» розповідь ведеться від першої особи. Письменник нестільки дбає про розкриття характерів людей (образ старого Півторака, як іінших персонажів оповідання – Мордка, Шміла, попа, тут накреслено в загальнихрисах), скільки про те, щоб розчулити читача описами разючих умов «наверненнягрішника», тобто повернення до землі селян, які беруться не за свою справу –добування нафти.
Длятого, щоб пробити стіну відчуження, відстороненості у взаєминах з читачем,Франко застосовує «вибухову суміш» – поєднання елементів натуралізму йекспресіонізму. У «Наверненому грішнику» подібним чином він зображає всі жахипекла, які постали перед головним героєм – Василем Півтораком: «І от йомубачиться, що він уже впав на сам спід пекла, що тут прискакують до ньогострашні, гидкі маровища, шарпають його, рвуть і торочать із нього внутреності,валять залізними довбнями в голову, видовбують розпеченими долотами очі. Йомубачиться, що його руки й ноги колесують зубчастими колесами, що його поятьрозтопленов смолов. Йому тепер в страшенних образах привиджувалися всі тотікари, котрі не раз чув з казальниць приобіцювані пиякам» [10, 359].
УВасиля Півторака «шум в голові заглушував усі гадки, переливався у всілякінайвідразливіші, найстрашніші голоси, які коли-небудь чув на своїм віці. Тутбув і скрип корби, котров витягав послідній раз сина з ями, і глухий звукпадучого тіла, і тяжке бовтнення у глибоку пропасть, і роздираючий душу верескмліючої матері, і все, все, що мов тараном, розвалило його щастя, мов громом,роздрухотало його життя» [10, 359].
Очищеннячерез крик приходить до Василя у момент найвищого емоційного напруження, коли зусіх боків насуваються на нього жертви бориславської нафтової лихоманки: «Ізусіх кутів вони тиснуться до нього, стогнуть, плачуть, пищать, регочуться ітісніше його обступають, наступають на його ноги, на груди, давлять, тлумлять,їх дотик холодний, мов крига, проймає його до костей, ваготить на нім, мовнавалені гори. Дух йому запирає, смертельний піт заливає очі, і нараз з глибинизболілої душі виривається страшний крик: «Змилуйтеся надо мнов. Що я вам винен?Хіба я хотів лиха для вас? Хіба я щасливіший від вас?» [10, 359–360].
Детальніописи пекельних мук, жорстокі фантазії на тему покарання за гріхи, які усередньовіччі використовувалися з метою повчання, навернення грішників направедний шлях, проявлялися і в барочному гротеску, і в містичному романтизмі,і в сучасному Франкові натуралізмі, і, зрештою, в експресіонізмі.
Натомістьв оповіданні «Яць Зелепуга» увага письменника зосереджена саме на героях. Тутпомітне і найближче оточення селянина (швагри), виступають активнішеодносельці, краще окреслений і гешефтмахер Мендель, який обдурює Зелепугу,даючи йому замість мільйона гульденів мільйон крейцерів. Події цікавлятьписьменника не самі по собі, а тільки в зв’язку з тим, наскільки вонидопомагають розкривати образи людей. Через показ дещо наївного селянськогоопору ще яскравіше виступає мерзенність, ницість спритного і підступногоМенделя, який для досягнення своєї мети спалює Зелепугу разом з його хатою.
Посиленнямуваги до художньої вірогідності позначене і оповідання «Задля празника», воснові якого лежить лише один епізод із життя галицької Каліфорнії. Особливовиразно виступає в оповіданні роль реалістичної деталі: фабрикант Гаммершлягнаказує вирахувати з робітників за святковий одяг для зустрічі цісаря вже післятого, як зустріч відбулася і він одержав титул барона «за заслуги для добракраю».
Заключнимоповіданням циклу є «Вівчар». У ньому письменник доходить до висновку пронеминучість розвитку капіталізму як більш прогресивної порівняно з феодалізмомсуспільної формації. Чергуючи описи тяжкої підземної праці із спогадами вівчаряпро зелені полонини і вільне життя в горах, автора зауважує: «Кинений долею вглибоку підземну штольню, він чує сам по собі, що ті давні дня минули безповороту, що його шлях звернув у інший бік, що він із давнього, патріархальногожиття перейшов у нове, незвісне його дідам і прадідам, зразу страшне ідивоглядне, та не в одному ліпше. Вільніше. Ширше від старого» [10, 28].
Проблемавідчуження праці відтворена письменником у нерозв’язному конфлікті героїв ісередовища, зумовленого народженням нових форм капіталістичного суспільногоустрою і від нього (героя) незалежного. Трагедію роздвоєння та самовідчуженняособистості, яка знайшла найсильніше художнє втілення в образах Івана («Ріпник»)та Василя Півторака («Навернений грішник»), І. Франко вбачає у виникненнінового суспільно-перехідного типу – «селянин-робітник». На образі Ганки зоповідання «Ріпник» доведено художнє втілення І. Франком процесівсамовідчуження, морального спотворення та спустошення особистості, насамперед уїї ставленні до іншого, зокрема жінки. Водночас зосереджується увага назмалюванні І. Франком процесів зародження у робітничому середовищі сліпогопротесту, прагнення до самореалізації, утвердження себе як людини, здатної допраці. Через розкриття образів Василя Півторака («Навернений грішник») таВівчара («Вівчар») виділено одну з найяскравіших прикмет відчуження праці –втрату зацікавленості до її предмета.
Проблемувідчуження праці І. Франко розглядає на двох рівнях: родинному і соціальному.На рівні родинному спостерігається повний розпад сім’ї та патріархальнихсільських устоїв. Натомість превалює активізація чинників біологічногозадоволення, фундаментальної озлобленості, прагнення перекинути на іншогонеіснуючу провину.
Нарівні соціальному констатується посилення процесів відчуження праці, щоприводить героїв до фізичної загибелі. У цьому ж контексті відбуваєтьсяпереосмислення героями-селянами святості землі, що повертається до них зматері-годувальниці на смертельну могильну пастку.
Переживаннягероїв бориславського циклу простежуємо і в художньому відображенні почуттівпровини, совісті та вибору. З’ясовано, що, власне, кожен із них приходить доусвідомлення своєї вини, і таке почуття пов’язане з їх глибинною совістю іглибинною відповідальністю перед родом, землею і Богом. Моральні перетворення,спричинені внутрішньою деформованою совістю, простежуємо в кінцевій поведінціперсонажів, що вияскравлює їх справжню людську глибинну суть. Так змінюєтьсяІван («Ріпник»), який у першій редакції оповідання спокутує свою вину передФрузею – разом з маленьким сином він повертається до роботи на землі, а удругій редакції прагне повернути собі людське обличчя. Свій гріх перед смертюспокутує і Ганка («Ріпник», друга редакція).
Цікавухудожню реалізацію у творах бориславського циклу знаходять танатологічнімотиви. Письменник окреслює кілька концепцій смерті – від негативних дооптимістичних, життєствердних. У творах І. Франка смерть виступає метафороюостаточного розриву з минулим, символом оновлення життя, початком новогодуховного існування (смерть Івана та Фрузі «Ріпник»). Позитивної конотації цейконцепт набуває в новелі «Полуйка», де її можна розглядати як реалізаціюсимволічної віри героїв у своє майбутнє.
Убориславському циклі творів визначено таку типологію кінечності буття:смерть-вмирання в ім’я народження нового (духовного) життя та вічного з’єднання(безсмертя) («Ріпник»); смерть-переродження, трансформація людини («На роботі»,частково «Boa constrictor»), смерть – відсутність можливості терпіти земністраждання («Навернений грішник»); смерть – символ надії на майбутнє («Полуйка»).
Такимчином, в оповіданнях бориславського циклу передано процес включення вчорашньогоселянина в коловорот нового капіталістичного виробництва, яке не тільки створюєдля нього нові засоби прожитку, але й докорінно змінює його психологію,уявлення про світ, погляди на взаємини між капіталістом і ріпником.
ПрозаІ. Франка, як і загалом уся його творчість, позначена важливимимистецько-естетичними шуканнями, появою нової проблематики і нового героя,багатством виражальних засобів, що відобразило цілий етап у художньомутрактуванні та відтворенні дійсності.
Намічаючивпродовж свого життя різні типи й характери, автор дав у своїх оповіданнях іповістях цікаві, вірні образи, в першу чергу з життя тих, хто «в поті чола»працює на життя. Побут сільського й міського пролетаріату і визиск його працірізними галапасами, експлуататорами знайшли відгомін у циклі оповідань великоїстійкості, писаних у реалістичному тоні.
Висновок
франкоселянин пролетаризація експлуатація
Прозовийдоробок І. Франка за проблематикою, життєвою переконливістю створених образів,за різноманітністю жанрів, оригінальністю створених образів, за різноманітністюжанрів, оригінальністю стилю, художньою довершеністю загалом є одним знайбільших досягнень української прози ХІХ – ХХ ст.
Письменникперший в українській літературі реалістично зобразив життя робітничого класу ійого боротьбу проти гнобителів, показав нового героя – людину праці, яка сталаголовним персонажем його поетичних, прозових і драматичних творів.
Франкохудожньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження, зародженняреволюційної свідомості робітничого класу і перші організовані виступиробітників нафтових промислів у Галичині, показав сильні і слабкі сторониробітничого руху в Галичині.
Темоютворів бориславського циклу послужили соціальні конфлікти на нафтових промислаху Бориславі. Показати їх у всій динаміці і різносторонності було завданнямхудожника.
Вйого зображенні життя є безперервною, жорстокою боротьбою між двоманепримиренними таборами, з одного боку, нещадно експлуатованою масою трудящихі, з другого, – згуртованою і єдиною в координуванні засобів експлуатації, хочвзаємно конкуруючою, групою хижаків – промисловців. Суспільні відносини ідержавний устрій сприяють останнім, що й викликає спочатку на задоволення,обурення, далі самооборону і вкінці – активний наступ людей праці на капітал.
Увідповідності до етапів робітничого руху Франко відтворює ступені розвиткукласової свідомості. Перший етап – це пролетаризація селянської бідноти ібезповоротний перехід її з стану селянства в лави робітників. Цій стадіївідповідає ще селянська індивідуалістична свідомість. Другим етапом єорганізація робітничої маси до активних виступів. На цій стадії свідомістьробітників з індивідуалістичної переростає уже в робітничу солідарність. Колиоповідання «Навернений грішник», «На роботі», «Ріпник», повість «Boaconstrictor» зображують перший етап робітничого руху, то повість «Борислав сміється»зображує другий.
Показуючив цих творах процес розвитку капіталізму, становлення і ріст робітничого руху вГаличині, письменник барвисто змальовує соціальні характери, психологію героїв.Багатством і яскравістю відзначається у нього колекція бездушнихексплуататорів: крок за кроком він простежує їх економічний ріст, аналізуєпричини, що сприяють цьому.
Симпатіїавтора цілком на стороні знедолених, трудящих. Перед нами використовуєтьсягалерея людей, переважно з високими моральними якостями: ініціаторів і організмвеличезної спадщини Івана Франка найбільшою цінністю є його художня творчість,яка в яскравих, барвистих картинах відбила ідеї, прагнення і почуття цілогопокоління українського народу.
Цикл«Борислав. Картини з життя підгірського народу» є своєрідним триптихом. У«Ріпнику» герої стають жертвами обставин на бориславських промислах, воповіданні «На роботі» уже порушується проблема необхідності протидіяти тимобставинам, боротися з ними, у «Наверненому грішнику» дія відбувається не нанафтових промислах у Бориславі, а в селі. Таким чином, І. Франко показавнавальний наступ нових економічних відносин та їх згубні наслідки ще в однійсфері галицького суспільства, створивши три яскраві картини з підгірськогожиття і побуту середини ХІХ ст.
Ідейно-естетичноюосновою цілісності та національної своєрідності циклу є діалектика новогосвітосприйняття і світорозуміння, у становленні яких важливу роль відіграютьтрадиції народної моралі, етики, психології та філософії, на основі якихвідбувається оновлення традиційних і формування нових форм мислення інаціонального буття загалом, народжується новий тип людини – соціально інаціонально свідомого робітника.
Список літератури
1. Гундорова Т. ІванФранко // Історія української літератури ХІХ ст.: У 3 кн. – К., 1997. –Кн. 3.
2. Історія українськоїлітератури ХІХ ст. (70 – 90-ті роки): У 2 кн.: Підручник /О.Д. Гнідан, Л.С.Дем’янівська, С.С. Кіраль та ін.; За ред. О.Д. Гнідан. – К.: Вища шк., 2003. –Кн. 2. – 439 с.
3. Історія українськоїлітератури. / І.І. Басс, М.Д. Бернштейн, Г.Д. Вервес та ін.: У 8 т. –К.: «Наукова думка», 1969. – Т. 4. – 436 с.
4. Коцюбинський М. Твори втрьох томах. – К.: Дніпро, 1979. – Т. 3. – С. 252 – 268.
5. Міфологема надії воповіданнях бориславського циклу І. Франка // Література. Фольклор.Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – Ч. 2 / Редкол.: А.В. Козлов(відп. ред.) та ін. – К.: Акцент, 2006. – Вип. 24. – С. 462–469.
6. Проблема ремесла у творчостіІ. Франка // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: ВидавничийДім Дмитра Бурого, 2004. – Вип. 7. – Т. VII. – Ч. 2. Художня література вконтексті культури. – С. 24–28.
7. Символ «безодні» в оповіданні І. Франка «Навернений грішник» //Наука і сучасність: Зб. наук. праць Національного педагогічного університетуімені М.П. Драгоманова. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. – Т.55. – С. 170–176.
8. Символічний образ ями у бориславському циклі оповідань І. Франка //Історико-літературний журнал. – ОНУ ім. І.І. Мечникова. – 2007. – №13. – С. 21–29.
9. Ткачук М.П. Жанроваструктура прози Івана Франка (Бориславський цикл та роман з життя інтелігенції)/ Наук. ред. Р. Гром’як. – Тернопіль, 2003. – 382 с.