Спільне та відмінне у творчості Т. Шевченка і П. Куліша

Курсова робота
на тему:
«Спільне та відмінне у творчості Т. Шевченка і П. Куліша»

План
Вступ
Розділ 1. Вплив поезій Шевченка на творчість П. Куліша
1.1 Знайомство творців
1.2 Історичний контекст творчості митців
1.3 Могутній емоційний потенціал творчості Шевченка
1.4 Доля Куліша — доля типової романтичної людини
Розділ 2. Спільне та відмінне у творчості Т. Шевченка та П.Куліша
2.1 Музичність віршів Т. Шевченка
2.2 Народні розміри у творах поетів
2.3 Наслідування Шевченка Кулішем
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Найглибший слід поруч із Шевченком залишив в українськійдуховній історії першої половини ХІХ ст. Панько (Пантелеймон) Куліш (1819-1897).Але в київські часи його постать як письменника ще не виступала ясно. Він, щоправда,був уже автором кількох творів російською мовою: оповідань, дивовижної “Пам’ятноїкнижки для поміщиків Чернігівської губернії”, що нагадує тенденційні “Листи…"Квітки та пізнішу “Переписку” Гоголя; історичного нарису “Повесть об Украине”, романтичногоісторичного роману “Михайло Чарнишенко” та одного українського твору — “Україна”(1843). Українські вірші, оповідання “Орися” так само як і різні етнографічні матеріали,всі вже готові до друку чи навіть видрукувані, не виходили ще в світ; з українськогороману “Чорна Рада” видано було лише кілька розділів російською мовою.
Все ж особистість Куліша як письменника в йогомолоді роки для нас досить ясна з його невеликої спадщини. Пізніше Куліш справлявна своїх сучасників враження людини, що постійно змінює свої переконання, погляди,заняття, пристрасті.
Розділ 1. Вплив поезій Шевченка на творчістьП. Куліша
Зв’язок творчостіШевченка та Куліша можна аргументувати тим, що найважливіший твір П. Куліша — роман“Чорна рада” — виданий 1857 р., ще за життя Шевченка. На той же приблизно періодприпадає й вихід першої, найвагомішої збірки письменника — “Досвітки" (1862),а також фольклорно-етнографічного збірника у двох томах “Записки о Южной Руси”(1856-1857). Саме ці твори і визначили місце П. Куліша в історико-літературномупроцесі, відіграли найважливішу роль в історії української культури. Крім того,в житті, творчості, науковій та громадській діяльності Пантелеймона Олександровичаістотне значення має його знайомство з Шевченком.
Життєвий і творчий шлях П.О. Куліша, чи, як вінсам себе називав на старосвітський лад, Панька Омельковича, припадає на 50-90-тіроки ХІХ ст. Це був складний період становлення нової української літератури й культуривзагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстокимнамаганням російського самодержавства й російського шовінізму задушити українськумову, культуру, перетворити українців та “малоросів”.1.1 Знайомство творців
Під час першоїподорожі Шевченка на Україну з ним познайомився Куліш, про що пізніше так говорив:“Можна сказати, що це зійшовся низовий курінник, січовик, із городовим козаком- кармазинником. А були, справді вони представниками двох половин козаччини”. (С.24)
Коли навесні1843 р. Шевченко приїхав до Києва, він уже побачив новий будинок університету, щосамотньо височів на колишньому пустирищі над ярами. Університет перейшов у новеприміщення влітку 1842 р., але в ньому Куліш уже не вчився. Зустріч відбулася вдомау Куліша на Житомирській вулиці в будинку полковниці Михеєвої.
шевченко куліш поет творчість
Куліш пізніше так розповідав про цю зустріч: “Входитьхтось до Куліша в полотняному пальті.
- Здорові були! Вгадайте хто?
- Хто ж, як не Шевченко? (А ніколи не бачив його й намальованого)
- Він і є! Чи нема у вас чарки горілки?
Тут уже йпішло справдешнє січове балакання, а далі й співи (Шевченко мав голос пречудовий,а Куліш знав незлічену силу пісень). Почали потім їздити навкруги Києва, рисувати,рибу за Дніпром варити…”.
Без сумніву, Шевченко ділився з Кулішем задумомвидання альбому “Живописная Украина”, в проспекті вказано його ім’я як співробітника.1.2 Історичний контекст творчості митців
Царська Росія першої половини ХІХ ст. була величезнимполітичним монстром, який душив усе живе та нове й на руїнах завойованих колонійбудував казарми та в’язниці для насаджування рабського духу, всеохоплюючої покорибатюшці-царю та його чиновникам. Багато передових людей прекрасно усвідомлюваливсе це, були сміливі спроби протесту й критики колонізаторської політики самодержавства,розповсюджувалися епіграми на Миколу І його дружину, вірнопідданих сатрапів, алемало хто навіть з найпрогресивніших діячів розумів, що всі біди залежать не відособи царя, а від політичної системи, розробленої хитрими й далекоглядними монархами-колонізаторамиПетром І та Катериною ІІ.
Куліш любив, знав і вивчав Київ, його історію,архітектурні пам’ятки. Його опис цього міста у “Чорній раді” перегукується з описомКиєва в поемі Шевченка “Варнак”:
Шевченко: “Мов на небі висить святий Київ наш великий…”
Куліш: “Святий город сяяв, як той, Єрусалім”.
Історія взаємин Куліша з Шевченком виходить далекоза межі особистих відносин і криє глибокий суспільно-політичний зміст. На різнихетапах ця історія має свої особливості. В їх взаєминах відбиті змагання думок, ідеологій,естетичних поглядів, що характеризують різні ідейні тенденції і напрями.
Якщо революційні демократи з’ясовували новаторствоШевченка, основи його народності, революційну суть зв’язків його з народом, то Кулішнамагався витлумачити народність поета, як, насамперед, етнографічну категорію.
Світогляд Куліша складний. У його основі лежить,безперечно, ідеологія українського націоналізму, але є в ньому як козакофільські,так і антикозацькі мотиви, є, на жаль, і епізодичне захоплення Петром І та КатериноюІІ.1.3 Могутній емоційний потенціал творчостіШевченка
Могутній голос Т. Шевченка був першим ударом дзвону,котрий пробудив національну свідомість народу, нагадав українцям, що вони — українці.Але час потребував могутніх талантів, усебічно обдарованих людей, здатних звестивеличну споруду нової культури, нового духовного світу народу — осмислити його тисячолітнєминуле, його історію, піднести літературу до рівня найвищих світових досягнень,створити театр, утвердити самобутні філософські погляди на природу, людину, суспільство,розвинути школу, просвіту… І все це — протистоячи русифікаторським натискам російськогоімперіалізму, долаючи всілякі перешкоди та заборони.
Справжніх зразків художнього слова, на думку Куліша,треба шукати в творчості Шевченка: “Розпочав нам Шевченко довгу і широку, справдівже рідну пісню. — пішла луна на всій Україні”.
Шевченко мав надії на нове майбутнє України. Надіїйого не збувалися. І з сумом пише він за кілька тижнів до смерті:І день іде, і ніч іде…
І, голову схопивши в руки
Дивуєшся: чому не йде
Апостол правди і науки.
“Апостол правдиі науки" не прийшов і по смерті Шевченка. Але традиція українського літературногожиття вже не переривалася. Лише тон і стиль рішуче змінилися — романтика закінчилася,почався час “реалізму”. І тут межа між літературними напрямами була так само нерізка,як і між іншими українськими літературними напрямами. Саме той надзвичайний вплив,що його мав в українській літературі Шевченко, і який не зменшувався, а ще зроставз часом, ще більше стирав межі між літературою романтики та пізнішого періоду. Іпроте вірші пошевченківської доби зовсім інші, ніж Шевченкові. Лише один з письменниківромантичної доби свідомо залишився й далі в Шевченковій традиції — П. Куліш.1.4 Доля Куліша — доля типової романтичноїлюдини
Літературно-естетичнапрограма Куліша, маючи в собі ряд прогресивних моментів, в основному протидіялапринципам критичного реалізму, обстоюваним революційними демократами і Шевченком.Про Шевченка Куліш писав багато. Цінним є його “Слово над гробом Шевченка” та іншівиступи. “Слово його животворяще, — писав Куліш, — стало ядром нової сили, про котруне думали й не гадали за Котляревського найрозумніші з наших земляків, а та новасила — народність”. (Основа, С.29)
Впливи романтики- почасти формальні, почасти тематичні. Наслідуючи, Шевченкові вірші, щоправда,якимось чином усе переводили їх на ритміку, відому з російської або німецької поезіїта вірша інших романтиків, на нормальні ритми, чим своєрідну красу Шевченкових віршівцілком знищували, як це ми бачили в Куліша.
Якщо тематика селянського горя — цілком природнав “реалістичній" драмі, то романтика козацтва, власне, цілком виходить позамежі “реалістичної" тематики, швидше вже міг би реалізм піти слідом “Чорноїради”, з її соціальною проблематикою, але роман Куліша традиції не утворив.
Романтичні ще й форми: балади, поеми (“Настуся”,“Великі проводи”) з певними рисами романтичних поем, пісні, історичні “думи”. Дотого, вірші Куліша наскрізь символічні, їх складна культурно-філософська та психологічнасимволіка нагадує традицію харківської романтики більше, ніж Шевченка. ТематикаШевченка, навіть козакофільство виразне, в той час, як Куліш у своїх поглядах ужесхилявся до повної неґації позитивної ролі козаччини в українській історії. Зустрічаємов Куліша Шевченкову “Правду" і “Слово”: “Наша правда, народна основа”, “а мибудем святу правду сіяти в народі”,
“…спочиває наше слово
в німих гробовищах…”
“оживить живеє слово
рідну Україну…”
і зв’язанийз цим образ кобзаря, що “віщує”:
…буде жити
наше слово, буде! ”
Власний мотив,який Куліш додає до Шевченкової символіки є культура:
Степи мої широкії,
Цілино одвічна!
Хто зоре вас та засіє —
Слава тому вічна!
І все ж “Досвітки"Куліша є, без сумніву, своєрідна, жива поетична збірка, яких небагато в українськійлітературі. Значно оригінальніша і не меншої поетичної вартості його друга збірка,що вийшла 20 років пізніше, “Хуторна поезія”, ще пізніше “Дзвін” (1893). За цейчас Куліш пережив багато змін у своїй долі, в настроях, в історичних поглядах, прийшовдо повної неґації історичної ролі козацтва, до визнання культурної ролі Польщі таМоскви на Україні. Відгуки цих його думок у збірках “рефлексійних”, культурно-філософічнихвіршів найбільш обурили його сучасників, та підбивали й пізніших дослідників протипоезії “пізнього Куліша”. Чимало сприяла негативній оцінці збірок їх стилістичназапізненість — це рефлексійна лірика в дусі пізньої романтики з яскраво підкресленимиобразами та думками романтичного типу, лише почасти переведеними в нову “сучасну”фразеологію. Але поруч з віршами та їх циклами, що є спробами поетичної полемікиз Костомаровим, Мордовцем та тією більшістю українського суспільства, що негативноставилося до російського абсолютивізму Петра І та Катерини ІІ, та й з Шевченком,якого козакофільство закриває тепер перед Кулішем навіть значення його “слова”,та й самим собою, маємо тут і гарні пейзажі і щирі ліричні вірші.
Найпозитивніша формальна риса пізніх віршів Кулішає їх ритміка — він, залишаючи тепер пісенні розміри майже цілком, упроваджує затев українську поезію зовсім нове багатство тонічних розмірів та різноманітних строф.Ця пишність ритміки компенсує навіть бідність рими та невдалі неповні рими: розділення- плем’я, пожарів — терзали, попівство — лихоїмство і т.д. До того Куліш досягнуву своїх пізніх віршах великого вміння вислову, його поетичні формули досягають частоШевченківської висоти, хоч зміст його думок, може, нам часто й несимпатичний.
Розділ 2. Спільне та відмінне у творчостіТ. Шевченка та П. Куліша
Вже з першихзустрічей накреслились й розходження між Кулішем і Шевченком, які чимдалі ставалигострішими. Але в 40-х рр. Було найбільше сприятливих умов для їхньої спільної діяльності.Об’єднувало їх обох на цьому етапі бажання вести боротьбу проти царизму і кріпосництвата піднести свідомість, освіту народу, хоча в методах боротьби і в розумінні кінцевоїмети вони вже тоді не мали спільної думки. Ці обставини визначили і належність Кулішадо Кирило-Мефодіївського братства, в якому об’єдналася прогресивна молодь.
Куліш виступає знову як поет лише по смерті Шевченка.Вже 1862 р. з’являються “Досвітки”, перша по “Україні” віршована збірка Куліша.Він сам говорить, що хоче перейняти спадщину Шевченка, його “кобзу”:
Ой мовчав я, браття,
словом не озвався,
поки батько український
піснею впивався.
Чи до віку ж, браття,
будемо мовчати?
Благословіть мені кобзу
німую узяти!
Підтягну я струни
На голос високий.
Не сумуй, Тарасе батьку,
В могилі глибокій…
Він хоче продовжуватисправу Шевченка:Чи ж мені по тобі
Сумом сумувати?
Чи твою роботу
Взяти докінчати?
Докінчаю, брате,
Не загину марне,
Втішу Україну,
Матір безталанну…2.1 Музичність віршів Т. Шевченка
Рими Шевченкадуже далеко відходять від попередньої традиції української рими, за винятком віршівСковороди. Бо і барокове, і класичне, і романтичне українське віршування намагалося,як і вірші західної поезії, дати в обох словах, що римуються повну тотожність закінчення:
куняє — співає,
гроші — міхоноші,
пити — робити…
Шевченко рішуче пориває з цією традицією та, йдучидо певної міри за народною піснею, а почасти нав’язуючи свій вірш до традиції бароковоїпоезії, дає замість повної тотожності тільки неповну подібність закінчень — деякізвуки лише подібні, але не ті самі Шевченко римує:
віка — каліку,
дівчата — мати,
муко — руки,
пустиня — домовини…
Може здатися, що така “неточність" або “неповнота”рими послаблює враження від віршів. Це не так! По-перше, неповні рими дають Шевченковіможливість уникнути тієї одноманітності рими, яка постає через часте вживання тихсамих граматичних форм. Рими Шевченка стають через це несподіваніші, оригінальніші,“багатші”.
2.2 Народні розміри у творах поетів“Для історика, — писав Франко, — власне тахиткість Куліша, ота пристрасть, оте вічне шукання якихось нових ідеалів, новихбогів і нової віри лишиться характерним і навіть симпатичним об’явом його великого,хоч недужого духу. Йому не дано було гармонії, але він ніколи не міг успокоїтисяна дисгармонії і пристрасно шукав того, чого не міг осягнути. Хто зна, чи не себуло й джерелом його зависті, а далі й ненависті до Шевченка, що “неосвіченому”,невченому поетові майже без труду і без зусилля, самі собою, давалися такі речі,такі образи й ідеї, яких учений Куліш, узброєний розумом, не міг опанувати…” (С.307).У поглядах на народ виявилися протилежні поглядиШевченка і Куліша. Це були представники різних ідейно-творчих напрямків у літературі.Між ними відбувалося суперництво, що в різні періоди діяльності виявилося по-різному.Куліш завжди намагався вносити редакційні корективи до творів Шевченка. Не можнавідкинути того, що часом у цих корективах крилися й плідні зерна. Зразком може бутиКулішів лист до Шевченка 1846 року, 25 липня. “Прочитавши несколько раз в Петербурге,- пише Куліш, — Вашего “Кобзаря” и “Гайдамаки”, я от души восхищался ими и многиеместа заучил наизусть, но в то же время заметил осязательные, нежели прежде, и ихнедостатки. Один из этих недостатков происходит от Вашей беспечности, небрежности,лени или чего-нибудь подобного; другие от того, что Вы слишком много полагалисьна врожденные Вами силы и мало старались согласить их с искусством, которое самопо себе ничтожно, но в соединении с таким талантом, каким бог одарил Вас, моглобы творить чудеса ещё поразительнее тех, какие оно творило в соединении с талантомПушкина”.
Хочу підкреслити, що схожість з народними піснямине є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичнихформах народної пісні.
Куліш дає поради дещо виправити в “Кобзарі”. Одназ таких порад мала велике позитивне значення. У вірші “До Основ’яненка”, Куліш порадиввнести поправки і написати:Наша пісня,наша дума
Не вмре, не загине;
От де, люде, наша слава,
Слава України.
А в першійшевченківській редакції було:Наш завзятий Головатий
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України.
Відбуваласьеволюція Куліша в ставленні до поезії Шевченка. Від співробітництва з ним сприяннянадрукуванню його творів, від прославлювання його як народного поета в критичнихстаттях він перейшов до відвертого паплюження імені Шевченка і його спадщини.
Пишучи почастинародними розмірами, він наслідує й Шевченкові рими (гаї — повіває, гаю — співаєш,тоді — рибарів), але не утримується в межах справжніх співзвучностей (тьмі — землі,худобу — торбу) та йому зовсім не вдається, незважаючи на Шевченкові “неповні рими”,звільнитися від рим граматичних.
Крім надрукування “Давидових псалмів" у “Граматиці”,Куліш опублікував без підпису автора поему Шевченка “Наймичка" в “Запискахо Южной Руси”. Тоді Шевченко ще відбував заслання. Десять Шевченкових поезій, переважнонаписаних на засланні, Куліш надрукував 1860 року в альманасі “Хата”. А в передмові- “Переднє слово до громади" — високо підніс значення творів Шевченка: “… вКатерині він піднявсь до Пушкіна яко художник, а в 1846 року — і до Міцкевича якопоет всеслов’янський”. (С.312)
Багато переконливого сказано Кулішем про Шевченкаукраїнцям рідний… Посеред рідної великої сім’ї спочив ти однопочинком вічним”,- підкреслював Куліш у “Слові над гробом Шевченка. (С.250)
Всі ці, здавалось би щирі, слова не завадили Кулішевіпізніше, в “Истории воссоединения Руси”, зневажливо паплюжити поезію Шевченка як“п’яну музу, підтриману гіршими, а не кращими умами своєї батьківщини”.
Куліш дуже гостро відчував національне гноблення,але не міг з’ясувати соціально-класову суть. Якщо Шевченко прославляв гайдамаччинуяк вияв народної революційної енергії, то Куліш у буянні людських пристрастей вбачаввияв невиправданої історією стихійної руївничої сили. Запорізькій вольниці, гайдамацькомубунтарству Куліш намагався протиставити дух миролюбства, ідилію козацьких хуторів,старосвітської поважності, доброзичливості, душевного аристократизму.
Доцільно звернути увагу на збірку Куліша “Досвітки”,де є твори і на історично-побутові теми. Побут, звичаї козацтва постають у поемі“Настуся”, що відзначається яскравим колоритом опису родинного життя.
Настуся — дочка козака Обуха, який загинув смертюхоробрих у війську Богдана Хмельницького. Перед смертю він заповів, щоб його побратимМороз доглянув, виростив дочку Настусю і одружив її з своїм сином Морозенком. Основнийзміст поеми — сватання, весілля у дворі Обухів. Це значна урочиста подія, під часякої ведуться поважні розмови “дідів святих”. Вони слухають патріотичні слова Настусиноїматері Обушихи, яка з гідністю розповідає про славний козацький рід і закликає гостей:
Медом кухлі ісповняйте,
Її мужа споминайте,
Пийте пиво, їжте страву,
Споминайте його на славу.
Поет створюєпортрети поважних козаків, змальовує побутові колоритні, національно орнаментованікартини. Молоде подружжя живе в оселі, де —
Любо вітами старими
Груші хату вкрили,
Що діди й баби на спомини
Унукам садили.
Поважно івпевнено тримають себе старі діди, розмовами про походи захоплюють молодого Морозенка,він замислюється і цим викликає тривогу Настусі. Поет в заключних строфах звертаєтьсядо героя:
Не для тебе, Морозенку,
Воли круторогі!
Нехай орють, гречку сіють
Брати твої вбогі.
Багатим етнографічнимколоритом сповнена поема “Настуся”. В цьому виявляється поетична стихія Куліша.Так починається опис весілля:
Ой брязнули на дворі цимбали;
Озвалися у сінях бояри,
Заспівали дружки у світлиці;
Забилося серце у вдовиці.
Ідеалізуючиспокійне хліборобське життя, Куліш у ліричних звертаннях висловлює свої переконанняпро вільні козацькі громади:
Нема застав, нема мита!
Везіть, люде, жито;
Сипте розмір не на шляхту —
На свою громаду.
Понастромлюйте на щогли
Голови рандарські,
Нехай з вітром розмовляють
Про порядки панські!
Поему “Настуся”написано переважно коломийковим розміром з виразним хореїчним ритмом. Коломийковийвірш Куліша відрізняється від коломийкового вірша Шевченка. У Шевченка динамічнішезвучить коломийковий вірш, а Куліш передає цим розміром спокійну, поважну розповідь,що відповідає загальному урочистому стилю поеми, в якій з належною шанобливістюзображені портрети козацьких родин. Вони свідомі свого становища й мають право пишатисяне тільки згадкою про збройну боротьбу за долю рідного краю, а й тим, що бережутькозацькі звичаї дружби й побратимства.
Поет докоряєнарод за неуцтво, за темряву, рабську приниженість і месницьку злобу. У віршах,присвячених Шевченкові (“До Шевченка”, “На незабудь року 1847-го”) поет висловлюєзневірливі роздуми про силу і дійовість традицій Кобзаря. В “Епілозі” цієї збіркивін закликає забути “давні чвари”, відмовитися від того, щоб “мечем нам воювати”,і лише засобами освіти досягати мети:
Ні, світла,більш нічого!
Сим визволимсліпого брата…
Вірші “Хуторноїпоезії” мають полемічний характер. Поет виступає з своєрідними посланнями у віршовійформі, вістря яких спрямовані не тільки проти Шевченкової революційної музи, а йпроти тих, хто її успадковує. Тому демократичні письменники засудили цю збірку.І.Франко присвятив спеціальну статтю, в якій, зіставляючи її з Шевченковим посланням“І мертвим, і живим, і ненародженим землякам…”, указав, що автор заплямував себе“невірою у власний народ, котра в “Хуторній поезії” повела його до прямої безпідставноїнаруги над тим народом”. Ці хиби “затемнили собою добрі і сильні місця його поезії”(Франко, Т.17, С. 194).
Так творчістьКуліша стала предметом полеміки, що характеризує боротьбу ідейних напрямків у літературіна початку 80-х років та історичну складність культурного процесу з усіма внутрішнімисуперечностями.
Віддаючи перевагу“чистій" поезії в особистій, інтимній, а часом і в громадській ліриці збірки“Дзвін”, Куліш не обходить й імені Шевченка, розглядаючи його революційно-демократичнуідейність, як потурання темноті.
Критика спадщиниШевченка в збірці “Дзвін” наскрізь пов’язана з концепцією “чистого мистецтва”. Самев такому аспекті згадується ім’я Шевченка в поезіях “Молитва Боянові”, “Письмакамгайдамакам”, “З того світу”, “До тарасівців”.
Куліш, які інші поети доби, здається, просто не помітив рис Шевченкового вірша. Зате віндуже захоплювався наслідуванням пісенного стилю, і тут багато вдалого. Але те, щоу Шевченка було в серці, у Куліша було б голові: він не є вільний творець пісень,а лише старанний наслідувач йому добре відомої пісенної поезії. Тому знайдемо внього численні народні, Шевченківські, а іноді і власні епітети: віще серце, чистеполе, жовті піски, дрібні сльози, молодик срібророгий, лани неорані, високії думиі т.д.; але іноді ці епітети “вчені”, вигадані: безхатнеє птаство, в’яне серце іт.п. Куліш вживає і подвійні слова: плакати — ридати, бреду — перехожу, вовки — сіроманці, очами — зорями, широке — глибоке — та часто просто цитує пісні:
“Тихо Дунай,тихо
несе чистуводу…”
“Не по однімкозаченьку
заплакаламати…”
“Чом, Дунаю,став ти мутен,
став ти мутен,каламутен…”
“Ой не встигже козак голка
на коникасісти, —
стали йогопанцерників
на капустусукти…”
“Хожу берегами,
та й не нахожуся…”
Поетика народнихпісень у Куліша використана навіть більше, ніж у Шевченка. І все ж його вірші відпісень значно фальші, ніж Шевченкові. Крім пісень, він використовує і своє улюблене“Слово о полку Ігоревім”, звідки часто “струни живії" або рядки:
“Никли травижалощами,
гнулось древоз туги…”
“Списами орати,
трупом засівати…
ой які тобудем жнива
з того сівумати? ”2.3 Наслідування Шевченка КулішемПротягом багаторічної діяльності не залишали Куліша новаторські поетичні шукання.До певної міри в цих шуканнях відбувалося змагання з Шевченком. Різне своїм змістомноваторство Шевченка й новаторство Куліша. Зіткнення двох течій в історичному процесіпорушувало одноманітність літературного життя, поширювало русло естетичних уявлень.Якщо підходити до цього процесу без догматичних вимірювань, а з прагненням збагнутивсю повноту явищ у їх постійних суперечностях, то визначиться своє, історично обумовленемісце для поезії Куліша. Без визначення цього місця не можна уявити всю різноманітністьрозвитку літератури минулого століття. Увесь час Куліш змагався за розвиток мови,за збагачення поетичного словника. З великим пієтетом він прославляв Шевченка замовні надбання, відсуваючи на другий план своє суперництво з ним. “Слава тобі, Тарасе,- писав Куліш, — поки на Вкраїні хоч одне дівча співатиме, поки хоч одна мати по-своємудитину голубитиме, поки хоч один батько не чужим словом про давні могили говоритиме”.(Сахно, С.132) У кількох віршах збірки «Досвітки» Куліш відгукнувся насмерть Шевченка. Чи вшановували народного співця його сучасники? Таке ставить питанняпоет у вірші “З того світу Варфоломеєві Шевченкові”. Пробує віизначити поет своєставлення до Тарасової музи, намагаючись продовжувати його співи. Але він свідомийтого, що його шлях відмінний від Шевченкового, а тому в поезії “Брату Тарасові натой світ” (замість епілогу до поеми “Настуся”) проголошує:Разійшлись ми різно
Дітьми молодими,
Зустрілися пізно
Між людьми чужими.
Вкупі працювати
Брат із братом брався;
Що одна в нас мати,
Ти не догадався.
Куліш закидаєШевченкові в тому, що він не завжди сприймав його поради, поступаючи своїм шляхом:
Братався з чужими,
Радився з чужими,
Гордував словами
Щирими моїми.
Як завжди,Куліш і тут намагається показати свою зверхність над народним поетом. Не відкидаючийого талановитості, він хоче продовжити кобзарський спів, перейняти його славу:Чи мені по тобі
Сумом сумувати,
Чи твою роботу
Взяти докінчати?
В цій поезіїКуліш повторив ті ж думки що висловлював він про Шевченка в критичних статтях, прагнучивзяти під свою зверхність діяльність поета.
У кращих ліричних віршах збірки “Досвітки"відбито настрої патріотичної туги за рідним краєм, повитим темрявою. Лірика “Досвіток"відзначається постановкою естетичних питань у дусі романтизму. Найзначніші мотивицієї збірки — відношення співця до народу та його історії. На поставлені питанняв ліричних поезіях “Досвіток" Куліш намагається дати відповідь також у вміщенихпоряд історичних ліро-епічних поемах. В них розповідається про боротьбу українськогонароду проти польсько-шляхетського гноблення, згадуються окремі епізоди визвольноївійни та життя козацтва в повоєнні часи. Поеми ці відзначаються драматизмом, гостримиконфліктами історичного і особистого та побутового характеру.
В наслідуванні Шевченка і сила, і слабкість “Досвіток”.Куліш віршує здебільшого Шевченковими розмірами. Але це є лише самоомана! Наслідуванняпісенних ритмів, він заміняє майже завжди (винятки — кілька пісень та окремих місць)звичайним тонічним віршем російського типу з цілком рівномірним чергуванням наголосів!Вже це робить його вірш проти вірша Шевченка одноманітним, незважаючи на те, щоКуліш часто змінює розміри. Немає в нього і своєрідності Шевченківських рим, лишезрідка рими неповні (марне — безталанне, поховали — мало, чудо — луда, його — срібророгий,прозиваю — святая і т.д.), нерідко це лише хибні рими (панство — птаство, вареним- померлих). Бракує і незрівняної музичності Шевченкової мови, хоч вірне наслідуванняШевченка часто веде Куліша і до досить вдалих співзвуч в окремих рядках:
Діди сиві говорливі, ді-ди-го-ві-ли-ві
Голубоньки буркотливі… го-бо-бу-ко-ли-ві
і т.д., або принаймні в окремих виразах: у темнійтемноті, або (повторення р-р-р): “блиснула грімниця із чорної хмари" та “ревнулигармати”.
Утвердження жанру поеми в кожній національній літературісупроводилось боротьбою різних стилів та ідейних напрямків. Поети романтичного напрямкунаблизили поему до героїчного народного епосу. Найвизначніші досягнення в цьомужанрі пов’язані з іменем Шевченка. Він в поемі розкривав історичну долю українськогонароду, відтворив його національний характер.
Новаторство Шевченка в даному жанрі дало поштовхдля творчих пошуків інших поетів. У цих шуканнях Куліш багато експериментував, пишучиісторичні, історично-побутові, філософсько-біографічні поеми. Від епічної поемивін еволюціонував до ліро-епічної поеми, чимраз гостріше ставлячи проблему особистостіта посилюючи суб’єктивні елементи в зображенні героїв. Все це мало свої закономірності,пов’язані з процесом не тільки української, а й світової літератури.
Збіркою “Досвітки" Куліш мав намір позмагатисяз Шевченком у поетичнім слові. Це змагання не виявилося художньою повнотою і досконалістю.
Про збірку “Досвітки" Франко писав: “Все тутбуло лірика й епіка, слов’янофільство й демократизм, хмельниччина й козаччина передХмельницьким, тон народної пісні і манери Шевченка і початки спеціальної Кулішевоїфілософії, хоч іще невиробленої; були громи на “гайдамацтво” в особі Кривоноса,та й на панство в особі князя Яреми. Не було тільки одного — Шевченкового генія,Шевченкового гарячого чуття”. (Франко, Т.17, С.306).
Кожна збірка поезії Куліша за своїм ідейним змістомі поетичною формою становить певний етап творчих шукань, естетичних уподобань поета.
Найгострішої критики зазнала збірка “Хуторна поезія”,яку видано через двадцятиліття після “Досвіток”. За цей час Куліш ще різкіше почаввиступати проти гайдамацьких традицій, проти революційного духу спадщини Шевченка.До багатьох поезій цієї збірки автор бере епіграфом Шевченкові слова, а змістомсвоїх віршів не раз спростовує їх.
Збірка складається із трьох частин, перша частинапрозова — “Історичне оповідання”, де згадує автор про Кирило-Мефодіївське братствота про участь у ньому Шевченка. Друга частина містить 24 поезії. Третя частина “Зазивнийлист до української інтелігенції”, в якому автор закликає зокрема: “До гурту, паненятаз мужичатами. До гурту рятувати своє насліддя — слово! Воно до скарбівля нашогодуха. Воно — великий завіт нашої предківщини. Воно — правдиве пророкування нашоїбудущини”.
Збірка відкривається віршем “До кобзи" з епіграфом:
Кругом тіснота і неволя,
Народ закований мовчить…
(У Шевченка в такій редакції:
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить…)
Першими рядкамивірша поет звертається до своєї кобзи-музи:Кобзо, моя непорочнаутіхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони мені стиха.
Голосом правди святої дзвони,
Нашу тісноту гірку спом’яни.Може, чиє ще не спідленесерце
Важко заб’ється, до серця озветься.
Як на бандурі струна до струни.
До другоговірша “Рідне слово" поставлено епіграф:Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Шевченко
Шевченко підкреслюєвагому силу рідного слова, пророкує часи, коли:І ходитиме всевіда
З хати до палати,
Щоб збогого сусіда
З багачем з’єднати.
У збірці відбитібезрадісні погляди Куліша на історію і суспільство.
Розпач, з яким Куліш дивився на свій народ, втрачаючивіру в нього, привів поета до реакційного вихваляння “заслуг" російських імператорівПетра І та Катерини ІІ. У збірці “Хуторна поезія” вміщено кілька віршів, що славословлятьїх дії. В “Гімні єдиному цареві” він, прославляючи Петра І, висловлює побажання,щоб “затуркана Вкраїна" знайшла подібних діячів. ТодіНастануть в ній твого покрою люди
І випаде у тебе з рук дубина.
Поет маритьпро часи, коли “Олегова столиця премудрого Петренка привітає”, прийме нове “крещеннядухом" і з нею матимуть взаємини “прославлені культурою народи”.
У вірші “гімн єдиної цариці” Куліш, прославляючиКатерину — “науки любюмудру жрицю”, — заперечує Шевченкові картання її і вбачаєпрогресивну історичну роль цариці у зруйнуванні Січі:Розбоями і руїною неситу
Гадюку за порогами ти вбила…
З поетичноютворчістю пов’язана і драматургія Куліша. Ще в хаті була вміщена його драма “Колії”,на якій помітний вплив Шевченка в зображенні “попихача" Карпа, що йде в гайдамаки.“Не водою, кров’ю напою тебе, коню, а коли хочеш — старосвітським медом”, — говоритьКарпо, звільняючись від наймитської залежності. Але Куліш не спромігся в своїй драміпоказати героїзм народної маси, як його зумів відтворити Шевченко в “Гайдамаках”.
Найзначнішим із драматичних творів Куліша є трилогія:“Байда, князь Вишневецький”, “Петро Сагайдачний”, “Цар Наливай”.
Романтичний, подекуди пригодницький образ Байдиє втіленням Кулішевих тенденцій заперечення прогресивності народного духу. Байдане бачить порятунку в козацькому русі:Поки козацтво буде воювати
Мечем та полум’ям, як військо дике,
Ми на Вкраїні будемо вбачати
По всіх шляхах руйновище велике.
ЗапорожецьГанжа Андибер змагається з Байдою і доводить його до загибелі.
В другій і третій частинах трилогії Куліш змалювавісторичні епізоди і вивів таких відомих ватажків козацтва, як Сагайдачний, СеверинНаливайко (цар Наливай). Ці твори не відзначаються сценічністю. Ними Куліш поклавпочаток створення в українській літературі драматичних поем.
Висновки
У радянськомулітературознавстві відчувалася тенденція протиставити двох найвидатніших діячівукраїнської культури своєї доби — Тараса Шевченка — як революційного демократа іПантелеймона Куліша — як буржуазного націоналіста. Все, мовляв, погано редагуваві видавав тощо. Як творчі особистості вони були різними, але їх об’єднували великажертовна любов до України і прагнення для неї волі й добра. Безперечно, нині, звідстані часу, розуміємо, що за поетичним талантом Куліш не сягав Шевченка. Не судилосяйому написати “Реве та стогне Дніпр широкий" і “Садок вишневий…" не його.Хоча Шевченкове “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!" ввійшло в безсмертясаме в редакції Куліша. Не Пантелеймон Куліш, а Тарас Шевченко став основоположникомнової української літературної мови, “законодавцем мовної норми”.Д. Чижевський писав:“…те, що у Шевченка було у серці, у Куліша було в голові: він не є вільний творецьпісень, а лише старанний наслідувач йому добре відомої пісенної поезії (8). Матиголову при масовому безголов’ї в самодержавній імперії — теж було неабияким талантом.
НайголовнішаКулішева заслуга перед Україною: він, як і Тарас Шевченко, викривав брутальну політикуросійського самодержавства — цього жахливого колонізатора України, переконливо аргументувавзгубний вплив “татарської Москви” на наш край і неоднаразово гостро критикував їїекспансію стосовно всіх слов’янських народів.
Високу українськунаціональну ідею Пантелеймон Куліш утверджував не лише у творах поетичного і публіцистичногожанру, а й наукового. Він створив самостійний український алфавіт, який точно відображаєзвукову систему нашої мови, правопис, граматику, відому під назвою “кулішівка”.За нормами цього правопису видавався журнал “Основа”. “Кулішівка”, яка сильно вдарилапо русифікаторах України, абетка і “Українська граматика" показали світовіоригінальне, самобутнє національне обличчя української культури, а в Україні цеявище було очисною громовицею.
Ніхто в усій освіченій Росії з рідною Україноювключно не оцінив так високо миротворчість Тараса, не зрозумів його значення, непровістив славу Шевченка, як це зробив П. Куліш. У статті “Переднє слово до громади(Погляд на українську словесність) ” читаємо: “Нема нам закону над його слово, тількоодна народна поезія для нього і для всіх стоїть за віковічний взір, да й народноїпоезії ніхто не зачерпнув так зглибока, як Шевченко”; “Геній народний создав Шевченказ його стихом золотоголосим”; “один Шевченко дознавав іноді таких вищих годин, ісе вже не народний геній помагав йому, а сам він додавав орлових крил народномугенію”.
Куліш, може, першим відчув велич Шевченка і відкривавїї іншим, спростовуючи легенди про такого собі кріпака-мужика Шевченка.
У прощальному слові над домовиною Тараса Шевченкау Петербурзі Куліш ще раз підкреслив мовотворчий талант Шевченка: “…уся сила і всякраса нашої мови тільки йому одному одкрилася”.
Список використаної літератури
1. Куліш П. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1969. — С.312.
2. Куліш П. Спогади про Шевченка. — Х. — К.: Держ. вид. України, 1930. — С.24.
3. Основа. — 1861, № 3. — С.29
4. Сахно Л. Невідісланий лист. Вітчизна, 1969, № 12. — С.132
5. Франко І. Твори в 20 т, т. ХУІІ. — К.: Держлітвидав України, 1955.- С.307.