Темакохання в трагедії Й. Ґете «Фауст»
Людині властиволюбити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходитьнепомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність ібезсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганга Ґете не пройшлонепомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створюваласьпротягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, вінзнаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія,якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення йогозадля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалахужиттєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора ФредерікаБріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною ХристіаноюВульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії«Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «… вінцем природиє любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунтірозгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають йогосумління щодо виходу з вічного замкненого кола: Я рвуся від жаги, і в насолодія жаги жадаю. Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, прояку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості,чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і томуприречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йомувластива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту?Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча вінготовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклоюблідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Ґете створивМаргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і доотруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вонабожеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, щоМефістофель є ворогом: Крізь маску побачила вона Мого ума приховану могутність.Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргаритапобачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на коханнямістичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героївобрази Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фаурта недосяжною, як самакраса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча проГелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чиці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста іГелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, якеуособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона линеназустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.Трагедія «Фауст» — вершина творчості Гете і один ізнайвидатніших творів світової літератури.
«Найвеличнішетворіння поетичного духу»
Вершиннимзлетом письменницьких пошуків Гете стала філософська трагедія «Фауст», над якоювін працював більшу частину свого життя і яка стала своєрідним підсумком йогоболючих роздумів над проблемами сенсу людського життя, його моральних цінностейі духовних запитів. Гетевський «Фауст» — це і своєрідний підсумок ідейнихпошуків усієї доби Просвітництва, і водночас один з найвидатніших творівсвітової літератури, який, за словами Олександра Пушкіна, «є найвеличнішимтворінням поетичного духу, представником новітньої поезії, як"Іліада" є пам'яткою класичної давнини».
Задумтрагедії. Образ Фауста, подібно до образів Прометея, Дон Жуана, Дон Кіхота,Гамлета, належить до так званих «вічних» образів людства, тобто таких образів,які найбільш виразно і яскраво концентрують у собі сутність певних сторінлюдської природи, втілюють певний тип людської поведінки. Образ Фаустасимволізує передусім непереборну жагу людини до пізнання, до осягнення таємницьприроди і всесвіту, до усвідомлення сенсу власного існування та місця людини взагальній картині світобудови. Водночас образ Фауста має й історичну основу.Справжній Фауст, ім'я якого — Йоганн Георг, народився наприкінці XV ст. водному з провінційних німецьких містечок. Вчився в університеті, був знайомий звидатним німецьким гуманістом Ульріхом фон Гуттеном, деякий час учителював, азгодом мандрував Німеччиною, здобувши славу лікаря, алхіміка, астролога.Дивовижні знання та вміння Фауста спричинили чутки про його зв'язок з дияволом,а його трагічна смерть (він загинув близько 1540 р. від вибуху під час своїхнічних занять алхімією) породила легенду про те, що диявол буцімто задушивФауста і забрав його душу, яка, згідно з угодою, була платнею за отримані віддиявола знання.
ВНімеччині легенда про Фауста була дуже популярною, її перший літературний записзробив відомий книготорговець Йоганн Шпіс, видавши у 1578 р. уФранкфурті-на-Майні так звану народну книгу про Фауста — «Історію про доктораФауста, славнозвісного чародія та чорнокнижника». Першу драматургічну обробкулегенди про Фауста здійснив знаменитий сучасник Шекспіра, англійський драматургКрістофер Марло, створивши трагедію «Трагічна історія доктора Фауста» (видано в1604 р.). Поряд з іншими літературними обробками фаустівський сюжет здобувнадзвичайну популярність і в народному театрі, особливо в лялькових виставах,глядачем яких у дитинстві був і Гете. Так відбулось перше знайомствописьменника з Фаустом.
«Фауст»стане головною поетичною книгою Гете. Перший задум твору про знаменитогочорнокнижника виник у Гете ще в юнацькі роки. Роботу над першим варіантом творупід назвою «Прафауст» не було завершено. Другий варіант, знову ж такинезакінчений, надруковано у 1790 р. — «Фауст. Фрагмент». І лише за два наступніетапи роботи над твором Гете завершує задум, який вилився у величну філософськутрагедію «Фауст» (1797 р. — початок роботи над першою частиною «Фауста», 1808р. — надруковано першу частину «Фауста», 1825 р. — робота над другою частиною«Фауста», 1832 р. — надруковано другу частину «Фауста»).
Особливостіпроблематики і жанру. Звернувшись у своїй трагедії до народної легенди про Фауста, Гетесуттєво переробив і доповнив її ключові сюжетні епізоди та образи. Зокрема, вінувів до сюжету свого твору постать Маргарити та історію її трагічного коханнядо Фауста. Сюжет твору наповнюється складною філософською проблематикою, в якійзнаходять свій відгук основні ідеї Просвітництва, а головний герой, Фауст, залхіміка і чародія народних легенд, який запродав душу дияволові,перетворюється на допитливого вченого-експериментатора, що сміливо повстаєпроти інертного схоластичного мислення середньовічної епохи і, подібно дотитанів Відродження, прагне не лише осягнути думкою складні закони світобудови,а й підпорядкувати їх практичним потребам суспільного розвитку людства.
Колопроблем, що їхпорушує у своєму творі Гете, надзвичайно широке. Це і вічні філософські питанняжиття та смерті, знання та моралі, суспільного та духовного призначення людини,і роздуми над таємницями всесвіту та можливістю їх пізнання, над сенсом буттята силою розуму людини. Зважаючи на майже 60-літній відрізок часу, впродовжякого писалася трагедія, її проблематика досить суттєво змінювалась під впливомеволюції поглядів її автора. Якщо в першій частині «Фауста» яскраво виявилисебе «штюрмерські» просвітницькі уподобання (наприклад, популярний середштюрмерів сюжет про зваблену і покинуту дівчину), то в другій частині виразновиявляються поетика та естетика класицизму (широке звернення до мотивів таобразів античної міфології), а в заключній сцені «Фауста» Гете віддає шануновому, романтичному світогляду (образ містичного хору, який відкриває Фаустовікатолицькі небеса). Відповідно до характеру проблематики, сам Гете визначивжанр свого твору — філософська трагедія. Від жанру класичної трагедіїгетевський «Фауст» відрізняється, по-перше, тим, що цей твір у цілому нерозрахований на сценічне втілення, і, по-друге, тим, що, крім власнедраматичних ознак, має численні ознаки епосу та лірики, які перетворюють«Фауста» на подобу драматичної поеми. Як і поема, «Фауст» побудований у виглядідеталізованої розповіді про обставини конфлікту героя із соціальнимсередовищем. Але якщо в поемі історію героя розповідає автор, то в Гете, згідноіз законами драматичного жанру, вона подається в діалогах персонажів і увагаакцентується не на їхніх діях, а на суперечностях їхніх характерів.Безкомпромісна загостреність конфлікту гетевського твору додає йому яскравоготрагічного пафосу, а концептуальність, глибина та узагальнено-сим-волічнийхарактер проблематики твору зумовлюють філософську визначеність його змісту.
Сюжеті композиція.«Фауст» має складну побудову. Композиційно твір ділиться на дві великі заобсягом частини (перша — 25 сцен, друга — 5 дій). Події першої частини творувідбуваються в середньовічній Німеччині, а в другій частині часові тапросторові межі сюжету розширюються і розгортаються паралельно в середньовіччій античності, між якими вільно пересуваються головні герої твору. Наскрізниммотивом, що поєднує в композиційну цілісність усі окремі сцени твору, є мотивмандрів Фауста, супроводжуваного Мефістофелем. Яскрава особливістькомпозиційної побудови «Фауста» — його вступна частина, яка складається з трьохокремих сцен, що є зав'язкою всіх подальших сюжетних ліній твору. Вступ. Першасцена вступу має назву «Присвята» і містить ліричне звернення до друзівмолодості, з якими Гете був зв'язаний, коли починав писати «Фауста», і яким віндякує за підтримку. Друга сцена — «Пролог у театрі» — передає розмову Директоратеатру. Поета і Комедійного актора, які висловлюють різні погляди напризначення мистецтва. їхній диспут характеризує естетичні принципи Гете, алеще не має прямого зв'язку зі змістом «Фауста». Його сюжетна зав'язкавідбувається в третій сцені — «Пролог на Небі», де між Господом і дияволом наймення Мефістофель виникає суперечка стосовно цінностей, які визначають людськеєство, сенс людського життя, зміст духовних прагнень людини. Якщо Господьбачить у людині «божественне створіння», яке прагне шляхом приборканнятваринних інстинктів свого єства пізнати світ, його вищі, духовні цінності, тоМефістофель, навпаки, ставиться до людини зневажливо і вважає рушійною силою їївчинків та діянь низькі тваринні інстинкти, які виявляють себе в нехтуванні духовнимита моральними цінностями на догоду плотським утіхам і насолодам. Мефістофельпропонує Богові парі: він доведе нікчемність людської природи і, як винагороду,отримає душу звабленої гріховними діяннями людини. Об'єктом цього моральногоексперименту обрано лікаря і вченого Фауста, в моральній твердості якого таінтелектуальній спроможності протистояти потенційним звабам диявола Господьцілком упевнений. Парі між Господом і Мефістофелем стає сюжетною зав'язкоютвору і мотивує подальший розвиток подій, що має підтвердити або спростуватидумку диявола про нікчемність людської природи.
1-шачастина. Чотирипочаткові сцени першої частини розкривають трагедію Фауста — вченого, якийприсвятив служінню науці все своє життя, наполегливо і невтомно шукав істину,але зрештою дійшов висновку про обмеженість людського розуму і у відчаї готовийнавіть був вдатися до самогубства, від якого в останню мить його врятувавпасхальний спів і звуки дзвонів. Він знову прагне дії, і в цей момент перед нимз'являється Мефістофель, який пропонує йому задоволення будь-яких його бажаньдоти, аж поки Фауст не попросить зупинити мить, яка видасться вченому настількипрекрасною, що він волітиме, аби вона тривала вічно. Тоді душа Фауста станевласністю диявола. Переконаний, що процес пізнання безкінечний і що мить, якамогла б припинити його розвиток, ніколи не настане, Фауст пристає на умовуМефістофеля. Наступна сцена — «Авербахів склеп у Лейпцигу» — стає першимвипробовуванням Фауста, якого Мефістофель намагається звабити пиятикою тарозвагами у веселому товаристві. Але Фаустові це нецікаво; тоді Мефістофельпереходить до другого випробовування, яке полягає в тому, щоб спокусити вченогопринадами жіночих чар, захопившись якими він відмовиться від подальшого пошукуістини. Наступні двадцять сцен присвячено історії кохання Фауста і Маргарита,що має трагічні наслідки. Гине матір Маргарита, скуштувавши замість снодійногоотрути, домішаної Мефістофелем, гине і її брат (його під час сварки убивФауст), божеволіє Маргарита, яка позбавила життя власну дитину і потрапила дов'язниці. В ніч перед її стратою Фауст, скориставшись послугами Мефістофеля,пропонує їй втечу, але вона відмовляється. Свідомо обираючи кару за скоєнізлочини, Маргарита рятує свою душу і водночас позбавляє Фауста необхідностіробити нелегкий вибір: зупинити мить, зв'язавши свою долю з коханою, чи бути йнадалі вільним у своїх пошуках істини. Таким чином, знехтувавши часткою свогоморального єства, Фауст усе ж перемагає Мефістофеля і в цьому випробовуванні.
2-гачастина. Усіп'ять дій цієї частини твору представляють собою низку нових випробовуваньМефістофелем Фауста на його шляху пошуку істини. Спочатку Фауст потрапляє доімператорського двору, де його випробовують владою, почестями, високимстановищем у суспільстві. З диявольською підступністю Мефістофель випробовуєдалі Фауста ілюзією можливості досягнення бажаного ним ідеалу і кінцевої істинипізнання. Мефістофель переносить Фауста в античність, де він бере шлюб зГеленою Прекрасною, яка уособлює не лише ідеал недосяжної краси, а й взірецьсправедливого суспільного устрою, заснованого на поєднанні античних ідеалівсвободи та духовності і християнської моралі. Але можливість такого синтезувиявляється ілюзорною, що символізують смерть Евфоріона, сина Фауста й Гелени,і розрив їхніх шлюбних стосунків.
Ілюзорністьсподівань на те, що істину можна знайти в минулому, приводить Фауста до думкипро утвердження своїх ідеалів практичною працею, спрямованою на активнуперебудову реальної дійсності. На відвойованих у моря землях, які Фауст отримаву дарунок від імператора, він хоче створити суспільство вільних і щасливихлюдей. Фаусту сповнилося сто років, він втратив зір, але сповнений гордості, щозрештою досягнув бажаного, зрозумівши кінцеву істину буття: служити людству, нев теорії, а на практиці втілювати в життя вищі моральні та духовні запитилюдини. Під стукіт лопат, що, як він уявляє, символізує побудову новогосуспільства, старий Фауст промовляє:
Постій,хвилино, гарна ти! (Тут і далі переклад М. Лукаша)
Зупинившимить, Фауст падає замертво, не встигши зрозуміти, що його утопічні мрії пронове суспільство виявились черговою оманою диявола. Гірка іронія сцени в тому,що він приймає за будівельників підручних Мефістофеля, які копають Фаустумогилу, а всі його відвойовані в моря землі знищила повінь. І все ж душа ФаустаМефістофелеві не дісталася. За нього перед Богоматір'ю вступилася душаМаргарити, і Фауст уникнув пекельних мук.